Geum.ru

С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материалаДокументы

Содержание


Реформа системи місцевого оподаткування у контексті впливу на стан місцевих фінансів
Удосконалення оподаткування страхових компаній україни
Ресурс ВНД
Перспективи сталого економічного розвитку в країнах центральної та східної європи
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

фінансовий механізм в системі управління ринковою економікою


Щодо самого поняття процесу загального управління ринковою економікою, то його практично не виділяють в окрему категорію, а часто асоціюють з поняттям державного регулювання економіки, необхідність якого виводять з певної недосконалості ринку і в основному визначають як систематичний і цілеспрямований вплив держави на економіку з метою оптимізації економічної системи на основі прийняття і реалізації економічної політики.

Правомірність виокремлення фінансового механізму управління економікою, як самостійної категорії, ні в кого не викликає сумнівів, адже він реально існує і здійснює вплив на всі сторони суспільного буття. Особливо чітко такий вплив простежується в умовах ринкової економіки.

Найбільш часто зустрічається визначення фінансового механізму, як сукупності методів і форм, важелів і інструментів впливу фінансових відносин на розвиток суспільства. Однак, таке визначення характеризує лише структуру фінансового механізму і не відображають сутності даної категорії.

При цьому необхідно розрізняти поняття: механізм управління фінансами, фінансовий механізм управління і механізм фінансового управління. Під механізмом управління фінансами розуміється сукупність форм і методів управління фінансовими ресурсами, тобто, по суті – техніка фінансових операцій. Фінансовий механізм управління економікою включає відповідні організаційно-правові елементи, такі як організаційну структуру управління фінансами, чинне законодавство, планування і контроль, тобто те, що інші автори відносять до організаційних структур фінансового механізму. Механізм фінансового управління, на думку деяких дослідників, це фінансовий механізм управління, однак без організаційної структури.

Звичайно, поняття фінансового механізму і фінансів тісно пов'язані між собою: сутність фінансів проявляється через виконання ними своїх функції (розподільну та контрольну), а функції, в свою чергу, реалізуються через фінансовий механізм. В даному випадку фінансовий механізм виступає, насамперед, як система дій фінансових методів та важелів, направлених на управління фінансовими відносинами. Таким чином, фінансовий механізм, як економічна категорія, може розглядатися виключно в контексті управління економікою.

Необхідною методологічною передумовою дослідження фінансового механізму управління ринковою економікою є розуміння останнього в якості засобу реалізації управлінських функцій держави (фінансової політики). Виходячи з цього, фінансовий механізм управління має включати всі нюанси, пов`язані з усіма управлінськими функціями: організацією, плануванням, контролем, стимулюванням та регулюванням. При цьому фінансовий механізм як засіб реалізації функцій фінансів опосередковуватиме реалізацію загального управління економікою через управління саме фінансовими відносинами. Таким чином, можна стверджувати, що стратегія і тактика управління визначає фінансовий механізм його здійснення. Причому слід зазначити, що фінансовий механізм може розглядатися виключно як макроекономічна категорія.

За методом впливу на соціально-економічний розвиток у фінансовому механізмі необхідно виділяти дві підсистеми: фінансове забезпечення і фінансове регулювання. Досить часто у дослідженнях фінансових аспектів реалізації економічної політики віддають перевагу саме фінансовому забезпеченню, зосереджуючи увагу, зокрема, на питаннях пошуку джерел фінансування та раціонального розподілу фінансових потоків. На передній план при такому підході виходить формування фінансового потенціалу, в якому об`єднуються наявні фінансові ресурси та їх резерви.

Таким чином, категорія фінансового механізму управління ринковою економікою має розумітися як сукупність дій фінансових інструментів та методів, направлених на реалізацію фінансової політики держави в залежності від цілей такої політики. При цьому, поняття фінансових методів та важелів застосовуються у їх загальновживаному розумінні.

Фінансові методи – це способи впливу фінансових відносин на економічні процеси. Усі фінансові методи ми розділяємо на методи забезпечення, що відображають способи забезпечення відповідних економічних процесів необхідними фінансовими ресурсами, та методи регулювання – способи цілеспрямованого впливу на хід таких процесів.

До методів фінансового забезпечення відносимо бюджетне фінансування, кредитування, інвестування та самофінансування. До методів регулювання – планування (в тому числі і програмування) економічних процесів, оподаткування, кредитно-монетарне регулювання та страхування.

