Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание 1. Суспільна небезпечність Державні символи Державним Прапором 4. З об'єктивної сторони 6. Суб'єктивна сторона 3. З об'єктивної сторони Місце вчинення злочину — 6. Суб'єктивна сторона 2. Суспільна небезпечність 3. З об'єктивної сторони 5. Суб'єктивна сторона Стаття 341. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд 1. Суспільна небезпечність 3. Об'єктивна сторона Спосіб захоплення 5. Суб'єктивна сторона 1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов'язків — Працівники правоохоронних органів — Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону — До членів громадського формування з охорони громадського порядку і дер­жавного кордону ... Полное содержание

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Розділ XV

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ АВТОРИТЕТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОБ'ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН


Стаття 338. Наруга над державними символами

1. Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Публічна наруга над офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іноземної держави —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців.


1. Суспільна небезпечність передбачених цією статтею злочинів полягає в тому, що вони посягають на суспільні відносини, які забезпечують авто­ритет і достоїнство органів державної влади України як суверенної держа­ви, принижують державні символи України або іноземної держави та пору­шують порядок їх використання.

2. Державні символи — це встановлені Конституцією або конституційни­ми законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які виража­ють ідеологічні, політичні, соціальні, економічні та інші орієнтири держави і символізують її суверенітет. Згідно з Конституцією України (ст. 20) дер­жавними символами України є Державний Прапор України, Держаний Герб України і Державний Гімн України, опис і порядок використання яких вста­новлюється законом, що приймається не менш як двома третинами від кон­ституційного складу Верховної Ради України.

3. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 338 КК, є Державний Пра­пор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Оскільки спеціальні закони ще не прийняті, питання, пов'язані з державною сим­волікою України регламентуються низкою нормативно-правових актів.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Державний Пра­пор України» від 28 січня 1992 р. Державним Прапором України є націо­нальний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньою — си­нього кольору, нижньою — жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3 (ВВР. — 1992. — № 19. — Ст. 257).

Державний герб — це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне і кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру і уособлює суверенітет держави.

Верховна Рада України 19 лютого 1992 р. затвердила Тризуб «як Малий Герб України, вважаючи його головним елементом Великого Герба Ук­раїни». У кольоровому зображенні Малий Герб України — це зображення золотого тризуба на синьому фоні (ВВР. — 1992. — № 40. — Ст. 592). Ве­ликий Державний Герб України встановлюється з урахуванням Малого Дер­жавного Герба України та герба Війська Запорізького (козак з мушкетом).

Згідно з Конституцією України головним елементом Великого Держав­ного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний гімн — це закріплена законодавством музично-поетична емб­лема держави, яка через систему музично-поетичних образів символізує су­веренну державу. Згідно із Законом України «Про Державний Гімн Ук­раїни» від 6 вересня 2003 р. № 602-ІУ Державним Гімном України є націо­нальний Гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського «Ще не вмерла України і слава, і воля...». Зазначається, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочина­ються і закінчуються виконанням Державного Гімну України. Музичне ви­конання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів (ВВР. — 2003. — № 24. — Ст. 163).

Порядок використання державних символів України регламентується Указом Президента України «Питання щодо використання державних сим­волів України» від 9 лютого 2001 р. № 79/2001 (ОВУ. - 2001. - № 7. -Ст. 269). Наруга над іншого роду емблемами і прапорами не утворює дано­го злочину. Для кваліфікації за ч. 1 ст. 338 КК не має значення, встановлені чи підняті Герб або Прапор, виконується Гімн України чи ні.

Предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 338 КК, є офіційно встановле­ний або піднятий прапор або герб будь-якої іноземної держави. Не є предме­том цього злочину прапори і герби, які не є символами іноземної держави (прапор суб'єкта федерації, прапор міжнародної організації та ін.) або які є та­кими символами, проте не були офпційно встановлені або підняті. Наруга над гімном іноземної держави не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Прапор (герб) іноземної держави вважається офіційно піднятим (вста­новленим), якщо його піднято (встановлено) на території посольства чи консульства, на засобах пересування глави дипломатичного представництва або у зв'язку з візитом делегації іноземної держави у місці її зустрічі тощо (пункти 7, 22 «Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні», затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93 (Зібрання законодавства України:

Офіц. вид. - К., 2000. - Т. 6).

