Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76
| Вид материала | Документы |
- Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
- Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
- "земельне право україни", 1354.1kb.
- Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
- Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
- Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
- Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Рафаел папаян, 3846.74kb.
- Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.
ЮРБА «ВЕРЕДЮКІВ» У «СПРАВІ АЛЕКСАНДРОВА»
«Смерть Георгія Ґонґадзе, Ігоря Гончарова та Ігоря Александрова була різною. Але в усіх людей при житті були контакти з особою, яку зараз стало модним називати Є.К.М.
У принципі, не відомо, чи співпрацював Г. Ґонґадзе з Євгеном Марчуком підчас президентських виборів 1999 року, коли екс-керівник СБУ із псевдодемократичною риторикою був одним із кандидатів. Але невдовзі після їх завершення, що підтверджують деякі джерел, через якогось «Петровича» Георгій одержав від Є.К.М. комп'ютерну техніку, офісне приміщення та гроші на створення і роботу сайту «Українська правда».
Не зовсім зрозумілою є роль, яку відігравав Ігор Гончаров у передвиборній кампанії Євгена Кириловича того-таки 1999 року, але факт участі в ній він і сам не заперечував. І пізніше (як випливає із так званих «листів Гончарова») колишній міліціонер продовжував підтримувати стосунки з Є.К.М.
На президентських виборах 1999 року Ігор Александров був довіреною особою Є. Марчука, портрет якого до останнього дня життя директора телекомпанії ТОР стояв у його кабінеті. Деякі донецькі журналісти розповідають, як активно у той період Ігор Александров пропонував їм попрацювати на виборчу кампанію Є.К.М. Погодилися на цю пропозицію одиниці.
До речі, якийсь своєрідний зв'язок із Євгеном Кириловичем відчувала і головний редактор «Української правди» Олена Притула, що перебуває зараз на безпечній відстані від України. Ще навесні минулого року журналістка звернулася до Генеральної прокуратури із проханням надати їй особисту охорону, оскільки мала всі підстави вважати, що її життю загрожує небезпека. Тоді це прохання Притули сприйняли за «примху» наляканої жінки, але охорону все ж надали. На думку деяких поінформованих джерел, причиною цього звернення Олени Притули до прокуратури була отримана напередодні звістка про смерть за дуже дивних обставин того самого напівлегендарного «Петровича».
Після загибелі Ігоря Александрова Євген Марчук як Секретар РНБОУ двічі приїжджав до Слов'янська Донецької області. Вперше – одразу після вбивства у липні 2001 року з дорученням Президента - оцінити ситуацію на місці. І вдруге – наприкінці літа того ж року, коли на нараді у Слов'янську прокурорських і міліцейських чинів з Києва і Донецька у присутності Марчука Генпрокурор Потебенько вперше заявив, що «справу Александрова» розкрито.
Євген Кирилович не заперечував проти такого швидкого і радісного рапорту прокуратури про успішне завершення роботи. Навіть згодом, коли луснуло обвинувачення проти «бомжа» Вередюка, на якого прокурори разом із міліцією намагалися «повісити» убивство журналіста, Марчука (котрий тоді ще був Секретарем РНБОУ) не схвилювало питання безпеки України, в якій фальсифікацією кримінальних справ займаються на найвищому рівні.
Згодом Генпрокуратура в особі заступника її голови Віктора Шокіна в черговий раз заявляє, що «справу Александрова» знову розкрито. І більш того, рапортує про затримання як організаторів-замовників, так і безпосередніх виконавців убивства. Першими є брати Олександр і Дмитро Рибаки, другими – якісь бронепідлітки Турсунов та Онишко.
До того ж прокурорські чини вже встигли заявити, що, за їхньою інформацією, у Верховній Раді якісь народні депутати вже зібрали 2 мільйони доларів, аби «відмазати» від відповідальності Олександра Рибака, який нібито є головним організатором убивства Александрова. Втім, подібну заяву можна розцінювати і як приховане попередження тим, хто насмілиться обвинуватити Генпрокуратуру в черговій фальсифікації справи. Мовляв, це все брудні гроші роблять свою справу.
Але першою людиною, що засумнівалася у «рибаківській» версії цієї справи, була дружина Ігоря Александрова Людмила, яку важко запідозрити у прагненні вигородити убивць чоловіка. Слідом за нею, попри ризик бути обвинуваченими у продажності, і ми засумніваємося в професійності та об'єктивності Генпрокуратури, яка, на наш погляд, ліпить обвинувачення чергового «вередюка». Насамперед незрозумілим є питання, чому так і не було покарано прокурорів, причетних до розслідування «справи Александрова» і фабрикації версії «бомжа»-одинака.
Навпаки Сергія Винокурова, котрий особисто керував фальсифікацією обвинувачення проти Вередюка, не лише не звільнили з роботи, а й підвищили у посаді до Першого заступника Піскуна, теж відомого своєю майстерністю перебріхувати закони. Тож говорити про об'єктивність нинішнього розслідування немає жодного сенсу.
До того ж Сергій Маркіянович так і не відмовився від свого привселюдно висловленого твердження, що Донецький апеляційний суд у «справі Александрова» виправдав злочинця.
Ще один стрімкий зліт кар'єри супроводжував прокурорського працівника з Донецька Олександра Медведька, який від самого початку розробляв версію «бомжа» Вередюка. За цю «заслугу» його у вересні 2001 року підвищили до посади заступника прокурора Луганської області, а із приходом у ГПУ Піскуна і до заступника Генпрокурора.
Не менш комфортно почуває себе зараз і прокурор Донецької області Пшонка, котрий безпосередньо організовував неправдиве обвинувачення у «справі Александрова».
Непогано ведеться і тодішньому заступникові Пшонки Юрію Ударцову, саме тому прокурору Слов'янська, який у 1998 році порушив кримінальну справу проти Александрова і домігся, аби журналістові на п’ять років заборонили займатися професійною діяльністю. Тепер він прокурор Сумської області.
Ще один прокурор із Донецька, Юрій Балєв, що був державним обвинувачем на судовому процесі Вередюка і у своєму виступі добалакався до того, що винним у тому, що сталося, зробив самого Александрова. Тепер Балєв «пильнує» дотримання закону у півмільйонній Макіївці.
Нікого з цих прокурорів не було притягнуто навіть до дисциплінарної відповідальності за фальсифікацію обвинувачення у «справі Александрова». Навпаки – усі вони отримали значні підвищення.
