Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание Злочини проти правосуддя 2. Об'єктивна сторона Тримання під вартою 9. Суб'єктивна сторона 1. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особ 2. Об'єктивна сторона Штучне створення доказів обвинувачення 1. Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, — 2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою, — 3. Об'єктивна сторона Знущання над особою

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

Стаття 371. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний привід —
   

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Завідомо незаконні арешт або тримання під вартою —

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. У статті 29 Конституції України закріплене право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Закон не тільки проголошує це право, але й встановлює відповідальність за його порушення. До числа таких норм належить і ст. 371 КК, яка передбачає відповідальність за злочин, суспільна небезпечність якого полягає у тому, що при його вчиненні порушується один з основних конституційних принципів здійснення правосуддя, згідно з яким ніхто не може бути заарештованим або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, вста­новлених законом.

2. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого частинами 1 та 2 ст. 371 КК, припускає вчинення особою діяння, яке: а) здійснюється у відповідній процесуальній формі — затримання, привід, арешт, утримання під вартою, і б) має незаконний характер. Злочин визнається закінченим при вчиненні хоча б одного із зазначених діянь.

3. Затримання — це процесуальний примусовий захід, який полягає у примусовому і короткочасному (на строк не більше 72 годин) позбавленні особи волі і здійснюється: а) при провадженні дізнання або досудового слідства; б) за постановою органу дізнання, слідчого чи прокурора; в) щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за який може бути призначене покарання у виді позбавлення волі; г) на підставах та в порядку, передбачених законом (статті 106, 106¹, 115, 148, 149, 165² та 434 КПК).

Привід — це процесуальний примусовий захід, який полягає в обмеженні волі та примусовому доставленні (припровадженні) в органи дізнання, до-судового слідства, прокуратуру, суд підозрюваного, обвинуваченого, підсуд­ного, свідка чи потерпілого, за умови, що ці особи ухиляються без поваж­них причин від добровільного з'явлення у призначений час за викликом службових осіб зазначених органів (статті 70, 72, 135, 136, 288, 292 КПК;

Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, ор­ганів дізнання та ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків та потерпілих від 28 грудня 1995 р.).

Арешт (взяття під варту) — це запобіжний захід, який полягає у позбав­ленні особи волі на строк, встановлений законом, і здійснюється: а) за по­становою судді чи ухвалою (вироком) суду; б) щодо підозрюваного, обвину­ваченого чи підсудного (засудженого); в) на підставах та в порядку, перед­бачених законом (статті 148, 149, 150, 155, 156, 165, 165', 165², 165³, 253, 274, 288, 343, 434 КПК; Закон України «Про попереднє ув'язнення» від ЗО черв­ня 1993 р.).

Тримання під вартою являє собою сам процес застосування арешту, тоб­то певну діяльність, яка здійснюється при виконанні судового акта про взят­тя особи під варту як запобіжний захід.

4. Дії винного не можуть кваліфікуватися за ст. 371 КК, якщо незакон­ний привід чи затримання здійснюються не як захід процесуального приму­су, а в адміністративному порядку (статті 259—261 КпАП). Виключається кваліфікація за ст. 371 КК і у випадках застосування арешту як заходу адміністративного стягнення (ст. 32 КпАП), а також при призначенні ареш­ту за вироком суду як покарання (ст. 60 КК). З урахуванням конкретних об­ставин справи дії винного у таких випадках можуть бути кваліфіковані як один із злочинів, передбачених статтями 364, 365, 375, 424 КК.

5. Об'єктивна сторона злочину полягає, як правило, в активній по­ведінці особи — дії, що полягає у самому факті незаконного приводу, за­тримання, арешту або в утриманні під вартою. Однак злочин може бути вчинений і шляхом бездіяльності, коли, наприклад, саме затримання, арешт чи взяття під варту (дія) запроваджені на законних підставах, але після закінчення встановлених у законі строків винний свідомо не звільняє (бездіяльність) затриманого чи заарештованого. У таких випадках саме з моменту невиконання обов'язку звільнити особу, затримання, арешт чи утримання під вартою стають незаконними та тягнуть за собою відповідальність за ст. 371 КК. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення одного з діянь, зазначених у ст. 371 КК, і саме з цього моменту набуває триваючого характеру.

