Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание 1. Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добит 2. Суспільна небезпечність 4. Об'єктивна сторона 7. Суб'єктивна сторона Перешкоджання запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчи­нила Стаття 344. Втручання у діяльність державного діяча 2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою з використанням свого служ­бового становища, — 1. Суспільна небезпечність 3. З об'єктивної сторони 6. Суб'єктивна сторона Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу 4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою, — 1. Суспільна небезпечність 3. Об'єктивна сторона 6. Суб'єктивна сторона 9. Суб'єктивна сторона

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

1. Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень —

карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затри­манню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з вико­ристанням свого службового становища, —

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шес­ти місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.


1. Для правоохоронних органів діяльність з підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням є основною і полягає у невідкладному й адек­ватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання ви­мог і приписів правових норм з боку юридичних і фізичних осіб. Працівни­ки правоохоронних органів повинні діяти на основі закону і не мають пра­ва виходити за межі наданих повноважень.

Ефективне функціонування правоохоронних органів може бути забезпе­чене лише у разі створення належних умов для їх діяльності. Однією з га­рантій успішної діяльності цих органів є неприпустимість стороннього впли­ву при здійсненні службових повноважень.

Як зазначається у ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Ук­раїні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути приму­шений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Консти­туцією та законами України. У статті 7 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХП (ВВР. - 1991. - № 53. - Ст. 793) . закріплюється, що втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокурату­ри щодо нагляду за додержанням законів або розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.

Названі положення поширюються на діяльність працівників й інших пра­воохоронних органів.

2. Суспільна небезпечність втручання в діяльність працівника правоохо­ронного органу полягає в тому, що такі дії порушують нормальну діяльність цих органів, підривають авторитет державної влади, впливають на ефек­тивність функціонування всієї правової системи України. Перешкоджання виконанню службових обов'язків працівниками правоохоронних органів ста­вить під загрозу правопорядок та права і законні інтереси окремих фізичних та юридичних осіб.

3. Потерпілим від злочину є працівник правоохоронних органів. Про по­няття працівників правоохоронних органів див. коментар до п. З ст. 342 КК.

4. Об'єктивна сторона злочину виявляється у діянні, що полягає у будь-якій формі впливу на працівника правоохоронного органу.

Під втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу слід ро­зуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоджання виконанню цим працівником службових обов'язків або на те, щоб добитися прийняття неза­конного рішення. Втручання може виявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу (абз. 1 п. 11 постанови ПВСУ «Про застосування суда­ми законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8). Вплив може здійснюватися усно, письмово (у тому числі й анонімно), за допомогою засобів масової інформації (публі­кацій у газетах, виступах по радіо, телебаченню тощо), як особисто, так і за допомогою інших осіб.

Умовляння — це прохання, переконання, поради, обіцянка надати будь-які послуги, схиляння потерпілого до вчинення чи невчинення будь-яких дій, що перешкоджають виконанню ним службових обов'язків, прийняттю закон­ного рішення.

Разом з тим прохання, наприклад, батьків або інших родичів правопо­рушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу цього злочину (абз. 1 п. 11 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що перед­бачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).

Не утворює складу розглядуваного злочину також письмове звернення громадян, службових осіб, захисника до працівника правоохоронного орга­ну з проханням про проведення слідчих дій, закриття кримінальної справи, долучення нових доказів тощо.

Шантажування — це погроза розголосити відомості, що ганьблять по­терпілого чи близьких йому осіб, або інші відомості, які потерпілий хотів би зберегти в таємниці тощо.

Інші форми впливу — незаконна відмова у наданні певних благ, проти­правне позбавлення пільг, переваг, втручання в особисте життя, погроза на­сильством тощо.

Якщо вплив на працівника правоохоронного органу здійснюється шляхом погрози вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням його майна або близьких родичів, застосування насильства підлягає додатковій кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини КК (статті 342, 345, 348).

Вплив на працівника правоохоронного органу шляхом захоплення чи ут­римання заручниками його самого або близького родича, або співробітника охоплюється ст. 147 і додаткової кваліфікації за ст. 343 КК не потребує.

Вплив на працівника правоохоронного органу шляхом підкупу належить кваліфікувати за сукупністю статей 343 і 369 КК як давання хабара, а якщо це перешкодило запобігти злочину чи затримати особу, яка його вчинила, то і за ч. 2 ст. 343 КК.

