Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких встановлюється закон
| Вид материала | Закон |
- Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
- Козацька демократична конституція, 466.79kb.
- Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
- Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
- Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
- Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
- Символ національної І державної величі, 384.5kb.
- Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
- Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
- Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.
Стаття 402. Непокора
1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу —
караються службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені групою осіб або спричинили тяжкі наслідки, —
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
1. Життя і діяльність Збройних Сил України побудовані на принципі повної єдиноначальності командирів і начальників. Суть єдиноначальності полягає в зосередженні у командира всіх функцій управління ввіреним підрозділом. Він повністю відповідає за бойову підготовку, військову дисципліну, стан озброєння, бойової техніки, транспорту, матеріально-побутове і медичне забезпечення військової частини. Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий зобов'язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встановлений строк, крім випадків віддання явно злочинного наказу та розпорядження. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. Непокора є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.
В умовах воєнного стану чи бойовій обстановці цей злочин може призвести до зриву виконання бойового завдання чи інших тяжких наслідків.
2. Безпосереднім об'єктом злочину є установлений порядок підлеглості. «Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», затверджений Законом України від 24 березня 1999 р., дає визначення поняттям «начальники» та «підлеглі», «старші та молодші за військовим званням».
Відповідно до ст. 28 цього Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособове приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Згідно зі ст. ЗО Статуту начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Стаття 31 Статуту дає визначення прямих та безпосередніх начальників, а ст. 32 — визначення начальників залежно від їх військових звань.
3. З об'єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокора) або в іншому умисному невиконанні наказу.
Начальник — особа, якій постійно чи тимчасово підлеглі інші військовослужбовці. Різняться начальники за службовим становищем та за військовим званням. Начальники, яким військовослужбовці підлеглі по службі, — прямі начальники, а найближчий з них — безпосередній начальник.
Наказ (розпорядження) — це обов'язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дії по службі. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має мету — досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось).
Наказ (розпорядження) може бути відданий письмово, усно або іншим способом, переданий безпосередньо підлеглому чи через інших осіб, у тому числі телефоном, телеграфом, через радіозв'язок тощо. З деяких питань військової служби встановлена тільки письмова форма віддання наказів (наприклад, з питань витрати грошових коштів).
Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав. Проте відповідно до ст. 60 Конституції України у випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження вони не підлягають виконанню. Підлеглий, який виконав явно злочинний наказ, та начальник, який його віддав, підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.
4. Існують випадки, коли у зв'язку з порушенням підлеглим загальних вимог військової служби начальник віддає наказ про припинення правопорушення та виконання ним своїх обов'язків. Невиконання такого наказу підпадає під ознаки ст. 402 КК. Невиконанням наказу є також відмова вартового виконати наказ начальника заступити на пост чатовим.
5. Відповідальність за ст. 402 КК настає за невиконання наказу, який містить конкретну вимогу. Невиконання вимог загальних обов'язкових норм, що містяться у статутах, порадниках, інструкціях, не може розглядатись як непокора.
Відповідальність за невиконання таких загальних норм може наставати як за недбале ставлення до військової служби. За порушення статутних правил вартової, внутрішньої служби, правил водіння або експлуатації машин відповідальність настає за спеціальними нормами КК.
6. Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстративно скоювати дії, які свідчать, що наказ виконуватись не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно. Публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, буде свідчити про підвищену суспільну небезпеку.
7. Сперечання підлеглого з приводу отриманого наказу, його обговорення не створюють складу злочину, якщо наказ виконаний. У цьому випадку сперечання може тягнути лише дисциплінарну відповідальність.
8. Злочинність діяння відсутня, якщо непокора являє собою невиконання незаконного наказу.
9. Інше умисне невиконання наказу визначається тим, що підлеглий відкрито не заявляє, що не буде виконувати наказ начальника, наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконується. Поняттям невиконання наказу охоплюється: невиконання дій, які передбачені наказом; скоєння дій, які заперечені наказом; неналежне виконання наказу, тобто відступ від його визначення в часі, місці та характері дій.
10. Непокору слід вважати закінченим злочином із моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.
11. З суб'єктивної сторони відкрита відмова виконати наказ начальника вчинюється тільки з прямим умислом, а інше умисне невиконання наказу може бути вчинене як з прямим, так і непрямим умислом. Віднесення до тяжких наслідків — необережна форма вини.