Зараз версія прокурорів будується на тому, що Ігор Александров у своїх телепередачах надавав слово двом краматорським экс-убозівцям Сербину і Солодуну, які викривали зв'язок організованого злочинного угруповання «17-а дільниця» із високопосадовцями з міліції та прокуратури Краматорська і Донецької області. Апофеозом цих викриттів стала так звана «дюссельдорфська касета», на якій два лідери ОЗУ називали Олександра Рибака організатором серії гучних убивств. І, згідно цієї версії, Рибак, аби запобігти подальшим викриттям, найняв за чотири тисячі доларів двох «відморозків» задля усунення журналіста.
До речі, цю версію, яку висунули экс-убозівці «за гарячими слідами» і вперто нав’язують громадськості, неодноразово ще у 2001 році спростовував заступник Генпрокурора Винокуров, зазначаючи, що вона не підтвердилася. І після цього Сергій Маркіянович отримав не місце на нарах, а високу посаду, яку він незаслужено обіймає і донині. Втім, не було порушено і кримінальні справи проти фігурантів із Донецького УБОЗу, яких краматорські «чесні менти» звинувачували у зв'язках з ОЗУ: Бантуш – начальник місцевого УБОЗу, тодішній начальник обласного УБОЗу (нинішній голова обласного УМВС), Малишев і нинішній головний убозівець у Донбасі Білозубий. Тепер заступник Генпрокурора Шокін, який за службовою ієрархією стоїть нижче за Винокурова, стверджує, що інформація Сербина і Солодуна, зокрема, і так звана «дюссельдорфська касета» «дуже допомогла» у розслідуванні вбивства Александрова.
Версія, певна річ, ефектна, якби не кілька обставин, що її супроводжують. При цьому, звісно, поки немає підстав сумніватися в автентичності цього аудіозапису та причетності Рибака до згаданих убивств. Але елементарне співставлення фактів, здоровий глузд і логіка дозволяють засумніватися у причетності обвинувачених людей до вбивства Александрова.
Нагадаю лише деякі факти. 1998 року через вибори до Верховної Ради між Ігорем Александровим та одним із впливових донецьких бізнесменів Олександром Лещинським, який балотувався по Слов'янському мажоритарному округу, стався конфлікт. Ігор в одній із передач назвав магната «горілчаним королем», який отруює майбутнє наших дітей. Місцевий прокурор Ударцов за цим фактом порушив кримінальну справу «про наклеп». Хоч, як пізніше з'ясувалося, сам Лещинський жодних заяв до міліції чи прокуратури про переслідування журналіста не писав. Але в реаліях правового свавілля в Україні наявність такої заяви, вочевидь, зовсім не є обов'язковою, аби порушити кримінальну справу.
Цей конфлікт і подальше скандальне судове рішення, набули розголосу і зробили популярним Александрова, водночас наклавши міцний негативний відбиток на іміджі Лещинського.
Саме тоді, 1998 року, виборчий штаб майбутнього народного депутата знаходився у Слов'янську в приміщенні Асоціації «Укрліга», яку очолював Олександр Рибак. А керував тим виборчим штабом Дмитро Табачник – тоді тільки-но звільнений із посади голови Адміністрації президента, (нині - віце-прем'єр-міністр із гуманітарних питань).
Сам Олександр Рибак на тих виборах був довіреною особою Лещинського а, отже, користувався прихильністю обох нинішніх політиків. І Рибак не міг не розуміти, що будь-які його дії, тим паче такі резонансні, так чи інакше будуть пов'язуватися насамперед із ім'ям Лещинського і в меншій мірі – з ім'ям того ж Табачника.
Окрім того, треба хоч трохи розуміти взаємини в колах справжніх «хазяїв» Донецької області. До числа цих «хазяїв» належать не лише фінансово-промислові магнати, але й представники силових структур та кримінального світу, які тісно переплелися у своїх спільних інтересах, і вирішують свої проблеми тільки з урахуванням того, чи не зачепить це все співтовариство в цілому. Бо в інакшому випадку розмова в Донбасі коротка – постріли кілерів, яких ніхто і ніколи не знайде. («Банда Кушніра», що нібито вбила Щербаня, Брагіна, Гетьмана – чергова голосна й незграбна фальсифікація Генпрокуратури, за яку правоохоронці колись ще відповідатимуть.) Тому можна собі уявити реакцію цих «хазяїв», коли на «їхній» території (особливо на тлі неймовірно гучного вбивства Георгія Ґонґадзе) відбувається жорстока розправа над журналістом, яка привернула до себе увагу не лише усієї України, а й усього цивілізованого світу.
Ті, хто знайомий із такою ситуацією в Донецькій області не з чуток, стверджують, що якби до вбивства Александрова був причетний саме Лещинський або ж наближені до нього структури, то цього народного депутата не врятувало би навіть переховування в Ізраїлі. Тим паче ніщо би не змогло вберегти від розправи й Олександра Рибака. І вже запевне – ніхто б не дозволив йому вживу постати перед судом.
Втім, відразу після нападу на Александрова, коли його організм ще з останніх сил боровся за життя, як розповідають очевидці, нардеп Лещинський виглядав глибоко шокованим і навіть наляканим. Він із розгубленим виглядом ходив і розповідав усім, що через давній конфлікт дехто спробує повісити на нього відповідальність за те, що сталося із журналістом. Тим більше вже наступного дня у Слов'янську хтось старанно поширив чутку, нібито вбили Александрова через викриття ним ОЗУ «17-а дільниця», до якого ніби мав стосунок і Рибак. А в самій «Укрлізі» було проведено по-ментовському поспішний, але безрезультатний обшук.
І навряд чи керівник «Укрліги» Рибак не усвідомлював, що саме на нього і його заступника насамперед впаде підозра, якщо ще у квітні 2001 року Сербин і Солодун у програмі Александрова назвали його «мозковим центром» організації низки убивств. Хіба що припустити, що Рибак – повний ідіот, не здатний усвідомити, що підставляє не лише себе, а й Лещинського.
Або ж організатор убивства настільки вірив у всемогутність та зв'язки народного депутата, що міг дозволити собі все, що заманеться? Та ні, Лещинський все ж не та фігура у Донбасі, якій би місцеві «хазяї» подарували би подібний скандальний резонанс. Імідж «стабільного» Донбасу для них значно дорожчий.
І вже зовсім за межею здорового глузду і усілякої логіки виглядає припущення, що Рибак не знав про те, що влітку 2001 року телекомпанію «ТОР» купила одна зі структур Олександра Лещинського, а сам Александров, якого повністю позбавили ефіру, допрацьовував останні дні перед свої переїздом на проживання до Росії. Тобто жодних подальших «викриттів» від Сербина і Солодуна, зокрема, і оприлюднення «дюссельдорфської касети», у слов'янському ефірі вже не передбачалося.
