Генеральний план розвитку Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" у м. Чернігові з визначенням меж та зон охорони пам’яток заповідника

Вид материала

Документы

Содержание Заходи, які необхідно здійснити для виявлення історико-культурного потенціалу історичного центру міста Розділ іі. археологічна спадщина м. чернігова

Подобный материал:

• Рішення 14 сесії міської ради V скликання від 28 лютого 2007 року, 1698.07kb.
• ДзержинськА районна у місті радА, 29.97kb.
• Програма охорони пам'яток культурної спадщини міста Ізюма на 2009-2013 роки, 83.6kb.
• 18 квітня. День пам'яток історії та культури в Україні Пам'ятник жертвам голодомору, 22.58kb.
• Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 18.18kb.
• Закони можна поділити, 295.45kb.
• Випуск 2, 1060.02kb.
• Національний заповідник «глухів» центр пам’яткознавства національної академії наук, 39.71kb.
• Тимчасово виконуючому обов’язки голови обласної державної адміністрації Лаврику М.І., 68.62kb.
• Міністерство регіонального розвитку та будівництва україни державна архітектурно-будівельна, 96.68kb.

Заходи, які необхідно здійснити для виявлення історико-культурного потенціалу історичного центру міста


Нині територію колишнього чернігівського дитинця займає Центральний парк культури і відпочинку ім. М. Коцюбинського. Дотепер добре прочитуються на місцевості вал і рів фортеці та Замку. Вздовж південно-західної частини валу нині встановлено 12 чавунних гармат на сталевих лафетах. У 1989 р. розроблено, а в 1992 р., до 1300-ліття Чернігова, реалізовано проект реконструкції та впорядкування території чернігівської фортеці (Дитинця), що включає виявлення: трасуванням доріжок – ліній укріплень; декоративними елементами – місць розташування башт і брам. Зараз – це центральна частина території Національного архітектурно-історичного заповідника ''Чернігів стародавній''

Звичайно, цінність Чернігова як пам'ятки містобудування була б значно більшою, якби збереглася його система укріплень ранньомодерного часу – тоді його як комплексну пам'ятку містобудівного мистецтва, архітектури та історії можна було б поставити поряд з українськими Хотином і Кам'янцем-Подільським, російськими Псковом і Новгородом, естонським Таллінном, французьким Каркасоном. Проте й так неповно збережена чернігівська система укріплень є дуже цінною і вимагає проведення певних заходів, спрямованих на посилення значущості цієї напівутраченої пам'ятки національного містобудівного мистецтва. Мова йде про такі можливі й необхідні заходи, як регенерація, відтворення, символічна реконструкція, що використовуються в разі необхідності в Європі.

При регенерації історичної забудови заповідних середмість гостро постає зумовлена об'єктивними чинниками проблема компенсації: це означає, що недостатність або відсутність певних ціннісних якостей та елементів середовища (наприклад, системи укріплень з баштами, валами і ровами) має компенсуватися розвитком інших якостей історично сформованого середовища (наприклад, ландшафтних). Та набагато важливішу роль у цьому сенсі відіграє те, що серед неспеціалістів дістало найменування ''відбудови (відновлення) втрачених пам'яток''. У такій постановці питання криється внутрішня суперечність: адже згідно міжнародної практики кожна пам'ятка є унікальною, незамінимою, неповторною і .невідшкодовною! Тож відновити (відбудувати) її повністю неможливо – ні теоретично, ні практично. Але це не означає неможливості комплексної регенерації історичної оборонної системи за великого відсотку втрат. Накопичений за останнє століття європейський досвід свідчить, що:

матеріально-технічну структуру пам'ятки відтворити неможливо;

можна означити пам'ятку, місце, яке вона займала в просторі й культурі, за допомогою певного знаку (знакової системи); останнє і становить суть методу символічної реконструкції.

Дії, що їх можна віднести до цього методу, були відомі в Україні віддавна: це, зокрема, наша традиція відзначати місця зруйнованих церков каплицями. Нині в багатьох історико-архітектурних та історико-культурних заповідниках по різних містах України постала проблема повністю чи частково втрачених пам'яток, у тому числі й оборонної архітектури, що вимагають певного означення на заповідних теренах. Ми, на підставі власних розробок та аналізу накопиченого досвіду по містах Глухову, Путивлю, Чигирину та інших, можемо запропонувати основні методичні засади символічної реконструкції для Національного архітектурно-історичного заповідника ''Чернігів стародавній''.

