Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание Стаття 377. Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного Суб'єктивна сторона Стаття 378. Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного 2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загально-небезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей ч 1. Суспільна небезпечність Стаття 379. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням пр 3. Об'єктивна сторона 8. Суб'єктивна сторона Стаття 380. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист 1. Суспільна небезпечність Працівниками суду Неприйняття рішення Несвоєчасне прийняття рішення Прийняття недостатньо обґрунтованого рішення Незастосування достатніх заходів безпеки Несвоєчасне застосування 6. Суб'єктивна сторона

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Стаття 377. Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, —

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушко­джень у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до шести років.

3. Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він за­подіює шкоду інтересам правосуддя шляхом посягання на особисту безпеку, недоторканність та здоров'я саме тих осіб, діяльність яких безпосередньо пов'язана зі здійсненням правосуддя.

2. Потерпілими від злочину є: а) професійні судді; б) народні засідателі; в) присяжні; г) їхні близькі родичі (про поняття та коло близьких родичів див. п. 11 ст. 32 КПК; ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (ВВР. — 1994. — № 11. — Ст. 50). Якщо погроза чи насильство застосовувалися що­до Голови або судді Конституційного чи Верховного Суду України, а також вищих спеціалізованих судів України у зв'язку з їхньою державною чи гро­мадською діяльністю як представників судової гілки влади, дії винного слід кваліфікувати за ст. 346 КК.

3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 377 КК, є формальним, його об'єктивна сторона полягає в активний поведінці — дії, яка вчинюється пев­ним способом — шляхом погрози. Така погроза становить усвідомлений, яс­но виражений та конкретний прояв в дійсності злочинного наміру винного, який висловлюється у зв'язку з діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя. Вплив на потерпілого полягає у погрозі: а) вбивством; б) засто­суванням іншого фізичного насильства; в) знищенням чи пошкодженням майна (див. коментар до статей 129 та 195 КК).

4. Погроза може бути доведена до відома потерпілого у будь-якій формі (усно, письмово, шляхом демонстрації зброї чи інших предметів, безпосеред­ньо або через інших осіб, поштою, телефоном, у тому числі анонімно). Од­нак така погроза може бути виражена тільки в обіцянці застосувати фізич­не насильство (вбивство, тілесні ушкодження, побої, незаконне позбавлення волі, посягання на статеву свободу тощо) або знищити чи пошкодити май­но потерпілого. Висловлення погроз (залякувань) іншого характеру (напри­клад, погроза позбавити суддю яких-небудь благ чи привілеїв, розголосити ганебні відомості чи наклеп щодо його близьких тощо) не може бути кваліфіковане за ст. 377 КК і за наявністю певних умов може оцінюватись як злочин, передбачений ст. 376 КК, чи як підбурювання до здійснення зло­чину, передбаченого ст. 375 КК.

5. Дії винного кваліфікуються за ч. 1 ст. 377 КК незалежно від того, як сприймав погрозу потерпілий і чи мав сам винний намір та реальну мож­ливість її здійснити. Тому злочин визнається закінченим з моменту доведен­ня погрози до відома потерпілого і незалежно від того, чи вплинула вона на діяльність судді, народного засідателя або присяжного. Якщо в результаті погрози на адресу потерпілого ним було вчинено злочин, до якого таким способом схиляв його винний, дії останнього кваліфікуються за ч. 1 ст. 377 КК, а також за співучасть (ч. 4 ст. 27 КК) у тому злочині, виконав­цем якого був суддя, народний засідатель чи присяжний.

Погроза будь-яким за ступенем тяжкості фізичним насильством охоп­люється ознаками ч. 1 ст. 377 КК, однак якщо погроза вбивством була вчи­нена членом організованої групи, то дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 129 КК та ч. 1 ст. 377 КК.

6. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 377 КК, є наявність зв'язку між висловленою винним погрозою та діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя. Відсутність такого зв'язку виключає кваліфікацію за ч. 1 ст. 377 КК, і за наявністю інших не­обхідних умов дії винного в таких випадках можуть бути кваліфіковані за статтями 129, 195 чи 350 КК.

