Закони можна поділити

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

Вступ

Подальший етап розвитку Української держави тісно пов’язаний з правильним застосуванням та чітким визначенням меж дії нормативно-правових актів.

Дія нормативно-правового акта - це обов’язковість або формальна можливість його здійснення. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту. Межі дії акта визначаються трьома параметрами: дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб.

Цей методичний посібник розроблено з метою розкриття деяких актуальних проблемних питань дії нормативно-правових актів та для їх подальшого правильного застосування.

1. Поняття та види нормативно-правових актів

Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя.

Нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти. Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.

Закон — це нормативно-правовий акт, який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну силу і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

1.                     Конституція — основний закон, який регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

2. Конституційні закони. Визначення цього поняття в законі відсутнє, але вчені інтерпретують конституційні закони, як:

• закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду та ін.);

• закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції України).

3. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

4. Забезпечуючи (оперативні) закони - нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. Їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення.

Підзаконні нормативно-правові акти — це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об’єднань. Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів.

Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб’єктів, що їх видали:

 нормативні акти Президента України;

 нормативні акти Кабінету Міністрів України;

 нормативні акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

 нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом;

 нормативні акти місцевих державних адміністрацій;

 нормативні акти органів місцевого самоврядування;

 нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів виконавчої влади на місцях;

 нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій;

 інші підзаконні нормативні акти.

Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна Рада України — закони і постанови;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим — постанови
(з питань, що носять нормативно-правовий характер) і рішення
(з питань організаційно-розпорядчого характеру);

Президент України — укази (нормативні та ненормативні) і розпорядження. Указ Президента України – нормативно-правовий акт загально нормативного або індивідуального характеру, що видається одноособово главою держави. Розпорядження Президента України – це нормативно-правовий акт глави держави, що видається з оперативних та інших поточних питань державного будівництва, економічного розвитку, сфери культури тощо.;

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження. Відповідно до ч.1 ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України приймає свої рішення у формі постанов та розпоряджень. Постанова Кабінету Міністрів України – підзаконний нормативно-правовий акт, який видається на основі і на виконання Конституції України, законів України, нормативних актів Президента України і яким регулюється широке коло питань економіки, фінансів, культури, оборони, забезпечення прав і свобод громадян тощо, тобто вони видаються з питань, передбачених у ст. 116 Конституції України. Розпорядження Кабінету Міністрів України – це індивідуальний акт, який, як правило носить внутрішньо організаційний характер і стосується внутрішньої структури чи організації діяльності уряду та його допоміжних органів. ;

керівники міністерств і відомств — нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — постанови, рішення і розпорядження;

голови місцевих державних адміністрацій — розпорядження;

місцеві ради, їх виконавчі комітети — рішення; керівники їх структурних підрозділів — нормативні накази;

адміністрації державних підприємств, установ, організацій — нормативні накази, статути, положення та інструкції.

2. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб

Дія нормативно-правових актів — це фактичний вплив нормативно-правових актів на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Дія нормативно-правових актів (як актів правотворчого органу держави) виражає динаміку, рух і є процесом поширення встановлених правил поведінки на ті сфери, відносини, на які держава вважала і вважає за потрібне впливати. І цей вплив є реальним, тобто таким, що сприяє перенесенню відповідної моделі поведінки, закріпленої в юридичній нормі, на поведінку конкретного суб’єкта в конкретній ситуації.

На встановлення меж та сфер дії нормативно-правових актів впливає те, що нормативно-правові акти є не тільки джерелом права, а й одним із засобів правового регулювання.

Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами: а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту; в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто, тих у яких на підставі нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки. Безумовно, що всі названі вище елементи тісно пов'язані один з одним і відсутність будь-якого з них унеможливила б застосування нормативно-правового акту.

Порядок дії нормативно-правових актів закріплений, зокрема, в Конституції України (ст.ст. 57, 58, 94, 102, 117); Указі Президента України №503/97 від 10.06.97 р. "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України №1327/від 04.12.97 р.; Указі Президента України № 493/92 від 03.10.92 р. "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України № 493/98
від 21.05.98 р.; Положенні про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.92 р. № 731 із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.94 р. № 420/94-п.

