Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008

Вид материала

Диплом

Содержание Безпункційні методи верифікації факторів інтерферонорезистентності у хворих на хронічний гепатит С Луганський державний медичний університет, Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України

Подобный материал:

• Учебник под редакцией, 9200.03kb.
• Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
• Р. А. Хальфин 08. 12. 2006 г. N 6530-рх методические рекомендации, 1062.91kb.
• Программа студенческой олимпиады мгмсу по стоматологии 30. 10., 33.94kb.
• Оао «Сильвинит» "ахиллес" соль древнего пермского моря пермь Соликамск. 2001 ббк. 65., 502.69kb.
• Удк 37 ббк 74. 05, 475.58kb.
• М. А. Рыбалко (отв редактор), проф, 973.68kb.
• Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
• Реферат циклу підручників «Україна в світовій політиці», 148.74kb.
• Колективу авторів у складі: проф. Гаращенко Ф. Г., проф. Закусило О. К., проф. Зайченко, 259.94kb.

Безпункційні методи верифікації факторів інтерферонорезистентності у хворих на хронічний гепатит С

Пінський Л.Л.¹, Громашевська Л.Л.², Фролов В.М.¹

Луганський державний медичний університет¹, Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України²

Актуальність проблеми пов’язана з щорічним зростанням захворюваності на хронічний гепатит С (ХГС), значною кількістю ускладнень в цій групі хворих – розвитком цирозу печінки, гепатоцелюлярного раку (Возианова Ж.И., 1997, 2002). Це викликає необхідність визначення значущих патогенетичних ланок ХГС, які обумовлюють інтерферонорезистентність (ІФР) при його лікуванні (Малый В.П. и др., 2005). Одним з можливих факторів, який сприяє ІФР та прогресуванню фіброзу у хворих на ХГС є накопичення заліза в паренхімі печінки (Casaril M., et al., 2000). Навіть помірне збільшення залізного перевантаження стимулює печінковий фіброгенез і асоціюється з вірусним ушкодженням печінки (Мороз Л.В., 2002). При синдромі перевантаження залізом (СПЗ) у хворих на ХГС в печінці відбувається накопичення гемосидерину, який є одним з значущих факторів інтерферонорезистентності (Смирнов О.А., 2002), а зменшення навантаження сироватки і печінки залізом значно покращує результати лікування (Sumida Y. et al., 2001).

Крім СПЗ до факторів ІФР слід віднести і стеатоз печінки (СП) (Castéra L. et al., 2003). В ряді досліджень було встановлено, що СП при ХГС є незалежним фактором, який сприяє ІФР та прогресуванню фіброзу в тканині печінки (Khokhar N., et al., 2004). Це потребує розробки вірогідних лабораторних тестів для верифікації СП у хворих на ХГС (Громашевская Л.Л., 2001, 2003). Необхідність проведення у більшості хворих на ХГС саме «біохімічної біопсії» печінки обумовлена неможливістю частого динамічного морфологічного обстеження хворих, наявністю ускладнень при проведенні пункційної біопсії (Громашевська Л.Л., 2003).

Метою нашого дослідження стало проведення морфо-біохімічних паралелей між вираженістю морфологічних змін в печінці, які обумовлюють інтерферонорезистентність (СПЗ та СП) у хворих на ХГС, та лабораторними сироватковими маркерами обміну заліза та ліпідного обміну.