5. Під виконанням службових обов'язків розуміється виконання тих обов'язків працівника правоохоронного органу, в яких втілюються його пра-возастосовні та правоохоронні функції, передбачені відповідними законами та підзаконними актами.

Обов'язки працівників правоохоронних органів можуть полягати у про­вадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; проведенні оперативно-розшукової діяльності; здійсненні контролю за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів та речовин через державний і митний кордон України; встанов­ленні обмежень щодо зайняття певною діяльністю; здійсненні різноманітних перевірок; нагляді і контролі за виконанням законів; запобіганні злочинам та адміністративним правопорушенням тощо.

6. Злочин є закінченим з моменту втручання у діяльність працівника пра­воохоронного органу незалежно від того, чи призвело це до прийняття ним незаконного рішення, чи перешкодило виконанню своїх обов'язків.

7. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний з метою перешкодити виконанню працівником правоохоронного органу своїх служ­бових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень. Особа усвідо­млює суспільну небезпечність впливу на працівника правоохоронного орга­ну і бажає перешкодити виконанню ним своїх службових обов'язків або до­битися прийняття незаконних рішень.

8. Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

9. У частині 2 ст. 343 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, як­що вони: 1) перешкодили попередженню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила; 2) вчинені службовою особою з використанням свого служ­бового становища.

Перешкоджання запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчи­нила, має місце тоді, коли саме через втручання винної особи працівник пра­воохоронного органу не зміг запобігти злочину чи затримати особу, яка вчи­нила злочин.

Вчинення даного злочину службовою особою з використанням свого служ­бового становища — це спеціальний вид зловживання службовими повнова­женнями. Їх використання може виявитися як у вчиненні дій, що входять в коло повноважень винного, так і в перевищенні службових повноважень, а також у використанні авторитета посади, яку він обіймає.

У цьому випадку суб'єктом злочину є службова особа. Про поняття службової особи див. примітку до ст. 364 КК.


Стаття 344. Втручання у діяльність державного діяча

1. Незаконний вплив у будь-якій формі на Президента України, Голо­ву Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представника, Голову Рахункової палати або члена Рахункової палати, Голову або члена Цент­ральної виборчої комісії, Голову Національного банку України, члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення Ук­раїни з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень —

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою з використанням свого служ­бового становища, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.


1. Суспільна небезпечність злочину зумовлена тим, що він посягає на ав­торитет органів державної влади, порушує права, свободи і законні інтереси громадян, юридичних осіб, негативно впливає на авторитет і ділову репу­тацію державного діяча.

2. Потерпілими від цього злочину є тільки ті особи, вичерпний перелік яких наведено в диспозиції ст. 344 КК. Ними можуть бути: Президент Ук­раїни, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Уповноважений Верхов­ної Ради України з прав людини або його представник, Голова Рахункової палати або член Рахункової палати, Голова або член Центральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної Ради Ук­раїни з питань телебачення і радіомовлення, Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Дер­жавного комітету телебачення і радіомовлення України.

При цьому слід ураховувати, що названі особи є потерпілими від даного злочину лише у період здійснення ними своїх службових повноважень. Так, Президент України може бути потерпілим від втручання у його діяльність тільки після складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України і до вступу на пост новообраного Президента України або до мо­менту дострокового припинення повноважень (у разі відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в поряд­ку імпічменту або смерті) (статті 104 і 108 Конституції України); народний де­путат — з моменту скріплення прийнятої ним у Верховній Раді України при­сяги на вірність Україні особистим підписом під її текстом і до дня відкриття першої сесії Верховної Ради України наступного скликання (ст. 2 Закону Ук­раїни «Про статус народного депутата України» в редакції Закону України від 22 березня 2001 р. № 2328-Ш (ВВР. - 2001. - № 42. - Ст. 212).

Вплив на Президента України, народного депутата України та інших по­терпілих від злочину, вчинений до вступу названих осіб у свої повноважен­ня, є готуванням до втручання у їх діяльність.

У зв'язку з тим, що перелік потерпілих є вичерпним, втручання у діяль­ність державних діячів, які очолюють правоохоронні органи і не увійшли до наведеного переліку (наприклад, Генеральний прокурор України), слід кваліфікувати за ст. 343 КК, а у діяльність голів Конституційного, Верхов­ного, Вищого господарського судів — за ст. 376 КК.

3. З об'єктивної сторони злочин передбачає незаконний вплив на по­терпілого у будь-якій формі (див. п. 5 коментарю до ст. 343 КК).

