Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006
| Вид материала | Документы |
- Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні, 11872.54kb.
- Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчю, 4594.24kb.
- Міністерство Юстиції україни головне управління юстиції у сумській області, 100.67kb.
- Головне управління юстиції у Черкаській області Черкаське міське управління юстиції, 749.11kb.
- Міністерство Юстиції україни головне управління юстиції у сумській області нака, 98.63kb.
- Загальні положення, 93.94kb.
- Україна міністерство юстиції україни головне управління юстиції в одеській області, 11.57kb.
- Довідка про підсумки діяльності Головного управління юстиції у Київській області, територіальних, 855.37kb.
- Регіональна Програма розвитку внутрішньої торгівлі у Миколаївській області на період, 511.14kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Київській області Методична, 3245.56kb.
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР
ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІЇ І АДМІНІСТРАЦІЇ
м. БИТОМ (ПОЛЬЩА)
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
ПРАВО XXI СТОЛІТТЯ:
СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ
МИКОЛАЇВ
2006
УДК 34
ББК 67
П 68
Редакційна колегія:
Терентьєв В.І. канд. юр. наук (голова); ^ Ємельянова Л.В. канд. юр. наук; Козляковський П.А. канд. пед. наук; Козаченко О.В. канд. юр. наук (заступник голови); Обручков Р.І.; Афтеній О.С.
^ ПРАВО XXI СТОЛІТТЯ: СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ: Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції “Другі Прибузькі юридичні читання” / Під редакцією В.І.Терентьєва, О.В. Козаченка. – Миколаїв, 2006. – С.
У збірнику репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені на пленарному і секційних засіданнях міжнародної науково-практичної конференції “Другі Прибузькі юридичні читання”, що відбулася 24-25 листопада 2006 року в Миколаївському навчальному центрі ОНЮА.
Автори наукових статей досліджують актуальні проблеми становлення і перспективи подальшого розвитку право і державотворення в умовах глобалізації соціального буття.
Видання розраховане на вчених, аспірантів і студентів, співробітників судових та правоохоронних органів, державних службовців і всіх тих, кому не байдужі проблеми оптимізації українського права і держави.
© Миколаївський навчальний центр
Одеської національної юридичної академії
^ Шановні співвітчизники та гості України!
Ви тримаєте в руках збірку наукових доповідей з якими виступали науковці та представники органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів на міжнародній науково-практичній конференції “Другі Прибузькі юридичні читання” 24-25 листопада 2006 року. Для участі у вказаному форумі подали заявки науковці, представники вищих навчальних закладів, співробітники судових та правоохоронних органів, службовці органів державної влади та місцевого самоврядування України, Польщі, Російської Федерації та інших держав, які не байдужі до проблем становлення та перспектив розвитку права та державотворення в умовах соціально-політичних змін, які відбуваються в першому десятилітті XXI століття.
Підготовка та проведення юридичної міжнародної науково-практичної конференції стало результатом спільних зусиль багатьох представників юридичної еліти України, а саме, ректорату Одеської національної юридичної академії і особисто Президента академії професора Ківалова Сергія Васильовича, керівництва Апеляційного суду Миколаївської області, Управління юстиції в Миколаївській області, директорату та професорсько-викладацького складу Миколаївського навчального центру ОНЮА.
Вже не перший рік поважний міжнародний форум проводиться на базі Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії, який не безпідставно визнається одним з найкращих структурних підрозділів академії, розташованих за межами міста Одеси. Історію виникнення МНЦ ОНЮА, яка нараховує вже більше 10 років, навряд чи можна назвати простою та безхмарною. Миколаївський центр ОНЮА по підготовці юристів був заснований 1 жовтня 1993 року на підставі рішення сесії Миколаївської обласної Ради народних депутатів з метою утворення навчального закладу для підготовки кваліфікованих фахівців для роботи в системі правоохоронних органів держави, які здатні були б вирішувати основні завдання, визначені у регіональній комплексні програмі з профілактики злочинності в Миколаївській області на 1992-1994 роки. Приватний характер навчального закладу, відсутність власної матеріально-технічної бази (весь навчальний процес та його забезпечення здійснювались на орендованих площах Миколаївського державного педагогічного інституту) вимагали зміни організаційних форм роботи, що і призвело до створення згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №266 від 15.07.1998 року Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії.
