Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание Стаття 399. Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи 2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальноне-безпечним способом, або якщо вони заподіяли шкоду в особливо 3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, що спри­чинили загибель людей, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень 1. Суспільна небезпечність Стаття 400. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги 3. Об'єктивна сторона 5. Суб'єктивна сторона Розділ xix 3. Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями ць 3. Родовим (спеціальним) об'єктом Не є суб'єктами військових злочинів Початком проходження військової служби вважається Закінченням проходження військової служби Район воєнних дій До тяжких наслідків

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Стаття 399. Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам, у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмежен­ням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальноне-безпечним способом, або якщо вони заподіяли шкоду в особливо великих розмірах, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, що спри­чинили загибель людей, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень чи на­стання інших тяжких наслідків, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він не тільки порушує нормальну діяльність з надання правової допомоги грома­дянам та організаціям у представленні їх законних інтересів, захисту прав та свобод під час провадження дізнання, досудового слідства й у суді, а й по­сягає на право власності учасників цивільного, кримінального чи адміністра­тивного процесу.

2. Потерпілими від злочину є: а) захисник у кримінальному та адміністра­тивному процесі; б) представник особи в цивільному, кримінальному та адміністративному процесі; в) їх близькі родичі (див. коментар до статей 377 та 397 КК).

3. Склад злочину, передбаченого ст. 399 КК, є матеріальним, і його об'єктивна сторона за ч. 1 ст. 399 КК полягає в знищенні або пошкодженні майна (див. коментар до ст. 194 КК), що вчиняється у зв'язку із законною діяльністю потерпілого з надання правової допомоги в цивільному, криміналь­ному чи адміністративному процесі (див. коментар до статей 377 та 398 КК).

4. Якщо знищення (пошкодження) майна не було пов'язане з діяльністю потерпілого з надання правової допомоги, то дії винного залежно від кон­кретних обставин справи можуть бути кваліфіковані або за ст. 194 КК, або за ст. 352 КК. Якщо знищення (пошкодження) майна було способом (фор­мою) втручання в діяльність захисника чи представника особи з надання правової допомоги, дії винного повністю охоплюються ознаками ст. 399 КК і додаткової кваліфікації за ст. 397 КК не потребують (див. коментар до ст. 397 КК).

5. За частиною 2 ст. 399 КК відповідальність настає за ті самі дії, якщо вони, по-перше, вчинені певним способом: а) підпал; б) вибух; в) інший за-гальнонебезпечний спосіб; або, по-друге, завдали шкоди в особливо великих розмірах (про визначення цих понять див. коментар до ч. 2 ст. 194 КК).

6. За частиною 3 ст. 399 КК відповідальність настає за умови, якщо зни­щення (пошкодження) майна спричинило такі додаткові наслідки, як: а) за­гибель людей; б) заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; в) настання інших тяжких наслідків.

7. Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї людини. Та­кий наслідок, як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, має місце там, де вони спричинені хоча б одній людині. Настання інших тяжких наслідків мо­же виражатися в самогубстві потерпілого, заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам тощо.

8. За частиною 1 ст. 399 КК суб'єктивна сторона злочину виражається в прямому чи непрямому умислі. За частиною 2 ст. 399 КК психічне ставлення винного до заподіяння збитку в особливо великих розмірах припускає будь-яку форму вини — як умисел, так і необережність. За частиною З ст. 399 КК суб'єктивна сторона злочину характеризується змішаною фор­мою вини: прямий чи непрямий умисел щодо знищення (пошкодження) майна і тільки необережна форма вини до таких додаткових наслідків, як за-гибель людей, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та настання інших тяжких наслідків.

9. Якщо умисел винного був спрямований на знищення (пошкодження) майна захисника чи представника особи у зв'язку з їх діяльністю з надання правової допомоги, але внаслідок припущеної помилки злочин був фактич­но вчинений щодо майна особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 399 КК (так звана «помилка в об'єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 КК та відповідною частиною ст. 399 КК.

10. Суб'єктом злочину за ч. 1 ст. 399 КК є особа, яка досягла 16-річного віку, а за частинами 2 та 3 ст. 399 КК — яка досягла 14-річного віку. Якщо умисне знищення (пошкодження) майна потерпілого є результатом переви­щення службовою особою своїх службових повноважень, дії винного слід кваліфікувати і за ст. 365 КК.


