Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76
| Вид материала | Документы |
СодержаниеРодове коріння Рината Ахметова Юрій Стрєлков, м. Маріуполь, (www.ostro.org) Газета по-київськи Ахатя Брагіна |
- Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
- Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
- "земельне право україни", 1354.1kb.
- Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
- Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
- Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
- Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Рафаел папаян, 3846.74kb.
- Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.
Родове коріння Рината Ахметова
Ринат Ахметов має торбеєвське коріння. Для Мордовії це сенсація. І одне з мордовських видань запитує: «Хто ж він - хазяїн Донбасу?» І саме ж відповідає: «Народився 21 вересня 1966 року в родині татарина Леоніда Ахметова, уродженця села Сургодь Торбеєвського району (Росія - ред.). Близько 40 років тому батьки Рината переїхали в Куйбишевську область, а згодом у Донецьк. На початку 90-х років Ахметов закінчив економічний факультет місцевого університету. Згодом син мордовських татар досяг колосальних успіхів, створивши в 1995 році Донецький міський банк. До кінця десятиліття Ахметов став впливовою людиною й лідером так званого «донецького клану». Є дві умови, які дозволяють цьому «фінансовому угрупованню» невпинно збагачуватися. Перша – існування донецьких вільних економічних зон, де жоден контролюючий орган не зможе відстежити рух фінансових потоків. Друга - вуглевидобувна галузь. Вірніше, 5 мільярдів гривень (це трохи менше мільярда доларів), які щорічно виділяються з держбюджету на її реконструкцію».
Ось так у Мордовії, з деяким придихом, писали 2004 року: «Одним словом, усе у вугільно-металургійній Донецькій області або належить нашому героєві, або буде належати, тільки-но він цього забажає. Так, нещодавно він прибрав до рук «Азовське морське пароплавство»...(див. главу «Бандура Анатолій» - ред.)...Завдяки його протекції у 1997 році губернатором області став Віктор Янукович - нині прем'єр-міністр. Геннадій Васильєв, котрий нещодавно звільнив від своєї присутності Генпрокуратуру, допомагав «донецьким» захоплювати бізнес в Україні... Найближчий помічник Ахметова - Брагін - загинув від рук конкурентів. Його змінив капітан МВС Рашид Брагін, батьки якого також є вихідцями із Сургоди. Три роки тому Ахметов і Брагін навіть приїжджали в Мордовію, де висловили бажання замовити історикам складання своїх родоводів. Але через надмірну зайнятість обох справа залишилася незавершеною... Повертаючись до теми аполітичності, можна ще додати, що ім'я Рашида Брагіна безпосередньо пов'язане зі створенням Партії мусульман України, яку він і очолює. Вважається, що цю партію підтримує Ринат Ахметов. Так само політологи зазначають, що на минулих парламентських виборах мусульмани не пройшли до Верховної Ради з декількох основних причин: по-перше, вони не мали сильних структур поза Донбасом; по-друге - і це є основним - Партія мусульман не змогла налагодити контакти з меджлісом кримсько-татарського народу. Однак всі ці недоліки, на думку аналітиків, легко виправити...»
Виправляти їх, треба думати, буде, зокрема, й Український університет за адресою: Донецьк, вул. Маршала Жукова, 1. Станом на 2003 рік у Донецьку в жодному довідковому бюро не містилося інформації про його існування в цьому місті. А за вказаною адресою в Донецьку розташована... мечеть. А при ній - Ісламський університет. Закладу цьому йшов уже четвертий рік. І навчалося в ньому, сподіваючись одержати звання мулли, 33 студенти. По закінченню їх мали розподілити по різних містах України, щоби поширювати світло ісламу... А привернув увагу журналістів цей заклад після того, як Кабмін (Януковича - ред.) з бюджетних грошей виділив 400 тисяч гривень на університет при мечеті.
Завершу цитатою з одного авторитетного видання: «Ринат Ахметов - також татарин за національністю. При цьому різні джерела повідомляють різні дані про його конфесійну приналежність. Одні кажуть, що Ахметов залишається мусульманином і жертвує величезні кошти на будівництво мечетей. Інші стверджують, що кілька років тому він прийняв православ'я. Але достовірних даних щодо цього виявити не вдалося»...
Юрій Стрєлков, м. Маріуполь, (www.ostro.org)
40-ий «гол» Ахметова
Хто він є, Ринат Ахметов?
Насамперед зауважимо, що це аж ніяк не привітання панові Ахметову з нагоди 40-річчя. Тим паче, що згідно народних забобонів, такий ювілей святкувати не варто, особливо чоловікам. Та оскільки Ринат Леонідович за останні рік-два став чи не головною VIP-персоною в країні, спроба додати кілька штрихів до портрета нинішнього іменинника є цілком зрозумілою. А принагідно спробуємо і з’ясувати, що ж ми за країна така, в якій Ахметов зумів стати тим, ким став.
