С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор
| Вид материала | Документы |
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 4637.05kb.
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
- Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
- Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
- Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
- Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
- Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
- Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
- А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
- О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.
ОСОБЛИВІСТЬ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛІНГУ СТРАТЕГІЧНИХ ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ
В системі основних функцій стратегічного фінансового менеджменту важлива роль належить проведенню контролю реалізації розробленої фінансової стратегії.
Розробка фінансової стратегії є необхідною умовою успішного розвитку підприємства в довгостроковій перспективі. Фінансова стратегія – детально опрацьована концепція ефективного залучення і використання фінансових ресурсів, яка спрямована на забезпечення стійкого розвитку підприємства вцілому та всіх основних напрямків розвитку його фінансової діяльності та фінансових відносин, шляхом формування довгострокових цілей, вибору найбільш ефективних шляхів їх досягнення з обов’язковим врахуванням змін умов зовнішнього середовища.
Стратегічний фінансовий контроль – організований підприємством процес перевірки виконання і забезпечення реалізації всіх стратегічних рішень в області фінансової діяльності з метою реалізації його ефективної фінансової стратегії [2].
Стратегічний фінансовий контроль в найповнішій його формі здійснюється на основі впровадження на підприємстві ефективної комплексної системи управління, яка має назву контролінг. В загальній системі контролінгу, організованого на підприємстві, виділяється один з центральних його блоків – фінансовий контролінг.
Фінансовий контролінг є регулятивною системою управління, яка координує взаємозв'язки між формуванням інформаційної бази, фінансовим аналізом, фінансовим плануванням, внутрішнім фінансовим контролем, що забезпечує концентрацію контрольних дій на найбільш пріоритетних напрямах фінансової діяльності підприємства та своєчасне виявлення відхилень фактичних її результатів від передбачуваних, а також прийняття оперативних управлінських рішень, направлених на нормалізацію фінансової діяльності підприємства [1].
Як видно із визначення, фінансовий контролінг не обмежується рамками лише внутрішнього фінансового контролю, а служить дієвим механізмом формування, реалізації і коректування всіх основних стратегічних рішень у сфері фінансового менеджменту.
Серед функцій фінансового контролінгу основними є: спостереження за ходом реалізації фінансових завдань, встановлених системою стратегічних фінансових нормативів; вимірювання ступеню відхилення фактичних результатів фінансової діяльності від передбачених стратегією; діагностування по розмірам відхилень серйозних погіршень у фінансовому стані підприємства і значного зниження темпів його фінансового развитку; розробка оперативних управлінських рішень стосовно нормалізації фінансової діяльності підприємства відповідно до передбачених цілей і цільових нормативів; коректування при необхідності окремих стратегічних цілей і показників фінансового розвитку у зв'язку із зміною зовнішнього фінансового середовища, кон'юнктури фінансового ринку і внутрішніх умов здійснення господарської діяльності підприємства [4].
Побудова системи фінансового контролінгу на підприємстві базується на певних принципах, основними з яких є направленість системи фінансового контролінгу на реалізацію розробленої фінансової стратегії підприємства; багатофункціональність фінансового контролінгу; орієнтованість фінансового контролінгу на кількісні стандарти; відповідність методів фінансового контролінгу специфіці методів фінансового аналізу і фінансового планування своєчасність операцій контролінгу гнучкість побудови контролінгу; простота побудови контролінгу; економічність контролінгу [3].
З врахуванням перерахованих принципів варто зробити висновок, що фінансовий контролінг на підприємстві повинен будуватися по таких основних етапах: визначення об'єкту контролінгу, формування системи пріоритетів контрольованих стратегічних показників; розробка системи кількісних стандартів контролю; побудова системи моніторингу показників, які включаються у фінансовий контролінг; формування системи алгоритмів дій по усуненню відхилень.
Завершальним етапом процесу управління реалізацією фінансової стратегії підприємства є здійснення (при необхідності) коректування програми стратегічного фінансового розвитку підприємства. Реалізацію фінансової стратегії слід вважати успішно завершеною, якщо досягнуті всі основні стратегічні цілі по кожній з домінантних сфер фінансового розвитку підприємства.
- Бланк И.А. Финансовая стратегия предприятия.- К.: Эльга, Ника-Центр, 2004. –720с.
- Пастухова В.В. Стратегічне управління підприємством: філософія, політика, ефективність.-К.: Київський національний торговельно-економічний університет, – 2002.
- Передерієнко Н. І. Фінансовий менеджмент: підруч. для студ. ВНЗ рек. Міносвіти України / Н. І. Передерієнко, Я. В. Котляревський, О.М. Дем’яненко. – Л.:УАД, 2008.– 200 с.
- Покропивний С.Ф. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навчальний посібник/ С.Ф. Покропивний, В.М. Колот. –К.:КНЕУ, – 1998. – 352с.
