Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника 2. Суспільна небезпечність 4. Об'єктивна сторона Захоплення заручника — 6. Суб'єктивна сторона Зміст вимог може бути різноманітним. Вони можуть мати політичний, майновий характер тощо. За формою 1. Суспільна небезпечність 3. Об'єктивна сторона 5. Суб'єктивна сторона 9. З об'єктивної сторони Стаття 351. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради 1. Суспільна небезпечність Народний депутат України — Депутатське звернення — Депутат місцевої ради — 3. Об'єктивна сторона Невиконання службовою особою законних вимог депутата Як створення штучних перешкод Надання завідомо неправдивої інформації — 5. Суб'єктивна сторона ... Полное содержание

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівни­ка правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.


1. Ця норма є спеціальною щодо ст. 147 КК.

2. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 349 КК, визна­чається тим, що він не тільки принижує авторитет органів державної влади, порушує їх нормальну діяльність, а й посягає на особисту недоторканність, життя і здоров'я представників влади або працівників правоохоронних ор­ганів чи їх близьких родичів і тим самим загрожує особистій та громадській безпеці.

3. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) представник влади (див. коментар до ст. 364 КК); 2) працівник правоохоронного органу (див. коментар до ст. 342 КК); 3) їх близькі родичі (п. 11 ст. 32 КПК).

Про поняття заручник див. коментар до ст. 147 КК.

Напад на представника адміністрації кримінально-виконавчої установи з подальшим захопленням або триманням його як заручника слід кваліфіку­вати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 349 та 392 КК.

4. Об'єктивна сторона злочину складається з декількох самостійних дій і полягає: 1) у захопленні або 2) триманні як заручника представника вла­ди або працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів.

Захоплення заручника — це протиправне, насильницьке обмеження фізич­ної можливості потерпілого самостійно обирати місце перебування, а три­мання заручника — протиправне насильницьке позбавлення можливості за­лишати місце, в якому утримують потерпілого.

Способи вчинення злочину можуть бути різними (погрози, фізичне на­сильство, обман, зловживання довірою, таємне або відкрите заволодіння по­терпілим) і на кваліфікацію не впливають.

Якщо будь-яка особа таким способом намагається поновити свої пору­шені права, її дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбаче­них статтями 349 і 356 КК (самоправство).

Якщо захоплення заручника поєднане з незаконним використанням зброї, вчинене потребує додаткової кваліфікації за ст. 263 КК.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохорон­ного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручни­ка, або із заподіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплюються ст. 349 КК і додаткової кваліфікації за відповідними статтями про злочини проти особи не потребують. У разі за­подіяння смерті умисно або через необережність, самогубства заручника такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і відповідно статтями 115, 119 або 120 КК.

5. Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких ро­дичів заручниками.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою: спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Винний усвідомлює, що захоплює або тримає заручником саме представ­ника влади або працівника правоохоронного органу, і бажає таким чином спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію або служ­бову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Зміст вимог може бути різноманітним. Вони можуть мати політичний, майновий характер тощо. За формою вимоги можуть бути усні, письмові, з використанням технічних засобів зв'язку, висловлені особисто або через по­середників. Форма вимог для кваліфікації значення не має. Адресатом ви­мог є державна чи інша установа, підприємство, організація або службова особа, спроможні задовольнити ультимативні вимоги винного. Якщо спону­кання адресовані, наприклад, родичам потерпілого, а не зазначеним у ст. 349 КК особам, вчинене належить кваліфікувати за ст. 147 КК.

Мотиви можуть бути різними: корисливий, прагнення уникнути відповідальності за вчинений злочин тощо. На кваліфікацію злочину вони не впливають.

7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-ти років.


Стаття 350. Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок

1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом що­до службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок, застосована з метою припинення діяльності служ­бової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує, —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяж­кості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який ви­конує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадсь­кою діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.


1. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 350 КК, полягає в тому, що в результаті таких дій може бути порушена нормальна діяльність органів влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, а також заподіюється шкода здоров'ю службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок.

2. Потерпілими від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 КК можуть бути:

а) службова особа (див. примітку до ст. 364 КК); б) громадянин, який ви­конує громадський обов'язок, тобто особа, яка здійснює будь-яку суспільне корисну діяльність, зокрема бере участь у попередженні і припиненні зло­чинів та порушень громадського порядку, забезпечує громадський порядок при проведенні масових заходів, виконує необхідні дії щодо ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха. Це особи, які в цілому займають активну громадянську позицію (участь у проведенні слідчих дій, дача показань, на­гляд за поведінкою осіб, взятих на поруки, здійснення громадського контро­лю, членство в товариських судах, будь-яких громадських формуваннях та органах самоорганізації населення (Закон України «Про органи самоор­ганізації населення» від 11 липня 2001 р.); в) близькі службової особи.

