Випуск 2
| Вид материала | Документы |
- Випуск 2 /2007 2011/ бібліографічний покажчик до 90-річчя одеу інформаційно-бібліографічний, 4024.91kb.
- Коза-диск «Шаблони документів закладу освіти» Випуск 2010. 3: Охорона праці, 55.04kb.
- Якушик В. Концептуальні та інституційні аспекти проблеми національного порозуміння, 235.18kb.
- Експрес-випуск, 73.49kb.
- Експрес-випуск, 51.75kb.
- Експрес-випуск, 197.33kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 5484.8kb.
- Випуск 3, 269.37kb.
- Реєстрації випуску сертифікатів фонду операцій з нерухомістю, що випускаються в бездокументарній, 189.93kb.
- Список литературы Александров И. А., Половян А. В., Тарасова М. Ю. Классификация объектов, 13.44kb.
Кам`янська районна державна адміністрація
Кам`янська районна та міська ради
Відділи освіти та культури райдержадміністрації
Кам`янський державний історико-культурний заповідник
Кам`янська районна громадська організація „Спілка краєзнавців”
ВИПУСК 2
НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ
(Матеріали другої науково-краєзнавчої
конференції присвяченої 60-річчю Великої Перемоги в
Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.)
КАМ`ЯНКА
2005
До уваги авторів!
При підготовці статей необхідно дотримуватися таких вимог:
І Статті повинні мати обсяг не більше 5 сторінок. Мова - українська.
2. Підготовленні статті попередньо розглядаються на засіданні наукової ради Кам’янського державного історико-культурного заповідника, яка рекомендує (або не рекомендує) їх до друку.
3. До друку рукописи статей подаються в одному примірнику в електронному і роздрукованому варіантах.
4. Електронний варіант повинен відповідати таким вимогам:
Формат аркуша паперу - А4, орієнтація - книжна.
Поля: ліве - 3,5 см; праве -1; верхнє, нижнє -2 см.
Стаття подається у одній колонці (Місгosoft Word).
Шрифт – Times New Roman Cyr.
Розмір шрифту -12.
Інтервал - одинарний.
Назва статті друкується по центру сторінки, під нею зліва - ім'я і прізвище автора та назва навчального закладу.
Малюнки та фотографії подаються у вигляді окремих файлів у
фоматі ТІFF або ВМР з поданням Їх назв на ярлику дискети, що вміщує комп’ютерний варіант статті.
Тволиця та її номер розташовується праворуч (друкується жирним шрифтом), а її заголовок - по центру (жирним шрифтом);
Посилання на джерела в тексті даються у квадратних дужках, Перша цифра вказує номер за переліком посилань, що даються згідно порядку їх появи в тексті. Номер посилання на одне й те саме джерело дублюється. Після коми дається друга цифра, яка відповідає номеру сторінки, Перелік посилань має назву «Література» і наводиться в кінці статті через один інтервал після статті («Література»).
В разі відступу від зазначених вимог рукописи не приймаються до розгляду.
Шановні учасники другої районної науково-краєзнавчої конференції !
Щиро вітаю всіх з травневими святами, бажаю Вам щастя злагоди та миру. Висловлюю велику подяку як організаторам так і учасникам конференції, за те, що не байдужі до історії рідного краю, сподіваюсь, що спільними зусиллями ми з Вами збережемо і доповнимо добрими вчинками, здобутками наших дідів та прадідів.
Добре, що краєзнавством займаються не тільки науковці, а й усі не байдужі до цієї проблематики, тож бажаю Вам плідної праці та доброго настрою, натхнення у здійсненні творчих задумів, миру і злагоди!
Народного депутата України
Тимошенка В.А.
Шановні учасники конференції !
Важливо відмітити, що це вже друга науково-краєзнавча конференція, підростаючого покоління, ветеранів Великої Вітчизняної війни, науковців, вчителів, краєзнавців в нашому районі.
Роль краєзнавства - велика, тому, що саме воно сприяє відродженню духовності, історичної пам`яті, формування у молоді любові до свого краю, національного патріотизму, відповідальності за збереження історико-культурної надбання.
Для всіх нас війна – вічно у живій незгасній пам`яті. Адже пам`ять – частина духовного життя народу, його найсвятіша істина. Той хто пам`ятає, завжди сильніший, бо озброєний досвідом минулого, досвідом боротьби і подолання труднощів, самозречення і відданості, мужності і непокори.
Відродження пам`яті народу – одне з ключових завдань національної безпеки держави, відстоювання інтересів України у світовому суспільстві. На сьогодні все робиться, щоб нарешті покінчити з існуючим дрімучим безпам`ятством, показати світовій спільноті ратні подвиги і втрати Українства, покладені на вівтар Перемоги.
Є пропозиція всіх, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни та помер в мирний час вшанувати їх пам’ять ХВИЛИНОЮ мовчання
Робота, що проводиться учнями по догляду за пам’ятниками загиблим воїнам, пошукова робота по виявленню могил невідомих солдатів, а також волонтерський рух – по наданню допомоги одиноким, інвалідам та іншим нужденним, має свої позитивні результати в вихованні підростаючого покоління.
