С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Удосконалення національних стратегій регулювання процесів у сфері транснаціоналізації економічної діяльності в умовах глобалізац Основні напрямки впливу регіональних ринків праці на розселення населення в Україні Кайдзен - стратегія управління якістю продукції як шлях до зростання економіки україни НТУ «Харківський політехнічний інститут» Державна підтримка вітчизняного експорту як основа підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 4637.05kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

Удосконалення національних стратегій регулювання процесів у сфері транснаціоналізації економічної діяльності в умовах глобалізації.


Загальний вплив глобалізації вимагає глибокого удосконалення регулювання транснаціоналізації та діяльності ТНК. Вектори сучасного регулювання діяльності ТНК в основному відстоюють інтерес держави.

Система регулювання діяльності ТНК включає в себе наднаціональне регулювання (нормативно-правові акти ООН і ОЕСР), регіональне регулювання (багатосторонні інвестиційні договори , які укладаються в рамках окремих інтеграційних об’єднань чи між окремими державами) та національне регулювання (в галузі корпоративних відносин, ринку приватизації, податкове, регулювання експертиза інвестиційних проектів і т.д.) [1].

Ключовим напрямами реформування цих процесів повинні стати національні стратегії регулювання тоді як загальносвітові та регіональні засоби регулювання повинні виступати певними орієнтирами.

Центральною ланкою системи удосконалення напрямів регулювання процесу транснаціоналізації економічної діяльності повинні виступити національні економічні системи, за рахунок яких формується добробут суспільства в світі. Більше того, національна економіка виступає найбільш гнучкою одиницею глобалізації і, будучи основним суб’єктом, повинна постійно пристосовуватись до зрушень в цьому процесі.

Розробка національних стратегій інвестиційного лібералізму чи протекціонізму в регулюванні процесів транснаціоналізації повинна будуватись в контексті окремих факторів і виходити з рівня макроекономічного розвитку держави.

Зрозуміло, що кожна модель національної стратегії регулювання процесів транснаціоналізації виступає своєрідною критичною формою, а тому в чистому вигляді застосовуватись не може. Це зумовлено тим, що жодна держава не в змозі забезпечити собі доступ до різного роду ресурсів, які потребує сучасна економічна система. Формування національної стратегії являє собою певний симбіоз окремих їх характеристик, більшістю яких і встановлюється рівень лібералізації чи протекціонізму.

Процес посткризової транснаціоналізації 2010 року та розвиток ПІІ характеризувався певним піднесенням, що поставило край негативним тенденціям 2009 року . Зокрема, в 2010 році валовий обсяг ПІІ в світі перевищив 1,2 трлн. дол., причому його динаміка дає можливість прогнозувати подальше його зростання, яке 3-4 роки досягне рівня до кризових показників. При чому, лідируючі позиції щодо вивозу і ввозу капіталів в цих процесах належать економічно розвинутим державам. А співвідношення вивозу і ввозу капіталів в світі серед найбільших держав інвесторів вказувало на те, що внаслідок кризи більшість держав реінвестували раніше розміщені капітали, балансуючи, тим самим, прихід і відкат інвестиційних потоків.

Зовсім інша картина спостерігається в сфері розміщення ПІІ в держави з трансформаційною економікою, яке відзначилось не лише значним приростом, але й суттєвим розривом між вхідними і вихідними інвестиційними потоками [2].

Такі тенденції суттєво впливають на формування стратегій регулювання процесів транснаціоналізації, які активно поширюються на кордони цих країн. Більше того, зважаючи на значний розрив між вхідними і вихідними інвестиціями, можна стверджувати, що економічні системи цих держав - це своєрідні сегменти транснаціоналізації або ж об’єкти глобальних інвестицій. В таких умовах виникає своєрідна двостороння конкуренція, що характеризується протистоянням економік цих держав за залучення інвестицій з одного боку та конфліктом потенційних інвесторів з іншого. У зв’язку з цим кожній з таких держав необхідно будувати певну лібералізовану систему управління, оскільки вони мають певний дисбаланс в фінансових ресурсах, однак разом з тим відстоювати суверенні інтереси.