Протягом тривалого часу у певних колах полюбляли проводити аналогію між літературним бандитом із «мафіозного бестселера» «Хрещений батько» Майклом Карлеоне та реальною людиною Ринатом Ахметовим. Гадаю, підстав для такого порівняння цілком достатньо: занадто вже густий туман огортає часи зародження і зміцнення могутньої нині корпорації СКМ. ФОТО АЛЬ-КАПОНЕ
Сьогодні мало хто згадує, що ім'я Ахметова у Києві чи не вперше з'явилося з подачі Павла Лазаренка, котрий ще у квітні 1997 року на запитання відомої журналістки про те, кого він вважає другою після себе людиною в країні, чітко відповів: «Ринат. Він весь Донецьк тримає».
Можливо, ця призабута характеристика з вуст про все поінформованого прем'єр-міністра, що оголосив тоді справжню війну «донецьким», і є тим ключиком до таємниці «всемогутнього Рината»? Адже йому на той час було всього 30 років.
Дослідники походження СКМ часто згадують, що саме ця структура в різний час поглинула в себе імперію з яскравим кримінальним відтінком Ахатя Брагіна, (який загинув 1995 року під час вибуху на стадіоні «Шахтар»); і спадщину не менш впливового колись у Донбасі нардепа Євгена Щербаня (розстріляного у 1996-м році у донецькому аеропорту); і ласі шматки ІСД (очолюваного Гайдуком і Тарутою, близькими нині до президента Ющенка).
Не є таємницею, що за першого прем'єрства Януковича Донецька область остаточно перейшла під контроль Ахметова. На всі ключові посади Ринат Леонідович посадив своїх людей (головне крісло голови облради отримав найближчий друг Борис Колесников).
Ситуація була успішно використана для того, аби витиснути до Києва тих, кому був ближчим Янукович.
Це лише з висоти столичних пагорбів «донецькі» виглядають таким собі монолітом, тісно пов'язаним єдиним ланцюгом. Але насправді це не зовсім так.
Особиста поразка на президентських виборах Віктора Януковича, розіграного «наосліп» компанією Кучми-Медведчука, навряд чи варто розглядати як програш Ахметова.
Ринат Леонідович у тій битві скоріше виграв. Приїзд до Донецька американських політтехнологів, пильна увага та позитивні відгуки про Ахметова певних впливових осіб із США, його офіційне рішення зайняти крісло у парламенті, може означати лише одне: він зумів перемогти у закулісній боротьбі, отямився після бездарної реприватизації «Криворіжсталі», його більше не влаштовує таємничий імідж головного спонсора Партії регіонів, а правоохоронцям, які виявилися абсолютно безпорадними у професійному плані, він показав величезну дулю.
До речі, його політичний демарш був несподіваним навіть для деяких батьків-засновників Партії регіонів. Все частіше в ЗМІ лунають опосередковані підтвердження тому, що «друге пришестя» Януковича – це чергова жорстока гра, в якій «молоді донецькі» таємно виступають у змові з президентською владою...
І все ж поки немає виразної відповіді – навіщо Ахметов пішов у політику? Ймовірно, він і сам поки чітко не усвідомлює, яким хоче бачити своє політичне майбутнє. Втім, нескладно передбачати й те, що, визначивши мету, пан Ахметов буде так само небагатослівно, але рішуче і без сентиментів йти до її досягнення.
Адже не дарма з легкої подачі земляків пішла гуляти Україною приповідка: «А Ринат жартома не каже, руки-ноги мотузками в’яже...»
Подарунки для багатія
Напередодні свого ювілею найбагатша людина в Україні не з'являлася у парламенті. Коли ж нардепів запитували, чи подбали вони до 21 вересня про подарунок своєму колезі, у більшості з них від подиву витягувалися обличчя. Депутати запитували: «А в кого день народження?».
Втім, від фракції регіоналів Ринат Леонідович мав би отримати щонайманше шість сувенірів – саме стільки існує неформальних груп.
Дехто натякав на книжку – кращий подарунок, а дехто на букет квітів.
Павло Сулковський припускав, що це може бути золотий значок народного депутата або «тризуб».
У Ярослава Сухого фантазії куди більше – він придумав презентувати Ахметову щось на футбольну тематику.
– Бутси круті, м’ячик-самостриб, майку на наклейках... А як ви гадаєте, чи варто купувати цій людині годинники, труси, шкарпетки, туфлі, золотий ланцюжок? Вручати подарунки «генералові у бізнесі» – так називають Ахметова у фракції – збираються по приїзді ювіляра у кінотеатрі «Зоряному».
Однокласник і близький друг олігарха Борис Колесников, ще вчора на День народження до Ахметова не збирався.
