С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Засади формування процентної стратегії комерційних банків Аналіз підходів щодо оцінки фінансової стійкісті Вт < дв+дз Impementation of complex system of crisis management of banking activity Національний університет «Львівська політехніка» Жулега И.А. Головні ознаки та властивості фінансового капіталу

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 4637.05kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПРОЦЕНТНОЇ СТРАТЕГІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ


Важливою складовою загальної стратегії банків є процентна стратегія. Величина процентних ставок за кредитами залежить від рівня інфляції в країні; ставки рефінансування Національного банку; середньої процентної ставки за міжбанківським кредитом; середньої процентної ставки банку за депозитами; структури кредитних ресурсів банку, тобто, чим вище частка «дорогих» ресурсів у пасивах банку, тим дорожче видається кредит; попиту на кредит, пов'язаного з можливістю інвесторів здійснювати вкладення в реальний сектор економіки, рівнем прибутковості інших способів інвестицій (вкладень у валюту, цінні папери); призначення та умов позики, ступеня ризику.

Одне з ключових завдань управління кредитним портфелем банку полягає у зниженні кредитного ризику. Кредитний ризик можна передбачити на основі методики «ліквідаційного періоду», згідно з якою кожна позика чи модель кредитування обумовлюється конкретним часовим інтервалом, що збігається або з терміном боргового зобов'язання, або з часом, необхідним для остаточного розрахунку за ним. В іншому випадку може бути обрано єдиний часовий горизонт за всіма видами активів (один чи п'ять років). Напрямками мінімізації кредитних ризиків можуть бути диверсифікація позичкового портфеля; попередній аналіз кредитоспроможності та платоспроможності позичальника; застосування методів забезпечення повернення кредиту (застави, гарантій); формування резервів для покриття можливих втрат за позиками.

При моделюванні кредитних ризиків, як правило, використовуються різні підходи, наприклад парадигма дефолту і парадигма ринкової переоцінки. Відповідно до парадигми дефолту, кредитні втрати мають місце у разі, коли позичальник не виконує зобов'язань протягом планового тимчасового горизонту. У разі дефолту позичальника кредитні втрати є різницею між потенційними втратами при невиконанні зобов'язань за позикою (сума заборгованості на момент дефолту) та поточною вартістю майбутнього чистого відшкодування (платежі позичальника мінус витрати на забезпечення відшкодування).

При встановленні рівня ставки відсотка важливу роль відіграє інфляційний ризик, який поділяється на ризик очікуваної інфляції і ризик несподіваної інфляції, тобто власне процентний ризик. З огляду зазначеного, пропонується розглянути структуру ставки відсотка за допомогою лінейної моделі, що враховує різні види ризиків шляхом складання відповідних індексів (рис. 1).

Зауважимо, що неправильна оцінка параметрів веде до втрат доходу (до альтернативних збитків), які можуть виникнути, як у кредитора (позикодавця), так і в кредитуємого (позичальника). При цьому одна зі сторін завжди отримує додатковий дохід, який дорівнює сумі недоотриманого прибутку партнера за такою кредитною операцією. Оскільки банк постійно перебуває в ситуації кредитора (на ринку кредитів) та кредитованого (на ринку депозитів), то правильне призначення ставки відсотка є необхідною умовою беззбиткової його діяльності. Отже, на ринку кредитів – при недооцінки величини – банк отримує альтернативний збиток. При переоцінці ускладнюється процес кредитування та зростає ризик неповернення кредиту, що зумовлює зниження прибутковості банку. На ринку депозитів банк виступає суб'єктом кредитування. Ситуація відсвічується дзеркально: при недооцінки фактора в депозитній ставці – банк отримує прибуток, при переоцінці – збиток.



Рис.1. Модель впливу неправильної оцінки ризику у ставці відсотка на перерозподіл доходу


1. Виходячи з оцінки факторів кредитування можна констатувати, що недооцінка величини інфляції в кредитній ставці відсотка, подібно переоцінці її в депозитній ставці, незадовільно впливає на діяльність комерційного банку.

