Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание Стаття 430. Добровільна здача в полон 2. Об'єктивна сторона 3. Суб'єктивна сторона 2. Насильство над іншими військовополоненими або жорстоке повод­ження з ними з боку військовополоненого, який перебуває на стано 2. Об'єктивна сторона Роботами, що мають військове значення Під насильством 6. Суб'єктивна сторона Стаття 432. Мародерство 3. З суб'єктивної сторони 1. Насильство, протизаконне знищення майна, а також протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щ 2. Об'єктивна сторона Районом воєнних дій Протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності — 3. Суб'єктивна сторона Стаття 434. Погане поводження з військовополоненими 2. Об'єктивна сторона Погане поводження з військовополоненими Недбале виконання обов'язків щодо хворих і поранених військовополонених 3. Суб'єктивна сторона ... Полное содержание

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Стаття 430. Добровільна здача в полон

Добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.


1. Об'єктом злочину є встановлений порядок несення військової служби під час бойових дій, який виключає добровільну здачу в полон. Цей злочин являє собою підвищену небезпеку у зв'язку з тим, що здача військовослуж­бовця в полон веде до послаблення бойової готовності підрозділів і до загро­зи зриву бойового завдання.

2. Об'єктивна сторона злочину включає декілька ознак. Головною з них є здача в полон, вона може бути виявлена як у формі дії, так і бездіяльності.

Під добровільною здачею в полон розуміють добровільний перехід військовослужбовця, який навмисно перестав чинити опір ворогу, хоча мав фізичну можливість це робити, під владу противника.

Скоєння злочину розпочинається з того, що військовослужбовець припи­няє опір ворогові з метою здатися у полон. Це може виявлятися у тому, що військовослужбовець перед ворогом складає зброю, не застосовує її, подає противнику знаки, які свідчать про його намір здатися в полон (піднімає білий прапор, піднімає руки угору, робить усні заяви про здачу в полон то­що), зі зброєю чи без зброї виходить з місця дислокації власних військ та переходить до місця дислокації військ ворога, залишається на місці бою під виглядом пораненого чи вбитого, очікуючи захоплення в полон, у той час коли його підрозділ переходить на нові позиції. Злочин вважається закінче­ним з моменту здійснення переходу військовослужбовця під владу против­ника. Саме з цього моменту він вважається військовополоненим (статті 3, 4, 5 «Женевської конвенції про поводження з військовополоненими» від 12 серпня 1949 р.).

Іншою ознакою об'єктивної сторони злочину є наявність у військово­службовця фізичної можливості продовжувати опір. Здача в полон утворює склад злочину лише тоді, коли вона скоєна добровільно. Добровільність означає, що особа, яка здалася в полон, зробила це в силу свого бажання, при умові, коли мала можливість запобігти полону, продовжуючи чинити опір ворогу, хоча б і ціною свого життя. При відсутності такої можливості здачу в полон не можна вважати добровільною. Здача в полон може мати місце як в районі бойових дій, так і в своєму районі, а також у тилу ворога.

3. Суб'єктивна сторона злочину включає вину у формі прямого умислу, ко­ли винний усвідомлює, що його дії або бездіяльність призведуть до полону, і бажає цього. Окрім того, суб'єктивна сторона злочину може мати і спеціальні мотиви — боягузтво або легкодухість, про що прямо зазначено у диспозиції статті. Боягузтво є наслідком страху військовослужбовця за своє життя у не­безпечній ситуації. Легкодухість характеризує слабкість духу та волі військо­вослужбовця, низький рівень його морально-психологічних якостей. Як прави­ло, обидві ознаки переплітаються та взаємно доповнюють одна одну.

Правильний аналіз суб'єктивної сторони дозволяє розмежувати здачу в полон та державну зраду. Саме за наявністю спеціальних мотивів можна дати правильну кваліфікацію, оскільки склади цих злочинів за об'єктивною стороною можуть співпадати між собою. Здача в полон з метою допомоги ворогу в досягненні ним агресії є державною зрадою.

4. Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Зброй­них Сил України.


Стаття 431. Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні

1. Добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідо-мо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради —

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Насильство над іншими військовополоненими або жорстоке повод­ження з ними з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років. 3. Вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спря­мованих на шкоду іншим військовополоненим, з корисливих мотивів або з метою забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога — карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є встановлений порядок виконання військовослуж­бовцем свого обов'язку в полоні.

