Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008
| Вид материала | Диплом |
- Учебник под редакцией, 9200.03kb.
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Р. А. Хальфин 08. 12. 2006 г. N 6530-рх методические рекомендации, 1062.91kb.
- Программа студенческой олимпиады мгмсу по стоматологии 30. 10., 33.94kb.
- Оао «Сильвинит» "ахиллес" соль древнего пермского моря пермь Соликамск. 2001 ббк. 65., 502.69kb.
- Удк 37 ббк 74. 05, 475.58kb.
- М. А. Рыбалко (отв редактор), проф, 973.68kb.
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Реферат циклу підручників «Україна в світовій політиці», 148.74kb.
- Колективу авторів у складі: проф. Гаращенко Ф. Г., проф. Закусило О. К., проф. Зайченко, 259.94kb.
Индивидуальная чувствительность к препаратам интерферона для повышения эффективности терапии больных хроническим гепатитом С
Кремень Н.В., Сологуб Т.В., Романцов М.Г.
Санкт-Петербург
Исследование клеточной чувствительности и резистентности к интерферону началось в России в 90-х годах прошлого столетия, когда было предложено использовать прайминг интерферона как инструмент определения чувствительности мононуклеаров периферической крови (МПК) к препаратам интерферона 1-и 2-го типов. Пациенты считаются чувствительными, если их клетки крови отвечают увеличением индуцируемой продукции интерферона при праймировании препаратом. Кроме этого, нами предпринята попытка оценки экспрессии генов цитокинов (по продукции мРНК), участвующих в синтезе разных типов интерферона.
Проведено 159 исследований среди 35 больных хроническим гепатитом С по определению степени их чувствительности к препаратам интерферона 1- и 2-го типа. Среди наблюдаемых больных отсутствие чувствительности к препаратам интерферона 2 –го типа отмечено у 25% наблюдаемых, а к препаратам 1-го типа – у 44.8% обследованных. Одновременно изучена экспрессия генов цитокинов у здоровых добровольцев (50 человек) и у 48 пациентов с хроническим вирусным гепатитом С (по продукции мРНК клетками крови), участвующих в синтезе разных типов интерферона. У здоровых лиц практически не определялись мРНК ( у 5%) для интеферона –альфа, интерлейкина-2,-4, а для ИЛ-6,-8,-10 - лишь у 10-20% добровольцев определялась мРНК. У больных хроническим вирусным гепатитом С мРНК для интерферона –альфа определялась у 48%, для ИЛ-2 – у 43%, стала появляться мРНК для ИЛ-4 ( у 17, против 5%) и ИЛ-6 (у 44.0 против 20.0%). Ген мРНК для интерферона –гамма у больных и здоровых добровольцев выявлялся с одинаковой частотой (33.0-30.0% обследованных). Гены цитокинов, усиливающих гуморальный иммунитет (ИЛ-4,-6,-10) определялись у 17-44.0% больных. Экспрессия генов цитокинов - медиаторов воспаления (ИЛ-1,-8) сохранялась на уровне здоровых добровольцев (41-35% и 7.0-10.0%). Эти данные указывают на снижение противовирусного иммунитета у больных хроническим вирусным гепатитом С и обосновывают назначение противовирусной комбинированной терапии. К интерферонам 1-го типа у больных наблюдалась выраженная чувствительность у 46.4 % обследованных, а вот к интерферонам 2-го типа –у 75.1% лиц. Так, к гамма-интерферону и ингарону (интерфероны 2 типа) чувствительны соответственно 76.8 и 73.4% обследованных пациентов. Из препаратов интерферона 1-го типа по степени выраженной чувствительности выделялись интрон А (чувствительность сохранена у 60% больных), реальдирон (у 62.5%), альфарон (у 50.0%) .