6. Незаконний привід може передувати затриманню особи, арешту чи триманню її під вартою, затримання — арешту чи триманню під вартою, а арешт завжди передує триманню особи під вартою. Якщо щодо того самого потерпілого винним послідовно вчинене діяння, передбачене ч. 1, а потім — ч. 2 ст. 371 КК, то вчинене слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 371 КК. Як­що зазначені діяння вчинені щодо кількох осіб (наприклад, щодо одного по­терпілого мало місце незаконне затримання, а щодо іншого — арешт), то вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 та 2 ст. 371 КК.

7. Відповідальність за ст. 371 КК настає лише за умови, якщо привід, за­тримання, арешт чи тримання під вартою мали незаконний характер. Неза­конними вони визнаються у випадках, якщо відсутні встановлені законом підстави (наприклад, заарештований обвинувачується у злочині, за який не передбачене покарання у виді позбавлення волі), порушений порядок (на­приклад, при здійсненні приводу застосовувалися наручники) або не дотри­муються строки (наприклад, затримання підозрюваного тривало понад 72 години) застосування цих заходів.

8. За частиною 3 ст. 371 КК відповідальність настає за ті самі діяння, як­що вони: а) спричинили тяжкі наслідки або б) вчинені з корисливих мотивів чи в) в інших особистих інтересах.

Поняття тяжких наслідків є оціночним, і їх зміст визначається судом у кожному випадку залежно від конкретних обставин справи. Тяжкими мо­жуть визнаватися такі наслідки, як самогубство чи замах на самогубство по­терпілого, тяжке захворювання, позбавлення його життя іншими затримани­ми чи заарештованими, втрата потерпілим майна, що сталося внаслідок арешту, загибель важко хворих близьких, які залишилися без нагляду внаслідок взяття потерпілого під варту, втрата ним роботи тощо. Зазначені наслідки мають перебувати у причинному зв'язку з незаконними діями вин­ного.

Вчинення злочину з корисливих мотивів припускає прагнення винного одержати будь-яку вигоду майнового характеру чи позбутися матеріальних витрат (див. п. 5 коментарю до ст. 364 КК). Якщо винний використовує за­значені у ст. 371 КК незаконні дії як спосіб вимагання хабара, його дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368 та ч. 2 ст. 371 КК.

Інші особисті інтереси припускають прагнення винного отримати для се­бе вигоду нематеріального характеру (наприклад, просування за службою, отримання чергового звання чи класного чину, нагороди) і можуть бути обу­мовлені такими спонуканнями, як кар'єризм, помста, заздрість, бажання прикрасити дійсне становище і сховати свою некомпетентність тощо (див. п. 5 коментарю до ст. 364 КК).

9. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого частинами 1 та 2 ст. 371 КК, характеризується наявністю прямого умислу, оскільки привід, затримання, арешт чи тримання під вартою є завідомо незаконними, і отже, їх злочинний характер охоплюється свідомістю винного. За відсутністю пря­мого умислу дії винного являють дисциплінарний проступок або містять (за інших необхідних умов) ознаки злочину, передбаченого ст. 367 КК. За час­тинами 1 та 2 ст. 371 КК мотиви здійснення злочину можуть бути різними, за винятком корисливих спонукань чи інших особистих інтересів. Щодо тяжких наслідків, зазначених у ч. З ст. 371 КК, вина може бути у формі як умислу, так і необережності. У цілому злочин, передбачений ст. 371 КК, є умисним.

10. Якщо незаконні привід, затримання, арешт чи тримання під вартою вчинюються з метою створення умов для подальшого притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності або примушування його до давання показань, то дії винного кваліфікуються за статтями 371, 14 та 372 або 373 КК. Якщо ці дії є способом притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності чи примусу його до давання показань, то дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 371 та 372 або 373 КК. Якщо для здійснення злочину службова особа вчиняє й інші незаконні дії (службове зловживання, підроблення), то вчинене слід кваліфікувати за сукупністю відповідних злочинів. Якщо у процесі вчинен­ня злочину застосовувалося психічне чи фізичне насильство, то дії винного слід кваліфікувати ще й за частинами 2 або 3 ст. 365 КК, а у випадках вчи­нення більш тяжкого злочину (наприклад, умисного вбивства) — і за стаття­ми, які передбачають відповідальність за відповідні злочини.