Наруга над державними символами (прапором, гербом) іноземної держа­ви, які не були офіційно підняті чи встановлені, якщо вона була вчинена з мотивів явної неповаги до суспільства і супроводжувалася особливою зух­валістю чи винятковим цинізмом, може бути кваліфікована за ст. 296 КК.

4. З об'єктивної сторони аналізовані злочини виявляються лише у публічній нарузі над зазначеними символами. Під наругою розуміють грубе, образливе ставлення, зле висміювання, дії, спрямовані на приниження тих цінностей, до яких інші члени суспільства ставляться з повагою (наприклад, зривання прапора чи герба, їх знищення або пошкодження, використання не за призначенням, учинення на них непристойних написів або малюнків, спо­творення тексту або музики гімну, поширення його тексту зі спотворенням змісту і значення, інші дії, в яких виявляється зневажливе ставлення особи до державних символів. Публічний характер дій означає, що вони можуть бу­ти вчинені як відкрито, так і таємно, але за умови, що згодом стануть оче­видними для невизначеного кола осіб. Місце вчинення злочину на кваліфі­кацію не впливає. Для кваліфікації не має значення, є публічна наруга над державними символами виявом негативного ставлення до самих цих сим­волів чи до їх носія (держави).

5. Злочини вважаються закінченими з моменту вчинення будь-якої дії, пов'язаної з наругою над державними символами. Не має значення, чи вда­лося особі здійснити свій намір до кінця чи ні.

6. Суб'єктивна сторона злочинів характеризується виною у виді прямо­го умислу. Особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій, ро­зуміє, що вони порушують порядок використання державних символів Ук­раїни або іноземної держави, принижує їх авторитет і бажає вчинити саме такі дії.

7. Суб'єкт злочинів — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років. Особи у віці від 14-ти до 16-ти років можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності лише у разі публічної наруги над державними символами України чи офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іно­земної держави, якщо такі дії вчинені шляхом їх умисного знищення чи по­шкодження загальнонебезпечним способом або при настанні тяжких наслідків (ч. 2 ст. 194 КК).

8. Публічна наруга над Державним Гербом, Державним Прапором або Державним Гімном України чи офіційно встановленим або піднятим гербом чи прапором іноземної держави, вчинені з хуліганських спонукань, підлягає кваліфікації за ст. 338 і відповідною частиною ст. 296 КК (п. 11 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. № 3 (Постанови (1963-2000)... - С. 224).

9. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР забороняється використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України або звучання Дер­жавного Гімну України. Імітація зазначених державних символів у рек­ламній діяльності не тягне відповідальності за ст. 338 КК, але створює підстави для притягнення суб'єктів підприємницької діяльності до фінансо­вої відповідальності (ВВР. — 1996. — № 39. — Ст. 181).


Стаття 339. Незаконне підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні

Підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні без права на цей Прапор —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців.


1. Об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують порядок ви­користання державних символів України, а саме Державного Прапора Ук­раїни на річкових або морських суднах.

Цей порядок регулюється п. 5 ст. З «Положення про Державний Прапор Української РСР», затвердженого Указом Президії Верховної Ради Ук­раїнської РСР від 6 квітня 1981 р. № 1735-Х (ВВР Української РСР. -1981. - № 25. - Ст. 375; 1984. - № 37. - Ст. 753).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Женевської конвенції «Про відкрите море» від 29 квітня 1958 р. судна повинні плавати під прапором тільки однієї держа­ви і не можуть змінити свій прапор під час плавання або стоянки при за­ході в порт, крім випадків дійсного переходу права власності або зміни реєстрації (ВВР. - 1962. - № 46. - Ст. 467).

