Вступ
| Вид материала | Документы |
- Вступ, 323.48kb.
- Програма дисципліни кредитний модуль " основи радіоелектроніки" (для груп фф) Вступ, 153.44kb.
- Питания з Програми з курсу «Механіка», що виноситься на зм 1 вступ, 86.8kb.
- Робоча навчальна програма здисципліни: Принципи І методи аналізу художнього твору Спеціальність, 222.75kb.
- План, вступ, викладення змісту теми (як правило, 2 глави), висновок, а також список, 24.79kb.
- Вступ України до Світової огранізації торгівлі. Законодавчі зміни. Галузеві стратегії”, 72.41kb.
- Робоча навчальна програма Модуля Вступ до спеціальності Для студентів спеціальності, 404.17kb.
- Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 86.86kb.
- Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 104.36kb.
- М. В. Ломоносов; [вступ ст., сост., примеч. А. А. Морозова]. Ленинград : Сов писатель,, 249.18kb.
ЗМІСТ
ВСТУП... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
РОЗДІЛ I.
ІНФОРМАТИЗАЦІЯ ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ І УМОВ ОСВІТИ
ОБИСТОСТІ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...10
- Кібернетизація, як найважливіший аспект
інформатизації суспільства... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ..10
- Інтернетизація, як засіб саморозвитку особистості ... ... ... ... ... ... ... 31
РОЗДІЛ II.
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ
ІФОРМАТИЗАЦІЇ ОСВІТИ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 71
- Співвідношення соціально-психологічних та
соціально-педагогічних характеристик розвитку особистості
в умовах інформатизації освіти... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 71
- Ціннісні орієнтації особистості
в контексті інформатизації освіти... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...123
ВИСНОВКИ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 152
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ..162
ДОДАТКИ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...182
ВСТУП
Актуальність теми дослідження.
Тисячоліттями людство прагнуло до чогось вищого. Творчість давала людям можливість зробити щось надзвичайне. За величезний проміжок часу можна прослідити як змінювались акценти творчості людини за своїм прагненням. Так звані глобальні епохи творчості людини можна поділити на 4 етапи духовної реалізації особистості в інформаційній сфері та на 4 етапи прогресу технічних засобів працюючих з інформацією:
Перший етап – фіксування інформації – розпочався із появою малюнків та писемності (це дало людині можливість залишати та передавати пам’ять предків), першим же етапом розвитку техніки можна вважати виникнення книгодрукування (що дало можливість тиражувати інформацію на бумазі);
Другий етап пов’язан із першим кроком передачі інформації – виникнення школи (можливість структуровано передавати інформацію), другим технічним етапом можна назвати виникнення радіо (перший технічний крок передачі інформації);
Третій етап – виникнення кібернетики (другий крок фіксування інформації “без обмежень”, та другий крок тиражування інформації);
Четвертим етапом можна вважати створення інтерактивності за допомогою кібернетики (другий духовний крок передачі інформації людиною на відстані), та створення інтернету (другий технічний крок передачі інформації).
Ці чотири етапи показують, що при переході людства у зовсім новий етап існування повинні змінитися методи дослідження, методи дій, методи пояснювання, тощо. Новий етап існування людей обусловлює нові підходи до старих задач.
В освіті також можна умовно виділити три етапи:
Перший етап – це бесіди;
Другим етапом можна вважати уроки в класах у теперішньому розумінні;
Третім етапом, на погляд дисертанта, можна назвати інтерактивний урок, завдяки якому освіту людини (у смислі ерудованості) можна вважати майже безграничною та безкоштовною.
Про освіту першого та другого етапів у різних формах і видах ми знаємо чимало завдяки Платону, Аристотелю, Виготському, Монтессорі, Ушинському та багатьом іншим видатним діячам, але оскільки ефект інтерактивності (четвертий етап), визначений мною вслід за Тофлером, завдяки інформаційним технологіям, відкрит фактично “вчора” ми можемо сказати, що ми про нього знаємо дуже мало та слабо уявляємо його наслідки.
Перелічені вище етапи були не просто прогресом людства у світі технологій збереження та передачі інформації та прогресу науки, кожному з цих етапів відповідає свій світогляд, що домінував в ті часи, своя філософія, свої цінності. Саме зміна цінностей відбувається і зараз, із настанням четвертого етапу розвитку в освіті і освітніх технологій. Використання інтерактивних технологій у освіті передбачає перш за все розуміння того, до яких змін у ієрархії системи цінностей це призведе, які наслідки для ціннісної сфери особистості буде мати.
