Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание Стаття 366. Службове підроблення 2. Об'єктивна сторона Внесення до документів неправдивих відомостей Складання неправдивих документів — Видача неправдивих документів 7. Суб'єктивна сторона 2. Об'єктивна сторона 6. Суб'єктивна сторона Стаття 368. Одержання хабара 3. Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, — 3. Повторним у статтях 368 і 369 цього Кодексу визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, пер 9. Об'єктивна сторона Суб'єктивна сторона 1. Давання хабара — 2. Давання хабара, вчинене повторно, — 2. Об'єктивна сторона 2. Те саме діяння, вчинене службовою особою правоохоронних ор­ганів, — 7. Суб'єктивна сторона

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Стаття 366. Службове підроблення

1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблен­ня документів, а також складання і видача завідомо неправдивих до­кументів —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, —

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Обов'язковою ознакою службового підроблення є його предмет — офіційні документи. Для того, щоб той чи інший акт був визнаний докумен­том та мав статус офіційного, він повинен відповідати низці ознак: 1) до­кумент повинен містити певну інформацію (відомості, дані тощо); 2) ця інформація повинна бути зафіксована у тій чи іншій формі (письмовій, ци­фровій, знаковій) і мати певні реквізити (бланк, печатку, штамп, голограму), які передбачені законом чи іншим нормативним актом; 3) інформація повин­на бути зафіксована на відповідному матеріальному носії (папері, дискеті, диску, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці тощо) з метою її наступного зберігання, використання або розповсюдження; 4) документ повинен бути складений, засвідчений, виданий чи розповсюджений в інший спосіб службо­вою особою від імені державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та об'єднань, а також підприємств, установ та ор­ганізацій незалежно від форми власності; 5) офіційним щодо ст. 366 КК є ли­ше такий документ, який засвідчує факти, що мають юридичне значення, тобто такі, які породжують, змінюють чи припиняють певні правовідносини.

Офіційними можуть бути визнані і документи, що виходять від приват­них осіб за умови, якщо вони або засвідчені від імені підприємства, устано­ви чи організації уповноваженими на це службовими особами, або надходять на зберігання чи у відання (діловодство) юридичних осіб.

2. Об'єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використан­ням свого службового становища. Цей злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи і може бути вчинений однією з декількох альтер­нативне передбачених в ч. 1 ст. 366 КК дій: а) внесення до документів не­правдивих відомостей; б) інше підроблення документів; в) складання не­правдивих документів; г) видача неправдивих документів.

Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації, яка цілком або частково не відповідає дійсності, до справжньо­го офіційного документа. Отже, у всіх цих ситуаціях зміст справжнього до­кумента змінюється лише частково — частина відомостей у ньому відповідає дійсності, а частина має неправдивий характер. При цьому форма докумен­та та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам.

Інше підроблення документів припускає повну або часткову зміну змісту документа чи його реквізитів, однак не за рахунок внесення до нього не­правдивих відомостей, а шляхом їх виправлень, підчищень, дописок, витрав­лювань та іншими подібними способами. Інше підроблення документів є своєрідним антиподом внесення до документа неправдивих відомостей, оскільки неправдиві відомості у цьому випадку до документа не вносяться, а виправляються або знищуються відомості, що вже є у документі та відповідають дійсності.

Складання неправдивих документів — це повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам.

Видача неправдивих документів означає надання фізичним або юридич­ним особам такого документа, зміст якого цілком або частково не відповідає дійсності і який був складений або службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою. Видача неправдивого документа буде мати місце й у тому випадку, якщо документ був складений приватною особою, але потім був засвідчений службовою особою і виданий нею іншим фізичним чи юридичним особам від імені тієї організації, яку представляє службова осо­ба, що видала цей документ.

3. Склад злочину, описаний у диспозиції ч. 1 ст. 366 КК, є формальним, і злочин визнається закінченим з моменту вчинення однієї з зазначених у ній дій, незалежно від того, чи спричинили ці дії які-небудь наслідки і чи був використаний підроблений документ.

4. Якщо службове підроблення було вчинене службовою особою як готу­вання до вчинення іншого злочину (крім злочину невеликої тяжкості) або використання документа містило ознаки замаху на вчинення іншого злочи­ну, її дії кваліфікуються за сукупністю — як службове підроблення (ч. 1 або ч. 2 ст. 366 КК) та готування (ст. 14 КК) чи замах (ст. 15 КК) на відповідний злочин.

5. За сукупністю слід кваліфікувати вчинене і в тому випадку, коли підроблений службовою особою документ використовується нею для вчи­нення іншого закінченого злочину або для приховування злочину, який раніше був вчинений нею самою. Якщо ж службове підроблення є не­обхідною ознакою іншого складу злочину (наприклад, ч. 2 ст. 372 КК) або утворює спеціальний склад злочину (наприклад, ч. 2 ст. 158, ч. З ст. 160 КК), дії винного кваліфікуються тільки за спеціальною нормою.

6. Якщо службове підроблення було вчинено службовою особою для сприяння іншим особам у вчиненні злочину або складання чи видача підробленого документа були заздалегідь обіцяні для приховування цього злочину, дії службової особи кваліфікуються за ст. 366 КК і як співучасть (ч. 5 ст. 27 КК) у тому злочині, який був вчинений. Якщо службове підроб­лення було вчинене для приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочи­ну, раніше вчиненого іншими особами, то дії службової особи кваліфікують­ся не тільки за ст. 366, але й за ч. 1 ст. 396 КК (див. коментар до ст. 396 КК).

7. Суб'єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, характеризується тільки прямим умислом, оскільки службова особа завідомо усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, які вно­сяться нею до офіційних документів. Внесення до таких документів відомостей, неправдивий характер яких службова особа не усвідомлює, виключає склад підроблення і за наявності умов, зазначених у ст. 367 КК, може по­тягти за собою відповідальність за службову недбалість. Мотиви та цілі службового підроблення можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

8. У частині 2 ст. 366 КК сформульований матеріальний склад злочину, при вчиненні якого службове підроблення заподіює тяжкі наслідки (див. пункти 13—15 коментарю до Розділу XVII). Суб'єктивна сторона цього зло­чину може бути виявлена в умисній або змішаній формі вини. При цьому саме підроблення може бути вчинено тільки з прямим умислом, а психічне ставлення винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необе­режним. У цілому злочин, передбачений ст. 366 КК, є умисним. Якщо вста­новлено, що вчинюючи підроблення документів, винний бажав спричинен­ня тяжких наслідків, які не настали з причин, що не залежать від його волі, дії службової особи слід кваліфікувати як замах на кваліфікований склад підроблення — за ст. 15 та ч. 2 ст. 366 КК.

