Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього — 1. Суспільна небезпечність 5. Суб'єктивна сторона Стаття 395. Порушення правил адміністративного нагляду 1. Суспільна небезпечність Адміністративний нагляд — Неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання 8. Суб'єктивна сторона 1. Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину — 1. Суспільна небезпечність Стаття 397. Втручання в діяльність захисника чи представника особи 2. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого служ­бового становища, — 1. Суспільна небезпечність Вчинення в будь-якій формі перешкод Порушенням встановлених законом гарантій діяльності та професійної таємниці Суб'єктивна сторона 3. Умисне заподіяння тим самим особам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, тяжкого тілесного ушкод­ж 1. Суспільна небезпечність 6. Суб'єктивна сторона

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Стаття 394. Втеча із спеціалізованого лікувального закладу

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього —

карається арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до двох років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пере­шкоджає виконанню судових актів, порушує нормальну діяльність спеціалізованих лікувальних закладів, протидіє запобіганню злочинів і ство­рює небезпеку для життя та здоров'я інших осіб.

2. Склад злочину, передбаченого ст. 394 КК, є формальним, і його об'єктивна сторона полягає у втечі із спеціалізованого лікувального закла­ду (далі — СЛЗ) або по дорозі до нього, яка являє собою самовільне зали­шення СЛЗ, вчинене особою, якій вироком, постановою або ухвалою суду призначені примусові заходи медичного характеру або примусове лікування (про поняття та ознаки втечі див. коментар до ст. 393 КК).

3. Місцем вчинення злочину є: а) спеціалізовані лікувальні та лікуваль­но-виховні заклади органів охорони здоров'я для лікування від наркоманії (див. ст. 16 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу нарко­тичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 р.); б) лікувально-трудові профілакторії для лікування від алкоголізму (див. «Інструкцію про роботу лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту України з питань виконання покарань» від 17 квітня 1999 р); в) спеціальні лікувальні заклади (установи), які здійснюють застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 20, статті 93, 94 КК).

Відповідальність за ст. 394 КК настає й у тому випадку, коли втеча вчи­няється по дорозі до спеціалізованого лікувального закладу — під час до-ставлення особи до цього закладу.

4. Відповідальність за ст. 394 КК можлива лише за умови, якщо лікуван­ня у СЛЗ здійснюється у примусовому порядку, яке може бути призначене вироком суду на підставі ст. 96 КК (п. 12 ч. 1 ст. 324 КПК), а також поста­новою судді чи ухвалою суду відповідно до ст. 96 КК (статті 408, 411¹, 416, 421 КПК) або при застосуванні ст. 16 Закону від 15 лютого 1995 р.

Якщо примусове лікування здійснюється за місцем відбування покаран­ня у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 96 КК), то втеча з такого лікувального закладу кваліфікується не за ст. 394, а за ст. 393 КК.

5. Суб'єктивна сторона злочину виражається у прямому умислі.

6. Суб'єкт злочину — спеціальний: осудна або обмежено осудна особа, що­до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру або примусо­ве лікування в СЛЗ за постановою, ухвалою чи вироком суду.


Стаття 395. Порушення правил адміністративного нагляду

Самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встанов­лено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі, —

караються арештом на строк до шести місяців.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пе­решкоджає здійсненню правосуддя та порушує нормальну діяльність ор­ганів, які забезпечують запобігання, своєчасне виявлення та розкриття злочинів.

2. Адміністративний нагляд — це Система тимчасових примусових, профілактичних заходів спостереження та контролю, що встановлюються:

а) постановою суду; б) щодо окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі; в) з метою запобігання вчиненню злочинів та здійснення виховного впливу (див. Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. (ВВР. — 1994. — № 52. - Ст. 455).

