Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких встановлюється закон
| Вид материала | Закон |
- Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
- Козацька демократична конституція, 466.79kb.
- Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
- Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
- Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
- Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
- Символ національної І державної величі, 384.5kb.
- Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
- Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
- Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.
Стаття 388. Приховування майна
Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, —
карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.
1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльності органів, які забезпечують належне виконання судових актів, перешкоджає виконанню вироків, рішень, ухвал та постанов у кримінальних, цивільних справах і справах про адміністративні правопорушення.
2. Предметом злочину є майно, яке: а) підлягає конфіскації; б) піддається опису чи арешту. Таке майно може бути рухомим та нерухомим, являти собою окремі речі та предмети або гроші, цінні папери тощо.
Під таким, що підлягає конфіскації, слід розуміти майно, на яке ще не накладено арешт чи воно ще не описане, але яке може бути конфісковане при: а) призначенні конфіскації майна за вироком суду як додаткового покарання (ст. 59 КК); б) при вирішенні питання про речові докази на підставі ст. 81 КПК; в) при застосуванні конфіскації як заходу адміністративного стягнення на підставі ст. 29 КпАП.
Піддаватися опису чи арешту майно може для забезпечення: а) відшкодування збитку, заподіяного злочином, цивільного позову в кримінальній справі та виконання вироку в частині конфіскації майна (статті 29, 125, 126 КПК); б) виконання боргових, податкових та інших майнових зобов'язань (статті 5, 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.; ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р.); в) задоволення позовних вимог у цивільному процесі (статті 149, 152 ЦПК).
3. Опис майна припускає складання певного його переліку шляхом виділення із загальної майнової маси конкретних предметів із зазначенням точного їх найменування і описом індивідуально-визначених, а в окремих випадках (наприклад, коли опису підлягають гроші) і родових ознак.
4. Арешт майна полягає в проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі необхідності — в обмеженні права користуватися майном чи в його вилученні та передачі на збереження іншим особам (ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження»). Арешт може провадитися без вилучення майна, а може супроводжуватись і його вилученням у власника чи володільця (наприклад, при обшуку або виїмці в порядку ст. 186 КПК), коли останній позбавляється можливості не лише розпоряджатися, але й користуватися майном.
5. Опис майна та його арешт завжди передують конфіскації майна, а арешт неможливий без опису. Однак майно може бути піддане опису й арешту і без подальшої його конфіскації. Так, згідно зі ст. 61 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. для охорони спадкового майна нотаріус голошувати) дані дізнання чи досудового слідства, яке висловлюється особі офіційно та оформляється у встановленому законом процесуальному порядку. Попередження може стосуватися всіх даних, певної їх частини або окремих відомостей чи фактів і може бути здійснене на будь-якій стадії розслідування. Відсутність такого попередження виключає відповідальність за ч. 1 ст. 387 КК, оскільки не породжує правового обов'язку особи утримуватися від розголошення цих даних. Відповідальність за ч. 1 ст. 387 КК виключається й у тому випадку, якщо дозвіл оголошувати ці дані був відсутній, однак офіційне попередження про заборону на їх розголошення • не було оформлене у встановленому законом порядку.
6. Для притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 387 КК, наявність спеціального попередження про заборону на розголошення таких відомостей не потрібна, оскільки збереження в таємниці даних дізнання чи досудового слідства входить до кола службових обов'язків осіб, зазначених у ч. 2 ст. 387 КК.
7. Суб'єктивна сторона злочину полягає тільки в прямому умислі, оскільки винний усвідомлює, що, незважаючи на існуючу заборону і зроблене про це попередження, він розголошує дані слідства чи дізнання та бажає цього. Мотиви та мета такого розголошення можуть бути різними. При вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 387 КК, винний також усвідомлює, що розголошені ним відомості ганьблять людину, принижують її честь та гідність і, розголошуючи їх, він порушує свій службовий обов'язок. Розголошення даних дізнання чи досудового слідства з необережності (наприклад, внаслідок порушення правил збереження документів чи їх втрати) виключає відповідальність за ст. 387 КК.
8. Суб'єкт злочину — спеціальний. За частиною 1 ст. 387 КК ним можуть бути дві категорії осіб: а) такі учасники процесу, як свідок, потерпілий, цивільний позивач та відповідач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий (статті 32, 121, 127 КПК); б) інші особи, які були присутні під час провадження слідчих дій (законний представник, педагог, лікар, секретар, особа, що бере участь в упізнанні, яка знаходиться в оточенні при огляді тощо).