Всім учасникам конференції бажаю міцного здоров’я і щастя, успіхів у Вашій нелегкій дослідницькій справі, натхнення Вам, нових знахідок та відкритів.
Голова районної державної адміністрації
Крамаренко І.М.
МЕЛЬНИЧЕНКО В.М.
канд. істор. наук, доцент Черкаського
національного університету ім. Богдана
Хмельницького, голова облорганіхації
Всеукраїнської спілки краєзнавців
ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА І ДОСЛІДЖЕННЯ КРАЄЗНАВЦІВ
Мине зовсім небагато часу і ми урочисто будемо відзначати 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. В історичній пам’яті ця війна закарбувалася як подія, що розділила життя на довоєнний, воєнний і повоєнний періоди, кожен з яких сприймається як окрема епоха. Та особливим поєднанням трагізму, мужності і героїзму вирізняється саме воєнна доба.
Вперше в історії людства збройний конфлікт набув тотального характеру, втягнувши у свій вир усі сфери господарського і суспільного життя, кожну родину і кожну людину, незважаючи на її вік, стать і соціальний стан. Особливо жорстокою війна була для народу України, яка стала одним з вирішальних театрів бойових дій на суші, в небі і на морі. Її територією двічі прокотилися смертоносні фронтові вали.
Нацистська верхівка третього рейху відводила Україні роль невичерпного постачальника сільськогосподарської продукції, енергоносіїв, сировини та людських ресурсів. Плани колонізації та онімечення відводили українцям незавидну роль безправних рабів. А зайві “роти” і “неповноцінні” з расової точки зору етноси прирікалися на цілеспрямоване фізичне винищення. Ці та інші наміри керівництва фашистської Німеччини щодо українського та інших слов’янських народів сформувалися ще на початку 30-х років з приходом Гітлера до влади. Документи засвідчують, що вже тоді, задовго до 1941 року, “похід на схід” і напад на Радянський Союз був стратегічно невідворотним.
І абсолютно безпідставними є твердження деяких псевдоісториків на кшалт Віктора Резуна про вимушений, превентивний характер війни Німеччини проти Радянського Союзу. Немає жодного офіційного документа німецької сторони про підготовку нападу СРСР на Німеччину. Так само як немає й жодного радянського документа такого змісту.
Після окупації Польщі, Франції, Бельгії, Голландії та інших європейських країн фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Агресор з перших днів війни з несамовитою впертістю рвався вглиб країни, кинувши дише на південно-західному напрямі ударні сили групи “Південь” – 1-шу танкову, 6-ту і 17-ту польові армії та майже всі літаки 4-го повітряного флоту. Їм протистояли війська Київського та Одеського воєнних округів, розгорнутих у Південно-Західний та Південний фронти.
Співвідношення у бойовій техніці було на користь радянських військ. Однак переважно застарілі зразки бойової техніки, а також прорахунки в організації стратегічної оборони завадили реалізувати цю перевагу.
Болісні поразки щоразу повертають нас до причин, які їх викликали. Переважаючи за кількісними показниками (особового складу, танків та літаків) усі європейські армії, радянські збройні сили водночас виявилися неготовими відразу зламати несприятливий розвиток подій. Давалися взнаки непоправні втрати, завдані “чистками” 30-х років, повільне запровадження новітніх видів зброї і бойової техніки, хиби воєнної доктрини, зовнішньополітичні прорахунки.
Як наслідок – відступ по всьому фронту, оточення і полон цілих частин і з’єднань, величезні втрати особового складу, техніки, зброї, боєприпасів. Та, незважаючи на вкрай несприятливі умови, бійці та командири Червоної Армії ціною надлюдських зусиль і масового героїзму зуміли зупинити агресора, зірвавши його плани “блискавичної війни”.
Подолавши розгубленість перших днів, керівництво держави зуміло організувати оборону, перевести економіку і все життя на військові рейки, евакуювати вглиб країни матеріальні цінності і людей. Суспільство стало жити під гаслом “Все – для фронту, все – для перемоги!” Могутній мобілізаційний потенціал доповнювався прагненням переважаючої частини населення взяти участь у відсічі ворогу.
Багатотисячні черги добровольців, які записувалися до діючої армії, народного ополчення, винищувальних батальонів, самовіддана праця цивільного населення на спорудженні оборонних укріплень, трудовий ентузіазм селян, робітників та службовців, внески до фонду оборони – все це є незаперечним виявом патріотичного піднесення радянських людей, їх щирого бажання допомогти державі у час тяжких випробувань.
І нині вражає здатність цих людей до самопожертви в ім’я перемоги над коричневою чумою. Звісно, були й ті, що хотіли пересидіти війну в тихому закутку, а то й свідомо перейти на бік окупантів. Та не вони визначали загальний настрій народу, що прийняв виклик і вступив у боротьбу з ворогом усього людства. Це усвідомлення власної місії, масштаби війни та її характер цілком точно відбиває сповнене глибокого внутрішнього змісту її означення – “Велика Вітчизняна”, тобто всенародна, справедлива і визвольна.