2. Об'єктивна сторона злочину може виявитися в таких формах: 1) доб­ровільна участь військовополоненого в роботах, які мають військове значен­ня, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради (ч. 1); 2) вчинення військовополоненим, що перебуває на становищі старшого, насильства над іншими військовополоненими (ч. 2); 3) вчинення військово­полоненим дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим (ч. 3).

3. Роботами, що мають військове значення, визнаються будь-які роботи, спрямовані на будівництво військових об'єктів, виробництво військової техніки, боєприпасів, інших військових матеріалів. Під іншими заходами визнаються організовані ворогом заходи, що сприяють посиленню сил во­рога або послабленню України чи дружніх з нею держав.

Для наявності складу злочину участь у роботах або у зазначених вище заходах повинна бути добровільною, тобто військовополонений бере участь у роботах без примушування, маючи при цьому можливість ухилитися від них. «Женевська конвенція про поводження з військовополоненими» забо­роняє використовувати військовополонених на роботах, що мають військо­ве значення (ст. 50). Військовополонений має право відмовитися від участі в таких роботах і заходах. Офіцер, який знаходиться у полоні, може відповідно до цієї конвенції відмовитися від будь-якої роботи.

4. Згідно з положенням «Женевської конвенції про поводження з військо­вополоненими» військовополонений, що перебуває на становищі старшого (довіреного), повинен сприяти фізичному, моральному та інтелектуальному добробуту військовополонених. Якщо ж старший порушує свої обов'язки, допускає насильство або жорстоке поводження з військовополоненими, то його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 431 КК.

Під насильством слід розуміти будь-який психічний чи фізичний вплив на військовослужбовця.

Жорстоке поводження виявляється у вчиненні дій, які принижують гідність військовополонених, спричиняють їм страждання і муки.

5. Дії, спрямовані на шкоду іншим військовополоненим, можуть виявля­тися у відібранні у них одягу, харчів, примушенні до виконання робіт, які по­винен виконувати інший, доносі адміністрації про порушення режиму тощо.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

7. Суб'єктом злочину є військовослужбовець, що знаходиться у полоні, за ч. 2 цієї статті — тільки військовополонений, який перебуває на стано­вищі старшого.

Для кваліфікації діяння за ч. З ст. 43 КК потрібна наявність у винного корисливості або бажання забезпечити поблажливе до себе ставлення з бо­ку ворога.

Якщо злочинні дії військовослужбовця, який знаходиться в полоні,'вчи­нені із антидержавних мотивів, мають на меті послаблення України, то во­ни кваліфікуються як державна зрада.


Стаття 432. Мародерство

Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поране­них (мародерство), —

карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.


1. Об'єктом злочину є порушення порядку несення військової служби під час ведення бойових дій.

2. Для об'єктивної сторони мародерства характерні дії, пов'язані з викраденням речей у вбитих і поранених. Викрадення може бути таємним або відкритим, із застосуванням насилля чи без такого.

Під речами розуміються предмети обмундирування і особисті речі убито­го чи пораненого (годинник, гроші та ін.). До них не відносяться озброєння і боєприпаси, документи, які мають військове значення, технічні засоби ве­дення війни та інші предмети, які збираються з метою подальшого бойово­го застосування.

Викрадення повинне скоюватись на полі бою, тобто на ділянці, де ведуть­ся або велись бойові дії. Полем бою є також ділянка тилу, яка піддається обстрілу противником.

Викрадення речей поза межами поля бою (наприклад, в санітарному потязі) створює склад загальнокримінального злочину — крадіжки, грабежа та ін.

Не є мародерством: заволодіння речами здорових військовослужбовців. Ці дії можуть кваліфікуватись як злочини проти власності.

Для складу злочину — мародерства не має значення, до якої армії відно­сяться вбиті і поранені, речі яких розкрадались на полі бою.

Мародерство передбачає наміри винного привласнити вилучену річ. З цього ж моменту, тобто коли винний отримав можливість розпорядитись вилученою річчю за своїм розсудом, мародерство вважається закінченим злочином.

3. З суб'єктивної сторони мародерство передбачає прямий умисел на заволодіння речами вбитих і поранених та корисливі мотиви.

4. Суб'єктом злочину є лише військовослужбовець.


