Курс "Історія економічних вчень" можна поділити на такі розділи: Економічні вчення епохи доринкової економіки

КОРОТКИЙ КУРС ЛЕКЦІЙ

з курсу “Історія економічних вчень”

У лекційному курсі передбачається розглянути наступні теми:

Лекція №1

Предмет і задачі курсу


План

1. Предмет історії економічних вчень.
   
2. Структура і завдання курсу.
   
3. Значення історії економічних вчень.
   

Історія економічних вчень вивчає історичний процес виникнення і розвитку основних систем економічних поглядів науковців різних історичних періодів.

Економічні погляди зявилися в глибокій давнині і пройшли складний шлях від поверхового трактування економічних явищ до формування наукових теорій. Ці теорії відображають процес виникнення, еволюцій боротьби і змін економічних поглядів протягом розвитку суспільства. Саме ці теорії, процес їх розвитку є предметом дослідження історії економічної думки.

Курс “Історія економічних вчень” можна поділити на такі розділи:

1. Економічні вчення епохи доринкової економіки.
   
2. Економічні вчення періоду нерегульованої ринкової економіки.
   
3. Економічні вчення епохи регульованої (соціально-орієнтованої) ринкової економіки.
   

Економічні вчення періоду доринкової економіки включають економічну думку Стародавнього Світу та Середньовіччя. В цей час позначились перші спроби систематизації економічних поглядів в економічній теорії. Виразниками економічної думки були, як правило, філософи, лідери релігійних ідеологій.

Особливу увагу в період першопочаткового накопичення капіталу заслуговує меркантилізм - перша школа буржуазної політекономії, яка відображала інтереси торгової буржуазії.

Другий розділ історії економічної думки охоплює період так званої економіки вільної конкуренції. В цей період на арену економічних досягнень виходить класична школа політичної економії.

Економічні вчення епохи регульованої ринкової економіки охоплюють концепції інституціоналізму, теорії регулювання економіки державою, неолібералізму, економічні концепції Соціал-демократії і т.д.

Завдання курсу є накопичення і систематизація економічних знань; поглиблене вивчення економічної теорії та інших економічних дисциплін; дослідження закономірностей і тенденцій розвитку світової економічної думки; аналіз наукового внеску різних національних шкіл; характеристика основних напрямків розвитку економічних вчень в сучасних умовах.

Економіст, який знайомий з історією своєї науки, завжди буде глибше дивитись на різні речі, чим той, хто вивчив тільки курси економічних дисциплін.

Вивчення історії економічної науки потрібно для того, щоб краще знати інтелектуальну спадщину, яку нам лишили попередні покоління. Вивчення історії економічної думки потрібно не лише для кращого розуміння минулого економічної науки, а й для розвитку сучасних економічних теорій.


Лекція №2

Економічна думка Стародавнього світу та Середньовіччя. Меркантилізм.


План

1. Економічна думка Стародавнього Світу.
   
2. Економічна думка Середньовіччя.
   
3. Меркантилізм.
   

Економічна думка бере свій початок у глибокій давнині, коли вперше зявляються окремі висловлювання, ідей, що мають економічний характер, а потім поступово зароджується економічне мислення. Огляд історія економічної думки починається з характеристики економічних уявлень народів періоду появи перших цивілізацій.

Економічне мислення стародавнього світу відображало риси соціально-економічного та політичного розвитку суспільства того часу. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (держави стародавнього Сходу), а інші - суспільствами античного способу виробництва (Стародавня Греція та Стародавній Рим). Відмінності між давньосхідним та античним суспільствам наперед визначили особливості їх економічної думки.

Одні з перших відомих нам памяток економічної думки можна віднести до літератури Стародавнього Єгипту. Твори “Повчання гераклеопільського царя своєму сину Мерікара”, “Речення Іпусера”, “Пророцтво Неферті” різні адміністративно-господарські та юридичні документи - приклади зародження економічної думки в Стародавньому Єгипті.

На відміну від Стародавнього Єгипту, в Месопотамії (Дворіччя) порівняно швидко розвивалися приватна власність та товарно-грошові відносини. В результаті посилювалося розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою законодавства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватноправові відносини.

Відомою памяткою економічної думки XVIII ст. до н.е. є закони старовавілонського царя Хаммурапі. Основна мета законів - всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони царя Хаммурапі становлять систему правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавілоні XVIII ст. до н.е.

Економічна думка Стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. При цьому економічні проблеми спеціально не досліджувалися, а розглядалися у давньоіндійскій літературі лише у звязку зі спробами вирішення соціальних та політичних завдань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно твори буддизму та брахманізму (індуїзму). Найбільш відомими книгами є “Закони Ману”, “Артхашастра”, “Камасутра”. Особливість економічної думки Давньої Індії близько ІІ ст. до н.е. полягає в тому, що вона має яскраво виражене релігійне забарвлення, приділяє велику увагу обгрунтуванню непохитності кастового ладу. Проте у давньоіндійській літературі містяться відомості про економічний лад держави, а також відображені практичні пізнання в галузі ведення господарства, даються рекомендації щодо управління ним, зокрема організації оподаткування та з інших питань економічної політики.

Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень. Основними напрямами давньокитайської суспільної думки були конфуціанство, легізм, даосизм та маоїзм, які сформувалися у IV-ІІІ ст. до н. е.

Велику роль в історії економічних вчень Стародавньої Греції відіграли твори відомих філософів Ксенафонта (бл. 430-355 рр. до н.е.), Платона (428-348 рр. до н.е.), Арістотеля (384-322 рр. до н.е.) та інших. Одним з перших, хто намагався аналізувати економічні явища був давньогрецький мислитель Арістотель. Тому його можна з впевненістю назвати першим економістом в історії науки. Особливо треба виділити його твори “Нікомахова етика”, “Політика”.

Про характер економічного устрою Греції ми дізнаємось із праць Ксенофонта Афінського “Домострой”, “Економікос” трактату “Про землеробство”.

Платоном написано багато творів філософського соціально-політичного та іншого змісту. Основні твори, в яких викладено його економічні погляди, - “Держава” та “Закони”, присвячені проблемам держави.