– Повірте, якби я довідався, що він збирається святкувати, я би поїхав неодмінно. Наскільки я знаю, сорокаріччя серед чоловіків святкувати не заведено. Швидше за все, це не буде пишне торжество. Я його знаю вже 23 роки – і кожного разу він святкував по-різному. З огляду на його вагу в суспільстві – святкували і в шикарних ресторанах, і просто вдома у дружньому колі.
Колесников навіть вивів «іменинну» закономірність:
– «Шахтар» уже якось за традицією комусь програє напередодні Дня народження Рината Леонідовича. Так це було, пам'ятаю, позаторік. Тому свято відбувалося на тлі програшу. Це потрібно терміново міняти і наступного року напередодні його Дня народження виграти.
«Ахметов і в політиці залишається бізнесменом»
Кость Бондаренко, політолог:
– Я би не сказав, що Ринат Ахметов – успішний політичний менеджер. Скоріше, секрет його політичного успіху полягає у тому, що Ринат Леонідович зумів свій досвід ведення бізнесу трансформувати у політику. Він знає, що в політиці дуже часто діють ті ж принципи, що й у бізнесі. Тому Ахметов, використовуючи бізнес-мірки і знаючи, як треба працювати у мікро- і макробізнесі, зумів влитися у нинішнє політичне середовище, і швидко захопити там лідерські позиції.
Наприклад, зараз він успішно втілює в життя проект за назвою «Приватизація президента України». Причому, цей його проект є куди вдалішим за горезвісну привазацію «Криворіжсталі».
Газета по-київськи, ссылка скрыта, 21. 09. 2006 р.
Отже, Ахметов Ринат Леонідович. «Монте-Крісто» із шахти «Октябрьская», або ж «людина нізвідки». Його прізвище відоме далеко за межами України завдяки ФК «Шахтар», проте сам Ахметов так і не поспішає особливо виходити з тіні, незважаючи на статус народного депутата України.
Давайте спробуємо поглянути на біографію Рината Леонідовича неупереджено. Навіть на перший, не озброєний ані підзорною трубою, ані снайперським прицілом, погляд випливають досить дивні деталі. Наприклад, уважно прочитаємо біографію Ахметова, розміщену на одному із сайтів.
«Народився 21 вересня 1966 р. у Донецьку в родині шахтаря. Татарин за національністю. На початку 1990-х рр. закінчив економічний факультет Донецького держуніверситету. У 1995 р. ініціював створення Донецького міського банку, ставши одним із наймолодших українських банкірів. До кінця 1990-х він став найвпливовішою людиною у Донбасі, неформальним лідером т.зв. «донецького клану». Часто Ахметова називають одним із найбагатших людей України. Він є президентом футбольного клубу «Шахтар»; на думку експертів, фактично контролює фірму «Люкс», якій належить більшість готелів Донбасу, а також дочірні структури «Індустріального союзу Донбасу» – компанії АРС, «Данко», «Енерго», «Емброл», «Гефест» та інші. Вважається, що завдяки впливу Ахметова головою адміністрації Донецької області в 1997 р. було призначено Віктора Януковича. Ахметов – непублічна особа і друкованої інформації про нього досить мало» (ne.ru).
Розкішна біографія, не чи так? Втілення американської мрії, людина нізвідки, просто граф Монте-Крісто якийсь! Народився у родині шахтаря і у віці 29 років став одним із наймолодших банкірів. Неформальний лідер «донецького клану». Особа, наближена до Януковича. Це вже викликає посмішку: ще невідомо, хто до кого наближений... Рік тому по Україні ширилися чутки про спроби трьох невдалих замахів на Ахметова. Його і раніше можна було впізнати за його «бомбостійким» броньованим «мерседесом» і купою охоронців, що в принципі, враховуючи його місце у суспільстві, є досить зрозумілим.
Якісь донецькі піарники на втіху публіці поширювали міфи про те, як Ринат Леонідович полюбляє, прогулюючись бульваром Пушкіна у центрі Донецька, дарувати дівчатам, що йому сподобались, по сто доларів. Автор цих рядків не раз навідувався у зазначене піарниками місце з метою зафіксувати факт передачі грошових одиниць панянці, що припала до смаку РЛА, однак, на жаль, так і не став свідком раптового збагачення донеччанок. Можливо це тому, що насправді Ахметов, як і покійний «Алік Грек» (Ахать Брагін), оточив себе ледь не дивізією охоронців і пересувається містом оточений ними, мов стіною. Охороняють Рината Ахметова не гірше, ніж Президента країни, а може навіть і краще.
