Geum.ru

Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

Вид материалаДокументы

Содержание


Сокуренко О.М.
Деякі негативні соціальні аспекти пияцтва і наркотизму та їх криміногенні властивості в структурі злочинності неповнолітніх
Криміналістичні проблеми призначення комплексної експертизи по кримінальним справам щодо порнографії
Тацишин Ігор Богданович
Подобный материал:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   56

Сокуренко О.М.


ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ ПОВ’ЯЗАНОГО З УХИЛЕННЯМ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

На перший погляд суб’єктом ухилення від відбування покарання у виді позбавлення волі можуть бути засуджені особи які відбувають покарання у виді позбавлення волі, але не все так просто як здається. Дана частина статті є банкетною, так як відсилає нас до іншого закону (Кримінально-виконавчого кодексу України) для встановлення кола осіб, яким надається право на короткочасові виїзди за межі колонії. В ч. 1 ст. 111 КВК України передбачено коло засуджених яким саме надають право дозволу на виїзд за межі колонії. Це засуджені, які тримаються у: 1) виправних колоніях мінімального рівня безпеки; 2) дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки; 3) виховних колоніях. [2, С. 65].

На нашу думку, це не досить коректне визначення такого кола осіб які мають право на короткочасовий виїзд за межі КВУ. Наприклад, як бути якщо засуджений який знаходиться в дільниці карантину, діагностики і розподілу колонії мінімального рівня безпеки має право на короткочасовий виїзд за межі КВУ, а засуджений, який знаходяться в дільниці карантину, діагностики і розподілу колонії середнього рівня безпеки згідно кримінально-виконавчого законодавства не має права на короткочасовий виїзд за межі колонії.

Заслуговує на увагу досвід вирішення такого питання згідно Кримінально-виконавчого законодавства Російської Федерації. Згідно ч. 1 ст. 97 КВК РФ засудженим до позбавлення волі, що відбувають покарання у виправних колоніях, виховних колоніях та засудженим, залишеним в установленому порядку в слідчих ізоляторах і в’язницях для ведення робіт по господарському обслуговуванні, можуть бути дозволені виїзди за межі виправних установ. [3, С. 79]. Виходячи з такого законодавчого визначення кола осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі можна констатувати, що усі особи які відбувають покарання у виді позбавлення волі мають право на виїзди за межі виправних установ, але існує виключення. Згідно ч. 3 ст. 97 КВК РФ передбачено чіткий перелік осіб, яким не надається таке право. У такий спосіб вирішується це питання в таких країнах як: республіці Казахстан, республіці Узбекистан, Киргизькій республіці, республіці Таджикистан та республіці Білорусії. Що стосується таких осіб, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, але вони залишені в установленому порядку в слідчих ізоляторах і в’язницях для ведення робіт по господарському обслуговуванні ми вважаємо, що таке законодавче закріплення, щодо надання таким особам права на виїзд за межі слідчого ізолятора або в’язниці є позитивним моментом. Згідно ч. 1 ст. 111 КВК України не передбачено таку категорію осіб, які залишення у встановленому порядку в слідчих ізоляторах і колоніях максимального рівня безпеки для ведення робіт по господарському обслуговуванні. Лише в ч. 3 ст. 89 КВК України говориться, що засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених цим Кодексом для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки. [2, С. 65]. Виходячи із змісту ч. 3 ст. 89 КВК України ми можемо сказати, що в даній статті передбачено лише умови тримання які застосовуються до осіб, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоніях середнього рівня безпеки, а от відносно прав, якими користуються особи, що залишені в слідчому ізоляторі або направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки нічого не зазначено. Як приклад, потрібно зазначити, що в ч. 3 ст. 77 КВК РФ передбачено, що особи які залишені в слідчих ізоляторах та тюрмах для ведення господарського обслуговування, утримуються на умовах передбачених для виправних колоній загального режиму тримання, а в ч. 1 ст. 97 КВК РФ передбачено, що особам які залишені в слідчих ізоляторах та тюрмах для ведення робіт по господарському обслуговуванні надається право на короткострокові виїзди. Отже, в ч. 1 ст. 111 КВК України потрібно було б передбачити таку категорію засуджених осіб, які залишені в слідчих ізоляторах, та направлені до колонії максимального рівня безпеки по господарському обслуговуванні, так як вони мають право користуватися такими ж правами які встановлені для осіб, що утримуються в колоніях мінімального та середнього рівня безпеки.