Загорная Т.О.
Макеевский экономико-гуманитарный институт
МОДЕЛЬ БЮДЖЕТИРОВАНИЯ НА ПРЕДПРИЯТИИ В СООТВЕТСТВИИ С ПРИНЦИПОМ КОМПЛЕКСНОГО ПРИНЯТИЯ РЕШЕНИЙ
Для математической оценки эффективности взаимодействий между отдельными службами предприятия в процессе бюджетирования целесообразно использовать аппарат непараметрической статистики. Ранговая связь между показателями может выражаться через два коэффициента ранговой корреляции Спирмена и Кэнделла. Это непараметрические методы, которые используются с целью статистического изучения связи между явлениями, когда определяется фактическая степень параллелизма между двумя количественными рядами изучаемых признаков и дается оценка тесноты установленной связи с помощью количественно выраженного коэффициента [1, c. 140]. Особенностью ранговой корреляция является то, что для оценки тесноты связи используются не численные значения, а соответствующие им ранги.
Ранжирование приводит к тому, что значения рядов приобретают одинаковый минимум = 1 (минимальный ранг) и максимум, равный количеству значений. Особенностью ранговых коэффициентов корреляции является то, что максимальным по модулю ранговым корреляциям (+1, –1) не обязательно соответствуют строгие прямо или обратно пропорциональные связи между исходными переменными X и Y. Ранговые корреляции достигают своего максимального по модулю значения, если большему значению одной переменной всегда соответствует большее значение другой переменной (+1), или большему значению одной переменной всегда соответствует меньшее значение другой переменной и наоборот (–1).
При использовании коэффициентов ранговой корреляции можно оценивать тесноту связи между признаками (рис. 1).
–1 –0,7 –0,4 0 0,4 0,7 1
Рис. 1. Оценка тесноты связи ранговой корреляции
По величине показателей ранговой корреляции парных взаимосвязей функциональных подразделений можно судить об эффективности взаимодействия между ними. В основу обоснования оценки эффективности взаимодействия функциональных подразделений (табл. 1) были положены вышеназванные значения оценки тесноты связи.
Таблица 1 - Оценка эффективности взаимодействия подразделений по парным показателям
| Теснота связи | Эффективность взаимосвязи между подразделениями | Фаза противоречия | Необходимость корректировки основных бюджетов |
| от –1,0 до 0,0 | Эффективность отрицательная, взаимодействие не организовано | Конфронтационная | Требуется в обязательном порядке в первую очередь |
| от 0,0 до +0,4 | Эффективность низкая, взаимодействие слабо организовано | Конфронтационная / Компромиссная | Требуется в обязательном порядке |
| от +0,4 до +0,7 | Эффективность умеренная, требует усиления взаимодействия | Компромиссная / Управленческая | Требуется в случае, если это не приведет к уменьшению других показателей |
| от +0,7 до +1,0 | Эффективность высокая, взаимодействие отлажено | Управленческая | Корректировка не требуется |
Математическая модель расчета обобщающего показателя эффективности взаимодействия функциональных подразделений (интегральный показатель согласованности управленческих решений) в рамках бюджетирования сформирована на основе оценок эффективности взаимодействия функциональных подразделений по парным показателям.
(1)–1 < IСУР < +1
где IСУР – интегральный показатель согласованности управленческих решений;
s – среднеквадратическое отклонение, стандартное отклонение;
Li – оценка эффективности взаимодействия между функциональными подразделениями в соответствии с показателями парных взаимосвязей;
n – количество показателей парных взаимосвязей;
r – коэффициент ранговой корреляции Спирмена;
– коэффициент ранговой корреляции Кэнделла.
Промышленное предприятие – это сложная социально-экономическая система. Грамотное построение взаимодействий между функциональными подразделениями в значительной степени определяет его эффективность. При этом работа всей системы, как правило, зависит от работы самого слабого звена, а усилия, направленные на его укрепление, вероятнее всего, приведут к самым заметным улучшениям.
Поэтому, в соответствии с предложенной математической моделью, устранение проблем межфункционального взаимодействия в самом слабом звене позволяет достичь наибольшего улучшения интегрального показателя согласованности управленческих решений. Модель включает оценку эффективности взаимодействия функциональных подразделений с использованием аппарата непараметрической статистики, а также систему контроля достигнутых результатов.
- Козлова, Е.А. Анализ современных методов принятия управленческих решений / Е.А. Козлова, Р.Р. Габдулин // Экономика, управление и инвестиции: сборник научных трудов. – Челябинск: Изд-во ЮУрГУ, 2006. – С. 140–145.
Ильяшенко К.В.