Слід зазначити, що тема ціннісних орієнтацій та її проблематика завжди була в центрі уваги видатних діячів людства – філософів, психологів, соціологів. Особливої уваги цій проблематиці надавали педагоги, адже від ціностей людини залежить стратегія її поведінки, її моральний образ, її Людяність.
Багато уваги приділяли ціннісним орієнтаціям та їх трансформації у різні часи буття людини Моррис, Мюнстенберг, Шнейдерман, проте слід відзначити недостатню кількість міждисциплінарних робіт, пов’язаних з дослідженням зміни ціннісних орієнтацій особистості у нових умовах на перетині таких наук, як педагогіка, психологія та кібернетика. Доповнюючи слова Віннера, який казав: “не будет такой сферы деятельности человека в которую мы не сможем внедрить наши достижения” [44, с. 5], можу добавити, що хоча кібернетика спроможна все ж таки не на будь-які втілення до будь-якої галузі людської діяльності, але біоніка та породжений нею комп’ютерний ефект “віртуальної реальності”, як каже Лакан, вже сьогодні здійснюють цю нелегку задачу.
Віртуальна реальність здійснила можливість людині побачити її цінності зі сторони, але під яскравим кутом інтерактивності. Особливо актуальним в сучасні часи є розуміння, розглядання самої сутності, змісту цих умов, цієї нової моралі, нових, сучасних установок, тощо, під новим кутом та проектування отриманих результатів на нас самих. Завдяки цьому ефекту ми маємо можливість побачити прояв нас самих з іншого боку, зрозуміти шлях, яким людство прямує в сучасності.
Обираючи основи аналізу змін ціностей, дисертант, дотримуючись точки зору Капри та Уйомова, зупинився на системному підході щодо питання ціннісних орієнтацій при соціально-філософському міждисциплінарному аналізі, що може дати цілісний підхід до формування ціннісних орієнтацій особистості в цілому.
Соціально-філософське осмислення особистості та її розвитку в умовах інформатизації освіти, механізму взаємозв’язку інформатизації освіти зі становленням ціннісних орієнтацій особистості дає можливість в новому інформаційному суспільстві на теоретичному й практичному рівнях розробити підгрунтя для вирішення багатьох соціальних проблем, насамперед, особистісних, від чого залежить стан цих проблем у суспільстві, адже особистість – це невід’ємна частина суспільства. Це визначає важливість та актуальність даної проблематики і зумовило обрання теми дисертаційного дослідження та наукового завдання, яке полягає у соціально-філософському осмисленні взаємозв’язків інформатизації освіти та становленню ціннісних орієнтацій особистості в цих умовах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась в структурі планової тематики наукових досліджень кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського “Інноваційність в методології та технології наукового та соціального пізнання” (Затверджена на засіданні вченої ради універсітету, протокол № 2 від 30.09.2004 р.), якою передбачено вивчення різних сфер людського буття та соціально-філософське осмислення становлення в них особистості. Тема дисертаційного дослідження торкається одного із аспектів цієї проблеми.
Мета і задачі дослідження.
Мета роботи полягає у тому, щоб за допомогою соціально-філософського аналізу дослідити особливості розвитку особистості в умовах інформатизації освіти.
Мета дослідження зумовила вирішення більш конкретних задач:
- Розглянути процес освіти з точки зору кібернетичної теорії;
- Дослідити саморозвиток особистості в процесі інтернетизації;
- Проаналізувати соціально-психологічні та соціально-педагогічні характеристики розвитку особистості;
- Виявити зміни ціннісних орієнтацій особистості в умовах інформатизації освіти.
Об’єктом дослідження є процес інформатизації освіти.
Предметом – розвитку особистості в умовах інформатизації освіти у соціально-філософському просторі.