Фінансові важелі – це інструменти, що застосовується при використанні певного фінансового методу.


Свердан М.М.

Міжгалузевий інститут управління, Київ


РЕФОРМА СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО ОПОДАТКУВАННЯ У КОНТЕКСТІ ВПЛИВУ НА СТАН МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ


Проблематика визначення фіскальної ролі місцевого оподаткування у формуванні фінансової бази бюджетів локального рівня залишається досить актуальною в Україні включно по сьогоднішній день упродовж останніх двох десятиліть. Практично, для кожної країни сучасного світу вказане питання є одним з найважливіших, оскільки визначає реальний фінансовий потенціал органів місцевої влади та можливості місцевих бюджетів у фінансуванні суспільних благ для територіальних громад. Труднощі у зазначеній сфері мають навіть держави федеративного устрою, незважаючи на доволі істотний рівень демократії, хоча система місцевого оподаткування становить значний обсяг фінансових ресурсів місцевих бюджетів виходячи з основ фіскального федералізму. Для країн унітарного типу це питання є ще більш складним в плані практичної реалізації, про що засвідчує власний вітчизняний досвід довготривалого використання системи місцевого оподаткування. Проте, в різноманітних міжнародних пактах (лат. pactum – «договір, угода») інститут місцевого оподаткування кваліфікується як невід’ємна й важлива фіскальна складова місцевих бюджетів [2].

Головний недолік національної системи місцевого оподаткування – відсутність певної конструкції та сталих стратегічних орієнтирів її розбудови. Попередня модель місцевого оподаткування була більш, ніж недосконалою, а податкова реформа у зв’язку з ухвалою Податкового кодексу України змушує в сучасних умовах приділити їй належну увагу та дати її оцінку. Насамперед, головним критерієм аналізу системи місцевого оподаткування є фіскальна ефективність як рівень мобілізації фінансових ресурсів у місцевих бюджетах. Для цього необхідно проаналізувати еволюцію місцевого оподаткування за колишньою структурою та порівняти із сучасним складом моделі.

Першочергово система місцевого оподаткування в Україні виявилась нелогічною, фіскально неспроможною та суспільно непридатною. Хоча й передбачалось, що 16 місцевих податків та зборів, визначені в 1993 р. Декретом Кабінету Міністрів “Про місцеві податки і збори”, повинні забезпечити надійну фінансову базу місцевих бюджетів. Неефективність системи місцевого оподаткування майже одразу стала очевидною та почала давати фіскальні збої у формуванні доходів місцевих бюджетів. Зростання абсолютних сум місцевих податків та зборів супроводжувалось одночасно значним скороченням їх частки у складі доходів місцевих бюджетів. За останнє десятиріччя цілком явною була тенденція до зниження фіскальної ролі системи місцевого оподаткування. У складі доходів місцевих бюджетів система місцевого оподаткування за останні п’ять років становила всього 1-1,5%, а у Зведеному бюджеті держави – менше 0,5% [4].

До здійснення податкової реформи в Україні функціонувало в системі місцевого оподаткування 2 податки та 12 зборів. Однак, більшість з них виявилась, фактично, недоцільною. Надходження від ½ половини їх складу були настільки низькими, що взагалі не впливали на обсяги надходжень від місцевих податків та зборів. Більш-менш істотними були надходження від збору за надання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, податок на рекламу, збір за паркування автотранспорту та збір за право використання місцевої символіки. Максимальні обсяги надходжень забезпечували ринковий збір та комунальний податок: 80-90% доходів місцевих бюджетів у складі системи місцевого оподаткування.

Ефективні з фіскальної точки зору місцеві податки та збори й були ліквідовані разом з ухвалою Податкового кодексу України, згідно з яким на сьогоднішній мають місце лише два податки (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та єдиний податок) і три збори (збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір) [1]. Питання можливо формулювати тільки єдиним чином: наскільки виявиться фіскально ефективною оновлена система місцевого оподаткування? Адже в сучасних економічно розвинутих країнах за рахунок системи місцевого оподаткування дохідна частина місцевих бюджетів може формуватися більш, ніж на 70% [3]. Фактично, через систему місцевого оподаткування основну масу надходжень до місцевих бюджетів повинні забезпечити лише 2-3 місцеві податки і збори.

Таким чином, розвиток системи місцевого оподаткування в Україні – процес складний і парадоксальний, оскільки водночас як ініціюється на загальнодержавному рівні необхідність розвитку місцевого самоврядування, так і не забезпечується фінансова основа його діяльності. В сучасних умовах місцеве оподаткування не виконує жодних суспільно необхідних функцій.