12. Мотиви скоєння цього злочину можуть бути різними і для його кваліфікації значення не мають.
13. Суб'єктом злочину можуть бути військовослужбовець чи військовозобов'язаний під час проходження зборів, які за своїм службовим становищем чи військовим званням є підлеглими начальнику, що віддав наказ.
14. Частина 2 ст. 402 КК передбачає відповідальність за непокору, яку вчинила група осіб або яка спричинила тяжкі наслідки.
15. Групова непокора передбачає злочинну дію двох або більше осіб, об'єднаних спільністю умислу (див. коментар ст. 28 КК). При непокорі, вчиненій групою осіб, кожний, хто відмовився виконати наказ начальника, усвідомлює, що непокора здійснюється ним разом з іншою особою у складі групи. Для групової непокори наявність попередньої змови не є обов'язковою. При груповій непокорі винні виступають як співвиконавці.
16. Про тяжкі наслідки див. коментар до ст. 401 КК. Завжди необхідна наявність причинного зв'язку між непокорою та настанням тяжких наслідків.
17. Частина 3 ст. 402 КК передбачає підвищену кримінальну відповідальність за непокору, вчинену в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.
Стаття 403. Невиконання наказу
1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, —
карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.
2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, —
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
1. Цей злочин є різновидом невиконання наказу командира, тому на нього повною мірою розповсюджується положення про об'єкт посягання, поняття наказу, суб'єкт злочину, подані в коментарі до ст. 402 КК.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у невиконанні або неналежному виконанні наказу, що спричинило тяжкі наслідки. При невиконанні наказу відсутні ознаки, які необхідні для визнання діяння непокорою, у тому числі відсутні відкрита заява про небажання виконувати наказ і демонстративні дії, що свідчать про явне небажання підлеглого коритися наказу начальника. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є настання через невиконання наказу тяжких наслідків (див. коментар до ст. 401 КК). Слід встановлювати наявність причинного зв'язку між невиконанням наказу та наслідками, які настали. У разі відсутності настання саме тяжких наслідків дії винної особи, яка вчинила невиконання наказу, складу цього злочину не утворюють і тягнуть за собою застосування норм Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
3. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини (злочинна недбалість або злочинна самовпевненість). При цьому винний не передбачає можливості невиконання наказу, хоча повинен був і міг це передбачити або свідомо не виконує наказ, легковажно розраховуючи на конкретні обставини, завдяки яким наказ буде виконано.
4. Частина 2 цієї статті передбачає дві кваліфікуючі ознаки злочину — вчинення невиконання наказу в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (див. коментар до ст. 401 КК).
Стаття 404. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків
1. Опір начальникові, а також іншій особі, яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов'язків —
караються службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
2. Ті самі дії, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, —
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, — караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.
4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, якщо вони були пов'язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, —
караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
1. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків є найбільш небезпечними злочинами у Збройних Силах України та інших військах. Законодавець відносить їх до тяжких злочинів. Підвищена суспільна небезпечність цих злочинів полягає в тому, що винний відкрито і зухвало втручається у службову діяльність начальника чи іншого військовослужбовця, які здійснюються в інтересах військового порядку, з метою пртажйити або змтмти. м за.коїта.таї хдоакте.
2.. езїіосередтам об' єктом злочину є установлений порядок підлеглості, що забезпечує нормальну службову діяльність командирів (начальників) або інших осіб, які виконують обов'язки з військової служби (статті 11, 33, 34 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 р.). Додатковий факультативний об'єкт злочину — життя, здоров'я, тілесна недоторканність зазначених осіб, оскільки опір або примушування може супроводжуватися насиллям над особою.
3. У статті 404 КК об'єднані два склади злочину, тому об'єктивна сторона може полягати: 1) в опорі начальникові, а також іншій особі, яка виконує покладеш на неї обов'язки з військової служби; 2) в примушуванні цих осіб до порушення покладених на них обов'язків з військової служби.
4. Опір — це перешкоджання начальникові або іншій особі виконувати покладені на них обов'язки з військової служби. При опорі винний намагається не допустити виконання начальником або іншою особою службових обов'язків, не дати йому можливості діяти в даній конкретній ситуації відповідно до закону, вимог військових статутів або наказу начальника.
Опір може вчинюватися тільки під час виконання начальником або іншою особою того чи іншого обов'язку з військової служби. Він може і не супроводжуватися насильством, а виявлятися у створенні перепон, у спробі вирватися під час затримання та ін.