2.1. Дія нормативно-правових актів у часі

Дія нормативно-правового акту у часі обмежена моментом набрання ним юридичної сили та моментом втрати останньої. При характеристиці дії нормативно-правового акту в часі, зокрема, закону слід розрізняти такі моменти: а) набуття юридичної сили;
б) введення в дію; в) припинення дії; г) зворотну силу дії.

Типовим або загальновизнаним є правило, що нормативно-право-вий акт не має зворотної сили, тобто він не поширюється на відносини, що виникли до набуття ним чинності. Відступ від цього правила розглядається як виняток, котрий повинен знаходити своє відбиття як в конституції, та і в конкретному нормативно-правовому акті у вигляді спеціального застереження.

Умови вступу в дію законів:

1. з моменту ухвалення (наприклад, Конституція України);

2. з моменту опублікування;

3. з часу, який позначено в самому законі;

4. з часу, який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію.

В Україні, як правило, початок дії закону визначається у спеціальній постанові Верховної Ради про порядок його введення в дію: із дня опублікування або з моменту настання застереженої в постанові певної умови (ухвалення іншого закону та ін.). Наприклад, разом з опублікуванням Закону України від 10 березня 1994 р. "Про державну таємницю" була опублікована Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про державну таємницю", де сказано, що він вступає в дію з дня опублікування.

Деякі нормативно-правові акти містять дещо складніші положення: акт набирає чинності з дня його опублікування і діє до певної дати, наприклад, до 01.01.2008 р., як це передбачено в Законі України " Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні" від 19.09.97 р., № 535/97; акт набирає чинності дня його опублікування, а ст. 3 - з 01.01.98 р., та діє до законодавчого врегулювання питань запровадження збору на загальнообов'язкове соціальне страхування, тобто обмежує з дня опублікування певної статті і передбачає припинення дії з настанням певних обставин.

5. закони, у яких не вказаний час набрання чинності і щодо яких не було постанови про порядок введення в дію, набирають чинності по всій території України одночасно після закінчення
10-денного строку з дня офіційного опублікування. Закони мають бути опубліковані не пізніше, ніж через 15 днів після їх підписання Президентом України;

6. закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк. Датою ухвалення закону (рішення) є день проведення референдуму.

За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування. Відповідно до Конституції України 1996 pоку закони, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними (ст. 57).

Дія нормативно-правових актів у часі є:

пряма, тобто він поширюється на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та на факти, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати, проте тільки з моменту набрання ним чинності;

зворотна дія, яка має місце тоді, коли нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, але вже з моменту їхнього виникнення, тобто відбувається перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом;

переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт.

Темпоральна чинність нормативно-правових актів, тобто їхня дія у часі, звичайно, встановлюється законодавством відповідної держави. Знання цих правил — неодмінна передумова належного законного застосування і здійснення норм юридичного права.

Пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених законом.

Нормативно-правові акти втрачають чинність в силу:

а) закінчення терміну, на який видавався акт;

б) відміни даного нормативно-правового акту іншим;

в) зміни обставин, для врегулювання яких був призначений нормативно-правовий акт.

Загальний порядок дії нормативно-правових актів в часі:

1.                     Акти Верховної Ради України (закони і постанови), акти Президента України (укази та розпорядження), акти Кабінету Міністрів України (декрети, постанови і розпорядження) не пізніш як у 15 денний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню, тобто офіційному опублікуванню в пресі чи в окремих випадках офіційному оголошенню по телебаченню і радіо з використанням державної мови;

2.                     Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними;

3.                     Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється тільки після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду;

4.                     Офіційне опублікування нормативно-правових актів дозволяється в таких друкованих виданнях: "Офіційному віснику України", "Відомостях Верховної Ради України", "Офіційному віснику Президента України", газетах "Голос України", "Урядовий кур'єр". Причому остання має пріоритет перед першими двома, якщо в ній нормативно-правовий акт буде опублікований раніше;

5.                     Акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні;

6.                     Акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах;