Інколи можна почути: мовляв, і мобілізації здійснювалися з порушенням вікового цензу і до інших оборонних акцій влада залучала людей здебільшого примусовими засобами. На війні без примусових заходів не обійтися, але не слід скидати з рахунку й ту обставину, що понад 200 тис. з 2 млн. мобілізованих до армії громадян республіки були добровольцями, а мільйони працівників радянського тилу не за страх, а за совість "кували" перемогу в цехах заводів і на полях.
Спільними зусиллями армії і тилу вдалося досягти зламу у війні. Вже восени 1941 р. звиклі до легких перемог на Західному фронті генерали вермахту визнавали, такого противника як Червона Армія вони ще не зустрічали, а досягнені успіхи далися ціною втрат 70 % кадрового і 90 % літаків, танків і артилерії.
Та ворог все ще був сильний. Захопивши значну територію європейської частини Радянського Союзу, в тому числі майже всю Україну, гітлерівці та їх союзники встановили тут наджорстокий режим. Геноцид щодо цивільного населення і радянських військовополонених доповнювався пограбуванням матеріальних, історико-культурних цінностей, духовних надбань нашого народу. 2,4 млн. наших співвітчизників довелося скуштувати гіркого хліба “остарбайтерів”, а багато так і не повернулися з чужини, остаточно втратили зв’язок з рідними, зазнали каліцтв.
Окупанти карали за найменший непослух і порушення встановлених приписів. “Новий порядок” став узаконеним правом займанців визискувати й нищити безборонне населення. Обезлюднення великих міст внаслідок голоду, холоду і хвороб, відсутності елементарних умов життя, медичного і комунального обслуговування, доповнювалися гнітючою картиною загальної руйнації і запустіння. Безсоромним обманом виявилася обіцянка передати селянам землю.
Однак окупаційна адміністрація жодного дня не почувалася безроздільним господарем становища. У тилу німецьких військ розгортався антифашистський Рух опору. Патріоти зривали поставки на фронт, пускали під укіс військові ешелони, перешкоджали вивезенню сільськогосппродукції і сировини, радянських людей до Німеччини, всіляко підтримували віру людей в повернення Червоної Армії та вигнання загарбників, виконували завдання військового командування.
Тим часом перебіг подій перейшов у іншу фазу. Новостворений військово-промисловий комплекс у східних районах Радянського Союзу, до якого влилося обладнання 550 евакуйованих індустріальних об’єктів, став давати фронту нову техніку й необхідну кількість боєприпасів. Унікальне за масштабами переміщення промислової бази та її відтворення на нових місцях і на якісно вищому технологічному рівні, завдяки самовідданій праці мільйонів інженерів, техніків, робітників, дозволило компенсувати втрачені виробничі потужності і перевершити військово-економічний потенціал Німеччини, союзних і поневолених нею країн. Це стало одним з вирішальних чинників перелому у війні.
З великою віддачею працювали на оборону наукові установи України, очолювані всесвітньо відомими вченими Є.О.Патоном, О.О.Богомольцем, О.В.Палладіним, В.П.Філатовим, М.Д.Стражеско. В діючій армії воювали українські письменники В.Сосюра, А.Малишко, І.Ле, Л.Первомайський та інші.
Оборонно-патріотична діяльність української інтелігенції сприяла зміцненню бойового духу радянських бійців, розгортанню масових рухів серед населення республіки, спрямованих на зміцнення обороноздатності країни. Кошти і матеріальні цінності, зібрані до фонду оборони у 1942 році і вже в ході визволення України, дозволили збудувати кілька танкових колон і авіаційних ескадрилій.
Після Курської битви було визволено Харків і бойові дії перемістилися на територію Української РСР. Навальний наступ радянських військ на Лівобережжі дістав логічне продовження у штурмі так званого “Східного валу” – лінії оборони по Дніпру, яку у німецькому Генштабі вважали нездоланною.
Впродовж 1943 – 1944 рр. на території України відбулися 1 оборонна, 11 стратегічних і 23 фронтових наступальних операцій, у яких з обох сторін були задіяні мільйони солдатів та офіцерів, величезна кількість техніки. У визволенні території України було задіяно війська 6 фронтів – 1, 2, 3, 4-го Українських, 1 та 2-го Білоруських, Чорноморський флот, три військових флотилії, кілька авіаційних армій. Значну допомогу регулярним військам надали “народні месники”. Партизанські з’єднання під командуванням О.Федорова, С.Ковпака, О.Сабурова та інших влаштували справжню “рейкову війну”, що спричинило дезорганізацію на ворожих комунікаціях, забезпечували переправи через водні артерії, надавали командуванню цінні розвідувальні дані про розташування та кількість ворожих військ і техніки противника, пліч-о-пліч з підрозділами Червоної Армії брали участь у визволенні міст і сіл.
Донбаська, Київська, Корсунь-Шевченківська, Нікопольсько-Криворізька, Львісько-Сандомирська, Яссько-Кишинівська, Східно-Карпатська операції – такий шлях радянських військ, що проліг через всю територію України від райцентру Мілове на сході до станції Лавочне на західних її рубежах. Кожна п’ядь української землі густо полита кров’ю наших воїнів. 3,5 млн. вбитих і поранених червоноармійців – таку ціну заплачено за її визволення.