9. За частиною 2 ст. 387 КК суб'єктом злочину є: суддя, народний засідатель, присяжний, прокурор, слідчий, працівник органу дізнання, оператив-но-розшукового органу (статті 32, 101, 102 КПК, ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.). За частиною 2 ст. 387 КК особа визнається суб'єктом злочину незалежно від того, чи брала вона безпосередню участь у досудовому слідстві чи дізнанні, чи відомості, які є предметом злочину, стали їй відомі іншим шляхом у зв'язку з її службовою діяльністю.
Якщо розголошення таких даних вчиняється службовою особою зазначених органів та заподіює істотну шкоду правам і інтересам фізичних або юридичних осіб, державним чи громадським інтересам, то вчинене, залежно від конкретних обставин справи та форми вини, може бути кваліфіковане за статтями 364 або 367 КК.
Підозрюваний та обвинувачений не несуть відповідальності за ст. 387 КК.
Стаття 388. Приховування майна
Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, —
карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.
1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльності органів, які забезпечують належне виконання судових актів, перешкоджає виконанню вироків, рішень, ухвал та постанов у кримінальних, цивільних справах і справах про адміністративні правопорушення.
2. Предметом злочину є майно, яке: а) підлягає конфіскації; б) піддається опису чи арешту. Таке майно може бути рухомим та нерухомим, являти собою окремі речі та предмети або гроші, цінні папери тощо.
Під таким, що підлягає конфіскації, слід розуміти майно, на яке ще не накладено арешт чи воно ще не описане, але яке може бути конфісковане при: а) призначенні конфіскації майна за вироком суду як додаткового покарання (ст. 59 КК); б) при вирішенні питання про речові докази на підставі ст. 81 КПК; в) при застосуванні конфіскації як заходу адміністративного стягнення на підставі ст. 29 КпАП.
Піддаватися опису чи арешту майно може для забезпечення: а) відшкодування збитку, заподіяного злочином, цивільного позову в кримінальній справі та виконання вироку в частині конфіскації майна (статті 29, 125, 126 КПК); б) виконання боргових, податкових та інших майнових зобов'язань (статті 5, 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.; ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р.); в) задоволення позовних вимог у цивільному процесі (статті 149, 152 ЦПК).
3. Опис майна припускає складання певного його переліку шляхом виділення із загальної майнової маси конкретних предметів із зазначенням точного їх найменування і описом індивідуально-визначених, а в окремих випадках (наприклад, коли опису підлягають гроші) і родових ознак.
4. Арешт майна полягає в проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі необхідності — в обмеженні права користуватися майном чи в його вилученні та передачі на збереження іншим особам (ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження»). Арешт може провадитися без вилучення майна, а може супроводжуватись і його вилученням у власника чи володільця (наприклад, при обшуку або виїмці в порядку ст. 186 КПК), коли останній позбавляється можливості не лише розпоряджатися, але й користуватися майном.
5. Опис майна та його арешт завжди передують конфіскації майна, а арешт неможливий без опису. Однак майно може бути піддане опису й арешту і без подальшої його конфіскації. Так, згідно зі ст. 61 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. для охорони спадкового майна нотаріус провадить його опис та передає на збереження спадкоємцям або іншим особам, а відповідно до ч. З ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» судовий виконавець має право накласти арешт на майно боржника для забезпечення майнових зобов'язань.
6. Склад злочину, передбаченого ст. 388 КК, є формальним, його об'єктивна сторона злочину полягає в приховуванні майна, яке являє собою різні форми його утаювання та може бути вчинене як'шляхом дії, так і бездіяльності.
Утаювання майна полягає у використанні винним різних форм обману, які перешкоджають пред'явленню, видачі та вилученню майна (наприклад, переміщення майна в інше місце, передача іншим особам або його підміна, укладення фіктивних угод щодо його відчуження, неповідомлення інформації про місце його знаходження, надання підроблених документів про правовий статус майна тощо). Для відповідальності за ст. 388 КК не має значення, чи вчиняється приховування всього майна або його частки чи окремого предмета. Не має значення і місцезнаходження майна, яке може бути не тільки у власника, а й у інших осіб.
Злочин визнається закінченим з моменту вчинення самого діяння, спрямованого на приховування майна, незалежно від того, чи вдалося винному в дійсності приховати майно і чи був заподіяний таким приховуванням матеріальний збиток.
7. За статтею 388 КК настає відповідальність за приховування майна, яке лише підлягає конфіскації, але ще не конфісковане. Тому, якщо майно вже конфісковане (наприклад, вирок суду про конфіскацію набув чинності), воно стає власністю держави і його обертання (у тому числі привласнення шляхом утаювання) на свою користь слід розцінювати як викрадення такого майна, а дії винного кваліфікувати як злочин проти власності.