11. Суб'єкт злочину — спеціальний: службова особа органів дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку незаконного тримання під вартою — і керівник установи, де тримався під вартою потерпілий. Дії судді, який поста­новив завідомо незаконний судовий акт про привід, затримання чи арешт, а також прийняв незаконне рішення про продовження строку тримання під вартою або виніс незаконну постанову про застосування адміністративного арешту чи ухвалив неправосудний вирок про призначення покарання у виді арешту, слід кваліфікувати за ст. 375 КК. Кваліфікація дій службових осіб органів дізнання чи досудового слідства, які виконали неправосудний судо­вий акт про привід, затримання чи арешт або про продовження строків три­мання під вартою, залежить від того, чи усвідомлювали вони незаконний ха­рактер такого рішення, чи ні. За наявності такого усвідомлення дії винного слід кваліфікувати за ст. 371 КК. Якщо службова особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати, що судовий акт (наприклад, постанова про арешт) був незаконним, то за наявності всіх інших зазначених у законі умов її дії потрібно кваліфікувати за ст. 367 КК. Нарешті, в ситуаціях, де можливість усвідомлення незаконності судового акта з боку службової особи була відсут­ня, її дії не містять ознак складу злочину. В усіх зазначених випадках при оцінці дій службових осіб органів дізнання чи досудового слідства слід вра­ховувати положення, закріплені у ст. 41 КК. Інші службові особи за незакон­не позбавлення потерпілого волі несуть відповідальність за ст. 365 КК, а при­ватні особи — за статтями 146, 147 або 349 КК.


Стаття 372. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності

1. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років чи позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням до­казів обвинувачення або іншою фальсифікацією, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.


1. Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається неви­нуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено об­винувальним вироком суду. При цьому обвинувачення не може ґрунтувати­ся на доказах, одержаних незаконним шляхом. Тому притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК) є порушенням кон­ституційних принципів здійснення правосуддя і являє собою зловживання тими службовими повноваженнями, що надані службовим особам органів дізнання, досудового слідства та прокуратури у сфері кримінального судо­чинства. Отже, злочин, передбачений ст. 372 КК, є спеціальним видом служ­бового зловживання, а статті 364 та 372 КК співвідносяться як загальна і спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 372 КК, вичер­пується притягненням завідомо невинного до кримінальної відповідальності, яке включає до себе дві обов'язкові дії: а) винесення постанови про притяг­нення особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК) і б) пред'явлення їй обвину­вачення (статті 133, 140 КПК). Тому злочин визнається закінченим з момен­ту пред'явлення обвинувачення, тобто оголошення (пред'явлення) особі по­станови про притягнення її як обвинуваченого за злочин, у вчиненні якого потерпілий є невинним.

3. Склад злочину має місце не тільки у випадку, коли потерпілий взагалі є невинним у вчиненні злочину (відсутня подія чи склад злочину, не дове­дена його участь у злочині), але й тоді, коли ним вчинений інший злочин, а не той, за який він притягується до відповідальності (наприклад, доведе­не вчинення особою лише грабежу, а їй пред'являють завідомо неправдиве обвинувачення у розбої). Однак у тих випадках, коли після пред'явлення об­винувачення в ході подальшого розслідування встановлюється невинність особи, але слідчий чи прокурор не закривають кримінальну справу, то їхні дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 372 КК і становлять (за інших не­обхідних умов) лише злочин, передбачений ст. 364 КК. Відсутні підстави для кваліфікації за ст. 372 КК і у випадках, коли притягнення до відпові­дальності пов'язане з помилкою у кваліфікації дій особи (наприклад, через відсутність у слідчого достатнього професійного досвіду, він притягує особу до відповідальності за розбій, а насправді у діянні винного є лише ознаки грабежу).