По окончании 3-х месячного курса приема препарата отсутствие чувствительности к интерферонам 2-го и 1-го типа наблюдалось, соответственно у 25 и 44.8% пролеченных больных. У пациентов с хорошим эффектом от лечения (ингарон+альфарон), соответственно у 61.5 и 38.9% больных сохранялась чувствительность, а у больных с отсутствием эффекта лишь у 30% (ингарон) и у 35% (альфарон) больных.
При клиническом эффекте от проводимой терапии наблюдается активация мРНК интерферона –альфа, интерферона-гамма, интерлейкина -4, -12, на фоне активации продукции как интерферона альфа, так и гамма. При терапии без эффекта отмечается подавление мРНК и снижение продукции как интерферон-альфа, так и гамма.
Таким образом, определение индивидуальной чувствительности больных к препаратам интерферона позволяет повысить эффективность терапии и обосновать подбор наиболее эффективных препаратов каждому больному.
Клініко-лабораторні особливості перебігу хронічних вірусних гепатитів В та С
Кривогуз І.М., Чемич М.Д.
Сумський державний університет, медичний інститут, кафедра інфекційних хвороб
Вірусні гепатити з парентеральним механізмом передачі є важливою проблемою інфекційних хвороб у зв’язку з частим розвитком ускладнень (цироз печінки, гепатоцелюлярна карцинома) та високою летальністю. За даними ВООЗ, у різних країнах світу інфіковано або перенесло захворювання в минулому близько 2 млрд. населення, що значно перевищує захворюваність на ВІЛ-СНІД.
Мета – вивчити клініко-лабораторні особливості перебігу хронічних вірусних гепатитів В і С (ХВГВ і ХВГС).
Матеріали і методи. Було обстежено та порівняно 2 групи хворих на хронічний вірусний гепатит: 35 пацієнтів з ХВГВ та 51 – з ХВГС. Переважали особи чоловічої статі – 54 (63 %), жінок було – 32 (37 %). Середній вік хворих становив – (42±1,5) року. Найбільша кількість обстежених мала мінімальну активність перебігу: 59 % при ХВГС та 54 % при ХВГВ, помірна активність – у 41 % при ХВГС та 37 % при ХВГВ. Виражена активність процесу склала 6 % при ХВГВ, тоді як в обстежених хворих з ХВГС не спостерігалась. За стадією процесу встановлена стадія реплікації – в 65 % хворих з ХВГС, ХВГВ – у 46 %, стадія інтеграції – у 24 % при ХВГС, ХВГВ – у 46 %. Перехід у цироз печінки частіше відзначався у хворих з ХВГВ – у 9 %, ХВГС – у 6,7 %.
Середній термін перебування в стаціонарі був однаковий у пацієнтів обох груп і складав (15±0,5) дня. Кількість лейкоцитів при поступленні в обстежених практично не відрізнялась. ШОЕ було вищим у хворих на ХВГВ (13±0,5) мм/год, при ХВГС – (9±0,4) мм/год (р<0,05). У лейкоцитарній формулі хворих обох груп відмінностей не було. Також не відрізнялися показники концентрації гемоглобіну, кількості еритроцитів та гематокриту. Концентрація загального білірубіну була однаковою у хворих обох груп (33±1,9) мкмоль/л. Підвищення концентрації білірубіну за рахунок прямої фракції спостерігали у 40 % всіх хворих, більш виражене у пацієнтів з ХВГВ (32±2,7) мкмоль/л, при ХВГС – (28±1,9) мкмоль/л. Активність амінотрансфераз та γ-глутамілтрансферази практично не відрізнялася в хворих обох груп, тоді як активність лужної фосфатази була більш вираженою при ХВГВ (229±2,8) ОД/л порівняно з ХВГС (186±1,4) ОД/л (р<0,05). Час рекальцифікації плазми крові був вищим у обстежених з ХВГВ (124±2,3) сек, при ХВГС (119±2,6) сек, інші показники коагулограми не відрізнялися.
Таким чином, у структурі хворих на хронічні вірусні гепатити переважають пацієнти з ХВГС, але клініко-лабораторні ознаки значніше виражені при наявності ХВГВ.