Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание 3. Незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом — 1. Суспільна небезпечність Приватними документами 3. З об'єктивної сторони 5. Суб'єктивна сторона Суб'єктивна сторона 2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені по­вторно або за попередньою змовою групою осіб, — 2. Суспільна небезпечність 4. З об'єктивної сторони Підроблення посвідчення або іншого документа — Виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків — Збут підроблених посвідчень або інших документів, офіційних печаток, штампів чи бланків — 6. Суб'єктивна сторона 1. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації — 2. Суспільна небезпечність Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації 4. З об'єктивної сторони Використання спеціальних технічних засобів — 7. Суб'єктивна сторона Стаття 360. Умисне пошкодження ліній зв'язку ... Полное содержание

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Стаття 357. Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження

1. Викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловжи­вання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищен­ня, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в уста­новах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисли­вих мотивів або в інших особистих інтересах, —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили порушення роботи підприємства, установи чи організації або вчинені щодо особливо важливих документів, штампів, печаток, —

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбав­ленням волі на той самий строк.

3. Незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.


1. Суспільна небезпечність викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування полягає в тому, що та­кими діями завдається істотна шкода нормальній діяльності органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності.

2. Предметом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 357 КК, є:

а) офіційні документи, штампи, печатки; б) приватні документи, що знахо­дяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.

Документ — це належним чином оформлений матеріальний носій будь-якої інформації (на папері, фото-, кіно-, аудіо-, відеоплівці), призначений для посвідчення юридичне значимих фактів і подій.

На законодавчому рівні документ визначено як передбачену законом ма­теріальну форму одержання, зберігання, використання і поширення інфор­мації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носії (ст. 27 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХП (ВВР. - 1992. - № 48. - Ст. 650). Іншим носієм може бути, зокрема, оптичний диск (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про обов'язковий примірник документів» від 9 квітня 1999 р. № 595-ХІУ (ВВР. — 1999. — № 22—23. — Ст. 199), пластикові картки («Порядок замовлення, видачі та обліку документів про освіту державного зразка», затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від ЗО серпня 2001 р. № 615 (ОВУ. — 2001. - № 38. - Ст. 1748).

Штампи і печатки — це спеціальні пристрої (форми, кліше), на яких міститься рельєфне або заглиблене дзеркальне відображення текстів, знаків, малюнків та інших позначок для отримання відбитків на поверхні різних матеріалів (папері, сургучі, металі тощо). Печатки можуть бути гербові (містять зображення Державного герба України) і негербові.

Цільовим призначенням штампів і печаток є посвідчення автентичності документів (вони мають реквізити підприємства, установи, організації) або підтвердження фактів, що мають юридичне значення.

Офіційними є документи, штампи і печатки, які належним чином складені (виготовлені), видані як органами державної влади, органами самоврядуван­ня, так і підприємствами, установами чи організаціями, незалежно від фор­ми власності, організаційно-правової форми діяльності та відомчої належ­ності останніх, в межах наданої їм законом компетенції, мають відповідні реквізити і перебувають в обігу (акт, розпорядження, інструкція, протокол допиту свідка, довідка, доповідна записка тощо).

Для кваліфікації не має значення форма документа: оригінал чи копія, якщо вона має таке ж доказове значення як оригінал (нотаріально посвідче­на копія трудової книжки, дублікат договору купівлі-продажу нерухомості).

Приватними документами є ті документи, які походять від приватних осіб (заповіт, скарга, договір купівлі-продажу житла тощо) і засвідчують своїм змістом факти, що мають юридичне значення (акт, складений сусіда­ми на підтвердження факту непроживання одного із членів сім'ї мешканця квартири, що враховується при обчисленні розміру комунальних платежів).

Предметом даного злочину можуть бути визнані тільки ті приватні доку­менти, що знаходяться в приміщеннях відповідних підприємств, установ чи організацій, або хоча і поза цими приміщеннями, але у віданні службових осіб (наприклад, під час перебування їх у відрядженні).

3. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 357 КК, полягає в активних діях щодо предметів, зазначених у диспозиції, а саме у їх: 1) виг краденні; 2) привласненні; 3) вимаганні; 4) заволодінні шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем; 5) знищенні; 6) по­шкодженні; 7) приховуванні.

Викрадення — це таємне або відкрите вилучення документа, штампа або печатки. Якщо таке вилучення поєднане з насильством або погрозою його застосування щодо службової особи, у віданні якої знаходиться документ, штамп чи печатка, відповідальність настає за сукупністю злочинів — за ст. 357 і відповідно за ч. 1 ст. 342, статтями 346 чи 350 КК. Викрадення бланків з метою внесення в них фіктивних даних і подальшого їх викорис­тання утворює готування до підроблення документів і кваліфікується за ч. 1 ст. 14 і частинами 1 або 2 ст. 358 КК.

Про поняття «вимагання», «шахрайство», «привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем» див. ко­ментар до статей 189, 190, 191 КК.

Знищення — це приведення документа, штампа, печатки в стан, коли во­ни втрачають властивість бути носієм зафіксованої на них інформації (на­приклад, спалювання).

Пошкодження документа, штампа, печатки полягає у приведенні його в стан, який перешкоджає подальшому використанню за цільовим призначен­ням або часткової втрати зафіксованої в них інформації (відірвана частина документа, зрізана частина літер на штампі тощо).

Приховування — це переміщення документів, штампів, печаток з місця, де вони знаходяться, в інше місце, що позбавляє підприємство, 'установу, ор­ганізацію чи громадян можливості використовувати документи, штампи і печатки за їх цільовим призначенням.

4. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 357 КК, вважається закінченим з момен­ту вчинення будь-якої із зазначених у диспозиції дій. Подальше використан­ня викрадених документів, штампів і печаток для вчинення інших злочинів не охоплюється диспозицією цієї статті і за наявності ознак іншого злочину тягне відповідальність за сукупністю злочинів.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони є корисливий мотив або інші особисті інтереси (наприклад, намір перешкодити укладенню догово­ру, дезорганізувати роботу підприємства, прагнення притягти до відповідальності осіб, у віданні яких знаходилися документи, штампи, пе­чатки і які відповідають за їх зберігання, перешкодити викриттю злочинця, знищити документ, щоб самому уникнути відповідальності за раніше вчи­нений злочин тощо).

6. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Вчи­нення зазначених дій службовою особою з використанням службового ста­новища, за наявності інших ознак цього злочину, тягне відповідальність за ст. 364 КК.

7. У частині 2 ст. 357 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, як­що вони спричинили порушення роботи підприємства, установи чи ор­ганізації (наприклад, внаслідок викрадення печатки підприємство було позбавлене можливості здійснювати господарські або фінансові операції) або вчинені щодо особливо важливих документів, штампів, печаток (наприклад, знищено гербову печатку, докази з кримінальних або цивільних справ тощо).

8. Поняття особливо важливих документів, штампів, печаток є оціночним і в кожному конкретному випадку визначається з урахуванням фактів, які ними засвідчувалися, можливості чи неможливості їх відновлення, витрат, необхідних для відновлення та ін. (наприклад, знищена кримінальна справа).

9. Викрадення документів, що містять державну таємницю, з метою пере­дачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам тягне відповідальність за державну зраду або шпигунство відповідно за статтями 111 або 114 КК. Аналогічно вирішується питання щодо викрадення доку­ментів, що містять комерційну таємницю, або документів, що містять конфі­денційну інформацію, яка є власністю держави (статті 231 або 330 КК).

10. Викрадення документів майнового характеру (наприклад, чека на одержання грошей в банку) з метою наступного одержання за ним чужого майна, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — ст. 357 і ч. 1 ст. 14 та ст. 190 КК (готування до викрадення чужого майна шляхом шахрайства).

11. У частині 3 ст. 357 КК передбачена відповідальність за незаконне за-володіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.

12. Злочин, передбачений ч. З ст. 357 КК, є спеціальним щодо злочину, передбаченого ч. 1 ст. 353 КК, оскільки законодавець виділив паспорти та інші важливі особисті документи з числа носіїв інформації і передбачив са­мостійну відповідальність за дії, зазначені у ч. 1 ст. 357 КК, щодо таких до­кументів.

13. Паспорт — це універсальний документ, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України («Положення про паспорт громадяни­на України» від 2 вересня 1993 р. (ВВР. — 1993. — Ст. 385). Крім паспор­та громадянина України, існують загальногромадянський закордонний пас­порт, службовий закордонний паспорт та дипломатичний паспорт.

До інших важливих особистих документів відносять документи, що вико­нують функції паспорта для окремих категорій громадян (свідоцтво про на­родження для осіб, які не досягли 16-ти років, військовий квиток тощо), а також документи, втрата яких істотно ускладнює реалізацію особою своїх прав, свобод та законних інтересів (дипломи, атестати, трудові книжки, посвідчення водія тощо).

14. Якщо незаконне заволодіння було поєднане з насильством, необхідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями КК.

15. Суб'єктивна сторона злочину, визначеного ч. З ст. 357 КК, передба­чає наявність прямого умислу, спрямованого на викрадення паспорта або іншого важливого особистого документа. Якщо особа не мала такого умис­лу, а паспорт або інший важливий особистий документ виявилися у винно­го лише тому, що він викрав яке-небудь майно, в якому ці документи зна­ходилися (наприклад, гаманець із кишені власника), то все вчинене слід кваліфікувати як викрадення чужого майна громадян (відповідна стаття про злочини проти власності). Мотиви злочину можуть бути різноманітними (помста, користь та ін.).

16. Суб'єктом даного злочину може бути будь-яка особа, якій виповни­лося 16 років.


Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів

1. Підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвід чується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблюва­чем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлен­ня підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи ор­ганізацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних пе­чаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут —

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені по­вторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Використання завідомо підробленого документа — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням | волі на строк до двох років.


1. Стаття 358 КК є загальною нормою щодо ч. 2 ст. 158, статей 200, 215, ч. 2 ст. 223, статей 318, 319, 366 КК.

2. Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що його вчинення не тільки порушує нормальну діяльність органів державної влади, органів самоврядування, підприємств, установ, організацій, але й може завдати істотної шкоди правам і законним інтересам фізичних та юридичних осіб, сприяє вчиненню інших більш тяжких злочинів.

3. Предметом злочину є: 1) посвідчення або інший документ, який надає права або звільняє від обов'язків і який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, при­ватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи (нею, наприклад, може бути працівник устано­ви паспортної служби, голова міської ради та ін.); 2) печатки, штампи чи бланки підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності; 3) інші офіційні печатки, штампи чи бланки.

Про поняття «документ», «печатка», «штамп», «офіційні документи, печатки, штампи» див. коментар до ст. 357 КК.

Посвідчення — це документ, який посвідчує особу володільця, його право та (або) правовий статус (посвідчення: особи, інваліда війни, пенсійне то­що), виданий (виготовлений) з метою використання.

Іншими документами визнаються свідоцтва, атестати, дипломи, листки тимчасової непрацездатності, рецепти, рішення суду, виконавчі листи, ліцензії та ін.

Ці документи повинні надавати права або звільняти від обов'язків (на­приклад, диплом кандидата наук дає право претендувати на посаду доцента, листок тимчасової непрацездатності звільняє від роботи тощо).

Склад цього злочину відсутній, якщо йдеться про неофіційні документи, тобто особисті документи громадян, що надають певні права іншим особам або звільняють їх від обов'язків. Тому, наприклад, підробка боргової розпи­ски з метою отримати вже повернений борг не може кваліфікуватися за ст. 358 КК, а утворює склад готування до шахрайства (статті 14 і 190 КК).

Предметом розглядуваного злочину не є документи, які хоч і мають пев­не юридичне значення, але не надають конкретних прав або не звільняють від обов'язків (наприклад, заявки, запити, характеристики).