8. Інакше вирішується питання про опис та арешт майна, оскільки у ст. 388 КК встановлена відповідальність за приховування такого майна, яке вже заарештоване чи описане, а не того, яке лише передбачається описати та накласти на нього арешт. Тому приховування від опису й арешту такого майна, яке лише має бути піддане ним, тягне за собою відповідальність за ст. 388 КК лише за умови, якщо такий опис і арешт мали бути застосовані щодо майна, яке підлягає конфіскації.
Якщо опис та арешт передбачалося застосувати щодо майна, яке не підлягає конфіскації, а для забезпечення інших майнових вимог та виконання зобов'язань (наприклад, для забезпечення погашення заборгованості перед бюджетом, відшкодування заподіяного збитку, задоволення позовних вимог тощо), то приховування такого майна не може бути кваліфіковане за ст. 388 КК.
9. Відповідно до закону (ст. 126 КПК; ст. 61 Закону «Про нотаріат»; статті 55, 58 Закону «Про виконавче провадження») під час провадження опису, арешту та вилучення майна як приватні особи, так і представники організацій, яким це майно передається (ввіряється) на збереження, попереджаються під розписку про відповідальність за його незбереження та приховування. Тому обов'язковою умовою відповідальності за приховування майна, яке піддане опису й арешту, є наявність оформленого у встановленому законом порядку попередження про відповідальність за це діяння. У противному разі відповідальність за ст. 388 КК за приховування такого майна виключається.
10. Злочин, передбачений ст. 388 КК, слід відрізняти за своїм предметом та об'єктивною стороною від порушення обов'язків щодо охорони майна, відповідальність за яке встановлена у ст. 197 КК. При цьому слід враховувати таке: а) якщо за ст. 388 КК предметом злочину може бути тільки те майно, яке підлягає конфіскації або передане на збереження у зв'язку з його описом та арештом, то за ст. 197 КК — будь-яке інше (чуже) майно, збереження якого доручене винному; б) якщо за ст. 388 КК об'єктивна сторона злочину виражається тільки в приховуванні майна, а злочин визнається закінченим з моменту вчинення цього діяння, то за ст. 197 КК об'єктивна сторона злочину може полягати в порушенні й інших обов'язків щодо збереження майна, а злочин визнається закінченим лише з настанням тяжких наслідків для його власника.
11. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом.
12. Суб'єктом приховування майна, яке підлягає конфіскації, може бути будь-яка особа, в якої знаходиться це майно. Суб'єктом приховування майна, яке вже описане й заарештоване, може бути лише та особа, якій це майно передане на збереження у встановленому законом порядку. Цією особою може бути як власник майна, так і інша особа (наприклад, родич) або представник якої-небудь організації (наприклад, домоуправління).
13. Особа не втрачає права власності на майно, яке лише описане й заарештоване. Тому, якщо привласнення чи розтрата такого майна вчиняється його власником, який у такий спосіб намагається приховати його (наприклад, від можливої конфіскації), вчинене охоплюється ознаками ст. 388 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем таким майном заволодіває інша особа (не власник), якій воно передане на відповідальне збереження, дії винного слід кваліфікувати за ст. 191 КК. Знищення чи пошкодження майна, що підлягає конфіскації або піддане опису та арешту, кваліфікується за ст. 194 КК.
Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі
1. Ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарань, —
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.
2. Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання, —
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.
1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, які забезпечують виконання вироку та належне застосування призначеного ним покарання, протидіє досягненню цілей, що стоять перед покаранням.
2. Згідно з ч. 5 ст. 52 КК ухилення від покарання, призначеного вироком, є злочином і тягне за собою відповідальність за статтями 389 та 390 КК.
За статтею 389 КК настає відповідальність за ухилення від таких не пов'язаних з позбавленням волі видів покарань, як штраф (ст. 53 КК), позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), громадські (ст. 56 КК) та виправні (ст. 57 КК) роботи.
3. Склад злочину, передбаченого ст. 389, є формальним, і його об'єктивна сторона полягає в ухиленні від покарання, яке являє собою невиконання обов'язку (бездіяльність) щодо відбування покарання, вчинене особою, засудженою до цього покарання обвинувальним вироком суду, який набув чинності.
