Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание Стаття 374. Порушення права на захист Недопущення захисника Неподання своєчасно Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови 2. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, — 3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК, є формальним Корисливі мотиви 5. Суб'єктивна сторона 1. Втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкоди­ти виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення 2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затри­манню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використа Суб'єктивна сторона

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Стаття 374. Порушення права на захист

1. Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше гру­бе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на за­хист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, —

карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочи­ну особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що спричинили інші тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Конституція України (ст. 59, ч. 2 ст. 63 та п. 6 ст. 129) закріплює пра­во кожної людини на правову допомогу, захист від обвинувачення і відно­сить до одного із найважливіших принципів правосуддя забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на такий захист з криміналь­них справ. Цим конституційним приписам кореспондує ст. 21 КПК, що закріплює обов'язок органів дізнання, досудового слідства та суду забезпе­чити підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист. Пору­шення цього принципу здійснення кримінального судочинства завдає шко'-ди інтересам правосуддя з кримінальних справ і має наслідком відпо­відальність за ст. 374 КК.

2. Потерпілими від злочину можуть бути тільки підозрюваний, обвинува­чений або підсудний, тобто особи, які за своїм процесуальним становищем мають право на захист від підозри у вчиненні злочину, пред'явленого їм об­винувачення, а також на захист своїх особистих, майнових та інших прав і законних інтересів у сфері кримінального судочинства.

3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 374 КК, є формальним, тому йо­го об'єктивна сторона вичерпується діянням винного, яке полягає: а) у не­допущенні захисника до участі в справі; б) у ненаданні своєчасно (не­своєчасному наданні) захисника; в) в іншому грубому порушенні права на захист. За частиною 1 ст. 374 КК злочин може бути вчинений як шляхом дії (наприклад, відсторонення від подальшої участі у справі захисника з по­рушенням вимог ст. 61 КПК), так і шляхом бездіяльності (наприклад, не-призначення захисника з порушенням вимог ст. 47 КПК) і визнається закінченим з моменту вчинення суспільне небезпечного діяння.

4. Форми реалізації права на захист, передбачені у кримінально-процесу­альному законі (статті 43, 43', 44—47 КПК), відповідно до якого підозрюва­ний, обвинувачений чи підсудний може або сам здійснювати свій захист, або має право звернутися за правовою допомогою до захисника — особи, яка у порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист його прав і законних інтересів та надавати необхідну юридичну допомогу при провадженні у кримінальній справі. В окремих зазначених у законі випад­ках (ст. 45 КПК) участь захисника є обов'язковою. Відповідно до ст. 44 КПК як захисники у кримінальній справі допускаються три категорії осіб: а) осо­би, які мають свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю;

б) фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; в) близькі родичі, опікуни або піклувальники обвинувачуваного, підсудного, засудженого, ви­правданого.

5. Недопущення захисника є у випадках невиконання суб'єктом злочину вимог КПК про допуск захисника до участі у справі на будь-якій стадії про­цесу (наприклад, відмова допустити до участі у справі захисника, запроше­ного підозрюваним (ст. 47 КПК); непризначення захисника у випадку, коли його участь у справі обов'язкова (ст. 45 КПК); відмова близьким родичам здійснювати захист обвинувачуваного з порушенням вимог ст. 44 КПК то­що).

Неподання своєчасно (несвоєчасне надання) захисника є у випадках, коли порушуються встановлені законом строки надання захисника (наприклад, відмова підозрюваному в побаченні із захисником до першого допиту (ст. 43' КПК); допуск захисника до участі в справі не на тій стадії, з момен­ту початку якої він має право здійснювати захист (ст. 44 КПК) тощо).

Інше грубе порушення права на захист може полягати у вчиненні винним різних діянь, що спрямовані як щодо самого потерпілого від злочину, так і щодо його захисника (наприклад, відмова підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному запросити кількох захисників (ст. 47 КПК); заміна захисни­ка при відсутності клопотання цих осіб або без їх згоди (ст. 46 КПК); відмо­ва захисникові в ознайомленні з матеріалами, що обґрунтовують затриман­ня, чи необгрунтована заборона застосовувати науково-технічні засоби при ознайомленні з матеріалами справи (ст. 48 КПК); необгрунтоване обмежен­ня обвинуваченого та його захисника в строках ознайомлення з матеріала­ми справи (ст. 218 КПК).