Чи це була помста журналістові за принципову і чесну позицію? Тоді чому не вбили справжніх носіїв компрометуючої інформації – двох экс-убозівців, які з Александровим чи без нього продовжуватимуть свої викриття? Чому жертвою став лише ретранслятор тверджень Сербина й Солодуна? Невже Рибак міг сподіватися, що вбивство журналіста зупинить колишніх міліціонерів у їхній «боротьбі за правду»? Ці запитання виглядають значно обґрунтованішими, аніж безглузді пояснення, які нині оприлюднені Генпрокуратурою.
Втім, у «справі Александрова» існують якісь майже містичні паралелі з іншою скандальною справою, яку ми поєднуємо у єдину – «справу Ґонґадзе-Гончарова». Екс-убозівець Гончаров нібито передавав Євгену Марчуку інформацію у «справі Ґонґадзе», убитому бандою «перевертнів». Ігор Александров також, користуючись давніми зв'язками із Євгеном Кириловичем, передав йому викривальні матеріали від двох экс-убозівців щодо міліцейських «перевертнів», які покривають організовану злочинність. Як відомо, ані в тому, ані в іншому випадку Є.К.М. жодним чином не зреагував на матеріали, але невдовзі обидва інформатори виявилися мертвими. І в обох «справах» містично фігурують аудіозаписи – «плівки Мельниченка» і «дюссельдорфська касета».
У «справі Александрова» і «справі Ґонґадзе-Гончарова» є й ще одна паралель: в обох випадках «розкручування» за фактами вбивства почалося з арешту членів ОЗУ, затриманих зовсім за інші злочини. І тільки в ході «розслідування» прокурори «несподівано» вдається вийти на ймовірних убивць журналістів. Можу припустити, що люди, яким уже по інших епізодах «світить» довічний вирок, під міліцейсько-прокурорськими катуваннями можуть зізнатися навіть в убивстві Джона Кеннеді. В Україні й не таке можливе.
І ще один невеличкий штрих. В Інтернеті та деяких ЗМІ з'явилися чутки, що незадовго до смерті Ігоря Гончарова його у СІЗО відвідав (певна річ, без дозволу слідчих органів) якийсь Є.К.М. Невдовзі після цього Гончаров помер після кількаразових протягом декількох днів зупинок серця. Труп було терміново піддано кремації, але результатів експертизи причин смерті немає і до сьогодні. І відразу ж після цієї смерті з'явилися листи Ігоря, в яких забезпечується алібі Є.К.М. у «справі Ґонґадзе».
Напевне саме тому на запитання журналістів «Чи є гарантії того, що обвинувачувані в убивстві доживуть до суду?» заступник Генпрокурора Шокін заявив: «Ну, гарантії дає тільки страховий поліс, ви знаєте про це. Я не знаю, чи доживу до завтрашнього дня, а ви запитуєте про гарантії для КОГОСЬ».
І все ж цікаво, про що розмовляли під час своїх зустрічей Марчук і Александров, перш ніж Ігор загинув? І хто передав Сербину і Солодуну «дюссельдорфську касету», через яку було вбито Александрова?
Ігор КУН, «Україна кримінальна»
Фальсифікатори справи Александрова: повний список
Новопризначений Генпрокурор А. Медведько відмовляється визнавати свою участь у фальсифікації справи Александрова. Справді, а навіщо визнавати: його провину ніхто й не збирається встановлювати. Цілком ймовірно, що фальсифікатори цієї справи так ніколи і не постануть перед судом. Чому? Пропонуємо Вам ознайомитися із повним списком тих, хто «готував» «убивцю» Вередюка. Такі люди в нашій країні до в'язниць не сідають, їх зазвичай на ліві підсудних заміняють кілька стрілочників. Товариші високопоставлені офіцери можуть спати спокійно!
У вересні 2003 року Генпрокуратура заявила про арешт виконавців убивства Александрова – Руслана Турсунова та Олександра Онишка, а також замовника – Олександра Рибака й організатора вбивства – його брата Дмитра Рибака. Справа про вбивство Александрова слухається в Апеляційному суді Луганської області.
А 5 квітня 2005 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу за фактом отруєння Юрія Вередюка. І вже 18 квітня в Донецькій області були заарештовані, і невдовзі переправлені до Києва три міліціонери, обвинувачувані у фальсифікації справи – капітан міліції Дроздов, майор Тамбовцев, а також начальник Червонолиманського райвідділу УМВС підполковник Криволапов. Уже в травні цього року Дроздов і Тамбовцев були засуджені до 6 і 6,5 років позбавлення волі відповідно, пізніше Донецький апеляційний суд скоротив строк до 3 років. Криволапов донині перебуває у СІЗО, своєї провини неї визнає, і яким буде рішення суду щодо його персони, передбачити важко.
Також заарештовано ще одного, ймовірно – основного фігуранта – Ігоря Герасименка, котрий на момент арешту очолював управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків ГУМВС у Київській області. Він прибув туди з ГУМВС у Донецькій області, де був заступником начальника Управління карного розшуку. І хоча Герасименка було заарештовано зовсім по іншій справі, немає жодних сумнівів, що він є безпосереднім учасником фальсифікації справи Александрова. Саме Герасименко, ймовірно, й отруїв Вередюка. І, вочевидь, не лише його. Та про це – далі.
Скоріш за все, запроторення всіх згаданих екс-міліціонерів на довгі роки за ґрати, є спробою приспати пильність громадськості й преси і переконати суспільство в тому, що фальсифікаторів справи Александрова знайдено і справедливо покарано. За нашими відомостями, це не більше ніж операція прикриття, покликана убезпечити головних діючих осіб цієї фальсифікації. І хоча автор не плекає ілюзій щодо того, що наведені далі факти, стануть приводом для справедливого покарання усіх винних, проте, кожен має робити свою роботу. Тож згадаємо поіменно усіх, хто брав безпосередню участь у фальсифікації справи про вбивство Ігоря Александрова.
Аби читач усвідомив реальні масштаби цієї фальсифікації, ми вишикували учасників операції за їхньою приналежністю до різних правоохоронних органів – від керівників по низхідній – до нижчого рівня виконавців.
Генпрокуратура України
Михайло Потебенько,
колишній Генпокурор, нині народний депутат;
– 2001 року заявив, що розслідуванням убивства Александрова займається ГПУ, хоча жоден слідчий ГПУ до 09.08.01 року в Донецьку область не виїжджав;
– запевне знаючи про невинуватість Вередюка, вимагав передати кримінальну справу по обвинуваченню в убивстві Александрова до суду у жовтні, а потім у грудні 2001 року;
– 10.09.2001 року видав наказ №662К про заохочення Винокурова, Голика, Медведька, Перунова, Пашкова та Сазоненка за розкриття вбивства Александрова.