Сумской государственный университет
Актуальные проблемы совершенствования финансово-экономического инструментария оценки и финансирования рекреационных зон города
Устойчивое сообщество – это такое сообщество, где людям нравится жить, где в полной мере удовлетворяются их потребности, и в том числе потребности в отдыхе, потребности в обеспечении надлежащих условий для здорового образа жизни, потребности в эстетическом удовлетворении от общения с естественной природной средой при обеспечении надлежащего ее качества и пр.
При оценке вклада рекреационных зон в обеспечение устойчивости развития урбанизированных территорий исследователи обычно выделяют следующие основные положительные эффекты последних: экологические [1,2], социальные [3,4] и экономические эффекты.
При этом следует учитывать, что способы измерения эффектов, определяются их характером и могут быть условно разделены на прямые, косвенные и неиспользованные эффекты – символические ценности.
Очевидно, что для экономистов особый интерес представляют именно прямые и косвенные эффекты рекреационных зон. Методологические сложности в количественной оценке возникают как в случае с прямыми эффектами, так и в случае параметризации косвенных эффектов.
Трудности количественного измерения прямых эффектов могут возникнуть на стадии обоснования общественно справедливой стоимости тарифа или цены соответствующей услуги. Эти проблемы в свою очередь продиктованы отсутствием однозначного инструментария, позволяющего безошибочно определять оптимальные с точки зрения общества размеры рекреационных зон, их местоположение и требования к составу инфраструктуры.
Минимальные размеры и местоположение рекреационных зон устанавливаются государственными строительными нормами и правилами. Однако, в отличие от зарубежных регламентирующих документов, в которых четко и очень детально прописаны размеры, требования к перечню и характеристикам устанавливаемого оборудования и инвентаря, структуре и качеству рекреационных зон, отечественные документы содержат лишь общие требования. Вследствие этого невозможно однозначно обосновать оптимальный размер затрат города для реализации рекреационной функции.
Более глубокими являются по своей природе трудности исчисления косвенных эффектов от функционирования зеленых зон на территории города: недостаточное количество эмпирических исследований не позволяют на сегодняшний день установить четкую функциональную зависимость сокращения расходов местных и государственных бюджетов, вызванных положительными эффектами в виде снижения уровня преступности, заболеваемости и пр. Единственным инструментарием, позволяющим каким-то образом компенсировать муниципалитету понесенные затраты является механизм частичного перераспределения вновь созданной добавочной стоимости, возникающей в виде ренты месторасположения в зоне действия эффекта рекреационного объекта. Общепризнанными такими механизмами во всем мире считаются налог на землю или арендная плата и налог на недвижимость.
Налог на недвижимое имущество, впервые введенный в Украине в 2011 году с принятием Налогового кодекса, выполняет скорее функцию социального выравнивания, нежели перераспределительную. Так, мало того, что такой налог начинает взиматься только с 01.01.12 г., так и льготный режим выводит из-под налогообложения квартиры, площадью не превышающие 120 кв.м. и жилые дома до 250 м.кв. Под такие условия подпадает порядка 97 % жилого фонда среднестатистического украинского города.
Налог на землю официально привязан не к ее рыночной стоимости, а к оценочной, которая ничего общего с автоматическим учетом влияния рентных (рекреационных) факторов на цену в итоге не имеет.
Обозначенные выше недостатки свидетельствуют о необходимости коренного реформирования всей системы общественно справедливого перераспределения рекреационной ренты на местном уровне.
Автору представляется целесообразным внедрение на местном уровне функционально и объектно-ориентированного механизма финансирования рекреационной деятельности. Данный подход по аналогии с системой калькулирования затрат на производстве – ABC, должен предусматривать возможность четкого увязывания источников финансирования конкретной рекреационной зоны с величиной частично изымаемой на местном уровне добавленной стоимости, возникающей вследствие функционирования именно этого объекта. С этой целью имеет смысл пересмотреть льготы по налогу на недвижимость и порядок начисления и взимания налога на землю, арендной платы.
- Vu, T., Asaeda, T. and Abu, E. (1998) Reductions in air conditioning energy caused by a nearby park. Energy and Buildings, 29(1), pp.83-92.
- Tyrväinen, (1997). The amenity value of the urban forest: an application of the hedonic pricing method. Landscape and Urban Planning, 37(3-4), pp.211-222.
- Whyte,W.H. (1980) The Social Life of Small Urban Spaces, Projects for Public Spaces, New York.
- Skjaeveland, O. and Garling, T. (1997) Effects of Interactional Space on Neighbouring. Journal of Environmental Psychology, 17, pp.181-198.
