Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материала

Документы

Содержание Петро Романов (політолог, економічний оглядач) Костянтин Романюк, політолог, g.ua В'ячеслав Синенко

Подобный материал:

• Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
• Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
• "земельне право україни", 1354.1kb.
• Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
• Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
• Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
• Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
• Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
• Рафаел папаян, 3846.74kb.
• Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.

«Донецьккокс» відправляють на металобрухт


Незважаючи на хвацьку риторику партії Регіонів про відродження економіки і вихід країни із серії політичних та економічних криз, стають помітними зовсім інші тенденції, які свідчать про занурення країни у стан системного колапсу. Гадаю, причиною цього є нездатність української політичної еліти усунути системні протиріччя, які роздирають українське суспільство. Події «Помаранчевої» революції стали першою спробою реально вирішити проблеми, що нагромадилися у країні. Спробуємо визначити дві групи цих протиріч:

• Протиріччя між способом виробництва в сучасній конкурентній економіці та способом виробництва в кланово-монополістичних утвореннях. В останньому випадку спостерігається зловживання монопольним становищем, отримання надприбутків замість вкладання коштів в інноваційний та соціальний розвиток.
  
• Протиріччя між демократичною державою, що зароджується, і кланово-монопольними утвореннями, які прагнуть узурпувати державні функції з подальшою їх профанацією.
  

Під час свого першого візиту до Донецька Президент Віктор Ющенко, у виступі перед керівним і господарським активом області дуже правильно підкреслив важливу особливість економічної ситуації у Донбасі – це монополізм. Відсутність достатнього рівня економічної конкуренції у Донбасі залишається головною причиною стагнації економіки регіону і наростання антисоціальних тенденцій.

Сформована у Донбасі інституційна монопольна система спрямована на зниження продуктивності економіки.

Всупереч усьому існує фанатична віра у те, що важка індустрія повинна залишатися базисом регіональної економіки, зміцнюватися та субсидіюватися державою.

Досить очевидно, що вона свідчить про тотальне впровадження в усі сфери економіки регіону принципу пошуку економічної ренти.

У 1990 р. частка важкої промисловості в загальній структурі економіки становила 59%, а в 2005 р. вона склала 81,4%.

Принцип пошуку економічної ренти в металургії та вугільній галузі приводить до постійної деградації вугільної промисловості і зниження ефективності державних субсидій.

За відсутності стимулів до підвищення продуктивності у своїх секторах Донецька монопольна група навпаки, проводить експансію на інші сектори ринку (в основному сировинні або з меншим ступенем переділу).

Водночас, не маючи розвиненої системи економічного прогнозування, великий бізнес Донбасу не здатний економічними методами захистити себе від коливань світової кон'юнктури на металургійну продукцію.

У результаті, заручниками зниження світових цін на метал (і відповідно на проміжну продукцію металургійного виробництва) стають всі підприємства ланцюжка «вугілля-кокс-метал».

Для втримання рентабельності виробництва починають використовуватися різні тіньові схеми компенсації витрат через державний бюджет.

За відсутності стимулів інвестування в розвиток виробництва відбувається процес його морального старіння та відмирання цілих виробничих комплексів.

Яскравим прикладом цих процесів є останні події, що відбуваються на підприємствах ВАТ «Донецьккокс». П'ятого вересня цього року генеральний директор згаданого ВАТ Геннадій Волокіта видав наказ № 659 «Про зупинку виробництва коксу доменного», у якому виклав наступне: «У зв'язку зі значним зменшенням обсягу замовлень на кокс доменний у жовтні-грудні 2006 р., відповідно до листа ТОВ «Метінвест холдинг» (входить до бізнес-імперії Рината Ахметова – авт.), і відсутністю додаткових ринків збуту, на підставі рекомендацій технічної ради від 31.08.2006г. і за узгодженням із наглядовою радою Суспільства (лист від 01.09.2006р.), з метою недопущення аварійної ситуації на Донецькому КХЗ і Рутченківській ділянці, пов'язаної зі зменшенням обсягу виробництва...наказую:

1.Головному інженерові Новикову П.Ю. розробити і затвердити план-порядок зупинки виробництва в цехах на Рутченківській ділянці...

