Генеральний план розвитку Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" у м. Чернігові з визначенням меж та зон охорони пам’яток заповідника
| Вид материала | Документы |
- Рішення 14 сесії міської ради V скликання від 28 лютого 2007 року, 1698.07kb.
- ДзержинськА районна у місті радА, 29.97kb.
- Програма охорони пам'яток культурної спадщини міста Ізюма на 2009-2013 роки, 83.6kb.
- 18 квітня. День пам'яток історії та культури в Україні Пам'ятник жертвам голодомору, 22.58kb.
- Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 18.18kb.
- Закони можна поділити, 295.45kb.
- Випуск 2, 1060.02kb.
- Національний заповідник «глухів» центр пам’яткознавства національної академії наук, 39.71kb.
- Тимчасово виконуючому обов’язки голови обласної державної адміністрації Лаврику М.І., 68.62kb.
- Міністерство регіонального розвитку та будівництва україни державна архітектурно-будівельна, 96.68kb.
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПАМ’ЯТКООХОРОННИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
| 04086, м. Київ, вул. Петропавлівська, 15 | тел. (+38044) 468-01-92; факс (+38044) 288-54-43 |
| | |
ПОГОДЖЕНО:
Голова Державної служби з питань
національної культурної спадщини
_________________________ М.М. Кучерук
Генеральний план розвитку
Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” у м. Чернігові
з визначенням меж та зон охорони пам’яток заповідника
Договір від 09.11.2007№ 12/3-07
Книга І
ТЕКСТОВА ЧАСТИНА
| Директор інституту | Сердюк О.М. |
| Науковий керівник кандидат архітектури | Вечерський В.В. |
Київ – 2008
СПИСОК УЧАСНИКІВ
| 1. | Сердюк Олена Михайлівна | Директор НДІ пам’ятоохоронних досліджень, історик, заслужений працівник культури України | Керівник-координатор роботи |
| 2. | Білокінь Юрій Миколайович | Директор ДПУДНДІПМ «ДІПРОМІСТО», доктор архітектури, професор, лауреат Державних премій України в галузі архітектури, Народний архітектор України | Керівник роботи з виконання графічної частини науково-технічної розробки |
| 3. | Вечерський Віктор Васильович | Заступник директора НДІ пам’ятоохоронних досліджень, кандидат архітектури, лауреат Державних премій України в галузі архітектури, Заслужений працівник культури України | Науковий керівник роботи, автор вступу, тексту розділів 1, 3, скоригованого положення про заповідник, автор концепції меж та зон охорони пам’яток заповідника та режимів їх використання, співавтор тексту розділу 8 та списку бібіліографічних та архівних джерел |
| 4. | Бобровський Тимур Анатолійович | Заступник директора з наукової роботи НДІ пам’ятоохоронних досліджень, кандидат історичних наук | Обстеження пам’яток археології. Автор тексту розділів 2, 5, визначення меж охоронної зони пам’яток археології, співавтор тексту розділу 8 та списку бібліографічних та архівних джерел |
| 5. | Романченко Олександр Дмитрович | Начальник відділу охорони пам’яток та об’єктів культурної спадщини Державної служби з питань національної культурної спадщини | Автор тексту розділів 6, 7, 9, 10, розроблення схеми функціонувального зонування території заповідника, схеми трнспортної та туристичної інфраструктури заповідника, співавтор тексту розділу 8, |
| 6. | Полонська Тетяна Анатолівна | Молодший науковий співробітник відділу підготовки містобудівної пам’яткоохоронної документації НДІ пам’ятоохоронних досліджень | Обстеження пам’яток заповідника, фотофіксація, формування переліку пам’яток та об’єктів культурної спадщини у межах території заповідника та його охоронних зон |
| 7. | Єрзіна Ірина Володимирівна | Вчений секретар НДІ пам’ятоохоронних досліджень, мистецтвознавець | Обстеження пам’яток заповідника, фотофіксація, упорядкування тестової частини роботи, формування альбому фотофіксації пам’яток та об’єктів культурної спадщини заповідника |
| 8. | Несвіт Тетяна Романівна | Головний архітектор проектів, керівник АПБ 31 УДНДІПМ “Діпромісто” | Керівник-координатор робіт з виконання графічних частин: - історико-архітектурного опорного плану, меж території заповідника та зон охорони пам’яток; - генерального плану розвитку заповідника |
| 9. | Родзевич Яніна Володимирівна | Головний архітектор проектів УДНДІПМ “Діпромісто” | Виконання креслеників: меж території заповідника та зон охорони пам’яток; генерального плану розвитку заповідника |
| 10. | Дегтяренко Тетяна Миколаївна | Архітектор І категорії УДНДІПМ “Діпромісто” | Виконання креслеників: меж території заповідника та зон охорони пам’яток; генерального плану розвитку заповідника |
РЕФЕРАТ
Об’єкт дослідження – територія Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” у м. Чернігові та зони його впливу, об’єкти культурної спадщини.