Головний методичний принцип полягає в тому, що об'єкт, який колись існував, компенсується (заміняється) знаком, що має більшу чи меншу міру умовності. Але цей знак ніколи не може і не повинен претендувати на те, щоб реально замінити втрачений автентичний об'єкт (це називається принцип відмови від фальсифікацій).

Залежно від характеру об'єктів і конкретних умов можуть бути такі способи символічного означення: виявлення елементами впорядження втрачених ліній давніх фортифікацій, підмурків втрачених споруд, стародавнього розпланування; встановлення каплиць на місцях втрачених храмів; встановлення пам'ятних знаків; встановлення масштабних макетів; встановлення макетів у натуральну величину (цілісних чи фрагментарних); виявлення об'ємних контурів споруди в сучасних конструкціях і матеріалах.

Належне опрацювання методики символічної реконструкції і доцільне застосування цього методу на практиці разом з традиційними методами дозволить відійти як від реставраторського пуризму так і від стилізаторських крайнощів, що дасть вагомий результат у сенсі підвищення культурно-історичного потенціалу заповідних територій таких історичних міст як Чернігів.

При цьому першочергового значення набуває проблема джерельної бази для подібних заходів. Ми вважаємо, що тільки за наявності трьох взаємодоповнюючих видів джерел – вербальних описів, топографічно точних планів і малюнків зовнішнього вигляду – можна з упевненістю судити про укріплення міста і пропонувати наукову реконструкцію, яка піддається верифікації. За відомими сьогодні матеріалами, більш-менш повна джерельна база є лише відносно укріплень ранньомодерного часу міст Києва, Чернігова, Чигирина, Путивля. Безумовно, ступінь документальності відтворення залежить від повноти джерел.

Важливого значення набуває питання про допустимий ступінь відтворення втрачених оборонних об'єктів. Практика ''стилістичних реставрацій'' показала, що повне відтворення значних споруд або комплексів, особливо дерев'яної архітектури, недоцільне й навіть неприпустиме. На відміну від фрагментарних реконструкцій, які лише підсилюють наочність, розкривають культурно-історичне значення збережених автентичних об'єктів або їх залишків, повномасштабна натурна реконструкція – справа вельми сумнівна в науково-методичному плані. Очевидно, в загальному випадку відсоток відтворюваного щодо автентично збереженого не повинен перевищувати якоїсь порогової величини, за якою вже починається фальсифікація історичного об'єкта. Конкретне значення цієї порогової величини повинне визначатися в кожному окремому випадку шляхом експертної оцінки на основі порівняння варіантів.

У практичному плані пристосування і використання великих дерев'яних споруд, у тому числі оборонних, становить значні труднощі і пов'язане, як правило, з необхідністю перманентної реставрації, що в теперішніх умовах є нездійсненним.

При вирішенні подібних питань найважливішого значення набуває об'єктивне дослідження містобудівної та історико-культурної доцільності тих або інших заходів для кожного конкретного міста. Фрагментарне відтворення окремих елементів оборонних ансамблів доцільне не тільки для тих міст, які втратили архітектурні домінанти свого історичного ядра (Путивль, Любеч, Чигирин, Сосниця), але й для міст, що зберегли в історичних центрах найважливіші домінанти, таких як Чернігів. Тут доцільно показати трасування ліній стародавніх укріплень там, де це дозволяє зробити існуюча забудова, і подумати про відтворення окремих найважливіших дерев'яних споруд – фортечних башт, фрагментів оборонних комплексів. Це дозволить більшою мірою виявити в загальноміських панорамах і силуетах історичні центри, збагатить містобудівну композицію, надасть більшу історичну глибину архітектурному середовищу.

Підсумовуючи, наголошуємо, що в цьому разі слід керуватися такими шістьма науково-методичними принципами:

Принцип документальності (достовірності) відтворення.

Принцип містобудівної необхідності та доцільності.