Сьогодні МНЦ ОНЮА сучасний навчальний заклад, в якому навчається більше 1,5 тисяч майбутніх юристів за програмами підготовки молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та післядипломної освіти. МНЦ ОНЮА в XXI столітті – це просторі та сучасні аудиторії, в яких створені всі умови для опанування студентами знань з історії виникнення та сучасного положення української юридичної науки та практики, це спеціалізовані лінгафонні аудиторії для поглибленого вивчення іноземних мов, це спеціалізована криміналістична лабораторія, яка дає змогу студентам ознайомитися з найсучаснішими методами пошуку та фіксації слідів злочинів, їх експертного дослідження.
Миколаївський навчальний центр ОНЮА сьогодні це активно працюючі кафедри – правових і гуманітарних дисциплін, які об’єднують весь професорсько-викладацький склад що налічує 1 доктора наук, 14 кандидатів наук, 13 старших викладачів, 26 викладачів, зусиллями яких забезпечується високий рівень викладання передбачених навчальним планом юридичних та інших гуманітарних дисциплін. За незначний час існування кафедр професорсько-викладацьким складом підготовлено до опублікування та опубліковано більше 30 монографій, підручників, навчальних та навчально-методичних посібників, 40% яких рекомендовані Міністерством освіти і науки України для використання в навчальному процесі всіма навчальними закладами України. На базі кафедри правових дисциплін здійснюється керівництво науковою діяльністю студентів через проведення наукових семінарів за восьма напрямками, які відповідають фундаментальним галузям права і юридичним наукам.
Створені комфортні умови для самопідготовки студентів та написання ними наукових праць, дипломних, курсових та контрольних робіт, оскільки бібліотечний фонд Центру складає понад 40 тисяч примірників енциклопедій, словників, літератури юридичної та гуманітарної спрямованості, найновіші навчальні та методичні посібники, золотий фонд надбань українських та закордонних правознавців, філософів, істориків, психологів та економістів.
Не залишається поза увагою адміністрації МНЦ ОНЮА і питання релаксації студентів та викладачів, для чого були створені та укомплектовані 2 тренажерні зали; фізкультурно-оздоровчий центр з сауною, басейном, більярдом; спортивна зала, яка відповідає потребам сучасної молоді. Особливою популярністю у співробітників, студентів і гостей Центру традиційно користується живий куточок, в якому представлена фауна України. Культурне життя МНЦ ОНЮА не обмежується діяльністю виключно культурного центру “Феміда”, який згуртував танцюристів, вокалістів, представників оригінального жанру і найбільш цікаві номери за традицією будуть представлені для гостей наукової конференції, а поширюється на культурне життя Миколаївської області та міста Миколаєва.
Вже традиційно апогеєм наукового життя МНЦ ОНЮА і юридичної думки півдня України стає остання п’ятниця листопада, коли на науково-практичну конференцію прибувають представники різних держав, регіонів та навчальних закладів України з метою обговорити актуальні проблеми розвитку права в Україні та інших державах, обмінятися власними поглядами на проблеми державно-політичної реформи, необхідність якої не викликає жодних сумнівів, однак форми здійснення якої можуть і повинні бути предметом широкого обговорення і наукової дискусії.
Ми щиро вітаємо і дякуємо всім тим, хто відгукнувся на пропозицію взяти участь в проведенні міжнародної науково-практичної конференції “Другі Прибузькі юридичні читання” і закликаємо до відвертої дискусії в межах пленарних та секційних засідань, бажаємо всім учасникам конференції особистих та професійних успіхів і запрошуємо до співробітництва, яке може і повинно стати взаємовигідним.
^ З повагою Оргкомітет міжнародної науково-практичної
конференції “Другі Прибузькі юридичні читання”
Додін Євген Васильович
Митна політика України у сучасний період
I. У структурі державної політики митна політика займає особливе місце. Тому вона відповідає практично усім ознакам державної політики, то також має особливі риси, які притаманні тільки цьому напрямку державної політики. Тому, щоб охарактеризувати сучасний стан митної політики України та її перспективи, треба декілька слів загального значення – що таке державна політика та фактори, які її формують? Але, нажаль, до цього часу це питання повністю не визначене.
II. Державна політика є непростим процесом, який складається з багатьох рішень, які приймаються багатьма суб’єктами та інститутами. Проте, аналітики розробили численні підходи до процесів державної політики, у тому числі вони визнали існування різних галузей, сфер та напрямків цієї політики. МКУ 2003 р. в ст.2 “Митна політика” визначає, що митна політика – це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.
