Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок використання яких вста­новлюється закон

Вид материала

Закон

Содержание Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча 2. Суспільна небезпечність 4. Об'єктивна сторона Спосіб залякування Погроза позбавленням волі 6. Суб'єктивна сторона Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу 2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальноне-безпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей ч 2. Суспільна небезпечність 5. Об'єктивна сторона 7. Суб'єктивна сторона 1. Суспільна небезпечність 3. З об'єктивної сторони Посяганням на життя Службові обов'язки 5. Суб'єктивна сторона

Подобный материал:

• Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України; Конституція, 107.5kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Скарби, повернуті народу України”, 266.05kb.
• Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, 620.98kb.
• Свято до Дня соборності України ( Злука), 73.72kb.
• Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
• Символ національної І державної величі, 384.5kb.
• Стаття 20 Конституції України, 422.88kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Державний комітет україни по земельних ресурсах міністерство сільського господарства, 589.46kb.

Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча

1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депута­та України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду Ук­раїни чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голо­ви Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, —

карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

2. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв'язку з їх дер­жавною або громадською діяльністю —

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

3. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з їх державною або громадською діяльністю —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.


1. Частина 1 ст. 346 КК передбачає відповідальність за три самостійних злочини: 1) погрозу щодо державного чи громадського діяча; 2) насиль­ницькі дії; 3) заподіяння тим самим особам тяжких тілесних ушкоджень.

2. Суспільна небезпечність погроз або насильства щодо державних чи громадських діячів визначається тим, що такі дії порушують нормальну службову діяльність цих осіб, створюють психологічну атмосферу невпевне­ності у безпеці їх життя, здоров'я, майна, а так само їх близьких родичів, мо­жуть призвести до дестабілізації політичної обстановки в Україні, загостри­ти протиріччя в політичній сфері, негативно вплинути на загальну ситуацію в суспільстві.

3. Коло потерпілих від цих злочинів суворо обмежене законом. Диспо­зиція ч. 1 ст. 346 КК містить вичерпний перелік осіб, які можуть бути по­терпілими, а саме: Президент України, Голова Верховної Ради України, на­родний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генеральний проку­рор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Го­лова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії України, а також їх близькі родичі.

До потерпілих — керівників політичних партій України треба відносити лише перших осіб (незалежно від їх найменування: генеральний секретар, секретар, голова партії чи голова політбюро партії та ін.) керівного органу політичної партії, яка була у встановленому законом порядку зареєстрована в Міністерстві юстиції та її діяльність не була припинена рішенням суду (статті 11 і 21 Закону України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 23. — Ст. 118). Поняття «політична партія» дається у ст. 2 названого Закону.

Про поняття близькі родичі див. п. 11 ст. 32 КПК.

4. Об'єктивна сторона злочину полягає у погрозі вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також у погрозі викраденням або позбавленням волі щодо зазначених осіб (ч. 1 ст. 346 КК), заподіянні їм легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, нанесенні побоїв чи вчиненні інших насильницьких дій (ч. 2 ст. 346 КК), заподіянні їм тяжких тілесних ушкоджень (ч. З ст. 346 КК).

Під погрозою слід розуміти виявлений зовні протиправний вплив на психіку потерпілого шляхом повідомлення особисто або через посередників про намір позбавити громадського чи державного діяча, чи їх близьких ро­дичів життя, заподіяти шкоду здоров'ю тим чи іншим способом, знищити або пошкодити майно, яке належить потерпілому.

Спосіб залякування може бути різним: словесним, з використанням за­собів технічного зв'язку, шляхом конклюдентних дій (жестів, міміки, де­монстрації зброї тощо). Погроза може бути висловлена як публічно, так і при відсутності третіх осіб, від особи винного або від конкретно названих осіб чи будь-якого угруповання. На кваліфікацію названі обставини не впливають.

Про поняття погрози вбивством див. коментар до статей 129 та 345 КК.