  1. Податковий кодекс України №2755-VI від 2.12.2010 р. (Із змінами, внесеними згідно із Законом №2856-VI від 23.12.2010 р.).
  2. Свердан М.М. Міжнародні стандарти організації місцевих фінансів // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту / М.М. Свердан. – Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2010. – Вип. ІІI. (39). Економічні науки. – С. 268-279.
  3. Свердан М.М. Місцеве оподаткування в Україні: сучасний стан та перспективи фіскальної гармонізації / М.М. Свердан // Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії: Збірник наукових праць. Вип. 1 (10): Економічні науки. – Чернівці, 2008. – С. 80-98.
  4. Свердан М.М. Формування доходів місцевих бюджетів в Україні: сучасні тенденції та можливості удосконалення / М.М. Свердан // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2009. – Вип. I. Економічні науки. – С. 245-265.


Шірінян Л. В.

Науково-дослідний фінансовий інститут ДННУ

„Академія фінансового управління”

Міністерства фінансів України


УДОСКОНАЛЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ УКРАЇНИ


Удосконалення механізму оподаткування страхових компаній набуває значення у зв’язку з тим, що на ринок приходять нові інвестори – резиденти і нерезиденти. З погляду на те, що страхування виступає важливою складовою макроекономіки держави, необхідно створювати сприятливі умови для ведення бізнесу з метою збільшення частки страхування у ВВП країни.

Метою дослідження є розробка практичних рекомендацій щодо застосування диференційованих податкових стимулів для вітчизняних страхових підприємств.

На нашу думку, чинна класифікація доходів і витрат відображає рух коштів у страхових компаніях у сучасних умовах не повною мірою. З метою адекватної оцінки фінансового результату діяльності страховиків вважаємо, що необхідно відокремити інвестиційну діяльність страховика від фінансової. Доцільно співвіднести витрати з основними видами діяльності страхової організації аналогічно до того, як групуються доходи, а саме: 1) витрати, які пов’язані зі страховою діяльністю, 2) витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, 3) витрати, пов’язані зі фінансовою діяльністю. Це дасть змогу застосувати нову методологію для оптимального оподаткування результатів діяльності страховиків [1].

Виходячи з цього, запропоновано:

- по-перше, диференційоване оподаткування страховиків-резидентів за видами діяльності в залежності від напряму, обсягів і результатів діяльності;

- по-друге, несиметричний режим оподаткування для тих, хто здійснює інвестування у вітчизняну економіку і тих, хто інвестує гроші в економіку інших країн;

- по-третє, зменшення ставки оподаткування від неосновних видів діяльності в середньому з 25% до 15-23% [2-3].


1. Шірінян Л. В. Організація фінансів страхових компаній України в сучасних умовах // Регіональна Економіка. – 2006. – № 3. – С.178-184.

2. Шірінян Л. В. Удосконалення організації фінансів та оподаткування страхових компаній України // Економіка України – 2010. - №6. – С. 55-66.

3. Шірінян Л. В. Оподаткування страхових компаній України // Фінанси України – 2010. – №5. – С. 76-85.

Розділ 2 Світове господарство і міжнародні економічні відносини


Бояр А.О.

Волинський національний університет імені Лесі Українки


Механізм забезпечення бездефіцитності бюджету Європейського Союзу


Протягом свого більш ніж півстолітнього існування Європейська спільнота виробила досить надійні й ефективні принципи та механізми фінансування своєї діяльності. Один з них – механізм балансування бюджетних доходів і видатків. Досвід ЄС у цій сфері є досить цікавим як з позицій процесів національного бюджетного системотворення, так і з точки зору участі нашої держави у міжнародних інтеграційних процесах.

У ст. 310(1) Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС) сказано, що бюджетні доходи і видатки повинні бути збалансовані. Цим положенням у бюджетну систему ЄС закладається принцип рівноваги, розширений і деталізований у ст. 14–15 Фінансового регламенту ЄС [3, 14–15]. Суть його полягає у тому, що закладені у бюджет видатки повинні повністю покриватись бюджетними доходами. Також відповідно до цього принципу ЄС не може брати позики для погашення своїх видатків [3, 14].