Основна форма економічного мислення стародавніх римлян і греків - це система поглядів на ведення приватного рабовласницького господарства.

Після падіння Римської імперії (V ст.) починається доба середньовіччя. Мислення середньовічної людини мало теологічний характер. Економічна думка ще не відокремилася в самостійну галузь знання. Економічна думка середньовіччя тісно повязана з економічною політикою держави, розрахованої на підтримку феодального порядку, його стабілізацію.

Уявлення про економічні ідеї раннього середньовіччя (VI-X ст.) дає старовинний запис судових звичаїв франків “Салічна правда”, складена на початку VI ст. н.е.

Інша памятка економічної думки середньовіччя “Капітулярій про вілли” Карла Великого (початок ІХ ст.) дає уявлення про організацію і управління вотчиною.

Розвиток економічної думки класичного середньовіччя відбувався зазначаючи величезного впливу християнської церкви. Найбільшим авторитетом і визначним виразником економічних ідей того часу був Фома Аквінський (1225-1274), основними творами якого є “Сума проти поган”, “Сума теології”.

Першим проявом ідей буржуазної політики сплав меркантилізм - перша школа в історії економічної думки. Він зародився у Західній Європі вже у XV ст., але широке розповсюдження отримав у XVІІ ст. Головною умовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму.

Таким чином, меркантилізм - це економічне вчення і економічна політика періоду раннього капіталізму. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії. Предметом дослідження у меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам термін меркантилізм походить від італійського слова “mercante” - купець. Метод дослідження меркантилістів - збір і описання фактів, що спостерігаються та часткова їх класифікація, тобто метод від конкретного до абстрактного, який є неминучим у період виникнення науки. Основне завдання - суть практичне - обгрунтувати меркантилістську економічну політику.

Основними представниками меркантилізму вважають Томаса Мена і В. Стаффорда в Англії, Антуана Монкретьєна у Франції та Сєрра та Дженовезі в Італії.


Лекція №3

Класична школа буржуазної політичної економії


План

1. Історичні умови виникнення та загальна характеристика класичної політекономії.
   
2. Економічні погляди У.Петті та П.Буагільбера.
   
3. Основні ідеї економічного вчення А.Сміта та Д.Рікардо.
   

Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму. Інтереси буржуазії переміщуються із сфери обігу в сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.

Великих успіхів було досягнуто у розвитку механіки успіхів було досягнуто у розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших наук. Активізація теоретичної думки в різних галузях знання сприяла також розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню політичної економії як наук. За цих умов і виникла класична буржуазна політична економія.

На відміну від меркантилістів, які аналізували і узагальнювали процеси, що відбуваються в обігу класики переносять дослідження в сферу виробництва. Якщо меркантилісти вивчали факти такими, що проявляються на поверхні, то класики досліджують внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва. Представники класичної політекономії заклали основи трудової теорії вартості.

Основоположником класичної політичної економії в Англії став Уільям Петті (1623-1687). Він виступав як меркантиліст, особливо у своїх перших працях. Найбільш значними з них є “Трактат про податки і збори” (1662), “Політична економія Ірландії” (1672), “Політична арифметика” (1676), “Різне про гроші” (1682). Він обгрунтовує питання економічної політики, вихваляє торгівлю, розвиває ідею активного торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золота і срібла. Петті - прихильник втручання держави в економічне життя, яка повинна забезпечити розвиток капіталістичного виробництва. Він виступає як економіст перехідного періоду від меркантилізму до класичної політекономії.

Деякі економісти вважають, що Петті заклав основи трудової теорії вартості, яка лежить в основі вчення класичної школи. Інші заперечують це, вважаючи, що у Петті немає навіть самого поняття “цінність товару”. В самій оцінці ролі праці він не був зовсім послідовним. Про це свідчить його знамените висловлення: “Труд есть отец богатства, а земля - его мать”.

Представником і засновником класичної політичної економії у Франції був Пєр Лепезан де Буагільбер (1646-1714). В своїх працях “Міркування про природу багатства, грошей і податків”, “Дослідження про рідкість грошей” та інших Буагільбер виступає з гострою критикою меркантилізму. Всупереч останньому він джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство.

На противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали з грішми, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації складається з корисних речей і перш за все продуктів землеробства. Джерелом багатства є праця.

Буагільбер - ідеолог дрібної буржуазії, який намагається зберегти дрібне товарне виробництво без грошей.

Економічні ідеї Буагільбера були розвинуті фізіократами.

Фізіократи - французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної буржуазної політекономії. Назва школи походить від грецьких слів “фізіс” - природа і “кратос” - влада. Школа фізіократів з самого початку виступала як опозиція меркантилізму.

Ідеї, які проголошували фізіократи, були сформульовані їх посередниками, зокрема, Буагільбером. Проте не можна говорити про їх повну тотожність. Фізіократи розробили основи, хоча і суперечливої, проте прогресивної реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства.

Утворилася школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, Маркіз Мірабо, Жак Тюрго та інші. Главою школи був Ф.Кене. Школа мала великий успіх, проте проіснувала вона недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів в умовах абсолютизму.

Основи трудової теорії вартості були розроблені великим англійським економістом Адамом Смітом (1723-1790), з якого починається англійська класична школа в політичній економіці. У 1776 р. Сміт опублікував свою головну працю - “Дослідження про причини і природу багатства народів”. Ця робота принесла Сміту світову славу. Його стали називати шотландським мудрецем, творцем нової науки - політичної економії.

При поясненні економічних явищ А.Сміт виходив із висновку про незмінність природи людини. Економічні відносини людей не визначаються суспільним договором, а формуються спонтанно і тому не залежать від волі окремих осіб.

Джерело багатства, по Сміту, не обіг, а виробництво. Умовою зростання багатства є підвищення продуктивності праці.

Сміт розрізняє в товарі два аспекти: мінову ціннісь та споживну вартість. На парадоксі води і перлів. Сміт пояснює різницю між споживною і міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у споживанні, зазначає він часто мають невелику цінність в обміні і навпаки.