6. Начальникові коксового цеху Токарєву І.В. розпочати видачу коксових печей без завантаження 16 жовтня 2006р., відповідно до затвердженого плану-порядку».


Фактично наказ означає зупинку безперервного циклу виробництва коксу, а це рівнозначно ліквідації підприємства, тому що для нового запуску циклу виробництва коксу виробничі потужності доведеться відновлювати заново.

Робітники ВАТ «Донецьккокс» дивуються: чому підприємство з рентабельністю 26,8% треба ліквідовувати. Але найбільший подив у них викликає те, що Геннадій Волокіта своїм наказом № 660 від 05.09.2006 зобов'язав начальників структурних підрозділів Рутченківскої ділянки ВАТ «Донецьккокс» підготувати та передати до Відділу праці та контролю, у строк до 08.09.2006р., перелік посад і професій, які будуть виключені зі штатного розкладу.

За інформацією трудового колективу ВАТ «Донецьккокс» із 2 тис. працівників планується залишити 700 чоловік.

Постає питання – як це пов’язується із пунктами 7 і 12 колективного договору ВАТ «Донецьккокс» на 2005-2006 рр., де вказано: «Адміністрація зобов'язується:...7. Рішення про зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників приймати тільки після попереднього проведення переговорів із профкомом не пізніше, ніж за 3 місяці до здійснення цих заходів....12. Не звільняти працівника з підприємства з ініціативи адміністрації без достатніх підстав і у випадках, передбачених законодавством, без попереднього узгодження із профспілковим комітетом. Погоджувати з Донецьким обласним профспілковим комітетом профспілки трудящих металургійної та гірничо-добувної промисловості питання одночасного скорочення чисельності більш, ніж на 10%».

Окрім того, пунктом 20 зазначеного договору передбачено: «Адміністрація зобов'язується:...20. У випадку виникнення ознак погіршення фінансово-майнового стану підприємства розробляти і вживати заходи для попередження банкрутства; розглядаючи пропозиції щодо поліпшення ситуації у першочерговому порядку вживати заходи виробничого, організаційного, управлінського характеру і тільки у випадку, коли вони не призвели до позитивних змін – заходи, які зачіпають соціально-економічні права та інтереси працівників».

До останнього часу основним споживачем продукції «Донецьккоксу» залишався Маріупольський металургійний комбінат (ММК) ім. Ілліча, але після того, як комбінат орендував у ВАТ «Донецьксталь» дві батареї на Ясинуватському КХЗ і збільшив закупівлі коксу на Макіївському КХЗ у підприємства почалися проблеми. ММК їм Ілліча має майже 13% у статутному фонді ВАТ «Донецьккокс» і був, в один час, готовий інвестувати кошти в його розвиток, за умови збільшення своєї частки у статутному фонді до контрольного пакета. Фактичний власник ВАТ «Донецьккокс» – ЗАТ «СКМ», вочевидь, не змогло запропонувати ММК ім. Ілліча прийнятну ціну за підприємство.

На ММК ім. Ілліча говорять, що причина скорочення закупівель продукції «Донецьккоксу» полягає в її високій ціні. Володимир Бойко п'ять разів просив попередній уряд передати «Донецьккокс» в оренду комбінату, але Кабінет Міністрів не пішов назустріч. В Україну з-за кордону було завезено цього року 6 млн. тонн коксу.

Чому ані менеджмент виробників коксу (у тому числі й «Метінвест Холдингу»), ані уряд не змогли врегулювати катастрофічну ситуацію на ринку коксу в країні?

Хто увтримує ціни на кокс? Чим, у такому випадку, займається Антимонопольний комітет України?