Через цю специфічну ознаку бюджету ЄС його прийнято називати бюджетом видатків, адже при розробці проекту бюджету спочатку встановлюються обсяги видатків (в межах максимального ліміту), а вже потім розраховуються необхідні для їх фінансування доходи. Однак такий механізм діяв не завжди. Він був запроваджений у 1988 р. Рішенням Ради [2]. Його назва – ресурс валового національного доходу (ВНД).

Ресурс ВНД є однією з категорій бюджетних доходів ЄС, поряд з традиційними власними ресурсами (імпортним митом і зборами з внутрішніх виробників цукру), ресурсом податку на додану вартість (ПДВ) та іншими дрібнішими джерелами бюджетних доходів. Він формується шляхом відрахувань уніфікованої відсоткової ставки від ВНД держав-членів ЄС, розрахованих за єдиною методикою [1, 19]. Ставка відрахувань встановлюється Європейською комісією (далі – Комісія) при розробці бюджету на певний фінансовий рік з урахуванням обсягу очікуваних у цьому році видатків і доходів з усіх інших (окрім ресурсу ВНД) джерел.

Наприклад, при розробці бюджету на 2010 р. Комісією було встановлено, що потреба у бюджетних видатках становитиме 122,32220641 млрд. євро. Очікувані доходи від традиційних власних ресурсів становитимуть 14,2031 млрд. євро, від ресурсу ПДВ – 13,950917375 млрд. євро, а від інших джерел доходів (залишки з минулого року, доходи, отримані від осіб, працюючих на інституції та інші органи ЄС, і т. д.) – 1,421467341 млрд. євро. Тому потреба у ресурсі ВНД становитиме: 122322206410 – (14203100000 + 13950917375 + 1421467341) = 92746721694 євро. Розділивши цю суму на прогнозований ВНД держав-членів ЄС (11825,5626 млрд. євро), було отримано уніфіковану ставку відрахування у 2010 р. – 0,78429 % [5, 188].

З часу його впровадження ресурс ВНД є наріжним каменем дохідної частини бюджету ЄС. Його частка у бюджеті постійно зростає і у 2010 р. склала 76,8 %. Він гарантує стабільність бюджетних доходів у середньостроковій перспективі в межах встановленого обмеження на обсяг ресурсів, які можуть бути закладені у бюджет (нині це 1,23 % ВНД). Цей ресурс забезпечує так зване ex ante (попереднє) балансування бюджету.

Оскільки фактично усі основні бюджетні розрахунки базуються на прогнозних показниках, наявних на момент розробки попереднього проекту бюджету, постає питання поточного коригування і кінцевого балансування бюджету. Показники щодо ПДВ і ВНД ресурсів, так само як і обсяг компенсацій Великобританії, переглядаються один раз протягом фінансового року, після чого до бюджету ЄС вносяться поправки щодо обсягів внесків державами-членами [4, 248].

Кінцеве балансування бюджету здійснюється уже переважно у наступному фінансовому році, хоча може тривати і довше. Відповідні перерахунки здійснюються Комісією на основі даних щодо баз ПДВ і ВНД ресурсів, наданих державами-членами. Виявлені дисбаланси вносяться як статті доходів (видатків) до бюджету наступного року.

  1. Council Decision 2007/436/EC, Euratom of 7 June 2007 on the system of the European Communities’ own resources // Official Journal of the European Union. – 2007 (23.06). – L 163. – Pp. 17-21 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: .eu/budget/documents/eu_financing_system_en.php">
  2. Council Decision 88/376/EEC, Euratom of 24 June 1988 on the system of the Communities’ own resources // Official Journal of the European Communities. – 1988 (15.07). – L 185. – Pp. 24-28 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
  3. Council Regulation (EC, Euratom) No 1605/2002 of 25 June 2002 on the Financial Regulation applicable to the general budget of the European Communities // Official Journal of the European Communities. – 2002 (16.09). – L 248. – Pp. 1-48 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
  4. European Union Public Finance. Fourth edition / European Comission. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2008. – 427 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:


Грінченко Ю.Л.

Одеській національний університет ім. І.І. Мечникова


ПЕРСПЕКТИВИ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ


Першочерговим завданням економічної політики країн Центральної та Східної Європи є підвищення рівня життя громадян до рівня країн Західної Європи. Прискорення економічного розвитку колишніх соціалістичних економік вимагатиме узгоджених макроекономічної та структурної політик, які спрямовані на запобігання ризиків наздоганяючого зростання. На відміну від інших подібних процесів в інших регіонах, країни Центральної та Східної Європи могли використати переваги членства у ЄС для розширення зовнішньої торгівлі, здійснення політичних реформ та фінансової інтеграції.