2. Визначаючи плату за кредит, банк враховує низку факторів, а саме: ринок кредитних ресурсів, особливості кредитної угоди, ступінь ризику, термін кредитування, спосіб надання позики, забезпеченість його повернення.

3. Формування оптимальної кредитної стратегії представляє собою складне багатопланове завдання, вирішення якого лежить у площині використання сучасних концепцій аналізу банківської діяльності та застосуванні ефективного інструментарію.


Боронос В.Г., Дудкіна А.Ю

Сумський державний університет


АНАЛІЗ ПІДХОДІВ ЩОДО ОЦІНКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКІСТІ

МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТУ


На сучасному етапі розвитку нашої держави актуальним є питання фінансової стійкості місцевих бюджетів. Вона відображає спроможність місцевих органів влади виконувати покладені на них завдання відповідно до чинного законодавства.

На сьогоднішній день не існує єдиної думки щодо визначення поняття «фінансова стійкість території». Значна кількість економістів трактують його виходячи із поняття «фінансова стійкість підприємства». У зв’язку з цим погляди вчених доцільно об’єднати за такими напрямками:

1) фінансова стійкість території з позиції збалансованості доходів та витрат (А. Кавінов, В.Єдронова, Т.Дороніна, , С.Халява).

2) фінансова стійкість території з точки зору можливості забезпечувати розвиток у довгостроковій перспективі і при цьому протистояти зовнішнім та внутрішнім впливам (О.Герасименко та Б.Карпінський) .

3) фінансова стійкість території з погляду її фінансової незалежності та самостійності (А.Поддєрьогін, Л.Наумової, Н.Сабітова).

Згідно підходів до тлумачення фінансової стійкості регіону можна зробити висновки, що вона характеризується стабільністю фінансового забезпечення регіонального розвитку.

Кошти місцевих бюджетів складають значну частку у джерелах фінансових ресурсів регіонів. Саме з цієї причини багато науковців фінансову стійкість регіону найчастіше пов’язують з фінансовою стійкістю місцевого бюджету.

Рівень стійкості місцевого бюджету визначається обсягом коштів необхідних для забезпечення мінімальних бюджетних видатків, тобто таких, які передбачені в бюджеті для фінансування конституційно гарантованих заходів щодо життєзабезпечення населення.

Одна з методик оцінки рівня фінансової стійкості місцевого бюджету ґрунтується на визначенні обсягу коштів, які необхідні для забезпечення мінімальних потреб території.

Інший підхід до аналізу фінансової стійкості бюджетів передбачає проводити його в розрізі показників, що характеризують доходи і видатків бюджетів. При цьому, для аналізу доходів бюджету пропонуються коефіцієнти співвідношення поновлюваних доходів і сукупних доходів, власних і сукупних доходів, регулюючих податків і поновлюваних доходів, надходжень від продажу активів і всіх доходів. Для характеристики видатків бюджету використовуються наступні критерії: співвідношення поточних, капітальних видатків і сукупних видатків, видатків на бюджетні організації і сукупних видатків, суми наданих кредитів підприємствам і всіх видатків, грошових видатків і всіх видатків.

Отже, фінансова стійкість місцевого бюджету може бути розглянута як стан доходів і видатків бюджету, їх структура і динаміка, які надають можливість органам місцевої влади повно, незалежно від інших бюджетних рівнів і своєчасно виконувати покладені на них зобов’язань.

Для оцінки фінансової стійкості бюджету території цілком доцільно використовувати методики і показники, які розроблені для аналізу бюджетів Російської Федерації, але при цьому їх потрібно адаптувати до бюджетної системи нашої країни. Найбільш прийнятним і повним для України є метод, запропонований російським вченим Г.Б. Поляком. Але для більшої точності доцільно розраховувати ще низку різних коефіцієнтів, основними з яких є:

1. коефіцієнт співвідношення регулюючих і власних бюджетних доходів;
   
2. коефіцієнт автономії;
   
3. коефіцієнт бюджетної результативності регіону;
   
4. коефіцієнт бюджетної заборгованості;
   
5. коефіцієнт бюджетної забезпеченості населення та інші.
   