У зв'язку із закриттям підприємства 11 вересня на території заводу відбувся мітинг, у якому взяло участь близько 500 чоловік. Учасники акції вирішили написати листа про ситуацію, що склалася на заводі, Президентові України Віктору Ющенку, прем'єр-міністрові Віктору Януковичу та спікеру Верховної Ради Олександру Морозу. Під час акції керівництво заводу до працівників так і не вийшло.

Компанія ЗАТ «СКМ» нещодавно оголосила про запровадження концепції корпоративної соціальної відповідальності, де трудові колективи підприємств компанії розглядаються одними із основних об'єктів уваги. Насправді ж про увагу до трудового колективу ВАТ «Донецьккокс» з боку ЗАТ «СКМ» наразі говорити не доводиться.


Петро Романов (політолог, економічний оглядач)


СКМ. Крах імперії Ахметова


Під зовнішньою бравадою Рината Ахметова та реваншистськими заявами Партії регіонів старанно маскуються ознаки загального занепаду існуючої у Донбасі кланово-монопольної системи господарювання.

2000 року остаточно сформувався один полюс впливу на концентрацію та розвиток капіталу в Донбасі, який зосередився в руках ЗАТ «Систем Кепітал Менеджмент» (нагадаємо, що 90% акцій належать Ринату Ахметову, 10% його дружині Лілії Смирновій). Головними силами СКМ стала основна частина ліквідних об'єктів промисловості Донбасу. Способи нагромадження цих активів були простими – підкуп держчиновників для одержання ексклюзивних умов при приватизації ліквідних виробничих активів; шляхом залякування привласнення пайових цінних паперів у міноритарних акціонерів; підкуп правоохоронних структур. Такі дії були чітко відпрацьовані, а кадри для вирішення цих завдань ретельно підбиралися особисто Ахметовим. Машина «бізнесу» працювала налагоджено, як годинник. Тільки от годинник цей одразу ж почав відраховувати зворотній відлік часу, що залишався такій аморальній системі господарювання, взятій Ахметовим на озброєння. Причиною її краху стало нагромадження непереборних протиріч, здатних привести будь-яку імперію, зокрема, й імперію Ахметова до катастрофи. Тепер виділимо й розглянемо ці протиріччя.

Першим і основним є протиріччя між застарілими методами господарювання, заснованими на пошуку економічної ренти, і вимогами розвитку виробництва, продиктованих потребами світового ринку.

Так, директор Донецької філії Національного інституту стратегічних досліджень Юрій Макогон у своїй статті «Гірничо-металургійний комплекс України: міфи та реальність» (газета «Дзеркало тижня» №34 від 3 вересня 2005 р.) констатує «...ані купівля іноземних активів, ані переорієнтація на інші ринки збуту не є системним вирішенням основних проблем української металургії. Витиснення з Південно-Східної Азії - наслідок технічного застою української металургії. Якщо донедавна Україна ще конкурувала за собівартістю з китайськими заводами, то останніми роками навіть вони значно обійшли нас і за цим показником. А отже, не залишилося іншого виходу, окрім тотального переозброєння галузі у найкоротші терміни...Зношеність основних фондів у галузі перевищує 60%...У передових країнах на реконструкцію виробничих потужностей інвестується близько 25-35 дол. на тонну сталі. В Україні за минулий рік усі власники меткомбінатів вклали 600 млн. дол. Це означає, що модернізаційні вливання склали не більше 15-16 дол. на кожну тонну... реальні інвестиції у відновлення виробництва і нові технології становлять лише 7-8 дол./т. Технологічне відставання України вимірюється десятками років».

Поставимо запитання: що заважало СКМ достатньо інвестувати в розвиток основних фондів своїх підприємств? Логічним було би думати, що при зростанні доходів компанії ріст інвестицій у переозброєння виробництва неминучий. Де там, кошти, які можна було пустити на потреби розвитку виробництва, як бачимо, пішли на приватизацію інших активів. І тут простежується закономірність - при відсутності стимулів до підвищення продуктивності у своїх секторах група, навпаки, здійснює експансію на інші сектори ринку.