Бланк — це стандартна форма документа з частково надрукованим текс­том, яка вимагає для остаточного його складення доповнення необхідними реквізитами (наприклад, бланки паспортів, посвідчень, облікових та інших документів). Після оформлення належним чином (внесення необхідних да­них, наявність печатки, штампа, підпису уповноваженої особи) бланки ста­ють документами. '

Існують бланки суворої звітності, які містять номер (інколи серію), підлягають обов'язковій реєстрації і мають спеціальний режим використан­ня («Номенклатура бланків цінних паперів і документів суворого обліку, що виготовляються за ліцензією Мінфіну», затверджена постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення порядку виготовлення бланків, цінних паперів і документів суворого обліку» від 19 квітня 1993 р. № 283 (Зібрання законодавства України: Серія 2. - 1998. — № 5. — Ст. 293).

4. З об'єктивної сторони злочин полягає в таких альтернативних діях:

а) підроблення посвідчення або іншого документа; б) збут підробленого до­кумента; в) виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а так са­мо інших офіційних печаток, штампів чи бланків; г) збут підроблених печа­ток штампів чи бланків.

Підроблення посвідчення або іншого документа — це: а) повне виготовлення фальшивого документа, схожого на справжній (відтворення як матеріальної форми, так і змісту носія інформації); б) внесення у справжній з точки зору форми документ неправдивих відомостей (наприклад, бездоганно оформлений листок тимчасової непрацездатності, виданий завідомо здоровій людині);

в) зміна змісту або характеру документа шляхом механічних маніпуляцій (до­писування, підтирання, підчистка, витравлення тексту тощо); г) підроблення відбитків штампа, печатки як необхідного реквізиту документа.

Виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків — це їх створення будь-яким способом (кустарним, друкарським) або внесення змін у справжній штамп, печатку чи бланк (наклеювання літер або цифр, взятих з одного кліше, на місце видалених з іншого).

Бланки цінних паперів і документів суворого обліку можуть виготовляти­ся тільки на державних спеціалізованих підприємствах, які охороняються ор­ганами внутрішніх справ, у порядку, визначеному «Правилами виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку», затвердженими нака­зом Міністерства фінансів України від 25 листопада 1993 р. № 98, Службою безпеки України від 15 листопада 1993 р. № 118 та МВС України від 24 лис­топада 1993 р. № 740 (Банківська справа в Україні. — 1998. — Т. 3. — 8(н)1).

Збут підроблених посвідчень або інших документів, офіційних печаток, штампів чи бланків — будь-яка форма відчуження (продаж, обмін, даруван­ня) як самим підроблювачем, так і іншою особою, яка знала, що документ є фальшивим.

5. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із за­значених у диспозиції ч. 1 ст. 358 КК дій.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — використання підробленого документа, штампа, печат­ки чи бланка за призначенням як самим підроблювачем, так і іншою осо­бою. Мета використання підробленого документа означає бажання винного набути певних суб'єктивних прав або звільнитися від юридичних обов'язків (приховати наявність вищої освіти, щоб за рахунок бюджетних коштів одер­жати другу вищу освіту). Якщо мета інша (продемонструвати майстерність, поповнити колекцію та ін.), склад злочину відсутній.

7. Підроблення посвідчень та інших предметів злочину для їх наступно­го використання з метою заволодіння чужим майном слід кваліфікувати за ст. 358 КК та як готування до злочину проти власності.

8. Суб'єктом злочину є приватна особа, яка досягла 16-річного віку. Вчинення зазначених дій службовою особою з використанням службово­го становища необхідно кваліфікувати як службове підроблення за ст. 366 КК.

9. У частині 2 ст. 358 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, як­що вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

10. Про поняття повторності вчинення злочину див. ст. 32 КК та комен­тар до неї.

Підроблення або збут одночасно декількох підроблених документів (пе­чаток, штампів чи бланків) повторності не утворює. Відсутня повторність і в тому разі, коли винний через проміжок часу вносить неправдиві відомості в один і той же документ. Не є повторністю підроблення документа та йо­го наступний збут особою, яка його підробила.

11. Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осудив. ст. 28 КК та коментар до неї.

12. Частиною 3 ст. 358 КК передбачена відповідальність за використання завідомо підробленого документа.

13. З об'єктивної сторони використання полягає у наданні підробленого документа підприємствам, установам або організаціям незалежно від форми власності (документ передається уповноваженим особам) або пред'явленні їх (для ознайомлення з його змістом, але сам підроблений документ залиша­ється у володінні винного, наприклад, пред'являється підроблене посвідчен­ня контролеру при користуванні громадським транспортом; надання фальшивого посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС для одержання пільг). Під ознаки даної статті підпадає також використання справжнього, але чужого документа (наприклад, пред'явлення з метою без­коштовного проїзду посвідчення працівника міліції, що належить іншій особі).

Заподіяння значної майнової шкоди шляхом використання підробленого документа за відсутності ознак шахрайства підлягає кваліфікації за статтями 358 та 192 КК.

Дії особи, яка спочатку підробила документ, а згодом його використала, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 і З ст. 358 КК. Якщо строк давності притягнення до кримінальної відповідаль­ності за раніше вчинене підроблення закінчився, винний відповідатиме ли­ше за його використання (ч. З ст. 358 КК).

У разі використання підроблених документів з метою ухилитися від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, якщо ці дії призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах дії винної особи додатково слід кваліфікувати за ст. 212 КК (п. 13 постанови ПВСУ «Про деякі питання застосування зако­нодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» від 26 березня 1999 р. № 5 (Постанови (1963-2000)... - С. 154).

14. Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення (надання) підробленого документа, незалежно від того чи вдалося винному досягти по­ставленої мети.

15. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

16. Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, якій виповнило­ся 16 років.


Стаття 359. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації

1. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, за попередньою змовою гру­пою осіб або організованою групою, або заподіяли істотну шкоду охороню-ваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, держав­ним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.