Стаття 433. Насильство над населенням у районі воєнних дій

1. Насильство, протизаконне знищення майна, а також протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.


1. Об'єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни («Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни» від 5 (18) жовтня 1907 р., Гаазькі угоди, чотири Же­невські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. (у тому числі «Конвенція про захист цивільного населення під час війни»); Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), та Додатко­вий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів, неміжнародного характеру (Прото­кол II), прийняті на дипломатичній конференції в Женеві 8 червня 1977 р., тощо).

Цими міжнародно-правовими актами забороняються вбивства, пограбу­вання населення в районі воєнних дій, знищення рухомого та нерухомого майна, що не викликається воєнною необхідністю, примусове відібрання майна у населення тощо.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у суспільне небезпечному діянні, скоєному військовослужбовцем: 1) насильство щодо населення в районі воєнних дій; 2) протизаконне знищення майна, яке належить населенню, під приводом воєнної необхідності; 3) протизаконне відібрання майна, яке нале­жить населенню, під приводом воєнної необхідності (ч. 1 ст. 433 КК);

4) розбій щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).

Обов'язковою ознакою складу злочину є місце його скоєння. Районом воєнних дій вважається частина території, на якій певні угруповання військ ведуть воєнні дії, у зв'язку з чим на цій території не діють цивільні органи державної влади, а повнота влади належить військовому командуванню.

Під населенням мають на увазі цивільних осіб, які мешкають і пере­бувають в районі воєнних дій, не входять до складу збройних сил і не бе­руть участі в масових стихійних збройних виступах, у тому числі біженці, евакуйовані, захоплені супротивником особи та інші, що з тих чи інших при­чин опинилися в районі воєнних дій.

Якщо такі злочинні дії скоюються проти осіб, які мешкають поза межами району воєнних дій, то зазначені дії можуть утворювати склад злочинів про­ти особи чи проти власності. Посягання на населення може бути спрямоване як проти громадян власної держави, так і проти громадян союзницької держави, чи держави, проти якої ведуться воєнні дії.

Насильство над населенням включає різноманітні форми посягання на життя та здоров'я, честь і гідність цивільних осіб: вбивства, завдання тілес­них ушкоджень, зґвалтування, незаконне позбавлення волі тощо.

Посягання повинне здійснюватися тільки на приватне майно населення, а не на державне майно.

Про протизаконне знищення майна див. коментар до ст. 194 КК.

Протизаконним вважається таке знищення майна, яке не викликалося військовими діями чи воєнною необхідністю. Якщо ж знищення майна бу­ло викликане воєнною необхідністю, то ця обставина виключає відпові­дальність за ст. 433 КК.

Наявність воєнної необхідності для знищення чи відібрання майна визначається у кожній конкретній ситуації з урахуванням норм наведених міжнародно-правових документів.

Протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності — це таке посягання на майнові права населення, коли майно відкрито відбирається з володіння потерпілого всупереч його волі нібито на законних під­ставах для використання у зв'язку з воєнною необхідністю, проте завідомо для винного ця дія реально не викликається воєнною необхідністю та супе­речить наведеним нормам міжнародного права. При цьому не має значення, на чию користь відбирається таке майно: на користь винної особи чи інших осіб — для начальника, для військового підрозділу тощо. Якщо ж відібрання майна було викликане справді воєнною необхідністю, то ця обставина ви­ключає відповідальність за ст. 433 КК.

Про розбій див. коментар до ст. 187 КК.

При кваліфікації зазначених дій за ст. 433 КК не вимагається додаткової кваліфікації за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відпо­відальність за злочини проти особи та власності.

Склад злочину є формальним. Виконання зазначених у диспозиції статті дій, незалежно від наслідків, які настали, утворює закінчений склад злочину.

3. Суб'єктивна сторона злочину передбачає вину у формі прямого умислу.

4. Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Зброй­них Сил України та інших військових формувань, що перебуває в районі воєнних дій.


Стаття 434. Погане поводження з військовополоненими

Погане поводження з військовополоненими, яке мало місце неод­норазово, або пов'язане з особливою жорстокістю, або спрямоване про­ти хворих і поранених, а також недбале виконання обов'язків щодо хво­рих і поранених особами, на яких покладено їх лікування і піклування про них, за відсутності ознак більш тяжкого злочину —

караються позбавленням волі на строк до трьох років.