Не можна не відмітити, що закріплене в МКУ поняття «Митна політика» було зроблене завдяки наполегливої науково-дослідницької роботи співробітників кафедри морського та митного права (Ківалов С.В., Кормич Б.А.), оскільки у першому МКУ 1991 року це поняття було відсутнє. Тому, на наш погляд, не існувала єдина стратегія митної політики України.
III. Розглядаючи історію її формування та здійснення, можна визначити в неї 5 періодів:
перший (1991-1993, початок 1994 р.), коли були дані преференції імпортному режиму, тоді як справляння експортного мита мало суто фіскальну спрямованість;
другий (1994-1995) – зростання фіскальної направленості митної справи – необхідність наповнення державного бюджету у зв’язку з різним падінням і поза промислового виробництва;
третій етап формування митної політики нашої країни був обумовлений необхідністю виправити помилки, які були допущені при визначенні напрямків митної політики у передчасний період, тому він може бути названим протекціоністським, оскільки митно-тарифне та нетарифне регулювання було направлене на захист національного виробника від іноземної конкуренції;
четвертий період (приблизно 2000-2005 р.) можна визначити як спробу нашої держави наблизити митне законодавство до вимог міжнародних правил та стандартів митної справи:
сучасний (його можна визначити як п’ятий період) митної політики дуже ускладнений внутрішніми обставинами: головний її напрямок – з’ясування форм та методів її здійснення до міжнародних митних норм, правил та стандартів вступає у суперечку до необхідності забезпечувати стабільність внутрішнього ринку. Особливо це стосується в останній час практики застосування мір нетарифного регулювання.
Дійсно, нетарифні міри регулювання як й всі адміністративні міри дають найближчий бажаний результат. Тобто введення цих мір для регулювання зовнішньоекономічних відносин вже із моменту їх застосування безпечно вже надають (або повинні надавити) того чи іншого результату. Наша держава, нажаль, дуже часто застосовує такі міри. Можливо це пов’язано з тим, що посадовці органів, які приймають такі рішення, продовжують керувати зовнішньоекономічними відносинами за зразками адміністративно-командної системи. Тому економічні та інші наслідки рішень про введення нетарифних мір регулювання зовнішньоекономічної діяльності не розглядаються. Тобто бажання вирішити цю тимчасову проблему за допомогою цих мір ніяк не пов’язується з наступними подіями. Прикладом цього є спочатку введення процедури ліцензування експорту пшениці (Постанова КМУ № 1364 від 28 вересня 2006 р.), потім – квотування цього експорту (Постанова КМУ № 1418 від 11 жовтня 2006 р.), що аргументувалось необхідністю захисту внутрішнього продовольчого ринку держави, але ці адміністративні міри потягли услід значні матеріальні та моральні збитки, про які ніхто не думав, коли приймали рішення щодо їх застосування.
Також можна звернути увагу на рішення Верховної Ради України не розглядати законопроект, який відміняє, відповідно вимог СОТ, віковий ценз для транспортних засобів, які ввозяться на територію України. На перший погляд, це рішення Верховної Ради України було обумовлене турботою про екологічну безпеку України, але ВТО розцінив цю акцію Верховної Ради України як дискримінаційну відносно експортерів транспортних засобів країн і попередив, що у разі не відміни цього обмеження, буде призупинений вступ України до цієї світової організації.
Сучасний етап ринкової трансформації економіки України передбачає насамперед розбудову таких елементів економічної системи, які, з одного боку, здатні забезпечувати рівні умови для здійснення господарської діяльності для всіх суб’єктів підприємницької діяльності, а з іншого – слугують інструментами державного впливу на загальну ситуацію в країні. Це повною мірою стосується формування митно-тарифної системи держави. Для України теоретичне дослідження проблем становлення митно-тарифної політики має особливу актуальність. Це, по-перше, пояснюється тим, що процес її формування мусить відбуватися досить інтенсивно, на відміну від країн, які мали можливості для еволюційного розвитку, по-друге, він переплітається з докорінним реформуванням відносин власності, і, по-третє, це формування відбувається на тлі загальної довготривалої економічної кризи.