Підстави і порядок отримання права на плавання під Державним Прапо­ром України визначаються статтями 26-34 Кодексу торговельного море­плавства України від 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР (ВВР. - 1995. -№ 47-52. — Ст. 349). Право плавання під Державним Прапором України має судно, яке є державною власністю або перебуває у власності фізичної особи — громадянина України, а також юридичної особи в Україні, заснова­ної виключно українськими власниками, або судно, яке перебуває у цих осіб на умовах договору бербоут-чартеру (ч. З ст. 32 КТМ). Державний Прапор України може бути піднятий на морських і річкових суднах з часу їх реєстрації у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі Ук­раїни після видачі свідоцтва про право плавання під Державним Прапором України (судновий патент та судновий білет). Порядок ведення Державно­го суднового реєстру України і Суднової книги України затверджено поста­новою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 р. № 1069 (ОВУ. — 1997. - № 40. - Ст. 25; 1999. - № 13. - Ст. 519).

2. Предметом злочину є Державний Прапор України (див. п. 4 комента­рю до ст. 338 КК).

3. З об'єктивної сторони злочин виявляється у незаконному піднятті Державного Прапора України на річковому або морському судні, що не має права на використання такого прапора. Зокрема, підняття Державного Пра­пора України є незаконним, якщо він піднятий на іноземному торговельно­му чи іншому судні, яке перебуває в територіальних водах України, або на українських морських чи річкових суднах без належного права на такий прапор.

4. Місце вчинення злочину — річкове або морське судно. Річкове або морське судно — це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, що викори" стовується для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копа­лин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден чи плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи підні­мання майна, що затонуло у морі, для несення спеціальної державної служ­би (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від за­бруднення тощо), для наукових навчальних і культурних потреб, для спор­ту чи інших потреб (ст. 15 КТМ).

5. Злочин вважається закінченим з моменту незаконного підняття Дер­жавного Прапора України.

6. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.


Стаття 340. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій

Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо це діяння було вчинене службовою особою або із застосуванням фізичного насильства, —

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.


1. Згідно зі ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Це право є невідчужуваним і непорушним. Воно є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переко­нань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо (Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001 (Вісник Конституційного Суду України. — № 2. — С. 25).

Окремою юридичною гарантією реалізації громадянами України цього конституційного права є ст. 340 КК, яка орієнтує на законний і мирний ха­рактер проведення масових заходів.

2. Суспільна небезпечність злочину полягає в порушенні конституційно­го права громадян України на організацію і проведення масових заходів у встановленому законодавством порядку, приниженні авторитету України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає в незаконному перешкоджанні організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонст­рацій.

Збори — це спільна присутність обмеженого кола осіб, об'єднаних спільними інтересами, ідеями тощо, з метою розгляду чи вирішення певних питань.

Мітинг — масове зібрання людей для публічного обговорення політичних чи інших невідкладних питань соціального, економічного характеру, висловлення ставлення до дій органів державної влади, місцевого самоврядування, окремих службових осіб і організацій, певних подій суспільне політичного життя.

Вуличні походи — організований масовий рух людей вулицями (пішохідною або проїзною частиною) з метою демонстрування певного гро­мадсько-політичного настрою, висловлення солідарності, протесту або незго­ди з чим-небудь.

Демонстрація — масовий рух великої кількості людей для публічного висловлення суспільне політичних, релігійних та інших настроїв (солідар­ності, протесту тощо) з використанням плакатів, транспарантів та інших за­собів наочної агітації'.

Перешкоджання — будь-яке діяння, спрямоване на обмеження консти­туційного права громадян України брати участь у політичних акціях (збо­рах, мітингах, вуличних походах і демонстраціях). Воно може полягати як у дії (незаконна заборона службовою особою проведення будь-якої з названих акцій), так і в бездіяльності (наприклад, незаконне ненадання службовою особою приміщення для проведення зборів тощо).

Перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів і демонст­рацій, що здійснюються на законних підставах, є завжди незаконним. Напри­клад, особа, яка не є службовою, застосовує насильство до організаторів чи учасників мирних заходів або службова особа дає вказівку розігнати мітинг, незважаючи на те, що він проводиться з дотриманням встановленого поряд­ку. Обов'язковою ознакою злочину є те, що перешкоджання виходить або від службової особи, яка використовує при цьому надану їй владу чи служ­бове становище, або від інших осіб, які застосовують фізичне насильство.