Як висновок, потрібно зазначити, що в більшості зарубіжних країн визначення кола осіб, яким надається право на виїзди за межі кримінально-виконавчих установ визначається лише видом кримінально-виконавчої установи, а не дільницею тої чи іншої КВУ. Заслуговує на увагу, те що також в більшості з зарубіжних країн передбачено таку категорію осіб, яким надається право на коткостроковий виїзд за межі КВУ, то це засуджені, що залишені в слідчих ізоляторах чи направлені у колонії максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, що можна використати для внесення відповідних змін до ч. 1 ст. 111 КВК України. Але якщо піти таким шляхом визначення кола осіб, яким надають право на короткостроковий виїзд за межі КВУ то виникає необхідність обов’язкового законодавчого закріплення визначення кола засуджених осіб яким не надається взагалі таке право на виїзди за межі КВУ.


Стеблинська Оксана Степанівна

ДЕЯКІ НЕГАТИВНІ СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ПИЯЦТВА І НАРКОТИЗМУ ТА ЇХ КРИМІНОГЕННІ ВЛАСТИВОСТІ В СТРУКТУРІ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

Алкоголізм, наркоманія, тютюнопаління та інші види хімічної залежності є пріоритетною соціальною проблемою як в Україні, так і у всьому світі, набуваючи характер пандемії, про що свідчить низка нормативних актів.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, загальна кількість хворих внаслідок вживання алкоголю і наркотиків (не враховуючи причин, пов’язаних із вживанням тютюну) складає 500 мільйонів осіб у всьому світі, в тому числі, понад 3 мільйони – в Україні.

Така тривожна ситуація, в першу чергу, зумовлена тим, що наприкінці 70-х – на початку 80-х р.р. в СРСР фахівці в галузі боротьби з наркоманією (медики, психіатри, юристи), в силу певних ідеологічних причин, стверджували, що «в нашій країні наркоманія не є значущою проблемою». При цьому всі добре усвідомлювали, що це не так [1, 157].

Щодо збільшення поширеності вживання алкогольних напоїв у вказаний період, то першопричиною була затяжна соціально-економічна криза, яка на початку 90-х зруйнувала стабільність, породила безліч взаємопов’язаних проблем в різних сферах суспільних відносин і, внаслідок чого значна частина працездатного населення опинилась без роботи і зневірилась в собі.

Найбільш незахищеними від соціальних потрясінь і вразливими до впливу криміногенних факторів стали неповнолітні. Наявне соціальне середовище, в якому вони росли і виховувались, було значно віддалене від позначки відносного благополуччя. Зволікання з вирішенням молодіжних та пов’язаних з ними проблем призвело до небажаних наслідків, які урізноманітнились та набули усе більш загрозливих форм і розмірів [2, 18].

Так, в останні роки, загрозливого характеру набула алкогольна ситуація в країні. За офіційними даними, протягом останніх років показник смертності від вживання неякісного й фальсифікованого алкоголю щорічно перевищує 9 тис. осіб. За деякими даними, частка випадків, які стосуються неповнолітніх, становить майже п’яту частину загальної їх кількості [3, 45]. Також, спостерігається високий рівень захворюваності на хронічний алкоголізм серед молоді і становить 0,4 випадки на 10 тис. підлітків. При чому, цей показник постійно зростає [4, 20].

Невтішною залишається ситуація стосовно немедичного вживання наркотиків. За даними статистики МВС України, за 12 міс. 2006 р. зареєстровано більше 150 тис. споживачів наркотиків, серед яких більше 6 тис. – неповнолітні [5]. Однак, наведені облікові дані не дають повної картини поширення немедичного вживання наркотиків. За методикою оцінки латентності цього роду наркотичних проявів, розробленою Міністерством охорони здоров’я згідно з міжнародними рекомендаціями, в умовах України число зареєстрованих осіб з немедичним вживанням наркотиків має бути збільшено у 5 разів проти облікового, тобто має дорівнювати близько 1 мільйона, або майже 2 відсотки всього населення країни [6, 32].

Окрім цього, зросла кількість наркологічних захворювань, не лише серед дорослого населення, а й серед неповнолітніх. За даними Державного інституту проблем сім’ї та молоді, за останні 10 років частка хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилась у 6-8 разів. А смертність серед неповнолітніх за останні 10 років з причин, безпосередньо пов’язаних з алкоголем, збільшилась у 40 разів.