Методи дослідження. Дослідження здійснено за допомогою різних загальнонаукових методів. Зокрема, системний підхід дав можливість виявити взаємозв’язок інформатизації освіти зі змінами умов педагогічної діяльності учнів та вплив цих умов на трансформацію цінностей в процесі освіти; соціально-прогностичний метод дозволив простежити динаміку зміни особистості; використання конкретно-історичного методу допомогло простежити зміни у науково-викладацькій діяльності педагогів; завдяки використанню історико-філософського методу досліджено зміни світогляду людини, а використання діалектичного підходу допомогло здійснити аналіз умов інформатизації і їх вплив на соціалізацію особистості.
Наукова новизна одержаних результатів.
- визначен новий погляд на інформатизацію та інтернетизацію освіти, який полягає у тому, що це є амбівалентний процес (тобто не позитивний та й не негативний);
- за допомогою соціально-філософського аналізу розкрит вплив умов інформатизації на особистість, зокрема, вплив інформатизації освіти на становлення особистості;
- розкритий новий філософський аспект наукового терміну – інтернетизація, під яким розуміється приєднання та взаємодію унікальних думок людини з єдиним інформаційним простором, що був створений, завдяки взаємодії багатьох людських думок, та відчуджений від них.
- на основі соціально-філософському аналізу відкрит новий підхід до розгляду змісту та ролі цього процесу у розвитку української освітньої системи. Це полягає у тому, що зміст інтернетизації – сприяння саморозвитку будь-якої людини. Роль цього змісту у розвитку української освітньої системі – виникнення багатьох ідей щодо поліпшення освітньої системи;
- проведений соціально-філософський аналіз ролі інтернетизації у становленні особистості та її світогляду, ціннісних орієнтацій, установок, показав, що у людині виникає прагнення до процесу пізнання та розширення світогляду завдяки збільшенню обєму інформації;
- запропонована нова точка зору по визначенню психологічних факторів розвитку особистості в умовах інформатизації освіти, яка полягає в тому, що особистість може йти як по лінії прогресу так і по лінії регресу, як свого стану, так і свого розуму. Все залежить від того як особистість користується цією можливістю. Систематизування та узагальнення інформації стає новою головною метою діяльності викладачів;
- здійснено соціально-філософський аналіз педагогічної картини майбутнього та запропоновані можливі шляхи вирішення деяких сучасних проблем, в основу яких покладено переосмислення педагогічної діяльності К.Д. Ушинського (особистісний підхід до творчості), прагнень Макаренко (особистісний підхід) та установок М. Мотессорі (колективізм);
- виявлено, що під хакерами не слід розуміти асоціальність їх діяльності.
Практичне значення одержаних результатів
Результати дослідження можуть використовуватися для прогнозування майбутніх змін у сфері особистості під впливом інформатизації та інтернетизації, та вирішення деяких сучасних проблем при переході до нової системи освіти, що є дуже актуальним на даному етапі розвитку України.
Також дані, отримані під час проведення дослідження можна використовувати як матеріали для написання курсових, дипломних, дисертаційних робіт, для написання програми курсу “Філософія” для студентів фізико-математичного факультету з огляду на кваліфікаційну специфіку зазначеного контингенту.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на методологічних, теоретичних семінарах, засіданнях кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного університету ім. К.Д. Ушинського (м. Одеса), а також знайшли відображення в доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях: “Теоретико-методологічні проблеми дослідження психології особистості: досвід минулого – погляд у майбутнє” (м. Одеса, вересень 2004 р.), “Науковий потенціал світу 2004” (м. Дніпропетровськ, листопад 2004 р.), “Нові інформаційні технології в навчальному процесі” (м. Одеса, липень 2005 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в 6 публікаціях (загальним обсягом 2,5 друкованих аркуші), 4 з яких є опублікованими у фахових виданнях ВАК України з філософії, інштучного інтелекту 2 є опублікованими у фахових виданнях ВАК України з психології та педагогіки.
Структура дисертації та її обсяг. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження – 162 сторінка. Список використаних джерел – 270 найменувань, серед яких 23 іноземних джерела, та нараховує 20 сторінок.
РОЗДІЛ I
Інформатизація як один із засобів і умов освіти особистості
1.1. Кібернетизація як найважливіший аспект інформатизації освіти
Винахід у 20 столітті пристроїв для автоматизованої обробки, збереження, передачі й видачі інформації, мало величезні наслідки. З одного боку, з інформатизацією зв'язувалися надії на рішення багатьох, якщо не всіх, глобальних проблем, а, з іншого боку - у ній бачили джерело великих проблем. Безсумнівно, однак, те, що вигляд людства під впливом комп'ютерів істотно змінився (а в яку сторону — питання дискусійний), оскільки змінилося відношення людей до обробки інформації, до її якості, збільшився доступ до інформації й ін.