7. Діяльність потерпілого, у зв'язку з якою висловлюється погроза, може бути пов'язана із здійсненням правосуддя: а) безпосередньо (зв'язок у вузь­кому розумінні) — коли суддя, народний засідатель чи присяжний у вста­новленому законом порядку бере участь у підготовці до розгляду судових справ, винесенні у них рішень та їх виконанні; б) опосередковано (зв'язок у широкому розумінні) — коли потерпілий виконує дії та приймає рішення організаційно-розпорядчого або процесуального характеру (наприклад, обіймає посаду голови суду), від яких залежить розгляд конкретних справ і прийняття у них рішень (здійснює прийом громадян, розглядає їхні звер­нення та заяви, призначає головуючого в судовому засіданні, вирішує питан­ня про відвід суддів, опротестовує та призупиняє виконання рішень тощо). Якщо погроза щодо потерпілого висловлюється у зв'язку із здійсненням ним іншої, хоч і службової, але не пов'язаної зі здійсненням правосуддя діяль­ності (наприклад, прийом та звільнення працівників канцелярії суду, участь в узагальненнях судової практики та підготовці нормативних актів), дії вин­ного слід кваліфікувати за ст. 350 КК.

8. Злочин, передбачений ст. 377 КК, може бути вчинений: а) до виконан­ня потерпілим діяльності щодо здійснення правосуддя (з метою недопущен­ня такої діяльності); б) у процесі (під час) її виконання (з метою протидії такій діяльності); в) після її виконання (з мотивів помсти за таку діяльність),

9. Умисне нанесення тим же особам і за тих самих умов побоїв (ст. 126 КК), заподіяння легких (ст. 125 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень кваліфікується за ч. 2 ст. 377 КК, а умис­не заподіяння тяжких тілесних ушкоджень повністю охоплюється ознаками ч. З ст. 377 КК і додаткової кваліфікації за ст. 121 КК не потребує.

10. Відповідальність за ст. 377 КК настає лише за умови, якщо діяльність потерпілого щодо здійснення правосуддя мала законний характер. У проти­вному разі поведінка особи має оцінюватися з урахуванням положень, що містяться у статтях 36—40 КК, а за відсутності підстав для застосування за­значених норм дії винного слід кваліфікувати за статтями 121, 122, 125, 126, 129 чи 195 КК. Якщо висловлення погрози чи заподіяння тілесних ушкод­жень використовувалися винним як спосіб (форма) втручання в діяльність судових органів, його дії повністю охоплюються ознаками відповідної час­тини ст. 377 КК і додаткової кваліфікації за ст. 376 КК не потребують (див. п. 4 коментарю до ст. 376 КК).

11. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 377 КК, харак­теризується тільки прямим умислом, а за частинами 2 та 3 ст. 377 КК психічне ставлення винного щодо заподіяння тілесних ушкоджень може бу­ти виражене як у прямому, так і в непрямому умислі. При цьому у зміст ви­ни входить усвідомлення винним того, що він: а) висловлює погрозу чи за­стосовує насильство щодо судді, народного засідателя, присяжного чи їхніх родичів; б) вчиняє злочин у зв'язку з їх діяльністю щодо здійснення право­суддя.

Якщо умисел винного був спрямований на застосування погрози чи на­сильства щодо судді, народного засідателя, присяжного чи їхніх близьких родичів у зв'язку з діяльністю цих осіб щодо здійснення правосуддя, але внаслідок припущеної помилки злочин було фактично вчинено щодо особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 377 КК (так звана «помилка в об'єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 КК та відповідною ча­стиною ст. 377 КК.

12. Суб'єктом злочину за ч. 1 ст. 377 КК, а також умисного заподіяння побоїв та легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 377 КК) може бути особа, яка досягла 16-річіюго віку. При заподіянні умисного середньої тяжкості (ч. 2 ст. 377 КК) або тяжкого тілесного ушкодження (ч. З ст. 377 КК) суб'єктом злочину може бути і особа, яка досягла 14-річного віку.


Стаття 378. Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить судді, на­родному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам, у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, —

караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загально-небезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він не тільки порушує нормальну діяльність органів правосуддя, а й посягає на право власності осіб, які його здійснюють,

2. Потерпілими від злочину є: а) професійні судді; б) народні засідателі; в) присяжні; г) їхні близькі родичі (див. п. 2 коментарю до ст. 377 КК).

Предметом злочину є майно (рухоме чи нерухоме), що належить за пра­вом власності потерпілому (гроші, цінні папери та інші майнові цінності).

3. Склад злочину, передбаченого ст. 378 КК, є матеріальним, і його об'єктивна сторона за ч. 1 ст. 378 КК полягає у знищенні або пошкодженні майна (див. коментар до ст. 194 КК), яке вчиняється у зв'язку з діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя (див. пункти 6—8 коментарю до ст. 377 КК). Злочин вважається закінченим з моменту знищення або пошко­дження зазначеного в ч. 1 ст. 378 КК майна.