Актуальність даної проблеми обумовлена ще й особливою небезпекою наркоманії, оскільки в результаті вживання наркотиків деградація особистості відбувається в 15-20 разів швидше, ніж під час зловживання алкоголем.

Не може не викликати занепокоєння і той факт, що в умовах дедалі більшого поширення пияцтва і наркотизму спостерігається тенденція щодо омолодження споживачів алкоголю та наркотиків. Якщо у 1997 р. вік першої спроби алкоголю складав 14,8 ± 0,2 р., то в останні роки – 12,8 ± 0,2. Також знизився вік першої спроби наркотиків (до 13-15 р., а іноді і значно нижче – 9-12 р.) [7, 103]. І за оцінками експертів середній вік споживачів наркотиків в країні щорічно зменшується в середньому на 0,1-0,15 р. [8].

Відомо, що визначальною тенденцією пияцтва і наркотизму як негативних соціально-правових явищ у їх криміногенному аспекті є зростання злочинів, вчинених в стані сп’яніння, оскільки алкогольне чи наркотичне сп’яніння особи є тим стимулюючим фактором, що відіграє далеко не останню роль у вчиненні злочину. Алкоголь і наркотики допомагають багатьом особам виплеснути все те негативне, що має місце в їхньому характері, допомагає відчути свою волю, перевагу над іншими людьми.

Так, в останні роки, особливо в структурі злочинності неповнолітніх зросла питома вага злочинів, вчинених в стані сп’яніння з 11,2 % у 2002 р. до 15,5 % у – 2006 р.

У період з 2002 по 2006 р.р. у структурі злочинів неповнолітніх, вчинених в стані сп’яніння переважають злочини корисливо-насильницької спрямованості: крадіжки приватного майна (38 %), грабежі (16 %), розбійні напади (12%), хуліганство (12 %), незаконне заволодіння транспортним засобом (5 %), шахрайство і вимагання (4,5 %). Також, слід звернути увагу на відносно високу питому вагу насильницьких злочинів. Так, неповнолітніми стані сп’яніння вчиняються й умисні вбивства та замахи на них, умисні тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, злочини пов’язані з наркотиками та зґвалтування. Вони становлять майже 10 % усіх злочинів, вчинених неповнолітніми в стані сп’яніння.

Таким чином, ми з’ясували, що вживання алкоголю та наркотиків є серйозною соціальною проблемою і потужним криміногенним чинником як в структурі злочинності загалом, так і в структурі злочинності неповнолітніх і призводить до ряду суспільно-небезпечних наслідків, а саме:

По-перше: неповнолітні, які вживають алкоголь і наркотики, випадають із нормальних, позитивно направлених соціальних відносин, тим самим, завдаючи велику шкоду суспільству. В першу чергу, небезпека пияцтва та наркотизму полягає в спричиненні суспільної шкоди, тобто збільшенні поширеності захворювання на «алкоголізм» та «наркоманію».

По-друге: знижується вік першої спроби алкоголю чи наркотика, перше «знайомство» з якими відбулося у досить ранньому віці – 12-13 років, а в деяких випадках ще до 10 років;

По-третє: щорічно, в стані сп’яніння вчинюється, як дорослими так і неповнолітніми більше 50 тис. насильницьких, корисливих та ін. злочинів;

По-четверте: для здобуття коштів на придбання алкоголю чи наркотиків, їх споживачі часто готові вчинити злочини різної тяжкості (умисні вбивства та замахи, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, зґвалтування, крадіжки, грабежі, розбої, хуліганство та ін.).

Таким чином, ситуація з пияцтвом та наркотизмом серед неповнолітніх, що склалася в Україні та її несприятливий прогноз на майбутнє, зобов’язують до пошуку нових шляхів запобігання цим негативним явищам та розроблення нових ефективних стратегічних програм діяльності. Однак, ці програми не повинні бути, як в минулі роки, лише задекларовані у відповідних документах, але й підкріплені достатніми фінансами, матеріальною базою та досвідченим кадровим потенціалом.

Література:

1. Малишева М. Наркоманія серед неповнолітніх: причини, сучасний стан, профілактика // Закон і підліток: Матеріали обласної наук.-практ. конференції. Донецьк, 27 жовтня 2000 р.: ДІВС, 2001. – 284 с.