Переживаючи первинне становлення ринкової економіки, Україна відчуває ряд проблем, з якими стикаються держави з перехідними економіками, а разом з тим і становить суттєвий інтерес для іноземних інвесторів. В зв’язку з цим при реформування вітчизняної економічної системи доцільно вживати усі заходи, що спрямовуються на лібералізацію інвестиційного режиму в рамках стратегії диверсифікації джерел ПІІ. В рамках цієї стратегії необхідно встановити не лише багатовекторні міжнародні зв’язки, але й суттєво реформувати організаційні і правові інститути, діяльність яких виступає основним гальмом розвитку транснаціоналізації економічної діяльності в Україні.

Використання потенціалу транснаціоналізації України є можливим лише завдяки встановленню партнерських відносин держави із закордонними інвесторам, їх реалізації на основі економічного прагматизму і усвідомлення взаємоповаги економічних інтересів, цінностей і пріоритетів.

Одночасно, необхідно на державному рівні обмежити вивезення капіталу з країни, стимулювати його реінвестування, підвищити зацікавленість потенційних інвесторів у внесках коштів у виробничу сферу, удосконалити систему контролю за рухом капіталу в Україні та за її межами, встановити чіткі терміни функціонування інвестиційного капіталу. іноземне інвестування і участь держави у процесі транс націоналізації мають розглядатися виключно як імпульс до економічного зростання.

1. Рокач В. Транснаціональні корпорації: навчальний посібник / [В.Рокоча, Т65 О. Плотніков, В.Новицький та ін. ] - К.: Таксон, 2001. - 304с..
   
2. UNCTAD. World Investment Report 2010: Transnational Corporations, and the Infrastructure Challenge. – New York and Geneva : UNITED NATIONS, 2010 p. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http: //ссылка скрыта.
   

Мостова І. О.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка


Основні напрямки впливу регіональних ринків праці на розселення населення в Україні


Ефективне функціонування та розвиток ринку раці є необхідною умовою для забезпечення сталого розвитку України та її регіонів. У цьому контексті необхідним є вивчення функціонування державного, регіональних та локальних ринків праці, які характеризуються диспропорціями у своєму розвитку. Дослідження територіальних аспектів функціонування ринків праці дає змогу розширити уявлення про процеси, які в них відбуваються, за межами економічної сутності. Суспільно – географічне дослідження ринків праці спрямоване на виявлення основних факторів та умов їх формування, функціонування, тенденцій подальшого розвитку та передбачає врахування впливу демографічної ситуації, міграційних процесів, особливостей розселення населення, ступеня урбанізованості території та її соціально-економічного розвитку.

Під ринком праці ми розуміємо соціо-економіко-географічний простір, в межах якого діє сукупність відносин між роботодавцями та найманцями в процесі купівлі-продажу товару „робоча сила”, встановлюється попит і пропозиція на цей товар.

Регіональний ринок праці – це просторова структура, обмежена адміністративно-територіальними кордонами, складовими частинами якої є попит, пропозиція та ціна робочої сили. В межах регіонального ринку праці функціонують державні органи його управління та регулювання.

Вивчення ринку праці викликане необхідністю покращення державного його регулювання, зокрема, організації інституційної основи ринку праці – служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки кадрів, банків інформації про наявні вакантні місця у системі соціального захисту працівників тощо.

Ситуація на ринку праці, рівні напруженості на регіональних ринках праці, що проявляються через показники зайнятості, безробіття, навантаження на вільне робоче місце, кон’юнктуру та конкуренцію суттєво впливають на демографічну ситуацію та розселення населення держави і окремих її регіонів. Водночас, розподіл населення по території України, що формувався тривалий історичний період, та природне відтворення населення є важливим фактором розвитку регіональних та локальних ринків праці.

Трансформація міських і сільських поселень, зрушення в структурі населених пунктів різного типу відображають основні напрями змін у розселенні населення в конкретних економічних і соціальних умовах під впливом ринку праці регіону.

Соціально-економічні перетворення в Україні за останні двадцять років спричинили суттєві зміни в структурі розселення сільського і міського населення. З 1989 року по 2011 рік кількість міських поселень зменшилась з 1361 до 1344, при цьому число міст зросло з 434 до 459, а кількість селищ міського типу скоротилася з 927 до 885. Якщо у 1989 році в Україні нараховувалось 29768 сільських населених пунктів, то за досліджуваний період їх кількість скоротилася до 28471.