Фінансова стійкість бюджету певної території може знаходитися в абсолютно стійкому, нормальному, нестійкому та критичному станах. Розрахунок стану фінансової стійкості бюджету наведено у нижче (табл. 1)


Таблиця 1 - Формули для розрахунку відповідного стану фінансової стійкості бюджету

Показник	Формули для розрахунку
Абсолютно стійкий стан	ВТ < ДВ+ДЗ
Нормальний стан	ВТ = ДВ+ДЗ
Нестійкий стан	ВТ = ДВ+ДЗ+Двир
Кризовий стан	ВТ > ДВ+ДЗ+Двир

де, ВТ – обсяг видатків, що враховуються при визначенні трансфертів;

ДВ – обсяг власних доходів бюджету;

ДЗ – обсяг закріплених доходів бюджету;

Двир – обсяг доходів вирівнювання


Отже, фінансова стійкість території є таким станом доходів і видатків місцевих бюджетів, який забезпечує виконання органами державної влади, покладених на них обов’язків. Також фінансова стійкість території може розглядатися з позиції збалансованості доходів та витрат місцевих бюджетів, з погляду фінансова незалежності та самостійності території, а також з точки зору можливості забезпечувати розвиток регіону у довгостроковій перспективі.

На сучасному етапі в Україні не сформовано єдиного підходу щодо оцінки фінансової стійкості регіону. Методики, які існують на сьогодні, розроблені переважно за кордоном, а зокрема в Росії, а тому не зовсім підходять для використання в нашій країні.


Vasilyeva Tetyana, Afanasieva Olga

Ukrainian Academy of Banking National Bank of Ukraine


IMPEMENTATION OF COMPLEX SYSTEM OF CRISIS MANAGEMENT OF BANKING ACTIVITY


As the events of last years in world and Ukraine in particular testifies, it appeared that commercial banks and banking systems of many countries were not prepared to crucial crisis influence. It rises the necessity of thorough analysis of peculiarities and instruments of crisis management and regulation of banking activity, and also the necessity to take into account introduced errors in future.

At the time there is no effective working mechanism of crisis management of banking activity oriented towards prognostication, overcoming, limitation of crisis spreading in banking system at all levels (micro and macro). Essential gap in crisis management of banking activity at the time is absence of systemacy and of clear definition of crisis management levels with determining of its types, instruments and specific objectives, that leads to unaccounting of interconnections between elements of the system, to lack of single purpose, and, consequently, to low efficiency of taken measures.

Regarding to this, we consider necessary to propose the concept of multilevel system of crisis management of banking activity. As is known the process of exclusion and overcoming of crisis isn’t a short-term temperate phenomenon, but a complex system of crisis management on the level of separate bank and crisis regulation on the level of responsible state bodies. It allows to affirm about presence of multilevel system of crisis management of banking activity. Depending on the subject of crisis management of banking activity one can define three levels of this system:

1. crisis regulation at the level of government;
   
2. crisis regulation at the level of central bank;
   
3. crisis management at the individual banking institution.
   

In turn, each of these levels depending on the stage and depth of the crisis may be divided into preventive, reactive and stabilizing crisis management.

Fig. 1 reflects the sequence of implementation of the measures of anti-crisis influence on the banking activity.

Preventive

crisis management

Preventive crisis regulation of banking system (NBU, government)





Reactive crisis management

Reactive crisis regulation of the banking system


Temporary administration


Compulsory liquidation

Stabilizing crisis regulation


Stabilizing crisis management

Fig. 1. The sequence of crisis megulation of banking activity


Measures of crisis management of banking should be investigated in interconnection of crisis management realized in bank with state crisis regulation realized be central bank and government. Bank’s crisis management is connected to state crisis regulation and is defined by its instruments to some extent.

