Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материалаЗакон

Содержание


Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків
1. Суспільна небезпечність
7. Суб'єктивна сторона
Стаття 386. Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку
1. Суспільна небезпечність
Суб'єктивна сторона
Стаття 387. Розголошення даних досудового слідства або дізнання
1. Суспільна небезпечність
7. Суб'єктивна сторона
Подобный материал:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   27

Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків

1. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи переклада­ча без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання —

караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визна­чається законом.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пору­шує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства щодо одер­жання необхідних доказів, ускладнює здійснення діяльності щодо відправ­лення правосуддя, перешкоджає встановленню істини у справі та постанов-ленню дійсно правосудного судового акта.

2. Склад злочину, передбаченого у ч. 1 ст. 385 КК, є формальним, його об'єктивна сторона виражається в бездіяльності, яка являє собою відмову: а) свідка від давання показань; б) експерта від виконання обов'язків з на­дання висновку; в) перекладача від виконання обов'язків щодо здійснення перекладу. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення цими особа­ми хоча б одного із зазначених діянь.

3. На всіх стадіях кримінального та цивільного процесу свідок (статті 167, 302 КПК, ст. 182 ЦПК), експерт (статті 196, 295 КПК, ст. 177 ЦПК) та пе­рекладач (ст. 128 КПК, ст. 167 ЦПК) попереджаються про відповідальність за відмову від виконання покладених на них обов'язків. Наявність такого попередження та його належне процесуальне оформлення, з одного боку, є обов'язковою умовою відповідальності за ч. 1 ст. 385 КК, а з іншого — відрізняє цей злочин від ухилення від з'явлення (нез'явлення) до органів дізнання, досудового слідства чи до суду, яке тягне за собою лише адміністративну відповідальність за статтями 1853, 1854 КпАП. Ухилення свідка, експерта чи перекладача від з'явлення до відповідних органів тягне за собою лише адміністративну відповідальність навіть у тому випадку, як­що встановлено, що метою такого нез'явлення було небажання особи дава­ти показання, проводити експертизу чи здійснювати переклад за умови, як­що винного не було до цього попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від виконання покладених на нього обов'язків.

4. Під відмовою від виконання дій, зазначених у ч. 1 ст. 385 КК, слід ро­зуміти ухилення особи, викликаної як свідок, призначеної експертом або пе­рекладачем, від виконання процесуального обов'язку давати показання, прово­дити експертне дослідження чи здійснювати переклад за відсутністю поваж­них причин, які перешкоджали 6 виконанню цього обов'язку.

5. Відмова від виконання дій, зазначених у ч. 1 ст. 385 КК, може виявля­тися: а) у відкритій, ясно вираженій та категоричній заяві винного (в усній чи письмовій формі) про своє небажання давати показання, проводити екс­пертизу або здійснювати переклад у цілому чи в якійсь частині; б) у неправ­дивій заяві про відсутність інформованості у справі або про неможливість здійснити експертизу чи переклад; в) в замовчуванні окремих фактів та об­ставин у показаннях, експертному висновку чи перекладі. Неправдива заява про відсутність інформованості або неможливість здійснення експертизи чи перекладу, а також замовчування окремих фактів та обставин не можуть кваліфікуватися за ст. 384 КК, оскільки в цих випадках відсутні будь-які дії і особа лише замовчує відомі їй факти та обставини, що є способом відмо­ви від виконання обов'язків (див. п. 4 коментарю до ст. 384 КК).

6. Свідок, експерт та перекладач несуть відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК, якщо відмова від виконання покладених на них обов'язків має місце при провадженні дізнання, досудового слідства, судочинства з цивільних чи кримінальних справ та при розслідуванні тимчасовою слідчою чи спеціальною комісією Верховної Ради України (див. ст. 89 Конституції України). Експерт та перекладач несуть відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК і у тому випадку, якщо відмовляються від виконання покладених на них обов'язків при провадженні виконання актів органів дізнання, досудового слідства і суду (статті 14 та 15 Закону України «Про виконавче проваджен­ня» від 21 квітня 1999 р.). За наявністю на боці свідка, експерта або пере­кладача поважних причин (погане самопочуття, недостатність матеріалів, на­даних для висновку чи перекладу, тощо), які перешкоджають виконанню цими особами покладених на них обов'язків, відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК виключається. Такими поважними причинами можуть бути і різні форми примушування зазначених осіб до відмови від виконання обов'язків. У цих випадках відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК можлива лише за умови, якщо відсутні підстави для застосування статей 39—41 КК (див. коментар до цих статей).