Під близькими особами, про яких йдеться у ст. 350 КК, слід розуміти близьких родичів та будь-яких інших осіб, у долі яких зацікавлений по­терпілий (член сім'ї, наречена, коханка, колега по роботі та ін.).

Не є потерпілими від цього злочину громадяни, які здійснюють діяльність, пов'язану з реалізацією виборчого права, права брати або не брати участь у ре­ферендумі або у зв'язку з членством у профспілках, політичних партіях, гро­мадських організаціях чи їх органах. Перешкоджання такій діяльності шляхом погрози слід кваліфікувати відповідно за статтями 157, 160 чи 170 КК.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у погрозі, зміст якої чітко визна­чений законом, а саме у погрозі: а) вбивством; б) заподіянням тяжкого тілес­ного ушкодження; в) знищенням чи пошкодженням майна загальнонебез-печним способом.

Про поняття погрози див. коментар до статей 129, 195, 345 КК.

Крім того, слід ураховувати, що погроза вбивством щодо службової осо­би або громадянина, який виконує громадський обов'язок, вчинена членом організованої групи, потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 129 КК.

При погрозі знищенням чи пошкодженням майна спосіб вчинення таких дій має бути тільки загальнонебезпечним (див. коментар до ст. 195 КК).

Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а та­кож погроза знищити чи пошкодити майно, що належить потерпілим, спо­собом, який не є загальнонебезпечним, складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 КК, не утворює.

Про поняття тяжкого тілесного ушкодження див. коментар до ст. 121 КК.

Адресатом погрози є тільки особи, зазначені у ст. 350 КК. Погроза щодо службової особи, яка є одночасно працівником правоохоронного органу, застосована з метою припинення його діяльності або зміни її характеру, є втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу і підлягає кваліфікації за ст. 343 КК, а поєднана з примушенням до виконання явно незаконних дій — є опором і кваліфікується за ч. З ст. 342 КК. Так само слід кваліфікувати погрозу щодо службової особи, яка одночасно є представни­ком влади.

Погроза, про яку йдеться у ст. 350 КК, може мати місце як до, так і під час здійснення службової діяльності чи виконання громадського обов'язку.

4. Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, незалежно від того, чи була сприйнята вона як реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або гро­мадську діяльність потерпілого.

5. Суб'єктивна сторона передбачає вину у вигляді прямого умислу і спеціальну мету: припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або змінити її характер в інтересах то­го, хто погрожує. Відсутність такої мети виключає кваліфікацію за ст. 350 КК, а такі дії слід кваліфікувати за ст. 129 або 195 КК.

Під інтересами особи, яка погрожує, слід розуміти не тільки її особисті інтереси, а й інтереси інших людей, у долі яких вона зацікавлена.

6. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 КК, є будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

7. Частина 2 ст. 350 КК передбачає відповідальність за умисне нанесен­ня побоїв, заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, а ч. З ст. 350 КК — за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, а також їх близьким. Про поняття побої, легке тілесне ушкодження, середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження див. відповідно коментарі до статей 126, 125, 122, 121 КК.

8. Потерпілими від злочину, передбаченого частинами 2 і 3 ст. 350 КК, можуть бути особи, зазначені в ч. 1 ст. 350 КК, та додатково особи, близькі громадянину, який виконує громадський обов'язок.

9. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується трьома ознаками:

1) діянням, спрямованим на нанесення побоїв, заподіяння легкого, серед­нього (ч. 2 ст. 350 КК) чи тяжкого (ч. З ст. 350 КК) тілесного ушкодження;

2) наслідки у вигляді фізичної шкоди здоров'ю зазначених осіб; 3) причин­ний зв'язок між діянням та наслідками.

Зазначене фізичне насильство щодо службової особи, яка є одночасно працівником правоохоронного органу, та її близьких родичів, застосоване у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків, слід кваліфікувати за час­тинами 2 або 3 ст. 345 КК.

10. Злочини, передбачені частинами 2 або 3 ст. 350 КК, є закінченими з моменту заподіяння фізичної шкоди здоров'ю потерпілої особи.