Among the main issues of coordination of crisis management and crisis regulation one can define the following:

1. An important condition for the combination of interests of the state and banks is the development of normative bases of banking. Setting mandatory standards, reserve requirements as tools of anti-crisis banking regulation provides for compulsory satisfaction of the requirements by the banks.

2. The crisis regulation tools used by the central bank and other government agencies are targeted at stability of commercial banks. These tools are aimed at specific banks, and therefore, crisis regulation is in close correlation with crisis management in the bank. For example, appointment of temporary administrator by NBU in bank provides crisis management to implement appropriate measures and apply such tools that would help for effective rehabilitation of the institution and return it to normal activity.

3. Crisis regulation of the banking system may also have an advisory nature: NBU develops recommendations for responding to some negative factors of environment, banks, in turn, can use them while implementing crisis management.

As we see a lot of anti-crisis measures are realized in banks according to decisions or assignment of NBU or government. It concern to both – crisis prevention and crisis neutralization. Thus, it shows that there is rather conditional distribution of crisis management and crisis regulation.

In our opinion, one should consider state crisis regulation and crisis management as complementary banking categories. Focusing on the standards and requirements of the central bank during stable operating, as well as on measures of anti-crisis regulation application during crisis, banks have to establish and implement a system of crisis management.


Гліненко Л.К., Занічковська О.Ю.

Національний університет «Львівська політехніка»


Статистичний відбір фінансових коефіцієнтів при формуванні системи планів підприємства


Реалізація планування як окремої функції менеджменту передбачає параметризацію цілей організації за допомогою системи показників її соціально-господарської діяльності. Коректність плану ще до його реалізації можна оцінити за відповідністю планованих значень обраних показників діяльності організації її ресурсам та висунутим завданням розвитку з залученням відомого методу фінансових коефіцієнтів [1], встановлюючи відповідність прогнозних значень фінансових коефіцієнтів плановим цілям та ресурсам, які відбиваються поточними значеннями цих коефіцієнтів.

Активному використанню коефіцієнтного метода як інструменту формування планів заважає неоднозначність способів визначення і тлумачень значень окремих коефіцієнтів, наявність значної кількості близьких за змістом коефіцієнтів, що призводить до дублювання та надлишковості інформаційної бази дослідження, ускладнює процес аналізу.

Метою даної роботи була розробка методології формування мінімально достатнього для розробки та оцінювання планів набору фінансових коефіцієнтів на основі поєднання статистичного, факторного і трендового підходів та формування такого набору для підприємств машинобудування.

Емпіричну базу дослідження становили дані публічної бухгалтерської та статистичної звітності 53-х підприємств машинобудівної галузі за 2004 – 2009 рр. (загальний обсяг вибірки – 255 одиниць), за якими було розраховано 141 фінансовий коефіцієнт за формулами, наведеними у фаховій літературі. Сукупність коефіцієнтів для всіх підприємств за всі роки була використана як єдина вибірка для оцінки кореляційних залежностей між окремими фінансовими коефіцієнтами. Розрахунок попарних коефіцієнтів кореляції К було проведено за допомогою надбудови «Аналіз даних» MS Excel.

З метою виявлення найбільш інформативних фінансових коефіцієнтів були виділені фінансові коефіцієнти з абсолютною, сильною і помітною залежностями в межах кожної з груп коефіцієнтів та проведена оцінка частоти участі кожного з коефіцієнтів у кореляційних зв’язках різної сили. Для коефіцієнтів з найбільшою частотою участі у абсолютних, сильних та помітних зв’язках були проаналізовані міжгрупові кореляційні залежності.