3. Склад злочину, передбаченого ст. 395 КК, є формальним і з об'єктив­ної сторони може бути вчинений як шляхом дії, так і бездіяльності, які ви­ражаються в одній із двох форм поведінки особи: а) самовільному зали­шенні місця проживання (дія); б) неприбутті без поважних причин у визна­чений строк до обраного місця проживання (бездіяльність) після звільнен­ня з місць позбавлення волі. Злочин визнається закінченим з моменту вчи­нення одного із зазначених діянь. Порушення інших правил адміністратив­ного нагляду (обов'язків та обмежень, установлених для піднаглядних у статтях 9 та 10 Закону від 1 грудня 1994 р.), тягне за собою лише адмі­ністративну відповідальність за ст. 187 КпАП.

4. Під самовільним залишенням місця проживання слід розуміти активні дії піднаглядного, що виразилися у зміні ним без поважних причин та без повідомлення органу, який здійснює нагляд, місця проживання як у межах того самого населеного пункту, так і виїзд без дозволу органу, який здійснює нагляд, в інший населений пункт (пункти «в» статей 9, 10 Закону від 1 грудня 1994 р.).

5. Неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання полягає в бездіяльності і являє собою невиконання обов'язку прибути після звільнення з місць позбавлення волі до обраного місця про­живання в строк, визначений постановою про встановлення адміністратив­ного нагляду, за відсутністю у піднаглядного поважних причин невиконан­ня цього обв'язку (див, п. «а» ст. 9 Закону від 1 грудня 1994 р.). Неприбут­тя до місця проживання означає, що піднаглядний або взагалі не з'являється в тім місці, яке обране ним для проживання, або прибуває туди пізніше строку, встановленого у постанові про адміністративний нагляд.

6. Обставиною, що виключає відповідальність за ст. 394 КК, є наявність у піднаглядного поважних причин самовільного залишення ним місця про­живання чи неприбуття до нього у встановлений строк. До таких причин на­самперед належать обставини, зазначені у статтях 39—41 КК.

Якщо адміністративний нагляд установлений за відсутністю для цього за­конних підстав (статті 3 та 4 Закону), то відповідальність за його порушен­ня за ст. 395 КК виключається.

7. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є час його вчинен­ня — протягом строку дії адміністративного нагляду, тривалість якого вста­новлюється судом на підставі ст. 6 Закону від 1 грудня 1994 р.

8. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою — ухилитися від адміністративного нагляду.

9. Суб'єкт злочину — спеціальний: особа, щодо якої судом встановлений адміністративний нагляд на законних підставах і у передбаченому законом порядку.


Стаття 396. Приховування злочину

1. Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину —

карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіця­не приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчини­ла злочин, коло яких визначається законом.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пору­шує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства та суду, пе­решкоджає своєчасному виявленню, розкриттю та припиненню злочинів, ви­криттю винних у ньому осіб і притягненню їх до кримінальної відповідаль­ності.

2. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, є формальним, і з об'єктивної сторони приховування злочину полягає в заздалегідь не обіцяному переховуванні злочину, яке може бути вчинене тільки шляхом актив­ної поведінки — дії.

Форми (способи) вчинення цього злочину наведені в ч. 6 ст. 27 КК, відповідно до якої він може бути вчинений шляхом приховування: а) зло­чинця, б) знарядь та засобів вчинення злочину, в) слідів злочину чи г) пред­метів, здобутих злочинним шляхом (див. коментар до ч. 6 ст. 27 КК). Кон­кретні способи здійснення приховування можуть бути різними (надання злочинцю притулку чи документів, зміна його зовнішності, знищення різних слідів злочину, укриття предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо). З моменту вчинення одного із зазначених діянь злочин визнається закінче­ним і набуває триваючого характеру.