7.                     Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше їх опублікування в офіційних друкованих виданнях;

8.                     Ненормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть не публікуватися і доводитись до відома підприємств, установ, організацій та осіб через відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування;

9.                     Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що його видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності;

10.               Нормативні акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, з 01.01.93 р. підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України, управліннях юстиції на місцях з обов'язковим складанням ними відповідних державних реєстрів і набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку набрання чинності;

11.               Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують кримінальну відповідальність особи;

Аналіз конкретних нормативно-правових актів дає можливість визначити особливості дії нормативно-правових актів у часі, оскільки положення про загальний порядок включають застереження, що цей порядок застосовується тоді, коли сам нормативно-правовий акт не передбачає іншого порядку.

Цікавою сторінкою в нормотворчому процесі України було так зване делеговане законодавство, коли в листопаді 1992 року Верховна Рада України прийняла ряд нормативно-правових актів, якими делегувало Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21.05.1993 року, повноваження видавати декрети, які мали силу закону, для оперативного вирішення питань, пов'язаних з запровадженням ринкової реформи. Ці декрети передавались в день підписання Прем'єр-міністром України до Верховної Ради і набирали чинність, якщо протягом 10 днів Верховна Рада не накладала на них вето, але не раніше дня опублікування. Як відомо, деякі декрети, зрозуміло, з певними змінами діють і зараз, наприклад, Декрет Кабінету міністрів України "Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31.12.92. р. № 24-92; Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 р. № 46-93; Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"
від 19.07.93 р. № 15-93 тощо Введення цих декретів в дію також, як правило, уточнювалося в них самих - то з посиланням на конкретну дату, то на конкретні обставини, а в деяких випадках з використанням складних формул.

2.2. Дія нормативно-правових актів у просторі

Дія нормативно-правового акту у просторі — це поширення його впливу на всю територію України, відповідну адміністративно-територіальну одиницю або на певну їх частину, а у випадках, визначених законом, — за межами України. Наприклад, дія Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон"
від 13.10.1992 № 2673-XII розповсюджується тільки на ту частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України.

Передусім з'ясуємо зміст поняття "простір" та його співвідношення з іншим поняттям — "територія". Як загальне родове поняття, що визначає межі дії закону ще за одним, просторовим параметром, виступає категорія "простір". Простір включає такі складові частини (сфери): сухопутний, водний, підземний, повітряний та космічний простір, а також морське дно. Термін "територія" за обсягом охоплюваного ним простору вживається в трьох значеннях: 1) власне територія — це земельний, сухопутний простір з певними кордонами; або певна частина земної поверхні з визначеними межами — територія міста, парку, заводу тощо; 2) іноді дещо ширше: простір землі, внутрішніх та прибережних вод з певними кордонами (територія адміністративно-територіальної одиниці (утворення) — області, району тощо); 3) в міжнародному праві: територія держави, державна територія — частина земної кулі, що знаходиться під суверенітетом держави, яка включає сухопутний, водний, підземний та повітряний простір, а також континентальний шельф (включає морське дно та надра підводних районів на відстані 200 миль від берега).

До території держави умовно відносять так звані "плавучі території", тобто такі, що законно несуть прапор своєї держави військові та торговельні судна, які знаходяться у відкритому морі і, з деякими винятками, в іноземних портах.

До території держави прирівнюються повітряні та космічні апарати, що мають розпізнавальний знак своєї держави, а також деякі інші об'єкти (трубопроводи та інші споруди), які належать державі й знаходяться в межах так званої міжнародної території (відкрите море, тощо). Так, згідно зі ст. 12 Повітряного кодексу України "при виконанні повітряним судном польоту в міжнародному просторі над ним здійснює юрисдикцію протягом всього його польоту та держава, де зареєстровано повітряне судно. Перебуваючи у міжнародному повітряному просторі, повітряне судно є недоторканним і незалежним від будь-якої держави, за винятком тієї, де це повітряне судно зареєстровано, та підкоряється і діє на підставі лише її законів".