О.А. Кириченко
С.А. Кириченко, Ю.О. Ланцедова
Ю.Д. Ткач
^ НОВІТНІ ПОГЛЯДИ НА КЛАСИФІКАЦІЮ ЮРИДИЧНИХ НАУК
(запрошення до дискусії)
Новітні погляди на об’єкти юридичних наук (юриспруденції у цілому), коли замість традиційних держави і права пропонується розглядати якісні, ефективні і раціональні:
Нормативно-правове регулювання необхідних сторін суспільного життя.
Засоби подолання правопорушень(1-5; 7 та ін.) дозволяють по-новому тлумачити завдання і, як наслідок цього, напрямки юридичної діяльності.
Так, напрямками юридичної діяльності більш правильно вважати:
Правотворчу діяльність, яка має охопити процес створення та оприлюднення як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі й локальних.
Правозастосувальна діяльність.
Антиделіктна, замість правоохоронної діяльності, оскільки охороняти право від порушень є лише складовою боротьби з правопорушеннями.
Юридико-наукова діяльність.
Юридико-освітянська діяльність.
При чому два останні напрямки притаманні будь-якій суспільній діяльності, що робить слушним уточнення її складової частини “юридики”.
Викладені теорологічні положення юриспруденції, у свою чергу, дозволяють розробити принципово нові класифікаційні поділи юридичних наук. Адже ж на сьогодні найбільш поширеною є класифікація юридичних наук:
Загальнотеоретичні та історичні науки (теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових вчень).
Галузеві юридичні науки (науки адміністративного права, цивільного права, кримінального права, цивільно-процесуального права та ін.).
Міжгалузеві юридичні науки (господарське право, природоохоронне право та ін.).
Спеціальні юридичні науки (судова медицина, судова психологія, криміналістика та ін.).
Прикладні юридичні науки (до недавнього часу – наука радянського будівництва).
Науки, що вивчають міжнародне і зарубіжне право (16, с. 13-14).
Не враз можна зрозуміти, яка саме чи які саме основи класифікаційного поділу юридичних наук були застосовані у даному і, нажаль, у всіх інших існуючих варіантах розв’язання вказаної надто важливої теорологічної проблеми юриспруденції.
Саме тому, стає зрозумілою принципова новизна і надзвичайна наукова і прикладна актуальність запропонованих О.А Кириченком, а пізніше розвинутих Ю.О. Кириченко єдиних за основою поділу і більш практично спрямованих класифікацій юридичних наук у цілому (юриспруденції) (1-5; 7 та ін.), що на сьогодні пропонується зробити у контексті:
1. Розв’язання їхніх загальних завдань на:
Теорологічні юридичні науки, тобто такі юридичні науки, основним завданням яких є створення філософських, соціологічних, політичних, філологічних, історичних, психологічних та інших теоретичних основ для раціонального, ефективного та якісного здійснення будь-якого з напрямків юридичної діяльності (мононаукові теорологічні юридичні науки: Філософія юриспруденції, Політологія юриспруденції, Соціологія юриспруденції, Психологія юриспруденції, Теорологія юриспруденції, Історія вітчизняної юриспруденції, Історія зарубіжної юриспруденції, Історія правових вчень та ін.; полінаукові теорологічні юридичні напрямки: Філологія юриспруденції, Енциклопедія юриспруденції, Сучасна порівняльна юриспруденція, Юридична педагогіка та ін.).
Базисноантиделіктні юридичні науки1, які повинні розробити правову основу (базис) для раціонального, ефективного та якісного ведення боротьби з будь-яким із різновидів правопорушень (внутрішні базисноантиделіктні юридичні науки: Конституційне право України, Антикримінальне право України2, Адміністративне право України, Трудове право України, Цивільне право України, Арбітражне право України; міжнародні базисноантиделіктні юридичні науки: Міжнародне Антикримінальне право, Міжнародне Арбітражне право і Міжнародне Цивільне право3)4.
Процедурні юридичні науки, на які покладається завдання із створення нормативно-правової процедури раціонального, ефективного та якісного здійснення боротьби з різними видами правопорушень (внутрішні процедурні юридичні науки: полінаукові наукові напрямки: Теорія антиделіктної інформації;5 мононаукові процедурні юридичні науки: процесуальні юридичні науки: Конституційно-процесуальне право України, Антикримінально-процесуальне право України, Цивільно-процесуальне право України, Арбітражно-процесуальне право України; регламентні юридичні науки: основні: Адміно-регламентне право України6, Трудо-регламентне право України, Ордо-регламентне право України; допоміжні: Виправно-трудо-регламентне право України, Виконавчо-регламентне право України7; міжнародні процедурні юридичні науки: Міжнародне Антикримінально-процесуальне право, Міжнародне Ордо-регламентне право, Міжнародне Арбітражно-регламентне право і Міжнародне Цивільно-регламентне право).