5. Для складу примушування необхідною є наявність таких обов'язкових ознак:
застосування до начальника чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, психічного чи фізичного насильства;
пред'явлення до зазначених осіб конкретних протизаконних вимог, спрямованих на припинення або зміну характеру їх службової діяльності.
Якщо під час застосування фізичного або психічного насильства до військовослужбовця не будуть пред'явлені конкретні вимоги про порушення обов'язків з військової служби, то подібні дії можуть бути кваліфіковані як погроза начальникові чи як насильницькі дії щодо начальника (ст. 405 КК) або як опір.
Примушування може стосуватися як службових дій, що виконуються у момент примушування, так і дій, які повинні (або можуть) виконуватись у майбутньому. !
6. Злочини визнаються закінченими з моменту фактичного вчинення опору або примушування, незалежно від досягнення винним своїх цілей перешкодити військовослужбовцю виконати покладені на нього обов'язки зі служби або примусити їх порушити.
7. До інших осіб, які виконують покладені на них обов'язки з військової служби, належать військовослужбовці, що перебувають у складі караулів, патруля або нарядів внутрішньої служби, та інші військовослужбовці, які виконують певні обов'язки з військової служби.
8. За частиною 2 ст. 404 КК кваліфікуються опір або примушення, вчинені за обтяжуючих обставин — скоєння злочину групою осіб або із застосуванням зброї, чи якщо ці протиправні дії потягли за собою тяжкі наслідки. Для складу будь-якого із зазначених злочинів досить хоча б однієї із названих обтяжуючих обставин.
9. Для наявності групи як кваліфікуючої ознаки не обов'язково, щоб між винними відбулася попередня домовленість. Наявність попередньої домовленості буде свідчити про більш небезпечні форми опору. Спільність умислу і сумісність дій може виникнути під час вчинення опору чи примушення. Необхідно тільки, щоб кожна особа усвідомлювала, що вона чинить опір чи примушування разом з іншими особами (див. коментар до ст. 28 КК).
10. Під зброєю слід розуміти предмети спеціально призначені для ураження живих цілей — штатна армійська зброя (автомат, гвинтівка, пістолет, кулемет, карабін, багнет, кортик тощо) згідно з п. 1.3 розділу І «Правил застосування зброї, бойової техніки, озброєння кораблів (катерів), літаків і вертольотів Прикордонних військ, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу під час охорони державного кордону та виключної (морської) економічної зони України», затверджених наказом Голови Державного комітету у справах охорони державного кордону України від 29 жовтня 1998 р. № 450), а також інша вогнепальна чи холодна зброя як заводська, так і саморобна (мисливська рушниця, фінський ніж, кастет тощо). Використання при опорі предметів господарського призначення (наприклад, сокири, палиці тощо) не дає підстави кваліфікувати ці дії за ч. 2 ст. 404 КК. Застосування зброї означає фактичне використання її для фізичного або психічного насилля над начальником або іншою особою. Погроза оголеною зброєю, розмахування нею повинні визнаватися застосуванням зброї. Погроза словами застосувати зброю, без вчинення за допомогою неї конкретних дій (діставання зброї, виконання пострілу вгору, вбік тощо), не є обтяжуючою обставиною, передбаченою ч. 2 ст. 404 КК.
11. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Ставлення до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 404 КК) може бути як умисне, так і з необережності, а до смерті начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби (ч. 4 ст. 404 КК), — тільке умисне.
12. Суб'єктом злочинів можуть бути військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, прапорщики і мічмани, а також особи офіцерського складу.
13. Про тяжкі наслідки див. коментар до ст. 401 КК. При цьому навіть умисне заподіяння під час опору чи примушення тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній людині або середньої тяжкості декільком особам, а також необережне спричинення смерті не тягне за собою додаткової кваліфікації за статтями про злочини проти особи. Опір або примушення, внаслідок яких були умисно заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що потягли за собою смерть потерпілого, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 404 та ст. 121 КК.
14. За частиною 4 ст. 404 КК опір або примушування кваліфікуються у випадках, коли є хоча б одна із ознак, передбачених частинами 2, 3. Крім того, треба щоб діяння було пов'язане з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконувала обов'язки з військової служби. У цьому випадку опір чи примушування, пов'язані з умисним вбивством, не потребують додаткової кваліфікації за ст. 115 КК.