4. Потерпілим за ст. 372 КК є завідомо невинний у вчиненні злочину, то­му притягнення до кримінальної відповідальності особи, щодо якої є дока­зи її винності, але з порушенням встановленого законом процесуального по­рядку (наприклад, притягнення до відповідальності дипломатичного пред­ставника іноземної держави з порушенням вимог ч. 4 ст. 6 КК), не може бу­ти кваліфіковане за ст. 372 КК і за інших необхідних умов є або дис­циплінарним проступком, або містить ознаки злочину, передбаченого ст. 364 КК. Не може кваліфікуватися за ст. 372 КК і притягнення завідомо невинного не до кримінальної, а до інших видів відповідальності (дис­циплінарної, адміністративної чи цивільно-правової). За інших необхідних умов такі дії можуть містити ознаки злочину, передбаченого ст. 364 КК.

5. Склад злочину є формальним, і для кваліфікації дій винного за ст. 372 КК не має значення, які наслідки спричинило притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (наприклад, обвинувальний висновок не був затверджений прокурором, був винесений виправдувальний чи, навпаки, обвинувальний вирок). Ці наслідки перебувають за межами складу злочину і можуть враховуватися судом лише при визначенні міри покарання.

6. За частиною 2 ст. 372 КК настає відповідальність за те саме діяння, поєднане: а) з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину (див. коментар до ст. 12 КК); б) зі штучним створенням доказів об­винувачення; в) з іншою фальсифікацією.

Штучне створення доказів обвинувачення може полягати у всіляких діях винного: підроблення або використання підроблених документів, умисне не­правильне тлумачення фактів та подій, знищення чи вилучення зі справи документів, схиляння свідків та потерпілого до давання завідомо неправди­вих показань, примушування експерта до давання неправдивого висновку тощо.

Інша фальсифікація обвинувачення може полягати у вилученні зі справи речових доказів, документів і протоколів, що свідчать про невинність по­терпілого, невідображенні у справі фактів і обставин, що спростовують об­винувачення, приписках у протоколах слідчих дій, відмові у виклику свідків тощо. Службове підроблення є одним із можливих способів вчинення зло­чину, на який прямо вказано у ч. 2 ст. 372 КК, тому дії винного, який ви­користовує такий спосіб фальсифікації обвинувачення для притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, повністю охоплюють­ся ознаками ч. 2 ст. 372 КК і додаткової кваліфікації за ст. 366 КК не по­требують.

7. Із суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом, оскільки суб'єкт діє завідомо і тим самим усвідомлює очевидність того, що притягує до відповідальності невинного. Мотиви вчиненого можуть бути різними (помста, ревнощі, корисливість, кар'єризм) і на кваліфікацію злочину за ст. 372 КК не впливають. Якщо особа не усвідомлює, що притя­гує до відповідальності невинного (наприклад, внаслідок невірної оцінки зібраних за справою доказів), то відповідальність за ст. 372 КК виклю­чається і діяння є дисциплінарним проступком або містить ознаки (за інших необхідних умов) злочину, передбаченого ст. 367 КК. Якщо суб'єкт умисно не притягує до кримінальної відповідальності завідомо винного, незаконно закриває кримінальну справу чи відмовляє в її порушенні, то його дії слід кваліфікувати за ст. 364 КК.

8. Суб'єктом злочину може бути особа, яка проводить дізнання, слідчий або прокурор, тобто особи, яким за законом надане право притягнення осо­би до відповідальності як обвинуваченого за кримінальною справою. Якщо постанова про притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності виноситься суддею, то його дії слід кваліфікувати за ст. 375 КК.


Стаття 373. Примушування давати показання

1. Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, —

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.


