Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76
| Вид материала | Документы |
- Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
- Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
- "земельне право україни", 1354.1kb.
- Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
- Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
- Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
- Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Рафаел папаян, 3846.74kb.
- Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.
«РИНАТ АХМЕТОВ – ПЕРША ОСОБА ФК «ШАХТАР». І НЕ ТІЛЬКИ...
Коли у Донецьку починається розмова про президента футбольного клубу «Шахтар» Рината Ахметова, та здебільшого співрозмовники, які ще хвилину тому ладні були говорити про все на світі, воліють раптом замовкнути. Максимум, що можуть собі дозволити, то це сказати, що він – особистість безумовно яскрава, але неоднозначна. Якщо і з'являється перед представниками мас-медіа, то говорить лише на спортивну тематику. Втім, якось так склалося, що ніхто із журналістів і не робив активних спроб поговорити з паном Ахметовим про щось, окрім футболу. Розпитувати про фірму «Люкс» було ознакою поганого тону, намагатися без запрошення потрапити за паркан Ботанічного саду, де знаходиться резиденція президента ФК, міг наважитися тільки той, хто надивився фільмів про Джеймса Бонда. При цьому багато хто знав, що в Донецькій області є такий Ринат і що він її Хазяїн...
– Ринате Леонідовиче, наскільки ви є відомою фігурою у Донецькій області, настільки і «засекреченою». Пов'язано це із тим, що мало хто знає, ким ви були до тієї миті, коли стали президентом футбольного клубу «Шахтар». Ви можете заповнити цю прогалину у вашій біографії?
– Народився у Донецьку, у простій робочій родині. Дитинство та шкільні роки минули у Куйбишевському районі. Після закінчення школи протягом деякого часу працював, а згодом прийшов у бізнес. Правильніше буде сказати, що більше вчився працювати, переймаючи досвід інших.
– Від кого вам вдалося отримати найцінніші уроки?
– Я переймав найкраще у всіх тих розумних людей, з ким тоді зводила мене доля. А найголовнішим є те, що я й тепер не цураюся повчитися у того, хто робить яку-небудь роботу краще за мене.
– Поговорюють, що своїми успіхами, зокрема, й у бізнесі, ви завдячуєте тому, що дуже непогано граєте в карти. Інакше кажучи, ви – справжній гравець, що вміє прораховувати ситуацію наперед, аби на фініші гри всі козирі були в нього в руках. Це так?
– Я дійсно люблю грати в «дурня», оскільки ця гра добре розвиває й тренує мізки.
– І дає можливість залишати в «дурнях» суперників...
– Абсолютно не соромно програти й самому. Головне – зробити після поразки правильні висновки. Це мій принцип.
– Як ви заробили свій початковий капітал?
– Перші серйозні гроші з'явилися після того, як у 1995 році я відкрив Донецький міський банк. Я стояв біля витоків його створення і сьогодні, окрім того, що я є акціонером Донміськбанку, очолюю його наглядову раду. Банк виступає одним зі спонсорів ФК «Шахтар», постійно розвивається, і я радий, що все так відбувається. Саме із цими двома підприємствами і можна мене асоціювати.
– Наша зустріч відбувається на території фірми «Люкс». Вона має до вас якийсь стосунок?
– Я є акціонером цієї фірми...
– Акціонером яких ще фірм ви є?
– Це комерційна таємниця. Можливо, за кілька років і скажу... Але можу Вас завірити, що там, де я є акціонером, справа має гарне майбутнє. І воно завжди пов'язане з Україною. (Особливо зацікавленим читачам пораджу зазирнути на останню сторінку календаря ФК «Шахтар-200...», де серед спонсорів, окрім «Донміськбанку», зазначені «Індустріальний союз Донбасу», фірми «АРС», «Гефест», «Укрпідшипник», «Leman commodities S.A.», «Embrol Ukraine limited» та інші. – авт.)
– Напевне, ви аналізуєте свій бізнес на території Донецької області. Як вважаєте, він увесь час знаходиться в поступовому розвитку?
– Важко оцінювати самого себе, але гадаю, кожен мій крок спрямовано вперед.
– Чому, коли говорять про людей, які приймають рішення, від яких залежить добробут і нормальне життя у цьому регіоні, найчастіше згадується насамперед ваше прізвище?
– Можливо, це відбувається через те, що моє прізвище починається з першої букви алфавіту.
– Як ви поясните той факт, що коли йдеться про розвиток бізнесу на території Донецької області, люди, що бажають вкласти в це гроші, у приватних бесідах зізнаються, що спочатку їм треба домовитися із Ринатом, а вже потім з усіма іншими?
– Коли люди пропонують мені якийсь спільний бізнес, я вдячний їм за те, що вони бачать у моїй особі ділового партнера. Імовірно, вони знають: якщо я буду займатися справою, то в першу чергу буду вкладати в нього душу. Враховуючи, у першу чергу інтереси держави; по-друге, інтереси людей, що працюють на конкретному підприємстві, і, по-третє, інтереси інвесторів. Якщо всі ці три складові враховано, то у справи є майбутнє. Якщо ж ні – я ніколи за неї не візьмуся. Це вже мої проблеми, як я визначаю можливості тієї чи іншої людини щодо ведення спільного бізнесу. Поки виходить так, що мені таланить на порядних, гідних і розумних людей.