Посягання на життя, здоров'я, власність або волю державного чи гро­мадського діяча або його близьких родичів, вчинене безпосередньо після по­грози вчинити такі дії, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 346 КК. Посягання на життя державного чи громадського діяча кваліфі­кується за ст. 112 КК, на близького родича Генерального прокурора Ук­раїни — за ст. 348 КК, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України — за ст. 379 КК, інших державних чи громадських діячів — за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Про поняття майна та погрози його знищенням чи пошкодженням див. ко­ментар до статей 195 та 345 КК.

Під погрозою викраденням слід розуміти висловлення наміру заволодіти потерпілим будь-яким способом, вилучити його з природного мікросоціаль-ного середовища, перемістити з місця постійного чи тимчасового перебуван­ня з подальшим триманням всупереч його волі в іншому місці. Реалізація цієї погрози не охоплюється ст. 346 КК і вимагає додаткової кваліфікації за ст. 146 КК як викрадення людини.

Погроза позбавленням волі полягає в залякуванні протиправним позбавлен­ням державного чи громадського діяча або їх близьких родичів можливості вільного пересування у просторі й часі, вибору місця свого перебування.

Реальна сукупність погрози позбавлення волі та фактичного позбавлення волі вимагає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 346 КК та відповідною частиною ст. 146 КК. Позбавлення волі держав­ного чи громадського діяча або його близького родича без попередньої по­грози вчинити такі дії кваліфікується лише за ст. 146 КК.

Позбавлення волі з подальшим триманням потерпілого як заручника підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 349 КК, якщо потерпілим є представник влади або його близький родич, чи ст. 147 КК, якщо по­терпілим є громадський діяч або його близький родич.

5. Злочин вважається закінченим, з моменту доведення погрози до відома потерпілого.

6. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Обов'язковою озна­кою суб'єктивної сторони є те, що діяння вчиняється у зв'язку з державною або громадською діяльністю потерпілих.

7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. А при за­подіянні середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень — особа, яка досягла 14-річного віку. Службові особи, які застосували погрозу або на­сильство з використанням свого службового становища, підлягають відпові­дальності ще й за перевищення влади чи службових повноважень.

8. Відповідальність за ч. 2 ст. 346 КК настає при умисному заподіянні громадському або державному діячеві чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або вчинення інших на­сильницьких дій. Про поняття «побої», «легке тілесне ушкодження», «серед­ньої тяжкості тілесне ушкодження» див. відповідно коментарі до статей 126 (п. 3), 125 (п. 2), 122 (пункти 2, 3) КК.

9. Іншими насильницькими діями слід вважати будь-яке насильство, яке не охоплюється поняттям тілесних ушкоджень і побоїв (незаконне обмеження або позбавлення волі, насильницьке застосування наркотичних засобів та ін.).

10. Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбавлення життя державного чи громадського діяча, але смерть не настала з причин, що не залежали від волі винного, вчинене слід кваліфікувати як закінчений зло­чин за ст. 112 КК. Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбав­лення життя близького родича такого діяча, вчинене належить кваліфікува­ти за ч. 2 ст. 346 КК та як замах на вбивство (частини 2 чи 3 ст. 15 та п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) або як закінчений злочин, передбачений ст. 348 КК, якщо потерпілий є близьким родичем державного діяча, який є одночасно пра­цівником правоохоронного органу (Генеральний прокурор України), або ст. 379 КК, якщо це близький родич Голови чи судді Конституційного Су­ду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України.

Якщо інші насильницькі дії переросли у захоплення заручників, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 346 КК та, з урахуванням особи потерпілого, за ст. 349 КК чи відповідною частиною ст. 147 КК, а якщо вони були вчинені з метою захоплення заручників, — то лише за ст. 147 КК.

11. Частина 3 ст. 346 КК передбачає відповідальність за умисне заподіян­ня державному чи громадському діячеві або його близькому родичу тяжко­го тілесного ушкодження (про поняття «тяжке тілесне ушкодження» див. коментар до ст. 121 КК).

12. Злочини, передбачені частинами 2 і 3 ст. 346 КК, вважаються закінче­ними з моменту нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень або вчи­нення інших насильницьких дій.

