Національний фармацевтичний університет Проблеми клініки, діагностики та терапії гепатитів Збірник праць науково практичної конференції Харків 2005
| Вид материала | Диплом |
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Наукова програма передбачає науково-практичні доповіді та постерну сесію з обговоренням, 40.36kb.
- Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко, 7248.82kb.
- Хx міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1555.53kb.
- Хix міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1754.6kb.
- Хvii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1402.07kb.
- Хviii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1642.96kb.
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Міністерство аграрної політики України Львівський національний аграрний університет, 48.27kb.
Використання озонованих розчинів в комплексному лікуванні хворих на вірусні гепатити
Рябіченко В.В., Сніцарь А.О.
Обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й.Красовицького, м. Суми, Сумський державний університет, кафедра інфекційних хвороб
Сучасні проблеми лікування хворих на гострі вірусні гепатити, можливість хронізації процесу з розвитком цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми спонукає до пошуку нових методів терапії даної нозології. Нами був досліджений вплив озонотерапії на клініко – лабораторні показники хворих на гострі вірусні гепатити (ГВГ).
Озон є активною формою кисню, посилює перекисне окислення ліпідів, справляє негативний вплив на мікроорганізми, стимулює захисні сили хворого.
Введення озонованих розчинів хворим на гострий вірусний гепатит було проведено 65 особам, з них ВГ А діагностовано у 35 хворих (53,8%), ВГ В – у 30 (46,2%). Діагноз було встановлено на підставі типових клініко – епідеміологічних та лабораторних даних. Вік хворих коливався в середньому від 29,3 до 32,5 років. Жінок було 27 (41,5%), чоловіків – 38 (58,5%). В усіх хворих була жовтянична форма ГВГ. Переважав середньотяжкий перебіг – у 56 осіб (86,2%), у 9 хворих (13,8%) діагностовано тяжкий ступінь. Групу порівняння склали 95 хворих, у лікуванні яких озоновані розчини не використовувались.
Озонований фізіологічний розчин вводили внутрішньовенно, 200 – 400 мл, з концентрацією озону від 1,5 до 6-7 мг/л. Сеанси озонотерапії проводилися 1 – 2 рази на тиждень.
Ефективність озонотерапії оцінювали за термінами покращення загального стану хворих, зменшення жовтяниці, лабораторними показниками. Для оцінки ступеня ендотоксикозу використовували лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ), запропонований Я.Я. Кальф – Каліфом.
Вже після 1-2 разового введення озонованого розчину хворі відмічали значне покращення (зменшення слабкості, підвищення апетиту, нормалізацію сну). Виписка хворих основної групи проводилася достовірно раніше, групи порівняння (20,9 ± 0,9 та 24,5 ±1,0 дня відповідно; р< 0,05). Зниження активності трансаміназ при проведенні лікування озонотерапії в основній групі хворих відрізнялось від хворих іншої групи. Так, якщо зниження АлАТ відбувалось синхронно (при виписці цей показник склав у хворих основної та групи порівняння відповідно 204,4 ± 11,5 та 234,1 ± 23,9 Од/л; р>0,05), то зниження АсАТ було більш суттєвим у хворих основної групи (117,8 ± 7,5 Од/л), у іншій групі цей показник склав 156,1 ± 15,6 Од/л (р< 0,05). Темпи зниження загального білірубіну, лужної фосфатази та г - глутамілтрансферази при виписуванні хворих основної групи відповідали даним групи порівняння.
При госпіталізації ЛІІ в групах був на одному рівні (1,10 ± 0,17 та 1,14 ± 0,11), однак після проведеної озонотерпії ЛІІ в основній групі був достовірно нижчий, ніж в контрольній (0,74 ± 0,09 та 1,06 ± 0,13; р<0,05).
Порівнюючи показники червоної крові, відмічено значне підвищення середньої концентрації гемоглобіну в еритроцитах після введення озонованих розчинів. Так, цей показник при госпіталізації склав 326,4 ± 3,88 г/л в основній групі (в групі порівняння - 322,5 г/л, р>0,05), при виписуванні 333,1 ± 4,6 та 313,8 ± 3,3 г/л відповідно (р<0,01).
Таким чином, отримані результати застосування озонованих розчинів при лікуванні хворих на гострі вірусні гепатити свідчать про ефективність та перспективність цього методу. Озонотерапія дозволяє скоротити термін перебування хворого у стаціонарі, значно зменшити прояви ендотоксикозу, стабілізувати лабораторні показники.
ПОКАЗАТЕЛИ НЕЙРОЭНДОКРИННОГО СТАТУСА У БОЛЬНЫХ ХРОНИЧЕСКИМ ГЕПАТИТОМ С
Рябоконь Е.В., Колесник Ю.М.
Запорожский государственный медицинский университет
HCV-инфекция является основной причиной формирования хронического гепатита, цирроза и гепатокарциномы (Возианова Ж.И., 2000). Внедрение вируса в макроорганизм приводит в состояние готовности адаптивные механизмы последнего (Matzinger P., 1994), неспецифической основой которых являются изменения энергетического обмена, отражающееся в изменениях нейровегетативной регуляции, что определяет дальнейшую цепь регуляторных метаболических и структурных изменений в организме (Баевский Р.М. и соавт., 1997).
Цель работы – изучить спектральные параметры вариабельности ритма сердца, содержание кортизола в сыворотке крови и депонированных в эритроцитах катехоламинов у больных ХГС.
