Geum.ru

Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008

Вид материалаДиплом

Содержание


Зміни серцево-судинної системи при епідемічному паротиті у осіб молодого віку Трихліб В.І., Худецька Ю.І.
Подобный материал:
1   ...   159   160   161   162   163   164   165   166   ...   188

Зміни серцево-судинної системи при епідемічному паротиті у осіб молодого віку

Трихліб В.І., Худецька Ю.І.

Головний військово-медичний клінічний центр, м. Київ


Одним з актуальних захворювань серед осіб молодого віку з організованих колективів є епідемічний паротит. Це обумовлено тим, що не дивлячись на проведення вакцинації серед дітей, спостерігається значна захворюваність серед військовослужбовців та значна кількість ускладнень при цьому захворюванні у даної категорії осіб.

Якщо оглянути захворюваність серед цивільного населення на епідемічний паротит (на 100 тис. населення): 1996р. – 100,9, 1997 – 124,9, 1998 – 145,6, 1999 – 66,4, 2000 – 54,1, 2001 – 47,9, 2002 – 43,4, 2003 – 27,5, 2004 – 10,8, 2005 – 8,0, та порівняти з даними захворюваності серед військовослужбовців: 1996р.- 400, 1997 – 260, 1998 – 280, 1999 – 680, 2000 – 220, 2001 – 370, 2002 – 1080, 2003 – 830, 2004 – 104, 2005 – 34, 2006 – 110, 2007 – 443, можна зробити висновок, що у значної кількості осіб 18 – 20 річного віку вже немає імунітету проти даної інфекції, тому і спостерігається синусоїдальна крива рівня захворюваності (згідно епідемічного процесу) з періодами підйому захворюваності в 4-5 років.

У осіб з організованих колективів спостерігається підвищення захворюваності протягом 2-3 місяців після сформування колективів (після призиву). Середня тривалість спалахів на епідемічний паротит - 42 доби (від 2 до 155 діб). Кількість хворих у вогнищах коливається від 30 до 215. А якщо врахувати, що за даними літератури у біля 20% осіб захворювання перебігає у субклінічній формі, то кількість захворілих у вогнищах значно більша. Підтвердженням цього є те, що у вогнищах цієї хвороби за медичною допомогою можуть звертатись хворі тільки після розвитку орхітів.

У осіб молодого віку серед ускладнень епідемічного паротиту частіше всього спостерігається розвиток орхітів, панкреатитів, менінгітів, а також вказують, що можливі ураження серця, як в розпал захворювання, так і у віддалені терміни після перенесеного захворювання.

З урахуванням того, що прояви ураження серцево-судинної системи особливо в літературі не відображені, ми спробували вивчити це питання.

Міокардити – ураження серцевих м’язів переважно запального характеру, що обумовлено впливом інфекції, паразитарної або протозойної інвазії, хімічних або фізичних факторів, можуть виникати при алергічних або імунних захворюваннях. При встановленні діагнозу міокардиту необхідно пов’язувати зміни на ЕКГ з цими факторами. Змінам на ЕКГ належить переважна роль у діагностиці міокардиту (Н.Палеев, 1992). Однак повної кореляції між важкістю змін міокарду та порушеннями ЕКГ немає. Розповсюдженість та вираженість змін міокарду бувають значно більшими ніж за даними ЕКГ.

За даними літератури міокардит діагностується клінічно, переважно за рахунок ЕКГ, у 1-15% осіб, які хворіють на вірусну інфекцію. Проявами міокардиту є: болі в ділянці серця – у 62-80% хворих, серцебиття – у 23-48%, тахікардія - у 45-80% але рідко може бути і брадикардія, задуха – у 50-60%, послаблення I тону – у 40-80%, систолічний шум на верхівці серця - у 42-63%, збільшення розмірів серця – у 13-52%, артеріальна гіпотонія, недостатність кровообігу. Можуть бути - екстрасистоли, пароксизмальна тахікардія, міготлива аритмія та ін. У більшості випадків клінічні прояви міокардиту визначаються лише деякими з вище названих. У 24-33% хворих міокардит може перебігати малосимптомно. Ранніми ЕКГ ознаками міокардиту є: сплощення, двофазність або інверсія зубця Т, зміщення сегменту ST (ці прояви спостерігаються у 69-83% хворих), зміни розміру та тривалості зубця Р, порушення ритму, вогнищеві зміни міокарду, блокади ніжек пучка Гісу, блокади АV-провідності, дисфункція синусового вузла. Ці зміни спостерігаються як в гострій стадії захворювання, так і можуть формуватись на 2-3 тижні захворювання.