9. Суб'єктом службового підроблення може бути тільки службова особа (див. пункти 19—29 коментарю до Розділу XVII). Тому, якщо аналогічні дії вчиняє приватна особа щодо документів та інших предметів, зазначених у ст. 358 КК, а також за використання нею завідомо підробленого документа, відповідальність настає за ст. 358 КК (див. коментар до ст. 358 КК). Якщо ж приватна особа умисно сприяє службовій особі у вчиненні службового підроблення, вона має нести відповідальність за співучасть (ст. 27 КК) у злочині, передбаченому ст. 366 КК (Рішення... — 1999. — С. 101—102).


Стаття 367. Службова недбалість

1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлен­ня до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.


1. Службова діяльність припускає, що службові особи, які її вчинюють, наділяються не тільки правами і повноваженнями за службою, але й вико­нують певні службові обов'язки. Невиконання або неналежне виконання та­ких обов'язків за наявності умов, зазначених у ст. 367 КК, тягне за собою відповідальність за службову недбалість (далі — недбалість).

2. Об'єктивна сторона недбалості припускає несумлінне ставлення служ­бової особи до службових обов'язків, які на неї покладені, що виражається:

а) у їх невиконанні або б) у неналежному виконанні; в) у спричиненні істот­ної шкоди (ч. 1 ст. 367 КК) або тяжких наслідків (ч. 2 ст. 367 КК); г) і зна­ходиться в причинному зв'язку із зазначеними наслідками.

3. Несумлінне ставлення службової особи до своїх службових обов'язків характеризує перш за все об'єктивну сторону вчиненого і виявляється у то­му, що за наявності у особи реальної можливості діяти так, як того вимага­ють інтереси служби, винний або взагалі не діє — не виконує службові обов'язки, або хоча і діє, але виконує ці обов'язки неналежним чином: не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісне, неточно, не­повно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччі з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо.

4. Якщо характер та обсяг службових обов'язків, а також порядок їх здійснення визначаються компетенцією службової особи, то їх належне ви­конання залежить від тієї реальної обстановки, у якій вона виконує свої службові обов'язки. Тому для наявності об'єктивної сторони недбалості не­обхідно встановити: 1) нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи; 2) коло службових обов'язків, покладених на неї цим ак­том у встановленому законом порядку; 3) які конкретні обов'язки й у яко­му порядку вона повинна була виконати у даній обстановці; 4) чи мала во­на реальну можливість виконати ці обов'язки в даній обстановці; 5) у чому саме виявилися допущені нею порушення службових обов'язків; 6) які наслідки спричинили ці порушення; 7) чи знаходилися вони у причинному зв'язку з наслідками, що настали.

5. Недбалість — злочин з матеріальним складом, тому він визнається закінченим, якщо діяння спричинило істотну шкоду (ч. 1 ст. 367 КК) чи за­подіяло тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК). Відсутність таких наслідків може свідчити лише про вчинення службовою особою дисциплінарного проступ­ку (див. пункти 5—15 коментарю до Розділу XVII).

6. Суб'єктивна сторона недбалості найчастіше полягає у необережній формі вини як щодо діяння, так і його наслідків. Можлива і змішана форма вини — умисел до діяння і необережна вина до наслідків цього діяння. Не ви­ключається недбалість й у тих випадках, коли умисне порушення службових обов'язків призводить до наслідків, яких винний хоча й не бажав, але свідо­мо припускав їх настання. Вчинення недбалості з непрямим умислом буде ма­ти місце, наприклад, у випадку, коли цінний вантаж, що прибув на залізнич­ну товарну станцію, був розкрадений внаслідок того, що начальник цієї станції не виконав службових обов'язків і не виставив охорону, вважаючи без жодних на те підстав, що про збереження вантажу подбає сам вантажоодер­жувач. Порушуючи у такій ситуації свої службові обов'язки, винний свідомо припускає і можливість розкрадання вантажу, однак у його поведінці відсутні як корисливі спонукання, так і прагнення задовольнити свої особисті інтере­си або інтереси третіх осіб. Відсутність таких мотивів саме і свідчить про на­явність у діянні винного службової недбалості (ст. 367 КК) та виключає мож­ливість кваліфікації вчиненої ним бездіяльності за ст. 364 КК.

7. Вказівка закону на несумлінне ставлення службової особи до виконан­ня службових обов'язків виключає можливість кваліфікації діяння як недбалість у випадках, коли істотна шкода була заподіяна внаслідок не­досвідченості, недостатньої кваліфікації, відсутності належних навичок або з інших обставин, що не залежать від службової особи і виключають реальну можливість належного виконання нею покладених на неї службових обов'язків. Виключається можливість відповідальності за недбалість і тоді, коли службова особа не діє чи діє неналежним чином у стані крайньої не­обхідності (див. коментар до статей 39 та 40 КК).

8. Для кваліфікації діяння за ст. 367 КК необхідно встановити, що воно вчинене службовою особою при виконанні владних, організаційно-розпоряд­чих чи адміністративно-господарських обов'язків. Інакше кажучи, дія чи бездіяльність службової особи повинні бути обумовлені її службовим стано­вищем. Тому діяння, що полягає у невиконанні чи неналежному виконанні не службових, а суто професійних обов'язків, не може розцінюватися як нед­балість і кваліфікується за іншими статтями КК (наприклад, за статтями 131, 135, 137, 139, 140 КК). Виключається застосування ст. 367 КК і в тих випадках, коли невиконання чи неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків заподіює шкоду нормальній діяльності апарату управління у певній сфері суспільних відносин і у зв'язку з цим відповідальність за таке діяння передбачена спеціальними нормами закону (наприклад, статтями 271, 275, 287, 382 КК та ін.).


Стаття 368. Одержання хабара

1. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за ви­конання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службо­вого становища —

карається штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі п'ятисот не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Одержання хабара у великому розмірі або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

3. Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, —

карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Примітка, і. Хабарем у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів гро­мадян, в особливо великому — такий, що у п'ятсот і більше разів переви­щує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

2. Службовими особами, які займають відповідальне становище, є осо­би, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, чет­вертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині першій статті 9 Закону України «Про держав­ну службу», та особи, посади яких згідно із статтею 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій.

3. Повторним у статтях 368 і 369 цього Кодексу визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбаче­них цими статтями.

4. Вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хаба­ра з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи служ­бового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідли­вим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.


1. Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 368 КК, є його пред­мет — хабар, який являє собою незаконну винагороду матеріального (май­нового) характеру (Рішення... — 2001. — С. 116—117). Ним може бути:

а) майно, у тому числі і вилучене з вільного обігу (цінності та інші речі, гроші, у тому числі в іноземній валюті, цінні папери); б) право на майно (до­кументи, що надають право на одержання майна, користування ним або пра­во вимагати виконання майнових зобов'язань); в) будь-які дії майнового ха­рактеру (передача майнових вигід, відмовлення від них або від права на майно, безоплатне надання послуг матеріального характеру, санаторних чи туристичних путівок, здійснення будівельних або ремонтних робіт тощо). Якщо як хабар службова особа одержує предмети, збут та придбання яких утворюють самостійний склад злочину (вогнепальна чи холодна зброя, боєприпаси, вибухові речовини, наркотичні засоби, отруйні чи сильнодіючі речовини тощо), то її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

Послуги, пільги та переваги, що не мають майнового характеру (похваль­на характеристика, позитивна рецензія у пресі, виступ на радіо, надання престижної роботи, інтимний зв'язок тощо) не можуть визнаватися предме­том хабара. Одержання такого роду послуг, пільг чи переваг може розціню­ватися як прагнення задовольнити інші особисті (некорисливі) інтереси службової особи і за наявності необхідних підстав може бути кваліфікова­не за ст. 364 КК (п. 4 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. (ВВСУ. - 2002. - № 3. - С. 9-16 вкладки.)

2. Об'єктивна сторона одержання хабара характеризується декількома обов'язковими ознаками та являє собою прийняття службовою особою від іншої особи (осіб) предмета хабара: а) в будь-якому вигляді; б) за виконан­ня чи невиконання якої-небудь дії; в) з використанням наданої їй влади чи службового становища; г) в інтересах хабародавця або третьої особи.

3. Вказівка закону на одержання хабара в будь-якому вигляді означає не тільки те, що сам хабар являє собою будь-яку вигоду матеріального характеру, але й свідчить, що його одержання (прийняття) може здійснюватися у будь-який спосіб: незаконне нарахування різних виплат, продаж майна по заниженій вартості, надання необгрунтованих пільг по кредитах, звільнення від сплати податків та ін.

4. Хоча одержання-давання хабара може вчинятися різноманітними спо­собами, однак будь-які з них можна звести до двох основних форм: а) про­ста (відкрита) та б) завуальована (прихована). Перша з них здійснюється без усякого прикриття і припускає або безпосереднє вручення службовій особі предмета хабара, або передачу його через посередників, або вручення хабара рідним та близьким винного. При цьому хабар може бути спрямова­ний на адресу службової особи і одержаний нею шляхом використання діяльності юридичних осіб (бандероль чи посилка поштою, переказ коштів через установи банку) або через фізичних (третіх) осіб (родичів, знайомих, товаришів за службою), не обізнаних про те, що матеріальні цінності, які во­ни передають, є предметом хабара.

Сутність завуальованої форми одержання-давання хабара полягає у тому, що хабар маскується під зовні законну угоду і має вигляд цілком пра­вомірної операції: різні виплати, премії, нарахування зарплати, погашення боргу, надання кредиту, договір купівлі-продажу, оплата консультацій, екс­пертиз тощо (п. 8 вищезазначеної Постанови ПВСУ).

5. У випадках, коли предмет хабара передавався родичам службової осо­би чи близьким їй особам, то дії винного можуть бути кваліфіковані за ст. 368 КК лише за умови, якщо така передача здійснювалася хабародавцем на прохання (за рекомендацією, вказівкою, розпорядженням) або, у будь-якому разі, з відома та за згодою службової особи.

6. Для кваліфікації діяння за ст. 368 КК не має значення, як фактично був використаний предмет хабара (майно продане, загублене, гроші розтра­чені, путівка не використана тощо). Тому одержання хабара буде мати місце й у тому випадку, коли службова особа одержує хабар не для себе особис­то, а для своїх родичів чи інших близьких їй осіб (п. 5 вищезазначеної По­станови ПВСУ).

7. Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, якщо службова особа одержала його за виконання чи невиконання будь-якої дії з використанням свого службового становища. З цих положень закону, по-пер­ше, випливає, що за хабар службова особа може вчинити активні дії або мо­же утриматися від їх вчинення (бездіяльність). По-друге, як дія, так і бездіяльність, які обумовлені хабаром, службова особа могла чи повинна бу­ла вчинити з використанням наданої їй влади, покладених на неї ор­ганізаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків. Інак­ше кажучи, діяння, вчинене винним за хабар, повинне бути пов'язане з йо­го службовим становищем. Судова практика відносить до таких не тільки дії, що безпосередньо входять до кола службових повноважень службової особи, але й ті, які вона хоча й не уповноважена була здійснювати, однак за­вдяки своєму службовому становищу могла вжити необхідних заходів для їх вчинення іншими службовими особами (п. 2 вищезазначеної Постанови ПВСУ). Наприклад, коли до компетенції службової особи, яка безпосеред­ньо одержала незаконну винагороду, не входило вирішення питання про на­дання пільг з оподаткування, однак підготовлені нею документи давали хабародавцю право отримати такі пільги при наданні цих документів до відповідних органів.

8. Якщо незаконна винагорода була одержана у зв'язку з виконанням осо­бою не службових, а технічних, виробничих чи професійних обов'язків, то її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 368 КК (Практика... — С. 163). За наявності необхідних умов такі дії можуть містити ознаки складу злочину, передбаченого ст. 354 КК (див. коментар до ст. 354 КК). Не може кваліфіку­ватися за ст. 368 КК і одержання службовою особою незаконної винагоро­ди за виконання таких дій, при вчиненні яких вона використовує не своє службове становище, а дружні, родинні відносини чи інші особисті зв'язки з іншими, у тому числі й службовими особами (наприклад, коли службова особа місцевої державної адміністрації за одержану незаконну винагороду звертається з проханням до свого родича — працівника виконкому місцевої ради, — про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності).

9. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 КК, вичерпується самим фактом одержання хабара. Тому дії службової особи, обумовлені ха-барем, знаходяться за межами об'єктивної сторони даного складу і відповідальність за ст. 368 КК настає незалежно від того: чи був одержаний хабар до (хабар-підкуп) або після (хабар-винагорода) вчинення цих дій (Рішення... — 2002. — С. 112—113), чи було заздалегідь обумовлено одержан­ня хабара; виконала чи не виконала службова особа обіцяні за хабар дії; чи збиралася вона їх виконати або не мала такого наміру.