Особливо масштабним відтік працездатного населення є у моно спеціалізованих містах, основу господарської діяльності яких визначають одне чи декілька промислових підприємств. Така ситуація на окремих локальних та регіональних ринках праці сприяла посиленню впливу міграційного чинника на їх функціонування. Це спричинило активізацію міграційного руху населення як внутрішнього, так і зовнішнього, переважно з мотивів працевлаштування, підвищення рівня та якості життя. Все це істотно вплинуло на формування територіальної структури розселення населення.

Створення нових високотехнологічних інноваційних виробництв під впливом науково-технічного прогресу, глобалізації тяжіє не лише до великих міст з розвиненою інфраструктурою, а й до системи поселень, розміщених у зоні їх впливу. Саме тому спостерігається ситуація відпливу населення України з сільських поселень та малих міст у більш перспективні великі міста і, як наслідок, відбувається зменшення кількості сіл та селищ міського типу. Великі, розвинені у господарському відношенні міста стають центрами системи розселення.

Вплив ринку праці на розселення населення проявляється у розвитку агломераційних утворень. Найвиразніші агломераційні риси мають скупчення поселень у Донецькій та Луганській областях, навколо Києва, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя та інших міст. Це є глобальною тенденцією розміщення населення, яка збережеться і в майбутньому.

1. Трансформація структури господарства України: регіональний аспект / за редакцією Г. В. Балабанова, В. П. Нагірної, О. М. Нижник. – К.: Міленіум, 2003. – 404 с.
   
2. Шевченко Л.С. Ринок праці: сучасний економіко – теоретичний аналіз: монографія / Нац. юридична академія України ім. Я. Мудрого. – Х.: Видавець ФО – П Вапнярчук Н.М., 2007. – 335 с.
   
3. ссылка скрыта
   

Нічітайлова Н.С.

Одеській національний універсітет ім. І.І. Мечникова


КАЙДЗЕН - СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ ЯК ШЛЯХ ДО ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ


Якість продукції чи послуг є одним з найважливіших факторів успішної діяльності будь-якої організації. В сучасних умовах постійного посилення вимог, які пред'являються споживачем до якості продукції, можливість вільного вибору, жорстка конкуренція не можуть не впливати на вітчизняних виробників, примушуючи їх думати про якість. Посилення вимог супроводжується усвідомленою всіма необхідністю постійного підвищення якості, без чого неможливе досягнення і підтримка ефективної економічної діяльності.

Актуальність підвищення якості та забезпечення конкурентоспроможності займає чі не найперше місце через приєднання України до Світової організації торгівлі й мінімізацію тарифного захисту внутрішнього національного ринку, що спричинило збільшення конкурентного тиску на ринку, а також питання конкурентоспроможності набуває ще більшої актуальності в умовах світової економічної кризи оскільки вимагає від виробників не тільки змін в управлінні, більш відповідального дотримання правил ведення бізнесу, але й дотримання високих стандартів якості продукції, робіт та послуг, підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства, змушує економіку стати більш конкурентоспроможною. Таким чином кризу можна сприймати як механізм очищення економіки від слабкостей І за нинішньої ситуації в Україні проблема якості не тільки важлива, але й повинна бути вирішена спільними зусиллями держави, керівників колективів підприємств, учених, конструкторів, інженерів, робітників, а особливо економістів.