Таким чином цінність створюється в матеріальному виробництві. Її величина визначається середніми затратами праці на виготовлення товару. Вартість розпадається на доходи 3-х класів: зарплату, прибуток, земельну ренту. Матеріальні витрати зводяться врешті до цих доходів і тому не враховуються у цінності сукупного суспільного продукту (“догма Сміта”). Сміт не завжди послідовний: у нього цінність то розпадається на доходи, то складається із доходів. Економіка саморегулюється (“невидима рука ринку”).

Своєї вершини англійська класична школа досягла в творчості Давида Рікардо (1772-1823). Головна його праця “Начала політичної економії і оподаткування” була опублікована в 1817 році. У цій праці, як і в інших Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії.

Як і Сміт Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні і вічні. По Рікардо величина цінності визначається працею, яка витрачається в найгірших умовах, якщо вона потрібна суспільству. Зарплата диктується ціною засобів існування робітників. Так як ціна сільгосппродуктів визначається затратами праці на найгірших обробляємих землях, кращі приносять прибуток, який стає земельною рентою.

Заслуга Сміта і Рікардо полягає не лише в тому, що вони поклали початок систематизованому викладу політичної економії. Їм немає рівних відносно глибокою і точною проникнення в суть економічного процесу економічної мудрості.


Лекція №4

Критичний напрям економічної теорії. Формування соціалістичних ідей


План

1. Економічні погляди С.Сісмонді.
   
2. Економічні концепції П.Прудона та Родбертуса.
   

Розвиток капіталістичних відносин на Заході прискорений промисловим переворотом, зумовив і розклад дрібного товарного виробництва.

Руйнування дрібного виробництва зумовило появу людей, позбавлених засобів виробництва. За цих умов сформувалася дрібнобуржуазна політекономія, представники якої виступили з критикою капіталізму. Родоначальником її був Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773-1842).

С.Сісмонді займає своєрідне місце в історії політекономії. Він завершує класичну політичну економію і започатковує дрібнобуржуазний напрям економічних романтизм.

В галузі економіки Сісмонді спочатку виступає як послідовник Сміта. В праці “Про комерційне багатство або Про принципи політичної економії в їх застосуванні до торгового законодавства” (1803) він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником вільної конкуренції, фрітредерства. В 1819 р. Сісмонді опублікував свою головну працю “Нові начала політичної економії або Про багатство в його відношенні до народонаселення”.

Нові ідеї Сісмонді в тому, що він виступає як дрібнобуржуазний ідеолог, критикує класичну буржуазну політекономію і капіталізм. Сісмонді заявляє, що класична буржуазна політична економія відділяє багатство від людини, випускає з поля зору людину, “якій належить багатство і яка повинна ним користуватися”. Він дає нове, порівняно зі Смітом і Рікардо, тлумачення політекономії.

Ідеалом Сісмонді виступає дрібне виробництво і в промисловості, і в сільському господарстві, в якому поєднані три фактори виробництва: праця, капітал і земля.

Сісмонді гостро критикує капіталізм, виступав з ідеєю реформування капіталізму, повернення назад в докапіталістичних форм господарювання.

Ідеї Сісмонді хоч і не мали великого впливу на сучасників, проте спричинили певною мірою розвиток різних напрямків економічної думки.

Якщо погляди Сісмонді формувалися на стадії становлення капіталістичних відносин, то на арену подальшого розвитку економічної думки, виходить ідеолог дрібної буржуазії в період вже сформованого капіталізму Пєр Жозеф Трудон (1809-1865). Він захищаючи дрібну буржуазію, не заперечував капіталізм, а хотів його лише підправити, покращати, тобто реформувати.

В 1840 р. видає книгу “Що таке власність”, в якій гостро критикує капіталізм і кидає виклик буржуазії, заявивши, що “власність - це крадіжка”. В 1846 р. він видав книгу “Система економічних суперечностей, або Філософія злиденності”, на яку К.Маркс відповів своєю книгою “Злиденність філософії”.

Методології Прудона притаманний ідеалізм і субєктивізм. Економічні категорії він розглядає як втілення “абсолютного розуму”, як вічні ідеї, відірвані від реального дійсності.

Прудон виступає противником комунізму, противником буржуазної демократії і монархії.

Дрібнобуржуазний соціалізм Прудона одержав широке розповсюдження у другій половині ХІХ ст. у багатьох європейських країнах.

Німецький дрібнобуржуазний економіст Карл Йоганн Родбертус-Ягенцов (1805-1875) був одним із засновників теорії “державного соціалізму”.

Основні праці Родбертуса - це “До пізнання нашого соціально-економічного стану” (1842), “Соціальні листи до Кірхмана” (1850), а також ряд статей, опублікованих у журналах і присвячених господарству Стародавнього Риму. Після смерті Родбертуса була опублікована його праця “Капітал” (1884).


Лекція №5

Еволюція класичної політичної економії у першій половині ХІХ ст.


План

1. Буржуазна політична економія в Англії.
   
2. Економічна теорія у Франції та США.
   
3. Започаткування системи національної політичної економії в Німеччині.
   

Класична буржуазна політекономія справила великий вплив на подальший розвиток цієї науки. Ідеї Адама Сміта і Давида Рікардо розвивають економісти нової хвилі, нового етапу історичного розвитку: Мальтус, Сей, Сеніор, Мілль, Бастіа. Більшість ідей, сформульованих цими авторами, були своєрідним розвитком ідей класиків.

Розвиваючи положення класичної школи, економісти нової хвилі вносили в аналіз розуміння того, що неабияку роль у процесі виробництва та обміну відіграє субєктивний фактор і властивість товарів задовольняти потреби, що при всьому вирішальному значенні суто абстрактних проблем політична економія ними не вичерпується. Такі питання, як нагромадження та інвестиції, кризи та економічна роль держави почали займати своє місце в наукових дослідженнях.