За результатами аналізу були виділені коефіцієнти, що входять до певної групи (тобто характеризують певний аспект стану та поведінки суб’єкта господарювання і підлягають відбиттю у окремому різновиді плану) та демонструють сильний кореляційний зв’язок між собою (К  0,7). По кожній з груп вилучалися всі коефіцієнти, крім одного, який відбирався за ознаками меншої частоти вступу у кореляцію з коефіцієнтами як тої самої, так і інших груп та наявності нормативних чи рекомендованих значень. За результатами аналізу було залишено 60 коефіцієнтів, основні з яких наведено нижче:

• у групі показників майнового стану – коефіцієнт зношування основних засобів, частки основних засобів та активних фондів в активах, коефіцієнт модернізації, коефіцієнт оновлення основних засобів;
  
• у групі показників прибутковості та рентабельності – прибутковість оборотних активів у виробничій діяльності; загальна рентабельність підприємства; рентабельності продаж, основної діяльності, виробничих фондів; рентабельності власного, інвестованого та оборотного капіталу; валова прибутковість від реалізації продукції; коефіцієнт реінвестування; частка витрат на виплату відсотків; окупність капіталу; коефіцієнт рентабельності продукції; коефіцієнт продуктивності праці;
  
• у групі показників ділової активності – оборотність активів; фондовіддача; тривалість обороту оборотних засобів; оборотності запасів стосовно собівартості та стосовно виручки від реалізації; оборотності дебіторської та кредиторської заборгованості і заборгованості по розрахунках за товари, роботи та послуги; оборотності готової продукції та грошових коштів; віддача власного капіталу; коефіцієнт загальної оборотності капіталу;
  
• у групі показників зростання – коефіцієнт стійкості економічного зростання; індекс зростання; темпи зростання активів, реалізації, прибутку та чистого прибутку;
  
• у групі показників фінансової стійкості – забезпеченість оборотних активів власними оборотними засобами, маневреність робочого капіталу, коефіцієнт покриття запасів, коефіцієнт автономії, мобільність власного капіталу, коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов'язань, коефіцієнт структури позикового капіталу, коефіцієнт ефективності капіталу, Z-показник Альтмана, тип фінансової стійкості;
  
• у групі показників ліквідності та платоспроможності – коефіцієнти поточної, швидкої, абсолютної та критичної ліквідності; коефіцієнт ліквідної платоспроможності; співвідношення активів, що важко і легко реалізувати; покриття короткострокових зобов’язань дебіторською заборгованістю.
  

Виділені показники були розподілені за окремими видами планів на прикладі системи планів машинобудівного підприємства. Впровадження даних показників у плани за умови уточнення нормативних значень цих коефіцієнтів для окремих галузей та вихідних станів підприємства дасть змогу більш обґрунтовано оцінити відповідність планів поставленим цілям та реальність досягнення останніх.

1. Жулега И.А. Методология анализа финансового состояния предприятия: Монография / И. А. Жулега. – СПб.:ГУАП, – 2006. – 235 с.
   

Грановська І. В.

ДВНЗ «Переяслав – Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»


ГОЛОВНІ ОЗНАКИ ТА ВЛАСТИВОСТІ ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ


Наявність фінансового капіталу в суспільстві та у кожного індивіда, зокрема, є визначальною умовою, яку диктує нам економіка ринкового. Проте, формулювання поняття фінансового капіталу як сукупної ринкової вартості ресурсів держави у грошовій формі, які вона акумулює з різних джерел для забезпечення ефективного соціально-економічного розвитку країни, не розкриває нам всіх основних ознак. Тому й виникає необхідність у виокремленні основних ознак та властивостей фінансового капіталу.

Першою ознакою фінансового капіталу, яка безпосередньо випливає з визначення, є його грошова форма. Об’єктивно необхідними для утворення та функціонування фінансового капіталу є грошові ресурси, які перетворені у фінансовий капітал і обслуговуючи реальний сектор економіки, забезпечують отримання доходу у формі заробітної плати, підприємницького прибутку, дивіденду.