На жаль на вітчизняних підприємствах все ще широко поширений бюрократичний спосіб організації виробництва і відповідне відношення до питання якості продукції, що виготовляється. Цей підхід означає що відділи планування і управління зводять роль більшості працівників лише до чіткого виконання наказаних зверху дій. Такий підхід породжує у працівників відчуження від цілей організації. В результаті інтелектуальний потенціал працівників використовується лише в малій долі. Обмежена ініціатива і відповідальність а також винагорода за вузько обмежені завдання живить індивідуалізм, породжує функціональну роздробленість серед трудового колективу. Функціональна роздробленість знижує швидкість реакції організації на зміни зовнішнього середовища. В умовах динамічного, фрагментованого ринку такий підхід є м'яко кажучи надзвичайно не пристосованим до виконання вимог зовнішнього середовища, що постійно змінюються. Фундаментальні основи такого бюрократичного підходу є протиріччям до принципів якості згідно стратегії кайдзен, що передбачає широке залучення працівників до питань планування, контролю й пошуку шляхів підвищення ефективності процесів виробництва. Процес вдосконалення в компанії, яка впроваджує принципи стратегії кайдзен, - це предмет турботи кожного. Кожен співробітник може вільно висловлювати будь-яку ініціативу, яка сприяє поліпшенню продукту, подальшому скороченню втрат або витрат. Отже, група працівників, робота якої заснована на принципах кайдзен, у меншій мірі обмежена, ніж, наприклад, група, що відповідає за який-небудь проект або за контроль якості. Успіх постійного поліпшення якості за системою кайдзен може бути забезпечений лише в тому випадку, якщо керівництвом компанії буде представлена можливість і стимул для участі в роботі по поліпшенню якості кожного співробітника компанії. Впровадження ж принципів стратегії кайдзен на підприємстві дозволить збільшити залученість робітників в процес виробництва, їх ініціативність і в цілому зробить організацію гнучкішою і сприйнятливішою по відношенню до зовнішнього середовища, що змінюється.

Враховуючи все вищезазначене можна зробити наступні висновки: створення та ефективне управління системою якості згідно стратегії кайдзен на підприємстві дозволить підвищити якість товарів і послуг, а вирішення проблеми якості продукції на підприємстві - це високий його імідж у покупців, вихід так само на зовнішній ринок, основа для отримання максимального прибутку та стійкої якості продукції, що в свою чергу може поліпшити структуру експорту, здійснити на практиці НТП і ін.

Таким чином, високий рівень якості продукції та конкурентоспроможності окремих підприємств послужить також для держави вцілому так як його результатом стане прискорення НТП, збільшення експорту, процвітання, нові ринки збуту.

1. Андрианов В. Конкурентоспособность в мировой экономике/ В. Андрианов //Экономист, №10,1997г./ с.34-42.
   
2. Кормнов Ю. Ориентация экономики на конкурентоспособность/ Ю.Кормнов // Экономист, №1,1997г./ с38-48.
   
3. Бондаренко А.Д./ Мировые рынки ресурсов/ А.Д. Бондаренко/
   
4. / Донецк: ДонГУ/1998г.
   
5. Метод экспресс анализа уровня конкурентоспособности продукции/ Экономика Украины, №3, 1998г./ с.80-83.
   
6. Юданов А.Ю./ Конкуренция: теория и практика/ А.Ю. Юданов // /М: Тондем, 1998г. 118
   

Сіренко О.М.

НТУ «Харківський політехнічний інститут»


Аналіз багаторівневої структури потенціалу ВНЗ


Збалансована система ресурсного забезпечення вищого навчального закладу (ВНЗ) є важливою умовою його ефективного функціонування та забезпечення належної якості послуг, які він надає. Тому важливим для ВНЗ є завдання оптимізації складу та обсягів усіх видів його ресурсів. Сукупність ресурсів, їх можливостей та здатностей до реалізації проектів визначає загальний потенціал ВНЗ. Під поняттям потенціалу підприємства (в тому числі і ВНЗ, як специфічного підприємства) можна вважати «сукупність ресурсів та можливостей підприємства, що визначають перспективи його діяльності при тих або інших сценарних варіантах зовнішніх умов» [1].

Проблемам вивчення потенціалів ВНЗ та його складових присвячені праці багатьох дослідників, зокрема М.Артюхіної, М. Владики, А.Гринь, О.Главатських, Т.Єкшикеєва, Д.Закірової, В.Заруби, О.Кратта, П.Перерви та інших [2,3]. Однак поки що чітко не визначена структура загального потенціалу ВНЗ і його ресурсного забезпечення, в тому числі в залежності від рівнів діяльності закладу. Оскільки ВНЗ здійснює специфічні види діяльності, то необхідно уточнити складові його потенціалу. Для ВНЗ ми пропонуємо виділяти такі функціональні потенціали, як освітній, науковий, фінансовий та маркетинговий потенціал освітньої та наукової діяльності.

Ресурсне забезпечення освітнього потенціалу ВНЗ складається з кадрового ресурсу (науково-педагогічних працівників з урахуванням їх якісного складу), матеріально-технічної бази (інфраструктури, обладнання), ресурсів навчально-методичного забезпечення (навчальних планів, освітньо-професійних програм та характеристик, методичної літератури), інформаційних ресурсів (джерел інформації та каналів доступу до неї).