Одним з відомих економістів в Англії був Томас Роберт Мальтус (1766-1834), який здобув широку популярність завдяки роботі “Дослід про закон народонаселення” (1798). Мальтус проголосив, що головна та постійна причина злиденності в тому, що “постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускається кількістю харчів, що знаходиться в їх розпорядженні. Але жорстка залежність зростання населення і продовольчих ресурсів суспільства, граничність засобів існування є межею, яка, на його думку, отримує можливість вільного зростання населення.

Мальтус приділяє увагу проблемі народонаселення, виходячи з кількісних характеристик, показує, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві.

Всі подальші присвячені суто економічним проблемам праці Мальтуса так чи інакше є розвитком положень, викладених ним у “Досліді про закон народонаселення ...”

Важливим вкладом Мальтуса у розвиток економічної теорії є його аналіз основ виробництва та розподілу продукту з позиції виробничих факторів та стимулів.

Мальтус, більш відомий у нас своїми теоріями народонаселення і ренти, вніс значний вклад у дослідження проблеми циклічності економічного розвитку.

Мальтус збагатив політекономію новими підходами до теоретичного вирішення економічних проблем.

Серед найортодоксальніших послідовників Рікардо були Джеймс Мілль (1773-1836) та Джон Рамсей Мак-Куллах (1789-1836). Вони представлені як економісти, що догматично сприйняли теорію Рікардо відстоювали, абсолютизували і досить вміло популяризували чим сприяли вульгаризації її положень та однобічному розвитку економічної думки.

Нассау Уільям Сеніор (1790-1864) підтримував класичну традицію і в той же час мав свій погляд на природу деяких економічних явищ. Теорія політичної економії викладена, головним чином, у його книзі “Політична економія” (1850).

Сеніор розрізняє три властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції.

Основними напрямом політекономічного дослідження Сеніора була проблема розподілу суспільного багатства.

Для ілюстрації своїх теорій Сеніор використовує математичний апарат.

Ортодоксальне розуміння і наслідування трудової теорії вартості обумовило коло проблем, що були розглянуті економістом. Поза його увагою не залишилися питання, що стосувалися грошей та грошового обігу, а також міжнародної торгівлі.

Сеніор досяг значних успіхів у визначенні капіталу та процента, факторів виробництва, виробничих витрат. Хоча ці ідеї були не досить обгрунтованими, але згодом знайшли визнання - і були розвинені економістами неокласичного спрямування.

Розквіт політичної економії в Англії співпав із занепадом її старої школи у Франції.

Французький економіст Жан Батист Сей (1767-1832) вважав себе учнем і послідовником А.Сміта. В 1803 році Сеєм був виданий “Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства”.

В 1828-1829 рр. були опубліковані 6 томів “Повного курсу практичної політичної економії”.

Свою роботу Сей будує за схемою, яка згодом стає стандартним підходом для більшості навчальних посібників з політекономії: виробництво - розподіл - споживання як обєкти дослідження.

Головна ідея Сміта - трудове походження багатства була трансформована Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля - основні агенти виробництва, чинники росту багатства в суспільстві.

Політекономія Сея хоча і була наслідуванням теорії Адама Сміта, однак її можна розглядати як започаткування нового, неокласичного напряму в роз0витку економічної думки.

Американський вчений-економіст Генрі Чарлз Кері (1793-1879). Основні свої праці опублікував протягом 1835-1859 років.

Незважаючи на велику кількість робіт, внесок Кері у розвиток економічної теорії досить незначний. Він вичерпується теоріями суспільної гармонії, двох факторів виробництва, протекціонізму, збалансованого розвитку національної економіки та внутрішніх ринків, які не враховують вартісної природи економічних відносин.

У Чарлза Генрі Кері майже не було послідовників, він не створив школи.

Національна політекономія в Німеччині була започаткована Фрідріхом Лістом (1789-1846), який поділяв ліберальні ідеї в тій їх частині, що стосується розвитку капіталістичної промисловості і закликав до реформ.

Основною роботою Фрідріха Ліста є написана ним книга “Національна система політичної економії, Міжнародної торгівлі, торгова політика і німецький митний союз” (1837-1840), що увібрала всі ідеї, викладені ним в безлічі Памфлетів та статей. Ця книга присвячена захисту протекціонізму. Як умови становлення економічної могутності нації.


Лекція №6

Економічні вчення західноєвропейських соціалістів-утопістів


План

1. Історичні умови виникнення утопічного соціалізму в Західній Європі (початок ХІХ ст.) і його загальна характеристика.
   
2. Соціалісти-рікардіанці.
   
3. Історичні концепції А.Сен-Сімона та Ш.Фурє, Р.Оуена.
   

Епохою раннього соціалізму прийнято вважати першу третину ХІХ століття. Саме в цей час сформувалося декілька напрямів соціалістичної думки. Вони розрізнялися уявленнями про майбутнє ідеальне суспільство, але їх обєднувало критичне ставлення до капіталістичної системи господарювання.

Одна із соціалістичних економічних концепцій зросла з вчення Рікардо. До цього напрямку соціалістів належали англійці Уільям Томпсон (1785-1833), Томас Годскін (1787-1869), Джон Грей (1798-1850) та Джон Френсіс Брей (1809-1895). Початковим пунктом для соціалістів-рікардіанців була трудова теорія вартості. Соціалістичне суспільство рікардіанці уявляють як суспільство колективної трудової власності при збереженні ринкових відносин.

Друга гілка соціалістичних вчень повязана з іменем французького мислителя Анрі де Сен-Сімона (1760-1825). Для його концепції характерний послідовний історизм. Вважав, що на зміну існуючим порядкам неминуче прийде новий устрій. Сен-Сімон називає його індустріаналізмом, бо в основі його буде велика індустрія.

Духом історизма пройняте і вчення другого французького соціаліста - Шарля Фурє (1772-1837). Для Фурє очевидний звязок історичних епох зі ступенями розвитку виробництва.

Майбутнє суспільство Фурє уявляє собі як ряд самокеруємих невеликих общин (до 2 тис. чоловік), які він називає фалангами.

Вирішальну роль у фаланзі відіграє землеробство, промисловість же служить їй доповненням.