1. Конституція України (ст. 28) проголошує, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Тому й обвинувачення особи у злочині не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (ст. 62 Конституції України). Цим конституційним приписам кореспондує ст. 22 КПК, що забороняє домагатися показань осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Порушен­ня цих вимог і утворює злочин, передбачений ст. 373 КК, суспільна небез­печність якого полягає у тому, що при його вчиненні шкода інтересам пра­восуддя заподіюється шляхом перешкоджання отриманню достовірних до­казів та встановленню дійсних висновків за справою. Даний злочин є спеціальним видом перевищення влади, а ст. 365 КК співвідноситься зі . ст. 373 КК як загальна і спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Здійснення примушування при допиті, який запроваджується в ході дізнання або досудового слідства, припускає, що потерпілою від злочину є лише та особа, яка може бути допитана з кримінальної справи під час дізнання чи досудового слідства. До таких осіб належать підозрюваний, об­винувачений, потерпілий, свідок та експерт. Інші особи, які беруть участь у справі (зокрема спеціаліст, перекладач, захисник, понятий, цивільний пози­вач та відповідач), не можуть бути потерпілими від цього злочину, оскільки закон не передбачає можливості їх допиту під час дізнання або досудового слідства. Тому незаконний вплив на них з боку особи, яка проводить дізнан­ня або досудове слідство, може мати ознаки одного із злочинів, передбаче­них статтями 365, 374, ч. 2 ст. 397 КК, або є підбурюванням (ч. 4 ст. 27 КК) до злочину, який передбачений ст. 384 КК.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні незаконних дій, які а) здійснюються при допиті і б) є способом примушування особи до даван­ня показань. Отже, злочин може бути вчинений тільки шляхом активної по­ведінки — дії і визнається закінченим з моменту здійснення цих дій. Приму­шування до давання показань може бути вчинене лише у відповідній обста­новці — при допиті, тобто такій слідчій дії, яка полягає в одержанні (відібранні) показань у певних учасників кримінального процесу і фіксації їх у протоколі допиту, що має відповідну процесуальну форму. Поняттям допиту в ст. 373 КК охоплюється й така слідча дія, як очна ставка. Якщо протиправний вплив здійснюється при провадженні інших слідчих дій (на­приклад, при обшуку, виїмці, пред'явленні особи для впізнання) чи при ви­конанні інших спеціальних функцій (наприклад, відібранні пояснень, складанні протоколів, проведенні оперативно-розшукових заходів), то дії винно­го, за наявності до того підстав, можуть кваліфікуватися за ст. 365 КК.

4. Злочин має характер примушування до давання показань, яке припус­кає здійснення в тій чи іншій формі незаконного впливу (тиску) на допиту­вану особу, в результаті якого порушуються її права й обмежується свобо­да волевиявлення. За частиною 1 ст. 373 КК примушування — це психічний (психологічний) вплив на потерпілого, який здійснюється вчиненням таких незаконних дій, як підкуп, шантаж, застосування гіпнозу, пред'явлення не­правдивих доказів, обіцянки звільнити від відповідальності чи з-під варти, видати спиртні напої, наркотики, обіцяння (залякування) погіршити умови утримування заарештованого, заарештувати особу, знищити майно, що нале­жить особі чи її близьким, притягти до відповідальності за злочин, який по­терпілий не вчиняв, тощо.

5. Найбільш розповсюдженим способом примушування до давання пока­зань є погроза, яка може бути висловлена щодо: а) особи самого допитува­ного; б) членів його сім'ї або близьких родичів; в) майна, яке належить по­терпілому чи його близьким родичам. Проте дії винного не можуть бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 373 КК, якщо примушування давати показання здійснювалося за допомогою погрози фізичним насильством над особою по­терпілого, оскільки застосування насильства (у тому числі психічного) при примушуванні до давання показань слід кваліфікувати не за ч. 1, а за ч. 2 ст. 373 КК.

6. Дії, за допомогою яких здійснюється примушування до давання пока­зань, повинні мати незаконний характер. Тому відповідальність за ст. 373 ви­ключається, якщо для одержання необхідних показань використовуються тактичні та психологічні прийоми допиту, які або прямо передбачені законом (наприклад, ознайомлення з нормами кримінального закону про наслідки щирого каяття чи відшкодування збитку, попередження про відповідальність за відмову від давання або за давання завідомо неправдивих показань), або не суперечать йому (наприклад, створення перебільшеного уявлення у допи­туваного про поінформованість слідчого). Не можуть кваліфікуватися за ст. 373 КК і дії, пов'язані з порушенням процесуального порядку проведен­ня допиту (наприклад, провадження допиту неповнолітнього обвинувачено­го з порушенням вимог ст. 438 КПК), за умови, якщо вони не були спрямо­вані на примушування до давання показань. У таких випадках мова може йти про вчинення лише дисциплінарного проступку, а за наявністю необхідних підстав — про злочин, передбачений ст. 364 КК.