7. Суб'єктивна сторона злочину виражається тільки у прямому умислі. Мотиви та мета можуть бути різними. Якщо діяння, зазначене в ч. 1 ст. 385 КК, вчиняється з метою приховування злочину, раніше вчиненого членом сім'ї, близьким родичем або самою особою, яка відмовляється давати показання, робити висновок чи здійснювати переклад, вчинене на підставі ч. 2 ст. 385 та ч. 2 ст. 396 КК не містить ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК (див. коментар до ст. 396 КК). Якщо відмова від показань, висновку чи перекладу вчиняється з метою приховування тяжкого чи особ­ливо тяжкого злочину, вчиненого іншою особою, діяння винного слід кваліфікувати лише за ч. 1 ст. 385, оскільки приховування злочину (ч. 1 ст. 396 КК) може бути вчинене лише шляхом активних дій (див. коментар до ст. 396 КК).

8. Суб'єкт злочину — спеціальний: свідок, експерт або перекладач. По­терпілий, спеціаліст, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, цивільний позивач та відповідач за відмову від давання показань відповідальності не несуть.

9. У частині 2 ст. 385 КК конкретизуються положення Конституції Ук­раїни (ч. 1 ст. 63) та встановлюється, що не підлягає кримінальній відпові­дальності особа за відмову давати показання при провадженні дізнання, до-судового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів (див. п. З коментарю до ст. 380 КК).

Однак, якщо особа добровільно заявляє про намір давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї або близьких родичів і ця заява офіційно оформ­ляється в належному процесуальному порядку, то подальша відмова особи від давання показань або давання завідомо неправдивих показань може зумовити відповідальність за статтями 385 чи 384 КК.


Стаття 386. Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку

Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, ор­ганів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України чи дізнання, примушування їх до відмо­ви від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо не­правдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильст­вом, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошен­ня відомостей, що їх ганьблять, або підкуп свідка, потерпілого чи експер­та з тією самою метою, а також погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок —

караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він про­тидіє органам дізнання, досудового слідства та суду в одержанні необхідних доказів та встановленні істини у справі при розслідуванні злочинів та судо­вому розгляді кримінальних і цивільних справ, перешкоджає постановлен-ню правосудного судового акта і посягає на безпеку й особисту недотор­канність осіб, діяльність яких сприяє здійсненню правосуддя.

2. Потерпілими від злочину можуть бути: а) свідок; б) потерпілий; в) екс­перт; г) їхні близькі родичі (див. коментар до статей 384 та 385 КК). Підо­зрюваний, обвинувачений, підсудний, цивільний позивач або відповідач, спеціаліст, перекладач, понятий та захисник не можуть бути потерпілими від цього злочину. Якщо зазначені в ст. 386 КК дії вчиняються щодо захис­ника чи представника особи, які надають правову допомогу, то залежно від конкретних обставин справи вони можуть бути кваліфіковані за статтями 397 або 398 КК. Якщо такі дії вчиняються щодо інших учасників процесу, то вони можуть бути кваліфіковані за відповідними статтями, що передба­чають відповідальність за злочини проти життя, здоров'я чи власності. Ана­логічні дії, вчинені щодо понятого, спеціаліста та перекладача, за наявністю умов, зазначених в законі, можуть бути кваліфіковані і за ст. 350 КК.

Перешкоджання з'явленню та примушування до відмови від давання чи до давання завідомо неправдивих показань або висновку може здійснювати­ся не тільки шляхом безпосереднього впливу на самого свідка, потерпілого чи експерта, але й шляхом погрози щодо їхніх близьких родичів, які в тако­му випадку також є потерпілими від злочину, передбаченого ст. 386 КК.