Винахід швидкодіючих пристроїв, що вирішують складні задачі обчислювального характеру (саме цим обмежувалися функції перших поколінь ЕОМ – електронних обчислювальних машин) поставив людину перед тим фактом, що практично будь-який клас задач, підвладних людині, допускає автоматне рішення. Саме це змусило людину по-новому осмислити безліч філософських проблем, головна з яких — місце людини у світі. У свій час розуміння того, що людський організм із фізичної точки зору являє собою термодинамічну систему і, отже, підкоряється другому закону термодинаміки, змусило людини по-новому усвідомити себе. У наш час відбувається подібне переусвідомлення людиною себе як кібернетичної системи.
Кібернетика як перспективна область наукового пізнання залучає до себе все більше уваги філософів. Положення й висновки кібернетики включаються в їх області знання, що у значній мірі визначають розвиток сучасної теорії пізнання. Як справедливо відзначає Шеннон [29], кібернетика, досягнення якої має величезне значення для дослідження пізнавального процесу, по своїй сутності і змісту повинна входити в теорію пізнання.
Дослідження методологічного і гносеологічного аспектів кібернетики сприяє рішенню багатьох філософських проблем. У їхньому числі – проблеми діалектичного розуміння простого і складного, кількості і якості, необхідності і випадковості, можливості і дійсності, переривчастості і безперервності, частині і цілого. Для розвитку математики і кібернетики важливе значення має застосування до матеріалу цих наук ряду фундаментальних філософських принципів і понять, застосування, що обов'язково враховує специфіку відповідних областей наукового знання. Серед цих принципів і понять варто особливо виділити положення відображення, принцип матеріальної єдності світу конкретного й абстрактного, кількості і якості, формального і змістовного підходу до пізнання й ін.
На сьогоднішній день філософська думка досягла визначених результатів в аналізі аспектів і теоретико-пізнавальної ролі кібернетики. Було показано, як багатообіцяючим у філософському плані є розгляд у світлі кібернетики таких питань і понять, як природа інформації, мета і цілеспрямованість, співвідношення детермінізму і теології, співвідношення дискретного і безупинного, детерміністського і ймовірностного підходу до науки [203, 204].
Одна з традиційних проблем, зв'язаних з появою всякої нової техніки, зв'язана з поступовим відходом на задній план ведучої ролі людини в окремих видах діяльності. Але якщо раніш кожна нова машина мала лише свою вузьку область застосування (велика частина машин просто заміняла важку фізичну працю), то кібернетика відразу заявила, що немає такої області діяльності, що не могла б бути доручена кібернетичним пристроям. Першими ж застосуваннями ЕОМ стали зазіхання на традиційно людську область інтелектуальної праці. Тому за ейфорією з приводу очікуваного злету економічної ефективності пішли похмурі прогнози про, можливе повне, витиснення людини машиною. Людство зіштовхнулося з новою силою, ними же самими викликаної до життя, що у майбутньому може в усьому зрівнятися з людиною і навіть перевершити його, і назва в цієї сили – інформатизація.
Під інформатизацією ми будемо розуміти процес передачі інформації за допомогою визначених технічних пристроїв (комп'ютерів, радіо, телебачення, телефон і т.п.).
У рамках дисертаційної роботи, під технічними пристроями ми будемо розглядати комп'ютери і мобільні телефони, тому що, на нашу думку, саме вони відіграють ключову роль в утворенні, оскільки дуже поширені комп'ютерні і мобільні іграшки, пересилання повідомлень, зображень, електронна пошта, конференції і т.д. Саме тому перераховані електронні пристрої, і не тільки, вони суттєвим чином впливають на розвиток людини.
Для передачі інформації, необхідно установити зв'язок між людиною і потоком інформації. Цю задачу поклала на себе кібернетика – наука про закономірності процесів керування і їхніх зв'язків, а також наука про сприйняття, переробку, передачу, збереженні, відтворенні і використанні інформації [46].
