Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материала

Документы

Содержание Олександр Каліфіцький Бійці інформаційної війни

Подобный материал:

• Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
• Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
• "земельне право україни", 1354.1kb.
• Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
• Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
• Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
• Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
• Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
• Рафаел папаян, 3846.74kb.
• Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.

Слідчий з особливо важливих справ ГПУ

Олександр Каліфіцький:

«Ігор Александров насправді виконував свій громадянський та професійний обов’язок. Чого не можна сказати про офіцерів, котрі своїми необачними заявами посприяли його загибелі»

Справи Александрова, про фальсифікацію розслідування вбивства журналіста та вбивство обвинувачуваного в цьому злочині Юрія Вередюка, про викрадення і вбивство краматорських бізнесменів Жемова та братів Карпенків перебувають у провадженні старшого слідчого з особливо важливих справ Генпрокуратури України Олександра Каліфіцького. І якщо справа про фальсифікацію матеріалів щодо Вередюка, його вбивство та інші епізоди розслідуванням було завершено, то у справі Александрова вже рік як триває суд. Деякі засоби масової інформації прогнозують, що справа в суді розвалиться, а скандально відомий Олег Солодун, гість останньої передачі журналіста, завзято звинувачує слідчих у всіх смертних гріхах, заявляючи, що цю справу, як і раніше, розкрито не повністю. Чи це правда, запитали «Факти» в Олександра Анатолійовича Каліфіцького. Убивці Ігоря Александрова відмовилися від своїх свідчень на досудовому слідстві.

– До винесення судом вироку я, на відміну від Солодуна, не можу коментувати справу, – говорить Олександр Каліфіцький. – У ній багато епізодів, і суду необхідно допитати велику кількість свідків. Та я можу сказати, що, направляючи справу до суду, орган слідства вважав зібрані докази достатніми для закінчення розслідування. Всі вони були отримані законними шляхом, і я не переймаюся щодо того, як їх оцінить суд. А те, що деякі виконавці нападу на Александрова відмовилися від своїх свідчень, можна було передбачити – адже подібна практика захисту підсудних є досить поширеною. Але свідчення виконавців, де вони визнають себе винними, – це не єдині докази, що є у справі.

– Як усі добре пам'ятають із публікацій у пресі, зокрема, й у «Фактах», на так званій «дюссельдорфській касеті», за намір оприлюднити яку у своїй передачі і було вбито журналіста Александрова, за словами Сербина та Солодуна, нібито міститься компромат на міліцейське та прокурорське керівництво Краматорська. Чомусь ми так і не побачили прізвищ корумпованих чиновників та офіцерів у списку підсудних по цій справі...

– Копія цього аудіозапису знаходилася у колишніх на той момент співробітників місцевого відділу боротьби з організованою злочинністю Солодуна та Сербина. Вони її отримали у 2000 році, і все, що ви говорите, будується, м'яко кажучи, лише на їхніх голослівних заявах. У ході допитів, ще в лютому 2003 року, вони надали нам роздруківку «дюссельдорфської касети». Вона не могла використовуватися слідством як доказ, оскільки була добута непроцесуальним шляхом. Лише після розкриття слідчою групою Генпрокуратури і СБУ вбивств члена організованого злочинного угруповання (ОЗУ) «17-та дільниця» Єрмакова та бізнесмена Собко, у вересні 2003 року Солодун і Сербин видали цей аудіозапис. Касету долучено до матеріалів кримінальної справи, але на ній є лише запис розмови члена угруповання Яворовського з іншими бандитами, у якій йдеться про обставини скоєного ним та слов'янським бізнесменом Олександром Рибаком убивства Єрмакова. Згадок або інших даних про корупційні зв'язки керівництва УМВС України в Донецькій області або керівництва прокуратури, які так любить змальовувати Солодун, на касеті немає. Оскільки вбивство Єрмакова на момент передачі касети було вже розкрито, а вбивць заарештовано, вона лише доповнила масив доказів, не маючи значення по справах щодо інших убивств.


– Але якщо оприлюднення «дюссельдорфської касети» не могло нашкодити замовникам убивства, як тоді можна розцінювати заяви Генпрокуратури про те, що Ігоря Александрова було вбито через його професійну діяльність?