10. Для кваліфікації діяння службової особи за ст. 368 КК не має також значення, одержала вона хабар за вчинення правомірних чи протиправних дій з використанням службового становища. Якщо ж вчинені у зв'язку з одержанням хабара дії (бездіяльність) самі по собі містять ознаки складу іншого злочину (наприклад, службового зловживання, перевищення влади, службового підроблення), вчинене слід кваліфікувати за сукупністю.

11. Дії, обумовлені хабаром, вчиняються (не вчиняються) службовою особою в інтересах хабародавця чи третьої особи. Причому, злочин, перед­бачений ст. 368 КК, має місце й у тому випадку, коли умови незаконного одержання службовою особою матеріальних цінностей або послуг хоча спеціально й не обговорювалися, але винний усвідомлював, що йому дають хабара з метою задоволення тих чи інших інтересів хабародавця або третіх осіб.

Інтереси хабародавця або третіх осіб можуть бути різними і мати як ма­теріальний (одержання майна, пільг з оподаткування), так і нематеріальний характер (підвищення за службою, одержання квартири). При цьому під третіми особами розуміються будь-які інші (крім хабародавця) фізичні чи юридичні особи. Зокрема, одержання службовою особою незаконної винаго­роди від підлеглих чи підконтрольних осіб за протегування чи потурання, за вирішення на їх користь питань, що входять до компетенції службової осо­би, також слід розцінювати як одержання хабара.

Інтереси хабародавця чи третіх осіб можуть мати як законний, так і про­типравний характер. Тому, якщо службова особа за хабар сприяє хабародав-цю у вчиненні якого-небудь злочину, ЇЇ дії слід кваліфікувати як одержання хабара та співучасть у відповідному злочині (наприклад, в ухиленні від сплати податків, у викраденні майна). Якщо дії службової особи, обумовлені хабаром, містять ознаки приховування тяжкого або особливо тяжкого зло­чину, їх слід кваліфікувати і за ст. 396 КК.

12. Одержання хабара визнається закінченим злочином з моменту прий­няття службовою особою хоча б частини хабара (Рішення... — 2000. — С. 98— 100). Ознаки закінченого складу злочину є у діях службової особи і тоді, ко­ли вона одержує (приймає) хабар від особи, яка вручає його з метою вик­риття хабароодержувача і у зв'язку з цим звільняється від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених законом (п. 10 вищезазначеної Постанови ПВСУ).

13. Якщо службова особа лише створювала умови для одержання хабара (наприклад, підшукувала співучасників, обговорювала суму хабара, місце та час його одержання) або виконала певні дії, спрямовані на його прийняття, але не одержала хабар із причин, що не залежать від її волі (наприклад, внаслідок вручення замість грошей так званої «ляльки»), вчинене в першо­му випадку слід кваліфікувати як готування до одержання хабара, а в дру­гому — як замах на цей злочин. Якщо службова особа вчинила лише підго­товчі до одержання хабара дії (наприклад, домовилася про суму і час його одержання), але потім добровільно відмовилася від його прийняття, вона звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 17 КК (див. коментар до ст. 17 КК).

14. Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується тільки пря­мим умислом та наявністю корисливого мотиву. Особливість суб'єктивної сторони цього злочину полягає у тому, що між умислом хабароодержувача та хабародавця є тісний, нерозривний зв'язок, оскільки і той, і інший по­винні усвідомлювати, що має місце давання-одержання хабара. Умислом ха­бароодержувача в усіх випадках повинне охоплюватися, крім іншого, усвідо­млення того, що і сам хабародавець розуміє сутність того, що відбувається, і усвідомлює, що незаконна винагорода передається ним службовій особі й приймається останньою саме як хабар. Тому, якщо особа, яка передає служ­бовій особі фактично незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), що вона дає хабар (наприклад, помилково вважаючи, що вона зобов'язана спла­тити штраф), то вона не може нести відповідальність за давання хабара, а службова особа — за його одержання. Дії останньої за наявності до того підстав можуть кваліфікуватися в цих випадках як службове зловживання, обман покупців і замовників, шахрайство тощо (п. 9 вищезазначеної Поста­нови ПВСУ).

15. Дії службової особи, яка одержала гроші чи інші матеріальні цінності нібито для передачі іншій службовій особі як хабар, а насправді мала намір їх не передавати, а привласнити, слід кваліфікувати не за ст. 368 КК, а за відповідними частинами статей 190 та 364 КК як шахрайство і службове зловживання, а за наявності до того підстав — й за відповідними частинами статей 27, 15 та 369 КК як підбурювання до замаху або пособництво у зама­ху на давання хабара.

16. Суб'єктом одержання хабара може бути тільки службова особа. Од­нак співучасником цього злочину, який організував одержання хабара, підбурював службову особу до його вчинення чи сприяв їй у цьому, може бути і приватна особа. При цьому питання про кваліфікацію дій такої особи як співучасника або в одержанні (ст. 368 КК), або в даванні (ст. 369 КК) хабара, повинне вирішуватися з урахуванням спрямованості її умислу та ви­ходячи з того, у чиїх інтересах, на чиєму боці та з чиєї ініціативи — хабаро-одержувача або хабародавця — вона діяла (див. п. 11 вищезазначеної Поста­нови ПВСУ).

17. До кваліфікованих видів злочину закон (ч. 2 ст. 368 КК) відносить одержання хабара: а) у великому розмірі; б) службовою особою, яка займає відповідальне становище; в) за попередньою змовою групою осіб; г) повтор­но; ґ) поєднане з вимаганням хабара. До особливо кваліфікованих видів зло­чину (ч. З ст. 368 КК) — одержання хабара: а) в особливо великому розмірі і б) службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

18. Оскільки від розміру хабара залежить кваліфікація злочину, предмет хабара повинен одержати грошову оцінку в національній валюті України. Це необхідно у випадках, коли предметом хабара були валюта або майно, яке з тих чи інших причин не купувалося (було подароване, знайдене, викрадене, здобуте іншим злочинним шляхом тощо). У цих випадках при визначенні вартості предмета хабара слід виходити з тих мінімальних цін, за якими у даній місцевості на момент вчинення злочину можна було вільно придбати річ або одержати послуги такого ж роду та якості (п. 13 вищезазначеної Поста­нови ПВСУ).

19. Якщо службова особа одержала декілька хабарів, кожний з яких не перевищує в 200 (500) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян і при цьому всі вони не охоплювалися єдиним умислом винного, то вчинене не можна кваліфікувати як одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі, навіть якщо загальна сума таких хабарів перевищує зазначені розміри (п. 14 вищезазначеної Постанови). У таких випадках одержання кожного окремого хабара містить ознаки самостійного складу злочину і вчи­нені службовою особою дії повинні розглядатися (за інших необхідних умов) як одержання хабара повторно (Практика (1993—1995)... — С. 173— 179; ВВСУ. - 1998. - № 1. - С. 29).