Матеріали і методи. Під спостереженням знаходилось 44 хворих на ХГС у віці 19 - 66 років, 34 особи чоловічої статі і 10 - жіночої. Діагноз ХГС встановлений на підставі комплексу клініко-біохімічних показників, підтверджувався визначенням антитіл–анти–HCV і полімеразною ланцюговою реакцією - HCV–RNA, проведенням ультразвукового дослідження (УЗД) органів черевної порожнини з визначенням розмірів печінки, її ультразвукової щільності, стану судин, жовчовивідних шляхів. Для виключення вірусних гепатитів іншої етіології проводилось дослідження HbsAg, HbeAg, анти – HbeAg, анти – HbcIg M, анти – Hbc сумарні, анти – Hbs, анти – HDV. Біопсія печінки проводилась під контролем УЗД під місцевою анестезією. Величина фрагменту печінкової тканини, яка була отримана при біопсії, була більш 10 мм. Для фарбування гістологічних зразків нами були використані методи фарбування: гематоксиліном і еозином, пікрофуксином за Ван Гізон, визначення гемосидерозу тканини печінки за реакцією Перлса, визначення СП печінки та його ступеней за методикою Hornboll P. (1982). Стан ліпідного обміну оцінювали визначенням вмісту холестерину уніфікованим методом Ілька та тригліцеридів, які визначалися уніфікованим методом по реакції з ацетилацетоном (В.В.Меньшиков, 1987). Баланс «перекисне окислення ліпідів – антиоксидантна система» в сироватці крові у хворих на ХГС оцінювали за показниками перекисіндукованої хемілюмінесценції сироватки крові (Сидорик Е.П. та ін., 1989). Стан обміну заліза і загальних запасів заліза у хворих на ХГС оцінювали за концентрацією сироваткового заліза (СЗ), величиною загальної залізозв’язуючої спроможності крові (ЗЗСК), за показником насиченості трансферину залізом (НТЗ) (Бабенко Г.О.,1968) та вмістом феритину (Ф) в сироватці крові, яку визначали методом імуноферментного аналізу. Як контроль лабораторних показників обміну заліза в сироватці крові використовували дані, які отримані у 32 практично здорових осіб (донорів крові).

Результати досліджень. Було встановлено, що наявність гемосидерозу в тканині печінки у хворих на ХГС супроводжується зростанням концентрації СЗ (35, 3 ± 1, 8мкмоль/л) по відношенню до групи хворих на ХГС без СПЗ (23, 8 ± 2, 3 мкмоль/л; p < 0,01), також вірогідно вище такі показники, як НТФ (46, 0 ± 1, 9 %; 35, 1 ± 2,7% відповідно; p < 0,01) і концентрація Ф сироватки крові (274, 8 ± 10, 8 мкг/мл; 98, 6 ± 8, 5 мкг/мл відповідно; p < 0,01). ЗЗСК в групах із наявністю і відсутністю гемосидерину в тканині печінки у хворих на ХГС не мала вірогідних відмінностей (79, 4 ± 5, 0 мкмоль/л; 79, 2 ± 10, 2 мкмоль/л відповідно; p > 0,1).

Для створення діагностичного алгоритму лабораторної верифікації відкладень гемосидерину в паренхімі печінки хворих на ХГС був проведений дискриминантний аналіз лабораторних ознак. Розрахована система рівнянь дозволяє проводити визначення гемосидерозу печінки у хворих на ХГС.

К₁ = 0,271*СЗ + 0,296*НТФ + 0,0007*Ф – 12, 098

К₂ = 0,219*СЗ + 0,270*НТФ + 0,0043*Ф – 8, 322,

де: СЗ – концентрація сироваткового заліза крові (мкмоль/л);

НТФ – насиченість трансферина залізом сироватки крові (%);

Ф – концентрація феритина сироватки крові (мкг/мл),

причому при перевищенні коефіцієнта К₂ над К₁ констатують наявність синдрома перевантаження залізом у хворих на ХГС.

Також встановлено, що в загальній групі хворих на ХГС СП був верифікований у 26 з 44 пацієнтів (59,1%). За стадіями стеатозу за Hornboll група хворих на ХГС була розподілена таким чином: 1 ступінь стеатозу - 6 хворих (2, 6%), 2 ступінь – 11 (25,0 %), 3 ступінь – 9 (20,5%), відсутність стеатозу – 18 хворих (40,9%). В групі з мінімальною гістологічною активністю (1 – 8 балів за Knodell) стеатоз був у 14 з 27 хворих (51,9%), в групі з помірною активністю – у 12 з 17 (70, 6%).

Для створення діагностичного алгоритму лабораторної верифікації наявності СП у хворих на ХГС нами проведені морфо-біохімічні дослідження і запропоновані дискриминантні рівняння:

S₁ = 7,90*A + 5,77*B + 0,86*C – 29,82

S₂ = 10,03*A + 3,66*B + 0,52*C – 29,36

де: A – вміст холестерину (мкмоль/л);

B – вміст тригліцеридів (мкмоль/л);

C – інтенсивність перекисіндукованої ХЛ сироватки крові (ум.од.), причому при перевищенні показника S₁ над S₂ у хворого на ХГС констатують наявність СП.

Таким чином, перед проведенням лікування хворих на ХГС, доцільним є безпункційне визначення факторів інтерферонорезистентності – синдрому перевантаження залізом і стеатозу печінки, для попереднього визначення можливості та доцільності призначення віруселімінуючої терапії.