Потрібні для організації фаланг кошти повинні дати капіталісти, які, входячи в число членів фаланги, одночасно стануть її акціонерами.

Саме майбутнє суспільство пройде в своєму розвитку три ступені, які Фурє називає гарантизмом або півасоціацією, соціантизмом або простою асоціацією і гармонізмом або складною асоціацією.

Видатним представником раннього соціалізму в Англії був Роберт Оуен (1771-1858). Він, так само як і соціалісти-рікардіанці, спирався на трудову теорію вартості, але, на відміну від них, вважав, що в існуючому суспільстві ця теорія не реалізується, закон вартості не діє. Цінність при капіталізмі вимірюється не працею, а грошима.

На відміну від Фурє і Сен-Сімона, Оуен принциповий супротивник приватної власності. В основу нового суспільства, вважає Оуен, потрібно покласти загальну працю, загальну власність, рівність в правах та обовязках. Оуен називав економічний устрій, який пропагандував, соціалізмом.


Лекція №7

Становлення неокласичної традиції в економічній теорії. Маржиналізм


І. План

1. Нова історична школа та “соціальний напрям”.
   
2. Виникнення маржиналізму. Австрійська школа граничної корисності.
   
3. Економічні концепції Кембріджської, американської, математичної шкіл.
   

В 70-х роках ХІХ ст. у Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали: Густав Шмоллер (1838-1917), Луї Брентано (1844-1931) і Карл Бюхер (1877-1930). Головна відмінність нової історичної школи від старої полягала в тому, що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі - переходу до монополістичного капіталізму посилення націоналістичних мілітаристських тенденцій у політиці Німеччини. Саме представники нової історичної школи заклали основи буржуазно-реформістських концепцій соціальної політики.

Нова історична школа у своїх дослідженнях робила насамперед наголос на історичному аспекті, ігноруючи при цьому логічний аналіз, який неминуче витікає з опису послідовної низки подій. Своє завдання - “поглиблення історичного методу” - представники даної течії вбачали у написані великих монографій з вузької тематики господарського розвитку Німеччини і економіки міст торгових гільдій, ремісничих цехів та окремих підприємств, уникаючи аналізу проблем макроекономічного рівня. Теоретична спадщина нової історичної школи, незважаючи на її суперечливий характер, мала значний позитивний вплив на подальший розвиток як консервативного та і реформістського напрямків буржуазної політекономії.

В останній третині ХІХ ст. в політекономії сформувався ще один напрям - маржиналізм, який досить швидко одержав широке визнання та розповсюдження в світовій науці. Його родоначальниками були австрійці К.Менгер (1840-1921), Ф.Візер (1851-1926) та Є.Бем-Баверк (1851-1919), англієць У.Джевонс ( ) та швейцарець Л.Вальрас (1834-1916), які розвинули і збагатили вчення про корисність теорією граничного аналізу, яка, власне, і дала назву цій течії економічної науки.

Можна відзначити три найбільш характерні методологічні особливості австрійської школи: по-перше, ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ; по друге головним обєктом дослідження є не суспільне виробництво, а індивідуальне господарство; по-третє, визнання примату споживання над виробництвом.

У 90-х роках ХІХ ст. в Англії сформувалася так звана кембрідзька економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842-1924). Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і поклала початок новому напряму в економічній теорії під назвою неокласичний. Наукові заслуги А,Машалла в галузі економіки на Заході порівнюють з відкриттями Коперніка в астрономії.

У своїх працях, серед яких значне “Місце займає книга “Принципи політичної економії” (1890), він намагався розробити універсальну економічну концепцію на основі обєднання різних економічних теорій. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка поєднала елементи трудової вартості і “теорії граничної корисності”.

А.Маршалл ввів у науковий обіг поняття економіка замість політична економія і дав власне визначення цієї науки. Він мав своїх послідовників, одним з яких був його учень Артур Пігу (1877-1959), який значною мірою продовжив традиції свого вчителя.

А.Пігу - автор концепції економіки добробуту.

Подібно до того, як економічний добробут є частиною загального добробуту, яка прямо чи опосередковано повязується з грошовим виразом, національний дохід є тією частиною обєктивного доходу, яка також вимірюється грішми.

В кінці ХІХ ст. зявляється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейте Кларк (1847-1938).

Основні його праці “Філософія багатства” (1889), “Розподіл багатства” (1899), “Проблеми монополії” (1901), “Суть економічної теорії” (1907) справили великий вплив на розвиток американської і світової думки. Кларку належить авторство так званого закону спадаючої продуктивності праці і капіталу, який покладено в основу його теорії граничної продуктивності.

Перші спроби застосування математики в економіці були зроблені багатьма економістами, але засновником математичної економіки є француз Антуан Курно (1801-1877). У своїй праці “Дослідження математичних принципів теорії багатства” він підняв рівень економічного аналізу, ввів математичний аналіз і деякі оригінальні поняття, зокрема функцію попиту, яка і зараз широко використовується. Крім того, його аналіз ринку: ринкових відносин привів до уточнення у пояснення конкуренції, монополії і олігополії.

У повному вигляді математична теорія економічної рівноваги представлена у працях великого буржуазного економіста - математика, основоположника лозанської школи Леона Вальраса (1834-1916). Основна його праця “Елементи чистої політичної економії” (1874).

В.Парето (1848-1923) - італійський економіст і соціаліст також зробив великий внесок в економічну науку. Головна ідея, яку він пропагував, полягала у створенні “чистої” економічної теорії, очищеної від понять цінності і користності.


Лекція №8

Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії


План

1. Історичні умови зародження і початок формування марксистської політичної економії в 40-50 рр. ХІХ ст.
   
2. Розробка К.Марксом і Ф.Енгельсом економічної теорії капіталізму.
   
3. Розвиток В.І.Леніним марксистської політичної економії.
   

Виникнення марксистського економічного вчення було підготовлено всією історією розвитку капіталізму, а також історією участі авторів у революційній боротьбі першої половини ХІХ ст. Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895) були сучасниками і свідками краху феодалізму та утвердження капіталістичних відносин. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення та повстання, революційні потрясіння.