3. Склад злочину, передбаченого у ст. 386 КК, є формальним. Його об'єктивна сторона полягає в активній поведінці особи — діях, які здійсню­ються в одній з таких форм: 1) перешкоджання з'явленню особам, зазначе­ним у ст. 386 КК, в органи дізнання, досудового слідства чи до суду або у тимчасову слідчу чи спеціальну комісію Верховної Ради України (див. ст. 89 Конституції України); 2) примушування зазначених осіб до відмови від да­вання показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, зни­щенням майна або розголошенням ганебних відомостей; 3) примушування цих осіб зазначеними способами до давання завідомо неправдивих показань чи висновку; 4) підкуп зазначених осіб з метою перешкоджання їх з'явлен­ню до відповідних органів, схиляння до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку; 5) погроза вбивством, насиль­ством, знищенням майна чи розголошенням ганебних відомостей щодо за­значених осіб з помсти за раніше дані показання чи висновок.

4. Зазначені в ст. 386 КК дії можуть бути вчинені під час розслідування чи судового розгляду цивільних, адміністративних та кримінальних справ. Злочин вважається закінченим з моменту здійснення однієї із зазначених у законі дій незалежно від того, чи вдалося в дійсності перешкодити з'явлен­ню потерпілих у слідчо-судові органи, примусити або схилити їх до відмо­ви від давання чи до давання завідомо неправдивих показань або висновку. За рамками складу злочину перебувають і дії, що виразилися у фактичній реалізації тієї погрози, яку висловлював винний, і у випадку їх вчинення во­ни підлягають самостійній кваліфікації (див. пункти 5 та 6 коментарю до ст. 386 КК).

5. Перешкоджання припускає активну протидію особам, зазначеним у ст. 386 КК, з'явитися за викликом до судово-слідчих органів, яка здій­снюється або шляхом створення різних перешкод до такого з'явлення (відібрання одягу, зачинення у приміщенні, відмова у видачі грошей на до­рогу тощо), або шляхом психічного впливу (погрози) на свідомість та волю цих осіб чи їхніх близьких родичів. Психічний вплив на свідка, потерпілого чи експерта охоплюється (за винятком погрози вбивством) ознаками ст. 386 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо перешкоджання ви­ражається у погрозі вбивством, у фактичному застосуванні фізичного на­сильства або знищенні майна, то дії винного слід кваліфікувати не тільки за ст. 386 КК, а й за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти життя, здоров'я або власності.

6. Примушуванням слід вважати такий психічний вплив на свідомість та волю осіб, зазначених у ст. 386 КК, який спрямований на схиляння їх до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи вис­новку. Воно може здійснюватися шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна або розголошенням відомостей, що ганьблять потерпіло­го. Такі способи примушування, як погроза насильством або знищенням майна, охоплюються ознаками ст. 386 КК, а примушування шляхом погро­зи вбивством (за наявністю реальних підстав побоюватися її виконання) утворюють ідеальну сукупність злочинів, які підлягають кваліфікації за ст. 386 КК та за частинами 1 або 2 ст. 129 КК. За сукупністю слід кваліфіку­вати і погрозу вбивством, висловлену щодо свідка, потерпілого, експерта або їхніх близьких родичів з мотивів помсти за раніше дані показання чи вис­новок. Погроза розголошенням відомостей, що ганьблять потерпілого чи йо­го близьких (шантаж), кваліфікується тільки за ст. 386 КК і являє собою залякування розголошенням таких відомостей, які, на думку самого по­терпілого, принижують його честь та гідність і які він бажає зберегти у таємниці.

Якщо під впливом примушування свідок чи експерт відмовилися від да­вання показань чи висновку або ці самі особи, а також потерпілий дали завідомо неправдиві показання чи висновок, то вони несуть відповідальність за ч. 1 ст. 385 або за ст. 384 КК за умови, якщо відсутні підстави для засто­сування статей 39—41 КК.

7. Підкуп як спосіб вчинення цього злочину полягає в матеріальній ви­нагороді свідка, потерпілого або експерта особисто або через посередників чи в обіцянці майнових вигод, позбавленні від матеріальних витрат за відмову від давання або за давання неправдивих показань чи висновку. Фактичне одержання свідком, потерпілим або експертом незаконної вина­городи в результаті їх підкупу та сума (розмір) такої винагороди на кваліфікацію не впливають. Однак за наявністю зазначених у законі умов дії судового експерта, що одержав таку винагороду, можуть бути кваліфіко­вані за ст. 354 КК (див. коментар до ст. 354 та п. 8 коментарю до ст. 384 КК).