2. Дурдинець В.В. Профілактика злочинної поведінки серед неповнолітніх: кримінологічні засади. // Проблеми попередження злочинності в сучасних умовах: Матеріали Третьої студентської кримінологічної конференції (м. Харків, 25 листопада 2003 р.). Харків: Нац. юрид. акад. України. – 2004. – 79 с.

3. Шакун В.І. Злочинність неповнолітніх: нові виклики для України // Вісник Верховного Суду України. – 2003.– № 6. – с. 44-46.

4. Аналіз законодавства України з питань молодіжної політики. – К.: 2006. – 55 с.

5. Довідка про результати виявлення, постановки на облік осіб, які допускають немедичне вживання наркотиків та психотропних речовин за 12 міс. 2006 р.: К., МВС, 2007.

6. Наркозлочиність: кримінологічна характеристика та запобігання: Наук.-практ. посібник / За заг. ред. А.П. Закалюка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 296 с.

7. Лазаренко В.І. Наркоситуція в Україні та девіантна поведінка молоді. Дисертація … канд. соціолог. наук: Х., Харківський нац. універ. ім. В.Н. Каразіна, 2003. – 230 с.

8. В Украине насчитали 85 тысяч наркоманов //orrespondent.net/main/123823


Татік Юлія Миколаївна

КРИМІНАЛІСТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРИЗНАЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПО КРИМІНАЛЬНИМ СПРАВАМ ЩОДО ПОРНОГРАФІЇ

На законодавчому рівні поняття «судова експертиза» визначене в Законі України «Про судову експертизу», відповідно до якого судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. [1; 232]

На думку професора Р.С. Белкіна «экспертиза – это процессуальное действие, состоящее в производстве по поручению следователя (органа дознания) или суда исследований различных объектов соответствующими специалистами в области науки, техники, ремесла и даче на основе этих исследований заключений по специальным вопросам в установленной законом форме». [2;322]

В підручнику Криміналістики під редакцією І.Ф. Крилова експертиза розглядається не тільки як процесуальна дія, процес дослідження різних обєктів спеціалістами, що мають спеціальні знання у галузі науки, техніки чи ремесла, але і як форма застосування спеціальних знань. [3; 395]

За результатами проведених досліджень професором О.С. Саінчиним запропоноване наступне визначення поняття «судова експертиза»: судебная экспертиза – это процессуальное действие эксперта, состоящее в исследовании по поручению следователя (органа дознания) или суда различных объектов, явлений и процесов, содержащих информацию об обстоятельствах уголовного дела с применением специальных знаний в определенной отрасли науки, техники, другой сфере человеческой деятельности и даче на основе этих исследований заключений по специальным вопросам в установленной законом форме. [4; 272], [5; 21], [6; 16]

На нашу думку, запропоновані визначення повністю відображають сутність, мету та засоби дослідження судової експертизи.

Розглядаючи питання про призначення судової експертизи на предмет порнографії необхідно виходити із визначення порнографії, яке міститься в Законі України «Про захист суспільної моралі», відповідно до якого, порнографія – вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, принижуючи честь і гідність людини, спонукаючі негідні інстинкти. [7; 125]

Необхідно погодитись із думкою вчених Кримського НДІСЕ В.Н. Шестюк, А.В. Кутузової, А.В. Любарського стосовно того, що законодавець визначив таким чином термін «порнографія» не зміг сформулювати основні ознаки цього поняття, що призвело до відсутності чітких критеріїв віднесення до порнографії.

Такі ознаки, як «цинічний», «непристойний», «принижуючий честь і гідність людини» носять оціночний характер. Така ситуація відображається на існування різних експертних підходів.[8;167]

Критерії оцінки порнографії розроблені Донецьким Науково Дослідницьким Інститутом судових експертиз.

На думку вчених Донецького НДІСЕ порнографія – це самодостатня по смислу, натуралістична фіксація фізіологічних сторін сексуальних відносин. Під поняттям «натуралістична фіксація» розуміється не зображення інтимних відносин статей акторськими засобами, а фіксація реального статевого акту в усіх його фізіологічних особливостях або демонстрація статевих органів в анатомічних та фізіологічних подробицях за межами наукової потреби, в текстових чи зображувальних матеріалах, що позбавлені будь-яких естетичних якостей, а також художньої та історичної цінності.