Відсутність стимулів до підвищення продуктивності виробництва диктується наступними обставинами: якщо існують неринкові шляхи зниження собівартості продукції (тіньова компенсація витрат з бюджету, паразитування на державній власності, антиконкурентна змова, маргінальне зниження в собівартості продукції частки робочої сили тощо), то зниження її шляхом інноваційного розвитку стає не актуальним. Значно привабливішою видається перспектива використати ці гроші, щоби відірвати черговий ласий шматок власності у держави.

Наступним є системне протиріччя між інтересами кланово-монопольної групи Ахметова та інтересами громадянського суспільства, яке тільки-но зароджується в Україні. Група Ахметова так захопилася створенням неринкових шляхів зниження собівартості продукції, що втратила останнє почуття міри. Ані зведення до маргінальної ролі інститутів громадянського суспільства, ані третирування некланових малого й середнього бізнесу, ані монополізація ЗМІ не змогли задовольнити її амбіції. Паразитуючи на економічних інтересах народу, вона наважилася зазіхнути на моральні підвалини українського етносу - потоптати його право на вибори і підсунути кримінального елемента як кандидатуру на посаду Президента.

У розпал подій помаранчевої революції Ахметов явно перебував у розгубленості. В один момент були втрачені корупційні схеми, котрі дозволяли донецькому бізнесу триматися на плаву, до того ж спостерігається погана кон'юнктура світового ринку металу. На величезне хазяйство «СКМ» чекало невизначене майбутнє. Терміново створеному кризовому штабу «СКМ» вистачило розуму усвідомити, що без термінових інвестицій у розвиток виробництва економічний крах неминучий. Сумарний інвестиційний план групи «СКМ» на 2006-2010 р. за даними «Інвестгазети» (№47) склав близько 4 млрд. доларів США. Якщо врахувати, що внутрішні кредити та облігаційні позики навряд чи змогли задовольнити потреби «СКМ», то основними джерелами розвитку стали розглядатися зовнішні запозичення.

Поки що джерелом зовнішніх запозичень компанії «СКМ» є експортні та синдиковані кредити, при найбільшому строкові повернення 5 років (зазвичай 2 роки) і обмеженні суми до 100 млн. доларів США. Для одержання більших та довготриваліших кредитів необхідно освоїти принаймні такі фінансові інструменти, як євробонди (облігації європейського ринку капіталів). Однак для цього існує дуже серйозна умова - розкриття фінансової звітності і міжнародний аудит.

Для досягнення перерахованих цілей були кинуті усі сили. Проблему зовнішніх запозичень і оптимізації фінансових потоків у лютому 2005 р. було вирішено передати до рук західних професіоналів, що стоять трохи осторонь від не надто вдалого менеджменту «СКМ». Цими особами стали фахівці з Німеччини Лайош Фаркаш і Хорст Бек.

Лайош Фаркаш від січня 2005 року обіймає посаду старшого менеджера ЗАТ «СКМ» по роботі з фінансовими організаціями. Раніше, з 1997 по 2005 рік, працював у компанії McKinsey, на посаді старшого менеджера з управління проектами (Senior Project Manager).

Хорст Бек з 2001 р. є членом консультативної ради (Member of Advisory Board) компанії McKinsey. Раніше, з 1983 по 2001 рік, також працював у компанії McKinsey, зокрема, на посаді директора (керівного партнера) (Director (Managing Partner). Хорст Бек був засновником і керуючим директором глобальної практики McKinsey в галузі консультування фінансових організацій ринків, що розвиваються.

Ці менеджери очолили наглядову раду Першого Українського Міжнародного банку (ЗАТ ПУМБ), який нещодавно перейшов під повний контроль «СКМ». Зі складу наглядової ради попередньо були виведені генеральний директор «СКМ» Ігор Прасолов і Максим Тимченко, котрий представляв торговий дім «Азовсталь». За словами Л.Фаркаша визначений напрямок бізнесу став повністю самостійним.