7. Характер показань, до яких примушується потерпілий, для кваліфікації злочину за ст. 373 КК значення не має. Особу можуть примушувати до да­вання правдивих чи неправдивих показань; показання можуть свідчити на її користь чи проти особи, яка примушується; характеризувати особисто по­терпілого чи поведінку інших осіб. Якщо особа примушується до давання завідомо неправдивих показань, за давання яких вона притягується до відповідальності за ст. 384 КК, дії винного у примушуванні повністю охоп­люються ознаками ст. 373 КК і додаткової кваліфікації не потребують, оскільки злочин, передбачений ст. 373 КК, у цьому випадку становить спеціальний вид підбурювання, який виділено у самостійний склад злочину проти правосуддя.

8. За частиною 2 ст. 373 КК примушування до давання показань квалі­фікується у випадках, якщо воно вчинене: а) із застосуванням насильства або б) із знущанням над особою.

Насильство є способом примушування до давання показань і за ч. 2 ст. 373 КК може бути як психічним, так і фізичним. Застосування насильства являє собою або погрозу заподіяння, або фактичне (реальне) заподіяння шко­ди життю, здоров'ю чи тілесній недоторканості потерпілого. При цьому психічне насильство може виявлятися в погрозі заподіяння будь-якої за тяжкістю фізич­ної шкоди: побоїв, тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, мордувань, катувань, позбавлення життя. Такі дії повністю охоплюються ч. 2 ст. 373 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

При застосуванні фізичного насильства, що полягає в нанесенні побоїв, заподіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене охоп­люється ознаками ч. 2 ст. 373 КК. Якщо примушування здійснювалося за­стосуванням катувань, відповідальність за які передбачена в ч. 1 ст. 127 КК, то дії винного також слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 373 КК. У випад­ках, коли примушування до давання показань супроводжувалося катування­ми, відповідальність за застосування яких передбачена в ч. 2 ст. 127 КК, дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 127 та ч. 2 ст. 373 КК. Умисне за­подіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень в процесі примушування до давання показань утворює сукупність злочинів, передбачених стат­тями 115 або 121 та ч. 2 ст. 373 КК.

Знущання над особою припускає приниження людської гідності особи, вчи­нення цинічних дій та різні форми глуму над потерпілим. Воно може полягати, наприклад, у тривалих допитах, позбавленні їжі, води, сну, впливі світлом чи шумом, у глузуванні над фізичними недоліками потерпілого, об­разі його національних чи релігійних почуттів тощо. Однак знущання над осо­бою є ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 373 КК, лише за умо­ви, якщо воно використовується винним як спосіб примушування до давання показань. Інакше його дії можуть бути кваліфіковані лише за ст. 365 КК.

9. За суб'єктивною стороною злочин характеризується наявністю тільки прямого умислу і вчиняється за будь-яких мотивів.

10. Суб'єкт злочину — спеціальний', ним може бути лише особа, яка відповідно до закону наділена правом на провадження дізнання або досудо-вого слідства, а також особа, яка тимчасово призначена виконувати ці функції уповноваженою на те службовою особою у встановленому законом порядку. Якщо примушування до давання показань є результатом виконан­ня незаконного наказу (розпорядження), то дії особи, що безпосередньо ви­конала такий наказ, слід кваліфікувати за ст. 373 КК. Службова особа, яка віддала такий наказ, залежно від конкретних обставин справи, несе відповідальність як підбурювач (ч. 4 ст. 27 КК) чи організатор (ч. З ст. 27 КК) злочину, передбаченого ст. 373 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

Якщо примушування до давання показань при допиті здійснює суддя чи інша службова особа правоохоронних органів, то їхні дії слід кваліфікувати за ст. 365 КК. У випадках, коли примушування до давання показань під час судового розгляду здійснювалося суддею з метою створення умов для поста-новлення неправосудного судового акта, його дії слід кваліфікувати за статтями 365, 14 та 375 КК.