3. Закон (частини 5 та 6 ст. 27 КК) поділяє приховування на заздалегідь обіцяне та заздалегідь не обіцяне. У першому випадку, коли приховування злочину було обіцяне до початку його вчинення, у процесі його здійснення, але до моменту його закінчення, приховування визнається співучастю (ч. 5 ст. 27 КК) у виді пособництва (див. коментар до ч. 5 ст. 27 КК). У друго­му, — коли приховування злочину не було обіцяне заздалегідь і здійснюва­лося вже після його закінчення, приховування являє собою причетну до зло­чину діяльність (ч. 6 ст. 27 КК) й тягне за собою відповідальність за ч. 1 ст. 396 КК. При цьому слід враховувати, що співучастю в злочині може бу­ти визнане і таке його приховування, яке хоч і не було обіцяне заздалегідь, однак через інші причини (наприклад, систематичного вчинення прихову­вання злочинів, вчинюваних тими самими особами) давало підставу вико­навцю злочину чи іншим його співучасникам розраховувати на подібне сприяння без попередньої домовленості.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 396 КК кримінальне караним є приховування лише тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК) зло­чину. Однак, якщо приховування містить ознаки самостійного складу злочину, то незалежно від його тяжкості дії винного слід кваліфікувати за відповідними статтями Особливої частини КК (наприклад, п. 9 ч. 2 ст. 115, статті 198, 205, 209, 221, 256 КК та ін.). Якщо винний приховує такі зна­ряддя чи засоби вчинення злочину або предмети, здобуті злочинним шля­хом, збереження яких містить ознаки самостійного складу злочину, його дії слід кваліфікувати не тільки за ч. 1 ст. 396, а й за відповідними стат­тями Особливої частини КК (наприклад, статті 263, 265, 307, 309, 311, 321 КК та ін.).

5. Зі змісту закону випливає, що приховування злочину може бути вчи­нене лише шляхом тих фізичних дій, що зазначені в ч. 6 ст. 27 КК, тому так зване «інтелектуальне приховування», коли особа з цією метою направляє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиві показання, не містить ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, і їх слід кваліфікувати лише за статтями 383 або 384 КК.

6. Із суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом. При цьому винний має усвідомлювати, що приховує саме злочин. Щодо тяжкості цього злочину, то для притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 396 КК досить усвідомлення особою лише тих фактичних ознак діян­ня, що ним приховується, які свідчать про його приналежність до тяжкого чи особливо тяжкого злочину і саме так оцінюються за законом.

7. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Якщо приховування злочину вчиняє службова особа шляхом викорис­тання свого службового становища чи перевищення службових повнова­жень, її дії слід кваліфікувати за статтями 364 або 365 КК незалежно від тяжкості злочину, що нею приховується. Якщо злочин, що приховується, є тяжким чи особливо тяжким, дії службової особи слід додатково кваліфіку­вати і за ч. 1 ст. 396 КК.

8. У частині 2 ст. 396 КК закріплене положення, згідно з яким виклю­чається кримінальна відповідальність за приховування злочину, який вчи­нили члени сім'ї чи близькі родичі винного. Коло цих осіб визначено у ст. З СК та п. 11 ст. 32 КПК.


Стаття 397. Втручання в діяльність захисника чи представника особи

1. Вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомо­ги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та про­фесійної таємниці —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого служ­бового становища, —

караються штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пору­шує нормальну діяльність осіб, які беруть участь у здійсненні правосуддя в цивільному, адміністративному та кримінальному процесі й надають не­обхідну правову допомогу юридичним та фізичним особам у представленні їхніх законних інтересів, захисту прав та свобод при провадженні дізнання, досудового слідства й у суді.

2. Потерпілими від злочину є: а) захисник у кримінальному (ст. 44 КПК) та адміністративному (ст. 271 КпАП) процесі; б) представник (законний представник) потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, цивільного пози­вача та відповідача, а також юридичної особи у цивільному (статті ПО-112 ЦПК), кримінальному (п. 10 ст. 32, ст. 52, п. З ч. 1 ст. 253, статті 441-443 КПК) чи адміністративному (ст. 270 КпАП) процесі.