Одним з технічних пристроїв створених кібернетикою – є комп'ютер. Як видно зі схеми 1.1 “Кібернетизація сприйняття” (див. додаток схема 1.1), комп'ютер дає людині можливість сприймати 4 види інформації: текстову, графічну, звукову і відео; при цьому виявляються задіяні тільки 2 органи сприйняття людини: слух і зір.
Виходячи з вищеописаного можна зробити висновок, що комп'ютер обмежує людину в можливостях системи «людина-машина». Пріоритетність комп'ютера виступає у швидкості обробки інформації і роботи з нею, але він обмежує сприйняття людиною інформації через вплив тільки на 2 органи сприйняття.
Але ці обмеження не стали завершальним етапом у розвитку комп'ютерної техніки, а навпаки, тільки дали новий стрибок для розвитку науки і техніки. Учені задалися питанням, чи зможуть вони створити техніку, що підключить інштучного інтелекту 3 системи органів почуттів. І їм це вдалось. Нову галузь науки, що вивчає органи почуттів із метою створення технічних пристроїв, назвали біонікою [4].
Таким чином, тільки задалися метою створення технічних пристроїв, здатних не просто допомогти людині в полегшенні процесу інтелектуальної і творчої діяльності, але і замінити його, як виникають кібернетика і слідом за нею біоніка.
Одже кібернетика – це галузь науки, яка створює технічні пристрої з метою полегшення людського буття.
Кібернетика відкрила світу новий, кібернетичний, світ, відмінний від світу людини, зі своїми законами і правилами, що одержало назву кіберпростору. Він являє собою ментальну карту інформаційних ландшафтів у пам'яті комп'ютера в сполученні з програмним забезпеченням.
Біоніка ж, ефективно використовувавши плоди кібернетики породив так названу «віртуальну реальність». Тут необхідно уточнити, що сам термін «віртуальна реальність» - філософський, був запропонований Фомою Аквінським і позначав реальність, створювану нашими думками, а сам термін «віртуал» прямує ще до Платона і позначає світ думок, образів, ідей. Тому, щоб бути коректними, було запропоновано назвати дану систему: «комп'ютерний ефект - «віртуальна реальність», скорочено ВР, схема 1.2 “Біонізація кібернетичного сприйняття” (див. додаток схема 1.2).
Функціональні можливості комп'ютерної Віртуальної Реальності:
- Функції комп'ютера здатні кардинально мінятися в залежності від удосконалювання програмного забезпечення.
- Віртуальна Реальність – оптимізований, більш «природний» для можливостей людини спосіб орієнтації у світі електронної інформації, створений на основі дружнього, функціонально-інтерактивного інтерфейсу.
- Операції з компонентами ВР потенційно цілком ідентичні операціям з реальними інструментами і предметами.
- Робота в середовищі ВР супроводжується ефектом легкості, швидкості, носить акцентовано ігровий характер.
У результаті взаємодії людини і машини (комп'ютера) – виникає відчуття єдності машини з користувачем, переміщаючи останнього у віртуальний світ: вплив віртуальних об'єктів сприймається людиною аналогічно «звичайної» реальності.
Філософське поняття – віртуальна реальність показує співвіднесення 3-х просторів людини: світу мислимого, світу видимого (макросвіту) і світу об'єктивного (макро- і мікросвіту). Комп'ютерний же ефект «Віртуальна реальність» - є ні що інше як деяка подоба філософського уявлення, однак він доступний безлічі інших людей і є більш обмеженим у своїх можливостях.
Найважливішим аспектом проблеми взаємодії системи «людина-машина» стала проблема штучного інтелекту (штучного інтелекту), що робить спроби дати повне представлення повсякденної віртуальної реальності.
Інтелект (від лат. intellectus – розуміння, пізнання) — здатність до пізнання і до застосування пізнань у рішенні задач.
З погляду кібернетики, інтелект (кібернетичний інтелект) являє собою здатність технічних пристроїв за рахунок програмного забезпечення поповнювати базу даних (база знань) і уміння, використовуючи базу даних, вирішувати задачі різного рівня.
Основна область практичного застосування штучного інтелекту – створення комп'ютерних експертних систем.
Відповідно до думки И.И. Глушкова [56], під штучним інтелектом варто розуміти «штучну систему, що імітує рішення людиною складних задач у процесі його життєдіяльності».