Карл Маркс і Фрідріх Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби.

Економічні ідеї звучать вже в ранніх роботах Маркса і Енгельса. Висновки, які роблять автори підпорядковані одній меті - довести, що економічний розвиток капіталістичного суспільства приведе до його краху, революційні перетворення необхідні для прискорення цього процесу.

Вчення К.Маркса викладене з найбільшою повнотою у багатотомній роботі “Капітал”.

Перший том “Капіталу” був опублікований у 1867 році другий та третій були підготовлені до видання Ф.Енгельсом вже після смерті К.Маркса (1885-1894), четвертий, який залишився у начерках, вийшов у світ під назвою “Теорії додаткової вартості” (1905-1910). Серед особистих праць Ф.Енгельса, котрі торкаються проблем економічної теорії, слід насамперед назвати роботу “Акти - Дюрінг” (1878).

Марксистське економічне вчення генетично повязане з англійською класичною школою в політичній економії. Маркс та Енгельс вважали, що комуністичне суспільство пройде в своєму розвиткові дві стадії - “соціалізм” і “комунізм”, що це суспільство прийде на зміну капіталізму.

Маркс, виходячи з рікардіанською розуміння трудової теорії вартості, вносить в цей аналіз принципово нові моменти. Він говорить про двоїстий характер праці, втіленої в товар, виділяє пять функцій грошей та дає їх економічне визначення. Маркс показує, що додаткова вартість - джерело прибутку капіталістів, він виділяє шляхи збільшення додаткової вартості, ділення капіталу на постійний та змінний, формулює “загальний закон капіталістичного накопичення”, дає визначення ренти будує схеми простого та поширеного відтворення. В теорії Маркса велику роль відіграє закон концентрації та централізації капіталізму і виробництва. Із цього закону випливає неминучість заміни великої капіталістичної вартості єдиною загальнонародною вартістю. Вклад Енгельса у розвиток економічної теорії і марксистське вчення про капіталізм повязаний насамперед з аналізом тих нових явищ, які знайшли розповсюдження після смерті Маркса: акціонерних товариств, фондової біржі і т.д. Найбільший вклад Енгельса в економічну теорію майбутнього комуністичного суспільства, яке повинне по Марксау і Енгельсу, неминуче змінити капіталізм.

К.Маркс та Ф.Енгельс називали своє вчення єдино науковим. Якщо вони і визнавали деякі наукові заслуги своїх попередників, то сучасників оголошували апологетами капіталізму, які навмисне відмовляються від обєктивного аналізу економіки. В тому ж дусі виступали послідовники марксизму.

Ортодоксальне сприйняття теорії марксизму повязується з імям В.І.Леніна, який вів боротьбу з будь-якими проявами спроб критичного переосмислення чи доповнення економічної та революційної доктрини. Догматизувавши та перетворивши економічне вчення Маркса і Енгельса на партійну науку, він дискредитував його, сприяв тому. Що ця доктрина була протиставлена всім напрямкам розвитку економічної думки.

Розвиток Леніним теорії марксизму полягав не в позитивній творчості, а в доведенні непересіченості марксистського економічного вчення, його справедливості по відношенню до всіх етапів розвитку капіталістичного суспільства та стосовно до всіх країн, особливо Росії, що мало підтвердили достовірність марксистських революційних висновків.


Лекція №9

Економічна думка в Росії (ХІХ - поч. ХХ ст.)


План

1. Економічні ідеї визвольного руху. Економічні погляди декабристів.
   
2. Розвиток буржуазної політичної економії в Росії наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст.
   
3. Соціально-економічні ідеї народництва.
   

На розвитку російської суспільної, тому числі економічної думки ХIX ст. позначились особливості економічного розвитку країни. Якщо на Заході економічна думка вирішувала проблеми капіталізму як реально існуючого способу виробництва, то прогресивна думка Росії в тривалій боротьби розробляла проблему переходу від феодалізму до капіталізму, проблему ліквідацій кріпацтва.

Під назвою декабристів в історію ввійшли дворянські революціонери, які очолили визвольний рух у Росії в першій чверті ХІХ ст .Кульмінаційним пунктом руху було повстання 14 грудня 1825 року.

Декабристи виступили в умовах панування в країні самовладдя і сваволі царизму як оплату кріпацтва. Їх політична програма передбачала знищення самодержавства. Майбутнє Росії вони повязували або з республіканським устроєм (П. Песжель, С. Муравйов - Апостол, К. Рилєєв ), або з встановленням конституційної монархії (М. Тургенєв, М. Муравйов).

Центральним питанням в їх соціально-економічній програмі було знищення кріпацтва. В його вирішенні намітились дві тенденції, які знайшли своє відображення в аграрних проектах, розроблених, з одного боку, П. І. Пестелем в “Русской правде “ і, з другого, в проекті М. Тургенєва і М. Муравйова.

Криза системи кріпацтва спричинила значне піднесення суспільної думки в усіх її проявах, появу нових її напрямів. Це піднесення було зумовлене цілим рядом передумов. Перш за все суспільно-економічний етап Росії вимагав вирішення назрілих, гострих соціально-економічних проблем, повязаних з подальшим розвитком країни. Це послужило активізуючим факторам у піднесенні суспільної думки.

Напрями суспільно-економічної думки, які проявились і склались за цих умов, були безпосереднім чином повязані з вирішенням проблеми кріпацтва. До вирішення цієї проблеми по-різному підходили дворяни-кріпосники ( Д. Шелехов, А. Бутовський, Є. Ладижинський, Г. Бланк ) і дворяни-ліберали ( А. Заблоцький-Десятовський та К. Веселовський, Б. Чичерін, К. Кавелін, І. Горлов). Був сформований демократичний напрям у критиці кріпацтва.

В обговоренні проблем ліквідації кріпацтва брали участь не лише кріпосники і ліберали. Ідеологами селянства виступали революційні демократи, які розробили дійсно антикріпосницьку програму. Це В. Бєлінський, М. Буташевич-Петрашевський, О. І. Герцен (1812-1870), М П Очарьов (1813-1877), М.Г Чернишевський (1828-1889).