Якщо службова особа послідовно одержує один хабар у великому розмірі, а інший — в особливо великому, то вчинене слід кваліфікувати за су­купністю злочинів (ч. 2 ст. 368 КК та ч. З ст. 368 КК), і покарання призна­чати за правилами ст. 70 КК.

20. Якщо при одержанні декількох хабарів умисел службової особи був спрямований на збагачення у великому (особливо великому) розмірі (на­приклад, при систематичному одержанні хабарів дрібними сумами на підставі так званих «такс» чи у формі «поборів», «данини»), її дії необхідно розцінювати як один (єдиний) продовжуваний злочин (див. коментар до ч. 2 ст. 32 КК) і залежно від суми отриманого в цілому хабара кваліфікувати як одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі.

21. Якщо умисел службової особи був спрямований на одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі, але з причин, що не залежать від волі винного, фактично була отримана лише частина обумовленого хабара, його дії слід кваліфікувати як замах на одержання хабара в тому розмірі, який охоплювався його умислом (Рішення... — 1997. — С. 133—134).

22. При визнанні службової особи такою, що займає відповідальне (ч. 2 ст. 368 КК) чи особливо відповідальне (ч. З ст. 368 КК) становище, слід керуватися п. 2 примітки до ст. 368 КК. Перелік таких службових осіб, наве­дений у п. 2 примітки до ст. 368 КК, є вичерпним і поширеному тлумачен­ню не підлягає.

23. Одержання хабара за попередньою змовою групою осіб повинне відпо­відати всім ознакам цієї форми співучасті, закріпленим у ч. 2 ст. 28 (див. ко­ментар до ст. 28 КК). Відповідно до ч. 2 ст. 368 КК ці ознаки виявляються у такому:

1) в одержанні одного або декількох хабарів повинні брати умисну та спільну участь декілька (не менше двох) суб'єктів цього злочину — службо­вих осіб;

2) учасники групи повинні заздалегідь, тобто до початку вчинення зло­чину, вступити у змову про спільне одержання хабара. При цьому змова по­винна відбутися до стадії замаху на одержання хабара і визнається поперед­ньою, якщо угода між учасниками групи була досягнута як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара хоча б однієї зі службових осіб, але до вчинення дій, спрямованих на фактичне його одержання;

3) службові особи визнаються учасниками групи незалежно від того, як були розподілені ролі між ними і які конкретні дії виконувала у злочині кожна з них. Закон (ч. 2 ст. 28 КК) не вимагає для цієї форми співучасті обов'язкового співвиконавства співучасників злочину. Тому на кваліфікацію вчиненого за ч. 2 ст. 368 КК не впливає, чи діяла службова особа як вико­навець (співвиконавець) при одержанні хабара за попередньою змовою гру­пою осіб, чи була лише організатором, підбурювачем або пособником цього злочину;

4) дії винних кваліфікуються за ч. 2 ст. 368 КК незалежно і від того всі чи лише одна службова особа повинна була виконати (не виконати) обумов­лені хабаром дії; усвідомлював чи не усвідомлював хабародавець, що в одер­жанні хабара беруть участь кілька службових осіб; один, декілька чи всі учасники групи безпосередньо приймали предмет хабара від хабародавця;

5) одержання хабара за попередньою змовою групою осіб вважається закінченим злочином з моменту прийняття хабара хоча 6 одним з її учас­ників.

З урахуванням зазначених ознак дії винних слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 368 КК, наприклад, у випадку, коли, вступивши у змову, одна службова особа схилила іншу прийняти хабар, який їй запропонували; третій учасник групи розробив план одержання хабара та надав приміщення, у якому він повинен був бути прийнятий; четвертий — виконав дії, обумовлені хабаром;

п'ятий — забезпечував безпеку службової особи, яка безпосередньо прийма­ла хабар і, нарешті, останній співучасник безпосередньо одержав предмет ха­бара від хабародавця.

24. Одержання хабара організованою групою службових осіб також слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 368 КК, оскільки обов'язковою ознакою такої гру­пи є попередня змова її учасників (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК). Якщо хабар був одержаний службовими особами, які є учасниками злочинної ор­ганізації, то їх дії слід кваліфікувати лише за ч. 1 ст. 255 КК, оскільки участь у злочинах (у тому числі й передбаченому ч. 2 ст. 368 КК), вчинюваних та­кою організацією, у даному випадку цілком охоплюється ознаками ч. 1 ст. 255 КК і додаткової кваліфікації не потребує (див. коментар до ч. 4 ст. 28 та ст. 255 КК). Якщо злочинною організацією службових осіб було одержа­но хабар в особливо великих розмірах, вчинене слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 255 та ч. З ст. 368 КК.

25. Розмір хабара, одержаного групою службових осіб, визначається за­гальною вартістю отриманих матеріальних цінностей чи послуг. Тому, як­що групою осіб одержано хабар, що у 200 (500) разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян, то кожний з учасників цієї групи не­се відповідальність за одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі за умови, якщо ці кваліфікуючі ознаки охоплювалися умислом співучасників і незалежно від розміру тієї частини (долі) хабара, яка була одержана кожним з них особисто (п. 16 вищезазначеної Постанови ПВСУ).

26. Якщо службова особа одержала хабар без попередньої змови з іншою службовою особою, а потім передала їй цей хабар або його частину, то вона не­се відповідальність за сукупністю злочинів — за одержання та давання хабара.

27. Одержання хабара повторно повинно відповідати ознакам повторності злочинів, які закріплені у ст. 32 КК (див. коментар до ст. 32 КК), і має місце у тих випадках, коли згідно з п. З примітки до ст. 368 КК службовою осо­бою раніше було вчинене або одержання (ст. 368 КК), або давання (ст. 369 КК) хабара.