11. З суб'єктивної сторони злочин, передбачений частинами 2 або З ст. 350 КК, може бути вчинений як з прямим, так і непрямим умислом. Вин­ний усвідомлює, що наносить побої або заподіює легкі, середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження службовій особі або громадянину, який вико­нує громадський обов'язок у зв'язку з їх службовою чи громадською діяльністю, або їх близьким, передбачає відповідні наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання.

Якщо службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, заподіяно тілесне ушкодження, але умисел був спрямований на позбавлення життя потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового чи громадського обов'язку, дії винного слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

У разі заподіяння шкоди здоров'ю зазначених осіб не у зв'язку з їх служ­бовою чи громадською діяльністю, а з інших мотивів (на ґрунті особистих неприязних стосунків, з ревнощів, хуліганських спонукань тощо), відпові­дальність за частинами 2 або 3 ст. 350 КК виключається. Вчинене слід квалі­фікувати за відповідними статтями за злочини проти особи.

12. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК (при нанесенні по­боїв або заподіянні легкого тілесного ушкодження) є особа, якій виповнило­ся 16 років, а за умисне заподіяння середньої тяжкості чи тяжкого тілесно­го ушкодження — 14 років.


Стаття 351. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради

1. Невиконання службовою особою законних вимог народного депута­та України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх ро­боті, надання їм завідомо неправдивої інформації —

караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верхов­ної Ради України чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, створення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інфор­мації —

караються штрафом від п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він посягає на ав­торитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування, на за­гальні засади та порядок їх функціонування.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) народний депутат Ук­раїни; 2) депутат місцевої ради.

Народний депутат України — це обраний відповідно до закону представ­ник Українського народу у Верховній Раді і уповноважений ним протягом установленого строку здійснювати повноваження, визначені Конституцією України та законами України (ст. 76 Конституції України).

Статус народного депутата України дозволяє йому звертатись із депу­татським запитом або депутатським зверненням, безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, всі підприємства, установи та організації, розташовані на території України, по­рушувати питання про необхідність проведення перевірок додержання законів, вимагати негайно припинити порушення прав, свобод, інтересів лю­дини і громадянина, одержувати інформацію з питань, пов'язаних із здійсненням ним депутатських повноважень, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які зобов'язані надати йому таку інформацію, тощо (розділ II «Права народного депутата України» Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 р. № 328-ПІ (ВВР. - 2001. - № 42. - Ст. 212).

Депутатський запит — це вимога народного депутата, народних депу­татів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верхов­ної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради Ук­раїни, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, не­залежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції (п. 2 ст. 15 Закону).

Депутатське звернення — викладена в письмовій формі пропозиція на­родного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцево­го самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і ор­ганізацій, об'єднань громадян, здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснен­ня чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (ст. 16 За­кону).

Депутат місцевої ради — це особа, яка в установленому законом поряд­ку обрана до обласної, районної, міської, районної в місті, сільської чи се­лищної ради.

Права депутата місцевої ради на депутатський запит, депутатське запи­тання, порушення питання про перевірку діяльності підприємств, установ та організацій, участі в них, вимогу усунути порушення законності тощо перед­бачені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. № 93-ІУ (ВВР. - 2002. - № 40. - Ст. 290).

3. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 351 КК, полягає в:

а) невиконанні службовою особою законних вимог депутата України або де­путата місцевої ради; б) створенні штучних перешкод у їх роботі; в) наданні їм завідомо неправдивої інформації.

Невиконання службовою особою законних вимог депутата виявляється в діях або бездіяльності службової особи, вчинених або не вчинених всупереч законним вимогам депутата. Дане діяння, наприклад, буде мати місце у ви­падку неподання керівником підприємства, установи, організації (незалежно від форми власності) документів, необхідних для перевірки дотримання за­конів, відмови виконати вимогу депутата про припинення порушення закон­ності, невиконання редактором газети свого обов'язку опублікувати надані депутатом матеріали та ін.

Як створення штучних перешкод слід розглядати ухилення службової особи від свого обов'язку надати депутату можливість консультації зі спеціалістом, від надання йому юридичної допомоги, від реалізації права де­путата на невідкладний прийом службовою особою тощо.

Надання завідомо неправдивої інформації — це надання депутату будь-яких інформаційних матеріалів, необхідних для здійснення його діяльності, зміст яких завідомо для службової особи спотворено.

4. Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого діяння, зазначеного в ч. 1 ст. 351 КК.

5. Суб'єктивна сторона — прямий умисел.

6. Суб'єкт злочину — спеціальний. Ним є службова особа, на яку покла­дено обов'язок виконувати вимоги народного депутата України чи депутата місцевої ради, комітетів Верховної Ради, тимчасових слідчих комісій Вер­ховної Ради, надавати їм певну інформацію, забезпечувати діяльність цих осіб або органів.

Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК.

7. У частині 2 ст. 351 КК передбачена відповідальність за вчинення служ­бовими особами тих самих діянь щодо комітетів чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада України затвер­джує перелік комітетів Верховної Ради України, які здійснюють законопро­екту роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до по­вноважень Верховної Ради України. Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною Радою України для проведення розслідування з питань, що ста­новлять суспільний інтерес.

Діяльність названих комітетів і комісій регламентується Законом Ук­раїни «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. № 116/95-ВР (ВВР. - 1995. - № 19. - Ст. 134) та Регламентом Верхов­ної Ради України від 27 липня 1994 р. № 129/94-ВР (ВВР. - 1994. -№ 35. - Ст. 338).

Так, наприклад, у 1996 р. постановою Верховної Ради України була ство­рена тимчасова слідча комісія «у зв'язку із здійсненням низки замахів на життя і терористичних актів проти державних діячів України». Комітети і тимчасові слідчі комісії, зокрема, мають право «користуватися всіма засоба­ми встановлення істини, допитувати свідків, вимагати і досліджувати доку­менти, провадити експертизи, слідчі експерименти» тощо (глава 9.5.10 Рег­ламенту Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. № 129/94-ВР).


Стаття 352. Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить службовій особі чи громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких родичів —

караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені шляхом підпа­лу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спри­чинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.


1. Основним безпосереднім об'єктом є суспільні відносини, що забезпе­чують авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня та об'єднань громадян і безперешкодне здійснення службовими особами та іншими громадянами службових і громадських обов'язків. Обов'язковим додатковим безпосереднім об'єктом є відносини власності, а факультатив­ним при обтяжуючих обставинах — можуть бути життя і здоров'я людей, які постраждали в процесі знищення чи пошкодження майна, екологічна безпе­ка, громадський порядок та громадська безпека.

2. Предметом злочину може бути як рухоме, так і нерухоме майно (див. коментар до розділу VI КК), яке є власністю службової особи або громадя­нина, який виконує громадський обов'язок, чи їх близьких родичів.

Майно має бути цінним, інакше відповідно до ч. 2 ст. 11 КК його зни­щення або пошкодження не є злочином. Водночас знищення або пошкод­ження навіть малоцінного майна, вчинене загальнонебезпечним способом, утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 352 КК.

3. Потерпілими від злочину можуть бути службова особа чи громадянин, який виконує громадський обов'язок (про ці поняття див. коментар до ст. 350 КК), а також їх близькі родичі (про ці поняття див. п. 11 ст. 32 КПК).

4. Об'єктивна сторона характеризується: а) суспільне небезпечними діями, спрямованими на знищення чи пошкодження майна; б) суспільне не­безпечними наслідками у вигляді майнової шкоди; в) причинним зв'язком між ними. Про поняття знищення та пошкодження майна див. коментар до ст. 194 КК.

Способи знищення чи пошкодження майна, крім зазначених у ч. 2 ст. 352 КК, на кваліфікацію вчиненого не впливають.

Необхідною умовою для кваліфікації за ст. 352 КК є вчинення цього діяння у зв'язку зі службовою чи громадською діяльністю зазначених осіб.

Не є громадською діяльність, пов'язана з виконанням обов'язків депутатів місцевих рад на громадських засадах, народних та присяжних засідателів. Такі особи при здійсненні зазначених функцій є членами органів місцевого самоврядування і представниками влади (депутати) або здійснюють держав­ну функцію правосуддя (народні засідателі, присяжні), а відповідні посяган­ня щодо них слід кваліфікувати за статтями 347 або 378 КК.

5. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди службовій особі чи громадянинові, який виконує громадський обов'язок.

6. Суб'єктивна сторона — прямий умисел. Винний усвідомлює, що зни­щує або пошкоджує майно зазначених осіб у зв'язку з їх службовою чи гро­мадською діяльністю, передбачає заподіяння їм майнової шкоди і бажає її настання.

Заподіяння майнової шкоди може мати місце як до, так і під час, а також після здійснення потерпілими своєї діяльності.

7. Суб'єкт злочину — особа, якій виповнилося 16 років, а за ч. 2 — 14 років.

8. Частина 2 ст. 352 КК застосовується за наявності хоча б однієї з таких ознак: а) дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпеч­ним способом; б) дії, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки. Про поняття цих ознак див. коментар до ч. 2 ст. 347 КК.

Стаття 353. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи

Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільне небезпечних діянь, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.