Принцип мінімізації відсотка новобудов, що передбачає натурне відтворення тільки мінімально необхідної кількості й номенклатури елементів.

Принцип відтворення лише ієрархічно головних містобудівних домінант і акцентів.

Принцип композиційного узгодження відтворюваних споруд з ландшафтом і навколишньою забудовою.

Принцип репрезентативності: відтворювані і різними способами означувані фрагменти повинні дати максимально повне уявлення про оборонний комплекс у цілому.


Висновки


Для Чернігова як історичного міста, що має на своїй території Національний архітектурно-історичний заповідник ''Чернігів Стародавній'', зараз дуже актуальними є такі проблеми. Ми їх лише перерахуємо, оскільки кожна з них є предметом розгляду в окремому розділі, а деякі взагалі виходять за рамки даної роботи.

1. Коригування історико-архітектурного опорного плану та зон охорони пам'яток на всій міській території.

2. Визначення меж та режимів використання територій історичних ареалів Чернігова.

3. Уточнення меж території Національного заповідника ''Чернігів Стародавній''. Відповідно до сучасної нормативно-правової бази територією заповідника визнається тільки та земельна ділянка, на яку заповідник має державний акт на право постійного користування. Всі інші земельні ділянки, на яких має бути забезпечений охоронний режим, наближений до режиму території заповідника, мають включатися до складу історико-культурної заповідної території. Чинне законодавство не знає такого поняття, як ''заповідна територія''. Проте у 2007 р. було розроблено і внесено проект закону ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України'', яким вносяться зміни, передусім до Закону ''Про охорону культурної спадщини'' в частині конкретизації багатьох положень, які стосуються державних історико-культурних заповідників. Цим законом уводиться поняття історико-культурної заповідної території, визначаються засади управління такими територіями і вперше в нашій історії передбачається можливість делегування повноважень державних органів охорони культурної спадщини дирекціям заповідників. Є досить вагомі підстави сподіватися, що цей закон Верховна Рада України ухвалить, що дозволить активізувати роботу як органів охорони культурної спадщини, так і заповідників.


РОЗДІЛ ІІ. АРХЕОЛОГІЧНА СПАДЩИНА М. ЧЕРНІГОВА


Археологічна спадщина на території міста Чернігова представлена численними різночасовими та різнохарактерними об’єктами. І хоча найбільш важливими серед них є пам’ятки давньоруської доби, загал археологічних старожитностей інших епох дозволяє простежити передумови виникнення та ранні етапи формування середньовічного міського центру.

Початок заселення території Чернігова та його найближчих околиць згідно з даними археологічних досліджень сягає неолітичної доби. До цього часу (5-4 тисячоліття до н.е.) належить декілька невеличких дюнних поселень в заплавній частині р. Десни в урочищах Пролетарський Гай (Свята Роща), Кордовка, Телячий Острів (поселення «Святе», «Кордовка», «Телячий Острів»).

Наступний етап в історії заселення території міста стосується доби бронзи, коли наприкінці 2 тисячоліття до н.е. в урочищах Єловщина, Татарська гірка, Кораблище, Кукашани в межах сучасного міста виникли невеличкі локальні поселення середньодніпровської археологічної культури (поселення «Єловщина», «Стрижень-1», «Кораблище», «Кукашани», «Олександрівка-1»).

Пізніше, в ранньому залізному віці цю територію населили племена, які Геродот називав скіфами-землеробами. Сучасна археологічна наука ототожнює з ними, зокрема, носіїв милоградської археологічної культури 1 тисячоліття до н.е., які залишили по собі в межах Чернігова декілька поселень в заплавній частині деснянського правобережжя та на правому березі р. Стрижень. Ці поселення виникли на місці вищезгаданих стародавніх селищ доби неоліту та бронзи (поселення «Єловщина», «Святе», «Кордовка», «Телячий Острів», «Олександрівка-1»). Також не виключено, що у VII-VI ст. до н.е. в урочищі Вал, яке в середньовіччі перетворилося на центр давньоруського міста, існувало невеличке укріплене поселення милоградської культури, про що свідчать окремі знахідки уламків посуду, зброї та знарядь праці, зроблені під час дослідження середньовічних пам’яток чернігівського Дитинця.