Поняття службової особи розкрито в примітці до ст. 364 КК.

Під фізичним насильством як способом перешкоджання слід розуміти за­подіяння умисних середньої тяжкості або легких тілесних ушкоджень, а та­кож вчинення інших насильницьких дій (завдання ударів, побоїв). Якщо на­сильство поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або смерті, це вимагає додаткової кваліфікації за статтями 121 або 115 КК.

4. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої дії, що перешкоджає організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Якщо злочин вчинений приватною особою, то він вва­жається закінченим з моменту застосування фізичного насильства хоча б до одного учасника політичної акції. У разі застосування фізичного насильст­ва службовою особою, чи спричинення нею тяжких наслідків, її дії вимага­ють додаткової кваліфікації за ст. 365 КК як перевищення влади або служ­бових повноважень.

5. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

6. Суб'єктом злочину можуть бути дві категорії осіб: 1) службові особи, які використовують своє службове становище для перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій; 2) будь-які інші особи, яким виповнилося 16 років, не наділені такими повноваженнями, але які застосовують фізичне насильство для вчинення даного злочину.


Стаття 341. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд

Захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, з метою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.


1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він посягає на нормальну діяльність органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, об'єднань громадян, нормальну роботу підприємств, установ, ор­ганізацій, які забезпечують діяльність вищеназваних органів.

2. Предметом злочину є будівлі і споруди, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань гро­мадян (пошта, телеграф, навчальні заклади, банки, енергетична система та ін.). До них належать, зокрема, будівлі і споруди, що забезпечують діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України, місцевих державних адміністрацій тощо. Це можуть бути будівлі і споруди, в яких знаходяться зазначені орга­ни, а також будівлі і споруди, які належать господарюючим суб'єктам неза­лежно від форми власності, діяльність яких пов'язана із забезпеченням нормального функціонування названих органів. Якщо предметом злочину є транспортні підприємства (вокзали, аеродроми, порти, станції або інші транспортні підприємства), вчинене охоплюється ст. 279 КК і кваліфікації за ст. 341 КК не потребує.

3. Об'єктивна сторона злочину виявляється в діях, а саме: у захопленні державних або громадських будівель чи споруд.

Під захопленням будівель чи споруд слід розуміти протиправне вторгнен­ня і зайняття цих об'єктів, встановлення контролю над ними, блокування їх роботи.

Якщо захоплення поєднане із застосуванням насильства до осіб, які пе­решкоджають здійсненню злочинного наміру винного, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів: ст. 341 КК і відповідною статтею про злочини проти життя та здоров'я особи. У випадках, коли захоплення бу­дівель чи споруд поєднане з умисним знищенням чи пошкодженням чужо­го майна, вчинене кваліфікується за ст. 341 і за наявності достатніх підстав за ст. 194 КК.

Для наявності об'єктивної сторони не має значення, захоплені всі приміщення будівлі чи споруди або частина їх площі. .

Спосіб захоплення державної або громадської будівлі чи споруди може бу­ти різним: відкритим, таємним, насильницьким, обманним тощо.

4. Склад злочину формальний. Злочин вважається закінченим з моменту захоплення хоча б частини площі будівлі чи споруди. Тривалість незакон­ного утримання цих об'єктів на кваліфікацію злочину не впливає.

5. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Винний усвідомлює суспільну небезпечність захоплення державної або громадської будівлі чи споруди і бажає його здійснити. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторо­ни є спеціальна мета — незаконно користуватися або перешкодити нор­мальній роботі підприємств, установ, організацій. Мотив злочину на квалі­фікацію не впливає.

6. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-ти років.


Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві

1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов'язків —

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охоро­ни громадського порядку —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмежен­ням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування та­кого насильства до виконання явно незаконних дій, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.


1. Об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади і об'єднань громадян, особисту недоторканність та здоров'я їх представників.

2. Потерпілими від злочину можуть бути представники влади (ч. 1 ст. 342 КК), працівники правоохоронних органів, члени громадських форму­вань з охорони громадського порядку і державного кордону та військово­службовці (ч. 2 ст. 342 КК).