Якщо порушення права на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного пов'язане із незаконним втручанням у діяльність його захисника (у створенні перешкод до здійснення ним правомірної діяльності з надання правової допомоги або в порушенні встановлених законом гарантій його діяльності та професійної таємниці), то дії винного утворюють сукупність зло­чинів, передбачених статтями 374 та 397 КК (див. коментар до ст. 397 КК).

6. За частиною 2 ст. 374 КК відповідальність настає за порушення права на захист, яке: а) призвело до засудження невинної у вчиненні злочину осо­би; б) вчинене за попередньою змовою групою осіб; в) спричинило інші тяжкі наслідки.

Порушення права на захист, яке призвело до засудження невинного, має місце там, де вчинені винним дії безпосередньо призвели до зазначених наслідків. Якщо порушення права на захист спричинило не засудження не­винного, а навпаки, призвело до необгрунтованого звільнення від відповідаль­ності особи, винної у вчиненні злочину, такий результат слід розглядати як настання інших тяжких наслідків, а вчинене кваліфікувати за ч. 2 ст. 374 КК.

Інші тяжкі наслідки порушення права на захист мають характер оціноч­ного поняття, зміст якого має встановлюватися судом у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. До них, зокрема, можуть бути віднесені самогубство чи замах на самогубство потерпілого, тяжке його за­хворювання, завдання йому значного матеріального збитку, необгрунтоване звільнення від відповідальності особи, винної у вчиненні злочину, тощо.

Порушення права на захист, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має відповідати ознакам цієї форми співучасті, які зазначені у ч. 2 ст. 28 КК (див. коментар до ст. 28 КК). При цьому учасниками такої групи можуть бути тільки спеціальні суб'єкти, зазначені у ст. 374 КК. Така група може складатися, наприклад, з дізнавача, слідчого і прокурора; з декількох слідчих — при розслідуванні справи бригадою слідчих; з прокурора та судді — при розгляді справи за участю прокурора; з декількох суддів чи суд­ді та народних засідателів — при колегіальному розгляді справи тощо. Дії учасників такої групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 374 КК незалежно від то­го, яку конкретну роль у злочині виконував кожен з них — був його вико­навцем (співвиконавцем), організатором, підбурювачем чи пособником. Як­що злочин вчинений організованою групою, то дії винних також слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 374 КК. Приватні особи можуть бути лише співу­часниками злочину, вчиненого за попередньою змовою групою спеціальних суб'єктів, тому їхні дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27 та ч. 2 ст. 374 КК.

7. За суб'єктивною стороною злочин, передбачений ч. 1 ст. 374 КК, мо­же бути вчинений лише з прямим умислом і за будь-якими мотивами. Психічне ставлення винного до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 374 КК, мо­же виявлятись як в умисній, так і в необережній формі вини. В цілому зло­чин є умисним.

8. Суб'єкт злочину — спеціальний: особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор чи суддя. Відповідно до ч. 4 ст. 124, ч. 1 ст. 127 та ч. 2 ст. 129 Кон­ституції України правосуддя здійснюють професійні судді і, у визначених за­коном випадках, народні засідателі та присяжні. Народні засідателі прирівнюються до суддів і у статтях 17 та 18 КПК. Тому під суддею у ст. 374 КК слід розуміти також народних засідателів та присяжних під час їх участі у відправленні правосуддя. При співучасті в злочині приватних осіб їх дії слід кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 та 374 КК.

Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови

1. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням

волі на строк від двох до п'яти років.

2. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.


1. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 124, ч. 1 ст. 127 та ч. 1 ст. 129) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, до складу яких входять професійні судді, а у визначених законом випадках — народні засідателі і присяжні, які при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряють­ся лише закону. Тому постановлення суддею завідомо неправосудного судо­вого акта призводить до порушення конституційних основ здійснення пра­восуддя, підриває авторитет судової влади і містить ознаки злочину, перед­баченого ст. 375, який є спеціальним видом службового зловживання. Тому статті 364 та 375 КК співвідносяться між собою як загальна та спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Предметом злочину є певний судовий акт: вирок, рішення, ухвала або постанова. Дії винного кваліфікуються за ст. 375 КК незалежно від того: а) якою судовою інстанцією було постановлено судовий акт (судом першої інстанції, апеляційним чи касаційним); б) якою є галузева приналежність розглянутої судом справи та винесеного з неї судового акта (вирок чи ухва­ла у кримінальній справі, рішення — у цивільній, постанова — в адміністра­тивній); в) в якому складі суду було постановлено неправосудний судовий акт — судом колегіальне чи суддею одноосібне.