На початку нашої ери територія Чернігова була населена носіями протослов’янської зарубинецької археологічної культури, які залишили по собі декілька поселень, що виникли, зокрема, на місцях городищ та селищ милоградської культури (поселення «Єловщина», «Єловщина-1», «Кордовка», а також в урочищі Вал). Сліди культурного шару зарубинецької культури зафіксовані, між іншим, на лівобережжі р. Стрижень під час рятівних археологічних досліджень на території давньоруського чернігівського Передгороддя (у садибі № 21 по вулиці Воїнів-інтернаціоналістів та в районі перетину вулиць Шевченка та Олександра Молодчого).

Знахідки ліпної кераміки та римських монет IV ст. н.е. свідчать про існування на території міста поселень київської археологічної культури, на основі якої пізніше формувалися слов’янські племена полян та сіверян (поселення в урочищі Вал, «Єловщина», «Святе», «Масани-1», «Кукашани», «Олександрівка-1», на території НДІ мікробіології).

Культурний шар з суто слов’янськими матеріалами другої половини 1 тис. н.е. зафіксовано в різних частинах міста, зокрема, залишки житла VII-VIII ст. були досліджені на березі р. Стрижень (поселення «Олександрівка-1», «Кораблище»). На високих пагорбах правого берега р. Десна (в урочищах Вал, Єлецька гора, Третяк, Єловщина, а також на території давньоруських поселень Окольного граду та Подолу) знайдено уламки слов’янської кераміки сіверянських волинцевської та роменської археологічних культур VIII-X ст.

Поблизу цих поселень спостерігається концентрація залишків курганних могильників ІХ-Х ст., що свідчить про певну усталеність структури давньочернігівських поселень. Зазначені курганні могильники зафіксовані у кількох різних районах міста, зокрема: в центральній частині (в районі вулиць Воровського, Магістратської, Комсомольської, Папанінців, Коцюбинського, 9 Січня), на Болдиній горі (поміж вулиць Толстого та Успенського), на лівобережжі р. Стрижень (район перетину вулиць Шевченка та Олександра Молодчого).

Зрештою, зазначені знахідки дозволяють вважати, що стародавній Чернігів утворився шляхом виокремлення з певної кількості давньослов’янських поселень одного, яке займало найвигідніше місце і тому перебрало на себе функції племінного центру. Принаймні лише для одного з них – поселення на мисовому виступі корінного берега в місці впадіння р. Стрижень до р. Десни (сучасне урочище Вал) - вдалося прослідкувати безперервне переростання культурних нашарувань VIII-ІХ ст. в більш пізні (давньоруські та пізньосередньовічні).

Точний час заснування міста нині невідомий. Сучасні дослідники дискутують, чи відбулась ця подія вже в VII-VIII ст., чи на століття пізніше. Втім, безперечно, що вже на початку Х ст. Чернігів був другим за значенням містом в Середньому Придніпров’ї після Києва. Перша літописна згадка про нього також стосується цього часу: Чернігів згадано в угоді, яку в 907 р. князь Ігор уклав з візантійським імператором.

У цей час місто складалося з двох частин – городища на горі (на території урочища Вал) та посадського поселення в низинній частині. За своїми розмірами городище (або як його називають фахівці - Дитинець) було невеличким (площею не більше 1,5 га) і займало самий край мисового виступу – на території так званої «Цитаделі» в урочищі Вал (поблизу пам’ятника Тарасу Шевченку). Потужність культурних нашарувань в цьому місці сягає 4-5 м.

Городище було з напільного боку оточене валом і ровом, до якого ззовні прилягав міський курганний могильник, що постійно розширювався і в Х-ХІ ст. складався з двох частин: однієї – на північний захід від Дитинця (з князівськими похованнями у кургані Чорна могила та в районі Червоної площі), другої - на плато Болдиної гори (з величезними, ймовірно, також князівськими курганами Безіменним та Близнюки).

Розміри посадського поселення на Подолі у ці часи наразі невідомі, втім, можна припускати, що воно локалізувалося переважно на території сучасного урочища Кавказ (в районі сучасного річкового порту).