8. Перелік способів примушування, зазначених у ст. 386 КК, є вичерп­ним. Тому, якщо особу схиляють до відмови від давання або до давання не­правдивих показань чи висновку іншим способом (наприклад, шляхом умов­лянь або залякування виселенням із квартири, розірванням шлюбу тощо), дії винного не можуть бути кваліфіковані за ст. 386 КК і являють собою підбурювання (ч. 4 ст. 27 КК) до злочину, передбаченого ст. 384 або ч. 1 ст. 385 КК.

9. Як примушування, так і підкуп, про які йдеться в ст. 386 КК, по суті являють собою спеціальні види підбурювання до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку, які виділені у са­мостійний склад злочину і при вчиненні яких дії винного охоплюються ознаками ст. 386 КК і додаткової кваліфікації не потребують.

10. Якщо перешкоджання з'явленню, підкуп, примушування до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку здійснюються особою з метою приховування вчиненого нею самою тяжкого чи особливо тяжкого злочину, то дії винного слід кваліфікувати тільки за ст. 386 КК. Якщо такі дії вчиняються з метою приховування злочину, вчи­неного іншою (третьою) особою, то дії винного слід кваліфікувати не тільки за ст. 386 КК, а й за ч. 1 ст. 396 КК.

Якщо під впливом примушування свідок чи експерт відмовилися від да­вання показань чи висновку або ці самі особи, а також потерпілий дали завідомо неправдиві показання чи висновок, то вони несуть відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК або за ст. 384 КК за умови, якщо відсутні підстави для застосування статей 39—41 КК.

Якщо відмова від давання або давання завідомо неправдивих показань чи висновку мали місце внаслідок підкупу, то дії винних, які відмовилися від давання показань чи висновку або дали неправдиві показання чи висновок, слід кваліфікувати за ст. 384 або за ч. 1 ст. 385 КК.

11. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою — перешкодити з'явленню в судово-слідчі органи або примусити чи схилити шляхом підкупу до відмови від давання або до да­вання завідомо неправдивих показань чи висновку. При погрозі за раніше дані показання чи висновок обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мотив помсти.

12. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Якщо перешкоджання з'явленню або примушування до відмови від да­вання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку вчиня­ються службовою особою шляхом використання свого службового станови­ща або перевищення повноважень, дії винного слід кваліфікувати не тільки за ст. 386, а й за статтями 364 чи 365 КК. Якщо примушування до давання неправдивих показань здійснюється при допиті особою, яка проводить дізнання чи досудове слідство, її дії слід кваліфікувати за ст. 373 КК (див. коментар до цієї статті).


Стаття 387. Розголошення даних досудового слідства або дізнання

1. Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка про­вадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суд­дею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосеред­ньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, —

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пере­шкоджає своєчасному виявленню, розкриттю та припиненню злочинів, ускладнює діяльність органів слідства та суду щодо всебічного, повного й об'єктивного розслідування та розгляду кримінальних справ, а також пося­гає на честь та гідність осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

2. Предметом злочину є дані дізнання чи досудового слідства, тобто такі відомості, які: а) стосуються обставин розслідуваного злочину, підозрюваних чи обвинувачених у ньому осіб та інших доказів у кримінальній справі; б) отримані в ході здійснення дізнання чи досудового слідства; в) закріплені або підлягають закріпленню в матеріалах кримінальної справи у встановле­ному законом процесуальному порядку; г) не підлягають оголошенню без спеціального на те дозволу з боку уповноважених на це осіб.

3. За частиною 2 ст. 387 КК предметом злочину є не будь-які дані дізнан­ня чи досудового слідства, а лише ті з них, що ганьблять людину, принижу­ють її честь та гідність. До них належать відомості про обставини та факти, які особа бажає зберегти в таємниці і розголошення яких свідчить про непо­рядну поведінку, торкається почуття самоповаги, підриває її авторитет, репу­тацію, компрометує в очах оточуючих її осіб тощо. Якщо службова особа, за­значена у ч. 2 ст. 387 КК, розголошує інші дані дізнання чи досудового слідства (ті, що не ганьблять людину та не принижують її честь та гідність), її дії слід розглядати як дисциплінарний проступок, а за наявністю необхідних умов — кваліфікувати за ст. 364 КК (див. п. 7 коментарю до ст. 387 КК).