Для розуміння суті проблеми ми пропонуємо ввести інше визначення штучного інтелекту:
Штучний інтелект – це сукупність програм і баз даних, що дозволяють технічному пристрою здійснювати процес збору інформації і рішення задач без утручання людини.
Крім того, варто розрізняти локальний, чи одиничний, і глобальний, чи міжнародний, штучний інтелект.
Локальний чи одиничний штучний інтелект – накопичувальна й аналізаторська здатність програмного забезпечення одного технічного пристрою.
Глобальний штучний інтелект чи штучний інтелект глобальної мережі – сумарна накопичувальна й аналізаторська здатність технічних пристроїв, що одночасно знаходяться в мережі.
Існують три шляхи моделювання інтелекту: біонічний, евристичний і еволюційний. У залежності від використаних засобів можна виділити три фази в дослідженнях.
Перша фаза – створення пристроїв, що виконують велике число логічних операцій з високою швидкодією.
Друга фаза включає розробку проблемно-орієнтованих мов для використання на устаткуванні, створеному в перштучного інтелектуй фазі.
Третя фаза найбільш виражена в еволюційному моделюванні. У ході розвитку цієї фази відпадає необхідність у точному формулюванні постановки задачі, тобто задачу можна сформулювати в термінах мети і припустимих витрат, а метод рішення буде знайдений самостійно по цим двох параметрах.
Роботи зі штучного інтелекту багато в чому тісно зв'язані з філософською проблемою кібернетичного моделювання. Останнє нерідко розглядають як побудова точної копії людського мозку. Такий підхід можна назвати "неокібернетичним". Які ж риси кібернетичного методу мислення, які питання вносить кібернетика в людське пізнання? У своїй "Історії західної філософії" Б. Рассел порушує питання про фактори, що дозволили європейцям створити тип культури, у якому ведуче місце зайняла наука. Причину цього Рассел убачає, як він виражається, у двох великих інтелектуальних винаходах: винахід дедуктивного методу древніми греками (Евклід) і винахід експериментального методу в епоху Відродження (Галілей).
Саме ці два інтелектуальних винаходи – дедуктивний метод (а тим самим математика) і експеримент – дозволили створити класичну науку. До цих двох основних інтелектуальних знаряддям сучасний розвиток пізнання додає третє – математичну модель і математичне моделювання. З'єднання дедуктивних побудов математики з даними, добутими експериментальним методом, створює природознавство, у центрі якого стоїть поняття наукового закону.
Фахівці в області кібернетики відразу ж указали на принципову можливість як завгодно повного і точного моделювання свідомості, як індивідуального, так і суспільного, за допомогою технічних засобів. Справді, мозок людини складається з кінцевого (нехай і великого) числа нейронів. Розманітість інформаційних функцій, виконуваних одним нейроном, мабуть, звичайна. Отже, кінцева сукупність технічних засобів здатна моделювати всі інформаційні процеси, що відбуваються в окремому мозку. У середині 90-х років уже вирішена проблема моделювання нейронних систем, що знаходяться на рівні нервової системи молюска (порядку 100 тис. нейронів) [6]. Такі системи вже здатні до самонавчання, до утворення умовних рефлексів і навіть до найпростішого «умовиводам», заснованим на виявленні аналогій.
Ще більштучного інтелекту перспективи відкриваються, якщо відмовитися від простого копіювання людської свідомості, а створити свідомість, не схожу на нашу. Живучі у віртуальному світі віртуальні істоти з іншою практикою, у корені відмінною організацією «суспільства», з «нелюдською» логікою, філософією і мистецтвом — усе це реальність вже сьогодні, темпи розвитку техніки (і всі зростаюча небезпека глобальних техногенних катастроф) змушують задуматися про проблеми взаємодії людства зі створеної ним самим нової цивілізації. Тут на перший план виходять не технічні, а морально-етичні проблеми.
На думку багатьох видатних фахівців, зокрема, академіка В.М. Глушкова [55], драматичних форм суперництва природного і штучного інтелекту можна уникнути, якщо при розробці засобів штучного інтелекту строго дотримувати принципу підпорядкованості машини людині. З чисто технічної точки зору, машинний інтелект цілком може ввійти в конфлікт зі своїми творцями, але тільки якщо в нього закладена така здатність. Замість цього потрібно створювати інструмент, що не заміняє людину, але й, доповнюючи його, що виконує лише другорядні функції з дорученням людини і звільняючий його тим самим від рутинної роботи для творчої праці. Таким чином, штучний інтелект за В. М. Глушковим — це з'єднання активного, цілеполагаючого розуму людини з пасивною, виконуючою машиною. Без людського компонента система неповна і не може (не повинна) самостійно функціонувати.