Сергій Винокуров,
заступник Генпрокурора України у 2001 році, згодом звільнений, нині відновлений на тій же посаді;
– запевне знаючи про невинуватість Вередюка, особисто брав участь у проведенні слідчих дій на первісному етапі;
– незважаючи на призначення Голика керівником слідчої групи ГПУ, допустив втручання в хід слідства працівників Донецької облпрокуратури – Медведька, Перунова, Пашкова, котрі фальсифікували докази провини Вередюка;
– запевне знаючи про невинуватість Вередюка, у жовтні 2001 року усунув Голика від розслідування, доручивши розслідування Донецькій облпрокуратурі (з висловлювань Винокурова на адресу тодішнього прокурора Донецької області В. П. Пшонки: «Ви цю кашу заварили, ви й їжте»);
– запевне знаючи результати перевірки Вередюка на детекторі брехні («Поліграф»), затвердив обвинувальний вирок, спираючись на фальсифіковані висновки «Поліграфа» щодо винуватості Вередюка.
Микола Дробиняк,
начальник управління по розслідуванню вбивств ГПУ, донедавна помічник Шокіна;
– володіючи достовірною інформацією про причетність Олександра Рибака до організації вбивства Александрова, використовуючи своє службове становище, негласно керував фальсифікацією обвинувачення щодо Вередюка;
– може бути пов’язаний із сумнівним самогубством працівника Слов'янського міськвідділу Рябцева, який був обізнаний із обставинами вбивства Александрова в лютому 2002 року (під час розгляду справи Вередюка в суді);
– негласно керував фальсифікацією версії самогубства Рябцева;
– нині керує фальсифікацією обвинувачення щодо працівників міліції по «справі Вередюка» та ін., з метою відвести підозру від себе та своїх колег;
– 23.12.2003 року в кабінеті начальника УВС Донецької області В.С. Малишева переконував того звільнити підлеглих працівників міліції та сприяти їхньому притягненню до суду.
В.І.Голик – слабка ланка.
Слідчий з особливо важливих справ ГПУ. На сьогодні звільнений з органів прокуратури.
Наші джерела не виключають можливості його фізичного знищення, як небезпечного для керівництва ГПУ свідка, напередодні слухання справи в суді;
– у зв'язку із необхідністю фальсифікації справи, у серпні 2001 року був перепідпорядкований Винокурову і Дробиняку, не зважаючи на те, що фактично він не був співробітником управління ГПУ по розслідуванню вбивств, його відрядили до м.Слов'янська як керівника слідчої групи ГПУ;
– брав участь у первинному допиті Вередюка 23.08.01 року, під час якого Вередюк дав абсолютно суперечливі свідчення щодо обставин убивства Александрова, незаконно затримав Вередюка в порядку ст. 115 УПК України як підозрюваного;
– самоусунувся від проведення процедури відтворення обставин убивства затриманим Вередюком (хоча був присутній при цьому як приватна особа!?). У ході цієї слідчої дії водій автомобіля показував Вередюку шлях до місця вбивства. Там Вередюк продемонстрував механізм завдання тілесних ушкоджень, який абсолютно не відповідає характеру ушкоджень на трупі потерпілого;
– самоусунувся від подальшої координації дій членів слідчої групи, у результаті чого Медведько, Перунов, Пашков змусили Вередюка змінити свідчення щодо предметів одягу потерпілого та водіїв автомобілів (на яких він нібито пересувався), способу завдання Александрову тілесних ушкоджень на абсолютно протилежні. Це дало підстави пред'явити Вередюку первісне обвинувачення і санкціонувати у суді його арешт;
– одержавши 05.10.01 року від слідчого Рябенка і працівників «Поліграфа» інформацію про самообмову Вередюка та придбання за це для нього автомобіля ВАЗ-2108, за узгодженням із Винокуровим, змусив Рябенка змінити зміст рапорту й оформити його більш докладно. Рапорт був поданий лише 08.10.01 року із вказівкою на факт придбання автомобіля як оплати за скоєне вбивство;
– умисне, за узгодженням із Винокуровим, відстрочив перевірку цієї інформації, забезпечивши умови для втечі з Донецької області шахрая Благова, котрий купляв автомобіль для Вередюка;
– отримавши висновки «Поліграфа» про невинуватість Вередюка та його зізнання в самообмові, підтверджені наявністю придбаного для нього автомобіля, припинив подальше дослідження Вередюка, зажадав від фахівців «Поліграфа» знищити усі чернетки і підготувати висновки суворо в єдиному екземплярі;
– за вказівкою Винокурова взяв у слідчих групи підписку про заборону обговорення між собою будь-якої інформації зі справи Вередюка;
– маючи на руках висновки «Поліграфа» про невинуватість Вередюка та процесуальні докази на підтвердження цього, зізнання Вередюка у самообмові процесуально не оформив, виїхав доповісти Винокурову про неможливість направлення справи до суду (найближчим часом, як того вимагав Потебенько), у результаті чого був усунений від подальшого розслідування;
– вже після усунення від розслідування, у лютому 2002 року одержав дзвінок від працівника Слов'янського міськвідділу Рябцева із проханням зустрітися у Києві для отримання важливої інформації щодо вбивства Александрова. За порадою Дробиняка відклав цю зустріч на 10 днів, протягом яких Рябцев вчинив самогубство;
– на стадії розслідування ГПУ справи про фальсифікацію заявив, що нічого не знав про самообмову Вередюка, а дослідженню «Поліграфа» заважали... таргани. Із протоколу допиту Голика (дослівно): «Через їхні (тарганів) рухи у кабінеті Вередюк на них весь час відволікався, і це заважало встановленню істини»;
– у ході фальсифікації кримінальної справи щодо працівників міліції, які нібито фабрикували справу Вередюка, протягом 2004 року Голик погоджував свої свідчення із працівниками ГПУ та МВС зі складу членів слідчо-оперативної групи 2001р., після чого змінював свої свідчення.
В.П Пшонка.
У 2001 році – прокурор Донецької області, після направлення справи Вередюка до суду призначений на посаду заступника Генпрокурора України, згодом звільнений (нині – знову поновленій – ред.).