Мета роботи – забезпечення збереження та доцільного використання пам’яток та об’єктів культурної спадщини Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” у м. Чернігові шляхом розроблення Генерального плану розвитку заповідника та проекту меж та зон охорони пам’яток, визначення режимів використання території заповідника та зон його охорони.
Методи дослідження – застосовано методи теоретичних досліджень, а саме історичний метод при системному підході, коли об'єкт вивчення розглядається у виникненні і розвитку. При цьому системний підхід полягає в комплексному вивченні об'єкта як певної єдності з узгодженим функціонуванням частин і цілого. Оскільки об'єкт дослідження є складною взаємопов'язаною багатоелементною системою (включає такі ієрархічні рівні, як міське середовище, його фрагменти, архітектурні комплекси й ансамблі, окремі будівлі і споруди), то для його вивчення застосовано методи структурно-генетичного аналізу і синтезу. Застосовано методи бібліографічних, архівних, картографічних, іконографічних досліджень, а також методи суто емпіричних досліджень: спостереження, натурні дослідження, порівняння та картографування.
Результати науково – дослідної роботи – Генеральний план розвитку Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” у м. Чернігові, встановлено межі та зони охорони пам’яток заповідника. Визначено режими використання території заповідника, а також черговість заходів щодо охорони, використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам’яток заповідника, збереження традиційного характеру середовища. Розроблено пропозіції щодо коригування історико-архітектурного опорного плану м. Чернігова в межах заповідника.
Ключові слова: заповідник, генеральний план розвитку, об'єкти й пам'ятки культурної спадщини, межі та зони охорони пам'яток.
ЗМІСТ
Книга І. Текстова частина
Вступ…………………………………………………………………………..…6
Розділ І. Історико - містобудівні дослідження і теоретичні висновки…...…..8
Розділ ІІ. Археологічна спадщина міста Чернігова………………….………39
Розділ ІІІ. Основні пам'ятки архітектури та містобудування у межах території заповідника та його зон охорони……………………….…..………47
Розділ ІV. Положення про заповідник, чинне на момент розроблення
Генерального плану………………………………………………………..……75
Розділ V. Коригування історико-архітектурного опорного плану..........……83
Розділ VІ. Архітектурно-містобудівні обґрунтування проекту……………..85
Розділ VІІ. Визначення меж території заповідника та його зон охорони (зон охорони пам'яток)………………………………………………..……….……..96
Розділ VІІІ. Режими використання території заповідника та його зон охорони…………………………………………………………………………101
Розділ ІХ. Визначення заходів з охорони, використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам'яток заповідника, збереження традиційного характеру середовища.………………………………………………..……….105
Розділ Х. Архітектурно-планувальна і ландшафтна організація території заповідника………………………………………………….…………………113
Розділ ХІ. Проект скоригованого положення про заповідник……………..117
Список бібліографічних та архівних джерел …………………..……..…123
Переліки пам'яток культурної спадщини м. Чернігова у межах території заповідника та його зон охорони……………………………..……………137
Книга ІІ.
Альбом ілюстрацій до І розділу «Історико-містобудівні дослідження і теоретичні висновки».
Альбом ілюстрацій до ІІІ розділу «Основні пам'ятки архітектури та містобудування у межах території заповідника та його зон охорони».