Варто зазначити, що із приходом Бека та Фаркаша на підприємствах «СКМ» стартували серйозні процеси по перетворенню «СКМ» на публічну компанію. Цими кроками стали: перехід до консолідованої фінансової звітності всієї групи підприємств «СКМ», впровадження міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФО), створення трансформаційних таблиць, для переходу від української фінансової звітності до міжнародної, підготовка до проведення міжнародного аудиту тощо.

Але останнім часом з'явилися ознаки зниження темпів цих реформ. Вочевидь, ані фахівці McKinsey, ані професіонали з PricewaterhouseCoopers і Ernst&Young не змогли переварити хаос бухгалтерій підприємств групи «СКМ». Висновок напрошується один - існуюча корпоративна політика «СКМ» усе ще не здатна забезпечити перехід компанії на світові стандарти ведення бізнесу. У ході аналізу ситуації виявилися серйозні зловживання, непрофесіоналізм і окозамилювання, допущені менеджерами підприємств групи «СКМ». Деякі з них втратили довіру Ахметова, а згодом і роботу. Однак замінити все поле менеджменту «СКМ» новими фахівцями Ахметову, вочевидь, не під силу. Результатом став серйозний кадровий голод і управлінська криза.

На сьогоднішній день чиняться спроби спростити існуючі схеми бізнесу і сконцентрувати активи під профільними керуючими холдинговими компанії. При цьому основний акцент робиться на іноземний менеджмент.

Однак фактично можна стверджувати, що основного удару по інвестиційній політиці бізнесу «СКМ» завдав сам Ринат Леонідович. Якщо раніше він офіційно дистанціювався від політики, то тепер опинився у гущі політичних баталій, з усіма відповідними наслідками. Якщо до управління бізнесом він все ж таки залучив західних професіоналів, то політичні справи знову довірив провальній команді Януковича. Лише список кандидатів у народні депутати від Партії регіонів чого вартує! При таких політичних ризиках жодна серйозна західна фінансова компанія не візьметься за організацію емісії єврооблігацій, а якщо й візьметься, то інвестиційний меморандум буде нашпигований такими умовами й обмеженнями, що емісія стане найсправжнісінькою кабалою.

Останні події свідчать, що безлад і протиріччя, які нагромадилися, підштовхують Ахметова повернутися до старих методів і шляхом ручного управління відродити старі корупційні схеми, без яких його бізнес почуває себе як кульгавий без милиць. Саме для цього Ахметов зі своєю командою і прийшов у Верховну Раду. Зараз він готовий на все, аби лише спрямувати фінансові потоки держави на підтримку свого бізнесу.

Костянтин Романюк, політолог, g.ua


А ось і один із фактів, що підтверджує істиність вище сказаного:


«Соціально відповідальна» компанія Рината Ахметова звільнила 3,5 тис. робітників


Власники ВАТ «Павлоградвугілля» здійснюють пряме і приховане скорочення персоналу компанії. Про це на прес-конференції в Дніпропетровську повідомив заступник голови Незалежної профспілки гірників Західного Донбасу Анатолій Коваленко.

За їхніми словами, із 35 тисяч робітників холдингу скорочено вже 3,5 тисячі чоловік.

Для розділення колективу створене підприємство «Соцвугілля», в яке увійшли робітники, які працюють на поверхні, а не під землею. У Павлограді побоюються, що саме через «Соцвугілля» і будуть проводитися подальші скорочення робітників.

Окрім того, чимало співробітників «Павлоградвугілля» можуть втратити роботу і внаслідок широко розрекламованого впровадження нової техніки, зокрема, введення в експлуатацію так званої стругової установки, повідомляє «УкрРудПром».

Як відомо, 30 червня 2004 року Фонд держмайна визнав переможцем конкурсу із продажу 92,11% «Павлоградвугілля» Авдіївський коксохімічний завод (Донецька область). 57,93% акцій Авдіївського КХЗ володіє компанія System Capital Management, 15,16% - «АРС» (Донецьк). 90% акцій SCM належить її президентові Ринату Ахметову.