Kryskov Andriy, Chykhyra Olga
Ternopil Ivan Pul’uj National Technical University
MONOPOLIZATION AND SYNDICATES IN RIGHT-BANK UKRAINE IN THE LATE 19th – IN EARLY 20th CENTURIES
In the first few years after the peasant reform of 1861, sugar production in Right-Bank Ukraine had entered into period of crisis. The main reason was a lack of raw materials and labor which caused a decrease in the number of sugar factories and reduction of the annual production of sugar. However, since the second half of the 1860s, the crisis was overcome, and new enterprises were established on a shares basis. In post-reform period joint stock companies became a major legal organizing form of the functioning sugar factories. The owners of sugar mills had been landlords, but after the reforms the merchant and banking capital began to predominate [3].
Three provinces of Right-Bank Ukraine - Volyn, Kyiv and Podolia were the most powerful sugar regions. At the end nineteenth century they produced 69% of sugar in the Russian Empire. The significance of the sugar industry’s rise shows the following figures: when in 1865-1866 it was produced 279000 tonnes of granulated sugar, in 1881-1882 – 1600000 tonnes and in 1899-1900 -439000 tonnes. In 1880-1885 in Right Bank Ukraine there were 130 sugar mills which relied on 183 540 ha of land growing sugar beets and in 1898-1899 there were 127 sugar mills which relied on 255,645 ha [3].
The increase in production facilities of sugar refineries required increasing the amount of raw materials. For example, in the mid-1880's sugar beets grew in the all estates of Kaniv and Vasylkiv provinces, in Cherkasy, Tarascha, Lipovetsk estates ¾ total amount of all estates grew sugar beets and in Zvenygorod, Chyhyryn, Berdychiv and Uman provinces - almost 50%. In general, in all those provinces, sugar beet plantations occupied 12.3% of tilled areas in Russian Empire [3].
The narrowness of the home market in conditions of increased competition resulted in a loss of excess profit. This situation impelled the sugar manufacturers to request to the government to abolish the excise duty on sugar exports and limit domestic production of this product. This request was rejected and at a congress in Kiev on April 28, 1887sugar manufacturers founded a sugar syndicate which put under control almost 70% of the sugar factories of the Russian Empire. Monopoly gave the members of the syndicate opportunity to keep up the high prices for their products and control markets. In the first year, the syndicate fixed quotas for the manufacture of sugar and high prices. In 1892-1893 the syndicate put under its control 203 plants or 91% of the total amount [4]. A result of the founding of the syndicate was an aggravation of the situation with selling for the direct producers of raw materials for sugar production - peasants. Now they could not choose a purchaser for their goods, and had to sell off sugar beet to appointed plants at a previously fixed price [3].
Also in 1890 the sugar syndicate refining manufacturers was founded. The main reason was the fact that the overwhelming majority of the population of the Russian Empire ate mainly refined sugar. In contradistinction to the sugar manufacturer’s syndicate, the main task of refined-sugar manufacturers syndicate was setting up a rate of refined production to the level of 1889/90. Oversea export of refined remains was of less importance for this syndicate [1].
Syndicates were not able to solve problems with the market regulation of sugar. In 1895 the government intervened in the regulation of sugar market by passing a law. It had a positive effect on the development of the sugar industry and sugar production while the market became stable [5].
In 1897 the All Russian Society of Sugar-Refineries was established. The main task of this organization was facilitation of the distribution of sugar beet, upgrading of quality and crop capacity. The chairman of the society was Count A. O. Bobrinsky who lobbied interests of sugar manufacturers in the government [5].
At the end nineteenth century large landowners-sugar manufacturers started to incorporate with the financial bourgeoisie. First, connection between sugar refineries and private commercial banks was limited to loan transactions, which were needed by owners of sugar mills for replenishment of working capital [5].
The next stage of penetration by banking capital into the sugar industry was the direct participation of banks in such enterprises or purchase of them. Equally with the state monopoly, there was a private monopoly – a semi-legal refinery syndicate was founded in 1902 (the syndicate set standards of production and the price of sugar on the market) [2].
Sugar was a symbol of economic power of large landowners on Right-Bank Ukraine till 1914.
- Буравченко Руслан Всеволодович. Історичні умови становлення та розвиток цукрової промисловості в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.) : Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Черкаський держ. технологічний ун-т. – Черкаси, 2005. – 200арк.
- Донік О. М. Промислове підприємництво дворянства України в ХІХ ст. : урядова політика, особливості розвитку, галузеві напрямки / О. М. Донік // УІЖ. – 2007. – № 5. – С. 18–41.
- Москалюк, М. М. З історії розвитку цукрової промисловості в Україні у другій половині ХIХ-на початку ХХ ст. / М. М. Москалюк. – С.75-85.
- Павлюк В.В. Магнатерія Волині в умовах розвитку ринкових відносин у другій половині XIX ст. / В.В. Павлюк // Укр. іст. журн. – 2000. – N 1. – С. 102-108.
- Яремчук І.Г.Історія розвитку цукробурякового виробництва// Економіка АПК. – 2004. – №5. – С.22-27.
Котенко Н.В., Ілляшенко Т.О.
Сумський державний університет