– Коли журналіст надав ефірний час Солодуну та Сербину, звідки він міг знати, що їхні заяви не мали доказової сили, а були просто озвученням широко відомих фактів. Александров не був юристом, і тим паче слідчим, і тому розцінював інформацію звільнених на той час міліціонерів як доведену і таку, що здатна вплинути на поліпшення криміногенної обстановки в регіоні. Він насправді виконував свій громадянський і професійний обов’язок. Чого не можна сказати про Солодуна та Сербина. Адже до свого звільнення з органів внутрішніх справ вони були кадровими офіцерами одного з елітних підрозділів міліції, мали достатню юридичну підготовку для того, щоб оцінити правовий і процесуальний рівень своїх голослівних заяв та їхні можливі наслідки. Адже навіть згідно з цими заявами, вони не знали про місце знаходження оригіналів документів, на які посилалися. Після вбивства журналіста ані Солодун, ані Сербин не знали, хто здійснив напад. А під час їх допитів як свідків, стверджували, що напад на Александрова здійснив член угруповання «17-та дільниця» Костянтин Яворовський та їхній колишній начальник Володимир Бантуш, що в ході слідства не підтвердилося. Упевнений: руками слідчо-оперативних працівників вони намагалися поквитатися зі своїм «кривдником» Бантушем, який свого часу ініціював їхнє звільнення з органів за компрометуючими мотивами, а також із Яворовським, одним із членів ОЗУ, якого вони називали «поплічником» Бантуша. Напад на Александрова було розкрито винятково слідчим шляхом, без «допомоги» Солодуна і Сербина, про яку вони вже встигли роздзвонити.


«Сербин і Солодун ніколи не були членами слідчо-оперативної групи з розслідування справи Александрова»


– На одному з брифінгів у Генпрокуратурі лунала заява, що Солодун і Сербин мали у цій справі якийсь особливий статус. А тепер, коли справа перебуває в суді, а суд цей є відкритим і кожен може стежити за його ходом, Олег Солодун не втомлюється заявляти, що, хоча виконавців убивства Александрова і заарештовано, замовники й дотепер залишаються на волі.


– Ані Солодун, ані Сербин ніколи не були членами слідчо-оперативної групи Генпрокуратури та й не могли такими бути. По-перше, тому що їх неодноразово допитували як свідків у справі, а по-друге, на момент створення в 2003 році цієї групи Солодун і Сербин вже не були співробітниками правоохоронних органів. Кожна з цих обставин сама собою виключає можливість перебування їх у складі слідчо-оперативної групи.

Окрім того, під час допитів як свідків їх обох було попереджено про кримінальну відповідальність за розголошення таємниці слідства. У зв'язку з цими обставини вони не мають ані морального, ані юридичного права коментувати, а тим паче розголошувати результати слідства. Особисто я переконаний, що всі особи, причетні до скоєння цього злочину, постали сьогодні перед судом.


– Ви завершили також розслідування справи щодо вбивства Вередюка, якого обвинувачували в убивстві Ігоря Александрова. Ранг обвинувачених по цій справі обмежився, згідно опублікованої інформації, начальником міськвідділу міліції Ігорем Криволаповим. Чи міг він без опіки, «даху», так вдало і спритно сфальсифікувати гучну справу і навіть організувати вбивство?


– Коментуючи заяву Солодуна про те, що до фабрикації кримінальної справи щодо Вередюка були причетні деякі тодішні високопосадовці з правоохоронних органів, я не маю жодного сумніву, що й у цьому випадку ним керують лише його власні амбіції та бажанням помститися, знеславити колишніх керівників правоохоронних органів Донецької області. Питання лише: навіщо? Всі обставини фабрикації справи щодо Вередюка ретельно вивчалися в ході слідства. Озвучена Солодуном інформація повністю суперечить реальним обставинам цього злочину. Слідство встановило осіб, причетних до його скоєння.