3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК, є формальним, тому йо­го об'єктивна сторона вичерпується вчиненням певних дій, які являють со­бою постановлення неправосудного судового акта.

Неправосудним є такий судовий акт, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Його неправосудність може бути пов'язана з невірним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуально­го закону або з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам спра­ви. За своїм змістом неправосудний судовий акт може полягати, наприклад, у засудженні невинного, виправданні винного, призначенні несправедливо м'якого чи, навпаки, занадто суворого покарання, у незаконному затриманні, арешті, необгрунтованому накладенні адміністративного стягнення чи відмові у задоволенні обґрунтованих позовних вимог тощо.

Постановлення неправосудного судового акта включає: а) складання відповідного процесуального документа; 6) підписання його суддею (суддя­ми); в) проголошення акта (доведення до відома учасників процесу). Отже, постановлення судового акта завершується його проголошенням і з цього мо­менту злочин, передбачений ч. 1 ст. 375 КК, визнається закінченим незалеж­но від часу набуття ним законної сили, його виконання та викликаних ним наслідків.

4. Дії винного кваліфікуються за ч. 2 ст. 375 КК, якщо постановлення завідомо неправосудного судового акта: а) спричинило тяжкі наслідки або б) було вчинене з корисливих мотивів чи в) в інших особистих інтересах.

Поняття тяжких наслідків є оціночним, і його зміст встановлюється су­дом у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. До тяжких судова практика відносить такі наслідки, як засудження невинної особи до тривалого строку позбавлення волі чи до довічного позбавлення волі, самогубство заарештованого чи засудженого, настання тяжкого захво­рювання, втрата близьких, заподіяння значних матеріальних збитків (напри­клад, розпад сім'ї внаслідок незаконного засудження потерпілого або вели­ка майнова шкода внаслідок задоволення безпідставних позовних вимог).

Корисливі мотиви припускають прагнення винного одержати будь-яку ви­году матеріального (майнового) характеру або позбутися матеріальних витрат у разі постановлення неправосудного судового акта (наприклад, за­судження невинного з метою неповернення йому боргу). Якщо постановлен­ня завідомо неправосудного судового акта вчинено за хабар, то дії винного слід кваліфікувати не тільки за ч. 2 ст. 375 КК, а й за відповідною части­ною ст. 368 КК.

Інші особисті інтереси припускають вчинення злочину за мотивами осо­бистої зацікавленості, яка може бути обумовлена помстою, кар'єризмом, заздрістю, ревнощами, прагненням просунутися по службі, одержати нагоро­ду, приховати свою некомпетентність тощо.

5. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК, характе­ризується тільки прямим умислом, оскільки особа усвідомлює, що постанов­ляє завідомо неправосудний судовий акт, керуючись при цьому будь-якими мотивами, за винятком корисливих або інших особистих інтересів (ч. 2 ст. 375 КК). Якщо судовий акт постановляється колегіальним складом суду (кількома професійними суддями чи за участю народних засідателів або присяжних), то для кваліфікації їхніх дій за ст. 375 КК необхідно встанови­ти, що кожен з них діяв умисно й усвідомлював завідомо неправосудний ха­рактер такого акта. У противному разі вчинене може розглядатися лише як дисциплінарний проступок, а якщо неправосудність судового акта сталася внаслідок несумлінного ставлення винного до виконання своїх службових обов'язків, то діяння (за інших необхідних умов) містить ознаки злочину, передбаченого ст. 367 КК.

Психічне ставлення винного до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 375 КК, може бути виражене як в умисній, так і в необережній формі вини. Обов'яз­ковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК, є мотив: корисливі спонукання чи інші особисті інтереси (див. п. 4 комен­тарю до цієї статті). В цілому злочин є умисним.

6. Суб'єкт злочину — спеціальний: ним можуть бути тільки професійні судді, а також народні засідателі та присяжні при здійсненні ними правосуд­дя у кримінальних, цивільних та адміністративних справах.


Стаття 376. Втручання в діяльність судових органів

1. Втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкоди­ти виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення непра­восудного рішення —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затри­манню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням сво­го службового становища, —

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шес­ти місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.


