Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007 року Під загальною редакцією проф. Малого В. П., проф. Кратенко І. С. Харків 2007
| Вид материала | Диплом |
СодержаниеДИНАМІКА ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ЦИТОКІНІВ (ІЛ-4 та ІЛ-10) У ХВОРИХ З ГОСТРИМ ТА ХРОНІЧНИМ ГЕПАТИТОМ В Малий В.П., Тимкович М.А., Лядова Клинико-генетические исследования вирусного гепатита d |
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Резолюція національної науково-практичної конференції з питань віл-інфекції/сніду, 259.41kb.
- Харківському національному університету ім. В. Н. Каразіна та 80-річчю кафедри інфекційних, 5474.32kb.
- За загальною редакцією, 1428.32kb.
- Ііі Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції з міжнародною участю «Дошкільна, 33.37kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008, 8344.22kb.
- Програма підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю, 1664.98kb.
- Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною, 2639.43kb.
ДИНАМІКА ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ЦИТОКІНІВ (ІЛ-4 та ІЛ-10) У ХВОРИХ З ГОСТРИМ ТА ХРОНІЧНИМ ГЕПАТИТОМ В
Малий В.П., Тимкович М.А., Лядова Т.І.
Харківська медична академія післядипломної освіти, Ужгородський національний університет
Дослідження останніх років показали, що цитокіновий спектр при HBV-інфекції залежить від збалансованості ланок імунної відповіді організму, а порушення балансу продукції цитокінів Th1/Th2 клітинами відіграє важливу роль в імунопатогенезі HBV-інфекції. Більшість дослідників сходяться на думці, що переважна участь цитокінів, що продукуються Тh2-лімфоцитами асоціює з вірусною персистенцією та хронізацією процесу при HBV-інфекції, а Тh1 – зі спонтанним виздоровленням при ГВГВ та елімінацією збудника. Попри значні досягнення в цій галузі, багато питань характеру цитокінпродукуючої здатності імунокомпетентних клітин та їх імунопатогенетичних особливостях при гострій та хронічній HBV-інфекції і на сьогодні залишаються нез’ясованими, а літературні дані не містять однозначності та достатньої обґрунтованості. Цим і зумовлена актуальність проведеної роботи.
Метою нашого дослідження було оцінити профіль протизапальних цитокінів (ІЛ-4 та ІЛ-10) у пацієнтів з гострою та хронічною HBV-інфекцією. Нами була систематизована динаміка протизапальних цитокінів у 36 хворих з ГВГВ та у 54 хворих з ХВГВ.
У хворих з гострим та хронічним вірусним гепатитом В встановлено достовірне підвищення рівнів ІЛ-4 як в періоді розпалу та загострення хвороби так і у періоді реконвалесценції або ремісії, що корелювало з ступенем тяжкості та активністю інфекційного процесу.
Проведені дослідження динаміки концентрації ІЛ-10 у хворих як з ГВГВ та ХВГВ дозволило встановити, що достовірне підвищення або зниження рівнів даного протизапального цитокіну знаходиться в залежності від ступеня тяжкості та активності інфекційного процесу (як у періоді розпалу або загострення, так і у періоді реконвалесценції або ремісії). Підвищення сироваткової концентрації ІЛ-10, як і ІЛ-4, є проявом захисної реакції організму, яка направлена на зменьшення пошкоджуючої дії прозапальних цитокінів.
Результати вивчення цитокінового профілю в динаміці у хворих з ГВГВ з різним ступенем тяжкості свідчать про активацію гуморальних (ІЛ-4, ІЛ-10) імунозапальних реакцій, які значно виражені в гострому періоді у хворих з тяжким та середньотяжким перебігом хвороби. Це є проявом вираженої функціональної активності макрофагів та моноцитів крові, які, як відомо, є основними продуцентами вищевказаних цитокінів.
Отримані результати дослідження цитокінового статусу хворих з хронічною НВV-інфекцією також показують підвищену концентрацію основних регуляторних цитокінів, але в умовах тривалої персистенції НВV, вона була нижчою у порівнянні з такою у хворих з ГВГВ. Ступінь виразності змін сироваткових концентрацій досліджуваних цитокінів залежила від активності процесу та періоду захворювання. Підвищені рівні протизапальних цитокінів у хворих з ХВГВ можуть бути проявом не тільки збільшенного їх синтезу імунокомпетентними клітинами, а і порушенням кліренсу, своєчасного виведення з організму та порушенням інактивації цитокінів ураженою печінкою.