4. Якщо знищення чи пошкодження майна не було пов'язане з діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя, дії винного залежно від конкрет­них обставин справи слід кваліфікувати або за ст. 194 КК, або за ст. 352 КК. Якщо знищення чи пошкодження майна було способом (формою) втручан­ня в діяльність судових органів, дії винного повністю охоплюються ознака­ми ст. 378 КК і додаткової кваліфікації за ст. 376 КК не потребують (див. п. 4 коментарю до ст. 376 КК).

5. Відповідальність за ст. 378 КК настає лише за умови, якщо діяльність потерпілого щодо здійснення правосуддя мала законний характер. У противному разі поведінка винного має оцінюватися з урахуванням положень, що містяться у статтях 36—40 КК, а за відсутністю підстав для застосування за­значених норм, дії особи слід кваліфікувати за ст. 194 КК.

6. За частиною 2 ст. 378 КК відповідальність настає за ті самі дії, якщо вони, по-перше, вчинені певним способом: а) підпал; б) вибух; в) інший за-гальнонебезпечний спосіб або, по-друге, спричинили додаткові (крім зни­щення та пошкодження майна) наслідки: а) загибель людей; б) інші тяжкі наслідки (про зміст цих ознак див. коментар до ч. 2 ст. 194 КК).

7. За частиною 1 ст. 378 КК суб'єктивна сторона злочину може бути ви­ражена у прямому чи непрямому умислі, а за ч. 2 — характеризується зміша­ною формою вини: прямий або непрямий умисел щодо знищення (пошкод­ження) майна і тільки необережна форма вини щодо таких додаткових наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки. Якщо психічне став­лення винного до цих наслідків полягало в умисній формі вини, його дії слід додатково кваліфікувати за частинами 2 або 3 ст. 377 КК чи за ст. 379 КК. При вчиненні цього злочину до змісту вини входить усвідомлен­ня винним того, що він: а) знищує або пошкоджує майно, яке належить судді, народному засідателю, присяжному чи їхнім родичам; б) вчиняє зло­чин у зв'язку з їхньою діяльністю щодо здійснення правосуддя.

Якщо умисел винного був спрямований на знищення (пошкодження) майна судді, народного засідателя, присяжного чи їхніх родичів у зв'язку з діяльністю цих осіб щодо здійснення правосуддя, але внаслідок припущеної помилки злочин було фактично вчинено щодо майна особи, яка не віднесе­на до числа потерпілих у ст. 378 КК (так звана «помилка в об'єкті»), дії вин­ного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 КК і відповідною частиною ст. 378 КК.

8. Суб'єктом злочину за ч. 1 ст. 378 може бути особа, яка досягла 16-річного віку, а за ч. 2 ст. 378 КК — 14-річного віку.


Стаття 379. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя

Вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи при­сяжного або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.


1. Підвищена суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що при його вчиненні нормальна діяльність органів правосуддя пору­шується через фізичне усунення осіб, які виконують функції щодо його здійснення.

2. Потерпілими від злочину є: а) професійні судді; б) народні засідателі; в) присяжні; г) їхні близькі родичі (див. п. 2 коментарю до ст. 377 КК). Як­що посягання здійснюється на життя Голови чи судді Конституційного або Верховного Суду України, а також вищих спеціалізованих судів України у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю як представників судової гілки влади, то дії винного слід кваліфікувати за ст. 112 КК.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя, під яким слід розуміти закінчене вбивство або замах на вбивство потерпілого у зв'яз­ку з виконанням ним діяльності щодо здійснення правосуддя (див. пункти 6—8 коментарю до ст. 377 КК).

4. При замаху на вбивство посягання визнається закінченим з моменту вчинення винним діяння, безпосередньо спрямованого на позбавлення жит­тя потерпілого незалежно від того, чи був такий замах закінченим (ч. 2 ст. 15 КК) або незакінченим (ч. З ст. 15 КК). Створення умов для здійснен­ня посягання (підшукування засобів чи знарядь, розробка плану, змова співучасників тощо) кваліфікується як готування до злочину (ч. 1 ст. 14 КК та ст. 379). Погроза вбивством, висловлена щодо потерпілого, але не пов'яза­на із вчиненням яких-небудь конкретних дій, спрямованих на її реалізацію, не може кваліфікуватися ні як готування до злочину, ні як закінчене пося­гання на життя, і підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 377 КК.

5. При вбивстві посягання визнається закінченим з настанням смерті потерпілого. Якщо в процесі реалізації умислу на позбавлення життя по­терпілого винний висловлював щодо нього погрози, завдавав йому побої, за­подіював тілесні ушкодження чи застосовував катування, його дії охоплю­ються ознаками ст. 379 КК і додаткової кваліфікації за статтями 127 або 377 КК не потребують. Кваліфікація вчиненого і за ст. 377 КК, і за ст. 379 КК можлива лише у випадках реальної сукупності цих злочинів.

