Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007 року Під загальною редакцією проф. Малого В. П., проф. Кратенко І. С. Харків 2007
Вид материала | Диплом |
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Резолюція національної науково-практичної конференції з питань віл-інфекції/сніду, 259.41kb.
- Харківському національному університету ім. В. Н. Каразіна та 80-річчю кафедри інфекційних, 5474.32kb.
- За загальною редакцією, 1428.32kb.
- Ііі Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції з міжнародною участю «Дошкільна, 33.37kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008, 8344.22kb.
- Програма підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю, 1664.98kb.
- Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною, 2639.43kb.
ОПЫТ СОВРЕМЕННОГО ЛЕЧЕНИЯ БОЛЬНЫХ С HCV-ИНФЕКЦИЕЙ
Малый В.П.1, Швайченко А.А.1, Пеньков Д.Б.2, Танчук Ю.В.2,Полукчи А.К.1, Собко С.А.2
Харьковская медицинская академия последипломного образования1,Областная клиническая инфекционная больница г. Харьков2
HCV-инфекция по-прежнему актуальна, что связано с катастрофическим ростом инфецированности
всего населения (особенно молодежи), с неблогоприятным прогнозом на ближайшие годы с преспективой роста смертности на 150-200% в ближайшие 20 лет, а также с высоким уровнем первичной хронизации (до 85%).
Несмотря на то, что терапия HCV-инфекции является важной и нелегкой задачей, в настоящее время вселяет надежду на успех появление новых препаратов и схем лечения.
Главной целью лечения является угнетение вирусной репликации, которая приводит к снижению активности процесса фиброзообразования и замедлению перехода в ЦП и ГЦК.
С целью лечения ВГС в настоящее время обычно используют препараты интерферона, которые оказывают противовирусное действие и обладают опосредованной иммуномодулирующей активностью.
Под нашим наблюдением находилось 43 больных с HCV-инфекцией (преимущественно мужчин -
83%) в возрасте от 18 до 42 лет, которые получали противовирусную терапию.ОВГС был диагностирован у 5 больных (11,6%), ХВГС - у 38 (88,4%).При определении генотипа вируса преобладали 1в,1а (48,84%) и 3а (41,86%) генотипы; 2а генотип был выявлен у 6,98%, сочетание 1в+3а - у 2,32%. Противовирусная терапия проводилась ИФН- как в виде монотерапии так и в комбинации с рибавирином, в зависимости от генотипа и остроты процесса.
При ХВГС (2 и 3 генотип) проводился курс противовирусной монотерапии ИФН (роферон - 4
больных, интрон А - 4 больных) в течении 6 месяцев; при 1 генотипе - годичный курс комбинированной терапии (интрон А+рибавирин - 3 больных; роферон+рибавирин - 6 больных, эберон+рибавирин - 9 больных) ИФН-ы назначались по 3млн.ед. подкожно через день, рибавирин 800-1000 мг в зависимости от массы тела ежедневно.
Из пегилированных ИФН применялись пегинтрон + ребетол - 4 больных, пегасис + копегус - 8
больных.
У 5 больных с ОВГС, у которых при диспансерном наблюдении через 3 месяца после выписки из
стационара сохранялась вирусемия (ПЦР РНК +), проводилась монотерапия ИФН - назначался эберон по 3 млн.ед.п/к через день в зависимости от выявленного генотипа: при 1 - лечение длилось 6 месяцев, при 2 и 3 - 3 месяца. При наблюдении в течение 1 года после проведенного лечения у всех пациентов этой группы ПЦР была отрицательной, т.е. речь идет об устойчивом вирусологическом ответе.
При контрольном наблюдении за итогами лечения больных ХВГС были выявлены следующие
данные. Через 3 месяца после лечения ПЦР была отрицательной у всех наблюдаемых больных, что позволило продолжить терапию до 6 месяцев, за исключением 1 больного, вынужденного закончить лечение через 4 месяца. В дальнейшем при контрольном исследовании через 6 и 12 месяцев после окончания лечения результаты ПЦР были отрицательными у всех больных.
На фоне комбинированной терапии также отмечалась положительная динамика через 3 месяца
лечения у всех больных с 3 и 2 генотипом, через 6 месяцев - с 1 генотипом. У 1 больного с 1в+3а генотипом после 6 месяцев лечения 3а генотип не выявлялся, а через 9 месяцев и генотип 1в вируса в крови не был обнаружен. Несмотря на положительную динамику двое больных с 1в генотипом через 3 месяца вынуждены были закончить лечение. У одного больного с 1 генотипом через 5 месяцев лечения интроном + рибавирином отмечался рецидив болезни на фоне лечения.