Под наблюдением находилось 174 пациентов гепатологического центра областной инфекционной клинической больницы г. Запорожья в возрасте от 16 до 59 лет. Этиологически диагноз подтвержден неоднократным обнаружением в сыворотке крови антител к вирусу гепатита С (анти-HCVcor IgM и анти-HCV IgG) методом ИФА и HCV-RNA методом ПЦР, у 58 (30,0 %) – морфологическим исследованием гепатобиоптатов.
В настоящее время количественными маркерами вегетативной регуляции является анализ вариабельности ритма сердца (ВРС). Стандарты использования в клинической практике ВРС разработаны рабочей группой Европейского общества кардиологии и Североамериканского общества кардиостимуляции и электрофизиологии. Исследование ВРС методом компьютерной кардиоинтервалографии проводили с использованием электрокардиографической диагностической системы CardioLab-2000 по стандартной методике. Анализировали спектральные параметры ВРС: Total power, мс2 – дисперсия R–R интервалов на всем сегменте 0,000–0,400 Гц; VLF, мс2 – мощность в диапазоне VLF 0,003–0,040 Гц; LF, мс2 – мощность в диапазоне LF 0,040–0,150 Гц; HF, мс2 – мощность в диапазоне HF 0,150–0,400 Гц; LF norm %, HF norm % – относительные показатели, отражающие вклад каждого спектрального компонента в спектр нейрогуморальной регуляции; LF/HF – индекс вегетативного баланса. Контрольная группа 70 практически здоровых лиц. При исследовании содержания кортизола в сыворотке крови использованы ELISA-наборы DRG (Германия). Метод ИФА проведен с использованием прибора DigiScan-400 (Австрия). Содержание депонированных в эритроцитах катехоламинов определяли цитохимическим способом (Мордар А.І., 1996), количественную оценку Cont CA проводили с использованием системы цифрового анализа изображения VIDAS-386 (Kontron Elektronic, Германия). Контрольная группа 30 практически здоровых лиц. Полученные данные статистически обработаны.
Анализ спектральных параметров у больных ХГС показал достоверное, по сравнению с группой контроля, снижение общей мощности спектра ВРС (–33,8 %), влияния гуморальных систем (–22,7 %), симпатической (–46,1 %) и парасимпатической активности (–24,6 %). Достоверное уменьшение мощности колебаний ритма сердца в спектре низкочастотных и высокочастотных колебаний свидетельствует об уменьшении как симпатических, так и парасимпатических влияний на сердце, причем преимущественно за счет симпатических, что подтверждает достоверное увеличение доли парасимпатических влияний в общем спектре вегетативной регуляции HF norm % (+20,1 %), снижение доли симпатических влияний LF norm % (–10,4 %) и индекса вегетативного баланса LF/HF (–21,2 %) (табл.). Выявленные изменения показателей ВРС у больных ХГС сочетались с достоверным, по сравнению с контролем, снижением содержания кортизола в крови (–26,0 %) и депонированных эритроцитарных катехоламинов (–30,1 %) (табл.). У больных ХГС отмечены коррелятивные связи между показателями Total power и VLF (r=+0,86), LF (r=+0,84), HF (r=+0,82); Cont CA и Total power (r=+0,62), LF (r=+0,64).
Показатели нейроэндокринного статуса у больных ХГС (M±m)
Параметры | Контроль | Больные ХГС |
Total power, мс2 | 2624,04±139,47 | 1737,44±107,70 р<0,01 |
VLF, мс2 | 785,77±45,71 | 607,51±26,71 р<0,01 |
LF, мс2 | 864,87±40,07 | 465,88±29,13 р<0,01 |
LF norm, % | 52,46±1,78 | 47,03±1,15 р<0,05 |
HF, мс2 | 832,06±56,64 | 627,76±29,32 р<0,01 |
HF norm, % | 42,37±1,77 | 50,87±1,12 р<0,01 |
LF/HF | 1,51±0,11 | 1,19±0,07 р<0,05 |
Кортизол, ng/ml | 184,71±15,68 | 136,64±12,25 р<0,05 |
Cont CA, усл.ед | 11,47±0,29 | 8,02±0,21 р<0,01 |
Примечание. р – различия достоверны по сравнению с контролем.
Согласно современным представлениям, высокий уровень ВРС отражает меру запасов энергии регуляторных систем организма, качество обеспечения этими системами защитных и компенсаторно-приспособительных процессов, ресурсов для выздоровления при болезнях (Murata K. Et al., 1994). При этом лица с большей мощностью в спектре LF демонстрируют более высокую адаптацию к стрессу (Lane J.D. et al., 1992), а изменение мощности LF коррелирует с изменениями концентрации катехоламинов крови (Moriguchi A. et al., 1993), которые обеспечивают реализацию как срочной адаптации к стрессовым воздействиям, так и играют важную роль в модуляции долговременной адаптации к различным патологическим стимулам (Мордар А.І., 1996). Недостаточность активности симпатического отдела в сочетании с парасимпатическими сдвигами, по данным (Василенко Е.П., 1988), могут рассматриваться как причина задержки клинического выздоровления.
Таким образом, у больных ХГС зарегистрировано достоверное снижение спектральных показателей ВРС, отражающих общую мощность, мощность влияния гуморальных систем, симпатическую и парасимпатическую активность, в сочетании с развитием вегетативного дисбаланса в сторону парасимпатикотонии, снижением кортизола в сыворотке крови и депонированных эритроцитарных катехоламинов.