Просування армії на захід супроводжувалося підвищенням питомої ваги громадян республіки у її лавах. Окремі частини і з’єднання на 50 – 70 % складалися з українців. Міцніла в боях армія, зростала майстерність її полководців, 300 з яких мали українське коріння. Серед них – І.С.Конєв, Р.Я.Малиновський, Ф.І.Толбухін, П.С.Рибалко, К.С.Москаленко, І.Д.Черняховський та багато інших.
Оцінюючи місце і роль українського народу у війні, перш за все слід сказати про його військові зусилля. Близько 7 млн. громадян України одягли червоноармійську уніформу, десятки тисяч були активними учасниками антифашистського Руху опору. 2,5 млн. синів і дочок України за мужність та відвагу, виявлені у боях з агресором, були нагороджені орденами і медалями, понад 2 тис. воїнів удостоєні звання Героя Радянського Союзу, в тому числі 32 – двічі, а Іван Микитович Кожедуб – тричі Героя. Серед двічі Героїв – наші земляки – Іван Данилович Черняховський і Іван Никифорович Степаненко.
У визволенні України від гітлерівських загарбників взяли участь представники 130 національностей. 3755 воїнів отримали звання Героя Радянського Союзу за самовідданість, виявлену у боях за Україну.
За свою свободу український народ заплатив життям кращих своїх синів і дочок. За різними оцінками від 8 до 10 млн. громадян республіки загинули в роки війни, мільйони зазнали каліцтва і невимовних душевних страждань. 27 тисяч пам’ятників та обелісків нагадують про ту війну у всіх куточках України. У братських могилах по всій Європі покояться безіменні воїни, які взяли на себе історичну місію – знищити фашизм назавжди. Справою честі для нинішніх поколінь є встановлення прізвищ усіх полеглих у боях за батьківщину.
Велика Вітчизняна війна 1941 – 1945 рр., як і Друга світова війна в цілому, є не тільки вражаючим своїми масштабами, а й надзвичайно складним, багатоплановим і значною мірою суперечливим явищем. Відповідно – складною і справді невичерпною для сучасних дослідників є й тема війни, в тому числі для історико-краєзнавчих досліджень Черкащини.
Системні дослідження цього періоду історії нашого краю мають традиції, початок яких ми відносимо до 60-х років вже минулого століття. В цей час з’являються перші видання, які носять переважно узагальнюючий характер.
Значний, грунтований на архівних джерелах, фактичний матеріал зосереджено у томі “Черкаська область” з багатотомної серії “Історія міст і сіл України”, що побачив світ у 1972 році. В 70-х роках вийшли друком книги “Партизан Іван Калашник” черкаських авторів Миколи Дашківського та Петра Жука і “Заграва над Тясмином” Григорія Гончара, в яких висвітлюється історія партизанського руху на Черкащині. Цій же темі присвячена видана у 80-х роках книга “Третій десант” Героя Радянського Союзу Олександра Тканка. Перебіг подій Корсунь-Шевченківської операції 1944 року висвітлюється у першому та наступних виданнях книги “Корсунь-Шевченківська битва”.
Цінні біографічні відомості містяться у виданих в 70-х роках перших збірниках про Героїв Радянського Союзу – черкащан і воїнів-визволителів нашого краю.
Помітного піднесення справа дослідження історії Черкащини періоду війни набула з початку 90-х років після проголошення незалежності України і організаційного оформлення краєзнавчого руху в осередки спілки краєзнавців.
Особливо активізувалася ця робота з відкриттям у 1994 році історичного факультету в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, історичні кафедри якого стали центром формування наукових засад в історико-краєзнавчих дослідженнях.
Поштовх у розробці проблем історії Черкащини періоду Великої Вітчизняної війни дала проведена у 1995 році обласна науково-практична конференція до 50-річчя Перемоги. Помітною подією стала проведена у червні 2001 року на базі Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького міжнародна наукова конференція з актуальних проблем історії Великої Вітчизняної війни. У цьому авторитетному науковому форумі за участю вчених України, Росії, Польщі, Білорусії і Японії взяли участь і дослідники історії Черкащини. Безумовно, що такі заходи сприяють професіоналізації історико-краєзнавчих досліджень та взаємозбагаченню громадських і професійних дослідників.
На поєднання наукових і громадських форм дослідницької роботи спрямовувалася і присвячена 60-річчю Перемоги обласна конференція, що відбулася 7 квітня в Черкасах. Зрослий інтерес громадськості до історії війни засвідчує і наша сьогоднішня конференція.
Останнім часом все більше з’являється краєзнавчих видань цієї тематики, в тому числі кам’янських авторів. Так, підсумком багаторічної і невтомної праці педагога і краєзнавця, учасника війни Федора Петровича Людного з Кам’янки стала книга “Дорогами війни”, в якій автор вмістив документально-біографічні нариси про близько 150 наших земляків – учасників Великої Вітчизняної війни. Таке ж спрямування має й книга “Їхній подвиг житиме у віках” дослідника молодшого покоління Олександра Григоровича Шамрая, лауреата обласної краєзнавчої премії імені М.Максимовича. Багато цікавих і повчальних матеріалів про війну міститься у книгах і публікаціях патріарха кам’янського краєзнавства, учасника війни Костя Наумовича Гудзенка. Невтомна і безкорислива дослідницько-пошукова праця цих та інших авторів заслуговує глибокої вдячності. Водночас вона є добрим прикладом для наслідування присутніми і неприсутніми в цьому залі юними краєзнавцями.