3. Склад злочину, передбачений ст. 397 КК, є формальним і з об'єктив­ної сторони вчиняється шляхом дії, яка є втручанням у будь-якій формі в правомірну (законну) діяльність захисника чи представника особи і полягає: а) у створенні перешкод для здійснення правомірної діяльності захисника або представника особи; б) у порушенні встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці.

Втручання є впливом на свідомість та волю захисника або представника особи, для здійснення якого винний може використовувати різні способи (форми) як активної (дія), так і пасивної (бездіяльність) поведінки. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення самого діяння, спрямованого на створення перешкод для здійснення законної діяльності зазначених осіб з надання правової допомоги чи на порушення гарантій такої їх діяльності та професійної таємниці.

4. Вчинення в будь-якій формі перешкод означає створення перешкод для здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з на­дання правової допомоги шляхом застосування психічного або фізичного впливу (погрози, залякування, підкуп, відмова в наданні необхідних ма­теріалів, документів або іншої інформації, незаконне позбавлення права за­хищати чи представляти інтереси клієнта в процесі тощо). На кваліфікацію злочину не впливає, на якій стадії процесу створюються перешкоди для за­конної діяльності захисника чи представника особи і при розгляді якої ка­тегорії справ здійснюється втручання. Форми (усна, письмова) та способи такого втручання можуть бути різними: прохання, умовляння, рекомендації, вказівки, вимоги, розпорядження, обіцянки різних вигод тощо.

5. Однак, якщо способом втручання в діяльність захисника чи представни­ка особи є вчинення більш тяжкого злочину проти правосуддя, відпо­відальність винного настає за спеціальною нормою КК. Зокрема, якщо фізич­не насильство чи погроза його застосуванням (ст. 398 КК), знищення чи по­шкодженням майна (ст. 399 КК) або посягання на життя захисника чи пред­ставника особи (ст. 400 КК) використовувались як спосіб створення перешкод у їх діяльності з надання правової допомоги або порушення її гарантій та про­фесійної таємниці і тим самим були формою втручання в здійснення такої діяльності, то дії винного слід кваліфікувати тільки за статтями 398—400 КК.

6. Порушенням встановлених законом гарантій діяльності та професійної таємниці захисника чи представника особи є будь-які протиправні дії, які можуть полягати: в проханні, вимозі чи примушуванні надання відомостей, що складають адвокатську таємницю; у незаконному прослуховуванні їхніх телефонних розмов; у порушенні порядку призначення захисника або допу­ску представника до участі в справі; у необгрунтованій забороні використан­ня науково-технічних засобів під час провадження слідчих дій; у відмові в наданні доказів тощо.

7. Втручання повинне мати незаконний характер, а діяльність захисника чи представника, навпаки, — законний. Якщо втручання в діяльність захис­ника чи представника особи містить ознаки підбурювання до вчинення кон­кретного злочину (наприклад, до знищення чи підроблення документів), дії винного утворюють сукупність злочинів.

8. Діяльність захисника чи представника особи, в яку здійснюється неза­конне втручання, має бути пов'язана з наданням правової допомоги. Тому втручання в іншу діяльність (наприклад, наукову, публіцистичну, педа­гогічну тощо) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 397 КК.

Не може розглядатись як втручання в діяльність захисника чи представ­ника особи і звичайне прохання, не пов'язане з впливом на них, або загальні заклики до справедливості та гуманізму (наприклад, звернення родичів підзахисного до адвоката з проханням врахувати які-небудь обставини).

Не можуть кваліфікуватися за ст. 397 КК і такі дії винного, які вчиня­ються ним з мотивів помсти вже після того, як захисник чи представник осо­би виконали свої обов'язки з надання правової допомоги. За інших не­обхідних умов такі дії можуть містити ознаки одного зі злочинів, передба­чених статтями 398—400 КК.