Доречно відзначити, що людський інтелект виступає, значною мірою не природним, а соціальним утворенням, тому що формується в результаті людської діяльності й у цьому відношенні може бути названий штучним. Кібернетика і біоніка – це дві фундаментальні науки, що показують нам, що інтелектуальні машини є продовженням людини, тобто їх можна назвати «штучною людиною». Принаймні, початкову структуру і початковий запас знань, а також первісний курс навчання вони одержать від людини. Виходячи з функціональних можливостей кібернетичних систем, видно, що вони кардинально змінюють будь-які області, у яких їх застосовують, зокрема, освітню сферу у всіх її аспектах.
Для розгляду особливостей впливу кібернетичних систем на розвиток особистості, необхідно провести філософський аналіз цих систем з урахуванням інформаційних законів і системного підходу.
Усі матеріальні системи можна розглядати як перетворювачі інформації, що працюють зі своїми власними кодами. Саме такий підхід був розвитий у роботах Н.М. Амосова [3]. Так, на атомному рівні код складається з елементарних часток, на молекулярному — з атомів, головним же кодом соціального рівня є мова. У зв'язку з цим Н.М. Амосовим ставилася проблема взаємини вищих і нижчих кодів. Велика білкова молекула може одержувати інформацію, передану нижчими кодами — елементарними частками й окремими атомами. Але вищий код для неї — молекулярний. Якщо на нього подіяти, скажімо, словом, то вона «не зрозуміє», тому що її якість, її структура не в змозі сприймати цей занадто високий код.
У складній системі Н.М. Амосов виділяє поверхову структуру обробки інформації. На кожному поверсі функціонує свого роду транслятор, що сприймає код нижчого поверху і виробляє код більш високий. При просуванні нагору інформація убуває кількісно (тому що на кожнім поверсі відбувається абстрагування, відсікання безлічі несуттєвих деталей, що є присутнім у нижчому коді), але переходить у більш високу якість. Наприклад, код молекул занадто низок для людини. Вплив окремої молекули не може нами безпосередньо сприйматися. Завдяки квазіперіодичному руху безлічі молекул повітря, проходячи кілька поверхів обробки, сприймається нами як звук, потім — як слово, а на верхньому поверсі переходить у поняття. Абстрагування в цьому випадку полягає, наприклад, у тім, що при виділенні слова зі звуку для нас несуттєвим стає тембр голосу, що говорить, а при переході до понять ми відволікаємося від окремих слів.
Вищий код може бути розкладений на знаки нижчого коду, тому що кожен знак вищого коду є результатом з'єднання певним чином у просторі чи в часі деякого числа нижчих знаків. Але не слід заміняти вищий код нижчим, тому що перехід від нижчого коду до вищого є якісний стрибок. Ця обставина подібна з навчанням діалектики про зв'язок форм руху чи матерії про структурні рівні матерії, у якому говориться, про те, що об'єкти (коди) можуть переходити з одного положення (субстрату) в інший, але не можуть змінитися. Їх положення – свого роду «горизонтальна» стратифікація, при якому коди можуть переходити по носіях, але не можуть перейти на інштучного інтелектуй, більш високий рівень, при цьому під переходом розуміється «вертикальна» стратифікація.
Зупинимося на характеристиці процесів регулювання і керування в кібернетичних системах (як живих, так і технічних). Загальною рисою всіх кібернетичних систем є те, що протягом усього періоду існування вони захищають самі себе від зовнішніх збурювань [4]. До цієї захисної функції може бути так чи інакше зведений великий спектр більш приватних функцій. Покажемо, що основу і сутність даної функції складають інформаційно-відбивні процеси.