З огляду на те, що потерпілим від злочину є державний діяч, умовляння може супроводжуватись обіцянками підтримати під час виборчої кампанії, при голосуванні тощо; погрозою-обіцянкою звільнити з посади, відмовою у підтриманні на виборах тощо; іншими формами впливу — відмовою викону­вати певні рішення, погрозою показати нездатність потерпілого виконувати свої службові обов'язки тощо.

Вплив на державного діяча шляхом захоплення або тримання як заруч­ника його самого чи його близького родича охоплюється ст. 349 КК і додат­кової кваліфікації за ст. 344 КК не потребує.

Вплив на державного діяча шляхом підкупу належить кваліфікувати за статтями 344 та 369 КК як давання хабара.

Якщо вплив на Президента України, Голову Верховної Ради України, на­родного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав люди­ни, Голову Рахункової палати, Голову Національного банку України з ме­тою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися прийняття незаконного рішення здійснюється погрозою вбивством, за­подіянням шкоди здоров'ю, знищенням чи пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням його волі, вчинене треба кваліфікувати за ч. 1 ст. 346 КК. Додаткова кваліфікація за ст. 344 КК не потрібна.

Втручання в діяльність члена Рахункової палати, Голови або члена Цен­тральної виборчої комісії, члена Національної ради України з питань теле­бачення і радіомовлення, Голови Антимонопольного комітету України, Го­лови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету теле­бачення і радіомовлення України шляхом вказаних погроз підпадає під оз­наки ст. 344 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями не потребує.

Якщо втручання в діяльність Президента України, Голови Верховної Ра­ди України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представника, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України з метою перешкодити виконанню ними служ­бових обов'язків або домогтися прийняття незаконного рішення поєднане з вчиненням насильства (умисним заподіянням тілесних ушкоджень, побоїв, мордування, катування тощо), скоєне слід кваліфікувати за частинами 2 або З ст. 346 КК, а поєднане зі знищенням або пошкодженням їхнього майна — за сукупністю злочинів, передбачених статтями 344 та 352 КК.

Вчинення тих самих дій щодо члена Рахункової палати, Голови або чле­на Центральної виборчої комісії, члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голови Антимоиопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету те­лебачення і радіомовлення України треба кваліфікувати за ст. 344 КК та як злочин проти особи (статті 121, 122, 125, 126 або 127 КК), а поєднане зі зни­щенням чи пошкодженням майна — за статтями 344 та 352 КК.

4. Вплив вважається незаконним, якщо вчинені дії суперечать відповідно­му закону чи підзаконному акту.

5. Злочин вважається закінченим з моменту втручання у діяльність дер­жавного діяча незалежно від того, чи призвело це до прийняття незаконно­го рішення.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Вин­ний усвідомлює суспільну небезпечність впливу на державного діяча і ба­жає втрутитись у його діяльність з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень.

Під виконанням службових обов'язків державними діячами слід розуміти діяльність цих осіб, пов'язану зі здійсненням функцій, покладених на них Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.

Рішення державного діяча — це його волевиявлення в межах своїх повно­важень, закріплене, як правило, у відповідному документі (указі, постанові, наказі, розпорядженні тощо), що має правове значення.

Незаконними є рішення державних діячів, які не відповідають цілям та завданням, що стоять перед органами державної влади, які вони представляють.

7. Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

8. За частиною 2 ст. 344 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені особою з використанням свого службового становища. Ця кваліфікуюча ознака має місце тоді, коли винний для вчинення злочину використовує права і повноваження, надані йому за посадою або у зв'язку з певною службовою діяльністю.

Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК.


Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушко­джень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою, —

караються позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцяти років.


1. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 345 КК, полягає в тому, що внаслідок цих дій порушується або може бути порушена нор­мальна діяльність правоохоронного органу, створюються перешкоди для виконання його працівниками своїх службових обов'язків, підривається їх авторитет, заподіюється шкода здоров'ю, майновим та іншим законним інтересам працівників правоохоронних органів, а також їх близьких ро­дичів.

2. Потерпілими від цього злочину є тільки працівники правоохоронних органів та їх близькі родичі.

До працівників правоохоронних органів належать особи, зазначені у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохо­ронних органів» від 23 грудня 1993 р. (докладніше про поняття працівника правоохоронного органу див. п. З коментарю до ст. 342 КК).