За часів князя Володимира Святославича (кінець Х – початок ХІ ст.) чернігівський Дитинець був суттєво реконструйований: його територію поширили на місце колишнього язичницького могильника, охопивши укріпленнями весь мис, утворений впадінням р. Стрижень в Десну. Загальна площа Дитинця у цей час становила близько 11 га, а саме городище мало потужні земляні укріплення по всьому своєму периметру (вздовж сучасних вулиць Горького, Преображенської та проспекту Миру).

Суттєво розширився й чернігівський Поділ, в межах якого наприкінці Х ст. було збудовано пристань, також захищену валом та ровом (локалізується за матеріалами досліджень поміж сучасних проспекту Миру та вулиці Горького - в підніжжі Дитинця та вздовж берега р. Десни).

В першій чверті ХІ ст. розпочався надзвичайно важливий етап в розвитку міста. В 992 р. Чернігів отримав статус центру церковної єпархії з власним єпископом на чолі, що сприяло його розвитку не лише як політичного та економічного, але й духовного центру сіверянських земель. У 1024 р., після запеклих усобиць, які виникли між нащадками Володимира Святославича (Святого), Чернігів перетворився на центр великого удільного князівства, на чолі якого став князь Мстислав Володимирович (Хоробрий). Це надзвичайно сприяло економічному розвитку міста, а також новому розширенню його території.

Саме в цей час було закладено так званий Окольний град (певний аналог «Місту Ярослава» у Києві), загальною площею понад 30 га (найраніші оборонні споруди Окольного граду зафіксовані під час будівельних робіт в районі сучасної Червоної площі). Водночас з Києвом в Чернігові розпочинається й будівництво монументальних архітектурних споруд, зокрема на початку 30-х рр. ХІ ст. розгорнулось будівництво Спаського собору на Дитинці.

Спасо-Преображенський собор - ровесник Софійського собору у Києві. Він був заснований князем Мстиславом Володимировичем і згодом перетворився на князівську усипальницю. До наших днів собор зберігся майже неперебудованим. В соборі відомі поховання чернігівських князів Мстислава Володимировича (+1036 р.), Ігоря Олеговича (+1150 р.), київського митрополита Костянтина (XII ст.).

Після смерті князя Мстислава Чернігів перейшов до київської династії князів. Великий князь Ярослав Володимирович (Мудрий) розподілив князівські володіння, віддавши Чернігів своєму сину Святославу, за часів якого розпочалося активне будівництво монастирів на західній околиці міста: практично водночас тут за участі преп. Антонія Печерського було засновано Богородичний печерний монастир на Болдиній горі (сучасні «Антонієви печери» Троїцького Іллінського монастиря) та Успенський монастир на місці старослов’янського городища на Єлецькій горі.

В 70-ті рр. ХІ ст. місто на короткий час переходить до представників іншої гілки князівського роду Ярославичів (Всеволода Ярославича та Володимира Всеволодовича Мономаха), але після Любецького князівського з’їзду (1093 р.) визнається родовим уділом нащадків Святослава Ярославича.

В останній чверті ХІ ст. на території чернігівського Дитинця було збудовано декілька монументальних споруд, фундаменти яких були розкопані на території урочища Вал (зокрема, однокамерний князівський терем на місці пізнішого Борисоглібського собору та невеличка церква-усипальниця у садибі Обласного художнього музею).

Наприкінці ХІ ст., окрім Окольного граду, що знаходився на північ від Дитинця (його північна межа сягала сучасної вулиці Коцюбинського), в Чернігові формується ще один торгово-ремісничий посад – так званий Третяк (між Дитинцем та Єлецьким монастирем). Третяк мав окремі від інших частин міста земляні укріплення і займав площу близько 20 га (в межах сучасних вулиць Бєлінського, Тихої, Комсомольської та проспекту Миру).