Аналізуючи історико-краєзнавчі видання останнього часу, присвячені темі Великої Вітчизняної війни, можна зробити такі висновки.
По-перше, помітно розширились їх тематичні і хронологічні межі. Зокрема, більше уваги приділяється оборонним боям 1941 року і взагалі початковому етапу війни. Змінюються підходи до вивчення місця і ролі особистості в історії війни. Краєзнавчі дослідження все частіше торкаються простої, звичайної і водночас великої людини, яка витримала усі виробування, ставши ключовою дієвою особою війни.
По-друге, дослідницька робота позбавляється пропагандистського пафосу у висвітленні війни, заповнення “білих плям”. Цьому сприяє можливість розкриття будь-яких тем, відкритість архівних документів.
На завершення, я хотів би наголосити на важливості такої роботи як записи спогадів учасників бойових дій, відбудовчих процесів, інших подій, пов’язаних з війною. Таких людей, на жаль, стає все менше і менше.
Спогади очевидців – не тільки безцінне джерело історичної інформації, а й душа окремої людини, зі своїм розумінням і своєю оцінкою оточуючої її дійсності. Такі, збережені і зібрані воєдино матеріали допоможуть донести до нинішніх і прийдешніх поколінь об’єктивне відчуття нашої історії.
ШАМРАЙ О.Г.
заступник голови районної державної адміністрації,
голова районної організації „Спілка краєзнавців”,
лауреат обласної премії ім. М.Максимовича.
Краєзнавчий матеріал про Велику Вітчизняну війну –
головний чинник у вихованні підростаючого покоління.
У Доктрині розвитку освіти України в ХХІ ст. відмічається, що головною метою національного виховання є формування свідомого громадянина, патріота, набуття молодим поколінням соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби й уміння жити у громадянському суспільстві, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.
Використання у військово-патріотичному вихованні учнів шкіл Жаботина, Михайлівки Косар, Тимошівки, школи міста Кам'янки на прикладів подвигу - воїнів визволителів забезпечуєть сприятливі умови для розвитку особистості, виховання підростаючого покоління у дусі вірності заповітам батьків, дідів, і прадідів, українському патріотизму, загальнолюдських цінностей. Не випадково, що згадані навчальні заклади використовують різні підходи, форми та методи військово-патріотичного виховання саме на прикладах старшого покоління, яке пережило роки Великої Вітчизняної війни.
Активно цю роботу проводить відділ освіти з усіма навчально-виховними закладами району у формі уроків-лекцій, уроків – пам`яті, зустрічі „Ті дні - у пам`яті народній”. Протягом березня - квітня 2005 року по школах району проведено 68 зустрічей з ветеранами Великої Вітчизняної війни .
На даний час при загальноосвітніх школах функціонує 2 зареєстровані музеї бойової і трудової слави ( Михайлівська ЗОШ, Телепинська ЗОШ), 5 кімнат бойової слави, 10 куточків. Протягом 2004-2005 років проводилась історико-краєзнавча акція „Збережемо пам`ять про подвиг”, в ході якої проводилась пошукова робота по увічненню пам`яті героїв Великої Вітчизняної війни. Логічним підсумком цієї роботи був проведений районний фестиваль пошукових загонів ,який відбувся 8 квітня на базі районного Будинку творчості дітей та юнацтва. Переможцем фестивалю став - пошуковий загін Кам`янської ЗОШ 1-111ст. №1.
З метою активізації роботи волонтерських загонів відділом освіти розроблені заходи розвитку та підтримки волонтерського руху. В усіх школах району створені волонтерські загони, які надають посильну допомогу по господарству людям похилого віку, ведуть пошукову роботу. Щоб поповнити матеріали про ветеранів, учні складають анкети учасників бойових дій та тих, хто брав участь у партизанських загонах на рідній території. Так пошуковим загоном Вербівської ЗОШ було встановлено ім”я невідомого солдата, який загинув при визволенні села Вербівки. Це Ширяєв Кім Олександрович. Учнями школи встановлено переписку з рідними загиблого, які проживють в Росії [3].
Весь матеріал, що збирається у школах району, групується і використовується в експозиціях музейних кімнат і в навчально-виховному процесі. Прикладом такої роботи є неодноразовий переможець обласних оглядів - музей Михайлівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, в якому зібрані матеріали про ветеранів та учасників війни, уроженців та жителів села, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни, про учасників трудового фронту, партизанів-холодноярців. Тут зберігаються їх окремі особисті речі, фронтові листи. Щороку кімната поповнюється новими експонатами. На основі архівів, матеріалів пошукової роботи написано книгу пам'яті села. Екскурсоводи музейної кімнати допомагають відвідувачам відчути мужність і красу людини, красу і велич її подвигу, праці, життя.