1. Відповідно до Конституції України (статті 126 та 129) судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Тому вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а втручання в їхню діяльність тяг­не за собою відповідальність за ст. 376 КК, оскільки порушує порядок здій­снення правосуддя відповідно до конституційного принципу незалежності суддів.

2. Потерпілим від цього злочину може бути тільки суддя, народний засідатель або присяжний, які виконують функції зі здійснення правосуддя.

3. Склад злочину, передбаченого у ч. 1 ст. 376 КК, є формальним і його об'єктивна сторона полягає у втручанні в будь-якій формі в діяльність судді. Злочин може бути вчинений тільки шляхом активної поведінки — дії і за ч. 1 ст. 376 КК визнається закінченим незалежно від того, чи перешко­див суб'єкт виконанню суддею службових обов'язків і чи домігся винесення неправосудного рішення.

4. Втручання є певною формою впливу на свідомість та волю судді. При цьому для кваліфікації не має значення, в якій формі (яким способом і за допомогою яких засобів) здійснюється такий вплив (прохання, рекомен­дація, вказівка, вимога, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи, обіцянка всіляких вигод, погрози щодо судді або його близьких тощо).

Не впливає на кваліфікацію і те, на якій стадії процесу, при розгляді якої категорії справ (цивільних, кримінальних, адміністративних) та в діяльність суду якої інстанції втручається винний.

Втручання може здійснюватися в усній і письмовій формі, під час безпо­середнього контакту з суддею або через посередників, а погроза як спосіб втручання може бути як щодо самого судді, так і до його близьких. Однак склад злочину буде відсутній у випадках, коли втручання в діяльність судо­вих органів здійснюється не у формі впливу на свідомість і волю судді, а іншим способом (наприклад, викраденням чи знищенням матеріалів справи, підміною речових доказів, примушуванням свідка до давання неправдивих показань тощо).

5. Якщо втручання в діяльність судді здійснюється шляхом давання йо­му хабара, то дії винного слід кваліфікувати і за ст. 369, і за ст. 376 КК, оскільки в цих випадках шкода завдається як діяльності державного апа­рату, так і інтересам правосуддя. Однак не можуть кваліфікуватися за ст. 376 КК дії винного, якщо втручання в діяльність судових органів здійснюється ним шляхом вчинення щодо судді чи його близьких більш тяжкого злочину проти правосуддя, який є способом (формою) такого втручання і відповідальність за який передбачена в спеціальних нормах КК. Зокрема, якщо такі злочини, як погроза або насильство (ст. 377 КК), знищення чи пошкодження майна (ст. 378 КК) або замах на життя судді (ст. 379 КК) використовувались як спосіб втручання в його діяльність і бу­ли формою такого втручання, то дії винного слід кваліфікувати тільки за статтями 377—379 КК. У таких випадках ст. 376 КК співвідноситься зі статтями 377—379 КК як загальна та спеціальні норми, тому при кваліфікації застосовується тільки спеціальна норма, що встановлює відповідальність за спеціальний вид злочинного втручання в діяльність су­дових органів. Кваліфікація таких дій і за ст. 376 КК, і за статтями 377— 379 КК можлива лише за наявності ознак реальної сукупності цих зло­чинів.

6. Втручання має незаконний характер, оскільки суб'єкт вчинює дії, спря­мовані на перешкоджання законній діяльності судді — виконанню службо­вих обов'язків щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ та постановлення за ними рішень, що відповідають закону. Тому не може кваліфікуватися за ст. 376 КК такий вплив на суддю, метою якого є закон­не рішення за справою (наприклад, виправдання невинного), або дії особи, яка у встановленому законом порядку домагається бажаного для неї рішен­ня (наприклад, шляхом подання апеляції, скарги, клопотання).

7. Втручання в діяльність судді може містити ознаки підбурювання його до вчинення конкретного злочину (наприклад, передбаченого статтями 364, 365, 368, 375 КК). У випадку, якщо схиляння до вчинення злочину не вда­лося (так зване «невдале підбурювання»), дії особи слід кваліфікувати за ст. 376 і як готування (ст. 14 КК) до того злочину, до вчинення якого він схиляв суддю. Якщо внаслідок підбурювання злочин був вчинений, дії вин­ного слід кваліфікувати за ст. 376 КК і як співучасть (ч. 4 ст. 27 КК) у вчи­ненні того злочину, виконавцем якого є суддя.

