Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание Стаття 412. Необережне знищення або пошкодження військового майна 2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, — 1. Про безпосередній об'єкт 4. Суб'єктивна сторона Стаття 413. Марнотратство або втрата військового майна 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, — Засоби пересування 2. З об'єктивної сторони 5. З суб'єктивної сторони 2. Те саме діяння, що заподіяло тілесні ушкодження кільком особам або смерть потерпілого, — 3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб чи інші тяжкі наслідки, — Радіоактивні речовини — 2. Об'єктивна сторона 3. Суб'єктивна сторона Стаття 415. Порушення правил водіння або експлуатації машин 2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб, — 1. Безпосереднім об'єктом 2. Об'єктивна сторона 4. Суб'єктивна сторона

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Стаття 412. Необережне знищення або пошкодження військового майна

1. Необережне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової і спеціальної техніки чи іншого військо­вого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або

триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, —

караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.


1. Про безпосередній об'єкт та предмет злочину див. коментар до ст. 411 КК.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у необережному знищенні або по­шкодженні зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової і спеціальної техніки чи іншого військового майна, що заподіяло шкоду у ве­ликих розмірах, спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

3. Склад злочину є матеріальним, що означає необхідність наявності наслідків, зазначених у коментованій статті. Цей злочин може бути скоєний як діями, так і внаслідок бездіяльності. Закінченим злочин вважається після настання наслідків.

Про заподіяння шкоди у великих розмірах див. п. З примітки до ст. 185 КК.

Про спричинення загибелі людей див. коментар до ст. 411 КК. Інші тяжкі наслідки — це заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам або заподіяння значної матеріальної шкоди військовій установі або військово­службовцям.

При вирішенні питання про те, чи є матеріальні збитки значними, слід враховувати не тільки вартість, розмір знищеного або пошкодженого майна в натуральному вигляді, але і його значимість для несення військової служби.

Для застосування коментованої статті слід встановити наявність причин­ного зв'язку між діями (бездіяльністю) особи та наслідками, що настали.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини: особа передбачає можливість знищення (пошкодження) військового майна зі спричиненням загибелі людей або інших тяжких наслідків, але лег­коважно розраховує на відвернення тяжких наслідків, або не передбачає цих наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

5. Суб'єктами злочину є військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військо­вих формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші осо­би, визначені законом.

Знищення або пошкодження військового майна внаслідок невиконання або неналежного виконання військовою службовою особою своїх службових обов'язків тягне відповідальність за недбале ставлення до військової служ­би (ст. 425 КК).


Стаття 413. Марнотратство або втрата військового майна

1. Продаж, застава, передача в користування військовослужбовцем строкової служби виданих йому для особистого користування предметів обмундирування або спорядження (марнотратство), а також втрата або зіпсування цих предметів внаслідок порушення правил їх зберігання —

караються арештом на строк до шести місяців або триманням у дис­циплінарному батальйоні на строк до двох років.

2. Втрата або зіпсування ввірених для службового користування зброї, бойових припасів, засобів пересування, предметів технічного постачання або іншого військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання —

караються арештом на строк до шести місяців або триманням у дис­циплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.


1. Об'єктом марнотратства, втрати і псування обмундирування та споря­дження є порядок використання і зберігання військового майна, установле­ний військовими статутами, порадниками, інструкціями та наказами.

Предметом злочину є обмундирування та спорядження, яке видається військовослужбовцю в особисте користування та не є його власністю; за ч. 2 — зброя, бойові припаси, засоби пересування, предмети технічного по­стачання та інше військове майно.

Обмундирування — це військовий одяг, який видається військовослуж­бовцю на певні строки ношення (шинель, брюки, кітель, камуфляж, го­ловний убір тощо) («Положення про речове забезпечення військовослуж­бовців Збройних Сил у мирний час», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 1998 р.).