У переважної більшості хворих після міокардиту наступає повне одужання протягом першого року після хвороби. Але у деяких залишаються зміни на ЕКГ, які виявляються в спокої, при ортостатичній пробі, велоергометрії, що свідчить про розвиток вогнищевого або дифузного міокардитичного кардіосклерозу. Відсутність клініко-інструментальних уражень міокарду не виключає наявності міокардитичного кардіосклерозу, як потенційної причини раптової смерті (професор В.Ольхін).

З метою запобігання нещасних випадків від серцевої недостатності у військовослужбовців, які перенесли інфекційні захворювання, було вивчено 372 історії хвороби хворих на епідемічний паротит.

Прояви міокардитів, метаболічної міокардіопатії розвились у 8,6% хворих: на 1 добу захворювання – у 1 хворого, 2- у 2-х, 3 – 2-х, 4 – 3-х, 5 –у 4-х, 6 – у 2-х, 7 – у 4-х, 8 – у 4-х, 9 – у 3-х, 10 – у 1-го, 12 – у 1-го, 13 – у 3-х. У всіх хворих міокардит мав легкій перебіг.

Переважно хворі ніяких скарг на ураження серця не пред’являли, тому діагнози ставились за даними ЕКГ.

Під час підвищення температури тіла (на протязі 3-5 діб) у більшої кількості хворих спостерігалась тахікардія, але у 5 хворих з середньоважким перебігом навпаки спостерігалась брадикардія з частотою 43 – 50 у хв. В наступному у цих хворих на 2 – 5 добу знизився вольтаж зубців та відбулась інверсія зубця Т, зміщення сегменту ST нижче ізолінії, у 2-х виникли передсердний ритм та шлуночкові екстрасистоли. У переважній більшості хворих (без суттєвої різниці від ступеня важкості) одразу після нормалізації температури тіла на ЕКГ реєструвалась брадикардія з частотою від 50 до 60, яка проходила до часу виписки (12 – 20 добу).

При легкій формі у 28,8% осіб з 3 доби захворювання були зареєстровані наступні зміни, які тривали протягом 4 - 10 діб: інверсія зубця Т, зміщення нижче ізолінії сегменту ST, у 1 хворого на 7 добу захворювання виникли суттєві зниження нижче ізолінії сегменту ST, реєструвалось навантаження на праві відділи серця, міграція водія ритму.

При середньоважкій формі у 39,3% осіб розвинулись помірні зміни міокарду, які виражались також у інверсії зубця Т, зміщенні нижче ізолінії сегменту ST, порушенні внутрішньопередсердної провідності, навантаженні на праві відділи серця, міграції водія ритму, появі шлуночкових екстрасистол, передсердного ритму, часткової блокади правої ніжки Гіса, вузлового ритму. Ці зміни розвивались з 2 доби, але частіше за все з 8 – 10 доби. Тривалість їх була протягом 5 - 10 – 15 діб.

При важкій формі у всіх були такі ж зміни ЕКГ, як при інших формах, вони спостерігались з другої доби, тільки був більш виражений зсув сегменту ST. Тривалість змін - 15 – 20 діб.

При вище вказаних змінах ЕКГ при легкому перебігу захворювання змін показників крові (у загальному та біохімічному) не було. При середньоважкій формі захворювання при помірних змінах на ЕКГ у 6,7% було незначне підвищення рівня КФК-МВ, АсТ. При важкому перебігу хвороби у всіх було незначне підвищення рівня КФК-МВ, АсТ.

Заключення. При епідемічному паротиті при всіх ступенях важкості можливі ураження серця у вигляді міокардиту, метаболічної міокардіопатії легкого ступеню. Початок їх розвитку з 2-3 доби, частіше всього з 8-10 доби. Так як скарг хворі при цьому не пред’являють, тому для діагностики уражень серця, рекомендується виконувати ЕКГ обов’язково на 8-10 добу захворювання. Після хвороби необхідно рекомендувати уникати великих фізичних навантажень протягом трьох тижнів.