Під збурюванням розуміють вплив на систему, що прагне перевести її з одного стану в інший. Збурювання можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми, зв'язаними з порушенням функціонування якого-небудь органа усередині системи. Оскільки стан системи характеризується інформаційним змістом (= розманітністю), та дія збурювання є зміна розманітності системи. Очевидно, не всяка зміна стану системи сумісна з її існуванням. Так, при впливі системи «кішка» на систему «миша» остання знищується (утрачає свою колишню якість). Таким чином, існування системи можливо лише у визначеному діапазоні зміни її станів.
Якщо під впливом визначених збурювань система залишається в межах припустимих станів (зберігає свою якісну визначеність), говорять, що вона стійка стосовно даного типу збурювань. Стійкість системи може бути досягнута двома шляхами: по-перше, якщо на шляху розманітності збурювань ставиться пасивна перешкода, по-друге, якщо можливий активний захист від нього.
Перший спосіб захисту застосовується, в основному, порівняно примітивними тваринами. Прикладами можуть служити всілякі раковини і панцири. Однак основним способом збереження стійкості кібернетичних систем є активний захист, що складається в тім, що між джерелом збурювань і системою ставиться регулятор. Основна функція регулятора — у відповідь на розмаїтість збурювань виробляти контррізноманітність дій, що компенсують.
Процеси, що відбуваються у всіх типах регуляторів, підкоряються фундаментальному закону, названому законом необхідної розманітності (чи гомеостаз). Суть його полягає в наступному. Для того щоб відповідна реакція регулятора була адекватна збурюванню, необхідно, щоб регулятор спочатку сприйняв, відбив збурювання, вичленував істотну інформацію про нього. А це означає, що інформаційна ємність (= розманітність станів) регулятора повинна бути не менше, ніж розманітність збурювань.
У процесі еволюції живих істот перевагу одержали не «панцири», а «мозки». Удосконалювання технічних пристроїв також ішло по лінії від пасивного до активного захисту. Найбільш загальним механізмом активного захисту є керування за принципом зворотного зв'язку. Збурювання — це, по більшій частині, непередбачені, випадкові процеси. Система, як правило, «довідається» про збурювання лише після того, як піддасться його дії і виявиться переведеною в інший стан, відмінне від запланованого. Розходження між заданим і дійсним станом (між метою і результатом) виявляється сигналом для приведення в дію регулятора. Ціль регулювання полягає в тім, щоб зменшувати дане розходження (негативний зворотний зв'язок).
Розглянемо узагальнену схему системи зі зворотним зв'язком (див. мал. 1.1).
М
ал. 1.1. Узагальнена схема системи зі зворотним зв'язком
Стрільцями показані напрямки передачі інформації. Система одержує інформацію про зовнішній світ (M) і обробляє її, після чого впливає на зовнішній світ, передає йому частину інформації (N). Відомо, що тільки така структура дозволяє зберігати і накопичувати інформацію. У ряді випадків кількість інформації, укладеної у системі, буде збільшуватися не безпосередньо в результаті зовнішнього впливу на систему, а в результаті взаємодії потоків інформації усередині самої системи. А саме, що проходить крізь систему потік M-A-B-N взаємодіє з внутрішнім потоком B-C-D-A таким чином, що загальна кількість інформації збільшується.
Інформація, що циркулює по замкнутому контурі A-B-C-D-A, називається зв'язаною інформацією, і може вважатися частиною структури системи. Це стійкі знання системи про зовнішній світ, ті знання, що постійно потрібні для підтримки функціонування системи. Саме нагромадження зв'язаної інформації протистоїть природному процесу зростання ентропії й обумовлює прогресивний розвиток системи, тобто закономірне ускладнення її структури, підвищення рівня організації.
Як видно зі схеми, зв'язана інформація може накопичуватися в результаті переробки вільної інформації, тобто тієї інформації, який система обмінюється із зовнішнім світом (M-A-B-N).
Системи, здатні обмінюватися інформацією із зовнішнім світом, подібно показаної на (мал. 1.1), називаються відкритими. Системи можна класифікувати по їхній здатності до взаємодії і здатності використовувати інформацію (табл. 1.1).
Як відомо, кібернетика створювалася для керування за допомогою технічних систем.
Ціль керування в кібернетичних системах можна розділити на три типи: самозбереження (гомеостаз), саморозвиток (гомеорез) і самовідтворення. Ці типи керування зв'язані з різними класами розманітності і з різними видами генетичної тотожності.
Таблиця 1.1.