– перебуваючи у тісних стосунках із Генпрокурором України Потебеньком, виконував його безпосередні вказівки щодо фальсифікації доказів провини Вередюка в убивстві Александрова, якнайшвидшого направлення справи до суду, аби доповісти Президентові та вплинути на громадську думку;
– запевне знаючи про невинуватість Вередюка, давав прямі вказівки Медведьку та іншим членам слідчої групи про направлення кримінальної справи за обвинуваченням Вередюка до суду;
– у жовтні 2001 року, після передачі справи у провадження Донецької облпрокуратури на нараді слідчої групи, виконуючи безпосередню вказівку Потебенька, заявив, що передача справи до облпрокуратури – прояв високої довіри особисто Генпрокурора, виправдати яку можна ЛИШЕ направивши кримінальну справу за ОБВИНУВАЧЕННЯМ ВЕРЕДЮКА до суду (на той момент невинуватість Вередюка у поінформованих осіб, серед яких був і Пшонка, не викликала сумніву).
На тій же нараді Пшонка зажадав від підлеглих «не звертати уваги на інсинуації, які звучать у пресі із приводу того, що Вередюк не міг вчинити цього злочину, а співробітники повинні сумлінно розслідувати його в тому ж напрямку» (цитата з матеріалів кримінальної справи).
Ю.В.Ударцов
У 2001 році – заступник Прокурора Донецької області, згодом призначений Прокурором Сумської області;
– запевне знаючи про невинуватість Вередюка, брав участь у проведенні з ним слідчих дій, від 19.10.01 особисто здійснював нагляд за розслідуванням кримінальної справи (у період з 19.10.01 по 07.11.01 сфальсифіковані висновки «Поліграфа», сфабриковане обвинувачення Благова в організації вбивства Александрова, на підставі якого Благова оголосили в розшук);
– на слідстві за обвинуваченням працівників міліції у фальсифікації заявив, що не пам'ятає про події, які відбувалися на той період, коли він керував розслідуванням і здійснював нагляд за ним.
О.І Медведько
У 2001 році відповідальний працівник прокуратури Донецької області, наприкінці 2001 року призначений на посаду заступника прокурора Луганської області, врешті – заступник Генпрокурора України. Згодом був звільнений і пізніше відновлений на посаді. 3 листопада затверджений Верховною Радою за поданням Президента України на посаді Генерального прокурора;
– будучи призначеним у серпні 2001 року Винокуровим у слідчу групу ГПУ для координації взаємодії із МВС, особисто проводив слідчі дії з Вередюком, у ході яких Вередюк діаметрально змінив свідчення щодо одягу потерпілого Александрова: «згадав», що потерпілий був не в костюмі та краватці, а в тенісці, кардинально змінив прикмети таксистів, котрі його підвозили, показання щодо напрямку завдання ударів «підлаштував» до характеру ушкоджень, що були виявлені на трупі тощо;
– як особисто Медведьком, так і під його керівництвом Пашковим і Перуновим, проведені обопільні упізнання між водіями, які підвозили Вередюка (до місця злочину і назад) і самим Вередюком. При цьому люди, котрі ніколи до цього не бачилися, упевнено впізнали один одного;
– у ході слідства за обвинуваченням працівників міліції у 2004 році активно обговорював із членами слідчо-оперативної групи зразка 2001 року їхні свідчення, у результаті чого ці свідчення змінювалися на діаметрально протилежні.
В.А.Рябенко
У 2001 році прокурор-криміналіст прокуратури Донецької області. На сьогодні – відповідальний працівник по нагляду за дотриманням законів ГПУ;
– будучи задіяним у дослідженні Вередюка на «Поліграфі», знаючи його колишні свідчення та їхню повну невідповідність обставинам убивства Александрова, від самого початку усвідомлював невинуватість Вередюка;
– одержавши в особистій бесіді з Вередюком 05.10.01 р. його зізнання про невинуватість та самообмову в обмін на придбане для нього Благовим авто ВАЗ-2108, у той самий день передав отриману інформацію Голику. За порадою останнього лише 8.10.01р. написав рапорт про розмову із Вередюком. У рапорті за наполяганням Голика він суттєво спотворив зміст інформації, отриманої від Вередюка, вказавши, що машину було придбано не за самообмову, а як винагороду за здійснення вбивства Александрова.
Зволікання у часі, яке виникло через це, та перекручування інформації дозволили Благову втекти, і в результаті стали приводом для фабрикації щодо нього обвинувачення в організації вбивства Александрова та оголошенні його в розшук;
– згодом Рябенко доповів Ударцову та Пшонці про невинуватість Вередюка, у результаті чого від 16.10.01р. його було усунено від участі в розслідуванні;
– у ході підготовки обвинувачення щодо працівників міліції у фабрикації справи Вередюка обговорював їхні свідчення із членами слідчо-оперативної групи зразка 2001 року, у результаті чого ці свідчення змінювалися на діаметрально протилежні, погоджені між співробітниками ГПУ (допитаний тричі).
Є.Є Пашков.
У 2001 році – слідчий прокуратури Донецької області. Від квітня 2002 року – член слідчої групи ГПУ з розслідування справи щодо Тимошенко Ю.В. Нині прокурор управління нагляду за дотриманням законів ГПУ;
– брав активну участь у фальсифікації кримінальної справи та усіх слідчих дій, котрі проводив;
– маючи вищу медичну освіту, особисто та через Перунова інструктував Вередюка щодо зміни свідчень про напрямок і механізм завдання тілесних ушкоджень Александрову (труп якого Пашков попередньо особисто оглядав);
– брав безпосередню участь у дослідженні Вередюка на «Поліграфі», фіксації його реакцій, що згодом і дало можливість йому разом із Перуновим сфальсифікувати висновки «Поліграфа» (довідку експерта підмінили);
– фальсифікував обвинувачення щодо Благова;
– 08.10.01р. організував зустріч Благова та Вередюка у прокуратурі Слов'янська, після якої Благов несподівано зник.
Перунов
У 2001 році – слідчий Донецької облпрокуратури, з 07.07.2001 по 08.08.2001, а потім з 19.10.2001 по 07.11.2001 очолював групу з розслідування вбивства Александрова;
– особисто від самого початку й до кінця брав участь у фальсифікації доказів обвинувачення Вередюка: допити, відтворення, упізнання, фальсифікація висновків «Поліграфа», фальсифікація обвинувачення Благова, оголошення його в розшук;
– приховав вилучене в О.Рибака посвідчення «ветерана СБУ», віддавши його лише згодом.
РНБО
Є.К.Марчук
У 2001 році – голова РНБО України.
– мав інформацію про причетність О.Рибака до організації вбивства Александрова, перешкоджав проведенню розслідування в цьому напрямку;
– надалі сприяв припиненню порушених у 2001 році кримінальних справ про економічні злочини;
– не надав слідству значної частини відеокасет про злочинні угруповання Донбасу, які йому передала вдова Александрова.