Свого часу Ринат Леонідович на всі запитання про свій бізнес відповідав, що він всього лише один із акціонерів декількох кампаній, у тому числі й Донміськбанку. Ахметов розповідав, що керує фактично лише однією структурою – футбольним клубом «Шахтар». На запитання, звідки ж у «Шахтаря» мільйони на придбання гравців і тренерів, а також на утримання величезного футбольного господарства, Ахметов, скромно усміхаючись, відповідав, що всі спонсори клубу – його великі друзі, і витрачаються так майже безкорисливо, в ім’я футбольної гордості Донбасу. Проблема лише у тім, що на момент подібних ахметовських декларацій провідну роль у регіоні відігравали, як і відіграють тепер, бізнес-структури, що є спонсорами ФК «Шахтар». Тобто Ахметов товаришував із провідними бізнесменами, котрі регулярно давали йому мільйони на придбання бразильських пляжних хлопчиків для донецької команди. І виявляється, не було йому тоді кого боятися. А якщо навколо самі лише друзі, навіщо ж їздити у броньованому «мерсі» та оточувати себе охороною?..
Закінчений економічний геній
Відповідь варто шукати саме в горезвісних 90-х, а також у деяких епізодах біографії Рината Леонідовича. Дитинство можна обминути – у ті часи він ще не був закінченим економічним генієм і не вмів «дружити» з усіма. Мабуть, тут ми здійснимо цікавий екскурс навіть не у дев'яності, а у вісімдесяті роки минулого століття, посилаючись на вже згадуваний текст журналістів Андрія Лаврика та Юрія Сандула, що був опублікований у газеті «Грані плюс», а згодом з'явився і на сайті «Українська правда».
«...Пролити світло на радянський період життя найбагатшої людини країни допоміг колишній полковник КДБ... Наше розслідування почалося тижні два тому, коли чоловік, що не назвався, заніс у редакцію «Граней плюс» картонну папку із написом «Головному редактору». У верхньому правому кутику – позначка «Терміново». Усередині – кілька десятків аркушів ксерокопій документів, зазначимо, досить поганенької якості, неначе робилися ці копії давно і поспіхом. Серед документів – протокол допиту підозрюваного у кримінальних злочинах, датований 1988 роком. Допитуваний розповідає про те, як він у складі банди у Донецькій області грабував і вбивав «цеховиків». Він «здав» оперативникам усіх до одного своїх спільників. Читаючи свідчення бандита, засудженого за низкою статей Кримінального Кодексу, автори цих рядків навіть розгубилися: як зазначено у протоколі, із цією бандою ходив на «справу» якийсь Ахметов Ринат Леонідович, 1966 року народження.
На жаль, доброзичливця, що підкинув «Граням плюс» папку, нам знайти не вдалося. Однак ми почали розшукувати людей, імена і прізвища яких так чи інакше згадувалися у цих документах. Причому як фігурантів кримінальних справ, так і співробітників правоохоронних органів. Багатьох з них на сьогодні вже немає на цьом світі. Хто пішов від хвороби чи старості, а кому й «допомогли». Проте нам вдалося декого знайти і з поспілкуватися... Наші співрозмовники, що свого часу вирішили виїхати із шахтарського краю, розповіли про почесного президента ФК «Шахтар» багато цікавих речей. Ба, навіть, моторошних.
…Наприклад, стверджується, що у першій половині 1990-х Ахметов був правою рукою Ахатя Брагіна, відомого донецького бізнесмена та, як подейкують, кримінального «авторитета» на прізвисько «Алік Грек». Проте абсолютно незрозумілим є те, у чому ж тоді полягали функції Рината Леонідовича. Знову ж залишається таємницею, яким чином до рук Ахметова перейшла уся величезна спадщина свого боса «Грека», загиблого у 1995 році після вибуху на стадіоні «Шахтар». Згідно з версією політолога Костя Бондаренка, Ринату Леонідовичу підхопити прапор клану дозволили високий авторитет та залізна воля. Але найбільша загадка: ким був Ахметов до того, як став тим Ахметовим, якого ми знаємо? Бондаренко пише: «Після закінчення школи Ринат Ахметов вступає на економічний факультет Донецького держуніверситету і на початку 90-х років закінчує його, одержавши диплом економіста. На анкетне питання «Чим ви займалися у 1991 році?» Ринат Ахметов відповів: «Рятував важкохворого брата»...
Пролити світло на радянський період життя нині найбагатшої людини країни допоміг колишній полковник КДБ, який разом із декількома своїми колегами у 1980-х допомагав донецьким міліціонерам боротися з організованою злочинністю. За словами полковника, Ринат хоч і не був правою рукою Брагіна, але був цінним, як зараз говорять, менеджером. На початку своєї «кар'єри» Ринат, стверджує наш співрозмовник, був «каталою» – професійним картярем, що оббирав до нитки аматорів азартних ігор. Полковник зазначає, що за один день гастролей у Москві Ринат вигравав у середньому по 20-30 тис. радянських рублів. На ті часи сума чималенька» (Андрій Лаврик, Олег Сандула. Хрещений син // «Грані плюс», www.grani.kiev.ua).