1. Відповідно до ч. 2 ст. 32 Конституції України не допускається збиран­ня, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Обмеження права на таємницю приватного життя має винятковий і тим­часовий характер. Статтею 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. № 2135-ХП (ВВР. - 1992. - № 22. -Ст. 303) із змінами, внесеними законами України від 18 січня 2001 р. № 2246-ІІІ та від 3 квітня 2003 р. № 662-ІУ (ОВУ. - 2003. - № 17. -Ст. 741), регламентовано порядок зняття інформації з каналів зв'язку, здійснення контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграф­ною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів не­гласного одержання інформації.

У статті 4 Закону наголошується, що оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на принципах законності і дотримання прав і свобод людини.

2. Суспільна небезпечність розглядуваного злочину полягає в тому, що він порушує встановлений порядок використання спеціальних технічних за­собів негласного одержання інформації, принижує авторитет органів дер­жавної влади, посягає на конституційні права та свободи громадян.

3. Предмет злочину — це відповідна інформація, яка не призначена для передачі будь-якими каналами зв'язку, а відображає безпосереднє спілкуван­ня між людьми у процесі їх повсякденного життя і роботи. Якщо ж інфор­мація, яка отримується за допомогою технічних засобів, незаконно прочи­тується з листів, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, таке діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 163 КК.

Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, за допомо­гою яких отримується така інформація, — це технічні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, препарати та інші вироби, спеціально ство­рені, розроблені, запрограмовані або модернізовані для виконання завдань з негласного отримання інформації під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. До таких засобів належать спеціальні технічні засоби для неглас­ного: а) отримання та реєстрації аудіоінформації; б) візуального спостере­ження та документування; в) прослуховування телефонних переговорів;

г) перехоплення та реєстрації інформації з технічних каналів зв'язку; д) кон­тролю поштових повідомлень і відправлень; е) обстеження предметів і доку­ментів; є) проникнення у приміщення, транспортні засоби, інші об'єкти та їх обстеження; ж) контролю за переміщенням транспортних засобів та інших об'єктів; з) отримання (зміни, знищення) інформації з технічних засобів її зберігання, обробки та передачі (п. 1.3 «Ліцензійних умов провадження гос­подарської діяльності з розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного от­римання інформації, торгівлі спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інфор­мації», затверджених наказом Державного комітету України з питань регу­ляторної політики та підприємництва, Службою безпеки України від 29 січня 2001 р. № 17/17 (ОВУ. - 2001. - № 7. - Ст. 289).

Наведений перелік видів спеціальних технічних засобів є вичерпним і по­ширеному тлумаченню не підлягає. Спірні питання щодо належності до спеціальних технічних засобів конкретного технічного засобу вирішуються експертно-технічною комісією Служби безпеки України.

Для негласного отримання інформації можуть використовуватись і будь-які інші технічні засоби: фотоапарати, відеокамери, диктофони тощо. Проте такі засоби мають інше цільове призначення і не є предметом злочину, передбаченого ст. 359 КК, а тому їх використання для негласного отримання інформації має кваліфікуватися, за наявності підстав, як службовий злочин чи злочин, пов'язаний з незаконним збиранням певного виду інформації, на­приклад, як незаконне збирання з метою використання відомостей, що ста­новлять комерційну таємницю (ст. 231 КК), або відомостей, що становлять державну таємницю (ст. 114 КК).

Тим більше не є предметом злочину вироблені кустарним способом технічні засоби негласного отримання інформації, їх використання з метою негласного отримання інформації не утворює складу злочину, передбачено­го ст. 359 КК. За наявності всіх необхідних ознак такі дії можуть бути кваліфіковані за статтями 111, 114, 231 КК.

4. З об'єктивної сторони злочин характеризується лише активними діями — незаконним використанням спеціальних технічних засобів неглас­ного отримання інформації, тобто незаконним застосуванням таких засобів для негласного отримання інформації шляхом таємного прослуховування і спостереження, у тому числі з використанням відеозапису, оптичних при­ладів тощо.

Використання спеціальних технічних засобів — це їх застосування за цільовим призначенням.

Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації можуть ви­користовуватися лише оперативними підрозділами МВС України, Служби безпеки України, прикордонних військ, управління державної охорони, ор­ганів державної податкової служби, органів і установ Державного департа­менту з питань виконання покарань за наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності, передбачених ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», у порядку, передбаченому частинами 2, З ст. 8 цього Закону та ст. 187 КПК.

Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є:

1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових за­ходів і засобів про злочини, що готуються або вчинені невстановленими осо­бами; осіб, які готують або вчинили злочин; осіб, які переховуються від ор­ганів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального по­карання; осіб безвісно відсутніх; розвідувально-підривну діяльність спец-служб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України; реаль­ну загрозу життю, здоров'ю, житлу, майну працівників суду і правоохорон­них органів у зв'язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуд­дя; 2) запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках; 3) потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави (ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону).

5. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяль­ність» негласне зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуван­ням, телефонними розмовами, телеграфною та іншої кореспонденцією, за­стосування інших технічних засобів одержання інформації провадяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативно­го підрозділу або його заступника. Зазначені заходи можуть також здійсню­ватись у порядку, узгодженому з Генеральним прокурором України та Голо­вою Верховного Суду України виключно з метою отримання розвідувальної інформації для забезпечення зовнішньої безпеки України, запобігання і при­пинення розвідувально-нідривних посягань спеціальних служб іноземних держав та іноземних організацій. Порядок надання дозволу на зняття інфор­мації з каналів зв'язку визначається ст. 187 КПК: такий дозвіл надається по­становою голови апеляційного суду чи його заступника за поданням слідчо­го, погодженого з прокурором, за місцем провадження слідства.

Незаконним використання спеціальних технічних засобів негласного от­римання інформації є у випадках, коли: 1) відсутній дозвіл на їх викорис­тання; 2) відсутні підстави для негласного отримання інформації; 3) пору­шується порядок використання зазначених засобів.

6. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного незаконного ви­користання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (зазначені засоби таємно встановлені у помешканні громадянина, у приміщенні або сховищі підприємства, установи, організації і приведеш у робочий стан) незалежно від того, отримана така інформація чи ні.

7. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний з метою негласного одержання інформації. :

8. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Ті самі .дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 359 і відповідно статтями 364 365, 423 або 424 КК.

9-У частині 2 ст. 359 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, як­що вони вчинені: а) повторно; б) за попередньою змовою групою осіб або організованою групою; в) заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадсь­ким інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

Про поняття повторності злочинів, вчинення злочину за попередньою змо­вою групою осіб, організованою групою див. коментар відповідно до статей 32 і 28 КК.

10. Поняття істотної шкоди є оціночним і вирішується виходячи з обста­вин конкретної справи. Істотною шкодою може бути визнаний підрив авто­ритету державного органу, органу місцевого самоврядування, приниження честі і гідності громадянина, порушення його конституційних прав на недо­торканність житла, на заборону втручання в особисте і сімейне життя, на свободу думки і слова тощо.


Стаття 360. Умисне пошкодження ліній зв'язку

Умисне пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'яз­ку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно спричинило тимчасове припинення зв'язку, —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років.


1. Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що він посягає на суспільні відносини, які забезпечують інформаційний обмін за допомогою засобів електричного зв'язку. Крім того, пошкодження кабельних, радіоре­лейних, повітряних ліній зв'язку проводового мовлення чи обладнання мо­же призвести до серйозних порушень роботи зазначених видів зв'язку, а та­кож споруд чи обладнання, що входять до їх складу.

2. Предметом злочину є: 1) лінії електрозв'язку (кабельні, радіорелейні, повітряні, проводового мовлення); 2) споруди та обладнання, які входять до їх складу.

Електрозв'язок — це будь-яка передача, випромінювання або прийом знаків, сигналів, письмового тексту, зображень і звуків чи будь-яких повідомлень по радіо, проводовій, оптичній чи інших електромагнітних сис­темах (ст. 1012 Додатка до Статуту Міжнародного союзу електрозв'язку, підписаного від імені України у м. Женеві 22 грудня 1992 р. (ЗУ. Міжнародні договори України. Том 14. — К., 1998. — С. 332), ратифікований Законом Ук­раїни від 15 липня 1994 р. № 116/94-ВР; ст. 1 Закону України «Про зв'язок» від 16 травня 1995 р. № 160/95-ВР (ВВР. - 1995. - № 20. - Ст. 143).

Предметом даного злочину є тільки ті лінії електрозв'язку, які прямо зазначені у диспозиції ст. 360 КК, а саме: кабельні, радіорелейні, повітряні, проводового мовлення. Причому призначенням кабельних ліній електрозв'язку має бути міжміський зв'язок, оскільки пошкодження ка­бельних ліній в межах населеного пункту тягне адміністративну відпо­відальність.

Споруди зв'язку — це будівлі, вежі, антени, повітряні і кабельні лінії, проміжні та кінцеві пристрої ліній зв'язку та інші пристрої, що використо­вуються в лініях зв'язку для організації електричного зв'язку (ст. 1 Закону України «Про зв'язок»).

Обладнання ліній зв'язку — це технічні засоби зв'язку, пристрої, устатку­вання, прилади тощо, які є складовими частинами ліній електричного зв'яз­ку і використовуються для його організації, забезпечують його функціону­вання (кабельні ящики та шафи, розподільчі коробки тощо).

Умисне руйнування або пошкодження засобів зв'язку на транспорті за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 277 КК.

3. З об'єктивної сторони злочин характеризується такими ознаками:

1) діянням, тобто пошкодженням ліній зв'язку, споруд чи обладнання, які входять до їх складу; 2) наслідками у вигляді тимчасового припинення зв'язку; 3) причинним зв'язком між діями і наслідками.

Якщо пошкодження лінії зв'язку споруд чи обладнання не викликало припинення зв'язку, то склад злочину відсутній і відповідальність настає за ст. 147 КпАП.

Пошкодження ліній зв'язку, споруд чи обладнання, які входять до їх скла­ду, — це приведення їх до стану, коли вони не можуть бути використані за цільовим призначенням, тобто для передачі інформації.

Пошкодження, як правило, є результатом порушення порядку експлуа­тації, забезпечення збереження кабельних, радіорелейних і повітряних ліній зв'язку і проводового мовлення, який визначається «Правилами охорони ліній зв'язку», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1996 р. № 135.

Тимчасове припинення зв'язку — це його переривання, неможливість про­тягом певного часу використання ліній зв'язку за їх цільовим призначенням для передачі, випромінювання або прийому знаків, сигналів, зображень то­що. Тривалість припинення зв'язку на кваліфікацію не впливає, але може бути врахована при призначенні покарання.

Якщо тимчасове припинення зв'язку стало наслідком викрадення кабель­них ліній зв'язку або їх обладнання, дії винного підлягають кваліфікації за ст. 188 КК.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Залежно від мотивів і мети такі дії можуть утворювати склад іншого, більш тяжкого злочину: диверсії (ст. 113 КК), масових заворушень (ст. 294 КК), умисного руйнування або пошкодження засобів зв'язку на транспорті (ст. 277 КК), хуліганства (ст. 296 КК) тощо.

Необережне пошкодження ліній зв'язку тягне відповідальність за ст. 196 КК за умови, що воно спричинило тяжкі тілесні ушкодження або за­гибель людей.

5. Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.