8. Втручання завжди спрямоване на діяльність судових органів, яка пов'язана зі здійсненням правосуддя, тобто на схиляння судді до здійснення (нездійснення) дій процесуального характеру чи постановлення судового рішення з конкретної справи. Якщо втручання стосується загальної діяль­ності суду (наприклад, необгрунтована вимога припинити тяганину при роз­гляді справи чи безпідставне прохання перенести його слухання на більш зручний для прохача час), то застосування ст. 376 КК виключається. Не мо­же розглядатись як втручання і звичайне прохання, не пов'язане із впливом на суддю, чи загальні заклики до справедливості і гуманізму (наприклад, звертання родичів підсудного з проханням врахувати при винесенні вироку наявні, на їх думку, у справі пом'якшуючі обставини).

9. Не можуть кваліфікуватись як втручання в діяльність судових органів і такі дії винного, що вчиняються ним з мотивів помсти після того, як суд­дя вже виконав свої службові обов'язки чи постановив правосудний судо­вий акт. За інших необхідних умов такі дії можуть мати ознаки одного зі злочинів, передбачених статтями 377—379 КК. Однак, якщо ці дії вчиняють­ся не з помсти, а спрямовані на схиляння судді до зміни (призупинення, припинення, скасування, перегляду) прийнятого рішення у справі, то дії винного слід кваліфікувати за ст. 376 КК.

10. У частині 2 ст. 376 КК передбачена відповідальність за таке втручан­ня в діяльність судових органів, яке: а) перешкодило запобіганню злочину чи б) затриманню особи, яка його вчинила, або в) було вчинене особою з використанням свого службового становища.

При втручанні в діяльність судових органів, що перешкодило запобіган­ню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, мова йде про такий вплив на суддю, наслідком якого є або вчинення особою злочину, або ухи­лення від затримання особи, яка вчинила цей злочин. Психічне ставлення до таких наслідків з боку винного, який з цією метою втручається в діяльність судді, виявляється в прямому умислі. Тому за наявності не­обхідних підстав його дії можуть бути кваліфіковані не тільки за ч. 2 ст. 376 КК, а і як співучасть (ст. 27 КК) у вчиненні того злочину, який не вдалося попередити внаслідок втручання в діяльність судді.

Втручання в діяльність судових органів, вчинене особою з використанням свого службового становища, являє собою спеціальний вид службового зло­вживання (див. коментар до ст. 364 КК) і має місце там, де службова особа використовує надані їй службові повноваження для втручання в діяльність судді з метою перешкодити останньому всебічно, повно та об'єктивно роз­глянути конкретну справу чи прийняти у ній правосудне рішення (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

11. Суб'єктивна сторона злочину припускає наявність тільки прямого умислу та спеціальної мети — перешкодити виконанню суддею службових обов'язків чи домогтися винесення неправосудного рішення.

12. Суб'єкт злочину за ч. 1 ст. 376 КК — загальний, а за ч. 2 ст. 376 КК, коли втручання здійснюється з використанням службового становища, — спеціальний — тільки службова особа. При цьому слід враховувати, що суб'єктом злочину, передбаченого ст. 376 КК, є, як правило, особа, яка за своїм статусом і характером виконуваних нею обов'язків не має права втру­чатися в діяльність судових органів. Тому відсутній склад злочину у випад­ках, коли, наприклад, у зв'язку зі скасуванням вироку та поверненням спра­ви на новий судовий розгляд вона супроводжується вказівками суду (а от­же, і суддів) апеляційної інстанції у порядку ч. 7 ст. 374 КПК. Однак, якщо в цій ситуації вказівки апеляційного суду (суддів) у порядку ст. 374 КПК мають незаконний характер і спрямовані на те, щоб домогтися винесення суддею суду першої інстанції неправосудного акта, то дії винних слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 376 КК як втручання, вчинене з використанням службового становища. Такого роду втручання за інших необхідних умов може містити й ознаки підбурювання (ч. 4 ст. 27 КК) до злочину, передба­ченого ст. 375 КК. Оскільки вказівки апеляційного суду є в цих випадках обов'язковими для суду першої інстанції (ч. 7 ст. 374 КПК), то при оцінці таких ситуацій слід враховувати положення ст. 41 КК.