Форми (способи) ухилення від покарання можуть бути різними, й ухилитися від виконання обов'язку щодо його відбування особа може як шляхом вчинення активних дій (наприклад, зміна місця проживання без повідомлення про це органів, що виконують покарання, приховування доходів при несплаті штрафу), так і шляхом бездіяльності (наприклад, нез'явлення до місця відбування громадських робіт, несплата штрафу у встановлений для цього строк).
З моменту вступу вироку в законну силу і вчинення особою хоча б однієї дії чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від виконання обов'язку відбути покарання, призначеного цим вироком, злочин визнається закінченим і набуває триваючого характеру.
4. Ухилення від сплати штрафу може виражатися: у відмові сплатити штраф, призначений вироком суду як основне або додаткове покарання;
у його несплаті у встановлений для цього судом строк; у зміні місця роботи або проживання з метою ухилитися від сплати штрафу; у приховуванні доходів або майна, на яке може бути звернене стягнення для примусового погашення заборгованості зі сплати штрафу тощо.
5. Ухилення від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю полягає в порушенні заборони обіймати ті посади або займатися тією діяльністю, права на заняття яких засуджений позбавлений внаслідок основного чи додаткового покарання на строк, установлений вироком суду (наприклад, особа продовжує займатися забороненою їй діяльністю; обіймає ту посаду, займати яку не має права; знищує документи, в яких зазначена встановлена вироком суду заборона обіймати певні посади; зникає з місця проживання для того, щоб уникнути контролю за її діяльністю, тощо).
6. Ухилення від відбування громадських робіт полягає в невиконанні особою, засудженою до цього виду покарання, обов'язку у вільний від роботи або навчання час безкоштовно виконувати суспільне корисні роботи протягом строку, зазначеного у вироку. Згідно зі ст. 82" ВТК таке ухилення може виявлятися у: невиконанні встановлених обов'язків; порушенні порядку й умов відбування покарання; вчиненні після письмового попередження адміністративного проступку та притягненні за нього до адміністративної відповідальності; невиході більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин; вчиненні протягом місяця більше двох порушень трудової дисципліни; з'явленні на роботу у нетверезому стані або у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння тощо. Якщо засуджений не з'являється без поважних причин у кримінально-виконавчу інспекцію або зникає з метою ухилення від покарання, то вчинене також може бути кваліфіковане за ч. 1 ст. 389 (див. пункти 8.2, 8.3 розділу II «Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань» від 3 січня 2002 р.).
7. Ухилення від відбування виправних робіт полягає в невиконанні особою, засудженою до цього покарання, обов'язку працювати за своїм місцем роботи протягом строку, встановленого вироком суду. Згідно зі ст. 99 ВТК таке ухилення може виражатися у: невиконанні встановлених обов'язків; порушенні порядку й умов відбування покарання; вчиненні проступку, за який засуджений був притягнутий до адміністративної відповідальності; вчиненні протягом місяця більше двох прогулів або інших порушень трудової дисципліни; з'явленні на роботі в нетверезому стані або у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння тощо. Ухилення може виражатися й у звільненні з роботи, переїзді в іншу місцевість без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, у нез'явленні або відмові з'явитися в зазначену інспекцію з метою ухилення від покарання тощо (див. п. 8.8 розділу І зазначеної Інструкції).
8. Відповідальність за ст. 389 КК є наслідком ухилення від покарання лише за умови, якщо особу засуджено до цього покарання на законних підставах. Якщо особу засуджено за ст. 389 КК за ухилення від покарання, яке було призначене судом незаконно (наприклад, у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 375 КК), вирок підлягає скасуванню, а справа припиненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК. Не тягне за собою відповідальності за ст. 389 КК і ухилення особи від сплати штрафу, позбавлення спеціального права чи відбування виправних робіт, призначених як заходи адміністративного стягнення (статті 27, ЗО та 31 КпАП).
Наявність на боці засудженого до покарання поважних причин (тяжка і тривала хвороба, виїзд в іншу місцевість без дозволу у зв'язку з загибеллю близьких тощо), що призвели до невиконання ним обов'язку щодо відбування покарань, зазначених у ст. 389 КК, також виключає відповідальність за цією нормою закону.
9. Суб'єктивна сторона злочину виражається лише у прямому умислі та спеціальній меті — ухилитися від відбування покарання. Якщо особа вчиняє ті чи інші дії, які фактично призводять до ухилення від покарання, однак така мета відсутня, вчинене не може бути кваліфіковане за ст. 389 КК.
10. Суб'єкт злочину — спеціальний: засуджений до відповідного виду покарання вироком суду, який вступив у законну силу.
Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі
1. Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі, —
караються позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду —
карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду —
карається позбавленням волі на строк до трьох років.