Якщо побої та інші насильницькі дії були спрямовані на заподіяння ті­лесних ушкоджень, а злочинний наслідок не настав з причин, що не залежа­ли від волі винного, вчинене слід розглядати як замах на злочин і кваліфікувати за частинами 2 чи 3 ст. 15 КК та ч. 2 (якщо винний хотів заподіяти легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження) або ч. З (якщо умисел був направлений на спричинення тяжких тілесних ушкоджень) ст. 346 КК. Застосування катувань вимагає додаткової кваліфікації за ст. 127 КК.

13. Заподіяння смерті потерпілому через необережність слід кваліфікува­ти за відповідною частиною ст. 346 КК і ст. 119 КК або ч. 2 ст. 121 КК (як­що умисел був спрямований на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження).

14. Умисне нанесення побоїв або заподіяння тілесних ушкоджень чи вчи­нення інших насильницьких дій щодо державного або громадського діяча чи його близького родича на ґрунті, наприклад, неприязних особистих сто­сунків кваліфікують як злочин проти особи.


Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівни­кові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв'язку з ви­конанням цим працівником службових обов'язків —

караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальноне-безпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.


1. Ця норма є спеціальною щодо ст. 194 КК.

2. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він спричиняє матеріальну шкоду працівникам правоохоронних органів та їх близьким ро­дичам. Дії, передбачені ч. 2 ст. 347 КК, посягають також на життя, здоров'я і власність невизначеного кола осіб.

3. Потерпілими є працівники правоохоронного органу або їх близькі ро­дичі. Щодо цього поняття див. коментар до ст. 342 КК та п. 11 ст. 32 КПК.

4. Предметом злочину може бути як рухоме, так і нерухоме майно (гроші, цінні папери, житловий будинок, господарські будівлі, дача, меблі, автомо­біль, домашня худоба, насадження тощо), що є власністю працівника право­охоронного органу або його близького родича чи знаходяться у їх відпові­дальному володінні.

5. Об'єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні цього майна. Про поняття знищення і пошкодження майна див. коментар до ст. 194 КК.

При розв'язанні питання, чи є злочином умисне знищення або пошкод­ження майна, слід враховувати не лише вартість і розмір майна у натураль­ному вигляді (вага, об'єм, кількість), а й значення знищеного або пошкод­женого майна для потерпілого. Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна без кваліфікуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 347 КК, відповідно до ч. 2 ст. 11 КК не є злочином.

6. Злочин вважається закінченим з моменту спричинення майнової шко­ди потерпілому. Якщо винному не вдалося знищити або пошкодити майно потерпілого з причин, що не залежали від його волі, вчинене слід кваліфіку­вати як замах на злочин за частинами 2 або 3 ст. 15 та ст. 347 КК.

Для об'єктивної сторони цього злочину потрібно, щоб знищення або по­шкодження майна мало місце у зв'язку з виконанням працівником право­охоронного органу службових обов'язків. Для кваліфікації вчиненого за ст. 347 КК не має значення, коли саме було знищено чи пошкоджено май­но — до, під час чи після виконання працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Про поняття виконання працівником правоохоронно­го органу службових обов'язків див. коментар до ст. 343 КК.

7. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (пря­мий або непрямий умисел). Винний усвідомлює, що знищує чи пошкоджує майно, яке належить працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам, що ці дії пов'язані з виконанням працівником правоохоронного ор­гану службових обов'язків, передбачає, що йому заподіюється майнова шкода, і бажає знищити чи пошкодити його майно, заподіяти майнову шкоду.

Про поняття «у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків» див. коментар до п. 7 ст. 345 КК.

Передбачений ст. 347 КК злочин може бути вчинений виключно у зв'яз­ку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків (абз. 1 п. З постанови ПВСУ «Про застосування судами законо­давства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).

Умисне заподіяння смерті в результаті умисного знищення чи пошкод­ження майна працівника правоохоронного органу або його близьких родичів не охоплюється ч. 2 ст. 347 КК і потребує додаткової кваліфікації за наяв­ності всіх необхідних ознак за статтями 115 або 348 КК. Якщо винний бажав або свідомо допускав заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень або легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, вчинене слід кваліфіку­вати за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 347 і ст. 122 або ч. 2 ст. 125 КК.