Це Ігор Криволапов та колишній начальник відділу карного розшуку Донецької обласної міліції Олександр Герасименко, яких на сьогоднішній день притягнуто до кримінальної відповідальності. Вони, у своїй суті, мало чим відрізняються від знаменитих київських «перевертнів». І ті, й інші замішані в убивствах і фальсифікаціях. Незважаючи на різні політичні обставини в державі, керівництво Генпрокуратури завжди ставило перед нами єдину вимогу: ретельно і в рамках закону розслідувати цей злочин і прийняти процесуальне рішення щодо всіх осіб, які до нього причетні, незважаючи на їхні звання і посади. Саме це ми і зробили. Тому можу заявити, що усі обвинувачення, висунуті Солодуном, слідство перевірило і не виявило їх підтвердження.

До речі, ще під час розслідування вбивства Єрмакова і Солодун, і Сербин неодноразово заявляли, що, мовляв, Рибак є недосяжним для правоохоронців, оскільки володіє великим капіталом, і навіть, за наявності незаперечних доказів, його не буде притягнуто до кримінальної відповідальності. А після того як Рибака було затримано, і він постав перед судом, Солодун і Сербин обрали для себе нову мішень – людей, які раніше обіймали керівні посади у правоохоронних і владних органах Донецької області, і почали заявляти про їхню причетність до вбивства Александрова і фальсифікації справи щодо Вередюка. Гадаю, це обумовлено тим, що справа Александрова підходить до свого логічного завершення, і, розуміючи, що на цьому їхня роль «борців за правду» припиняється, та прагнучи постійно перебувати у центрі уваги, вони щосили починають коментувати інші справи, що заходяться у моєму провадженні, плавно підводячи громадськість до думки, що у розкритті і цих злочинів є їхні заслуги. Тож хочу відразу наголосити на тому, що у справах щодо інших особливо тяжких злочинів на території Києва і Донецької області Солодун і Сербин не є свідками. Проте разом зі своїми вигадками Солодун розголошує і відомі йому матеріали кримінальної справи, і навіть не замислюється про те, що деякі злочинці, які перебувають зараз у розшуку, і з виступів Солодуна отримують важливу для них інформацію.

Схоже на те, що нічого його не навчила трагічна доля журналіста Александрова. Чи це таким великим є його бажання якось нашкодити Генпрокуратурі, яка не допомогла йому помститися давнім ворогам? На мою думку, ці «борці» давно мали би вибачитися перед тими, кого вони так «сміливо» і безпідставно обвинуватили у пресі.

«Загибель журналіста посприяла популярності екс-міліціонерів»


– Але ж цих міліціонерів свого часу було звільнено з органів саме через їхню порядність та принциповість. Їх переслідували, і про це неодноразово писала преса.


– Я впевнений, що справжньою причиною публічних виступів Солодуна і Сербина є їхня особиста амбіційність і бажання за будь-яку ціну створити собі позитивний політичний імідж, а заразом і поквитатися з усіма, хто сприяв їхньому звільненню з правоохоронних органів, та аж зовсім не жага справедливості і боротьби зі злочинністю, як це може здатися на перший погляд. Саме тому вони, не маючи реальних доказів та використовуючи засоби масової інформації як знаряддя для досягнення власної мети, і почали серію своїх так званих «викривальних виступів».

Так, в авторських програмах Ігоря Александрова «Без ретуші» Солодун і Сербин привселюдно заявили про корупцію, що, за їхніми словами, панує, в УБОЗ і прокуратурі, і небажання цих органів розкривати злочини, а також про наявність у них незаперечних доказів цих фактів і причетності до них особи, що скоїла вбивства членів ОЗУ Єрмакова, Кулі і Собка. Продовжуючи мусолити цю тему на прес-конференціях, вони отримали бажану популярність. І в останній передачі «Без ретуші» заінтригували глядачів обіцянкою наступного разу надати незаперечні докази причетності якихось осіб до вбивств і корупції. Постає запитання: чому вони відразу не розповіли про усе, що знали? Може, тоді вони би зберегли журналістові життя?

Адже через їхні викриття в успішного на той час бізнесмена Олександра Рибака одна за іншою почали зриватися мільйонні угоди. Подібні люди такого не подарують. Натомість Солодуну і Сербину трагічна загибель Александрова додала популярності, дозволила значно частіше з’являтися на сторінках преси та екранах телевізорів. І вони максимально використовували час, який минув до розкриття злочину, задля самореклами.