Более быстрый вирусологический ответ отмечался при комбинированной терапии пегилированными
ИФН с рибавирином. У 2 больных с 1 генотипом и у 1 больного со 2 генотипом уже через 1 месяц от начала лечения вирус в крови не определялся и при продолжении лечения в сроки, соответствующие генотипам, был достигнут желаемый эффект (ПЦР-).
При контрольном обследовании от 6 до 9 и 12 месяцев после окончания лечения вирусемия не
выявлялась, что свидетельствовало о сохранении устойчивого вирусологического ответа у всех обследованных больных.
Т.о. полученные данные положительного эффекта лечения HCV-инфекции ИФН, преимущественно при
их комбинации с рибавирином, свидетельствуют о целесообразности их более широкого использования, в том числе и в государственных программах, направленных на профилактику ЦП и ГЦК.
ДОСВІД ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНИХ ГЕПАТИТІВ З ВИРАЖЕНИМ ХОЛЕСТАТИЧНИМ, АСТЕНОВЕГЕТАТИВНИМ СИНДРОМАМИ
Малюх Л.С., Патратій М.В., Гоцуляк О.Ф., Зіньків Л.І., Чурай Т.1.
Буковинський державний медичний університет
Під наглядом знаходилось 42 хворих хронічним гепатитом з холестатичним, астеновегетативним синдромами.
До базисного лікування застосовували берлітіон в дозі 300 мг внутрішньовенно 2 рази на день на протязі 10 днів, потім вечірнє введення замінили таблеткою 300 мг. Крім того, застосовували глутаргін 4% розчин по 50 мл внутрішньовенно, ентеросгель по 1 столовій ложці 3 рази на день за 2 години до прийому інших препаратів.
Як відомо, в патогенезі хронічного гепатиту суттєву роль грає синдром метаболічної інтоксикації,
викликаний накопиченням середньо- та низькомолекулярних токсичних речовин. До таких речовин, в першу чергу відноситься аміак. Погіршення стану хворих відбувається також, у зв'язку з розвитком ішемії ї формуванням абдомінального ішемічного синдрому (Н.Б.Губергріц, 2005). З цієї точки зору доцільним вважаємо застосування глутаргіну. Аргінін, що входить у склад препарату є донатором оксиду азоту, завдяки якому глутаргін підтримує як системну, так і локальну гемодинаміку.
Таким чином, антитоксична, цитопротекторна, антиоксидантна, судиннорозширююча (через оксид азоту) дії глютаргіну дозволили нам широко його застосовувати. При використанні 4% розчину ми не спостерігали побічних дій, в той час як 40% розчин глютаргіну в 3.7% випадків давав різні побічні дії.
Враховуючи той факт, що глютаргін нормалізує ліпідний обмін в печінці, попереджає гіперліпідемію вважали за доцільне застосовувати комбіновану терапію глютаргіну з берлітіоном. Вплив берлітіону на метаболічні процеси в гепатоцитах, відновлення під його впливом вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів, нормалізації ліпідного обміну, параметрів жовчі відмічається багатьма, авторами (В.Хворостинка, Л.Бобринникова,2004, та ін.). Крім того, комбінація глутаргіну значно підсилює дезінтоксикаційний ефект останнього, за рахунок відновлювання запасів ендогенного пептиду глутатіону.
Ентеросгель володіє чітким сорбційним спектром дії на середньомолекулярні токсичні метаболіти. Підключення його до комплексного лікування хворих на хронічний гепатит сприяло більш швидкій прогресії ендотоксикоції.
Під впливом лікування з використанням глутаргіну, берлітіону, ентеросгелю позитивну динаміку клінічних проявів відмічали у 95.2% хворих.
Мало місце значне поліпшення метаболічної активності гепатоцитів за даними білірубіну крові у 76.19% хворих, лужної фосфатази у 83.3%, лактатдегідрогенази у 79.8%, АЛТ - у 69.0%, ГГТП - 73.8% хвори;
Крім того відбувалося достовірне зменшення вмісту загального холестерину, тригліцеридів, ліпопротеїдів.
Таким чином, використаний нами комплекс лікування має стимулюючий вплив на метаболічну активність гепатоцитів, резистентність їх мембран, покращує також і психосоматичний статус.