Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006
| Вид материала | Документы |
СодержаниеПроблемные вопросы применения статьи 238 уголовного кодекса российской федерации Отмена результатов повторного голосования по выборам президента украины: правовые аспекты |
- Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні, 11872.54kb.
- Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчю, 4594.24kb.
- Міністерство Юстиції україни головне управління юстиції у сумській області, 100.67kb.
- Головне управління юстиції у Черкаській області Черкаське міське управління юстиції, 749.11kb.
- Міністерство Юстиції україни головне управління юстиції у сумській області нака, 98.63kb.
- Загальні положення, 93.94kb.
- Україна міністерство юстиції україни головне управління юстиції в одеській області, 11.57kb.
- Довідка про підсумки діяльності Головного управління юстиції у Київській області, територіальних, 855.37kb.
- Регіональна Програма розвитку внутрішньої торгівлі у Миколаївській області на період, 511.14kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Київській області Методична, 3245.56kb.
1. Підопригора О.А Основи римського приватного права. - К., 1997.–336с.
2. Гордон А. Представительство в гражданском праве. – СПб, 1879.–434с.
3. Римское частное право. / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерской. – М., 1997.–584с.
4. Пухан И., Поленак-Акимовская М. Римское частное право / Пер. с макед. – М.: Зерцало, 1999. – 411с.
5. Хутыз М.Х. Римское частное право. – М., 1998. – 170 с.
6. Catalano P. Dirrito e persone. – Torino, 1990. – 221 р.
Єфремова Н.В.
Судова практика та її значення в історії розвитку литовсько-руського права у XVI ст.
Сучасне суспільство не припиняє цікавитися проблемами минулого. Це пов’язано, по-перше, з самоцінністю історичного знання. Історія, так саме як і мистецтво, не потребує на апологію. Історія держави і права як наука, це – значна, яскрава частина духовного спадку людства, дослідження якого завжди буде цікавим і корисним у цивілізованому суспільстві. Володіння предметом зазначеної науки дозволяє орієнтуватися не лише в сучасному і минулому державно-правових систем, але і в їхньому розвитку на близьку і далеку перспективу. Особливо чітко це виявляється у законотворчому процесі країни, де завжди необхідно пам’ятати, що закон не повинен з’являтися шляхом винахідництва. Не в останню чергу він повинен спиратися на рівень розвитку культури права населення держави, його правові традиції і на національний менталітет.
Історико-правові дослідження важливі і для продовження судової реформи в Україні. Завершивши один етап, вона перейшла до іншого, який потребує науково-теоретичного осмислення нового законодавства, практики його застосування для того, щоб черговий етап реформи мав міцне наукове підґрунтя і сприяв би подальшому забезпеченню прав особи на справедливий, незалежний і неупереджений суд.
Останнім часом, питання дослідження судової системи на українських землях у XVI ст. потрапило до кола пильної уваги з боку вітчизняних та зарубіжних науковців. Аналіз судової реформи 1554-1588 рр. і структури судової системи Великого князівства Литовського та Речі Посполитої почали здійснювати вже без ідеологічного чинника, але, на жаль, більша частина дослідників не звертається до системного вивчення судових фасцикул, навіть у дисертаційних дослідженнях. Безумовно, частково це пов’язано із браком лінгвістичних пізнань староруської та латинської мов, але чи можливо казати про наукове дослідження діяльності судової системи не звертаючись до аналізу матеріалів судової практики? Звернення сучасних науковців лише до попередніх досліджень цих матеріалів особливо ускладнює процес пізнання дії джерел права на українських землях, їх перелік і значення в історії права.
Такі необ’єктивні підходи подекуди призводять до замовчування історичних фактів чи до їхньої недооцінки. Яскравим прикладом тут може бути Інститут прецедентного права в системі права Великого князівства Литовського та Речи Посполитої.
Необхідно нагадати, що еволюція давньоруського феодального права у Великому князівстві Литовському зазначеного періоду була безпосередньо пов’язана з поширенням та поглибленням феодальних відносин, а також з прийняттям цілого ряду політичних уній з Польщею. За умов часткового збереження джерел права Київської Русі та її судової системи і судочинства великі князі і правляча еліта вже у XV ст. почали вносити суттєві корективи, які були з одного боку спрямовані на зміцнення їхнього правового становища, а з іншого – на закріпачення селянства.