Спорядження — прилади та інші предмети, необхідні військовослужбов­цю для виконання певних завдань (протигаз, речовий мішок тощо).

Під зброєю в цьому випадку розуміється зброя (пістолет, автомат), яка закріплена особисто за військовослужбовцем, і зброя колективного корис­тування (наприклад, гармата).

Засоби пересування включають усі види військового транспорту, що пере­буває в особистому чи колективному службовому користуванні.

Предметами технічного постачання вважаються різноманітні прилади, інструменти і пристрої, які використовуються у військах.

Під іншим військовим майном слід розуміти будь-яке військове майно, що вручається військовослужбовцю для використання за цільовим призначен­ням і підлягає поверненню.

2. З об'єктивної сторони злочин може виявлятися у таких діях:

1) марнотратстві; 2) втраті або псуванні цих предметів внаслідок порушен­ня правил їх зберігання.

3. Марнотратством визнається продаж, застава чи передача у корис­тування іншій особі військовослужбовцем строкової служби предметів об­мундирування або спорядження, які були видані йому для особистого кори­стування.

Продаж — це коли винний передає іншій особі в постійне користування , предмети обмундирування та спорядження за гроші чи іншу метеріальну ви- | нагороду або обмінює їх на інші матеріальні цінності.

Застава — це передача іншій особі на тимчасове зберігання предметів об­мундирування й спорядження та одержання замість них грошових чи ма­теріальних коштів з умовою їх повернення. Небезпечність застави полягає в тому, що військове майно вибуває зі сфери матеріального забезпечення осо­бового складу та створюється загроза його втрати, зіпсування, знищення.

Передача в користування полягає в передачі предметів обмундирування та спорядження іншій особі на деякий час чи безповоротно, безоплатно або з метою отримання яких-небудь вигід, матеріального чи нематеріального ха­рактеру.

Обов'язкова ознака марнотратства — перехід предметів обмундирування та спорядження з володіння військовослужбовця, якому вони належали на праві особистого користування, в неправомірне володіння іншими особами.

Втрата — це вихід предметів обмундирування та спорядження із во­лодіння військовослужбовця. Як втрату належить кваліфікувати випадки, коли військовослужбовець внаслідок порушень правил збереження втратив ці предмети або залишив їх без догляду і вони були вкрадені.

Зіпсування — це приведення предметів обмундирування та спорядження в повну або часткову непридатність.

4. За втрату і зіпсування ввірених для службового користування зброї, боєприпасів, засобів пересування, предметів технічного постачання чи іншо­го військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання відповідальність настає за п. 2 ст. 413 КК.

5. З суб'єктивної сторони марнотратство скоюється з умисною формою вини. Для втрати та зіпсування характерна необережна форма вини.

6. Суб'єктом злочину є військовослужбовець строкової служби, особа офіцерського складу, військовослужбовці за контрактом.

7. Порушення правил зберігання слід відрізняти від порушення правил експлуатації військової техніки. Відповідальність за злочинне порушення правил поводження з військовою технікою передбачена статтями 414— 416 КК.

Умисне зіпсування зброї чи іншого майна кваліфікується за ст. 411 КК. Незаконне відчуження з корисливою метою майна, не зазначеного у п. 1 ст. 413 КК, розглядається як розкрадання. Ті ж дії щодо вогнепальної зброї та боєприпасів кваліфікуються за сукупністю злочинів — за ст. 410 КК.

8. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.


Стаття 414. Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення

1. Порушення правил поводження зі зброєю, а також із боєприпасами, вибуховими, радіоактивними та іншими речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, якщо це заподіяло по­терпілому тілесні ушкодження, —

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, що заподіяло тілесні ушкодження кільком особам або смерть потерпілого, —

карається позбавленням волі на строк від двох до десяти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб чи інші тяжкі наслідки, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.


На озброєнні Збройних Сил України знаходяться різні системи і види зброї, боєприпасів, вибухових, радіоактивних та інших речовин, які станов­лять підвищену небезпеку для оточуючих.