28. Ознакою повторності злочинів (ч. 2 ст. 368 КК) охоплюються як пер­ший, так і всі наступні злочини. Проте в одних випадках до повторності вхо­дять декілька злочинів, передбачених тільки ст. 368 КК, а в інших — вона включає у себе як одержання (ст. 368 КК), так і давання (ст. 369 КК) хаба­ра. Тому при вирішенні питання про кваліфікацію одержання хабара за оз­накою повторності необхідно враховувати таке: а) якщо до повторності вхо­дять тільки тотожні злочини (одержання хабара), то усе вчинене охоп­люється ознаками ч. 2 ст. 368 КК і додаткової кваліфікації не потребує;

б) якщо повторність складається з однорідних злочинів і включає в себе як давання, так і одержання хабара, то вчинене являє собою повторність-су­купність і з урахуванням цього раніше вчинений злочин кваліфікується за відповідною частиною ст. 369 КК, а знову вчинений з урахуванням ознаки повторності — за ч. 2 ст. 368 КК; в) якщо один із злочинів був закінченим, а інший — незакінченим, або в одному з них винний брав участь як вико­навець, а в іншому — як організатор, підбурювач чи пособник, то вчинене слід кваліфікувати і за ознакою повторності, і за сукупністю, незалежно від того, які злочини утворюють собою повторність — тільки одержання хабара або і давання, і одержання (див. коментар до статей 32, 33 та 70 КК); г) як­що за раніше вчинений злочин особу було засуджено (за ст. 368 чи ст. 369 КК), але судимість не знята (не погашена), то діяння кваліфікується лише за ч. 2 ст. 368 КК як повторне одержання хабара.

29. Одержання у декілька прийомів одного хабара за виконання (невико­нання) дій, обумовлених з хабародавцем, не утворює повторності за умови, якщо вчинене містить ознаки продовжуваного злочину (див. коментар до ч. 2 ст. 32 КК), при вчиненні якого кожний окремий епізод охоплювався єдиним (загальним) умислом винного. У той же час повторним повинне визнавати­ся одержання декількох хабарів від того ж самого хабародавця, якщо кож­ний випадок передавання (прийняття) хабара обумовлювався виконанням (невиконанням) яких-небудь дій у його інтересах або інтересах третіх осіб.

Не є повторним і одночасне одержання хабара від декількох осіб за умови, якщо хабар передавався в спільних інтересах всіх хабародавців (наприклад, відсутня повторність у діянні представника військово-лікарської комісії, який одержує хабар одночасно від кількох родичів особи, які намагаються таким чином звільнити її від призову до армії). Однак повторним слід виз­навати одночасне одержання хабара від декількох осіб, якщо такий хабар пе­редавався за вчинення (невчинення) дій в інтересах кожного окремого хаба-родавця і винний усвідомлював цю обставину (наприклад, повторним по­винне визнаватися одночасне одержання хабара представником будівельної організації від кількох осіб з метою виділення кожному з них техніки для будівництва на їх дачних ділянках).

30. Поняття вимагання хабара визначається у п. 4 примітки до ст. 368 КК, з якого випливає, що ця кваліфікуюча ознака має місце в тих випадках, ко­ли: 1) ініціатором давання-одержання хабара є службова особа — хабаро-одержувач; 2) пропозиція про давання хабара має характер вимоги (приму­су), яка підкріплюється: а) відкритою погрозою або б) створенням таких умов, які переконують хабародавця у наявності реальної небезпеки (прихо­вана погроза) його інтересам, що змушує його погодитися з вимогою хаба-роодержувача; 3) дії (бездіяльність), якими погрожує вимагач: а) обумовлені його службовим становищем, б) мають протиправний характер, оскільки спрямовані на заподіяння шкоди лише в) правам та законним інтересам ха­бародавця.

31. Вимагання хабара є не тільки кваліфікуючою ознакою одержання ха­бара, але й служить підставою звільнення хабародавця від кримінальної відповідальності (див. коментар до ч. З ст. 369 КК). Тому вимога хабара за вчинення (невчинення) з використанням службового становища таких дій, які спрямовані на задоволення незаконних (протиправних) інтересів хабаро­давця, не може розглядатися як вимагання хабара (Рішення... — 1997. — С. 132-133; ВВСУ. - 1998. - № 1. - С. 28-29). Вимагання хабара має місце, наприклад, у випадку коли інспектор ДАІ вимагає хабар, погрожую­чи скласти протокол про порушення правил дорожнього руху щодо водія, який цих правил насправді не порушував. Проте склад вимагання хабара відсутній, якщо той же інспектор ДАІ вимагає хабар за знищення протоко­лу, погрожуючи у противному випадку притягнути водія до відповідальності за порушення, яке той насправді вчинив.

32. При вимаганні хабара службова особа може реалізувати погрозу, яка висловлена на адресу хабародавця, і вчинити з використанням свого служ­бового становища дії, що фактично заподіюють шкоду його законним інте­ресам. Якщо при цьому вчинені нею дії містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, службове зловживання, перевищення влади, незаконні затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до криміна­льної відповідальності), то вони підлягать додатковій кваліфікації за відповідними статтями Кримінального кодексу.

33. Одержання хабара, поєднане з його вимаганням, визнається закінче­ним злочином не з моменту пред'явлення самої вимоги про його давання, а за фактичним одержанням вимагачем хоча б частини хабара. Тому у випад­ках, коли особа, у якої вимагали хабар, не передає його з причин, які не за­лежать від волі вимагача, дії останнього залежно від конкретних обставин справи слід кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вима­гання або як замах на вчинення цього злочину (п. 17 вищезазначеної Поста­нови ПВСУ). При цьому пред'явлення самої вимоги хабара, яка підкріплюється погрозою заподіяння шкоди законним інтересам хабародав-ця, слід кваліфікувати за ст. 14 та ч. 2 ст. 368 КК як готування до одержан­ня хабара, поєднаного з вимаганням.

34. Якщо у діях службової особи, яка одержала хабар, є декілька кваліфікуючих ознак, передбачених і в ч. 2, і в ч. З ст. 368 КК, вчинене слід кваліфікувати лише за ч. З ст. 368 КК, а в обвинувальному висновку та мо­тивувальній частині вироку необхідно вказувати всі кваліфікуючі ознаки злочину (див. також п. 19 коментарю до ст. 368 КК).

35. При вчиненні злочину, передбаченого ст. 368 КК, у співучасті така кваліфікуюча ознака одержання хабара, як повторність, впливає на відпові­дальність тільки тих співучасників, на боці яких є ця ознака. Інші кваліфіку­ючі ознаки одержання хабара (відповідальне або особливо відповідальне становище службової особи, великий чи особливо великий розмір хабара та його вимагання) впливають на відповідальність будь-якого із співучасників, але за умови, якщо співучасник усвідомлював наявність цих ознак (див. ко­ментар до ч. З ст. 29 КК).


Стаття 369. Давання хабара

1. Давання хабара —

карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Давання хабара, вчинене повторно, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

3. Особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідаль­ності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після да­вання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушен­ня кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.


1. Давання хабара нерозривно пов'язане з його одержанням, тому ознаки предмета цих злочинів цілком збігаються (див. п. 1 коментарю до ст. 368 КК).