Однак двадцятирічний досвід трансформації країн регіону свідчить, що їх результати не перевищують середні показники серед країн з перехідною економікою. Раптове та значне скорочення виробництва на початку періоду та масштабна інституційна трансформація було певним чином компенсовано сприятливими зовнішніми умовами та допомогою ЄС. Але постає питання щодо формування умов для сталого розвитку, а не просто використання сприятливої зовнішньої кон’юнктури. Основні результати транзитивного процесу в регіоні можливо виокремити при порівнянні процесів економічного розвитку у Латинській Америці, в Південно-Східної Азії та Центральної та Східної Європи:

• Значне зростання безробіття на тлі стрімкого зростання обсягів виробництва. Рівень зайнятості у регіоні помітно нижчий за середній рівень серед країн з перехідною економікою.

• Відносно низький рівень внутрішніх заощаджень був компенсований зовнішніми капіталовкладеннями. Особливо це стосується прибалтійських країн.

• Тим не менш, накопичення капіталу зробило набагато скромніший внесок в економічне зростання, в середньому менше, ніж в найбільш динамічних азіатських країнах, хоча більше ніж у Латинській Америці.

• Економічне зростання було переважне викликане значним підвищенням рівня продуктивності факторів виробництва. Насправді воно було вдвічі більшим за показники інших країн. Насамперед це пояснюється значним промисловим потенціалом, створеним за часи соціалістичної економіки. Трансформація викликала покращення управлінських практик, вдосконалення структури ринків та прискорення процесів перерозподілу ресурсів.

Важливим у світлі глобальної фінансово-економічної кризи є питання, чи є стійким таке швидке зростання продуктивності факторів виробництва. Якщо є передумови гальмування підвищення ефективності як праці, так і капіталу, то які чинники можуть замістити його в якості фактору економічного зростання. Країни, які швидше подолали негативні наслідки трансформації від планової до ринкової економіки, особливо Польща та Словенія спостерігають уповільнення зростання продуктивності факторів виробництва. У той час країни, що мали більш тривалий перехідний період, спостерігають швидке прискорення темпів зростання рівня продуктивності факторів виробництва.

У цьому контексті значно посилюється роль макроекономічної політики, одним з пріоритетів якої має стати створення умов для економічного зростання. Особливу увагу слід приділити підвищення рівня зайнятості та більш ефективному використанню робочої сили. Приклад Польщі свідчить, що така політика дає результати навіть в умовах несприятливого глобального економічного середовища. Функція урядових інститутів має змінитися від ролі спостерігачів та контролерів на активного регулятора економічних процесів, чому сприяє членство у ЄС.

Політика наздоганяючого розвитку завжди викликає певні економічні ризики, тому що країна залежить від іноземних ринків та капіталовкладень, має послабити регулювання банківської системи та здійснити низьку важких економічних реформ. Як свідчить досвід глобальної фінансово-економічної кризи, ці ризики не були прозорими. За певними виключеннями не було створено «подушок безпеки». Внутрішнє заощадження не отримувало належного стимулювання, бюджети залишалися дефіцитними, банківський нагляд слабшав у спробі сприяння кредитуванню, корпоративне управління змінювалися повільно, а процедури банкрутства залишалися непрозорим. Перехід до євро, якій позитивно відбився на здатності країни адаптуватися до зовнішніх шоків, не був масовим.

Незважаючи на певні успіхи макроекономічна ситуація в країнах Центральної та Східної Європи залишається вразливою та зумовлює ризики для сталого економічного зростання. Глобальна фінансово-економічна криза продемонструвала слабкий потенціал для сталого розвитку, обмеженість внутрішніх ресурсів та неефективну макроекономічну політику у більшості країн регіону. Модель наздоганяючого розвитку потребує модернізації в умовах, коли вплив ризиків переважає за сприяння зовнішньої кон’юнктури.

  1. Gourinchas, Pierre-Olivier, and Olivier Jeanne, 2006, “The Elusive Gains from International Financial Integration,” Review of Economic Studies, Vol. 73, No. 3, pp. 715-741.
  2. Prasad, Eswar, Raghuram Rajan and Arvind Subramanian, 2007, “Foreign Capital and Economic Growth,” Brookings Papers on Economic Activity, Vol. 2007:1, pp. 153-209.



Деделюк К. Ю.

Волинський національний університет імені Лесі Українки