1. Об'єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни. «Женевська конвенція про поводження з військовополоненими» установлює такий порядок поводження з військовополоненими, при якому охороняються їх життя, здоров'я, честь і гідність. Згідно з цією конвенцією у чинному Кодексі передбачена кримінальна відповідальність за погане по­водження з військовополоненими.

Військовополонені — це особи, які входять до складу збройних сил сторо­ни, що перебуває у конфлікті, та які потрапляють під владу противника. Ре­жим воєнного полону поширюється також на особовий склад ополчень, за­гонів добровольців, що входять до їх складу, особовий склад організованих рухів опору тощо.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечним діянням у формі: 1) поганого поводження з військовополоненими: а) яке ма­ло місце неодноразово; б) пов'язане з особливою жорстокістю; в) спря­моване проти хворих і поранених; 2) недбалого виконання обов'язків щодо хворих і поранених осіб.

Погане поводження з військовополоненими може виявлятися в діях військовослужбовця, якими спричиняється шкода здоров'ю, порушуються права і честь військовополонених (нанесення побоїв, спричинення тілесних ушкоджень, катування, інші вияви жорстокості). Подібні дії тягнуть відпо­відальність у випадках, коли вони вчинювалися за наявності хоча б однієї із зазначених у ст. 434 КК обтяжуючих обставин: мали місце неодноразово, тобто не менш як двічі, або супроводжувались особливою жорстокістю, або були спрямовані проти поранених та хворих.

Недбале виконання обов'язків щодо хворих і поранених військовополонених полягає в злочинно недбалому виконанні обов'язків подання їм лікарської допомоги і догляду за тими, хто цього потребує. Закон спеціально застерігає, що в таких випадках відповідальність за ст. 434 КК настає тільки тоді, ко­ли відсутні ознаки більш тяжкого злочину.

3. Суб'єктивна сторона поганого поводження з військовополоненими характеризується умисною формою вини, а недбале виконання обов'язків щодо хворих та поранених — необережною формою вини.

4. Суб'єктом поганого поводження з військовополоненими може бути будь-який військовослужбовець, що за тих чи інших обставин вступив у постійний або тимчасовий контакт з військовополоненими.

Суб'єктом недбалого виконання обов'язків можуть бути тільки ті військо­вослужбовці, на яких покладене лікування хворих і поранених або піклування про них. Це можуть бути як військовослужбовці Збройних Сил України, так і особи зі складу армії супротивника, які залучалися для подання лікарської допомоги хворим і пораненим військовополоненим.


Стаття 435. Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними

Носіння в районі воєнних дій символіки Червоного Хреста або Черво­ного Півмісяця особами, які не мають на те права, а також зловживання в умовах воєнного стану прапорами чи знаками Червоного Хреста і Чер­воного Півмісяця або пофарбуванням, присвоєним санітарно-транспорт­ним засобам, —

караються позбавленням волі на строк до двох років.


1. Об'єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни. «Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях» від 12 серпня 1949 р. приписує (наказує) сторонам, що во­юють, утримуватися від нападу на санітарні формування, транспорти та їх особовий склад, а при веденні бойових дій санітарні заклади повинні по можливості оберігатись і щадитися.

Для кращого розпізнавання санітарні служби мають відмітні емблеми: знак «Червоний Хрест» на білому полі, а в деяких державах «Червоний Півмісяць» на білому полі. Використання подібних знаків з іншою метою і особами, які не мають відношення до санітарної служби, заборонено.

Відповідно до міжнародних угод передбачена кримінальна відповідальність за зловживання цими знаками.

2. Об'єктивна сторона злочину може виявлятися: 1) у носінні в районі воєнних дій знаків Червоного Хреста і Червоного Півмісяця військовослуж­бовцями, які не мають на це права; 2) у зловживанні у воєнний час відмітними знаками, які надані санітарній службі. Наприклад, утворює склад злочину використання військовослужбовцем у воєнний час для мети, яка не має ніякого відношення до санітарної служби, морських суден, пофарбованих у білий колір, і таких, що мають на бортах і горизонтальній поверхні знаки Червоного Хреста або Червоного півмісяця.

3. З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений тільки з пря­мим умислом.

4. Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець. І 5. Про район воєнних дій див. коментар до ст. 433 КК.

Розділ XX

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