Краєзнавці району не залишають без уваги і ветеранів Великої Вітчизняної війни, збирають матеріали для шкільних музеїв, організовують зустрічі з колишніми воїнами, записують їх спогади. У краєзнавчих дослідженнях останнього часу все помітніше місце посідає невичерпна тема Великої вітчизняної війни і, передусім, вивчення участі в ній наших земляків. І це цілком закономірно, адже долю багатьох кам`янчан обпалила своїм безжалісним вогнем ця найжорстокіша і найкровопролитніша в історії людства війна.
Сьогодні, як ніколи, усім нам , а особливо молоді, потрібна правда і пам’ять про цю війну, про покоління тих людей, які чесно і до кінця виконали свій громадський обов’язок, захищаючи нашу Батьківщину від загарбників, винесли на своїх плечах тягар післявоєнної відбудови, виростили дітей і внуків – громадян незалежної України. Не применшуючи заслуг і слави видатних полководців і організаторів виробництва воєнного часу, погодьмося з тим, що головним героєм Великої Вітчизняної війни була проста, звичайна – і водночас велика – людина, яка витримала усі випробування, ставши ключовою дійовою особою війни.
Саме про таких і щирих душею людей, чия мужність і жертовність в роки війни здебільшого залишалася у тіні відомих історичних постатей і подій, йдеться у книгах учасника бойових дій Коломійця Д.М.[2. 21], краєзнавців, учасників бойових дій Людного Ф.П. та Гудзенка К.Н.[1.24-27]. В Ф.П.Людного в одній із останніх книг “Дорогами війни” зібрані нариси, спогади та біографічні матеріали про життєвий шлях фронтовиків, партизан і підпільників – уродженців Кам’янського та інших районів нашого краю, багатьох з яких, на жаль, уже немає з нами [4. 5].
Краєзнавець, ветеран війни Федір Петрович Людний, зробив все можливе і неможливе, щоб ця книга вийшла напередодні 60-ти річчя Великої Перемоги, при цьому виконавши велику за обсягом дослідництво-пошукову роботу, збираючи і опрацьовуючи матеріали про наших земляків. Безумовно, що його книга з вдячністю буде сприйнята широкою громадськістю, виховуватиме у читачів повагу до власної історії і людей, які є її творцями.
В умовах утвердження державності, історичне краєзнавство - один із важливих елементів сучасної освіти - набуло якісно нового змісту. У навчальних закладах воно стало дієвим засобом громадянського виховання, формування патріотизму і національно-історичної свідомості підростаючого покоління, невичерпним джерелом збагачення учнів знаннями про минуле і сучасне рідного краю. Поглибити і розширити роботу з краєзнавства шляхом гурткової та дослідницької діяльності малої академії наук, в створенні мережі музеїв, кімнат бойової слави в усих школах району.
Залучаючи до такої роботи учнівську молодь, вчителі виховують у дітей почуття гордості за талановитість нашого народу, за цінність його матеріальної та духовної спадщини, яку треба берегти і примножувати сучасним і наступним поколінням.
Сприятливі умови для залучення школярів до краєзнавчої роботи створює те, що у масовій історичній свідомості, в тому числі і юнацтва, спостерігається своєрідний ренесанс народного руху.
Відчуваються зміни у ставленні до історичної долі українського народу в усій громадськості. Тож вчителі та учні відчувають, що нас підтримують всі, хто не байдужий до історії рідного краю, до виховання справжніх патріотів України.
Література:
- Гудзенко К.Н. Там де протікає Тясмин. - Кам`янка., - 2004.,- С.24-27.
- Коломієць Д.М. В бій ішли 20-літні. - Черкаси., -1998., -С. 21.
- Матеріали відділу освіти “Про стан роботи в загальноосвітніх школах району до свіяткування 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні”.
4. Людний Ф.П. Дорогами війни. - Черкаси., -2003., -С. 5.
Ляшко Ю.Ю.
завідуючий Кам”янським історичним
музеєм, старший науковий співробітник
Черкаської обласної археологічної інспекції
Події Другої Світової війни (1939-1945) все більше привертають увагу сучасників в Україні, так І за ІІ межами. На мою думку, причиною цьому було падіння “залізного занавісу” між Заходом і Сходом, а також злам певних стереотипів, сформованих Радянською державною системою. Не зважаючи навіть на те, що впродовж останніх десятиліть цій проблемі приділялось чимало уваги, навіть на високому державному рівні. Однак вся вона зводилась до помпезних святкувань і увіковічення пам”яті. Та проблеми вивчення подій війни, а також окремі “білі плями” залишаються відкритими. В першу чергу це можна віднести до питання кількості втрат як з радянського, так і з німецького боку, замовчування певних подій та фактів і навіть пряма післявоєнна фальсифікація окремих історичних аспектів тощо.
Впродовж повоєнних років радянська адміністративна система розповсюдила гасло “Ніхто не забутий, ніщо не забуте”, однак це було лише найвищою міри популізмом. Достовірно відомо, що на всій території колишнього СРСР, де велись жорстокі бої, досі лишаються не похованими останки бійців і командирів Червоної Армії, яких з різних причин не змогли за всіма людськими почестями поховати.