15. Якщо опору чи примушуванню передували хуліганські дії, які не охоплюються ознаками інших військових злочинів, має місце реальна сукупність двох злочинів, передбачених статтями 296 і 404 КК.
Вчинення військовослужбовцем опору представнику влади або представнику громадськості, які охороняють громадський порядок, і опір працівнику міліції або члену громадського формування з охорони громадського порядку, а також військовослужбовцю під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку — кваліфікуються за ст. 342 КК.
Примушення працівників правоохоронних органів з числа військовослужбовців до порушення ними обов'язків, пов'язаних з відправленням правосуддя, розкриттям злочинів або інших правопорушень чи запобіганням їм, треба кваліфікувати за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти правосуддя та порядку управління. Якщо такими діями було вчинено ще й посягання на порядок несення військової служби, скоєне треба кваліфікувати за сукупністю злочинів: проти правосуддя чи порядку управління та за ст. 404 КК.
16. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.
Стаття 405. Погроза або насильство щодо начальника
1. Погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби —
карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби —
карається позбавленням волі на строк від двох до семи років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, —
караються позбавленням волі від п'яти до десяти років.
1. Безпосереднім об'єктом злочину є порядок беззастережної покори начальнику, яка установлена у Збройних Силах і забезпечує начальнику можливість керувати діяльністю своїх підлеглих в інтересах військової служби. Додатковим безпосереднім об'єктом є життя, здоров'я та особиста недоторканність начальника. Злочин посягає на можливість командира (начальника) у будь-яких умовах виконувати свої обов'язки і твердо керувати діями підлеглих в інтересах військової дисципліни та порядку. Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що погроза порушує встановлений порядок відносин між начальниками і підлеглими, може справді злякати начальника, негативно вплинути на його службову діяльність, привести до зниження вимогливості до підлеглих, ослаблення військової дисципліни.
2. З об'єктивної сторони злочин може мати такі форми: 1) погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби (ч. 1 ст. 405 КК); 2) заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби (ч. 2 ст. 405 КК).
Під погрозою щодо начальника слід розуміти такий вплив на начальника, який має на меті залякати його скоєнням вбивства, заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв, або знищенням чи пошкодженням його майна з метою добитися від нього в інтересах погрожуючого відмови від належного виконання обов'язків з військової служби. Для складу цього злочину необхідно, щоб погроза була адресована начальнику; була висловлена у зв'язку із виконанням ним обов'язків з військової служби; полягала в залякуванні вбивством, заподіянні тілесних ушкоджень чи побоїв або знищенні чи пошкодженні його майна; була реальною.
При відсутності однієї із зазначених ознак, відсутній і склад розглядуваного злочину.
Погроза є формою психічного насильства над начальником. Вона може виявлятися у висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), а також у жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого. Реальність погрози визначається у кожному конкретному випадку із врахуванням обставин справи, зокрема з врахуванням форми її висловлення, можливості реалізувати погрозу негайно чи після спливу порівняно нетривалого часу, впливу, який вона зробила на начальника, а також тих негативних наслідків, які могли бути обумовлені цією погрозою. Нереальною є така погроза, якщо її здійснення обумовлене обставинами, які на сьогодні відсутні, а можливість їх настання в майбутньому непевна та не залежить від підлеглого чи начальника (наприклад, погроза вбити начальника на фронті, коли почнеться війна).
Під погрозою вбивством слід розуміти виражений зовні та доведений до потерпілого намір позбавити його життя.
Під погрозою заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв слід розуміти погрозу заподіяння начальнику різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень чи побоїв. При цьому ступінь небезпечності насильства для здоров'я потерпілого на кваліфікацію не впливає.
Під погрозою знищення майна слід розуміти виражені зовні та доведені до потерпілого нахваляння так пошкодити його майно, що воно стане непридатним для використання за цільовим призначенням. Водночас протидія законній діяльності начальника може здійснюватися і шляхом погрози пошкодження майна. При цьому вартість ремонту майна, яке особа погрожувала пошкодити, може дорівнювати або перевищувати його вартість. Іншими словами, ступінь суспільної небезпечності таких дій може дорівнювати або навіть перевищувати ступінь суспільної небезпечності злочину, вчиненого шляхом погрози знищення майна начальника.