Про загальне поняття представника влади див. коментар до ст. 364 КК. Відповідно до ч. 1 ст. 342 КК потерпілими є представники влади, які не є працівниками правоохоронних органів, членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослуж­бовцями, наділені правом у межах своєї компетенції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними і юри­дичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До них, зокрема, належать депутати рад усіх рівнів, керівники місцевих дер­жавних адміністрацій України, військові коменданти, начальники гарнізонів тощо.

Працівники правоохоронних органів — це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, військової служби правопорядку у Зброй­них Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, що здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. До працівників правоохоронних органів належать також працівники Антимонопольного комітету України, якщо вони безпосередньо виконують зазначені функції (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-XII (ВВР. — 1994. — № 11. — Ст. 50); Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 15 травня 2003 р. № 743-ГУ (Уря­довий кур'єр. — 2003. — № 102. — 5 червня).

Спільними ознаками, що характеризують працівників правоохоронних органів є такі: 1) вони перебувають у трудових чи службових відносинах з названими правоохоронними органами; 2) за характером посади, яку обійма­ють, виконують правоохоронні чи правозастосовні функції.

Протидія виконанню цих функцій є неприпустимою.

Не можуть визнаватися потерпілими від розглядуваного злочину технічні працівники зазначених вище органів, наприклад, працівники митних ор­ганів, які не здійснюють митну справу, експерти і спеціалісти, яких залуча­ють для проведення експертиз товарів, інших предметів, та інші особи, які не мають відношення до безпосереднього здійснення митної справи.

Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону — це об'єднання, загін, дружина або інша організація людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, що мають статут і зареєстровані у встановленому порядку в органах місцевого самоврядування.

До членів громадського формування з охорони громадського порядку і дер­жавного кордону належать члени зведених загонів громадських формувань, спеціалізованих загонів (груп) сприяння міліції та Державній прикордонній службі України, асоціацій громадських формувань тощо, створених для участі в охороні громадського порядку і державного кордону. Їх завданням є сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордонним військам України та органам виконавчої влади, а також по­садовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопору­шень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин, що мають своє поло­ження (статут), зареєстроване в органах місцевого самоврядування (статті 1, 2 та 6 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського поряд­ку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. № 1835-Ш (ВВР. - 2000. -№ 40. — Ст. 238); «Типовий статут громадського формування з охорони громадського порядку», затверджений постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 20 грудня 2000 р. № 1872 (ОВУ. - 2000. - № 52. - Ст. 225).

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державно­го кордону — громадянин України, що досяг повноліття входить до складу одного із зазначених формувань, наділений під час здійснення такої охорони спеціальними владними повноваженнями, має відповідні відмітні знаки чле­на громадського формування (нарукавну пов'язку, значок, жетон тощо).

Військовослужбовці — особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, Державної прикордонної служби Ук­раїни, Служби національної безпеки України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, які створюються Верховною Радою Ук­раїни, стратегічних сил стримування, які дислокуються на території Ук­раїни, військовослужбовці-жінки, курсанти військових навчальних закладів (ст. З Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослуж­бовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-ХП (ВВР. - 1992. -№ 15. — Ст. 190) із змінами, внесеними Законом України від 3 квітня 2003 р. № 662-ГУ (ОВУ. - 2003. - № 17. - Ст. 741), які проходять військо­ву службу (Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військо­ву службу» від 25 березня 1992 р. в редакції Закону від 18 червня 1999 р. № 766-ХІУ {ВВР. - 1999. - № 33. - Ст. 270).

Такими, що проходять військову службу, треба визнавати і військово­зобов'язаних, які під час навчальних (або перевірних) та спеціальних зборів користуються всіма правами і обов'язками, встановленими Законом, та но­сять військову форму одягу з відзнаками відповідно до військових звань і роду військ (служби) (статті 7, 29 Закону зі змінами, внесеними Законом України від 15 травня 2003 р. № 744-ГУ (ОВУ. - 2003. - № 23. -Ст. 1016).

3. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342 КК, полягає В опорі представнику влади під час виконання ним службових обов'язків, Ч. 2 — в опорі працівнику правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадсь­кого порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час вико­нання цими особами покладених на них обов'язків по охороні громадського порядку.