Альбом фотофіксації пам’яток та об’єктів культурної спадщини…….….
Графічні матеріали:
- Історико-архітектурний опорний план з межами території заповідника та зон охорони пам'яток.
- Основне креслення Генерального плану розвитку заповідника.
ВСТУП
Робота за договором від 09.11.2007 р. № 12/3-07 „Генеральний план розвитку Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” у м. Чернігові з визначенням меж та зон охорони пам’яток заповідника” здійснена Науково-дослідним інститутом пам’яткоохоронних досліджень на основі листа-замовлення № 94 від 26.03.2007 р. зі змінами, внесеними згідно Наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 05.11.2007 р. № 297.
Необхідність здійснення цієї роботи випливає з вимог Закону України “Про охорону культурної спадщини” п. 1 ст. 32: “з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам‘яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватись зони охорони пам‘яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару”.
Актуальність цієї розробки зумовлюється розташуванням заповідника в умовах міської забудови, динаміка розвитку якої може загрожувати цілісності ансамблю споруд заповідника та об’єктам археологічної спадщини поза межами його території.
Опрацьовані матеріали дозволяють обґрунтувати внесення змін до історико-архітектурного опорного плану м. Чернігова в частині уточнення меж території та охоронної зони Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній”. Охоронну зону пропонується збільшити, визначивши її в межах історичної частини міста з коригуванням останньої відносно меж поширення культурного шару міста Х-ХІІІ ст. Визначаючи охоронну зону заповідника, авторський колектив керувалися напрацюваннями Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування, яким у 1997 р. було здійснено коригування історико-архітектурного опорного плану і зон охорони пам’яток м. Чернігова, що було затверджено Генеральним планом м. Чернігова у 2003 р. Визначаючи охоронну зону заповідника, наші попередники розуміли її виключно як буферну зону, до того ж при визначенні її не завжди було дотримано необхідного принципу прокладання меж зони по топографічним рубежам. Усунувши цей недолік, ми, крім того, дещо поширили охоронну зону за рахунок окремих ділянок міста, які переважно дотепер зберігають традиційний характер забудови (що потребує певних охоронних режимів використання), а, головне, охоплюють найвагоміші частини стародавнього Чернігова (Окольний град, Третяк та Поділ).
У складі цієї роботи проведено значний обсяг історико-містобудівних досліджень і зроблено теоретичні висновки, проаналізована вся археологічна спадщина міста за результатами новітніх досліджень, зроблене коригування історико-архітектурного опорного плану, визначено межі й режими використання території заповідника та його зон охорони (зон охорони пам'яток); визначено заходи з охорони, використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам'яток заповідника, збереження традиційного характеру середовища (у тому числі видів та етапності робіт). Розроблено пропозиції щодо архітектурно-планувальної і ландшафтної організації території заповідника.
Результати роботи представлені двома основними креслениками:
- Історико-архітектурний опорний план з межами території заповідника та зон охорони пам'яток;
- Основне креслення Генерального плану розвитку заповідника (архітектурно-планувальна і ландшафтна організація території, функціональна організація території, транспортно-пішохідна схема, туристично-екскурсійні маршрути).
Принципово важливим є те, що основні позиції цього Генерального плану узгоджуються з нині чинним Генеральним планом м. Чернігова, розробленим УДНДІПМ ''Діпромісто'' у 2002 р., затвердженим рішенням Чернігівської міськради від 25.12.2003 р. та з Детальним планом території центральної частини м. Чернігова, розробленим УДНДІПМ ''Діпромісто'' у 2004 р., затвердженим рішенням Чернігівської міськради від 06.09.2005 р. Основні положення цього Генерального плану не суперечать також нині чинним ''Правилам забудови та використання території м. Чернігова (коригування)'' виконаним УДНДІПМ ''Діпромісто'' у 2005 р. Ця робота лише уточнює, деталізує і розвиває, стосовно території та зон охорони заповідника, основні рішення зазначеної вище містобудівної документації.