На сайті System Capital Management цілий розділ присвячений «соціальній відповідальності» компанії. Зокрема, там написано:


«СКМ - соціально відповідальний бізнес

Компанія СКМ розуміє, яку важливу роль відіграють підприємства, що входять до неї, у житті місцевих громад, і наскільки глибоко вони інтегровані в ці громади. Ми не просте підприємство, розташоване в певному населеному пункті, ми - частина громади і маємо обов'язки щодо неї. У свою чергу також наш добробут залежить від рівня здоров'я й добробуту представників громади.

СКМ активно впроваджує програму корпоративної соціальної відповідальності. Металургійний підрозділ групи СКМ бере участь у програмах соціального розвитку і в житті місцевої громади в тих регіонах, де розташовані його підприємства. СКМ надає фінансову та іншу підтримку цілій низці ініціатив. Наприклад, Компанія СКМ забезпечила матеріали для будівництва нового мосту через річку Кальміус у Маріуполі, здійснює фінансування нового футбольного стадіону в Донецьку. Деякі з підприємств СКМ надають безпроцентні позики працівникам, котрі бажають придбати власну квартиру чи будинок. Особливі пільги пропонуються пенсіонерам, ветеранам війни та інвалідам».


Вочевидь, новинами з будівництва «п'ятизіркового» стадіону в Донецьку, розташованого за півтори сотні кілометрів від Павлограда, і мають втішатися звільнені шахтарі, місця яких – аж ніяк не у «VIP-ложі».


.net.ua, 21.12.2006 р.


Ахметов Ігор

Ахметов Ігор Леонідович. Старший брат Рината Ахметова. Колишній шахтар, переховувався за кордоном, куди виїхав після арешту Бориса Колесникова. Ім’я Ігоря Ахметова фігурує у списку власників акцій торгового центра «Білий лебідь».

Саме про Ігоря Ахметова говорить Ринат, розповідаючи, як рятував у 1991 році важкохворого брата. І саме Ігор Ахметов згадується в історії вимагання та вбивства цеховика з Горлівки (див. Аістов).


Александров Ігор

Ігор Александров, журналіст, головний редактор телекомпанії ІРТК-ТОР (Слов'янськ). Автор і ведучий програми «Без ретуші». Загинув 2001 року після нападу невідомих осіб. У справі Александрова злочинців «знаходили» двічі, проте у першому випадку справа завершилася виправданням сфальсифікованого «кілера» Юрія Вередюка, який раптово помер за кілька днів після звільнення; у другому справа таки дійшла до суду, але майбутнє її також не виглядає однозначним.

Про справу Ігоря Александрова було написано і сказано багато. Версії висувалися найрізноманітніші – від можливого «замовника» Олександра Лещинського до того ж Юрія Вередюка. А суддя із Слов'янська Іван Корчистий навіть заявив, що справу Ігоря Александрова ніколи не буде розкрито, оскільки в ній замішані дуже впливові особи.

Ми пропонуємо вам версію, що, на наш погляд, заслуговує на особливу увагу. Документи, які абсолютно несподівано опинились у авторів антології, висвітлюють справу Александрова зовсім в іншому ракурсі...

Отже, В'ячеслав Синенко. Колишній міліціонер Калінінського РВВС м. Донецька. Людина, що підозрюється в організації та вбивстві Ахатя Брагіна. Сам Синенко запевняє, що його підставили люди Рината Ахметова, оскільки він вів із ахметовським кланом боротьбу, тому члени угруповання вирішили позбутися його таким чином.

В'ячеслав Синенко стверджує, що до загибелі Ігоря Александрова має безпосередній стосунок саме голова відомого футбольного клубу.

І, якщо Синенко говорить правду, можна припустити, що нинішній судовий процес над убивцями журналіста, що вже доволі затягнувся, знову перетвориться на чергову фікцію. Тобто угруповання Рибака, яке перебуває зараз на лаві підсудних, цілком може виявитися черговими Вередюками у справі Александрова. У цьому, до речі, впевнена і вдова Ігоря Александрова Людмила, яка вже давно не очікує дива від правосуддя...