Відповідно до польських правничих традицій, доповнення і зміни діючого законодавства поділяли на дві групи: одну становили екстраваганти, або короткі королівські постанови, другу – преюдикати, або королівські вироки з певних спірних питань, що служили своєрідними прецедентами.
Кардинально застаріле законодавство у Великому князівстві Литовському призвело до потреби виготовлення нового судебника, який було розроблено на базі Руської Правди, Князівського законодавства, судової та адміністративної практики князівства та Малопольші. Ним став у 1468 р. Судебник Казимира ІV.
Для більш чіткого розуміння впливу судової і адміністративної практики на розвиток права на українських землях у XVI ст. необхідно звернути увагу на діяльність асесорського і комісарського судів тих часів. Обидва вони були формами господарського (великокнязівського) суду.
Подібно до суду Пани-Ради і комісарського, асесорський суд часто діяв за дорученням господаря (“з рамені господарського”). Його юрисдикції підлягали всі справи, як кримінальні, так і цивільні.
На підставі аналізу судових книг і фасцикул з судово-адміністративними актами (з 1435 по 1783 рр.), що зберігаються у Львівському та Київському державних історичних архівах можна дістати висновку, що в більшості випадків асесорські суди, до 1566 р. самостійно вирішували судові справи. У випадках же, коли розгляд справи викликав труднощі або члени асесорського суду не приходили до єдиного рішення, вони зверталися до господаря за “наукою” і відповідно до його вказівок виносили рішення.
Приблизно така ж ситуація була і у комісарському суді до проведення у Великому князівстві Литовському судової реформи 1564-1566 рр. На Бельському сеймі у 1564 р. воєводи, старости та інші урядники зреклися своїх судових повноважень.
Фраза “звернення до господаря за наукою” безумовно може розцінюватися по різному. Здається вірогідним, що у більшості випадків це робилось з метою з’ясувати персональну точку зору носія вищої судової влади у державі. Однак досить часто судді просто не знаходили відповідної статті у судебниках чи статутах на підставі яких можна було вирішити нестандартну справу.
Прогалини у законодавстві та протиріччя різних джерел права призводили до правових колізій. Єдиним варіантом вирішення таких непорозумінь у майбутньому залишалось внесення поправ до статутів на підставі судової практики.
Спираючись на досвід польських правників, на українських землях XVI ст. це робилось на підставі або екстравагантів, або преюдикатів. Щодо останніх, то саме вони найчастіше і походили з судових прецедентів, які затверджувалися королівськими наказами як зразок для судочинства.
Слід зазначити, що такі судові прецеденти знайшли своє відображення у всіх трьох статутах Великого князівства Литовського. Вони входили до них з різних обставин, але частіше за все через постійну боротьбу між такими верствами населення князівства як магнати і шляхта, а також із-за посилення вимог щодо загальних принципів судочинства і права.
XVI ст. принесло на українські землі ідеї гуманізму і просвітництва доби Ренесансу. Почала з’являтися нова філософія права, яка відобразилась у таких концепціях як “Закон – понад усе”, “Рівність вільних підданих перед законом”, “Природні права людини” тощо. Разом із процесом обмеження монаршої влади у Речі Посполитій це сприяло змінам правового статусу підданих у державі. Вже не воля господаря, а виключно закон повинен був вирішувати долю сторін у справі.
З іншого боку, ще у середині XVI ст. характерною рисою системи покарань на українських землях була їх невизначеність. Отже дуже часто право визначало вид покарання, але не його розмір. Це давало можливість суддям встановлювати розмір покарання довільно, виходячи із своїх особистих поглядів. Саме тому видання монархом приюдикатів давало можливість обмежити свавілля суддів та корегувати законодавство.
Отже, з наведеного ми бачимо, що в історії права на українських землях у XVI ст. прецедентне право теж мало місце. Воно впливало на процес систематизації права і знайшло своє відображення у “поправах ста тутових”.
Жукова Татьяна Геннадьевна
Романов Дмитрий Сергеевич