Навколо міста (переважно з півночі та північного заходу) тоді ж формується декілька ремісничих слобод та заміських садиб. У цей час продовжують ще існувати курганні могильники на Болдиній горі та поблизу Єлецького монастиря, а також відбувається зростання посадського Подолу в бік болдиногірських монастирів, тобто на захід - вниз за течією р. Десни. Крім того, на території Окольного граду у цей час формується декілька ґрунтових могильників, вірогідно пов’язаних з якимись церковними садибами (на розі сучасних вулиці Шевченка та Червоної площі, по вулиці Воровського, 24 тощо). Ці могильники приходять на зміну курганному некрополю стародавнього Чернігова в зв’язку з поступовою християнізацією місцевого населення.

В ХІІ ст. площа Дитинця, на якому зосереджувались князівські палаци та садиби бояр і дружини, збільшується ще на 5 га (його північний вал проходив у цей час в районі сучасної Святомиколаївської вулиці). Відповідно поширюються й межі Окольного граду, площа якого сягає в цей час 40 га (північна межа Окольного граду в цей час посунулася до сучасного проспекту Перемоги).

Вже в першій половині ХІІ ст. лінія легких земляних укріплень та частоколу охоплює нову територію міста – так зване Передгороддя, яке сформувалося з вже згаданих окремих слобод та садиб з північного боку Окольного граду (в межах сучасних вулиць Воровського, Папанінців, Любечської, Войкова, 9 Січня, Київської, Дзержинського, Олександра Молодчого). Наприкінці ХІІ ст. площа Передгороддя сягала близько 90 га, а територіально воно поширилось навіть на лівий берег р. Стрижень (одна з ділянок рову Передгороддя була обстежена в садибах сучасної вулиці Дзержинського). На відміну від інших частин давньоруського міста Передгороддя не мало суцільної забудови, на його території навіть на початку ХІІІ ст. лишалися окремі незабудовані ділянки (переважно в північно-східній частині, вздовж стародавніх ярів).

Чернігівський Поділ у ХІІ-ХІІІ ст. поширюється на велику територію, охоплюючи майже всю сучасну Лісковицю. На жаль, і досі цей район давньоруського міста лишається маловивченим в археологічному відношенні, хоча культурні шари ХІІ-ХІІІ ст. спостерігаються тут в межах садиб по сучасних вулицях Лісковицькій, Нахімова та Ушакова. Не виключено, що як і у випадку з Передгороддям, територія давньочернігівського Подолу (в межах сучасної Лісковиці) мала не суцільну забудову, а складалася з кількох окремих садибних та слобідських поселень.

Зрештою, до початку ХІІІ ст. загальна площа міста становила вже понад 200 га, а його населення, як вважають дослідники, перевищувало 25 тисяч осіб. Розвиваючись і поширюючись місто поглинало стародавні цвинтарі, кургани яких (зокрема, Чорна могила) опинялись в межах міської забудови. Натомість, за межами укріплень в різних кінцях міста формувались нові могильники: наприкінці ХІХ ст. в Чернігові та його околицях нараховувалося не менше шести груп курганів, загальною кількістю до 600 насипів. Також не слід забувати про значну кількість розвіданих на території Чернігова (переважно в межах Передгороддя) давньоруських ґрунтових могильників ХІІ-ХІІІ ст. (зокрема, в сучасних садибах по вулицях Коцюбинського, 33, Папанінців, 18-20, Миру, 35б, Лермонтова, 9 Січня, Щорса).

На початку ХІІ ст. на території Дитинця чернігівським князем Давидом Святославовичем будується монументальний Борисоглібський собор, який зберігся до нашого часу (з ХVII ст. - кафедральний собор Борисоглібського монастиря, резиденція чернігівських архієпископів; тут поховано найвпливовішого церковного ієрарха другої половини ХVII ст. Лазаря Барановича, а також знаходиться гробниця преп. чернігівського архієпископа Феодосія Углицького).

Впродовж ХІІ ст. на території Дитинця, крім того, з’являється ціла низка монументальних споруд, фундаменти яких були досліджені археологами впродовж останнього століття: зокрема, невеличка церква на території «Цитаделі» на Валу, а також дві монументальні брами, Благовіщенська та Михайлівська церкви в східній частині Дитинця.

У цей час цегляні церкви споруджуються також на території Третяка (її фундаменти були досліджені поруч з Катерининською церквою), в межах Передгороддя (залишки та погост церкви досліджено в районі перетину вулиць Мстиславської та Зеленої) тощо.