Таємниця ахметовської папки
Чи були у трудовій біографії бізнесмена Рината Ахметова факти, викладені у статті, стверджувати важко. Власне, про це говорять і автори матеріалу «Хрещений син». Проте, як бачимо, факт наявності білих плям у біографії найбагатшого українця татарської національності є очевидним. А там, де присутній міф, завжди знайдеться місце не лише для подвигу, але й для чуток, кожна наступна з яких страшніша за попередню. Постать Ахметова є, певне, найбільш демонізованою серед української політичної та ділової еліти. Незважаючи на це, президент «Шахтаря» не обтяжує себе спростуванням цих чуток. Складається враження, що народжуються усі вони у його штаб-квартирі у готелі «Люкс», який, до речі, Ахметов також отримав у спадок від покійного Брагіна. Можна зрозуміти піарників та радників Рината Леонідовича: чутки завжди породжують страх. А на цьому, чи не найдужчому людському відчутті, трималася не одна імперія...
Кілька років тому один колега розповідав про те, що на власні очі бачив папку із назвою «Особиста справа Ахметова Рината Леонідовича», а демонстрував її йому колишній начальник Донецького обласного УМВС України генерал Володимир Малишев (нині – народний депутат України, перший, хто почав «бойовий наступ» на книгу «Донецька мафія»). Певна річ, у руки моєму колезі генерал папку не дав, показавши лише кілька цікавих аркушів, розписаних «каліграфічним» міліцейським почерком. Мій колега встиг побачити кілька оперативних повідомлень, у яких керівником злочинного угруповання було названо Ахметова. До тих донесень було підшито характеристику, де Ахметов фігурував як «особливо небезпечний злочинець, такий що тяжіє до проявів особливої жорстокості». Генерал Малишев закрив папку та, ніжно погладжуючи, заховав назад до сейфу. Із плаката на стіні на нього дивився, ледве прищулившись, президент футбольного клубу «Шахтар», який, здавалося, стежив за кожним рухом генерала. Малишев налив моєму співрозмовникові коньяку, підморгуючи у бік сейфа – мовляв, он який матеріал маємо, працюємо, розумієш.
Згадав генерала Малишева – й рука аж засвербіла написати про цього пана кілька рядків. Надзвичайно цікава постать, хочу вам сказати. Його доля нерозривно пов'язана з іменем Рината Ахметова, причому ще з тих часів, коли генерал Малишев, мабуть, і зовсім і не мріяв бути генералом.
Золоті паогони
Ходили плітки, що Володимир Малишев став керівником донецької обласної міліції саме завдяки сприянню Рината Леонідовича. Цій визначній для донецької міліції події передувала резонансна, але сумна історія, після якої й відбулося призначення Малишева.
Того дня, коли належний Ахметову «Шахтар» грав свій дебютний матч у Лізі чемпіонів з римським «Лаціо», у воротаря гірників Юрія Вірта був день народження. За неофіційними джерелами, після матчу (до речі, «успішно» програного гірниками з рахунком 0:3) кілька гравців ахметівської футбольної команди вирішили розважитися, катаючись на «мерседесі» іменинника. Бурхливо святкуючи день народження друга і заразом, вочевидь, програш у відповідальному матчі, футболісти вихором гасали центральними вулицями Донецька, і в результаті «мерседес» на бульварі Пушкіна збив жінку, далеко не найнижчого посадовця в банківській сфері. По гарячих слідах ДТП було розкрито, а збита жінка перебувала у дуже важкому стані, балансуючи між життям і смертю. З огляду на серйозність посади постраждалої, міліція попрямувала просто на базу ФК «Шахтар», щоб надягти наручники на спортсменів, котрі, як стверджував Ахметов, для нього наче діти рідні.
На територію бази, кажуть, міліцію так і не пустили. Ринат Леонідович питання владнав, задовольнивши усі претензії. А згодом, як розповідали близькі до бюрократичного корпусу «Шахтаря» люди, викликав на бесіду тих гравців клубу, що збили жінку. Невідомо, що саме Ринат Леонідович сказав своїм вихованцям, але у наступному матчі Ліги чемпіонів проти лондонського «Арсеналу» вони ганяли по полю як очманілі: один із винуватців аварії забив гола, а екс-іменинник воротар Юрій Вірт «діставав» із воріт «Шахтаря» навіть найзапевніші м’ячі. Після матчу футболістів, яких викликав на до себе «на килим» Ахметов, було визнано кращими гравцями...
А невдовзі після цих подій крісло начальника УМВС України в Донецькій області зайняв Володимир Степанович Малишев, котрий був знайомий із Ахметовим ще з тих часів, коли той лише починав навчання у суворих університетах українського капіталізму, а сам Володимир Степанович працював опером у відділі по боротьбі з організованою злочинністю Донецького обласного управління внутрішніх справ. Поговорюють, що цей трансфер генерала вартував Ахметову більше мільйона доларів. З тих часів і лежить папка із грифом «Ахметов» у сейфі Володимира Степановича. Правильніше сказати, лежала. Тепер Володимир Малишев не насолоджується життям у затишному кріслі головного міліціонера області, а заповітна папка не вкривається пилюкою у старому міліцейському сейфі – і Малишев, і його папка помандрували в інше місце, причому зовсім не генеральське. Але про це трохи згодом.