9. За частиною 2 ст. 397 КК настає відповідальність за спеціальний вид службового зловживання (див. коментар до ст. 364 КК), яке являє собою втручання в діяльність захисника чи представника особи, вчинене службо­вою особою, яка використовує для цього своє службове становище. Якщо такою службовою є особа, яка провадить дізнання, досудове слідство, про­курор або суддя, і її втручання в діяльність захисника призводить до пору­шення права на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, вчи­нене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 374 та 397 КК (див. коментар до ст. 374 КК).

10. Суб'єктивна сторона злочину припускає наявність тільки прямого умислу.

11. Суб'єктом злочину за ч. 1 ст. 397 КК є приватна особа, яка досягла 16-річного віку, а за ч. 2 ст. 397 КК — тільки службова особа.


Стаття 398. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо захисника чи представника особи, а також щодо їх близь­ких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової до­помоги, —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близь­ким родичам легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'яз­ку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, —

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тим самим особам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, тяжкого тілесного ушкод­ження —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він за­подіює шкоду інтересам правосуддя шляхом посягання на особисту безпеку, недоторканність та здоров'я осіб, діяльність яких пов'язана з наданням пра­вової допомоги громадянам та організаціям щодо представлення їх законних інтересів та захисту прав і свобод під час провадження дізнання, досудово-го слідства й у суді.

2. Потерпілими від злочину є: а) захисник в адміністративному та кримі­нальному процесі; б) представник особи у цивільних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення; в) їхні близькі родичі (див. п. 2 коментарю до статей 377 та 397 КК).

3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 398 КК, є формальним, і його об'єктивна сторона полягає в активній поведінці особи — дії, яка вчи­няється певним способом — шляхом погрози вбивством, насильством, зни­щенням чи пошкодженням майна (про поняття, ознаки та види такої погро­зи див. коментар до ст. 377 КК).

4. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є наявність зв'яз­ку між висловленою особою погрозою, застосуванням насильства і законною діяльністю захисника чи представника особи з надання правової допомоги. Такий зв'язок має місце не тільки тоді, коли дії винного вчинені в процесі діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги, а й у випадках, коли винний висловлює погрозу або застосовує насильство до чи після здійснення потерпілим такої діяльності, але обов'язково у зв'язку з нею (див. про це коментар до ст. 377 КК).

5. За частинами 2 та 3 ст. 398 КК настає відповідальність за фізичне на­сильство, яке застосовується до захисника чи представника особи у зв'язку з їхньою діяльністю з надання правової допомоги і виражається в заподіянні їм чи їхнім близьким родичам: за ч. 2 — легких або середньої тяжкості тілес­них ушкоджень, а за ч. З — тяжких тілесних ушкоджень (див. про це комен­тар до ст. 377 КК).

6. Суб'єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 398 КК характеризується на­явністю прямого умислу, а за частинами 2 та 3 ст. 398 КК психічне ставлен­ня винного до заподіяння тілесних ушкоджень може бути виражене як у прямому, так і непрямому умислі.

7. Якщо умисел винного був спрямований на застосування погрози чи на­сильства щодо захисника чи представника особи у зв'язку з їх діяльністю з надання правової допомоги, але внаслідок припущеної помилки злочин був фактично вчинений щодо особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 398 КК (так звана «помилка в об'єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 КК та відповідною частиною ст. 398 КК.

8. Суб'єктом злочину за ч. 1 ст. 398 КК, а також умисного заподіяння легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 398 КК) може бути особа, яка досягла 16-річного віку, а при заподіянні середньої тяжкості (ч. 2 ст. 398 КК) або тяжких (ч. З ст. 398 КК) тілесних ушкоджень — особа, яка досягла 14-річно-го віку. Якщо застосування психічного чи фізичного насильства мало місце при перевищенні службовою особою своїх службових повноважень, дії вин­ного слід кваліфікувати і за частинами 2 або 3 ст. 365 КК.