6. Посягання на життя (ст. 379 КК) є спеціальним видом умисного вбив­ства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, тому ідеальна сукупність цих зло­чинів виключається. Однак якщо посягання на життя вчинене за наявністю в діянні винного інших кваліфікуючих ознак вбивства, передбачених у ч. 2 ст. 115 КК, вчинене слід кваліфікувати не тільки за ст. 379 КК, а й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК (див. п. 12 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р. (ВВСУ. — 2003. — № 1. — С. 39). Зокрема, посягання на життя, вчинене за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, слід кваліфікувати за п. 12 ч. 2 ст. 115 та ст. 379 КК. Якщо посягання на життя вчинене учасниками злочинної організації або озброєної банди, дії вин­них належить кваліфікувати за ст. 379 КК та відповідно за ч. 1 ст. 255 або ст. 257 КК.

7. Відповідальність за ст. 379 КК настає лише за умови, якщо діяльність потерпілого щодо здійснення правосуддя мала законний характер. У против­ному разі поведінка винного у посяганні має оцінюватися з урахуванням по­ложень, що містяться у статтях 36—40 КК, а за відсутністю підстав для за­стосування зазначених норм дії винного слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

8. Суб'єктивна сторона посягання на життя при замаху на вбивство ха­рактеризується наявністю тільки прямого умислу. Закінчене вбивство може бути вчинене як із прямим, так і з непрямим умислом, оскільки винний мо­же вчиняти вбивство не тільки з метою протидії законній діяльності по­терпілого, а й із мотивів помсти за неї, коли настання наслідку у вигляді смерті він може і не бажати, а лише свідомо припускати. У зміст вини вхо­дить усвідомлення винним того, що він: а) посягає на життя судді, народно­го засідателя, присяжного чи їхніх родичів; б) вчиняє посягання у зв'язку з їх діяльністю щодо здійснення правосуддя.

Якщо умисел винного був спрямований на позбавлення життя судді, на­родного засідателя, присяжного чи їхніх родичів у зв'язку з діяльністю цих осіб щодо здійснення правосуддя, але внаслідок припущеної помилки пося­гання було фактично здійснене на життя особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 379 КК (так звана «помилка в об'єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 КК та ст. 379 КК.

9. Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 14-річного віку.


Стаття 380. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист

Неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття або прийняття недостат­ньо обґрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасне вжиття до­статніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів службовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк до п'яти років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пере­шкоджає виявленню, попередженню, припиненню, розкриттю та розсліду­ванню злочинів, об'єктивному, повному та всебічному судовому розгляду кримінальних справ, а також ставить під загрозу життя, здоров'я, майно й особисту безпеку осіб, діяльність яких пов'язана із здійсненням правосуддя. Злочин, передбачений ст. 380 КК, по суті є спеціальним видом службової недбалості, тому статті 367 та 380 КК співвідносяться між собою як загаль­на і спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Диспозиція ст. 380 КК є бланкетною, і для встановлення описаних у ній ознак складу злочину слід звернутися до таких нормативних актів, як закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (далі — Закон про державний захист) і «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (далі — Закон про забезпечення безпеки), а також до статей 52', 52², 52³, 52⁴, 52⁵ КПК (ВВР. - 1994. - № 11. - Ст. 50, 51).

3. Потерпілими від злочину є: а) працівники суду; б) працівники право­охоронних органів; в) особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві; г) члени їх сімей та близькі родичі.

Працівниками суду визнаються не тільки професійні судді, а й народні засідателі, присяжні, працівники апарату судів.

Поняття працівника правоохоронних органів наведене у ст. 1 Закону про державний захист (див. п. 7 коментарю до ст. 364 КК). Однак ці особи мо­жуть бути визнані потерпілими від злочину лише за умови, якщо не­обхідність у застосуванні спеціальних заходів захисту виникає у зв'язку з їх участю в оперативно-розшуковій діяльності, охороні громадського порядку, розслідуванні та розгляді судових справ, виконанні судових актів, нагляді і контролі за виконанням законів та іншою діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (див. ч. 1 ст. 2 Закону про державний захист).

Коло осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, визначено у статтях 2, 16 та 19 Закону про забезпечення безпеки, а також у ч. 2 ст. 52* КПК. До них, зокрема, належать: потерпілі, свідки, експерти, захисни­ки та інші особи, які беруть участь у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті, розслідуванні злочинів та судовому розгляді кримінальних справ.

