Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006
| Вид материала | Документы |
СодержаниеДо питання визначення поняття піратства за нормами міжнародного та національного права Автономия воли в международном частном праве россии и украины |
- Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні, 11872.54kb.
- Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчю, 4594.24kb.
- Міністерство Юстиції україни головне управління юстиції у сумській області, 100.67kb.
- Головне управління юстиції у Черкаській області Черкаське міське управління юстиції, 749.11kb.
- Міністерство Юстиції україни головне управління юстиції у сумській області нака, 98.63kb.
- Загальні положення, 93.94kb.
- Україна міністерство юстиції україни головне управління юстиції в одеській області, 11.57kb.
- Довідка про підсумки діяльності Головного управління юстиції у Київській області, територіальних, 855.37kb.
- Регіональна Програма розвитку внутрішньої торгівлі у Миколаївській області на період, 511.14kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Київській області Методична, 3245.56kb.
1. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2002. – 624 с.; Інтелектуальна власність в Україні: правові засади і практика. Наук.-практ. Вид.: У 4-х т. / За заг. Ред. О.Д. Святоцького. – К.: Ін Юре, 1999; Дозорцев В.А. Исключительные права и их развитие // Вступительная статья в кн.: Права на результаты интеллектуальной деятельности. Авторское право. Патентное право. Другие исключительные права. // Сб.-к норм, актов. – М. ДЕ-ЮРЕ, 1994; Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. Учебник. – М: ПБОЮЛ, 2000. – 752 с.
2. Дозорцев В.А. Информация как объект исключительного права // Дело и право. – 1996. – № 4. – С.27-35; Кураков Л.П., Смирнов С.Н. Информация как объект правовой защиты. – М.: Гелиос, 1998. – 240 с
3. Бачило И.Л. Институты интеллектуальной собственности и информация // Интеллектуальная собственность: современные правовые проблемы. Проблемно-тематический сборник. – М., 1998; Кирдяшова Е.В Интеллектуальная собственность и информация // Законодательство и практика средств массовой информации. – 1997. – № 11 (39). – С. 28-36; Бороухин А. Информация и интеллектуальная собственность // ссылка скрыта.
4. Гражданское право Часть I. Учебник / Под. ред. Толстого Ю.К., Сергеева А.Н. – М.: ТЕИС, 1996. – С. 189.
5. Абдуллин А.И. Методические рекомендации по специальному курсу «Право интеллектуальной собственности» для студентов юридического факультета. – Казань: КГУ Унипрес, 1998. – С. 14.
6. Туманова Л.В., Снытников А.А. Обеспечение и защита права на информацию. – М., 2001. – С. 20
7. Туманова Л.В., Снытников А.А. Вказ. праця. С. 150.
8. Дозорцев Г.Л. Информация, как объект исключительного права // Дело и право. – 1996. – № 4. – С.27-38.
9. Семилетов СИ. Информация как особый объект права // Проблемы информатизации. – 1999. – № 3. – С. 59.
Латковська Тамара Анатолівна
Правові ознаки, що відрізняють центральний банк від комерційного банку
Значення банків у вітчизняній кредитно-фінансовій системі навряд чи необхідно доводити, адже їх нормальне та стабільне функціонування являється невід’ємною умовою життєздатності національної банківської системи, а значить і фінансової системи держави. Від стабільності банківської системи в значній ступені залежить захищеність та стабільність національної валюти, ефективне функціонування механізму держави, зміцнення суверенітету, що особливо актуальне у сучасних умовах.
Центральний банк, виступаючи головним елементом банківської системи будь-якої правової системи, в різних державах називається по-різному. Спочатку він називався – народним або емісійним, а згодом –національним (наприклад, України – Національний Банк України, Польщі – National Bank of Poland, Австрії – Austrian National Bank, Бельгії – National Bank of Belgium, Данії – National Bank of Denmark, Швейцарії – Swiss National Bank), центральним (наприклад, Росії – Central Bank of Russia, Бразилії – Central Bank of Brazil, Ірландії – Central Bank of and Financial Services Authority of Ireland), резервним (наприклад, Австралії – Reserve Bank of Australia, Індії – Reserve Bank of India, Н. Зеландії – Reserve Bank of New Zealand), державним (наприклад, Швеції – Sveriges Riksbank, Пакістану – State Bank of Pakistan ) або просто банком (наприклад, Англії – Bank of England, Франції – Bank of France, Японії – Bank of Japan, Канади –Bank of Canada).
Центральний банк, виступаючи особливим видом банку, відрізняється від інших його різновидів.