Це означає, що погроза пошкодження майна за певних обставин може вплинути на психіку потерпілого так, що протидія його законній діяльності буде більш ефективною.
Під майном слід розуміти як рухоме (носильні речі, автомашина, мотоцикл, худоба тощо), так і нерухоме (жилий будинок, дача, плодоягідні та інші насадження, посіви тощо) майно.
3. Судова практика не розглядає як військовий злочин погрозу, висловлену начальнику у зв'язку з вчиненням ним неправомірних дій, а також таких, що не відповідають інтересам військової служби.
4. Погроза повинна бути конкретною. Заяви типу «я тобі покажу» тощо не містять конкретної форми залякування і не можуть бути визнані злочином, що коментується.
5. Погроза може бути висловлена безпосередньо начальнику або через інших осіб. В останньому випадку обов'язково має бути встановлено, що винний бажав, щоб погроза була відома начальнику.
6. Погроза вважається закінченим злочином з того моменту, коли' начальник, на адресу якого вона була висловлена, сприйняв її.
7. З суб'єктивної сторони цеї злочин вчинюється тільки з прямим умислом: винний усвідомлює, що погрожує начальнику вбивством, спричиненням тілесних ушкоджень, нанесенням побоїв або знищенням чи пошкодженням його майна, і бажає, щоб ця погроза була сприйнята начальником.
Мета погрози — залякати начальника та вплинути на його службову діяльність.
Мотивом погрози є невдоволення правомірною службовою діяльністю начальника або його конкретними діями по службі.
8. Суб'єктом злочину є військовослужбовець, підлеглий по службі чи військовому званню особі, якій погрожує.
9. Якщо погроза є складовою частиною вчинення опору начальнику або примушення, то такі дії необхідно кваліфікувати тільки за ст. 404 КК. Не створює самостійного складу злочину і погроза, висловлена під час вчинення насильницьких дій щодо начальника (ч. 2 ст. 405 КК).
10. Насильство щодо начальника, якому підлеглий відповідно до вимог військових статутів повинен виявляти повагу і якого повинен захищати в бою, є дуже грубою формою порушення військової дисципліни. Воно утруднює виконання начальником своїх обов'язків з військової служби та завдає шкоди його здоров'ю. У багатьох випадках насильство щодо начальника пов'язане з помстою за його справедливу вимогливість. Ось. чому кримінальний закон відносить розглядуване діяння до найбільш суспільне небезпечних злочинів.
До частини 2 ст. 405 КК віднесені такі здочинні дії, як заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби.
11. Тілесними ушкодженнями називається протиправне і винне заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи, яким порушено анатомічну цілісність або фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого при посяганні на здоров'я.
Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою. При цьому ступінь тяжкості тілесних ушкоджень на кваліфікацію не впливають.
Побої — це неодноразові удари, що завдаються одночасно одному потерпілому.
Іншими насильницькими діями можуть бути викручування рук, ніг, стискування горла, статевих органів тощо. Одним з обов'язкових компонентів насильницьких дій є безпосередній фізичний вплив на потерпілого.
12. Спричинення начальнику тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася його смерть, кваліфікується за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 405 та ч. 2 ст. 121 КК).
Умисне вбивство начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби при відсутності ознак опору та примушення кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
13. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння начальнику тілесних ушкоджень, побо'їв або вчинення інших насильницьких дій.
14. Зазначені дії щодо начальника характеризуються умисною формою вини. Злочин має бути пов'язаний зі службовою діяльністю начальника. Насильство щодо начальника з мотивів ревнощів, заздрості, особистої неприязні та з інших причин, не пов'язаних зі службовою діяльністю начальника і порушенням військового правопорядку, не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 405 КК.
15. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. З ст. 405 КК, складають дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони вчинені групою осіб, або в умовах воєнного стану, або в бойовій обстановці.
16. Для наявності групи як кваліфікуючої ознаки не обов'язково, щоб між винними відбулася попередня домовленість. Спільність умислу і сумісність дій можуть виникнути під час вчинення злочину. Необхідно тільки, щоб кожна особа усвідомлювала, що вона робить.
17. Застосування зброї означає безпосередній вплив холодною чи вогнепальною, а також іншою стрілецькою зброєю, яка є у винного, на осіб, щодо яких вчинюються злочинні дії. Зброя у цих випадках використовується як засіб психічного чи фізичного насильства. (Про зброю див. коментар до ст. 404 КК).
18. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.