Отже, термін "територія" може вживатися у значенні, що наближається до поняття "простір", але все ж таки він не охоплює усі види середовища (наприклад, космічний простір — завжди простір, але ніколи не територія). Проте з метою розгляду проблеми про дію закону у просторі вони можуть вживатися як взаємозамінні.

Водний простір держави складається з: 1) вод річок, озер, штучних водосховищ, водних шляхів та інших водойм, які розташовані в межах суходільної території держави, а також 2) з морських внутрішніх та територіальних вод, які омивають узбережжя даної держави (до 12 морських миль; миля морська міжнародна дорівнює 1,852 км).

Не всі норми права діють в одних і тих же просторових межах. Норми права можуть розрізнятися між собою за просторовими сферами дії. Існує декілька варіантів дії норми права за масштабами охоплення території держави.

Закон (норма права) може діяти відповідно до одного з наведених правил:

1. У всьому просторі держави. Так, у КПК (ст. 3) зазначається: провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами Кодексу незалежно від місця вчинення злочину. Подібне правило міститься й в КК (ст. 6): особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності на підставі цього Кодексу.

2. В межах тієї частини держави, яка обумовлена законом (нормативним актом). Прикладом дії норм права в обмеженому просторі може бути система договірного регулювання оплати праці, зафіксована Законом України від 24 березня 1995 р. "Про оплату праці". Згідно зі ст. 14 Закону "договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди". Норми, що містяться у перелічених угодах, як і будь-які інші норми права з інших джерел, діють у відповідних межах та є обов'язковими для всіх членів сторін, які перебувають у сфері регулювання зазначених угод. Іншим, специфічним випадком дії нормативно-правового припису в обмежених просторових рамках, що потенційно закладений в законі, є правові звичаї морських портів, санкціоновані Кодексом торговельного мореплавства. Специфічність полягає у тому, що загальне правило конкретизується щодо кожного порту, де склалися свої локальні звичаї.

3. У межах тієї частини території, на яку поширюються повноваження органу, що видав акт. В обмеженому просторі діють акти всіх органів нижчого (місцевого) рівня, компетенція яких поширюється на відповідну територію. Такими є акти місцевих державних адміністрацій. До них належать також акти органів місцевого самоврядування, нормативно-правовий характер яких визначається державою. Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, районні та обласні ради).

4. Четверте правило дії закону в просторі є своєрідним винятком із загальних правил. Цей варіант передбачає: по-перше, не стільки дію, скільки вилучення, звільнення тих чи інших цілком конкретних територій від дії конкретного закону; а по-друге, поширення на зазначені території замість цього інших законів — законів інших держав. Це так звана екстериторіальна дія закону. Йдеться про особливий характер (випадок) взаємовідносин між різними державами, коли певні закони країни перебування не діють на деяких частинах її території, що передані представникам іноземних держав для виконання спеціальних функцій, а саме дипломатичних та інших функцій згідно з нормами міжнародного права. Екстериторіальність випливає із дипломатичного імунітету.

Дипломатичний імунітет — це сукупність привілеїв, що надаються певному колу осіб — громадянам іноземної держави на засадах взаємності. Проте екстериторіальність не вичерпує всього обсягу дипломатичного імунітету, оскільки йдеться лише про імунітет територій, територіальний імунітет. Можливий ще особистий імунітет, тобто імунітет осіб незалежно від конкретного місця — території їх знаходження.

Розрізняють такі види екстериторіальності (територіального імунітету):

1) Екстериторіальність (імунітет) дипломатичного представництва іноземної держави: вона полягає в недоторканності приміщення дипломатичного представництва. Представники влади держави перебування не мають права проникати (проходити) в це приміщення інакше, ніж за згодою глави дипломатичного представництва. Водночас представники влади держави перебування зобов'язані вживати всіх необхідних заходів для того, щоб забезпечити недоторканність приміщення дипломатичного представництва, його архівів та документів незалежно від місцезнаходження останніх. Аналогічні правила застосовуються й щодо консульських приміщень та архівів консульства. Приміщення представництва (власні та орендовані) звільняються від усіх податків, зборів та мита, крім тих, які є платою за конкретні види обслуговування. З екстериторіальністю представництва тісно пов'язане право дипломатичного притулку, що практикується в деяких країнах, тобто надання захисту в дипломатичному або консульському представництві держави особам, які переслідуються за їх політичну або наукову діяльність (крім того, існує ще й територіальний притулок).