Не виключено, звісно, що Солодуна і Сербина хтось використовує у політичних цілях, штучно підігріваючи інтерес до «борців за правду». Та якщо це так, гадаю, можна було би підібрати осіб зі значно «чистішими» біографіями та моральними якостями.


– Що ви маєте на увазі, натякаючи на сумнівні моральні якості Солодуна і Сербина?

– Починали вони із дрібниць. У 1992 році на пероні станції Краматорськ Солодун вилучив у перевізників шістнадцять ящиків вершкового масла. Подальша доля цього, тоді гостродефіцитного, продукту залишається нез'ясованою, але факт неналежного виконання ним своїх обов'язків установили і у посаді понизили. У 2000 році він почав стверджувати про наявність корупції у правоохоронних органах і про те, що йому не дають можливості боротися зі злочинністю, хоча, як мені відомо, після їхнього звільнення із МВС тим самим Краматорським УБОЗ було розкрито низку серйозних злочинів, зокрема, й сім замовних убивств.

На сьогодні розслідується і кримінальна справа, одним із основних фігурантів якої є Сербин.

Надзвичайно цікавими є і стосунки Солодуна та Сербина із членами краматорського злочинного угруповання «17-та дільниця», про які вони, до речі, самі розповідали в передачах і на прес-конференціях. Так, ще у першій передачі «Без ретуші» від 21 вересня 2000 року Сербин зізнавався, що протягом тривалого часу підтримував дружні стосунки із лідером угруповання Єрмаковим і часто з ним зустрічався.

Характеризуючи Єрмакова, який заволодів у результаті протиправної діяльності декількома мільйонами доларів, Сербин говорив: «Він був... може, навіть талановитим, тобто якщо він зміг організувати роботу, що йому принесла мільйонні прибутки у доларах, гадаю, не кожен бізнесмен в Україні чи, припустимо, у Донецькій області зуміє це зробити». Колишній працівник Краматорського УБОЗу, який мав боротися зі злочинністю, захоплюється талантом лідера угруповання, називаючи його злочинну діяльність «роботою».

Після звільнення Сербина з органів внутрішніх справ його особистим водієм став Яковенко, котрий раніше був водієм у лідера угруповання, а після смерті того – водієм Єрмакова. У своїх виступах Солодун і Сербин висловлювали занепокоєння фактом засудження першого лідера ОЗУ «17-та дільниця» Шпортюка, і заявляли, що справу щодо нього було сфабриковано. Обурювалися вони й тим, що стосовно члена ОЗУ Мешалова намагаються фабрикувати справу про вбивство. Водночас зазначу, що і Шпортюка, і Мешалова, і ще одного учасника цього злочину суд визнав винними у вбивстві, їхню причетність до якого так ревно заперечували Сербин і Солодун.


– Ви зараз звинувачуєте людей, яких було відновлено на службі та які обіймають на сьогодні високі посади у правоохоронних органах. Чи готові ви відповісти за свої слова?

– Я чудово розумію, що після публікації цього інтерв'ю вони у відповідь розгорнуть на свій захист широкомасштабну акцію у засобах масової інформації, обвинувачуючи мене у всіх смертних гріхах. Проте я не має жодного наміру підігравати їм, вступаючи у дискусію на сторінках преси. Я висловив те, що давно накипіло, і якщо Солодун і Сербин вважатимуть, що я зводжу на них наклеп, що ж, ми можемо зустрітися в суді. На відміну від них, мої твердження я ґрунтуюся лише на доказах у справі. Мене дивує лише те, чому всі, кого Сербин і Солодун протягом тривалого часу голослівно обмовляють, мовчки терплять це. Адже навіть обвинувачені по справах спростовують вигадки цих «борців за правду», розповідаючи про їхню сумнівну діяльність. Вважаю, що правда для всіх єдина. І її можна відновити в суді».

Ірина Десятникова, «Факти», 18 січня 2006 р.