Практичне значення цієї роботи полягає в тому, що Генеральний план розвитку заповідника слід покласти в основу подальшої діяльності заповідника, реставрації, музеєфікації та використання його пам'яток, благоустрою території, розвитку туристичної інфраструктури, а також реконструкції (регенерації) окремих кварталів чи комплексів історичної забудови в зонах охорони заповідника.
РОЗДІЛ І. ІСТОРИКО – МІСТОБУДІВНІ ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕОРЕТИЧНІ ВИСНОВКИ
Поряд з Києвом Чернігів є одним з найстародавніших міст Східної Європи, скарбницею культурної спадщини Русі-України, а також доби Відродження і Бароко. Це - найзначніше і найсвоєрідніше місто лівобережної половини України, що є багатошаровим містобудівним організмом, який не має собі рівних серед східнослов'янських міст за різноманітністю, хронологічним діапазоном і ступенем концентрації нерухомих памяток культурної спадщини в комплексі з унікальним природним ландшафтом.
Чернігів виник як племінний центр сіверян задовго до його першої писемної згадки під 907 р., а саме в VII ст. н. е. Найбільший розквіт міста припадає на ХІІ-ХІІІ та XVII-XVIII ст. Протягом майже тисячі років Чернігів був центром Сіверщини - обширного регіону, що відіграв вирішальну роль в етногенезі українського і, частково, російського народів, формуванні їхньої культури, у т. ч. й урбаністичної. У ХІІ-ХІІІ ст. Чернігів як столиця величезного князівства був центром культурної експансії, виробляючи нові форми в мистецтві й архітектурі як синтез візантійських і романських впливів. У XVII-XVIII ст. у Чернігові, як одному з регіональних центрів відродженої Української держави (Гетьманщини), сформувалася своєрідна мистецька культура українського Відродження і Бароко, що в XVIII ст. рішуче вплинула на культуру Російської імперії. Між пам'ятками архітектури й містобудування двох згаданих епох існує пряма спадковість і вони в сукупності формують високомистецький комплекс історичного центру міста.
Найвизначніші памятки Чернігова уціліли під час московсько-комуністичного погрому української культури 1920-1980-х років. Архітектурні комплекси зазнали значних руйнувань у перебігу другої світової війни. Протягом 1950-1960-х рр. їх відреставрували зі збереженням автентичності. А з 1967 р. у Чернігові став діяти державний архітектурно-історичний заповідник.
Містобудівний розвиток за середньовічної та ранньомодерної епох
Історія містобудівного розвитку Чернігова, яка має кілька виразно розмежованих етапів, на сьогодні вивчена досить повно завдяки дослідженням Ю. Асєєва, Є. Водзинського, А. Карнабіда, В. Коваленка, Г. Логвина, Б. Рибакова, П. Савицького та інших1. Як свідчать результати археологічних досліджень, у VII ст. н. е. було заселено весь край тераси високого правого берега р. Десни від гирла р. Стрижня до Єлецької гори. На початку VIIІ ст. мис біля гирла Стрижня було укріплено. Згодом, після кількох розширень і реконструкцій, до XI ст. це мисове укріплення було перетворено на Дитинець (цитадель) князівського міста, біля якого виникла ще одна укріплена частина – Окольний град, фортифікації якого захищали не тільки посад, але й порт у гирлі р. Стрижня.
З 1024 р. Чернігів стає стольним градом Чернігово-Сіверщини. Дитинець розширяють на північний захід, де засновується новий княжий двір з першим мурованим собором - Спасо-Преображенським. У ХІІ ст. моноцентричні структура і композиція Чернігова стали поліцентричними внаслідок того, що на придеснянських пагорбах було засновано монастирі - Єлецький та Іллінський.
Часом найвищого розквіту княжого Чернігова були ХІІ-ХІІІ ст. (до самого монголо-татарського погрому). Тоді площа Дитинця сягнула 16 га, а Окольного города – 40 га. У Дитинці споруджено близько 10 мурованих будівель – як церковного, так і світського призначення. Збудовано муровані храми в Іллінському і Єлецькому монастирях. Загальна структура міста стала чотиридільною: Дитинець, Окольний город, Третяк і Передграддя. Третяк, площею 20 га, – це західний кінець Окольного города, що виділився у самостійну укріплену частину. Торговельно-ремісничий посад, площею 88 га, що називався Передграддям, прилягав з півночі. Його оточував земляний вал з частоколом. Перед монголо-татарською навалою загальна площа укріплених частин міста сягнула 200 га.