Опір — це активна фізична протидія здійсненню названими особами по­кладених на них службових обов'язків або обов'язків з охорони громадсько­го порядку. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані без­посередньо проти особи, наприклад, представника влади (винний перешкод­жає слідчому пройти в одну з кімнат квартири для огляду місця події або об­шуку) або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов'язків (винний знищує документ, який прокурор намагався вилучити).

Опір характеризується такими ознаками: 1) він полягає в активних діях;

2) дії винного спрямовані на організм потерпілого, полягають у застосуванні фізичної сили до нього або проти предметів, необхідних для виконання обов'язків цими особами; 3) дії винного перешкоджають (протидіють) вико­нанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень; 4) дії винного вчинені в момент виконання потерпілим покладених на нього обов'язків.

Для об'єктивної сторони необхідно, щоб опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов'язків або обов'язків з охорони громадського порядку. Як зазначив Пленум Верховного Суду України, пра­цівники правоохоронних органів та військовослужбовці можуть визнавати­ся потерпілими не тільки тоді, коли вони виконували свої службові обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі, та коли здійснювали заходи що­до охорони правопорядку у відповідності до своїх службових обов'язків, за наказом чи розпорядженням, а й тоді, коли вони вжили зазначених заходів в межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, перепиняли правопорушення у неробочий час) (абз. 2 п. 5 постанови ПВСУ «Про засто­сування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохорон­них органів» від 26 червня 1992 р. № 8 (Постанови (1963-2000)... - С. 208).

Опір слід відрізняти від злісної непокори. Злісною непокорою, відповідальність за яку передбачено ст. 185 КпАП, є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадсь­кого формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну неповагу до осіб, які охороняють гро­мадський порядок. Відмінність опору від злісної непокори полягає в тому, що опір — це активна фізична протидія законній діяльності потерпілих, а злісна непокора — це пасивна поведінка.

4. Склад аналізованого злочину відсутній у випадках вчинення опору представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену гро­мадського формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону або військовослужбовцеві при здійсненні ними явно незаконних дій. Правова оцінка такої ситуації має здійснюватися за правилами необхідної оборони.

5. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення опору.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Винний усвідомлює, що чинить опір саме представникові влади, працівникові правоохоронного органу під час виконання службових обов'язків, або члену громадського формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону або військовослужбовцю — під час охорони громадського поряд­ку, і бажає тим самим перешкодити виконанню ними своїх обов'язків. Якщо особа не усвідомлювала, що чинить опір названим особам, склад даного злочи­ну відсутній. Такі дії можуть бути кваліфіковані, за наявності необхідних оз­нак, як злочин проти життя та здоров'я особи або проти власності.

7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Ним може бути не тільки особа, щодо якої потерпілий здійснював певні законні дії, а й особа, яка чинить опір здійсненню таких дій щодо інших громадян.

8. У частині 3 ст. 342 КК встановлена відповідальність за опір, поєдна­ний з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Явно незаконні дії — це будь-які дії, що суперечать інтересам служби, при­зводять до невиконання або неналежного виконання службових чи гро­мадських обов'язків.

Примушення — це фізичний або психічний вплив з метою примусити по­терпілого виконати всупереч його бажанню явно незаконні дії (наприклад, застосування насильства з метою звільнення затриманого правопорушника).

Під фізичним насильством розуміють незаконне позбавлення волі, зв'язу­вання, заподіяння зазначеним особам ударів, побоїв, тілесних ушкоджень, інші насильницькі дії. Заподіяння потерпілому при вчиненні опору легких, середньої тяжкості тілесних ушкоджень охоплюється ч. З ст. 342 КК і до­даткової кваліфікації не вимагає. Опір, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або смерті кваліфікується з урахуванням особи по­терпілого за сукупністю злочинів відповідно за частинами 3 або 4 ст. 345, ст. 348 чи п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 119, ч. З ст. 350 КК.

Погроза застосування насильства — це дії або висловлювання, що вира­жають намір винного застосувати фізичне насильство щодо цих самих осіб.