Правові ознаки, що відрізняють центральний банк від комерційного, можна розглядати за різними напрямками.
Так, за галузевою спрямованістю центральні банки обслуговують загальні господарські потреби, спрямовуючи свою діяльність на виконання основної функції – монопольну емісію готівки, в той час, коли комерційні банки зосереджують свою діяльність на обслуговуванні певної галузі господарства, підкреслюючи навіть у назві свою прихильність до такої спрямованості (наприклад, експортно-імпортні, авіаційні, морські, газові, промислові та інші банки).
За напрямком діяльності комерційні банки можуть бути як універсальними (ті, що виконують всі банківські операції), так і спеціалізованими (ті, що виконують окремі операції). Подібний критерій класифікації центральних банків змінений, так як за своїм статусом, делегованим йому повноважень він виступає універсальною грошово-кредитною установою, що виконує широкий спектр операцій та послуг.
За типом власності капітал центральних банків, як правило, належить державі, навіть якщо держава формально не володіє його капіталом (США, Швейцарія, Італія), чи володіє частково (Бельгія, Японія), центральний банк виконує функції державного органу. Для комерційних же банків, в умовах розвитку ринкової економіки, найбільш характерною являється акціонерна форма власності на капітал.
За ціллю діяльності центральний банк являє собою некомерційну установу (його діяльність не носить комерційного характеру). На відміну від комерційних банків отримання прибутку не виступає основною метою діяльності центрального банку.
За законодавчою ознакою і центральні, і комерційні банки здійснюють свою діяльність на підставі законодавчих актів. Діяльність центрального банку – це сфера застосування публічного права, діяльність комерційного банку – сфера застосування і публічного, і приватного права.
За характером підзвітності центральні банки як суб’єкти, що представляють державну владу у грошовій сфері, часто підзвітні законодавчій владі (парламенту, Державній думі та ін.), перед якою періодично звітують за результатами своєї діяльності. Комерційні банки підзвітні тільки своїм акціонерам.
За правовим забезпеченням своєї діяльності центральний банк засновується актом верховної державної влади. Державний банк Російської імперії, наприклад, заснований Указом Російської імперії, Центральний банк Російської Федерації (банк Росії) Указом Президента Російської Федерації, Центральний банк України (НБУ) Законом України, Наполеон реорганізував Банк Франції законом, зробивши його банком банків, Банк Англії утворений біллем парламенту. Комерційний банк починає свою діяльність після отримання ліцензії у центральному банку.
За ознакою призначення керівництва центральний банк, якому властива національна значимість з більшою частиною капіталу заснованому на державній власності, очолює голова, якого призначає та затверджує президент та вищий законодавчий орган країни. Голову комерційного банку обирають його акціонери.
За ознакою чисельності в кожній країні функціонує свій єдиний національний центральний банк, комерційних банків в залежності від національних традицій, розмірів території та масштабів економіки країни може бути багато.
За регіональною ознакою відповідно до характеру своєї діяльності центральні банки являються національними установами, які здійснюють державне регулювання діяльності банків. Зокрема, Національний банк України здійснює регулювання у таких формах як адміністративне регулювання та індикативне регулювання. Комерційні банки можуть поділятися на регіональні (місцеві), міські, міжрегіональні, міжнародні.
За ознакою обслуговування клієнтів принциповою відмінністю центрального банку від комерційного виступає те, що центральні банки не обслуговують безпосередньо товаровиробників, клієнтами центрального банку виступають, як правило, комерційні банки. Клієнтами комерційного банку являються і юридичні, і фізичні особи.
За ознакою здійснення нагляду та контролю, метою яких є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників та кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках, то контроль за роботою центрального банку здійснюється на державному рівні. Нагляд та контроль за діяльністю комерційних банків здійснюється або спеціально уповноваженими урядовими установами, або центральними банками. Так, відповідно до українського законодавства, кожний банк є об’єктом перевірки на місці інспекторами НБУ чи аудиторами, призначеними Національним банком України.
Таким чином, центральному банку, як ключовому елементу фінансово-кредитної системи будь-якої розвиненої держави, притаманні правові ознаки, що відрізняють його від комерційного банку. Основою його діяльності виступає реалізація суспільних, загальнонаціональних інтересів у сфері регулювання готівкового та безготівкового грошового обігу, а основною функцією являється концентрування своєї уваги на забезпечення стабільності національної грошової одиниці та протидії інфляційним процесам.
Литвиненко Ірина Леонідівна
О.О. Дерюгін