Розділ XVI

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН (КОМП'ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ І МЕРЕЖ ЕЛЕКТРОЗВ'ЯЗКУ

(Розділ із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.06.2003 р. № 908-ІУ)


Стаття 361. Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку

1. Незаконне втручання в роботу автоматизованих електронно-обчис­лювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж, що призвело до пе­рекручення чи знищення комп'ютерної інформації або носіїв такої інфор­мації, а також розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосу­вання програмних і технічних засобів, призначених для незаконного про­никнення в ці машини, системи чи комп'ютерні мережі і здатних спричи­нити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації, а так само незаконне втручання в роботу мереж електрозв'яз­ку, що призвело до знищення, перекручення, блокування інформації або до порушення встановленого порядку її маршрутизації, —

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, якщо вони заподіяли істотну шкоду або вчинені повтор­но чи за попередньою змовою групою осіб, —

караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

Примітка. Під істотною шкодою, якщо вона полягає в завданні ма­теріальних збитків, слід розуміти таку шкоду, яка в триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(У редакції Закону України від 05.06.2003 р. № 908-ІУ)


1. Науково-технічний прогрес неможливий без широкомасштабного впро­вадження в управлінську діяльність, у різні сфери науки, техніки і вироб­ництва електронно-обчислювальної техніки і мереж електрозв'язку. Це вима­гає розвитку й удосконалення правових засобів регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної діяльності. У цьому відношенні базовими нормативними актами в Україні є: закони України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. (ВВР. — 1994. — № 31), «Про зв'язок» від 16 травня 1995 р. (в редакції від 5 червня 2003 р.) (ВВР. — 1995. — № 20); «Положення про технічний захист інформації в Україні», за­тверджене Указом Президента України від 29 вересня 1999 р. № 1229, та ін.

У розділі XVI КК у статтях 361, 362, 363 передбачена відповідальність за злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), їх систем чи комп'ютерних мереж та мереж електрозв'язку.

2. Родовий об'єкт — інформаційна безпека, безпосередній — нормальне функціонування електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем, комп'ютерних мереж, комп'ютерної інформації та мереж електрозв'язку.

3. Предмет злочину: 1) електронно-обчислювальна машина (ЕОМ) — комп'ютер — комплекс технічних засобів, призначених для автоматичної об­робки інформації в процесі вирішення обчислювальних та інформаційних за­вдань; 2) автоматизовані комп'ютерні системи (АКС) — сукупність взаємо­пов'язаних ЕОМ, периферійного устаткування та програмного забезпечення, призначених для автоматизації прийому, збереження, обробки, пошуку та ви­дачі інформації споживачам. Комп'ютерні системи можуть бути регіонально­го і галузевого характеру; 3) комп'ютерні мережі (мережа ЕОМ) — це об'єднання кількох комп'ютерів (ЕОМ) і комп'ютерних систем, взаємо­пов'язаних і розподілених за фіксованою територією та орієнтованих на ко­лективне використання загальносітьових ресурсів. Комп'ютерні мережі при­пускають спільне використання ресурсів обчислювальних центрів (ОЦ), за­пуск загальних програм, що входять до комп'ютерних систем; 4) носії комп'ютерної інформації — фізичні об'єкти, машинні носії, призначені для постійного збереження, переносу та обробки комп'ютерної інформації. До них належать гнучкі магнітні диски (дискети), жорсткі магнітні диски (вінче­стери), касетні магнітні стрічки (стримери), магнітні барабани, магнітні кар­ти та ін.; 5) комп'ютерна інформація — це текстова, цифрова, графічна чи інша інформація (дані, відомості) про осіб, предмети, події, явища, що існує в електронному вигляді, зберігається на відповідних електронних носіях (вінчестерах, дискетах, стримерах тощо) і може використовуватися, обробля­тися чи змінюватися за допомогою ЕОМ (комп'ютерів); 6) мережі елект­розв'язку — це сукупність засобів та споруд зв'язку, з'єднаних у єдиний тех­нологічний процес забезпечення інформаційного обміну — передачі, ви­промінювання або прийому знаків, сигналів письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. До них належать, зокрема, телефонний, телеграфний, телетайпний та факсимільний зв'язок. Предмети мережі елект­розв'язку включають телефони, факси, телетайпи, телеграфи, інші апарати, пристрої і обладнання мереж електрозв'язку, призначені для передачі і обміну інформацією. До предмета цього злочину належить також і інфор­мація, що є в обігу мереж електрозв'язку.

4. Об'єктивна сторона злочину, що розглядається, полягає в трьох фор­мах: 1) у незаконному втручанні в роботу автоматизованих машин (комп'ютерів), їх систем або комп'ютерних мереж; 2) у розповсюдженні ком­п'ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини (ЕОМ), системи або комп'ютерні мережі і здатних спричинити перекручування або знищен­ня комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації; 3) у незаконному втручанні в роботу мереж електрозв'язку.

1) Незаконне втручання в роботу автоматизованих машин (комп'ютерів), їх систем або комп'ютерних мереж характеризується проникненням у ці ма­шини, їх системи чи мережі і здійсненням дій, що виявляються в порушенні режиму роботи ЕОМ, призупиненні (частковому або повному) їх роботи. Таке втручання повинне бути незаконним, тобто особа не мала ні дійсного, ні передбачуваного права на втручання в роботу ЕОМ. При цьому електрон­но-обчислювальні машини не належать винному ні на праві власності, ні на якій-небудь іншій законній підставі (наприклад, на умовах оренди). Тут завжди має місце злам і проникнення (вторгнення) у програму чужого комп'ютера, системи або мережі ЕОМ. Способи втручання в роботу електронно-обчислювальних машин можуть бути різними: шляхом виявлен­ня слабких місць у захисті, шляхом автоматичного перебору абонентських номерів («угадування коду»), дії «хакерів», з'єднання з тим чи іншим комп'ютером, підключеним до телефонної мережі, використання чужого імені (пароля) за допомогою використання помилки в логіці побудови про­грами та ін.

Наслідками такого діяння повинне бути перекручення чи знищення комп'ютерної інформації або носіїв такої інформації. Перекручення — це зміна змісту або форми інформації, закладеної в носії, коли можливість ви­користання чи відновлення цієї інформації чи її фрагментів істотно утруд­нена. Знищення комп'ютерної інформації виявляється в такій її зміні, коли її споживання, використання або відновлення неможливе. Знищення носіїв комп'ютерної інформації полягає у руйнівному впливі на них (механічному, електронному), внаслідок чого вони приходять у повну непридатність і не можуть бути використані за своїм цільовим призначенням (наприклад, зни­щення вінчестера, дискети, стримера тощо).

2) Розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосування програм­них і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці маши­ни (ЕОМ), системи або комп'ютерні мережі і здатних спричинити перекру­чення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації. Комп'ютерний вірус — це шкідлива програма, що «інфікує» носія комп'ютерної інформації, вставляючи в нього власні копії і зміни. Програ­ма, що містить комп'ютерний вірус, має реальну і дуже високу ступінь мож­ливості знищення, блокування, модифікації комп'ютерної інформації, пору­шення роботи ЕОМ, їх систем або мереж. Тому поширення комп'ютерного вірусу («злам» комп'ютерних систем і мереж за допомогою «вірусної ата­ки») становить підвищену небезпеку для суспільних відносин у сфері комп'ютерної безпеки.

Засобами здійснення цього злочину є програмні і технічні засоби. Програ­ма-вірус — це спеціально створена програма, яка здатна мимовільно приєднуватися до інших програм (тобто «заражати» їх) і при запуску вико­нувати різні небажані дії: зіпсування файлів і каталогів, перекручування ре­зультатів обчислення, засмічення чи стирання пам'яті, створення перешкод у роботі ЕОМ. Технічні засоби — це електронно-обчислювальні машини (комп'ютери) і їх системи, за допомогою яких вірусні програми протиправ­не вводяться в базу даних ЕОМ (комп'ютерів) і їхніх систем або мереж. До технічних засобів слід відносити й інші пристосування, які так само, як і програмні засоби повинні бути призначені (мати цільове призначення) для незаконного проникнення в електронно-обчислювальні машини (комп'юте­ри) і їх системи або мережі і здатні спричинити перекручення чи знищення комп'ютерної інформації або носіїв такої інформації.

3) Незаконне втручання в роботу мереж електрозв'язку з об'єктивної сто­рони характеризується проникненням, вторгненням у мережі електрозв'яз­ку, що завжди пов'язане з порушенням режиму роботи цих систем чи їх складових частин. Це втручання повинне бути незаконним — системи еле­ктрозв'язку належать певному власнику — юридичній або фізичній особі і на втручання в їх роботу винна особа не має ні дійсного, ні передбачувано­го права. Способи незаконного вторгнення в роботу мереж електрозв'язку можуть бути різними: підключення до ліній зв'язку, використання різних технічних пристроїв («жучків») для прослуховування і фіксування інфор­мації, яка є в обігу систем електрозв'язку та ін.

Наслідками такого діяння має бути: знищення, перекручення, блокування інформації або порушення встановленого порядку її маршрутизації. Зміст понять «знищення» і «перекручення» інформації мереж електрозв'язку тотожні поняттям «знищення» і «перекручення» комп'ютерної інформації (див. коментар п. 1 цієї статті). Блокування інформації — це таке порушен­ня інформаційних потоків мереж електрозв'язку, внаслідок якого суб'єкт-передавач інформації не може донести інформацію до абонента, а той не мо­же цієї інформації отримати. Маршрутизація інформації — це порушення обрання послідовності вузлів мережі передачі інформації, якою інформація передається від джерела до приймача інформації.

Злочин вважається закінченим з моменту настання одного із зазначених наслідків — перекручення чи знищення комп'ютерної інформації, знищення хоча б одного носія такої інформації, при першій формі, при другій — поши­рення (введення) у базу даних ЕОМ (комп'ютерів), їх систем чи мереж комп'ютерного вірусу, а при третій — з моменту знищення, перекручення, бло­кування інформації або з моменту порушення встановленого порядку її марш­рутизації.

5. Суб'єктивна сторона злочину — умисел (прямий чи непрямий).

6. Суб'єкт злочину — особа фізична, осудна, що досягла 16-річного віку.

7. У частині 2 ст. 361 КК передбачена відповідальність за ті ж дії, що спричинили істотну шкоду або вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб.

Істотна шкода визначається багатьма обставинами: вартістю комп'ютер­ної інформації та її носіїв; майнового збитку, заподіяного власнику внаслідок неможливості використання знищеної чи перекрученої комп'ютер­ної інформації чи її носіїв; розміром витрат, необхідних для відновлення комп'ютерної інформації чи її носіїв. Істотна шкода — поняття оціночне і воно повинне уточнюватися (конкретизуватися) у кожному конкретному ви­падку з урахуванням усіх обставин справи, у тому числі з урахуванням ма­теріального стану потерпілого та ін.

Повторність — див. ст. 32 КК і коментар до неї.

Здійснення злочину за попередньою змовою групою осіб — див. ст. 28 КК і коментар до неї. Тут слід враховувати, що співучасники можуть діяти не тільки як виконавці (співвиконавці), а й із розподілом ролей. Наприклад, одна особа розробляє технічні програми, що містять вірус, або виготовляє інші технічні засоби, друга їх тиражує, третя здійснює акт незаконного втру­чання (вторгнення) у роботу ЕОМ. Дії виконавця охоплюються ч. 2 ст. 361 КК, інші співучасники несуть відповідальність за ст. 27 і ч. 2 ст. 361 КК.

8. Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем і комп'ютерних мереж може бути іноді як спосіб здійснення інших злочинів, наприклад: диверсії (ст. 113 КК), шпигунства (ст. 114 КК), шахрайства (ст. 190 КК), незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК), незаконного зби­рання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231 КК) та ін. У подібних випадках вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю: за ст. 361 КК і статтею, що передбачає відповідальність за конкретний злочин, способом здійснення якого було не­законне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ю­терів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.


Стаття 362. Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем

1. Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовою особою своїм службовим становищем —

караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни заподіяли істотну шкоду, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.


1. Предмет злочину — комп'ютерна інформація введена (закладена) в електронно-обчислювальні машини (комп'ютери), їх системи чи мережі, а також носії такої інформації (див. коментар до ст. 361 КК).