Служба Безпеки України
Ю.А.Вандін
У 2001 році – заступник голови СБУ.
– До вбивства Александрова, особисто контактував із О.Рибаком, після вбивства безпосередньо очолив групу працівників СБУ, яка відпрацьовувала версії про причетність Рибака до організації вбивства Александрова;
– у відповідь на запит ГПУ про автентичність посвідчення «ветерана СБУ України», вилученого у Рибака, підготував висновок про те, що посвідчення видане на законних підставах у зв'язку зі значним грошовим внеском до фонду ветеранської організації СБУ, зробленим О.Рибаком раніше;
– особисто перешкоджав відпрацьовуванню версії про причетність О.Рибака до вбивства Александрова та сприяв припиненню порушених у 2001 році щодо Рибака кримінальних справ, пов’язаних з економічними злочинами.
МВС
В.Г.Мельников
У 2001 році – заступник міністра внутрішніх справ України. На сьогоднішній день – пенсіонер МВС;
– особисто контролював роботу органів МВС по розкриттю вбивства Александрова;
– особисто неодноразово зустрічався із Благовим до і після затримання Вередюка, заохочував дії Благова щодо пошуку злочинця серед осіб без певного місця проживання, хоча й мав інформацію про причетність до злочину О.Рибака;
– особисто давав вказівки підлеглим (Бойку, Герасименку, Нейлу) перевірити інформацію щодо бездомного, отриману від Благова під час особистої бесіді;
– особисто давав вказівки на встановлення за Благовим зовнішнього спостереження;
– особисто давав вказівки Нейлу видати Благову – особі без громадянства, що була раніше засудженою за шахрайство, – український паспорт, забезпечити умови для його проживання у м. Краматорську, видавати Благову певні грошові суми; а також вказівки щодо пошуку бездомного,
– говорив колишньому співробітнику ВБОЗ Сербіну котрий в особистій бесіді обговорював причетність до вбивства О.Рибака), що по Рибаку не дозволяють працювати Вандін та Марчук;
– особисто погоджував із Винокуровим необхідність затримання Вередюка та його доставку в прокуратуру.
Н.А. Бойко
У 2001 році співробітник апарату МВС. Того ж року звільнений із органів внутрішніх справ;
– координував роботу органів МВС по розкриттю вбивства Александрова;
– особисто був присутній на зустрічі Мельникова і Благова 8 серпня 2001 року у приміщенні Краматорського ВБОЗ;
– до затримання 23 серпня 2001 року мав інформацію про особистість Вередюка і відомості про його «причетність» до вбивства Александрова;
– знав про підготовку затримання Вередюка, яку було доручено Нейлу;
– був організатором виконання доручень і сполучною ланкою між Мельниковим і співробітниками апарату УВС у Донецькій області.
В.С.Малишев
У 2001 році – начальник УМВД України в Донецькій області;
– особисто контактував із Мельниковим, Винокуровим, Пшонкою, Голиком;
– мав інформацію про причетність О.Рибака до організації вбивства;
– самоусунувся від відкритого керування фальсифікацією справи, поклавши проведення оперативних заходів на керівництво УУР УВС області, а участь в оперативних нарадах – на свого заступника Корольова;
– у бесіді з Дробиняком М.К. у своєму службовому кабінеті 23 грудня 2003 року обіцяв звільнити Криволапова, Тамбовцева і Дроздова та сприяти притягненню їх до кримінальної відповідальності з метою відведення підозри від впливових високопосадовців із ГПУ та Донецької обласної прокуратури;
– у подальшому через свого підлеглого Паскала В. Ф. сприяв висуненню обвинувачень в особливо тяжких злочинах І. Криволапову.
Корольов
У 2001 році – заступник начальника УМВС України в Донецькій області;
– на оперативних нарадах по розкриттю вбивства Александрова відкрито відмовився брати участь в організації фальсифікацій доказів провини Вередюка.
Герасименко
У 2001 році – заступник начальника УУР УМВС України в Донецькій області;
– 04.08.01 зустрічався із Благовим щодо перевірки рапорту Криволапова, першим довідався від Благова про існування якогось бездомного, котрий розповідав про побиття ним адвоката у Слов'янську;
– брав участь у бесіді Мельникова, Нейла та Бойка із Благовим, у якій Благов підтвердив свою розповідь 8 серпня 2001 року;
– за вказівкою Мельникова, доручив підлеглим перевірити інформацію Благова;
– 23 серпня 2001 року першим вислуховував пояснення від Вередюка у присутності Нейла, привіз Вередюка у прокуратуру Слов'янська;
– надалі частково здійснював оперативний супровід у справі Вередюка.
На сьогодні Герасименко обвинувачується у фальсифікації справи Вередюка та у його вбивстві влітку 2002 року. За оперативним відомостями, Герасименко є безпосереднім виконавцем отруєння Вередюка. Є обвинувачуваним у кримінальній справі про отруєння співробітника міліції. У ході оперативних заходів було задокументовано телефонну розмову Герасименка з невідомим, у якій він просив останнього «дістати ту ж (отруту), що й для Вередюка». Також існують обґрунтовані підозри, що Герасименко отруїв ще й Кушніра – лідера банди, на рахунку якої ціла низка резонансних убивств, у тому числі Гетьмана, Щербаня, «Аліка Грека». Герасименко відвідував Кушніра у лікарняній камері СІЗО, коли той лежав під крапельницею. Невдовзі після цього візиту Кушнір раптово помер.
Після операції з фальсифікації справи Александрова, Герасименка перевели до ГУМВС Київської області під крильце Анатолія Волощука. Спеціально «під Герасименка», якого призначили боротися із незаконним обігом наркотиків, ВБНОН було реформовано у ціле управління. На минулих президентських виборах він активно працював на донецького кандидата. У будинку управління, яке він очолював, фактично дислокувався тіньовий виборчий штаб Януковича в Київській області. У розпорядження штабу генерал Волощук навіть надав службовий автомобіль «Тойота Лендкрузер», на якому по області роз'їжджали бойовики і залякували електорат.
М.В Нейло
У 2001 році – начальник Краматорського міськвідділу міліції;
– першим довідався про рапорт Криволапова по Благову і передав його Герасименку;
– був присутній при зустрічі Мельникова та інших співробітників із Благовим 8 серпня 2001 року;
– за дорученням Мельникова давав Криволапову вказівки по забезпеченню Благову умов для проживання у Краматорську та пошуку особи, підозрюваної в убивстві;
– за дорученням Мельникова давав Михайличенку П. В. вказівки по видачі Благову паспорта України;
– за дорученням Мельникова організовував його зустрічі з Благовим у своєму робочому кабінеті, давав Благову гроші на поїздку за довідками, які були необхідні для отримання паспорта;
– підписав підготовлену Михайличенком довідку про особу Благова від 06.09.01 р., видану на підставі візи;
– керував виконанням окремих доручень слідчої групи.