Використання цих предметів і речовин поєднане із суворим дотриманням правил обмеженого поводження з ними. Порушення цих правил може при­звести до загибелі і каліцтва людей, знищення військового майна, інших тяжких наслідків.

Окремі предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих, вимагають особливого поводження з ними в процесі їх використання і під час зберігання. Порушення встановлених правил їх зберігання може також призвести до шкідливих наслідків.

1. Об'єктом злочину є встановлений порядок поводження зі зброєю, боєприпасами, речовинами і предметами, які становлять підвищену небез­пеку для оточуючих, а також безпека і здоров'я громадян, у тому числі і самих військовослужбовців. Цей порядок визначається військовими статутами та іншими нормативними актами (постановами, правилами, по­радниками, курсами стрільб для різних видів зброї), в яких міститься пе­релік правил, що забезпечують безпечні умови поводження зі зброєю, відповідними речовинами і предметами (статті 11, 144—154 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України»; статті 2, 4, 5 «Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України»; Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р.; «Положення про порядок застосування зброї, бойової техніки та спеціальних засобів під час охорони державного кордону і виключної (морської) економічної зони України», затверджене постановою Кабінету Міністрів від 2 червня 1998 р.; «Правила застосування зброї, бойової техніки, озброєння кораблів (катерів), літаків і вертольотів Прикордонних військ, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу під час охорони державного кордону та виключної (морської) економічної зони України», затверджені наказом Держкомкордону від 29 жовтня 1998 р.; «Положення про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями Служби безпеки України», затверджене наказом Голови Служби безпеки від 31 березня 1999 р. № 77; «Положення про розслідування та облік не­щасних випадків з військовослужбовцями Прикордонних військ України», затверджене наказом Держкомкордону від 28 серпня 1999 р.; «Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України», затверджена наказом Міністра оборо­ни України від 6 лютого 2001 р. № 36).

Під зброєю у цій статті розуміється табельна вогнепальна та інша підви­щеної небезпеки зброя (наприклад, реактивна, ракетна), що є на озброєнні військової частини.

Порушення правил поводження з мисливською зброєю не утворює складу злочину, передбаченого ст. 414 КК,

Боєприпаси — це складова частина озброєння, безпосередньо призначена для ураження живої сили і техніки, руйнування споруд (ст. 1 Закону Ук­раїни «Про державну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхімії» від 21 вересня 2000 р.). До боєприпасів відносяться арти­лерійські і реактивні снаряди, головні частини ракет і торпед, бойові патро­ни до стрілецької зброї, гранати, бомби, міни тощо.

Вибухові речовини — це хімічні сполуки або їх суміші, здатні під дією удару, наколювання, тертя та підігріву вибухати. До цих речовин належать, наприклад, порох, аматоли, тетрил, тротил, пікринова кислота, гримуча ртуть тощо (ст. 1 «Конвенції про маркування пластичних вибухових речо­вин з метою їх виявлення» від 1 березня 1991 р.).

Радіоактивні речовини — це речовини природного або штучного поход­ження, які містять у своєму складі радіоактивні ізотопи, що являють собою джерело іонізуючих випромінювань і тому є небезпечними для оточуючих («Інструкція щодо проведення радіаційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через державний кордон та на митній тери­торії України», затверджена наказом Міністерства екології та природних ре­сурсів України від 15 травня 2000 р. № 27).

Іншими речовинами і предметами, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих, визнаються будь-які штатні технічні засоби, що знаходяться у військовій частині і мають властивість при порушенні правил поводження з ними уражати (спричиняти ушкодження, порушувати функції, впливати на здоров'я) тих, хто знаходиться в зоні їх дії.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає в порушенні правил поводження зі зброєю, а також з предметами та речовинами, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих та настання шкідливих наслідків.