Науковий потенціал закладу реалізується в процесі виконання наукових розробок, дослідно-конструкторських робіт, захисті дисертаційних робіт. Цей потенціал забезпечується такими ресурсами, як кадровий (наукові співробітники з урахуванням їх якісного складу), відповідними матеріально-технічними та інформаційними ресурсами. Важливою особливістю освітнього та наукового потенціалів ВНЗ є інноваційна складова.

Фінансовий потенціал ВНЗ формується обсягами грошових надходжень від налагоджених бюджетних і позабюджетних трансфертів, фінансових ресурсів від можливих зовнішніх залучень (кредитів, інвестицій, грантів, спонсорських внесків). Цей потенціал безпосередньо реалізується в процесі фінансової діяльності ВНЗ та опосередковано в інших.

Маркетинговим потенціалом ВНЗ є потенціал ресурсів, можливостей і зусиль ВНЗ, спрямованих на створення постійного попиту на його освітні та наукові послуги шляхом максимального задоволення потреб їх споживачів з метою забезпечення ринкової конкурентоспроможності і досягнення корпоративних цілей. На ринку освітніх послуг в якості товару ВНЗ пропонує власні освітні послуги, а на ринку праці товаром виступають фахові компетенції та здатності до праці випускників. Для задоволення попиту споживачів потрібне налагодження партнерських зв’язків ВНЗ з постачальниками (іншими навчальними закладами, відповідними соціальними групами) та партнерами (роботодавцями), що сприяє формуванню позитивного іміджу ВНЗ. Ще одним товаром, що пропонує ВНЗ, є наукові розробки та послуги в різних галузях науки та промисловості.

Аналіз ресурсного забезпечення функціональних потенціалів ВНЗ показує, що кожен з них містить в собі сукупність трьох базових потенціалів: людського, майнового та потенціалу соціальних відносин. Ці потенціали по суті є субфункціональними, тому що для виконання ВНЗ його визначених функцій він використовує ресурсне забезпечення цих потенціалів.

Людський потенціал можна визначити як сукупність здібностей, вмінь, знань, досвіду працівників, які можуть використовуватися для досягнення індивідуальних та суспільних цілей. Майновим потенціалом є сукупність майнових власних та позикових ресурсів ВНЗ. Потенціал соціальних відносин ВНЗ формується на підставі партнерських відносин з усіма його стейкхолдерами, взаємної довіри та визнання у середовищах його діяльності.

Реалізація субфункціональних вказаних потенціалів здійснюється також на трьох рівнях діяльності. На операційному рівні людський потенціал – це потенціал поточної продуктивності праці працівників, на тактичному – потенціал виконання підвищених вимог, на стратегічному рівні він являє собою потенціал диверсифікації видів та сфер діяльності, створення інтелектуального продукту та інновацій. Майновий потенціал на операційному, тактичному та стратегічному рівнях діяльності ВНЗ визначається відповідними конфігураціями майнових ресурсів (інфраструктури, фінансів, нематеріальних ресурсів, в т.ч. інтелектуальних та інформаційних продуктів). Потенціал соціальних відносин ВНЗ на операційному рівні можна визначити як потенціал регіонального впливу та визнання, на тактичному – як потенціал національного впливу та визнання, на стратегічному – як потенціал міжнародного (світового) впливу і визнання.

1. Айвазян С.А. Стратегии бизнеса: Справочник / С.А. Айвазян, О.Я.Балкинд, Т.Д. Баснина и др.; Под ред. Г.Б.Клейнера. – М.: КОНСЭКО, 1998. – 348 с.
   
2. Екшикеев Т.К. Развитие конкурентного потенциала вуза на рынке образовательных услуг // Проблемы современной экономики. – 2009. - № 2(30). - С. 375-378.
   
3. Бобко И.М. Система ресурсов в вузе как фактор его эффективного функционирования и развития / И.М. Бобко, А.М. Гринь // Экономика образования. - 2007. - №1. - С.23-29.
   

Слабоспицька О.Ю.