В економічній думці Росії другої половини ХІХ ст. пануючим напрямом було народництво. В теоретичному відношенні народництво являло собою різновидність утопічного соціалізму, властивого країнам з відсталим рівнем економічного розвитку, переваженням сільського господарства і дрібних виробників.

Суть народництва, як зазначав В. І. Ленін, полягала в представництві інтересів виробників з точки зору дрібного виробника, дрібного буржуа.

В народництві були виділені дві тенденції - революційна і ліберальна.

В революційному народництві знайшли відображення ідеї П. Лаврова, (1823-1900) П. Ткачова, (1844-1885) та М.Бакуніна, (1814-1876).

Ідеологами ліберального народництва були: В. П Воронцов (1847-1918), М. Ф. Даніельсон (1844-1918), М. К. Михайловський (1842-1904), С. М. Кривенко (1847-1906) та інші.

Розвиток буржуазної політекономії в пореформеній Росії мав певні особливості, зумовлені капіталістичним розвитком країни.

Значне місце в буржуазній політекономії Росії посідали аграрні питання і, зокрема, проблема общини, що не було характерним для Західної Європи. У вирішенні аграрного питання намітились два основні напрями в російській буржуазній думці. Представники другого напряму виступали з критикою аграрної політики царизму, висловлювали певне співчуття скрутному становищу селянства, допускали елементи критики поміщицького господарства, проте фактично виступали за його збереження. Представники: М. О. Каблуков (1849-1919), О. С. Посников (1846-1921), О. І. Чупров (1842-1908), М. О. Каришев (1855-1905) та інших.

В кінці ХІХ і на початку ХХ ст. у буржуазній політеканомії Росії виникають і одержують значного поширення. Нові напрями: соціальний, психологічний, математичний.

Отже, розвиток буржуазної політекономії в Росії мав свої особливості.


Література

1. Джинчарадзе В.З. Экономическая история США. - М., 1973.
   
2. История США. Т.II (1877-1918) (Под редакцией Г.П. Куропяткина и др.). - М., 1985.
   
3. Сивачев Н.В. США: государство и рабочий класс (от образования Соединенных Штатов Америки до окончания второй мировой войны). - М., 1982. - Гл.II.
   
4. Супоницкая И.М. Монополии и антимонополистическое движение в США конца XIX века. - М.: ИВИ, 1991.
   
5. Супоницкая И.М. Особенности социально-экономического развития США конца XIX века. //Новая и новейшая история. 1987. - №6. - С.72-81.
   

ІІ. Економічне піднесення Німеччини в 1871-1914 р.р.

План

1. Причини промислового підйому в Німеччині.
   
2. Концентрація виробництва та утворення монополій в промисловості та банківській справі.
   

Література

1. Дрекслер Х. Юго-западная Африка под германским колониальным господством, 1884-1915. - М.: Наука, 1987.
   
2. Крупные аграрии и промышленная буржуазия России и Германии в конце XIX - начале ХХ века: Сб. научной пер. - М.: Ин-т истории СССР, 1988 (1989).
   
3. Опер Г. Магнаты. Начало биографии. - М.: прогресс, 1985.
   
4. Туполев Б.М. Монополистический капитал и экспансия Германии в конце XIX - начале ХХ века. //Ежегодник германской истории. 1978. - М., 1979.
   

ІІІ. Економічний розвиток Франції в останній третині ХІХ - на початку ХХ сторіччя.

План

1. Причини економічного відставання Франції.
   
2. Структура французької промисловості та перші монополістичні об’єднання.
   
3. Концентрація банківського капіталу у Франції.
   

Література

1. Смирнов В.П. Франция: страна, люди, традиции. - М., 1988.
   
2. Франция. - М.: Мысль, 1982.
   
3. Шардонне Ж. Экономика Франции. - М.: Изд-во иностр. лит., 1961. - Т.2.
   

Лекція №10

Світове господарство у міжвоєнний період


І. Економічний розвиток Японії в міжвоєнний період (1918-1939 рр.) та після другої світової війни.

План

1. Економіка Японії в міжвоєнний період (1918-1939 роки).
   
2. Економічні наслідки війни та післявоєнні реформи 1945-1949 рр.
   
3. Перетворення Японії в один з головних центрів світового капіталістичного господарства (1952-1970 рр.).
   
4. Основні тенденції розвитку японської економіки в 1970-1980 роки.
   
5. Національні особливості японської економіки.
   

Література

1. Актуальные проблемы политики и экономики современной Японии. - М: Наука, 1991.
   
2. Бубенникова А. Индустрия высоких технологий в эпоху глобальной конкуренции //МЭиМО. - 1993. - №8. - С.132-142.
   
3. Лебедева И.П. Энергетический кризис и перестройка отраслевой структуры японской промышленности. //Япония 1982 г. Ежегодник. - М., 1983. - С.163-174.
   

ІІ. Економічний розвиток Німеччини в міжвоєнний період (1918-1939рр.)

План

1. Економічні наслідки першої світової війни для Німеччини.
   
2. Роль іноземних капіталів у відродженні німецької економіки в 20-ті роки.
   
3. Економічна криза 1929-1933 рр. в Німеччині.
   
4. Економічна політика фашизму.
   

Література

1. Галкин А.А. Германский фашизм. - М., 1989.
   
2. Мельников Д., Черная Л. Преступник номер один. Нацистский режим и его фюрер. - М., 1983.
   
3. Полторак А.И. Нюрнбергский эпилог. (Под ред. А.А.Беркова, Е.Д.Ежова). - М.,1983.
   
4. Проэктор Д.М. Фашизм: путь агрессии и гибели. - М., 1985.
   
5. Руге В. Как Гитлер пришел к власти. Германский фашизм и монополии. - М., 1985.
   

Лекція №11.

Розвиток радянської економічної думки.


План

1. Економічна думка перехідного періоду.
   
2. Економічні дискусії 20-30 років.
   
3. Розвиток економічної думки в Росії та Україні. в радянський період.
   