Перлиною архітектури давньоруського Чернігова є П'ятницька церква, споруджена наприкінці XII - на початку XIII ст. біля торгової площі в Окольному граді (відбудована на сучасній Червоній площі у формах давньоруського храму у повоєнні роки).

До першої половини ХІІ ст. належать і збережені дотепер споруди Успенського собору Єлецького монастиря (з фресками давньоруської доби) та Іллінської церкви, розташованої при вході до стародавніх Антонієвих печер Троїцького Іллінського монастиря.

Також не виключено, що впродовж ХІІ-ХІІІ ст. в східній частині Болдиної гори існував великий печерний монастир, організований на зразок візантійських пустельницьких лавр, підземні споруди якого простежуються нині в межах кількох угруповань в околицях Троїцького та Єлецького монастирів. На думку дослідників, до складу цієї лаври входило декілька невеличких монастирів, розташованих в околицях Болдиної гори. Один з таких монастирів з середньовічними чернецькими печерами вірогідно знаходився в районі сучасної вулиці Віхніна, а інший (так званий Сіверянський) - з печерами та залишками наземної цегляної церкви – по вулиці Сіверянській.

З монастирським господарством Давнього Чернігова пов’язують також комплекс плінфовипалювальних горнів, досліджений у підніжжі Болдиної гори (в сучасній садибі № 23 по вулиці Успенського). Вважається, що цей виробничий центр обслуговував монастир, який функціонував навколо Антонієвих печер та Іллінської церкви. Цей монастир, ймовірно, був ядром зазначеної лаври і охоплював у ХІІ ст. досить велику територію гірського схилу та його підніжжя між зазначеними горнами та сучасною територією Троїцького монастиря.

Таким чином, впродовж ХІІ-ХІІІ ст. Чернігів формувався як столиця окремого Сіверянського удільного князівства; тут зосереджувались інституції світської та духовної властей, ремісничо-торгові осередки тощо. Археологічні знахідки свідчать про високий рівень розвитку виробництва, зокрема, ливарництва, гончарства, ювелірного ремесла, різних промислів. В Чернігові цього часу існувала власна будівельна артіль, що спеціалізувалась на зведені монументальних споруд, переважно культового призначення.. Крім збережених дотепер пам’яток архітектури, в давньоруському місті існувало ще близько десятка цегляних храмів, декілька князівських палаців тощо.

У 1239 р. Чернігів був пограбований та зруйнований монголо-татарами. Втім, місто не припинило своє існування, про що свідчать рештки нашарувань ХІІІ-XIV ст., зафіксовані археологічними розкопками в різних його частинах, зокрема, на території Окольного граду, Передгороддя та Єлецького монастиря.

З літописів відомо, що з 1340 р. місто стає володінням литовських князів, але вже на початку XVI ст. переходить під юрисдикцію Московської держави. Для оборони від татар за наказом царя Василя Івановича після 1531 р. тут було збудовано замок з таємним підземним ходом до річки. Залишки цього замку археологічно простежуються в межах Цитаделі чернігівського Дитинця в урочищі Вал (в районі сучасного пам’ятника Тарасу Шевченку).

У 1618 р. за згодою між Москвою та Варшавою Чернігів переходить під юрисдикцію Польщі, але вже у 1654 р. знову потрапляє під владу Москви. Фортеця, що існувала в Чернігові у давньоруські часи, впродовж другої половини XVII ст. відновлюється, в зв’язку з чим відбудовуються земляні укріплення Передгороддя, які (за даними письмових джерел та матеріалами археологічних досліджень) продовжують існувати навіть у XVIII ст.

Зрештою, культурні шари пізньосередньовічного часу зафіксовані на всій історичній території міста, а їх потужність свідчить про інтенсивний розвиток міської інфраструктури цього періоду. На території Дитинця, крім того, зберігаються монументальні споруди цього часу (вцілілі - Колегіум, Будинок полкової канцелярії - та руїновані, - зокрема, Будинок дворянських зібрань).