Ознаками порнографічного змісту можуть бути:

- демонстрація в тому чи іншому виді попередження про те, що продукція належить тільки для приватного перегляду особами старшими, ніж 18 років – мистецтвознавчо-психологічний критерій;

- віднесення продукції до категорії «Х», «ХХ», «ХХХ» (порнопродукція) –мистецтвознавчий критерій;

- самодостатність показу сексуальних сцен, тобто їх демонстрація за межами будь-якої художньої задачі, про що свідчить наступне:
  • відсутність духовного, художнього, психологічного змісту, авторської або режисерської концепції;
  • надання часу показу в натуралістичній формі фізіології парування, анатомічних подробиць статевих органів, що являється головною метою - мистецтвознавчо-психологічний критерій;
  • зв’язок між окремими сценами та епізодами має умовний характер, тобто беззмістовна и не може вважатися художнім сюжетом – мистецтвознавчий критерій;
  • показ персонажів в якості представників статей, що не мають характерів, які замінені темпераментом – психологічний критерій;
  • використання крупного плану та направленого освітлення, прямих ракурсів зйомки при показі статевих органів та сцен статевого акту – мистецтвознавчий критерій. [9; 107]

Найбільш ґрунтовним та всебічним нам представляється дослідження Кримського НДІСЕ.

До спеціальних знань, які можуть бути використані для виявлення ознак порнографічного характеру продукції, в першу чергу відносяться знання у галузі мистецтвознавчий. Для більш досконалого дослідження деяких об’єктів з метою віднесення їх до порнографічних необхідно проведення комплексних досліджень. Безумовно це положення не підлягає сумніву, однак діючий Кримінально-процесуальний кодекс України не передбачає можливості проведення комплексної експертизи.

Наукове тлумачення терміну «комплексна експертиза» визначає її як різновид комісійної експертизи; вказується, що комісійна експертиза має назву комплексної, якщо у зв’язку з багатопредметністю поставлених слідчим або судом питань проводять спільно спеціалісти із різних галузей суспільних наук, експерти різних спеціальностей. [10; 128]

Слідчий або суд, приймаючи рішення про призначення комплексної експертизи керуються лише згадуванням про неї в постанові Пленуму Верховного суду СРСР від 16 березня 1971 року «Про судову експертизу по кримінальним справам». Відповідно до вказаної постанови у випадку, коли встановлення тієї чи іншої обставини неможливе шляхом проведення окремих експертиз, або це виходить за межі компетенції одного експерта чи комісії експертів можливе призначення комплексної експертизи. [11; 45]

Експертиза будь-яких речей на предмет порнографії потребує саме комплексного підходу до її вирішення. Нам представляється необхідним створення комісії експертів, до якої необхідно включити спеціалістів-мистецтвознавців, психолога, спеціаліста у галузі судової сексології, можливе залучення і інших спеціалістів.

Література:
  1. Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 року // ВВР. – 1994. – № 28.
  2. Криминалистика: Учебник / Под ред. Р.С. Белкина. – М.: Юридическая литература, 1986.
  3. Криминалистика: Учебник / Под редакцией Крылова. – Л.: Изд. Ленинградского университета, 1976.
  4. Саінчин О.С. Розкриття і розслідування умисних убивств: концептуальні та практичні основи: Монографія. – Одеса: Юридична література, 2004.
  5. Саінчин О. С. Комплексна експертиза по справах про вбивства //Міліція України. – 2004. – №4. Науково-практичний збірник: Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – № 28.
  6. Саінчин О. С. Теоретичні і практичні питання які вирішує судово-медична експертиза у справах про навмисні вбивства // Міліція України. – 2004. – №5. Науково-практичний збірник: Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – № 29.
  7. Про захист суспільної моралі: Закон України від 2004 р.
  8. Криминалистика и судебная экспертиза: Межведомственный научно-методический зборник. Вып. 53. – К.: Министерство юстиции Украины, 2006.
  9. Седнев В.В., Чабаненко А.П., Никитина Э.В. методологические проблемы экспертной оценки порнографии в уголовном процессе / Криміналістичний вісник, №1. – 2004.
  10. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – Київ: Юрінком ІНТЕР, 1997.
  11. Про судову експертизу по кримінальним справам: Постанова Пленуму Верховного суду СРСР від 16 березня 1971 року.



Тацишин Ігор Богданович