4. Склад злочину, передбаченого ст. 387 КК, є формальним і з об'єктив­ної сторони може бути вчинений тільки шляхом дії, яка є порушенням по­кладеного на особу правового обов'язку і полягає в розголошенні будь-яким способом (безпосередньо, по телефону, у листі, засобах масової інформації тощо) даних дізнання чи досудового слідства без дозволу, всупереч забороні або в неналежному обсязі та доведенні таких даних до відома хоча б однієї особи, яка не має права на ознайомлення з ними.

Злочин визнається закінченим з того моменту, коли дані дізнання .чи до­судового слідства, щодо яких є заборона на їх розголошення, стали надбан­ням будь-якої особи, яка не має права на ознайомлення з ними. Такими осо­бами можуть бути як ті, хто бере участь у справі (наприклад, інші свідки), так і сторонні особи, які не мають відношення до справи.

5. Згідно зі ст. 121 КПК дані досудового слідства можна розголосити ли­ше з дозволу слідчого або прокурора і тільки у тому обсязі, в якому вони вважають можливим. У необхідних випадках слід зробити попередження про обов'язок не розголошувати (про заборону оголошувати) ці дані. Тому обов'язковою умовою відповідальності за ч. 1 ст. 387 КК є наявність спеціального попередження про заборону розголошувати (обов'язок не розголошувати) дані дізнання чи досудового слідства, яке висловлюється особі офіційно та оформляється у встановленому законом процесуальному поряд­ку. Попередження може стосуватися всіх даних, певної їх частини або окре­мих відомостей чи фактів і може бути здійснене на будь-якій стадії розслідування. Відсутність такого попередження виключає відповідальність за ч. 1 ст. 387 КК, оскільки не породжує правового обов'язку особи утриму­ватися від розголошення цих даних. Відповідальність за ч. 1 ст. 387 КК ви­ключається й у тому випадку, якщо дозвіл оголошувати ці дані був відсутній, однак офіційне попередження про заборону на їх розголошення • не було оформлене у встановленому законом порядку.

6. Для притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 387 КК, наявність спеціального попередження про заборону на розголошення таких відомостей не потрібна, оскільки збереження в таємниці даних дізнання чи досудового слідства входить до кола службових обов'язків осіб, зазначених у ч. 2 ст. 387 КК.

7. Суб'єктивна сторона злочину полягає тільки в прямому умислі, оскільки винний усвідомлює, що, незважаючи на існуючу заборону і зроб­лене про це попередження, він розголошує дані слідства чи дізнання та ба­жає цього. Мотиви та мета такого розголошення можуть бути різними. При вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 387 КК, винний також усвідомлює, що розголошені ним відомості ганьблять людину, принижують її честь та гідність і, розголошуючи їх, він порушує свій службовий обов'язок. Розго­лошення даних дізнання чи досудового слідства з необережності (напри­клад, внаслідок порушення правил збереження документів чи їх втрати) ви­ключає відповідальність за ст. 387 КК.

8. Суб'єкт злочину — спеціальний. За частиною 1 ст. 387 КК ним можуть бути дві категорії осіб: а) такі учасники процесу, як свідок, потерпілий, цивільний позивач та відповідач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий (статті 32, 121, 127 КПК); б) інші особи, які були присутні під час провадження слідчих дій (законний представник, педагог, лікар, секретар, особа, що бере участь в упізнанні, яка знаходиться в оточенні при огляді то­що).

9. За частиною 2 ст. 387 КК суб'єктом злочину є: суддя, народний засіда­тель, присяжний, прокурор, слідчий, працівник органу дізнання, оператив-но-розшукового органу (статті 32, 101, 102 КПК, ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.). За частиною 2 ст. 387 КК особа визнається суб'єктом злочину незалежно від того, чи бра­ла вона безпосередню участь у досудовому слідстві чи дізнанні, чи відомості, які є предметом злочину, стали їй відомі іншим шляхом у зв'язку з її служ­бовою діяльністю.

Якщо розголошення таких даних вчиняється службовою особою зазначе­них органів та заподіює істотну шкоду правам і інтересам фізичних або юри­дичних осіб, державним чи громадським інтересам, то вчинене, залежно від конкретних обставин справи та форми вини, може бути кваліфіковане за статтями 364 або 367 КК.

Підозрюваний та обвинувачений не несуть відповідальності за ст. 387 КК.