Це в свою чергу вплинуло на те, що радянська історіографія і навіть дані військових архівів не завжди достовірно, а іноді із певним наміром давали неправдиву інформацію відносно тих чи інших подій і фактів. Це саме можна віднести і до німецької сторони. Наприклад, в боях Корсунь-Шевченківської наступальної операції 1944 року, за даними радянських оперативних зведень, війська Вермахту втратили 55 тисяч убитих солдатів, офіцерів. За даними німецьких архівів, в Корсунь-Шевченківській операції німецькі війська втратили, за різними даними, від 20 до 30 тисяч.
Склалося так, що впродовж досить тривалого часу історія Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років вивчалася лише за архівними матеріалами та спогадами учасників, а іноді взагалі на основі художньої літератури. Зрозуміло, що всі ці матеріали несуть на собі специфічний аспект суб”єктивності, іноді вони взагалі не мають під собою певного фактажу, історичного матеріалу.
Багато з них, за невеликим винятком, несуть на собі певне політичне, пафосне забарвлення, що, як правило, негативно впливає на правдиве висвітлення тієї чи іншої події. Щоб достовірно розібратись такого роду питаннях, потрібно більш ґрунтовно розпочати вивчення подій минулої війни, і одним із методів такого вивчення є військова археологія – досить нова історична дисципліна, яка ще практично не визнана вітчизняними дослідниками.
Саме ця дисципліна може в багатьох випадках, при чому абсолютно неупереджено, підтвердити чи спростувати ту чи іншу історичну подію, достовірно встановити причину, характер чи наслідки тощо. Тим більше, що певні кола вітчизняних істориків, особливо старшого покоління, залишаються під впливом певних ідеологічних догм і не завжди об”єктивно висвітлюють події Вітчизняної війни. Завдання фактичного вивчення на науковому рівні методом дослідження і ставить перед собою військова археологія.
На жаль, до цього методу вивчення історії минулої війни в останній час все більше звертаються не професійні археологи, а окремі групи людей, яких називають ще “чорними археологами”, або любителями військової історії. Вони на свій страх і ризик, самотужки, без всяких наукових основ досліджують місця боїв минулої війни з метою пошуку різних реліквій, які потім, як правило, потрапляють на антикварний ринок.
Треба зазначити, що саме це останнім часом сприяє підняттю попиту, зрозуміло і цін, на різну військову атрибутику, особливо німецької армії. З цієї причини почастішали безконтрольні розкопки військових захоронень, оборонних укріплень тощо. Вся ця негативна ситуація призводить до того, що місця боїв минулої війни втрачають цінність як пам”ятки історії та археології. Адже незабаром прийде час, коли лише такі місця зможуть конкретно і достовірно розповісти про ті чи інші події війни, підтвердити чи заперечити ті чи інші факти. Не- даремно в лексиконі професійних пошуковців є вислів: “Земля про все розкаже, вона не зможе збрехати чи сфальсифікувати”.
Останнім часом в матеріалах, які розповідають про період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, з”являються факти, написані людьми, які ніколи не брали участі у тих чи інших подіях, але написали про них, як очевидці.
Цьому багато прикладів.
Якщо взяти історичні події, пов”язані з партизанським рухом еа території України, то, практично за невеликим винятком, весь цей історичний матеріал базувався на мемуарній літературі та спогадах учасників, а таж на донесеннях командирів загонів і з”єднаннь в штаб УШПР.
Сьогодні весь цей матеріал не може бути достовірним джерелом вивчення, оскільки мемуари і спогади не несуть об”єктивізм тієї чи іншої події, а є лише суб”активним поглядом певної особи, тим більше, що в свій час на це впливали і певні політичні особливості періоду, коли такі матеріали готувалися до друку чи написання.
Те саме можна віднести і до бойових зведень командирів партизанських загонів. Всім добре відомо, що активний партизанський рух на території Центральної України розвинувся на початку 1943 року. Зрозуміло, що певні командні кола особливо комісарський склад, намагались реабілітувати себе за бездіяльність на початку 1941-1942 років. Тим більше, що перевірити ті чи інші факти було практично не можливо. Якщо партизанська група знищувала 1-го німецького солдата, то ніхто не заважав додати до одиниці нуль, і виходила зовсім інша цифра з усіма випливаючи ми з цього наслідками.
Треба також відмітити, що більшість бойових характеристик і зведень про діяльність того чи іншого партизанського загону писалась вже після бойових дій, що сприяло до різного роду перебільшенням і неточностям. Та і радянській системі була вигідна така постановка питання, оскільки це відповідало ідеї всенародної боротьби з ворогом.
Ось лише один факт.
За різними матеріалами, опублікованими в літературі про партизанський рух, 16 серпня 1943 року відбувся великий бій в районі партизанського табору ім. Сталіна в Чигиринському лісі. В документах говориться, що на партизанський табір вели наступ близько 4000 солдатів офіцерів ворога при підтримці 14 таків і артилерії, що бій точився цілу добу і вцьому бою ворог втратив більше 100 чоловік убитими.