Якщо психічне ставлення винного до наслідків, передбачених ст. 347 КК, було необережним, вчинене слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 347 КК.

8. Суб'єкт злочину за ч. 1 ст. 347 КК — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років, а за ч. 2 цієї статті — 14-ти років.

Службові особи, які вчинили дії, передбачені ч. 2 ст. 347 КК, з викорис­танням свого службового становища, підлягають відповідальності за цією статтею та статтями 365 чи 424 КК.

9. У частині 2 ст. 347 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчи­нені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або за такі, що спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки.

10. За змістом ч. 2 ст. 347 КК умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значної матеріальної шкоди як самому потерпілому, так і іншим особам, навколишньому природному середовищу тощо (абз. 5 п. 13 постано­ви ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).

11. Знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного ор­гану чи його близьких родичів шляхом вибуху означає застосування вибу­хових речовин, вибухових пристроїв чи бойових припасів з метою займан­ня певних об'єктів внаслідок миттєвого хімічного розкладу відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення внаслідок цього вражаючих факторів.

Про поняття вибухових речовин, вибухових пристроїв чи бойових при­пасів див. пункти 5, 6, 7 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припа­сами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3.

12. Під іншим загальнонебезпечним способом знищення або пошкодження майна слід розуміти дії, небезпечні для життя і здоров'я людей, а також май­на інших фізичних та юридичних осіб (наприклад, затоплення, отруєння до­машніх тварин та ін.). Відповідальність за зазначені злочинні дії настає у ви­падку, коли винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само може знищити або пошкодити майно інших фізич­них чи юридичних осіб, крім потерпілого, на майно якого вчинено посяган­ня, чи повинен був і міг це передбачити (абз. 6 п. 13 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за пося­гання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників право-охороних органів»). Спричинення при цьому шкоди довкіллю за наявності необхідних ознак слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 347 та статтями 245 або 252 КК.

13. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 347 КК, належить кваліфікувати за оз­накою «спричинення загибелі людей» у разі, коли настала смерть хоча б однієї людини.

14. До інших тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст. 347 КК, належать, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості — двом або більше особам або заподіяння великої май­нової шкоди одній юридичній чи фізичній особі (позбавлення притулку, їжі, одягу тощо).

15. У разі, коли винний при вчиненні злочину, передбаченого ст. 347 КК, усвідомлював суспільне небезпечний характер знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу або його близьких родичів, пе­редбачав, що внаслідок зазначених дій настане смерть або будуть спричи­нені тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження як особам, зазначеним у цій статті, так і іншим особам, або буде заподіяна матеріальна шкода та­ким особам, і бажав або свідомо допускав настання таких наслідків, вчине­не, залежно від конкретних обставин, потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 347 та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за інші злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого само­врядування та об'єднань громадян, життя та здоров'я особи чи власності (абз. 9 п. 13 вищезазначеної Постанови).


Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця

Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником служ­бових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку —

караються позбавленням волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він не

тільки порушує нормальну діяльність правоохоронних органів та громадсь­ких об'єднань, а ще й спрямований на позбавлення життя працівників пра­воохоронних органів або членів громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону або військовослужбовців у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку.

2. Потерпілими від злочину можуть бути працівники правоохоронних ор­ганів (див. коментар до ст. 342 КК), їх близькі родичі (див. ч. 2 ст. 2 Зако­ну України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних ор­ганів» від 23 грудня 1992 р. № 3781-XII), члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослуж­бовці (див. коментар до ст. 342 КК).

Посягання на життя громадського чи державного діяча, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112 КК.