До членів сім'ї та близьких родичів належать особи, зазначені у п. 11 ст. 32 КПК, ч. 2 ст. 2 Закону про державний захист, а також особи, які спільно проживають з потерпілими, зазначеними в ст. 380 КК, пов'язані з ними спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (ч. 2 ст. З Сімей­ного кодексу України).

Про поняття та види заходів безпеки, які застосовуються для захисту по­терпілих, зазначених у ст. 380 КК, див. ст. 1 та розділ II Закону про держав­ний захист, а також ст. 1 та розділ III Закону про забезпечення безпеки.

4. Забезпечення безпеки осіб, зазначених у ст. 380 КК, передбачає два ви­ди дій: а) прийняття рішення про застосування заходів безпеки та б) фактич­не здійснення цих заходів. Тому з об'єктивної сторони злочин може бути вчинено як шляхом дії, так і бездіяльності, що становлять невиконання або неналежне виконання службових обов'язків щодо забезпечення безпеки осіб, які підлягають спеціальним заходам захисту. Діяння (дія чи бездіяльність) може виявлятися в таких формах поведінки винного: 1) неприйняття рішен­ня про заходи безпеки; 2) несвоєчасне прийняття такого рішення; 3) прий­няття недостатньо обґрунтованого рішення; 4) незастосування достатніх за­ходів безпеки; 5) несвоєчасне застосування заходів безпеки.

Неприйняття рішення про застосування спеціальних заходів полягає в тому, що особа не приймає такого рішення, хоча для цього є всі підстави (наприклад, голова суду не виносить постанову про застосування спеціаль­них заходів безпеки щодо працівника суду, хоча в його розпорядженні є дані про наявність реальної небезпеки для життя цього працівника).

Несвоєчасне прийняття рішення про заходи безпеки полягає в порушенні встановлених законом строків прийняття такого рішення чи в несвоєчасно­му доведенні його до відома органів, які здійснюють заходи безпеки (напри­клад, слідчий виносить постанову про застосування заходів безпеки щодо свідка з порушенням строків, встановлених у ч. З ст. 52' КПК).

Прийняття недостатньо обґрунтованого рішення про заходи безпеки полягає у безпідставній відмові в прийнятті такого рішення, у передчасно­му його скасуванні або в прийнятті рішення про застосування таких заходів, які реально не забезпечують безпеку потерпілого (наприклад, за наявністю реальної небезпеки для життя потерпілого прокурор приймає рішення про скасування щодо нього заходів безпеки).

Незастосування достатніх заходів безпеки означає, що особа або взагалі їх не застосовує (наприклад, начальник спецпідрозділу органу внутрішніх справ ігнорує постанову судді і не виділяє співробітників для охорони жит­ла свідка), або вживає недостатніх заходів (наприклад, особиста охорона свідка здійснюється тільки в денний час доби), що не забезпечує безпеки осіб, взятих під захист.

Несвоєчасне застосування заходів безпеки полягає в тому, що особа, яка зобов'язана виконати рішення про застосування заходів безпеки, виконує його з порушенням строків, встановлених у ч. З ст. 52' КПК.

5. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є настання тяж­ких наслідків, під якими розуміється вбивство особи, яка потребувала захи­сту або була взята під захист, заподіяння їй тяжких тілесних ушкоджень, знищення її майна, що спричинило шкоду у великих розмірах або інші тяжкі наслідки, викрадення чи захоплення його близьких як заручників та інші подібні наслідки. Злочин вважається закінченим з моменту настання за­значених наслідків. При цьому не має значення, умисно чи з необережності заподіяні потерпілому ці наслідки, головне, щоб вони були наслідком діян­ня, передбаченого ст. 380 КК.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом чи необе­режністю щодо діяння (неприйняття або прийняття недостатніх заходів за­хисту) і тільки необережною формою вини щодо тяжких наслідків. Якщо психічне ставлення винного до наслідків виражається в умисній формі ви­ни, вчинене за наявністю інших необхідних умов містить ознаки службово­го злочину (статті 364 чи 365 КК). Умисне сприяння злочину проти особи, взятої під захист, кваліфікується і як співучасть (ст. 27 КК) у цьому зло­чині.

7. Суб'єкт злочину — спеціальний: ним можуть бути дві категорії службо­вих осіб: а) особи, які зобов'язані приймати рішення про застосування заходів безпеки; б) особи, які зобов'язані здійснювати ці заходи (статті 14 та 15 За­кону про державний захист і ст. З Закону про забезпечення безпеки).