2) Екстериторіальність військових частин, літаків та кораблів, що перебувають на території іноземної держави за спеціальним дозволом.

Отже, екстериторіальність за своїм змістом означає непоширення на ті чи інші спеціальні території держави законів цієї держави. Тут маємо своєрідну юридичну фікцію, коли якась частина території держави, не перестаючи нею бути, сприймається в певних межах як територія іншої держави (принаймні доти, доки там розташований відповідний спеціальний об'єкт — дипломатичне представництво тощо).

2.3. Дія нормативно-правових актів за колом осіб

Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається його розповсюдженням на певне коло осіб. Так, наприклад, Закон України "Про соціальний захист дітей війни" вiд 18.11.2004
№ 2195-IV регулює тільки ті питання, які пов’язані з такою категорією громадян, як діти війни. Згідно із загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території.

Щодо громадян та організацій межі дії нормативних актів визначаються залежно від змісту і призначення цього акта. Визначення (звуження) меж дії актів прямо залежить, по-перше, від характеру регульованих відносин, по-друге, від специфіки суб'єктів цих відносин, яка з їх характеру випливає. Так, глава XIX КК, присвячена військовим злочинам, поширюється на військовослужбовців, військовозобов'язаних під час проходження ними навчальних або перевірних зборів, а також деяких інших осіб, згаданих у ст. 401 КК; норми щодо статусу юридичних осіб належать до компетенції будь-якої організації, що визнається суб'єктом цивільного права; положення про державні органи діють щодо відповідних органів тощо.

Дія нормативних актів держави повинна поширюватись також на іноземних громадян та осіб без громадянства (апатридів), крім винятків, зокрема тих, які невіддільні від громадянства як особливого політико-правового зв'язку людини з конкретною державою, що знаходить вираз у взаємних правах та обов'язках. Так, приміром, на іноземних громадян та осіб без громадянства не поширюється обов'язок військової служби у лавах Збройних Сил України; вони не можуть обирати та бути обраними до виборних державних органів, на виборні державні посади, а також до органів місцевого самоврядування; не можуть брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах, у дорадчих опитуваннях громадян (консультативних референдумах).

Іноземні громадяни не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо згідно із законодавством призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю обумовлено належністю до громадянства країни (України). Так, відповідно до Закону України "Про прокуратуру" прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України (ст. 46).

Відповідні вказівки про дію акта щодо певних категорій суб'єктів, якщо це необхідно, даються в самому акті. В цьому аспекті показовим є Закон України від 17 вересня 1992 р. "Про державну статистику". У ст. 4 Закону зазначається, що суб'єктами, на яких поширюється його дія, є органи державної статистики та працівники, які від імені цих органів на постійній або тимчасовій основі беруть участь у проведенні статистичних спостережень; респонденти та користувачі даних статистичних спостережень.

У зв'язку з питанням про дію закону за колом осіб гостро стоїть специфічна проблема про подвійне громадянство, а саме: закон якої держави застосовувати до біпатридів. Відповідно до Закону України від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України" (ст. 2) одним із принципів законодавства України про громадянство є принцип єдиного громадянства. Щоправда Закон України
від 8 жовтня 1991 р. "Про громадянство України", який втратив чинність у зв'язку з прийняттям вищевказаного Закону, передбачав існування подвійного громадянства на підставі двосторонніх міждержавних договорів.

Проживання або тимчасове перебування громадянина України за межами держави не позбавляє його громадянства України. Проте із загальних правил є винятки, які мають два аспекти: міжнародно-правовий та внутрішньодержавний.

В міжнародно-правовому аспекті таким винятком є інститут особистого імунітету від дії законів окремих осіб (про територіальний імунітет мова йшла у темі про екстериторіальність). У внутрішньодержавному аспекті йдеться про трансформацію зазначеного інституту у вигляді особистої правової недоторканості.