І.Криволапов
У 2001 році – заступник начальника Краматорського міськвідділу міліції;
– 31.07.01 року подав на ім'я Нейла рапорт про те, що в його знайомого Апозьянца проживає на утриманні Благов, котрий, як виявилося, програє великі суми в казино. У розмові з Криволаповим Апозьянц свідомо ухилявся від теми вбивства Александрова і поводився неадекватно;
У службовій довідці МВС «Про результати реалізації оперативної інформації з розкриття вбивства гр-на І.Александрова», підготовленої в серпні 2001 року, говориться: «21.07.2001 року першим заступником начальника Краматорського ГО УМВС України в Донецькій області підполковником міліції І.Криволаповим була отримана оперативна інформація щодо гр. Благова Ігоря, котрий нібито нелегально проживав у Краматорську і міг бути пов’язаним з убивством Александрова»;
– після 24.08.01 р. за версією захисту виконував доручення Нейла по організації виконання завдань слідчої групи по розкриттю вбивства Александрова;
– у серпні 2001 року за вказівкою Мельникова, переданого через Нейла, просив Апозьянца сприяти Благову в пошуках злочинця;
– у жовтні 2001 року, виконуючи обов'язки начальника міськвідділу, був присутній на трьох оперативних нарадах у Слов'янську, займався організацією виконання окремих доручень.
Обвинувачується у фальсифікації справи Вередюка та скоєнні низки особливо тяжких злочинів.
М.Ю.Перепелиця
У 2001 році – начальник відділу карного розшуку Краматорського міськвідділу міліції;
– у серпні 2001 року неодноразово бачив Благова, який приходив у кабінет 309 за викликом членів оперативного штабу апарату УУР УВС області;
– перед затриманням Вередюка (ймовірно, за кілька днів) отримав вказівки від членів штабу чекати на прибуття Благова і бути готовим за інформацією останнього затримати Вередюка як підозрюваного в убивстві;
– 23.08.01р. після розмови із Благовим організував виїзд у зазначене ним місце, де особисто затримав за вказаними прикметами Вередюка і згодом передав його Герасименку.
П.В.Михайличенко
У 2001 році – начальник паспортного відділення Краматорського міськвідділу міліції;
– 31.08.01 року в робочому кабінеті за дзвінком Нейла прийняв Благова, аби, за вказівкою Мельникова, оформити йому паспорт громадянина України;
– згодом приймав у своєму робочому кабінеті Благова, який надав довідки для видачі посвідка на проживання, оскільки законними шляхами отримати паспорт Благов не міг;
– до 06.09.01 року на підставі візи, яку надав Благов, видав йому посвідчення особи.
Є.Ф. Дроздов, О.А.Тамбовцев
У 2001 році – дільничні інспектори Краматорського міськвідділу міліції;
– у серпні 2001 року при виконанні доручення Криволапова, встановлюючи особу водія, який підвозив Вередюка до місця злочину 03.07.01 року, згідно з тими прикметами, що було надано, та опису автомобіля, розмовляли із гр. Павлюченком, і показували йому фото Вередюка. Згодом інший дільничний інспектор визнав Павлюченка тим самим водієм.
У 2005 році Тамбовцев і Дроздов були засуджені до 6 і 6,5 років позбавлення волі за фальсифікацію матеріалів справи Вередюка, оскільки Павлюченко в ході обвинувачення міліціонерів заявив, що вони примусили його давати брехливі свідчення.
І. М. Благов– «організатор убивства» Ігоря Александрова.
Професійний шахрай, був засуджений Ізмайловським судом м. Москви за привласнення чужих грошей під приводом телефонізації будинків, поставок лісу та автомобілів РАФ із Латвії.
Зі слів Апозьянца, у котрого Благов проживав протягом тривалого часу, подібні злочини Благов здійснював і раніше. Також Благов пограбував директора фірми, яка займалася поставками лісу, після одержання тим великої суми в банку. При цьому Благов завдав потерпілому значних тілесних ушкоджень – по-звірячому його побив і залишив у безпорадному стані.
Перед приїздом до Краматорська, Благов, як стверджує Апозьянц, намагався переконати його взяти участь в укладанні великих угод, за умовами яких передбачалося, що Апозьянц щоразу здійснюватиме передоплату, і мова йшла про великі сум грошей. Апозьянц не довіряв Благову і відмовився від цієї пропозиції, і Благов приїхав до Краматорська, пообіцявши Апозьянцу особисто налагодити серйозний бізнес. Апозьянц погодився утримувати Благова, але участі у його проектах не брав, оскільки всі вони були пов'язані з фінансовим ризиком, причому лише для Апозьянца, тоді як Благов абсолютно нічим не ризикував.
Маючи доступ до офісу фірми Апозьянца, Благов постійно вів звідти міжнародні переговори, намагаючись знайти серед старих зв'язків об'єкт для здійснення шахрайства за раніше відпрацьованими схемами. Водночас він не гребував і дрібними аферами, здійснюючи їх від імені Апозьянца. Зі слів останнього, за півроку свого проживання у Краматорську Благов завів чимало корисних для нього знайомств.
Благов, котрий у будь-який спосіб намагався отримати гроші, довідався із місцевих ЗМІ про винагороду в 100.000 гривень, обіцяну за розкриття вбивства Александрова і вирішив на цьому розбагатіти.
Звернувшись до працівників краматорської міліції, Благов легко з'ясував, хто займається розкриттям убивства і почав активно шукати виходу на цих людей. Шахрай розумів, що чим вищим є ранг його контактера, тим більше у нього шансів одержати бажану винагороду.
Переконавши працівників міліції у своїй готовності допомагати у боротьбі зі злочинністю, та отримавши запевнення в тому, що у випадку успіху його допомога не залишиться безоплатної, Благов пообіцяв надати інформацію про осіб, причетних до вбивства Александрова. Відтоді він активно починає втілювати у життя задуманий план, розшукуючи у місті «бомжів». Одного з них він навіть привіз до себе, дав грошей, але той, усвідомивши, куди хилить Благов, просто втік.
Невдовзі Апозьянц випадково довідався, що Благов володіє значними сумами грошей (які міліція щедро видавала «свідкові» на пошук злочинця), а також звернув увагу на дивну поведінку Благова, коли мова заходила про справу Александрова.