Якщо тілесні ушкодження (незалежно від ступеня тяжкості) спричинені одній людині, то вчинене кваліфікується за ч. 1 ст. 414 КК.

При спричиненні тілесних ушкоджень кільком особам (двом або більше) відповідальність настає за ч. 2 ст. 414 КК. За цією ж частиною кваліфіку­ються порушення правил поводження зі зброєю або речовинами і пред­метами, що становлять підвищену небезпеку, якщо наслідками була смерть однієї людини.

Якщо наслідком злочину була смерть двох і більше людей, діяння кваліфікується за ч. З ст. 414 КК. За цією ж частиною особа несе кримінальну відповідальність у випадках настання інших тяжких наслідків.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти велику матеріальну шко­ду, але при тій умові, що утворюється загроза спричинення шкоди життю і здоров'ю оточуючих.

3. Суб'єктивна сторона злочину — необережна форма вини.

4. Суб'єктом злочину є військовослужбовець, який за характером служ­би або в силу інших обставин володіє зброєю, боєприпасами, іншими речо­винами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих.

Якщо наслідком злочину стала смерть потерпілого або спричинення тяж­ких тілесних ушкоджень, додаткової кваліфікації за статтями, які пе­редбачають відповідальність за злочини проти особи, не вимагається.

Коли внаслідок порушення правил поводження зі зброєю або іншими предметами не тільки настали шкідливі наслідки щодо людей, але й спри­чинена істотна шкода військовій техніці, дії особи кваліфікуються за су­купністю злочинів — за ст. 414 і ч. 2 ст. 413 КК.

Якщо порушені не правила поводження зі зброєю і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих, а порядок їх застосування у зв'язку з несенням спеціальної служби (вартової, вахтової, патрульної, на бойовому чергуванні тощо), то відповідальність настає не за ст. 414 КК, а за відповідною статтею, яка передбачає відповідальність за порушення поряд­ку несення спеціальних служб.

Розмежування між складами злочинів визначається особливим суб'єктом і особливим способом заподіяння необережних тілесних ушкоджень або смерті. За ст. 414 КК кваліфікуються дії тільки військовослужбовця і тільки у випадку, коли він спричинив необережні тілесні ушкодження або смерть внаслідок порушення правил поводження з табельною зброєю або речо­винами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих і володільцем яких є військове відомство. Дії військовослужбовця, який спри­чинив з необережності тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження або смерть потерпілому іншим шляхом, кваліфікуються за відповідними стаття­ми Кримінального кодексу.


Стаття 415. Порушення правил водіння або експлуатації машин

1. Порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого, —

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.


1. Безпосереднім об'єктом злочину є установлений порядок водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що забезпечує безпеку їх руху для людей, майна та боєготовності військ (Закон України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р.; ст. 162 «Стройового статуту Збройних Сил України»; «Правила дорожнього руху», затверджені постано­вою Кабінету Міністрів від 10 жовтня 2001 р. № 1306; «Положення про про­ведення технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорт та при­чепів у Збройних Силах України», затверджене наказом Міністра оборони України від 2 грудня 1996 р. № 378; «Положення про органи безпеки до­рожнього руху Міністерства оборони України», затверджене наказом Міністра оборони України від 1 листопада 1999 р. № 330; «Положення про службу безпеки дорожнього руху Держкомкордону України», затверджене наказом Голови Держкомкордону від 24 квітня 1998 р. № 169; постанова Верховного Суду України «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про транспортні злочини»від 24 грудня 1982 р.)

Бойова машина — це гусенична або колісна самохідна машина, на якій установлено озброєння, призначене для ведення бою, забезпечення бойових дій та управління військами (танки, бронетранспортери, самохідні арти­лерійські та ракетні установки тощо).

Спеціальна машина — це машина з установленим спеціальним обладнанням, призначеним для управління військами і зброєю, бойового і технічного забезпечення, тилового забезпечення і обслуговування (самохідна інженерна техніка та техніка зв'язку, санітарний транспорт, пере­сувні майстерні, лабораторії, бульдозери тощо).