2. Об'єктивна сторона давання хабара полягає у передаванні службовій особі (або іншим особам з її відома та за згодою) самим хабародавцем або через посередників матеріальних цінностей, права на майно або у вчиненні на його чи на користь третіх осіб (родичів, близьких) дій майнового харак­теру за виконання (невиконання) в інтересах самого хабародавця чи третіх осіб дій з використанням влади або службового становища.

3. Об'єктивна сторона цього злочину вичерпується самим фактом переда­вання (вручення) хабара. Тому для кваліфікації дій винного за ст. 369 КК не має значення; хто є власником матеріальних благ, які передаються як ха­бар — сам хабародавець чи інші особи; діє він за власною ініціативою або від імені (на прохання, за рекомендацією, дорученням, розпорядженням, наказом) інших осіб; передає хабар у своїх особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб; чи є ці треті особи фізичними або юридичними.

4. Дії службової особи, яка дає хабар з метою одержання певних благ, пільг чи переваг для установи, підприємства або організації, слід кваліфіку­вати за ст. 369 КК, а за наявності до того підстав, — й за інший злочин (на­приклад, за службове зловживання чи за розтрату майна, яке було предме­том хабара і належало тій організації, в інтересах якої діяв хабародавець).

5. Склад злочину, передбачений ст. 369 КК, є у діях і тієї службової осо­би, яка дає вказівку (віддає розпорядження, наказ) підлеглій особі домагати­ся певних благ, пільг чи переваг для підприємства, установи або організації шляхом підкупу інших службових осіб; виділяє чи розпоряджається виділи­ти для цього кошти або інші матеріальні цінності; надає законний вигляд ви­платам у випадках давання хабара у завуальованій формі тощо (п. 12 вище­зазначеної Постанови ПВСУ). Дії підлеглої особи, що виконує вказівку на­чальника і передає хабар службовій особі з метою одержання певних благ, пільг чи переваг для підприємства, установи або організації, слід кваліфіку­вати за ст. 369 КК, оскільки така особа виконує роль хабародавця.

Як при вирішенні питання про відповідальність службової особи, що да­ла незаконну вказівку підлеглому домагатися благ, пільг чи переваг для очо­люваної нею організації шляхом підкупу інших службових осіб, так і при оцінці дій підлеглої особи, яка виконала цю вказівку, необхідно також вра­ховувати приписи, закріплені у ст. 41 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

6. Якщо службова особа не віддавала обов'язкових до виконання вказівок, розпоряджень чи наказів, а лише рекомендувала підлеглій особі домагатися благ, пільг чи переваг для підприємства, установи або організації шляхом давання хабара іншим службовим особам, то дії такої службової особи мо­жуть кваліфікуватися як підбурювання до давання хабара, а дії підлеглої особи, що виконала рекомендацію, — як давання хабара.

7. Давання хабара є закінченим злочином з моменту прийняття службо­вою особою хоча б його частини. Якщо хабародавець лише створював умо­ви для передавання хабара (обговорював його предмет, розмір, місце та час вручення тощо), то його дії кваліфікуються як готування до давання хаба­ра, а якщо запропонований хабар не був прийнятий з причин, що не зале­жать від волі хабародавця, — як замах на давання хабара. Якщо предмет ха­бара був викрадений хабародавцем чи здобутий іншим злочинним шляхом або його збут (розповсюдження) містить ознаки конкретного складу злочи­ну, то дії хабародавця кваліфікуються за сукупністю відповідних злочинів. За сукупністю слід кваліфікувати його дії і у тих випадках, коли давання хабара було пов'язане з підбурюванням службової особи до вчинення яко-го-небудь злочину (наприклад, до службового підроблення).

8. Із суб'єктивної сторони давання хабара вчиняється лише з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду са­ме як хабар. Відсутність такої свідомості (наприклад, внаслідок обману або зловживання довірою) виключає кваліфікацію діяння за ст. 369 КК. Мотиви давання хабара можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

9. Суб'єктом давання хабара може бути як приватна, так і службова осо­ба. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове станови­ще, її дії слід кваліфікувати і за ст. 364 КК.

10. Кваліфікуючою ознакою давання хабара (ч. 2 ст. 369 КК) є по­вторність, визначення якої дається у п. З примітки до ст. 368 (див. комен­тар до ст. 32 та пункти 27—29, 35 до ст. 368 КК).

11. У частині 3 ст. 369 КК передбачені дві спеціальні підстави (види) звільнення від кримінальної відповідальності, згідно з якими хабародавець звільняється від відповідальності за давання хабара, якщо: а) щодо нього ма­ло місце вимагання хабара (див. п. 4 примітки до ст. 368 та пункти 30—33, 35 коментарю до ст. 368 КК); б) після давання хабара він добровільно за­явив про це до відповідного державного органу до порушення щодо нього кримінальної справи.

12. Добровільна заява про давання хабара є різновидом з'явлення із зізнанням (див. коментар до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК) і визнається підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності нижчезаз-начених умов:

1) заява повинна бути добровільною, тобто такою, в основі якої лежить са­мостійно прийняте хабародавцем рішення, коли заяву зроблено за власною волею, без примусу і з будь-яких мотивів, але не у зв'язку з тим, що про да­вання хабара стало відомо органам влади чи компетентним службовим осо­бам. При цьому ініціатива (пропозиція про доцільність такої заяви) може виходити і від інших осіб (родичів, знайомих або навіть представників вла­ди), але рішення зробити заяву хабародавець приймає самостійно;

2) заяву треба зробити до порушення кримінальної справи. При цьому вра­ховується не стільки сам момент (час) порушення справи, скільки наявність або відсутність поінформованості про це з боку хабародавця. Якщо криміна­льну справу вже порушено, а хабародавець, якому про це не відомо, заявив про давання хабара, то це цілком може бути визнано підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності;

3) перешкодою для звільнення від відповідальності є порушення криміна­льної справи щодо хабародавця. Тому якщо справу порушено за фактом або іцодо іншої особи (наприклад, співучасника давання хабара або службової особи, яка його одержала), то це не позбавляє хабародавця права на звільнення від кримінальної відповідальності за наявності його добровільної заяви;

4) заяву необхідно зробити до органу, який наділений за законом правом на порушення кримінальної справи. Отже, заява спрямовується до органів дізнання, досудового слідства, в прокуратуру або суд. Проте закон не вима­гає, щоб хабародавець з'явився у ці органи особисто, а заява мала певну форму: вона може бути усною, письмовою, відправлена поштою, телеграфом, по телефону, зроблена через інших осіб тощо.