Міжнародно-правовий аспект представлений дипломатичним імунітетом та деякими його різновидами. 1. Дипломатичний імунітет, тобто імунітет дипломатичного представника іноземної держави. За набором (обсягом) привілеїв він виходить за межі лише особистої недоторканості. Він включає такі основні привілеї:
а) дипломатичний представник користується особистою недоторканістю — він не може бути арештований або затриманий, а влада країни перебування зобов'язана вживати всіх належних заходів до попередження будь-якого посягання на його особу, свободу або гідність; б) приміщення, в якому проживає дипломатичний представник, є недоторканим; в) вилучення з-під кримінальної, адміністративної, цивільної юрисдикції, тобто непідсудність з відповідних категорій справ судам країни перебування (України). г) звільнення від усіх прямих податків і зборів, за деякими винятками. Порушення дипломатичним представником законів країни перебування може бути підставою для оголошення його "небажаною особою" та для вимоги про його відкликання.

В дещо меншому обсязі, ніж дипломатичні представники, дипломатичним імунітетом користуються консули. Дипломатичним імунітетом згідно з діючими законами та міжнародними договорами користуються також посадовці міжнародних організацій та деякі інші категорії фізичних осіб, дружини (чоловіки) дипломатичних представників, їх неповнолітні діти, а також, згідно з міжнародним звичаєм, дорослі незаміжні доньки дипломата, які проживають разом з ним і перебувають на його утриманні.

У внутрішньодержавному аспекті недоторканість як правовий інститут (переважно конституційно-правовий) випливає з відповідного загальносоціального права людини, яке набирає різного юридичного вигляду. В цьому контексті недоторканість переважно розуміється як свобода від довільного та необґрунтованого притягнення до юридичної, зокрема кримінальної, відповідальності, затримання та арешту.

Недоторканість може бути загальною та спеціальною.

Загальна недоторканість поширюється на всіх людей в однаковому обсязі. Згідно зі ст. 29 Конституції України "кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість". Особиста недоторканість включає ряд гарантій та прав: 1) ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (протягом п'яти років після набуття чинності Конституцією України зберігався порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, який існував раніше); 2) у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом; 3) затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту її затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою; 4) кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника; 5) кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання; 6) про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Спеціальна недоторканість — це недоторканність певних, визначених законом категорій посадових осіб. Спеціальна недоторканість в юридичному вигляді залежно від конкретної категорії осіб, яким вона надана, має різний обсяг та форми гарантування.

Президентський імунітет — це право недоторканості Президента України. Президент України користується правом недоторканості на час виконання повноважень (ст. 105 Конституції).

Суддівський імунітет — це недоторканність судді. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом
(статті 126, 149 Конституції).

Імунітет деяких посадових осіб. Згідно із Законом України від 11 липня 1996 р. "Про Рахункову палату" кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати може бути порушено лише Генеральним прокурором України
(ст. 37 Закону).

Недоторканість Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено лише Генеральним прокурором України (ст. 20 Закону України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини").

3. Способи набуття чинності нормативно-правових актів в Україні

В Конституції порядок набрання чинності нормативними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. На сьогоднішній день в Україні такого закону все ще немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чинності".

Відомо, що порядок і терміни набрання законами чинності встановлюються в кожній державі особливими актами. В Україні ці правила сформульовані насамперед у ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України, згідно з якими "закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом".

Слід відрізняти момент (день) вступу закону в дію від моменту (дня) набуття ним юридичної сили. Закон набуває юридичної сили у день його ухвалення, тобто підписання закону.

Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття закону всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бути прийнятий будь-який конституційний або звичайний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті референдумом, не потребують затвердження державними органами, вони змінюються лише іншим всеукраїнським референдумом. Конституційні закони, затверджені або прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш високу юридичну силу, ніж звичайні закони. Датою прийняття таких законів вважається день проведення референдуму. Вони набирають чинності в порядку, визначеному самим законом, але не пізніше
10 днів з дня їх офіційного оприлюднення.