Запідозривши недобре та побоюючись можливих наслідків афер Благова, Апозьянц звернувся до свого знайомого – заступника начальника Краматорської міліції Криволапова, котрий перебував у той час на лікуванні у кардіологічному відділенні.
Про отриману від Апозьянца інформацію Криволапов рапортував своєму начальникові – Нейлу.
У результаті 4 серпня 2001 року відбулася бесіда Благова та заступника начальника УУР УВС області Герасименка, а 8 серпня 2001 року – Благов потрапляє до заступника міниістра МВС Мельникова і повідомляє, що знайомий йому «бомж» на ім’я Юра розповідав, що у Слов'янську побив битою якогось адвоката.
Судячи з усього, на той час вже існувала домовленість між Благовим і Вередюком, яка, вочевидь, була підкріплена певними гарантіями з боку міліцейського керівництва:
Вередюк хотів одержати завдаток у вигляді машини і квартири для сина, а також покарання не більше 7-8 років позбавлення волі. Швидше за все, такі гарантії були отримані.
Від 8 серпня 2001 року за Благовим було встановлено зовнішнє спостереження, нібито для того, аби проконтролювати, як він витрачає виділені йому гроші, у тому числі $ 2000 на купівлю машини для Вередюка.
Під контролем зовнішнього спостереження Благов поселяє Вередюка в орендованій квартирі, щодня носить йому продукти та інструктує, як поводитися на слідстві.
23 серпня 2001 року Благов за посередництвом Апозьянца придбав у його знайомих ВАЗ-2108, який оформили на кума Вередюка – Шевченка. Після цього Благов «здав» Вередюка працівникам краматорської міліції, яких було заздалегідь попереджено.
Квартиру для Вередюка, передбачену умовами угоди, Благов обіцяє купити через Шевченка. Проте, вочевидь, на її придбання не вистачило грошей. Довідавшись про це, Вередюк у жовтні 2001 року заявляє, що обмовив себе і називає винуватцем Благова. Зацікавлені особи попереджають Благова, і він, обікравши принагідно свого благодійника Апозьянца, тікає з Краматорська, так і не одержавши винагороди.
Винагороду у вигляді заохочення за розкриття вбивства Александрова отримали працівники прокуратури (Наказ №662До від10.09.01р. ГПУ). Нікого з членів слідчо-оперативної групи так і не було винагороджено.
До речі, список співробітників органів прокуратури, які отримали винагороду від Генпрокурора Михайла Потебенька, складається із шести прізвищ. Це Винокуров, Голик, Медведько, Перунов, Пашков і Сазоненко. Фактично їх заохотили за активне фальсифікування справи Александрова. Донині ніхто з них не потрапив під слідство. Натомість один уже встиг стати Генпрокурором.
Іван Степанов, a, 26-29.12.2005 р.
Авцин
Авцин (прізвисько «Целка»). Злодій у законі. Разом із Фроловим (прізвисько «Культяпий»), Мазуркевичем (прізвисько «Красюк», він же «хрещений» коронованого ним Фролова), Брагінським (прізвисько «Чірік»), Дрібним (прізвисько «Полтава»), Дворним (прізвисько «Мішаня») вважався одним із найавторитетніших людей у злодійському середовищі Донбасу. До кінця 1992 року ці люди ще зберігали міцний контроль над своїми сферами. Але з початком процесу економічного реформування все частіше почали виникати протиріччя між лідерами ОЗУ. Стартував поділ сфер впливу на діяльність банків, великих підприємств і навіть цілих галузей Донецького регіону.
Убитий у середині 90-х.
Алієв Магомед
Алієв Магомет, прізвисько «Мага». Один із дагестанських «авторитетів», учасник ОЗУ Євгена Кушніра.
«У 1998 році зникли ще два важливих члени донецько-луганської групи кілерів. Було вбито Валерія Пушнякова – одного з безпосередніх виконавців ліквідації Євгена Щербаня в Донецькому аеропорту. У формі капітана міліції він був за кермом тих самих білих «жигулів»-»дев'ятки», на яких два «стрільці» виїхали на льотне поле. Як і решта бойовиків та їхніх помічників, Валерій був молодим, на день смертельної акції йому було приблизно 26 років.
Безслідно зник (за оперативною інформацією був застрелений) третій керівник міжрегіональної банди Алієв Магомед Умарович (прізвисько – «Мага»). Сам він із Дагестану і «зальотні» бойовики з Кавказу (Занґеліді, Балікоєв, Єлканідзе та ін.) – його люди. Він також часто бував у Донецьку, постачав зброю для угруповання.
Таким чином, починаючи з 31 жовтня 1997 року і до кінця 1998-го, були вбиті або ж безслідно зникли три керівники і шість важливих членів банди (бойовики та їхні найближчі помічники), деякі (наприклад, Валерій Балікоєв) зникли раніше. Можна говорити про те, що донецько-кавказька, найактивніша та найнебезпечніша частина угруповання, 1998 році припинила своє існування. За окремими відомостями, у Донецьку з тих пір члени угруповання, що залишилися, злочинів не здійснювали – сфера їхньої діяльності замкнулася в основному на Луганську.
У низці вбивств членів угруповання у правоохоронців є версії, аргументи та докази, які свідчать, що вбивали «свої» – замітали сліди, позбувалися небажаних свідків. Так, наприклад, говорять про Балікоєва, Занґеліді, Акулова, Валерія Пушнякова. Інші ліквідації – нібито справа рук ворожого угруповання. Якого – це вже інше питання. Хоч би що там було, але у жодному із майже десяти вбивств винних не було знайдено. Це також наводить на певні думки, про які поки не будемо говорити вголос.
«Вони замовили і вбили А. Брагіна та Є. Щербаня, – писалося з цього приводу в одній з публікацій видання «Дело и право» 1999 року. – А хто замовив і вбив їх?» Питання так і залишається відкритим, і навряд чи правдиву відповідь на нього коли-небудь вдасться оприлюднити».
Адієв Магомед
Ще один дагестанський «авторитет». За однією з версій, саме він, а не Філіпенко, натискав кнопку пульта дистанційного керування вибухового пристрою на стадіоні «Шахтар».
До рук автора книги потрапив документ, що примушує подивитися на ситуацію зовсім з іншого боку.
«Служба безпеки України
Управління в Донецькій області
340114, м. Донецьк, вул. Щорса, 62, тел. 90-93-93
№ 3/ 468-не.
10 квітня 1998 р.
Слідчому з особливо важливих справ
Генеральної прокуратури України
Старшому радникові юстиції Тараненку Ю.Г.