Методичні юридичні науки, завданням яких є розробка складових частин методики боротьби з правопорушеннями (мононаукові методичні юридичні науки: Криміналістика, Ордистика; полінаукові методичні юридичні напрямки: Юридична експертологія, Юридична мікрооб’єктологія, Юридична одорологія, Юридична медицина, Юридична психіатрія, Юридична бухгалтерія тощо).
Регулятивні юридичні науки, які повинні створити належне нормативно-правове врегулювання необхідних безделіктних сторін суспільного життя (внутрішні регулятивні юридичні науки: Податкове право України, Бюджетне право України, Пенсійне право України, Сімейне право України, Житлове право України, Водне право України, Земельне право України, Лісне8 право України, Повітряне право України; міжнародні регулятивні юридичні науки: Консульське або Дипломатичне право, Міжнародне Космічне право, Міжнародне Повітряне право, Міжнародне Морське право, Міжнародне Екологічне право та ін.).
Допоміжні юридичні науки, завданням яких є створення інших умов щодо раціонального, ефективного та якісного здійснення тих чи інших напрямків юридичної діяльності (Кримінологія, Деонтологія, Юридична статистика, Юридична кібернетика та ін.).
Викладена класифікація може розглядатися й у контексті завдань того чи іншого напрямку юридичної діяльності. Зокрема, у контексті здійснення правотворчої і правозастосувальної діяльності всі вказані юридичні науки варто поділити на наступні дві великі групи:
Правові юридичні науки (базисноантиделіктні, процедурні, регулятивні).
Неправові юридичні науки (теорологічні, методичні, допоміжні).
Різниця юридичних наук першої групи від другої групи полягає у тому, що правові юридичні науки мають розробити належні нормативно-правове регулювання і забезпечити його якісне, ефективне та раціональне функціонування. Тому кінцевим науковим “продуктом” правових юридичних наук має бути створення відповідного кодифікованого нормативно-правового акту-кодексу. На неправові ж юридичні науки покладається інше завдання, зокрема, криміналістика та ордистика мають розробити складові частини відповідно гласної і негласної методики боротьби з правопорушеннями (7,с.14-15).
Поділ юридичних наук на правові і неправові, у свою чергу, обумовлює й відповідну класифікацію “правових юридичних наук і кодексів”.
Якщо взяти за основу завдання антиделіктної діяльності, то всі наявні юридичні науки вже варто поділяти на такі дві великі групи:
Антиделіктні юридичні науки (базисно-антиделіктні, процедурні, методичні).
Умовно без деліктні юридичні науки (теорологічні, регулятивні, допоміжні).
Література:
1. Кириченко О.А., Кириченко Ю.О. Система права чи юридичних наук: продовження дискусії // Проблеми кодифікації законодавства України / Матер. наук.-практ. коференції. – К.: Ін-т держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С.9-12.
2. Кириченко С.А., Кириченко Ю.О., Ткач Ю.Д. Система права, система права, юридичних наук чи юриспруденції? (запрошення до дискусії) // Правова держава / Зб. наук. пр. – К.: Ін-т держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – Вип.15. – С.89-102.
3. Кириченко Ю.О. Новий погляд на об’єкт, предмет та систему юридичних наук // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні. Матер. Регіональної міжвузівськ. наук. конференції. – Івано-Франківськ: Вид-во Плай, 2003. – С.11-14.
4. Кириченко Ю.О., Огородник А.П., Ткач Ю.Д. Наукова доповідь про актуальні проблеми юриспруденції: запрошення до дискусії /За наук. ред. О.А. Кириченка. – Івано-Франківськ: Вид-во Плай, 2003. – 35 с.
5. Кириченко Ю.О. Нові погляди на поняття, об’єкти і систему юридичних наук / Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. – Івано-Франківськ: Вид-во Плай, 2004. – Вип. XІІ. – С.24-32.
6. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. та ін. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
7. Ткач Ю.Д. Кириченко С.А., Кириченко Ю.А. Актуальные проблемы юриспруденции: продолжение дискуссии / Под ред. А.А. Кириченко. – Ивано-Франковск: Изд-во Плай, 2003. – 158 с.