КЛИНИКО-ГЕНЕТИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ ВИРУСНОГО ГЕПАТИТА D
Малый В.П.1, Волобуева О.В.1, Лавелин С.Б.2, Тымкович М.А.3
Харьковская медицинская академия последипломного образования1, Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина2, Ужгородский национальный университет3
Актуальность проблемы гепатита D (ГD) связана с потенциальной угрозой развития особо тяжелого фульминантного гепатита с развитием массивного некроза печени, печеночной комы и летальным исходом, с формированием хронического гепатита и цирроза печени в 60-70% случаев. Результаты генотипирования дают возможность предположить тяжесть течения и вероятность хронизации болезни. Определение генотипов вируса ГD циркулирующих на территории Украины до сих пор не проводилось, что определило цель нашего исследований - установить доминирующий генотип HDV и дать клиническую характеристику его течения.
Наблюдение и обследование больных проводилось в клиниках инфекционных болезней Харьковской медицинской академии последипломного образования и Ужгодского национального университета. С помощью метода ПЦР-диагностики обследовано 155 больных (76 человек с диагнозом острый вирусный гепатит В (ОВГВ), 79 человек – с хроническим вирусным гепатитом В (ХВГВ). У 18 (11,6%) пациентов (7 (38,8%) мужчин, 11 (61,2%) женщин) была выявлена РНК HDV: 7 человек в ассоциации с ОВГВ и 11 – с ХВГВ. Генотипирование вируса ГD проводилось по методу М.Мizokami с соавт., (1999) в модификации ЦНИИЭ г. Москва (Россия). Проведение рестрикционного анализа позволило установить генотип и субтип вируса ГD: у всех больных (100%) определялся I генотип HDV, субтип – a.
У 5 человек (27,8%) болезнь протекала в легкой степени тяжести, у 13 человек (72,2%) – приобретала среднетяжелое течение. 7 человек (38,8%) представили группу пациентов, использующих внутривенное введение наркотических веществ, у них ГD ассоциировался с острым ГВ и хроническим ГС (4 (57,1%) человека). Средняя продолжительность госпитализации составила 30,1±2,3 дня.
У большинства больных (58,3%) отмечался смешанный тип продромального периода, второе место по частоте занимал диспепсический (25,0%), третье – астеновегетативный (16,7%), длительность которого варьировала от 1 до 7 дней.
У всех пациентов заболевание начиналось постепенно, с симптомов интоксикации: головная боль, субфебрильная температура, тошнота, рвота. В последующем присоединялись гепатомегалия, спленомегалия, темное окрашивание мочи, периодические боли в крупных суставах. Желтушный период характеризовался общей слабостью (100%) независимо от тяжести течения заболевания, субфебрилитетом у 66,7% пациентов с легкой и 77,8% со средней степенью тяжести, диспепсическими нарушениями (снижение аппетита - в 66,7% и 88,9% случаев, тошнота - 66,7% и 77,8% случаев соответственно). У больных с легким течением тошнота сохранялась до 2-х суток, со среднетяжелым – до 4-5 суток. Желтушное окрашивание кожи и склер отмечалось в 92,3% случаев у больных с легким, и в 66,7% - со среднетяжелым течением заболевания. Для среднетяжелого течения характерным признаком было наличие тяжести в правом подреберье – 77,8%, тогда как при легком течении она определялась только в 33,3% случаев. Гепатомегалия так же была более выражена у больных со среднетяжелым течением – 88,9%, а в группе больных с легким течением - в 66,7% случаев. Спленомегалия встречалась в 44,4% и 33,3% случаев соответственно.
Таким образом, проведенное исследование в 100% случаев позволило установить I генотип Ia субтип вируса ГD, который клинически протекал преимущественно в среднетяжелой форме. Больных с вирусным ГВ необходимо обследовать на наличие маркеров вирусного ГD с целью коррекции терапии и уменьшения вероятности хронизации процесса.