Щоб підтвердити даний факт, цей район був ретельно обстежений за допомогою металодетектора. В результаті обстеження було встановлено, що вогняного бою із застосування вогнепальної зброї та інших засобів в даній місцевості не відбувалось. Даний район піддвався лише невеликому артилерійському обстрілу, а також окремі партизанські землянки були зруйновані внаслідок діяльності німецьких саперних команд. І таких прикладів можна наводити безліч, коли документальні матеріали не відповідають дійсним фактам.
Другий аспект, яким повинна займатись військова археологія – це питання пошуку і перепоховання останків війсьвослужбовців як радянської, так і німецької армії.
Спава в тому, що в період боїв або їх закінчення загиблих хоронили на місці бою або взагалі не хоронили, не зважаючи на те, що в кінці 40-х 60-х роках по всьому СРСР відбулася масова акція по збору одиноких могил в братські поховання. Однак вся ця робота була зроблена лише поверхнево. До речі, ознайомитись з матеріалами таких перепоховань не можливо, бо їх або не снує, або як кажуть, вони не збереглися. А якщо щось і фіксувалось, то ці матеріали знаходяться в спецхранах і доступу до них науковцям немає.
Причина цього полягає в кількох особливостях.
По-перше, перепоховання радянських бійців і командирів відбувалось з усіма порушеннями правил ексгумації і перепохованні. По-друге, неоформлювались ніякі акти і документи стосовно кількості останків, їх речей та знайдених документів.
Існує дві версії, чому так сталося: або цим питанням займались не професіонали, або всі ці дії робилися навмисно. Причиною цього може бути лише те, що кількість похованих в братських могилах не відповідало даним військових архівів про втрати особового складу під час бойових дій в даній місцевості. Колишні радянські військові чини і взагалі державна система приховували таким чином дійсну кількість втрат.
В фондах Кам”янського історичного музею зберігається запис спогадів колишнього працівника Сільської ради села Жаботин Кам”янського району, де він розповідає про те, як у 1960 році до нього прибуло кілька офіцерів Смілянського РВК, які намагалися умовити його підписати акт про те, що, начебто, в братській могилі на території села захоронено 30 бійців Червоної Армії. Прізвища їх були зазначені в списку, що додавася.
Місцеві старожили на території Кам”янського, Смілянського районів Черкаської області, а також Олександрійського, Новомиргородського – Кіровоградської області, розповідають, що загиблі бійці, як одної, так і з іншої сторін, ще кілька тижнів залишались лежати в полях і балках. І лише коли почав танути сніг, їх почали звозити в найближчі воронки, окопи і природні заглиблення. Така ситуація із загиблими солдатами приводила до появів мародерства і, як наслідок, втрати особистих документів, або багатьох неточностей і формальностей під час підрахунку втрат. Не даремно 70 відсотків загиблих в період Великої Вітчизняної війни вважаються зниклими безвісті.
Як приклад. На початку 2005 року нами було знайдено і проведено ексгумацію останків радянського солдата, який загинув в січні 1944 року під час оборонних боїв на підступах до села Баландино Кам”янського району. Цей радянський боєць пролежав 60 років, всього на 25 см глибині в лисовому масиві, де кожний день проходить багато дюдей і постійно відпочивають місцеві жителі.
Третій аспект, який пов”язаний із військовою археологією, це збереження, реставрація і консервація пам”яток минулої війни. На території нашого краю, в багатьох місцях ще збереглися залишки ліній оборони, військової споруди, укріплення тощо. Всі вони несуть певну інформацію про події війни, характер бойових дій, їх особливості. На жаль, час і людська діяльність зробили свою справу, і таких пам”яток з кожним днем лишається все менше. Прийде час, коли про події Великої Вітчизняної війни наші нащадки будуть довідуватись лише із сторінок підрусників і ніколи не зможуть побачити ті місця, де їх пращури проливали свою кров.
Можливо, потрібно в пених місцях, пов”язаних з тими чи іншими подіями, зберегти певні об”єкти, реставрувати їх, а потім і використовувати для музеєфікації і туристичного відвідування.
В свій час Радянська система пропаганди в свідомості громадян сформувала ідеалізований образ війни, де свої завжди герої і перемагають, а чужі завжди отримують поразки і відступають. Прийшов час, щоб правдиво подивитись на події Другої світової війни і показати наступним поколінням правдиву історію без перебільшень і об”активно.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ:
Центральний архів МО РФ Ф.226-Оп.13428, спр.52, Арк..383.
Збірка статей “Роль і місце Корсунь-Шевченківської наступальної операції в збільшенні Правобережної України. Корсунь-Шевченківський.,2004.,с.80.
Газета “Молодь України”, №60 від 7.05.1993.
Збірка документів “Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945р.р.”, Дніпропетровськ, 1965.,с.265.
Фонди Кам”янського історичного музею.
Фонди Кам”янського історичного музею.
Фонди Кам”янського історичного музею.
Фонди Кам”янського історичного музею.
Фонди Кам”янського історичного музею
СКОРОЧЕННЯ:
+ УШПР-Український Штаб Партизанського руху.
++ РВК – Районний військовий комісаріат.
Скрыннык О.Л.
участник Великой Отечественой войны