Політична економія соціалізму, на відміну від усіх інших теорій, є особливою економічною доктриною не лише завдяки своїй оригінальності, догматичності та чіткій ідеологічній спрямованості, а й тому, що розвиток економічної думки у цьому напрямку сприяв народженню феномена-суспільства, яке будувалось на основі теорії і відповідно теоретично сформованій моделі.

Своїм джерелом політекономія соціалізму мала ідеї соціалістів-утопістів, що відображали віковічну мрію людства про справедливе суспільство, і класичну доктрину, що була використана К. Марксом та А. Еигельсом для економічного обгрунтування справедливості класової боротьби та обєктивної обумовленості заміни капіталістичного суспільства не комуністичне.

Характерною рисою для економічної теорії 1918 р.-першої половини 20-х років був справжній плюралізм . Безперечно, у виданнях того часу відображалася класова боротьба, але поки що у формі теоретичних дискусій.

Проте з другої половини 20-х років, особливо з 1929 р. становище різко змінилося. Приналежність автора до більшовицької партії стає переконливим аргументом для визнання його теорій. Науково-аналітичний підхід замінюється класово-партійним та ідеолого етичним.

В 20-х- на початку 30-х років такі талановиті економісти, як М. Кондратьєв, О. Чаянов, М. Левитський, Є. Слуцький, В. Леонтьєв та багато інших внесли значний вклад в економічну теорію радянського періоду та світову економічну думку.

Наприкінці 20-х років дискусії з приводу визначення головних напрямів розвитку економіки радянської держави та основних принципів побудови соціалістичної системи обмежуються визначеними партією теоретично сформульованими підходами. Економічна думка стає на шлях догматизації основних положень марксистсько-ленінського вчення. Визначаються функції економічної теорії серед яких основною стає ідеологічна, тобто захист існуючого ладу, обгрунтування правильності обраного партією курсу та критика всіх економічних доктрин, що не відповідають ідеологічним вимогам.

Методологічні дискусії 20-30 - х років залишили свій відбиток на розвитку економічної теорії і перш за все сприяли визнанню необхідності політичної економії, визначили її структуру.


Література

1. Вакуленко О. Здійснення нової економічної політики у сільському господарстві України в 1921-1928 роках //Економіка України. - 1992. - №3.
   
2. Васюта І.К. Соціально-економічні відносини на селі Західної України до возз’єднання (1918-1939 рр.) - Львів, 1978.
   
3. Коропецький І.С. Дещо про минуле, недавнє минуле та сучасне української економіки. - К.: “Либідь”, 1995.
   
4. Кульчицький С.В. Особливості індустріалізації народного господарства УРСР. //Український історичний журнал - 1989 - №10.
   
5. Марочко В.І., Шаталіна Є.П. Голод на Україні. //Український історичний журнал - 1990 - №1.
   

Лекція №12

Економічний розвиток провідних країн світу після другої світової війни


І. Економічний розвиток США після другої світової війни

План

1. Економічні наслідки другої світової війни для США.
   
2. Післявоєнна реконверсія та циклічний розвиток США в 1945-1960 рр.
   
3. Стабілізація економіки США в 1960-і роки.
   
4. Структурні кризи та розвиток економіки США в 70-і - 80-і роки.
   

Література

1. Богачева О. Особенности подъема 90-х годов США //МЭиМО. - 1995. - №1. - С.118-124.
   
2. Бубенников А. Индустрия высоких технологий в эпоху глобальной конкуренции /МЭиМО. - 1993. - №8. - С.132-142.
   
3. Джинчарадзе В.З. Экономическая история США. - М., 1973.
   
4. Любимов Л., Яровая Е. Механизм общественного саморазвития: цивилизационный подход (на примере США) //МЭиМО. - 1993. - №2. - С.49-65.
   

ІІ. Економіка ФРН в післявоєнний період

План

1. Післявоєнна реконструкція економічного та політичного життя Німеччини (1945-1949 рр.).
   
2. Західнонімецьке “економічне диво” 50-х років та фактори, що його обумовили.
   
3. Нестійкість економічного розвитку ФРН в 60-і роки.
   
4. Основні тенденції економічного розвитку ФРН в 70-і - 80-і роки.
   

Література

1. Бодров В.Г. Современный экономический консерватизм: переоценка ценностей или повторение прошлого? - К.: Лыбидь, 1990.
   
2. Гудименко Д. Вызовы времени и либеральная теория в ФРГ //МЭиМО. - 1992. - №5.
   
3. Иорданская Э. Мелкие и средние предприятия в Германии //МэиМО. 1993. №9. - С.130-138.
   
4. Осадчая И. Разговор об одной перестройке, свершившейся сорок лет тому назад (Людвиг Эрхард. Благосостояние для всех) //МЭиМО. - 1992. - №6. - С.130-134.
   
5. Шенаева В. Западная Европа в мировом хозяйстве //МЭиМО. - 1993. - №2. - С.66-77.
   
6. Эрхард Л. Полвека размышлений. - М.: Руссико: Ордынка., 1993.
   

Лекція №13

Розвиток народного господарства України в повоєнний період


І. План

1. Соціально-економічні наслідки світової війни для економіки України.
   
2. Повоєнна відбудова народного господарства.
   
3. Структурні зрушення у народному господарстві України в 50-х - першій половині 60-х років.
   

Література

1. Бородюк В. Результативність економічних реформ в Україні //Економіка України. - 1994. - №7.
   
2. Історія народного господарства Української РСР: у 3-х т. - К.: 1985. - Т.3.
   
3. Коваль М.В. 1941-1945 рр. Україна //Український історичний журнал. - 1991 - №6.
   
4. Коронецький І.С. Дещо про минуле, недавнє минуле та сучасне української економіки. - К., “Либідь”, 1995.
   

ІІ. План

1. Економічна реформа другої половині 60-х років та причини її невдачі.
   
2. Застійні явища в економіці 70-х першої половині 80-х років.
   
3. Основні тенденції економічного розвитку на сучасному етапі.
   

Література

1. Коронецький І.С. Дещо про минуле, недавнє минуле та сучасне української економіки. - К., “Либідь”, 1995.