Прийнятий і підписаний Головою Верховної Ради України закон направляється на підпис Президентові України. Президент України підписує закон протягом 15 днів після його отримання і офіційно оприлюднює його або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого закону, повертаючи його зі своїми вмотивованими пропозиціями для повторного розгляду Верховною Радою України. Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий у тій же редакції не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його протягом 10 днів з дня повторного прийняття.

За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування.

Відповідно до Конституції України закони, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є не чинними (ст. 57).

4. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів

Згідно з Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 № 503/97 офіційними друкованими виданнями в Україні визнаються: "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник Президента України", "Урядовий кур'єр". "Голос України"

Указом Президента України від 22 січня 1996 року № 73 "Про видання збірників актів законодавства України" на Міністерство юстиції України покладено функції офіційного видавця збірників актів законодавства.

На виконання зазначеного Указу Президента та відповідно до Указу Президента України від 13 грудня 1996 року № 1207 "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" Міністерство юстиції України разом з Головним державним об’єднанням правової інформації Міністерства юстиції України, починаючи з 1997 року, видає бюлетень "Офіційний вісник України", у якому публікуються всі поточні нормативно-правові акти, які надійшли до Мін’юсту та включені до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Це закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення і висновки Конституційного Суду України, зареєстровані в Мін’юсті нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, Національного банку України, міжнародні договори України, що набрали чинності, рішення Міністерства юстиції України про скасування державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Також в "Офіційному віснику України" публікуються оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта, резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним, рішення Європейського суду з прав людини, регуляторні акти, що не підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Нормативно-правові акти друкуються із зазначенням реєстраційного коду акта в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів.

Для більш оперативного доведення нормативно-правових актів до громадян та юридичних осіб та скорочення терміну оприлюднення актів з січня 2007 року "Офіційний вісник України" видається двічі на тиждень із скороченням терміну підготовки оригінал-макету та друку до 10 днів, що забезпечує офіційне оприлюднення нормативно-правових актів у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання.

Указом Президента України від 10 червня 1997 року № 503 "Офіційному віснику України" надано статус офіційного друкованого видання, у якому підлягають оприлюдненню державною мовою акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. На титульному аркуші зазначається дата виходу в світ бюлетеню. Ця дата необхідна для визначення дати набуття чинності нормативно-правовими актами.

Двічі на рік видаються хронологічні покажчики до актів, опублікованих у "Офіційному віснику України", а також алфавітно-предметний покажчик.

Список використаної літератури

1.                     Конституція України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 );

2.                     Повітряний кодекс України вiд 04.05.1993 № 3167-XII;

3.                     Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001 № 2341-III;

4.                     Закон України "Про прокуратуру" вiд 05.11.1991
№ 1789-XII;

5.                     Закон України "Про державну статистику" від 17.09.1992р. № 2614-XII;

6.                     Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон"
вiд 13.10.1992 № 2673-XII;

7.                     Закон України "Про колективні договори і угоди"
вiд 01.07.1993 № 3356-XII;

8.                     Закон України "Про державну таємницю"
від 10.03.1994р. № 3855-XII;

9.                     Закон України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р.
№ 108/95-ВР;

10.                Закон України "Про Рахункову палату" від 11.07.1996 р.
№ 315/96-ВР;

11.                Закон України "Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні" від 19.09.97 р., № 535/97;

12.                Закону України "Про громадянство України"
від 18.01.2001 р. № 2235-III;

13.                Закон України "Про соціальний захист дітей війни"
вiд 18.11.2004 № 2195-IV;

14.                Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про державну таємницю"
вiд 21.01.1994 № 3856-XII;

15.                Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" вiд 03.10.1992 № 493/92;

16.                Указ Президента України "Про видання збірників актів законодавства України" від 22 січня 1996 року № 73;

17.                Указ Президента України "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" від 13.12.1996 року № 1207;

18.                Указ Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності". від 10.06.97 р. № 503/97;

19.                Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 22.12.92 р. № 731;

20.                Декрет Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31.12.92. р. № 24-92;

21.                Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 р № 46-93;

22.                Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.07.93 р
№ 15-93.

Blog

Закони можна поділити

Содержание