Кожна зі структурних одиниць міста мала свій центр і свої містобудівні домінанти, якими були, переважно, муровані храми. У Передградді був загальноміський торговельио-ремісничий центр, а в дитинці - адміністративний і церковний центр, і то не лише міста, а й усього величезного князівства, що простягалося від Дніпра й Азовського моря до Москви. Біля підніжжя Дитинця і Третяка лежав ремісничий Поділ, північна частина якого теж мала укріплення. Отже, на кінець передмонгольського періоду Чернігів набув пятидільної структури, ускладненої ще двома приміськими монастирями.
Обємно-просторова композиція міста розгорталася уздовж головної композиційної вісі, паралельної пругу рельєфу, що забезпечувало створення складної, ритмічно побудованої дворівневої панорами, яку можна було оглядати як із заплави р. Десни, так і з придеснянських пагорбів правобережжя. Давні містобудівники свідомо орієнтували місто на річку. Найважливішим уявлявся "річковий фасад", що повинен був дати максимум інформації про композицію Чернігова при статичному та візуально-моторному сприйнятті. Цей річковий фасад упродовж тисячоліття відігравав і нині відіграє провідну роль у створенні умоглядного образу міста.
Монголо-татарський погром 1239 р. перервав розвиток Чернігова, призвів до тривалої стагнації, що тривала з другої половини ХІІІ до XVI ст. Проте композиція міста і головні споруди уціліли і рішуче впливали на наступні етапи містобудівного розвитку. Укріплення Чернігова – найбільш стабільний елемент містобудівної структури – неодноразово руйнувалися – під час князівських усобиць, монголо-татарського погрому, пізніших війн. Загальна структура укріплень у помонгольську добу спростилася, окремих уфортифікованих частин міста стало менше.
Протягом ХІV-XVII ст. Чернігів був під владою Литовської, Польської і Московської держав. 3 1648 р. став полковим центром відродженої Української держави. Структура міста тоді була пятидільною, а всі укріплення – дерев'яно-земляними. З середини XVII ст. значно активізувалося муроване монументальне будівництво: більшість деревяних парафіяльних церков протягом XVII-XVIII ст. було замінено мурованими, з ефектними висотними композиціями, вплив яких посилювали високі окремо поставлені дзвіниці. Споруджувалися також муровані цивільні будівлі великого масштабу (так званий Колегіум, будинок Мазепи, монастирські корпуси келій).
Значного розвитку набули два приміських монастиря, особливо Іллінський: у 1677 р. на захід від останнього розпочалося будівництво величного барокового ансамблю Троїцького монастиря з мурованими семиверхим собором, трапезною, дзвіницею, келіями. З завершенням усіх цих будов у другій половині XVIII ст. у панорамі Чернігова отримала остаточне мистецьке втілення ідея поліцентричності та складної, багаторівневої ієрархічної підлеглості містобудівних вузлів.
Розпланувальна вулична мережа в межах укріплених частин міста була порядковою, а за їх межами - гіллястою, близькою до радіальної. Якщо до XVII ст. місто розвивалося вздовж ріки, не відходячи вглиб плато, то з кінця XVII ст. головним напрямком містобудівного розвитку став північно-західний, углиб плато.
Для вивчення хронологічно віддалених від нас етапів містобудівного й архітектурного розвитку історичних міст України, у т. ч. й Чернігова, важливим, часто – незамінним джерелом є старі картографічні матеріали, які здебільшого фіксують не тільки планіметричні особливості (структура, розпланування містобудівного утворення) а й природне довкілля, об'ємно-просторову композицію міста й навіть архітектурні характеристики визначних будівель. Особливо це стосується картографічних матеріалів періоду XVIІ-XVIIІ ст., на які й слід спиратися при вивченні Чернігова ранньомодерного часу.