Його університети
Один із авторів статті «Хрещений син» розповідав мені, що після того як Володимир Малишев залишив посаду начальника обласного УМВС і очолив службу безпеки компанії СКМ з архіву УМВС України в Донецькій області зникло чимало папок із кримінальними справами. Про це журналістам «Граней» розповіли самі співробітники обласного управління внутрішніх справ, при цьому жахливо лаючи попереднє керівництво. Існує кілька версій того, що саме знаходилося у папках і куди поділися настільки важливі документи (деякі були із грифом «Цілком секретно»). За однією з версій, ці папери спалив власноруч Володимир Степанович, за іншою – документи сьогодні припадають пилом у сейфі Рината Леонідовича (як непогана винагорода за працевлаштування генерала міліції). Але це лише припущення. Сьогодні ж Володимир Малишев переймається справами загальнодержавними у депутатській фракції Партії регіонів, вочевидь, у парламентському буфеті під коньячок згадуючи нелегкі міліцейські будні, коли йому доводилося ловити бандитів і складати на них докладні досьє. І як мінімум одне з них стало у пригоді. Словом, без папірця ти ніхто, а з папірцем – депутат.
А роки, коли екс-генерал Малишев відловлював бандитів, насправді були гарячими. Саме тоді й народилася зірка Рината Ахметова, тоді ще зовсім непримітного рудуватого парубка татарської національності. Я вже подавав уривки з матеріалу газети «Грані», де припускається, чим саме займався Ахметов у 1986 році. Проте нас цікавлять й інші етапи життя донецького Монте-Крісто – зокрема, цікаво було би дізнатися про його студентські роки. Оце й справді поле неоране для біографів Ахметова. Дивно, але факт: у жодному офіційному документі, прес-релізі і навіть списку випускників університету немає прізвища найбагатшого українця.
Політолог Кость Бондаренко пише про Ахметова таке: «Після закінчення школи Ринат Ахметов вступає до економічного факультету Донецького держуніверситету, а на початку 90-х років закінчує його, одержавши диплом економіста». Офіційна біографія Ахметова також не вражає подробицями: «На початку 90-х закінчив факультет економіки Донецького держуніверситету». І це все. На відміну від інших кандидатів у народні депутати, які описали свій життєвий шлях у всіх деталях ледь не з пелюшок, Ахметов просто зазначає у кандидатській анкеті: «Освіта вища», не згадуючи ні дати закінчення вузу, ані його назви. І нічого – документи у Центвиборчкомі у нього прийняли.
Цікавим є й інше: чому в Донецькому державному університеті досі немає меморіальної дошки, присвяченої пам'яті тих днів, коли в його стінах гриз граніт економічної науки татарський хлопчик із бідної шахтарської родини? Ну, зрозуміло, відразу не повісили, бо не знали, що з цього Ахметова ще вийде. Але згодом, коли вся країна дізналася про його економічний геній?! Агов! Чому ж досі немає дошки? І така оце подяка за постійний абонемент на місце у літаку ФК «Шахтар» для ректора Донецького університету пана Шевченка, якому надзвичайно подобається вболівати за улюблену команду на футбольних полях Європи та Еміратів?..
Це я, власне, про те, що ані рік вступу Ахметова до вузу, ані рік завершення навчання дотепер так і не зазначено у жодному офіційному джерелі. Подається лише інформація про те, що вступив Ахметов до університету відразу після закінчення школи, а закінчив навчання на початку 90-х. Проте якщо атестат про середню освіту Ахметов отримав, треба розуміти, у 1983 році й відразу ж вступив до університету, як стверджують біографи, то яким чином йому вдалося закінчити Донецький держуніверситет лише на початку 90-х? Учитися у вузі більше десяти років – це ж треба вміти… І на якому відділенні вчився майбутній велет української економіки – на денному, вечірньому чи заочному? Було би цікаво поспілкуватися із викладачами Ахметова – вони би нам розповіли, які надії Ринат Леонідович подавав уже тоді, згадали би, як важко він працював над своєю дипломною роботою... Це, вочевидь, посприяло би піару Ахметова. І як ще до цього політтехнологи Партії регіонів не додумалися?