Аналогічні дії щодо інших представників влади чи громадськості, а також службових осіб і окремих громадян кваліфікуються за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Стаття 348 КК є спеціальною нормою щодо п. 8 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство особи чи її близького родича 'у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку). Згідно із загальною теорією кваліфікації злочинів при конкуренції загальної та спеціальної норм перева­га надається спеціальній нормі, отже, вбивство або замах на вбивство зазна­чених в диспозиції ч. 1 ст. 348 КК осіб за наявності умов, передбачених ст. 348 КК, повністю охоплюються цією статтею.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає у посяганні на життя працівни­ка правоохоронного органу чи його близьких родичів або члена громадсько­го формування, або військовослужбовця.

Посяганням на життя є умисне вбивство або замах на умисне вбивство хоча б однієї із зазначених у ст. 348 КК осіб (абз. 1 п. 14 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів та працівників правоохоронних органів»).

Форми і способи посягання на життя потерпілих для кваліфікації значен­ня не мають.

Погроза вбивством зазначеним у ст. 348 КК особам не підпадає під озна­ки даної статті. Така погроза залежно від обставин справи підлягає кваліфікації як погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу за ст. 345 КК або як злочин проти особи за ст. 129 КК. Злочин, передбачений ст. 348 КК, з об'єктивної сторони має місце лише тоді, коли посягання на зазначених осіб вчинено у зв'язку з їх службовою діяльністю або громадсь­кою діяльністю щодо охорони громадського порядку.

Під виконанням службових обов'язків працівником правоохоронного орга­ну слід розуміти дії, пов'язані із провадженням дізнання, досудового слідства, з охороною громадського порядку, навколишнього природного се­редовища, здійсненням різноманітних перевірок, запобіганням злочинам та іншим правопорушенням тощо.

Службові обов'язки працівника правоохоронного органу — це обов'язки, передбачені відповідними законами та підзаконними актами, що регламен­тують правозастосовні та правоохоронні функції потерпілих. Докладніше про поняття «виконання службових обов'язків» та «службові обов'язки» див. коментар до ст. 342 КК.

Для складу злочину, передбаченого ст. 348 КК, не вимагається, щоб по­терпілий вживав будь-яких заходів до винного. Достатньо встановити, що посягання на життя працівника правоохоронного органу або члена громадсь­кого формування, або військовослужбовця було вчинене у зв'язку з їх діяль­ністю щодо виконання службових обов'язків чи охорони громадського по­рядку.

Посягання на життя працівника правоохоронного органу з метою заво-лодіння табельною зброєю слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК як вбив­ство з метою полегшити вчинення іншого злочину і за ч. З ст. 262 КК як розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.

Для кваліфікації посягання на життя працівника правоохоронного органу за ст. 348 КК не має значення, чи перебував потерпілий у цей момент при ви­конанні обов'язків, чи ні (наприклад, був у відпустці). Але якщо вбивство або замах на вбивство вчинене не у зв'язку зі службовою діяльністю або громадсь­кою діяльністю щодо охорони громадського порядку (наприклад, на ґрунті не­приязних стосунків або з ревнощів), то ст. 348 КК не застосовується.

4. Злочин вважається закінченим з моменту замаху на життя зазначених у ст. 348 КК осіб, незалежно від настання будь-яких наслідків. При цьому умисні дії, спрямовані на вбивство зазначених осіб, належить кваліфікувати за ст. 348 КК без посилання на ст. 15 КК. Фактичне заподіяння тілесного ушкодження будь-якого ступеня тяжкості за наявності умислу на вбивство не вимагає самостійної юридичної оцінки, оскільки вони є способом вчинен­ня посягання на життя працівника правоохоронного органу, а також члена громадського формування або військовослужбовця. Розробка плану злочин­них дій, підшукування співучасників, знарядь для вчинення злочину та інші підготовчі дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 14 і ст. 348 КК.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою ви­ни. Винний усвідомлює, що посягає на життя працівника правоохоронного органу або його близьких родичів у зв'язку з виконанням працівником службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадсь­кого порядку і державного кордону чи військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку, передбачає настання смерті названих осіб внаслідок своїх дій і бажає або свідомо допускає її настання.

Замах на умисне вбивство осіб, зазначених у ст. 348 КК, може бути вчине­но тільки з прямим умислом (ч. 1 ст. 15 КК).

6. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 14-ти років.