Транспортна машина — це машина, призначена для перевезень особово­го складу, зброї, військової техніки, інших матеріальних засобів, а також ма­шини, які використовуються для повсякденного господарського, культурно-побутового та іншого обслуговування військових частин.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у недодержанні військовослуж­бовцями при керуванні бойовою, спеціальною чи транспортною машиною установлених правил їх водіння чи експлуатації, шкідливих наслідках та причинному зв'язку. Ці правила встановлені не тільки «Правилами дорож­нього руху» та військовими статутами, а й спеціальними нормативними актами, які діють у Збройних Силах України та інших військових фор­муваннях. Викладене обумовлене тим, що водіння та експлуатація таких машин у військах може здійснюватися в особливих умовах, у тому числі в різних умовах місцевості — в умовах бездоріжжя, у лісі, пустелі, де не діють «Правила дорожнього руху», при різних гідрометеорологічних умовах. Тому диспозиція статті є бланкетною. Порушення правил водіння або ек­сплуатації таких машин може бути скоєне як дією, так і бездіяльністю.

Водіння — це процес безпосереднього керування рухомою машиною, яке починається рухом ходової частини машини (коліс, гусениць) та закінчується припиненням руху. З початку і до кінця руху водій зобов'яза­ний додержуватися встановлених правил водіння.

Під експлуатацією слід розуміти використання таких машин за призначенням та проведення їх технічного обслуговування, виконання технічних норм і правил, які забезпечують нормальну роботу агрегатів, сис­тем і механізмів, а також виконання вимог безпеки у будь-яких умовах.

Прикладом порушення правил водіння може бути виїзд водія такої машини на зустрічну смугу руху та зіткнення з іншим автомобілем; пору­шення правил руху заднім ходом, внаслідок чого водій скоїв наїзд на військовослужбовця, який став позаду машини; невжиття заходів щодо зу­пинення машини, внаслідок чого пішохід, який перебігав дорогу, був збитий тощо.

Прикладом порушення правил експлуатації автомобіля є передача керма іншій особі, яка не мала права на управління машиною, випуск у рейс технічно несправної машини тощо.

Обов'язковою умовою настання відповідальності за порушення правил водіння чи експлуатації таких машин є настання суспільне небезпечних наслідків (заподіяння потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень або загибель потерпілого).

3. Кваліфікуюча ознака злочину передбачена в ч. 2 цієї статті — загибель кількох (тобто двох та більше) осіб.

Визначення середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень подане у коментарі до статей 121 і 122 КК.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується лише необережною формою вини. При цьому винний не передбачає настання суспільне небез­печних наслідків, хоч повинен був і міг їх передбачити (злочинна недбалість), або передбачає настання суспільне небезпечних наслідків, лег­коважно розраховуючи на їх відвернення (злочинна самовпевненість). Якщо під час розслідування справи буде встановлено, що заподіяння потерпілому смерті або тілесних ушкоджень середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень охоплювалося умислом винної особи, то такі дії слід розглядати як умисний злочин проти життя та здоров'я.

5. Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець, що без­посередньо керує рухом такої машини, а також військовослужбовець, у обов'язки якого входить забезпечення безпеки руху (командир відповідного підрозділу, начальник контрольно-технічного пункту тощо), чи інший військо­вослужбовець, відповідальний за експлуатацію. Для притягнення військово­службовця до відповідальності за цією статтею не має значення, чи був право­порушник штатним водієм такої машини і чи вміє він водити машину.

Не підлягає кримінальній відповідальності військовослужбовець, який вчиться водінню на учбовій машині під наглядом інструктора. У цьому ви­падку обов'язок щодо забезпечення безпеки руху покладена на інструктора, який і буде відповідати за порушення правил водіння.