Автор цих рядків (Сергій Кузін - ред.), серйозно зацікавившись студентською молодістю Рината Леонідовича, став надокучати телефонними дзвінками та рекомендованими листами ректорат донецького вузу, у якому одержав (якщо таки одержав) диплом економіста Ринат Ахметов. У ректораті мені відповіли, що для розголошення цієї інформації необхідний дозвіл від Міністерства освіти та від самого ректора Донецького національного університету, з яким мені чомусь увесь час не вдавалося поспілкуватися – то він у відрядженні, то у відпустці, то ще десь. До слова, «Шахтар» тоді постійно на матчі за кордон літав. Чи не з ними це пан Шевченко мандрував, аби згадувати у літаку разом із Ринатом Леонідовичем його студентські роки? Бо тут річ така: коли раптом із дипломом щось не те – забули до списків внести чи дипломну роботу загубили, – розбиратися потрібно буде. Верховна Рада – орган серйозний, і якщо з біографією або документами не все в порядку, може серйозний скандал розгорітися. А це для Ахметова як для колишнього перспективного боксера, було би ударом нижче пояса.
А от у що можна легко повірити, то це у боксерське минуле Рината Ахметова. Він якось сказав, що готовий до кулачних боїв у парламенті, оскільки замолоду займався боксом. Пам’ятаєте фільм «Бригада»? Зображено саме той період первинного нагромадження капіталу з усіма відповідними атрибутами – «стрілками», перестрілками, жорстокими бійками. Говорять, що Ахметов як боксер у каламутних 80-их подавав чимало надій, але професійним спортсменом так і не став. У фільмі «Жмурки» один бандит говорить до іншого: «Тобі з твоєю влучністю по стрільбі в олімпійську збірну треба». А той відповідає: «Навіщо? Я спорт не люблю». Можна припустити, що боксерські навички стали у пригоді донецьким «підприємцям»-початківцям у трохи іншій сфері.
Виріс Ахметов, як це зазначено у його біографії, у шахтарському посьолку Октябрський Куйбишевського району Донецька. Окрім шахт і териконів більше у районі практично нічого не було, тому й не дивно, що саме в таких місцях наче гриби з'являлися усілякі «бригади». Там, де минали дитинство та юність Рината Ахметова, джерело заробітку та засобів існування було єдиним – шахта. На шахті «Жовтнева», як розповідає сам Ахметов, працювали його батько і старший брат, якого було там важко травмовано: «Я знаю, що означає бути шахтарем, оскільки члени моєї родини там працювали». Проте самий Ринат Леонідович у шахтопрохідники так і не подався. Після закінчення середньої школи він нібито вступає до економічного факультету Донецького держуніверситету.
Про перебування Рината Леонідовича у лавах збройних сил СРСР у біографії також немає жодного слова.
Донецьк у середині 80-х був одним із головних постачальників «гарматного м'яса» для виконання інтернаціонального обов’язку в Афганістані. Неважко здогадатися, куди найвірогідніше потрапив би перспективний хлопець-боксер із шахтарської родини. Історія вступу Ахметова до університету, як ми бачимо, не підтверджується жодними офіційними документами, тоді чому ж його прізвища немає і серед тих, хто отримав повістку про призов до армії?
Якщо припустити, що Ринат Леонідович дав хабар посадовій особі, то звідки у нього тоді були такі гроші та зв'язки? Шахтарям у той час, звісно, платили досить непогано, але чи ризикнув би чиновник із військомату або університетський професор у ті досить суворі післяандропівські роки «відмазувати» від призову до армії хлопця із шахтарського селища? Напевно, ні, хіба що вони отримали відповідні директиви від впливовіших осіб. Юнаків, здатних працювати як кулаками, так і головою у ті часи ставили на особливий облік спецслужби, яких, як відомо, окрім КДБ, було ще кілька.
Отже, що робив Ахметов після закінчення школи і чому він не потрапив до армії, а якщо і вступив до вузу, то в якому році, – таємниця за сімома замками. Поговорюють, що саме у свої юнацькі роки Ахметов і познайомився із Ахатем Хафізовичем Брагіним («Аліком Греком»). А з майбутнім головою Донецької обласної ради Борисом Колесниковим, згідно з легендою, доля звела Ахметова взагалі чи не підлітковому віці. І Брагін, і Ахметов – вони родом із посьолка Октябрський. А Колесников народився в м.Маріуполі, а потім переїхав до того ж Октябрського. Ця назва пізніше стане культовою у бандитському середовищі 90-х років.
«Я намагаюся не брати участі у політиці. Я вважаю, що бізнесмени повинні займатися бізнесом, а політикою – політики. За великим рахунком, всюди потрібні кваліфіковані менеджери», – так раніше казав Ахметов. «Якщо ви мене сьогодні запитаєте, чи готовий я до політики, я відповім «ні». Я не знаю, що буде через 5-10 років. Можливо, того, чим я сьогодні займаюся, мені буде вже недостатньо. Але в мене є дуже великі плани, принаймні на найближчі п'ять років», – писав два роки тому тижневик «Кореспондент»…
З двох до семи
Крім Донміськбанку він є акціонером компанії «Систем Капітал Менеджмент» (СКМ)». Як зазначає тижневик «Кореспондент», цю структуру він створив кілька років тому, і вона не займається господарською діяльністю. «Вона управляє корпоративними правами, розробляє стратегію і залучає міжнародні консалтингові компанії. Головне завдання СКМ – забезпечити прозорість як для акціонерів підприємств, так і для держави».