ДВА КОЛИШНІХ СПІВРОБІТНИКИ КРАМАТОРСЬКОГО УБОЗу ВЕДУТЬ БІЙ ІЗ ТІННЮ


«Нагадувати про справу директора слов'янської телекомпанії «ТОР» Ігоря Александрова немає потреби – преса достатньо розповідала про його «показове» убивство. У цьому контексті, зокрема, згадувалися і двоє звільнених співробітників УБОЗу міста Краматорська Сербин і Солодун, яким Александров надавав ефір. Лунали навіть припущення, що смерть журналіста – наслідок тієї телепередачі. У місцевого журналіста Павла Передерія, який ретельно досліджував цю справу, є власна думка, зокрема, й щодо ролі двох «непокірних» убозівців.


Бійці інформаційної війни

Свого часу через телеекрани та газетні шпальти ми мали змогу спостерігати за скандалом, що вибухнув у Краматорськом відділі УБОЗ. Його авторами стали звільнені незадовго до цього з органів внутрішніх справ офіцери М. Сербин і О. Солодун. Екс-міліціонери заявили журналістам, що в них нібито є серйозні документи, які свідчать про зв'язок їхнього колишнього шефа – начальника Краматорського відділу УБОЗ полковника міліції В. Бантуша – із лідерами місцевого організованого злочинного угруповання «17-та дільниця».

Одним із перших, хто надав можливість Сербину та Солодуну виступити в ефірі, був нині покійний директор слов'янської телекомпанії «ТОР» Ігор Александров. Саме він разом із народним депутатом Шеховцовим супроводжував екс-міліціонерів під час прес-конференції в Києві, влаштованої «IREX Pro Media» у жовтні 2000 року. Своє звернення до ЗМІ вони мотивували тим, що безуспішно пробували застосувати всі законні шляхи і тепер всерйоз побоюються за свої життя.

Після повернення зі столиці Ігор Александров випустив у прямий ефір чергову авторську передачу «Без ретуші» за участю М. Сербина й О. Солодуна. Колишні міліціонери привселюдно заявили про наявний у них список жертв, засуджених місцевою братвою до «найвищої міри покарання». У відповідь на це Александров попросив: «Залишіть мені список «засуджених». Покладу до сейфу, буду порівнювати». Не знаю: чи задовольнили колишні правоохоронці прохання ведучого, але за кілька днів І.Александрова запросили відвідати Краматорський відділ УБОЗ. Керівництво цієї організації вимагало надати можливість оприлюднити по телебаченню свою точку зору. А заразом і поцікавилися у журналіста: яку мету він особисто переслідує у цій справі? На це Александров, не замислюючись, відповів, що прагне докопатися до істини.

Саме тоді йому і надали можливість ознайомитися із величезною кількістю документів, які проливали світло на те, «хто є who». На жаль, підготувати передачу на основі інформації, отриманої того дня в УБОЗі, Ігор Александров не встиг. Йому завадила смерть. Спробуємо власними силами наблизитися до істини, якої так самовіддано дошукувався покійний тележурналіст.


«Общак» – «дєло тонкоє»

За час роботи М. Сербина та О. Солодуна у Краматорському відділі УБОЗ до їхніх посадових обов'язків входило цілеспрямоване здійснення оперативно-розшукових заходів щодо документування злочинної діяльності місцевої «братви».

Серед «підопічних» особливо виділялося організоване злочинне угруповання, що називало себе «17-та дільниця».

Ця «бригада» виникла влітку 1992 р. і спочатку нараховувала до тридцяти чоловік. Тоді її очолювали два кримінальних «авторитети» «Альба» і «Хам», що вже мали за плечима кілька судимостей. «Братва» задовольнялася стягуванням данини з власників кіосків та невеликих магазинів. Підприємці із цим мирилися, і писати заяву до правоохоронних органів не поспішали. Левову частку «данини» «авторитети» витрачали на власні потреби. Обидва вони були наркоманами, а це, як відомо, справа недешева.