Наступною ознакою, що характеризує фінансовий капітал є те, що за своєю економічною суттю він відбиває процес створення, використання та відтворення фінансових ресурсів, як на мікро-, так і на макрорівнях. Ця ознака виступає як необхідна умова організації не тільки підприємницької діяльності, а й усієї економіки країни. Без фінансового капіталу інші фактори виробництва(земля, праця, підприємницькі здібності), як свідчить реальна практика дають незначний результат [1, c. 65].

Третьою ознакою є те, що фінансовий капітал не може існувати без тісного взаємозв'язку з процесом розширеного відтворення. Він не є само зростаючим. Його зростання можливе тільки за умови використання в процесі матеріальною виробництва, як джерела його фінансування. І обов'язковою умовою зростання фінансового капіталу буде його ефективне використання [2].

Четвертою ознакою фінансового капіталу є надання йому рис фінансових ресурсів. Так, В. М. Опарін під фінансовими ресурсами розуміє суму коштів, «спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства. Це авансовані кошти, які вкладаються в оборот і повинні обов’язково повертатись. Причому це не всі кошти, а лише ті гроші, які «роблять» гроші, тобто на основі використання яких формується додана вартість, у яку входять і прибуток, і заробітна плата». Це визначення по суті майже нічим не відрізняється від поняття капіталу за К. Марксом. В. М. Опарін не заперечує це, стверджуючи, що «…поняття «капітал» і «фінансові ресурси» – близькі за змістом, а «основною метою використання капіталу є … надання фінансовому капіталу ознак фінансових ресурсів [3, c. 11].

А найважливішою ознакою фінансового капіталу є та, що він є джерелом формування добробуту як власників підприємницьких структур, так і найманих робітників, а через фінансову систему країни – усіх членів суспільства. А рівень добробуту країни залежить від його ефективного використання та від масштабів його формування, в процесі розподілу створеної вартості на конкретному підприємстві і розподілу валового внутрішнього продукту у всій країні. Збільшення обсягів фінансового капіталу сприяє зростанню добробуту суспільства в майбутніх періодах, у той час як збільшення поточного споживання скорочує можливості формування фінансового капіталу і зменшує його продуктивну силу в майбутньому що негативно відзначиться на добробуті суспільства [1, c. 65].

Також фінансовий капітал має ряд важливих властивостей необхідних для розгляду:

1. фінансовий капітал характеризується мобільністю та еластичністю, тобто здатністю переливати капітали не тільки на рівні підприємств для покращення фінансового становища, а й на рівні держав для врегулювання економічних та політичних питань;
   
2. для фінансового капіталу характерна вразливість, як наслідок його високої мобільності, швидкого реагування на попит і пропозицію, який виявляється в умовах нестабільних економічних ситуацій – швидкого підвищення або падіння темпів розвитку.
   
3. фінансовий капітал характеризується рідкістю, що й пояснює підвищений попит на нього. Його не можна збільшити тільки бажанням, не застосовуючи конкретні економічні дії. Тільки достатня пропозиція грошового капіталу створює умови для ефективного розвитку економіки країн [4, c. 201 – 202].
   

Отже, фінансовий капітал є важлива та необхідна економічна категорія, яка створює об’єктивні передумови для економічного розвитку держави. Зростання його обсягів призведе до покращення добробуту суспільства.

1. Воробйов Ю. М. Теоретичні основи фінансового капіталу підприємств / Ю. М. Воробйов // Фінанси України – 2001. – №7 – С. 66 – 67.
   
2. Лещук В.П фінансовий капітал: значення та економічна сутність / В. П. Лещук [Електронний ресурс] – Режим доступу: ww.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2009_27/Stati/31PDF.pdf
   
3. Опарін В. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення // Вісник НБУ. – 2000. – №5. – С. 11
   
4. Федоренко В. Г. Інвестознавство: Підручник. – 3-тє вид., допов. – К.: МАУП. – 2004. – С. 196 – 202.
   

Дем’яненко О.М.

ДВНЗ „Київський національний університет ім.Вадима Гетьмана”