Стаття 400. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги

Вбивство або замах на вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням пра­вової допомоги, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.


1. Підвищена небезпечність цього злочину полягає в тому, що при його вчиненні нормальна діяльність щодо здійснення правосуддя порушується шляхом фізичного усунення осіб, які надають правову допомогу громадянам та організаціям у представленні їх законних інтересів, захисту прав та сво­бод під час провадження дізнання, досудового слідства й у суді.

2. Потерпілими від злочину є: а) захисник у кримінальному та адміністра­тивному процесі; б) представник особи в цивільному, кримінальному та адміністративному процесі; в) їх близькі родичі (див. коментар до статей 397 та 398 КК).

3. Об'єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя, під яким слід розуміти закінчене вбивство або замах на вбивство потерпілого, вчинені у зв'язку з його законною діяльністю з надання правової допомоги (див. ко­ментар до статей 379, 397, 398 КК). При замаху на вбивство посягання визнається закінченим з моменту вчинення винним діяння, безпосередньо спрямованого на позбавлення життя потерпілого, незалежно від того, чи був такий замах закінченим (ч. 2 ст. 15 КК) або незакінченим (ч. З ст. 15 КК). Створення умов для вчинення посягання (підшукування засобів, знарядь, розробка плану, змова співучасників тощо) являє собою готування до пося­гання на життя і кваліфікується за ч. 1 ст. 14 та ст. 400 КК. Погроза вбивством, висловлена щодо потерпілого, але не пов'язана із вчиненням будь-яких конкретних дій, спрямованих на її реалізацію, не може кваліфікувати­ся як готування до посягання на життя і підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 398 КК.

4. Посягання на життя (ст. 400 КК) є спеціальним видом умисного вбив­ства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, тому ідеальна сукупність цих зло­чинів виключається. Однак, якщо посягання на життя вчинене за наявністю в діянні винного інших кваліфікуючих ознак вбивства, передбачених у ч. 2 ст. 115 КК, вчинене слід кваліфікувати не тільки за ст. 400 КК, а й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 (див. п. 12 постанови ПВСУ «Про судо­ву практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р, (ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 39). Зокрема, посягання на • життя, вчинене за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, слід кваліфікувати за п. 12 ч. 2 ст. 115 та ст. 400 КК. Якщо посягання на життя вчинене учасниками злочинної організації або озброєної банди, дії вин­них слід кваліфікувати за ст. 400 й відповідно за ч. 1 ст. 255 або за ст. 257 КК.

5. Суб'єктивна сторона посягання на життя при замаху на вбивство ха­рактеризується наявністю тільки прямого умислу. Закінчене вбивство може бути вчинене як із прямим, так і непрямим умислом, оскільки винний мо­же вчиняти вбивство не тільки з метою протидії законній діяльності по­терпілого, а й із мотивів помсти за неї, коли настання наслідку у вигляді смерті він може не бажати, а лише свідомо припускати. У зміст вини вхо­дить усвідомлення винним того, що він: а) посягає на життя захисника, представника особи чи їх близьких родичів; б) вчиняє посягання у зв'язку з їхньою діяльністю з надання правової допомоги.

6. Якщо умисел винного був спрямований на позбавлення життя захис­ника чи представника особи у зв'язку з їх діяльністю з надання правової до­помоги, але внаслідок припущеної помилки посягання було фактично вчи­нене щодо особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 400 КК (так звана «помилка в об'єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 та ст. 400 КК.

7. Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 14-річного віку.


РОЗДІЛ XIX

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ)


Стаття 401. Поняття військового злочину

1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом зло­чини проти встановленого законодавством порядку несення або проход­ження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи пе­ревірних) або спеціальних зборів.

2. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом.

3. Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу.

4. Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дис­циплінарним статутом Збройних Сил України.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 03.04.2003 р. № 662-ІУ)


Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіаль­ної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпе­ки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського на­роду. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і не­доторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення дер­жавної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, ор­ганізація і порядок діяльності яких визначаються законом. Організація і по­рядок діяльності Збройних Сил, усіх інших військових формувань України визначаються законом. Від стану законності і воєнного правопорядку у Збройних Силах та інших військових формуваннях, що діють відповідно до законодавства України, залежить ефективність виконання покладених на них найважливіших державних задач. Окремі закони, військові статути та інші підзаконні нормативні акти чітко і точно регламентують усі сфери жит­тя та діяльності Збройних Сил. На військовослужбовців покладається не­ухильне дотримання Конституції України, законів і підзаконних актів, військової присяги, наказів командирів (начальників). Усе це багато в чому зумовлює специфіку суспільних відносин у сфері несення військової служ­би, а також особливості і суспільну небезпеку їх порушень, у тому числі зло­чинів. Нормативною базою боротьби з військовими злочинами є розділ XIX Особливої частини КК України (статті 401—435).

2. Поняття військового злочину основане на загальному визначенні по­няття злочину, сформульованому в ст. 11 КК. Крім того, воно має ще й ряд специфічних ознак, вказаних у ст. 401 КК. Цими ознаками є: 1) спеціальний об'єкт злочину — встановлений законодавством порядок несення або прохо­дження військової служби; 2) спеціальний суб'єкт злочину — військово­службовець, а також військовозобов'язаний під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів; 3) військова протиправність — визнання діяння злочинним тільки в тому разі, якщо воно прямо передбаче­не у розділі XIX Особливої частини КК.

Для наявності складу будь-якого військового злочину, крім загальних ознак, потрібна сукупність зазначених спеціальних ознак.

3. Родовим (спеціальним) об'єктом військових злочинів є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби.

Цей порядок визначений рядом законів України, Військовою присягою, військовими статутами, положеннями про проходження військової служби різними категоріями військовослужбовців, наказами відповідних начальни­ків та іншими нормативними актами.

Встановлений порядок несення або проходження військової служби є обов'язковим для виконання всіма військовослужбовцями та військовозо­бов'язаними, які проходять збори, суворе й точне його дотримання складає суть військової дисципліни і є необхідною умовою забезпечення постійної боєздатності Збройних Сил.

Військовий правопорядок складається, перш за все, з взаємовідносин начальників і підлеглих, інших військовослужбовців між собою, порядку не­сення спеціальних служб, порядку використання військового майна, озб­роєння, техніки та зберігання військової таємниці, порядку здійснення військовими службовими особами своїх обов'язків, прав, повноважень тощо.

Отже, родовим об'єктом військових злочинів є встановлений порядок не­сення військової служби, який становить собою сукупність суспільних відно­син, які виникають у процесі проходження служби різними категоріями військовослужбовців, їх службової і бойової діяльності й регламентованих нормами права, підзаконними нормативними актами, наявності у військово­му середовищі звичаями, правилами співжиття в армійських колективах.

Конкретний військовий злочин безпосередньо посягає не на увесь поря­док несення або проходження військової служби, а на окремі сторони (еле­менти) цього порядку. Безпосереднім об'єктом конкретного військового зло­чину є ті відносини військової служби, проти яких спрямоване злочинне діяння.

4. Суб'єктами військових злочинів можуть бути солдати, матроси, сер­жанти, старшини, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, курсанти та слухачі військово-навчальних закладів та військовозобов'язані під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів (статті 5, 29 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову служ­бу» від 25 березня 1992 р.).

5. Військова служба у Збройних Силах України регулюється Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» і полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Встановлені такі види військової служби: 1) строкова військова служба;

2) військова служба за контрактом солдатів і матросів, сержантів і старшин;

3) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; 4) військова служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають кафед­ри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підго­товки на посади осіб офіцерського складу; 5) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; 6) військова служба осіб офіцерсько­го складу за призовом; 7) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до Збройних Сил України та інших військових фор­мувань до запровадження військової служби за контрактом.

Суб'єктами військових злочинів можуть бути як чоловіки, так і жінки, які добровільно вступили на військову службу за контрактом.

Не є суб'єктами військових злочинів допризовники; рядовий і начальниць­кий склад міліції; призовники; начальницький склад установ по виконанню кримінальних покарань; невійськовозобов'язані — особи, не взяті на військо­вий облік або зняті з нього; особливий склад державної служби охорони, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) — працівники Збройних Сил; працівники відомчої воєнізованої охорони; особи, які слу­жать у міжнародних миротворчих силах О ОН не в складі Збройних Сил України; учні військових ліцеїв, шкіл, особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу.