Сумський національний аграрний університет


ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ВІТЧИЗНЯНОГО ЕКСПОРТУ ЯК ОСНОВА ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПРОДУКЦІЇ


Економічний розвиток вітчизняного експортера визначається стимулюванням або, навпаки, мінімізацією його економічної свободи з боку держави. Інфляція, репресивна податкова політика, неефективне валютне регулювання, дефіцит державного бюджету, протекціоністські заходи, правові бар’єри та зовнішньоторговельна політика, яка обмежує коло споживачів – все це форми негативного державного втручання та регулювання ЗЕД підприємств.

Форми негативного державного втручання та регулювання ЗЕД підприємствмають кількісне підтвердження через індекси, що визначають рівень економічної свободи в різних країнах. Так, наприклад, існує індекс торговельної лібералізації, який обчислюється Heritage Foundation майже для всіх країн світу і складається з трьох компонентів: тарифний захист, рівень корупції на митниці, нетарифні обмеження [1]. Використовуються також трансформаційні індикатори Європейського банку реконструкції та розвитку [2], індекси економічної свободи, верховенства закону та демократизації [3].

Згідно останніх даних 2010 року за Індексом економічної свободи Україна займає 162 місце серед 179 країн світу і останнє (43 місце) серед європейських країн [4]. Показник індексу економічної свободи для України в 2010 році складає 46,4%, що характеризує неефективність регуляторних та законних заходів з боку держави. Це в свою чергу негативно впливає на розвиток вітчизняного виробництва і збільшення українського експорту.

Зазначимо, що індекс економічної свободи країни формується під впливом складових, що включають підприємницькі умови діяльності, торговельні, фіскальні, грошові, інвестиційні, а також державні витрати.

Результати впливу зміни економічних свобод в Україні на загальний обсяг експорту свідчать, що найбільший вплив на збільшення обсягів українського експорту спричиняли протягом останніх десяти років державні умови регулювання ЗЕД, які проявлялися через сприятливий клімат в підприємницькій діяльності, а також через рівень торгівельної свободи.

Аналіз показує несприятливі умови для українських експортерів, які негативно вплинули на збільшення обсягів продажу на зовнішніх ринках, проявились при державному регулюванні фінансової, монетарної свободи та при створенні сприятливого інвестиційного клімату.

Індекс економічної свободи для України починаючи з 2005 року мав сталу тенденцію до зниження, тобто спостерігалось погіршення ситуації та ефективності державного регулювання діяльності вітчизняних підприємств.

Не дивлячись на окремі успіхи українського уряду в формуванні сприятливих торговельних умов, негативний вплив на зниження індексу економічної свободи спричиняють:

• окремі експортні обмеження, бар’єри доступу до ринку послуг, податки на імпорт, непрозорі державні закупівлі, складні процедури стандартизації та правил сертифікації, обтяжливі митні формальності, слабке виконання прав інтелектуальної власності;
  
• високий рівень державного втручання в приватний сектор та збільшення державних витрат;
  
• високий рівень інфляції та можливість встановлення державними підприємствами цін виходячи зі своїх стратегічних інтересів;
  
• необхідність ліцензування та кількісне обмеження окремих операцій, пов’язаних з платежами, неефективність нормативно-правової бази при виконанні умов укладених контрактів, сповільнені темпи приватизації;
  
• недосконалість фінансової системи, що характеризується недостатнім розвитком місцевого ринку капіталу та кризою ліквідності;
  
• слабкий захист прав власності та високий рівень корупційності у всіх сферах господарської діяльності.
  

Створення ефективної ситсеми державної підтримки та стимулювання національного експортера є основою для інтенсифікації економічного розвитку країни і вирішення вищезазначених проблем.

1. O’Driscoll Jr. The 2002 Index of Economic Freedom / O’Driscoll Jr., P.Gerald, E.J. Feulner, and M.A.O’Grady. – Heritage Foundation, 2002
   
2. Transition report [Електронний ресурс] / European Bank for Reconstruction and Development // Режим доступу до матер.: ссылка скрыта
   
3. Nations in Transit [Електронний ресурс] / Freedom House // Режим доступу до матер.: omhouse.org
   
4. Index of Economic Freedom World Rankings [Електронний ресурс] / Heritage Foundation // Режим доступу до матер.: ссылка скрыта
   

Сотник И.Н., Щербань Н.С.

Сумский государственный университет