З XVI ст. відбувається також поступове відродження монастирів західної околиці Чернігова. Зокрема, відновлюється Іллінський монастир, а його печери (Антонієві) зазнають суттєвого перепланування, поступово перетворюючись на об’єкт паломницького відвідування. Крім того, у цей час в межах Троїцько-Іллінського монастиря формується новий печерний комплекс – так звані Новоантонієві печери, - які й досі лишаються практично недослідженими. Складна система підземних ходів та приміщень комунікаційно-господарського призначення у XVII-XVIII ст. виникає і в межах Єлецького монастиря.

За аналогіями в інших історичних містах України, можна сподіватися, що подальші археологічні дослідження дозволять відкрити досить складну систему господарських льохів і на територіях давньоруських Окольного граду та Передгороддя. Нарешті найпізнішим і надзвичайно цікавим спелео-археологічним об’єктом в Чернігові можна вважати комплекс так званих Аліпієвих печер, розташованих на захід від Троїцько-Іллінського монастиря. Ці печери були створені як своєрідний аналог печер Києво-Печерської лаври на початку ХХ ст.

Завершуючи побіжний огляд археологічної спадщини Чернігова варто зазначити, що місто має колосальний потенціал стосовно археологічних досліджень (особливо, на території Передгороддя та Подолу). Не вичерпані й можливості археологічних розкопок в межах Дитинця, Окольного граду та Третяка, на території давньоруського Єлецького монастиря. На жаль, в останні десятиліття археологічні розкопки на території міста здійснювалися лише в межах рятувальних досліджень на місцях новобудов. Тому вважаємо за необхідне Національному заповіднику «Чернігів Стародавній», територія якого охоплює значні ділянки Дитинця, Третяка та Окольного граду, розробити комплексну довгострокову програму археологічного дослідження чернігівських старожитностей, а зрештою – взяти участь в організації постійно діючої Чернігівської археологічної експедиції, яка мала б спеціальне бюджетне фінансування та за участю провідних фахівців в галузі давньоруської археології планомірно досліджувала б найбільш цікаві ділянки історичного міста.

Враховуючи, що об’єкти археологічної спадщини є одними з найвагоміших складових культурної спадщини на території м. Чернігова, вважаємо за необхідне здійснити коригування існуючого історико-архітектурного опорного плану міста з метою уточнення охоронного зонування в межах його історичної частини. Перш за все, коригування повинно стосуватися меж території Національного заповідника «Чернігів Стародавній» та його охоронної зони.

Зокрема, у визначених нині межах території заповідника розташовуються такі археологічні пам’ятки як багатошарове укріплене поселення VII ст. до н.е. – ІХ ст. н.е. в урочищі Вал, частина Дитинця стародавнього Чернігова Х-ХІІІ ст., пізньосередньовічна цитадель міста, фундаменти кількох монументальних споруд давньоруського часу (залишки церков, князівських палаців та міських брам), ділянки давньочернігівських посадів – Третяка, Окольного граду, Єлецького городища з однойменним монастирем, а також територія печерного монастиря на Болдиній горі з підземними спорудами ХІ-ХVІІІ ст.

Охоронна зона заповідника, на нашу думку, повинна визначатися в межах території, на якій повністю розташовуються археологічні пам’ятки, які потрапили до території заповідника лише частково, зокрема, східна та північна ділянки Дитинця, посади стародавнього Чернігова – Третяк, Окольний град, Єлецьке городище з відповідними залишками монументальних споруд давньоруського та пізньосередньовічного часу. Крім того, враховуючи історичну топографію Чернігова Х-ХІІІ ст., до охоронної зони заповідника, варто включити археологічні пам’ятки, які свого часу входили до складу давньоруського міста: культурний шар торгово-ремісничого посаду Подолу (в межах урочищ Кавказ та Лісковиця), залишки курганних могильників на Болдиній горі і на північ та північний схід від Чорної могили, території болдиногорських печерних монастирів (зокрема, Сіверянського монастиря).

Нарешті, враховуючи, що впродовж давньоруського часу навколо північної межі стародавнього міста сформувався окремий укріплений посад Передгороддя, який у XVII-XVIII ст. перетворився на Чернігівську фортецю, його територію варто визначити як особливу зону охорони археологічного культурного шару з відповідним режимом її використання.