6. Початком проходження військової служби вважається: 1) для призов­ників і офіцерів, призваних із запасу, — день прибуття до військового комісаріату для відправлення до військової частини; 2) для військовозо­бов'язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом, — день зарахування до списків особового складу військової частини (військо­вого закладу, установи тощо); 3) для громадян, які добровільно вступають на військову службу, — день призначення на посаду курсанта (слухача) ви­щого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу; 4) для військовозобов'язаних — перший день фактичного перебування на зборах.

7. Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військово­му закладу, установі тощо) із списків особового складу; для військовозо­бов'язаних — останній день фактичного перебування на зборах (ст. 24 За­кону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»).

8. Відповідно до ч. 2 ст. 401 КК за скоєння військового злочину несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ МВС та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом (закони України «Про Прикордонні війська України» від 4 листопада 1991 р., «Про Службу безпеки України» від 25 бе­резня 1992 р., «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ Ук­раїни» від 26 березня 1992 р.).

9. Громадяни, звільнені з військової служби, а також звільнені від призо­ву на строкову військову службу (крім виключених з військового обліку), зараховуються в запас і є військовозобов'язаними.

Виконання військового обов'язку в запасі у мирний час полягає у до­триманні порядку і правил військового обліку, проходженні навчальних, пе­ревірних та спеціальних зборів, збереженні та вдосконаленні знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби у воєнний час.

Призов військовозобов'язаних на збори здійснюється військкоматом.

10. Особи, які не є військовослужбовцями, не можуть бути виконавцями або співвиконавцями військових злочинів, але можуть бути організаторами, підбурювачами і пособниками. Якщо цивільна особа разом з військовослуж­бовцем чи військовозобов'язаним, який проходить збори, безпосередньо бе­ре участь у скоєнні діянь, що створюють об'єктивну сторону військового злочину, то її дії визнаються не співвиконанням, а пособництвом. Згідно з ч. З ст. 401 КК особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями даного розділу.

11. Певною особливістю норм, включених у даний розділ, є дифе­ренціація умов і меж відповідальності за військові злочини залежно від часу і обставин їх вчинення. Підвищується відповідальність та застосовуються більш суворі заходи покарання за вчинення окремих злочинів в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, на полі бою чи у районі військових дій, із застосуванням зброї, якщо діяння спричинило тяжкі наслідки, групою осіб тощо. Це обумовлено підвищенням ступеню суспільної небезпечності діяння в умовах, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисцип­лінованість усіх військовослужбовців.

Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обме­жень, згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р. Тобто це період фактичного перебування України у стані війни з іно­земною державою. Початком воєнного стану є день і час оголошення стану війни або нападу (агресії) на Україну. Закінченням воєнного стану вва­жається день і час оголошення про припинення військових дій. Якщо військові дії фактично продовжуються після оголошення про їх припинення, то закінченням воєнного стану слід вважати фактичне закінчення таких дій.

Бойова обстановка — період знаходження військової частини, підрозділу, окремих військовослужбовців у безпосередньому зіткненні з противником, підготовка чи ведення бою (бойової операції). Бойова обстановка може ви­никнути як у воєнний, так і в мирний час, наприклад, при відбитті нападу на державний кордон України.

Поле бою — це частина території суші, повітряного або водного простору, на якій відбувається, відбулося або повинно відбутися озброєне зіткнення з противником.

Район воєнних дій включає в себе територію, яка зайнята під час бойових дій військами у межах від переднього краю фронту до розташування тило­вих підрозділів фронту.

До тяжких наслідків, як правило, належить відносити: зрив заходів щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини, підрозділу, корабля; зрив бойового завдання, операції; знищення або пошкодження бой­ової та спеціальної техніки; загибель людей; утрата управління військами;

заподіяння істотної майнової шкоди та ін.

Водночас ч. 4 ст. 401 КК передбачає, що особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 КК із застосуванням до неї заходів, передбачених «Дисциплінарним статутом Збройних Сил України».

Про підстави та порядок звільнення осіб від кримінальної відповідаль­ності див. коментар до ст. 44 КК (порядок застосування до військовослуж­бовців дисциплінарних заходів визначений у розділі III «Дисциплінарного статуту Збройних Сил України» від 24 березня 1999 р.).