2. Об'єктивна сторона злочину припускає активні протиправні дії, що полягають у викраденні, привласненні, вимаганні комп'ютерної інформації чи її носіїв, а також у заволодінні нею шляхом шахрайства або зловживан­ня службовим становищем. У результаті здійснення зазначених дій комп'ютерна інформація вибуває із правомірного володіння власника чи іншої особи і надходить у володіння винної особи та може бути нею вико­ристана на власний розсуд.

Об'єктивні ознаки викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації, заволодіння нею шляхом шахрайства слід розуміти так само, як і в злочинах проти власності (див. коментар до статей 185, 186, 189, 190, 191 КК).

Для наявності об'єктивної сторони потрібно встановити не тільки здійснення особою одного з діянь, зазначених у ч. 1 ст. 362 КК, а й настан­ня суспільне небезпечних наслідків — комп'ютерна інформація власника чи особи, що нею володіє, внаслідок протиправних дій переходить у володіння винної особи. Вимагання комп'ютерної інформації вважається закінченим з моменту вимоги передачі комп'ютерної інформації чи передачі права на таку інформацію, поєднаної з погрозою (ст. 189 КК).

3. Суб'єктивна сторона злочину — вина у формі прямого умислу. Мотив для кваліфікації значення не має.

4. Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. У випадку ж заволодіння комп'ютерною інформацією шляхом зловживання службовим становищем чи шляхом привласнення — суб'єкт злочину спеціальний — службова особа чи особа, якій інформація була довірена чи перебувала в її віданні.

5. Якщо при викраденні комп'ютерної інформації до потерпілого було за­стосоване насильство і завдано, наприклад, тілесних ушкоджень, все вчине­не слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 362 КК і відповідною статтею, що передбачає злочин проти життя чи здоров'я. Викрадення, при­власнення, вимагання комп'ютера, який містить інформацію, або носіїв комп'ютерної інформації, що становлять значну матеріальну цінність, внаслідок чого потерпілому заподіяно істотну майнову шкоду, або заволо­діння такими предметами шляхом шахрайства, зловживання службовим ста­новищем, а також розбій з метою заволодіння зазначеними предметами по­винне кваліфікуватися також за сукупністю злочинів: за ст. 362 КК і відповідними статтями глави про злочини проти власності.

У частині 2 ст. 362 КК передбачена відповідальність за ті ж дії, вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, або такі, що завдали істот­ної шкоди (див. коментар до ст. 361 КК).


Стаття 363. Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем

1. Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчис­лювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж особою, яка відповідає за їх експлуатацію, якщо це спричинило викрадення, перекру­чення чи знищення комп'ютерної інформації, засобів її захисту, або незаконне копіювання комп'ютерної інформації, або істотне порушення робо­ти таких машин, їх систем чи комп'ютерних мереж, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними робота­ми на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно заподіяло істотну шкоду, — карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмежен­ням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.


1. Предмет злочину — автоматизовані електронно-обчислювальні маши­ни (комп'ютери), їх системи або комп'ютерні мережі (див. коментар до ст. 361 КК).

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у порушенні правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж. Правила експлуатації ЕОМ — це будь-які технічні правила, що регламентують порядок використання таких машин, збережен­ня комп'ютерної інформації, а також забезпечення засобів захисту автомати­зованих електронно-обчислювальних машин. Порушення правил може вира­жатися як в активних діях, коли особа вчинює дії всупереч розпоряджен­ням, закріпленим у правилах, так і у формі бездіяльності — невиконання обов'язків з належного використання (обслуговування) ЕОМ.

Об'єктивна сторона злочину передбачає не тільки вчинення діяння (по­рушення правил експлуатації ЕОМ), а й настання суспільне небезпечних наслідків у виді: викрадення, перекручення, знищення комп'ютерної інфор­мації або засобів її захисту, незаконного копіювання комп'ютерної інформації, істотного порушення роботи ЕОМ, їх систем чи мереж (див. коментар до статей 361, 362 КК).

Незаконне копіювання комп'ютерної інформації виявляється у виготов­ленні і привласненні копії («дубліката») носія інформації (дискети, вінчес­тера тощо). Причому виготовлення копії завжди має бути незаконним: осо­ба не мала ні дійсного, ні передбачуваного права на такі дії, вони були вчи­нені без дозволу власника інформації або з порушенням установленого по­рядку. Істотне порушення роботи електронно-обчислювальних машин вияв­ляється у виході з ладу електронної інформаційної системи або мережі, що негативно вплинуло на діяльність організації, установи, підприємства внаслідок втрати комп'ютерної інформації та призупинення функціонуван­ня комп'ютерних мереж тощо. Істотне порушення ЕОМ — поняття оціноч­не й у кожному конкретному випадку підлягає уточненню і конкретизації.

Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених наслідків.

3. Суб'єктивна сторона злочину. Щодо порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), їх сис­тем або комп'ютерних мереж можлива будь-яка форма вини, як умисел, так і необережність; що ж до суспільне небезпечних наслідків — можлива тільки необережна форма вини.

4. Суб'єкт злочину — спеціальний — особа, відповідальна за експлуатацію автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем або комп'ютерних мереж (інженери, наукові співробітники, працівники обслуго­вуючого персоналу та ін.). На дану особу повинні бути покладені обов'язки щодо правильного використання (експлуатації), обслуговування відповідно до технічних норм ЕОМ, підтримка їх у робочому стані, відновлення і за­безпечення захисту інформації тощо.

Якщо зазначені у ст. 363 КК дії вчинені посадовою особою, то за наяв­ності в її діях ознак посадових злочинів, передбачених статтями 365 або 366 КК, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

5. У частині 2 ст. 363 КК передбачена відповідальність за ті ж дії, що за­подіяли істотну шкоду. Йдеться про те, що внаслідок порушення правил ек­сплуатації ЕОМ не тільки настають суспільне небезпечні наслідки, зазначені у ч. 1 ст. 363 КК, у тому числі істотне порушення роботи ЕОМ, а їх влас­никові заподіюється істотна шкода — матеріальна, майнова, організаційна тощо. Істотна шкода — поняття оціночне.


Розділ XVII