Посягання на технічних працівників зазначених органів, секретарів, ку­р'єрів, спеціалістів, прибиральниць та інших осіб, діяльність яких не пов'яза­на із виконанням правозастосовчих або правоохоронних функцій, слід ква­ліфікувати, за наявності всіх необхідних ознак, за статтями, які передбача­ють відповідальність за злочини проти особи, власності, та іншими відпо­відними статтями КК.

Близькими родичами є батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сес­три, дід, баба, внуки (п. 11 ст. 32 КПК).

3. Об'єктивна сторона злочину виражена у погрозі вбивством, насильст­вом або знищенням чи пошкодженням майна. Причому погроза вислов­люється винним обов'язково у зв'язку з виконанням працівником правоохо­ронного органу своїх службових обов'язків.

Погроза може виявлятись у висловлюванні (усно, письмово, із застосу­ванням технічних засобів), а також в жестах або інших діях, за допомо­гою яких винний залякує потерпілого вчиненням убивства, застосуванням до нього чи його близьких родичів насильства або знищенням чи пошко­дженням його майна або майна близьких родичів. Для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 345 КК наявність реальних підстав побоювання потерпілим вико­нання погрози не є обов'язковою (абз. 1 п. 10 постанови ПВСУ «Про за­стосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за по­сягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників пра­воохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8).

Під погрозою вбивством треба розуміти виражений зовні та доведений до потерпілого намір позбавити життя працівника правоохоронного органу або його близького родича.

Під погрозою насильством слід розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв чи тілесних ушкоджень.

Як погрозу знищення майна слід кваліфікувати погрозу знищити будь-яке майно, що належить працівнику правоохоронного органу або його близько­му родичу, повністю або його частину (абз. 2 п. 10 вищезазначеної Поста­нови). Під погрозою знищенням майна слід розуміти залякування працівни­ка правоохоронного органу або його родича доведенням їх майна до стану повної непридатності для використання за цільовим призначенням. Під по­грозою пошкодженням майна розуміють залякування погіршенням його якості, зменшенням цінності або приведенням на деякий час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням (абз. 1 п. 13 вищезазна­ченої Постанови).

Під майном слід розуміти як рухоме (грошові кошти, акції, інші цінні па­пери, інше майно споживчого і виробничого призначення, транспортні засо­би, продуктивну і робочу худобу тощо), так і нерухоме (жилі будинки, квар­тири, насадження на земельній ділянці тощо) майно.

Не є злочином, що розглядається, погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна, висловлена у зв'язку з виконанням по­терпілим будь-яких незаконних дій.

4. Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома працівника правоохоронного органу.

5. Посягання на життя, здоров'я та власність працівника правоохоронно­го органу або його близьких родичів, скоєне безпосередньо після погрози вчинити такі дії, кваліфікується за ст. 348 КК і не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 345 КК.

6. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний зі спеціальним мотивом, а саме у зв'язку з виконанням працівником правоохо­ронного органу службових обов'язків. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти діяльність працівника, що входить в коло його повноважень. Час виконання потерпілим службових обов'язків (минулий, теперішній чи майбутній) на кваліфікацію не впливає. Для застосування ч. 1 ст. 345 КК не має значення, чи розраховував винний реалізувати погрозу щодо робітника правоохоронного органу або його близьких родичів.

7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

8. У частині 2 ст. 345 КК передбачена відповідальність за умисне за­подіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а у ч. З ст. 345 КК — тяжкого тілесного ушкодження.

Про поняття побоїв і тілесних ушкоджень див. коментар до статей 121, 122, 125 і 126 КК.

Катування потерпілого тягне відповідальність за ч. 2 ст. 345 та, за наяв­ності всіх необхідних ознак, за ст. 127 КК.

9. Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених частинами 2 і З ст. 345 КК, характеризується умисною формою вини.

10. Суб'єктом цих злочинів у разі заподіяння умисного середньої тяж­кості і тяжкого тілесного ушкодження є особа, що досягла 14-ти років.

11. У частині 4 ст. 345 КК передбачено відповідальність за погрозу чи на­сильство щодо працівника правоохоронного органу, вчинене організованою групою (див. коментар до ч. З ст. 28 КК). При цьому організатор такої гру­пи несе відповідальність за всі діяння, вчинені членами організованої групи, якщо вони охоплювалися його умислом, а інші учасники організованої гру­пи — лише за діяння, до яких вони готувалися або у вчиненні яких брали участь (ст. ЗО КК).