Решта «братви» мирилася із такими «розкладами» доти, доки із в'язниці не повернувся І. Шпортюк (прізвисько «Шкрок»), який щойно відсидів свій другий термін за хуліганство. Він очолив «братву» і ввів сувору дисципліну. Почали проводитися збори «17-тої дільниці», де серед інших питань вирішувалися проблеми поповнення та витрачання «общака». Доходи «17-тої» значно зросли із долученням до «бригади» директора однієї з місцевих фірм О. Беззапонного (на прізвисько «Петрович»). Маючи неабиякий талант «робити гроші», «Петрович» налагодив постачання до Москви вагонами пива Краматорського пивзаводу і в такий спосіб приніс в «общак» угруповання перші десятки тисяч доларів. Лідери «17-тої дільниці» почали купляти іномарки та квартири. Чисельність угруповання зросла до ста чоловік.

Наприкінці 1993 р. вісім «братків» на чолі зі «Шкроком» опиняються на лаві підсудних і отримують за вимагання і хуліганство строки – від трьох до п'яти років. Але «17-та дільниця» при цьому зберігає свою цілісність. Угруповання очолюють найближчі «соратники» «Шкрока» – І. Яковенко на прізвисько «Єгор» та І. Єрмаков на прізвисько «Єрмак». Вони продовжують втілювати в життя комерційні ідеї «Петровича». «Братва» скуповує в регіоні шкіри тварин і експортує їх до Італії. Створюються фіктивні фірми, що нібито займаються продажем олії, а насправді «кидають» комерційні структури по всій Україні на десятки й сотні тисяч доларів.

Лідери «17-тої дільниці» починають жити, як то кажуть, на широку ногу. Тепер кожен із них вже має цілодобову охорону. Але великі гроші – великі проблеми. Наявність охорони порятувала не усіх. Навесні 1996 р. на шосе між Слов'янськом та Краматорськом було розстріляно автомобіль, в якому їхав «Єгор». І охоронець і водій, які перебували в автомашині також отримали по контрольному пострілу в голову. «17-тою дільницею» почав одноосібно керувати «Єрмак». Його помічником став Дмитро Герман, що вирізнявся особливою жорстокістю та цинізмом. Прихильників «Шкрока», який перебував за ґратами, фактично було усунено від справ.

Вершиною кримінальної економіки «17-тої дільниці» стала взаємодія з горлівською фірмою «Ассет-Інтернейшинл». На цю фірму «Єрмака» вивів знову таки «Петрович». «Ассет-Інтернайшинл» отримала від «Донецьктрансгазу» векселі підприємств, що заборгували за газ у 1994-1997 роках, на загальну суму близько 18 млн. гривень. «Братва» примусила ці гроші працювати на себе. Значні суми почали перераховуватися на рахунки створених фіктивних фірм, після чого конвертувалися у готівку або переправлялися в офшорну зону Гібралтару. «Єрмак» та «Петрович» придбали нерухомістю в Іспанії, куди планували виїхати на постійне місце проживання.

До цих фінансових махінацій колишні співробітники Краматорського відділу УБОЗ ставляться своєрідно. У передачі Ігоря Александрова «Без ретуші» М. Сербин ділиться своїми міркуваннями: «Єрмаков – талановита людина, оскільки спромігся заробити мільйони, чого не кожен в Україні зможе досягти». На прес-конференції в Києві О. Солодун сказав: «Три мільйони доларів – сума в Іспанії майже фантастична. Як ці гроші були зароблені і як вони туди потрапили?..» Мене запитують: «Чому, працюючи у МВС, ви не відстежили це?» Такою є структура органів!» Цікава відповідь...

Куди, в такому випадку, дивилися всюдисущі податківці та інші фіскальні органи, до чиїх обов'язків належить дбати про дотримання державних інтересів?

Хоч би там як, а лідери «17-тої дільниці» стали підпільними мільйонерами але, на відміну від громадянина Корейка, не приховували цього. Та, як кажуть, срібло і злото тягнуть у болото. У вересні 1998 р. «Єрмака», коли той сидів за столиком у кав’ярні «Парадіз», застрелив з автомата кілер. Дмитро Герман, якому у спадок від «Єрмака» дісталася влада над «17-тої дільниці», прихопив «общак» і зник за кордоном. Накивали п’ятами й інші активні учасники угруповання. Через рік Германа затримали співробітники Інтерполу в Дюссельдорфі (Німеччина). Під час арешту в нього виявили «общакових» 400 тис. марок.