«Дай Боже їм здоров'я», – так Ахметов коментував рейтинг польського журналу Wprost, який 2005 року оцінив його статок в 1,7 млрд. доларів і вивів донецького бізнесмена на перше місце в Україні та на шосте місце у списку двадцяти п'яти найбагатших людей Центральної і Східної Європи. «Мені хотілося, аби це було правдою. Але цікаво б дізнатися, за якими критеріями експерти оцінювали мій статок. Адже головний критерій – ринок, і якщо він оцінить мій капітал в 1,7 млрд. доларів і заплатить за мої активи ці гроші, тоді я скажу, що журнал був правий. І коли я одержу 1,7 млрд. доларів, тоді заплачу із цих грошей податки і скажу, що в мене дійсно такі гроші є».
Вже на початку вересня 2006 року Корреспондент.net написав таке: «За версією польського журналу «Впрост» найбагатший українець володіє статком у сім мільярдів двісті мильйонів доларів.
Уперше рейтинг очолив не президент, а великий бізнесмен і найбагатша людина країни Ринат Ахметов, котрий увійшов у політику після березневих парламентських виборів, ставши депутатом Верховної Ради.
На вершину «владного олімпу» донецький підприємець злетів завдяки зміні структури влади в країні. На думку видання, це єдина людина в Україні, в руках якої зосереджена така влада. «Перше місце Ахметова стало визнанням тієї величезної ролі, котру він відіграє в Партії регіонів».
«Шлях Ахметова до багатства, як і до фінансової прозорості, був не надто легким і ще менш зрозумілим, – пише тижневик «Кореспондент». – Виходець із бідної шахтарської родини, він закінчив економічний факультет Донецького державного університету. Про перший бізнес він згадує не дуже охоче».
«Це було на початку 1990-х років. Був там якийсь бізнес. У мене це відбулося випадково. Зовсім не плануючи отримати надприбуток, ми купили підприємство, але не знали, що з ним зробити. Продати ми його не змогли, але в країні відбулася інфляція, і в результаті ми продали це підприємство за зовсім інші гроші».
«Я тоді не планував, що в мене буде таке майбутнє. Ми все тоді хотіли заробити собі на життя. Як кажуть, якщо ви хочете заробити собі на життя, ви повинні працювати, а якщо ви хочете розбагатіти, ви повинні вигадати щось інше».
«Я вважаю, у будь-якій справі є складова – удача. Як і у футболі, так і в бізнесі мені десь пощастило. Інтуїція підказала купити це підприємство. Коли ми купили, тоді ми почали розмірковувати, за рахунок чого ми повинні знизити видатки, за рахунок чого збільшити доходи. Потім ми почали дивитися вперед». «Проте багатство Ахметова пов'язують із його другом дитинства – Олександром Брагіним, який загинув у середині 90-х і передав йому весь свій статок, зокрема, як стверджують, футбольний клуб «Шахтар» і фірму «Люкс» (готельний бізнес)».
Ахметов: досьє
Дата народження – 21 вересня 1966 року.
Вік – 40 років.
Місце народження – посьолок Октябрський міста Донецька.
Місце роботи – президент футбольного клубу «Шахтар», засновник і акціонер Донецького міського банку, компанії «Систем Капітал Менеджмент».
Чим визначається його вплив? – Капіталом, у футболі – позиціями клубу.
Чим займався у 1991 році? – За його словами, рятував брата, який був важко хворий.
Чи був членом Компартії? – Ні.
Стосунки з Леонідом Кучмою? – Близько не знайомий, був присутній лише на загальних зборах за участю президента.
Опоненти – колись – брати Григорій та Ігор Суркіси. Ахметов стверджує, що на сьогодні у них протиріч немає.
Вплив на медіа-простір – власник найбільших регіональних ЗМІ у Донецьку, газети «Сьогодні» (Київ), ТРК «Україна», має вплив на телеканал «НТН».
Ахметов любить: футбол, Донецьк, рідний посьолок Октябрський, друзів дитинства; Новий рік, чорний колір, гарбузову кашу, чай, грати в «дурня»; тверезий погляд на речі, аналіз, стратегічний підхід, атаку; щирість, прозорість, конкуренцію, творення, мудрість, бачити плоди своєї роботи.
Ахметов не любить: говорити про політику, давати оцінки діям інших; фільми-бойовики, руйнування; прямих запитань, обману, хитрості; самореклами, коли беруть «по блату», коли діють напоказ».