13. На підставі добровільної заяви звільненню від відповідальності підля­гає тільки хабародавеи,ь — виконавець давання хабара. На інших співучас­ників цього злочину положення ст. 369 КК не розповсюджуються, і вони підлягають відповідальності на загальних підставах.

14. Звільнення хабародавця від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. З ст. 369 КК (у тому числі і при його добровільній заяві про давання хабара), не означає, що в його діях відсутній склад злочину. У зв'яз­ку з цим така особа не може визнаватися потерпілою і претендувати на по­вернення їй предмета хабара (див. п. 21 вищезазначеної Постанови ПВСУ).

Проте слід враховувати, що в діях особи, яка у зв'язку з вимаганням у неї хабара до його давання звернулася до правоохоронних органів та за їх зго­дою передала хабар з метою викриття вимагача, склад злочину, передбачений ст. 369 КК, відсутній. Тому така особа не звільняється від кримінальної від­повідальності на підставі ч. З ст. 369 КК, а взагалі не підлягає такій відпо­відальності згідно з п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК (Рішення... — 2001. — С. 114-115).


Стаття 370. Провокація хабара

1. Провокація хабара, тобто свідоме створення службовою особою об­ставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара, —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою правоохоронних ор­ганів, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.


1. Об'єктивна сторона цього злочину полягає: а) у вчиненні службовою особою дій, які 6) пов'язані з використанням винним свого службового ста­новища та в) спрямовані на штучне створення обстановки, що зумовлює (викликає) пропонування або (та) одержання хабара. При вчиненні цього злочину винний може провокувати передавання хабара йому особисто (з ме­тою викриття хабародавця), може сам пропонувати хабар (з метою викрит­тя хабароодержувача) чи створювати умови для давання-одержання хабара іншими службовими особами (з метою викриття як хабародавця, так і хаба­роодержувача).

2. Конкретні способи провокації хабара можуть бути різноманітними: на­тяки, поради, пропозиції, умовляння, рекомендації, вказівки тощо. Не ви­ключається і використання такого способу провокації, як обман, коли вин­ний вводить в оману хабародавця з приводу того, що хабароодержувач ніби­то готовий прийняти від нього хабар, або переконує хабароодержувача у то­му, що хабародавець нібито готовий передати йому хабар. Як провокацію ха­бара слід оцінювати, наприклад, дії службової особи, яка під час прийому громадян з метою викриття схиляє відвідувача дати хабар своєму начальни­кові, переконавши відвідувача у тому, що з начальником є відповідна домо­вленість і той лише очікує такої пропозиції від хабародавця.

3. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є викорис­тання службовою особою для провокації хабара свого службового станови­ща. Якщо винний не використовує для цього службове становище і, по суті, діє як приватна особа, то залежно від конкретних обставин справи він мо­же нести відповідальність лише як організатор, підбурювач або пособник злочину, передбаченого статтями 368 чи 369 КК.

4. Провокація хабара може бути пов'язана зі співучастю службової особи (провокатора) в даванні-одержанні хабара. Якщо винний не тільки спрово­кував давання-одержання хабара, але й організував вчинення злочину, підбурював до нього чи сприяв його вчиненню, його дії слід розглядати ще й як співучасть у хабарництві і додатково кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 та 368 або (і) 369 КК (п. 23 вищезазначеної Постано­ви ПСВУ). Якщо, наприклад, співробітник міліції схиляє затриманого ним громадянина до давання хабара, сприяє йому в даванні хабара своєму на­чальникові або організовує цей злочин з метою викриття хабародавця, то його дії слід кваліфікувати не тільки за ч. 2 ст. 370, але й за відповідними частинами статей 27 та 369 КК.

5. Провокація хабара вчиняється тільки шляхом активної поведінки — дії і належить до числа злочинів з формальним складом, який визнається закінченим з моменту вчинення службовою особою дій, що зумовлюють про­понування або одержання хабара, незалежно від того, чи відбулося насправді давання або одержання хабара. Те, що давання або одержання хабара вчинені у зв'язку з їх провокацією, не виключає відповідальності ні хабародавця, ні хабароодержувача (п. 23 вищезазначеної Постанови ПВСУ). Однак у випад­ках, коли дії провокатора були пов'язані з вимаганням хабара, хабародавець звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ч. З ст. 369 КК.

6. Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, дійсно спрямовані на викриття хабарництва, коли за заявою службової особи, якій пропонують хабар, або за інформацією будь-якої іншої особи, у якої просять чи вимага­ють хабар, службовими особами правоохоронних органів здійснюється за­конна оперативна діяльність (так званий «контрольований хабар»).

7. Суб'єктивна сторона провокації хабара виражається в прямому умислі, оскільки винний свідомо створює умови для давання-одержання хабара та переслідує спеціальну мету — викрити хабародавця або (та) хабароодержу­вача, керуючись при цьому всілякими мотивами: помста, кар'єризм, заздрість, марнославство, прагнення уславитися як «борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо. Відсутність такої мети виключає кваліфікацію дій службової особи за ст. 370 КК. Якщо службова особа ство­рює умови для давання-одержання хабара, не переслідуючи при цьому мети викриття хабародавця чи хабароодержувача, то її дії можуть бути кваліфіко­вані: а) як готування до одержання або давання хабара — якщо винний про­понує хабародавцю дати йому хабар, вимагає його чи сам пропонує хабар іншій службовій особі; б) як співучасть у даванні чи одержанні хабара — як­що винний схиляє хабародавця до давання хабара іншій службовій особі або хабароодержувача до одержання хабара, сприяє тому чи іншому в даванні-одержанні хабара чи організує вчинення одного з цих злочинів. Якщо в за­значених ситуаціях службова особа використовує для створення умов даван­ня-одержання хабара своє службове становище, то її дії слід додатково кваліфікувати й за ст. 364 КК.

8. Кваліфікуючою ознакою, передбаченою в ч. 2 ст. 370 КК, є вчинення злочину службовою особою правоохоронних органів (див. п. 7 коментарю до ст. 364 КК).

9. Суб'єктом провокації хабара може бути тільки службова особа. Якщо з метою провокації хабар пропонує або дає приватна особа, її дії залежно від конкретних обставин справи слід кваліфікувати або як незакінчений, або як закінчений злочин — давання хабара. Якщо з тією ж метою приватна особа схиляє до давання хабара чи підбурює службову особу до його одержання, організує злочин чи сприяє його вчиненню, її дії слід оцінювати як співучасть у даванні або одержанні хабара (ст. 27 та ст. 368 чи 369 КК).


Розділ XVIII