– Невже за весь той час, який ви займаєтеся бізнесом, вас жодного разу не намагалися «підставити»?
– Правду кажучи, ні. Я довіряю людям, але це не означає, що погоджуюся на першу-ліпшу пропозицію і веду бізнес із тими, у порядності яких сумніваюся. Моя сила – правда. Я скажу, як ставлюся до життя... Найвірніші рішення підказує нам серце. І якщо воно говорить мені, що із цією людиною можна мати справу і вона розуміє мене, то я іду йому назустріч. Якщо у нас різні погляди, нічого не вийде. Навіть, коли йдеться про можливу вигоду...
– Ви вже зазначали, що інтереси потенційних інвесторів для вас є дуже важливими. У Донецькій області на повну силу розгорнувся процес наповнення конкретними діловими пропозиціями створених вільних економічних зон. Як ви до цього ставитеся і чи берете участь у цій роботі?
– Оскільки таке рішення було прийнято, будемо чекати, коли з’являться перші результати. На момент, коли я це кажу, я не бачу своєї участі в діяльності ВЕЗ. Але постійно про це розмірковую.
– Одна із цих зон знаходиться на півдні міста Маріуполь і охоплює частину території комбінату «Азовсталь», де директором зараз працює пан Сахно, до призначення на цю посаду якого ви доклали руку...
– Ви переоцінюєте мої можливості. Це все плітки. У кадрові зміни на «Азовсталі» ніколи я не втручався. І пана Сахна бачив усього двічі за своє життя. Єдині кадрові перестановки, які можуть бути пов'язані з моїм іменем, стосуються ФК «Шахтар».
– Тоді виходить, той факт, що більшість контрактів на постачання металопродукції із комбінату «Азовсталь» проходять через фірму «Leman commodities S.A.», яка є одним із спонсорів футбольного клубу, є абсолютно випадковим збігом?
– Я знайомий із керівниками цієї фірми і поважаю їх за те, що вони роблять. Але це не означає, що я маю стосунок до їхніх бізнес-проектів. За великим рахунком, метал буде продаватися через ту фірму, яка запропонує найкращі умови. У такому випадку іншим компаніям треба поміркувати над тим, як її перевершити, щоби можна було претендувати на цю ділянку ринку. Звісно, я не є директором «Азовсталі», але гадаю, якщо якась абстрактна фірма сьогодні запропонує кращі умови, аніж «Leman commodities S.A.», то завтра контракти буде підписано з нею.
– Я пропоную повернутися у минуле, на початок 90-х років. Саме тоді керівництво фірми «Атон» і особисто пан Маркулов завели розмову про створення ВЕЗ, залучення інвестицій, приватизацію металургійних заводів тощо.
Минуло кілька років: фірми немає, її керівник перебуває за межами України, а ідеї починають втілювати у життя ті структури, з якими вас пов'язують спільні інтереси. Виходить, що ви дуже добре проаналізували роботу тих, хто працював раніше?
– Глибоко і детально в суть їхньої роботи я не заглиблювався.
– В одному з останніх номерів російського журналу «Експерт» було наведено перелік українських підприємств, які можуть бути передані Росії за погашення боргів перед нею. Серед цих підприємств є і комбінат «Азовсталь». Ви готові до того, що в області можливий переділ власності?
– Для розвитку будь-якого підприємства важливою є та обставина, щоби до його керівництва приходив гідний власник. Подивимося, яка з російських компаній буде відповідати цій вимозі.
– Хіба представники українського бізнесу не можуть бути гідними власниками?
– Можуть. І мені, як патріотові України, хочеться, щоби так воно і було.
– Залишимо поки проблеми металургів і подивимося убік моря, на Азовське морське пароплавство, а через нього – на Перший український міжнародний банк, який буквально кілька місяців тому викупив у АМП власні акції. Як вважають експерти, якби керівництво банку не зробило цього, акції Першого Українського Міжнародного банку (ПУМБ) опинилися би у руках структур, що знаходяться під вашим контролем...
– Я хочу продати акції Донміськбанку. Скажіть кому – і продам. Питання, за скільки... Бажання викупити акції підприємства свідчить, що воно працює і є економічно привабливим. Нехай так триває і надалі. Мені вистачає Донміськбанку, який я дуже люблю. Я не маю потреби купувати акції ПУМБ. Донміськбанк, можливо, вже завтра почне відкривати філії по Україні, збільшить статутний фонд і т.д., і ця робота цікавить мене значно більше.
– А як щодо легенди, згідно з якою ви запропонували колишньому генеральному директорові «Азовсталі» Олександрові Булянді продати його пакет акцій ПУМБ за подвійну ціну?
– Ця легенда не відповідає подіям, що реально відбулися.
– Як би ви охарактеризували роботу керівництва Індустріального союзу Донбасу?
– Вони всією своєю діяльністю доводять, що працюють на користь області та України. Їхня концепція ведення бізнесу витримала перевірку часом і довела, що має право на існування. До речі, наголош, що мене нема серед акціонерів цієї фірми.
– Робота фірм «ІСД» та «АРС» у сусідній Луганській області вже встигла отримати високу оцінку з боку місцевого обласного керівництва. Завдяки зусиллям представників донецького бізнесу, вдалося зняти напругу серед гірників ГХК «Краснодонвугілля». Чи можна розглядати цей досвід як перший крок із поширення вашого бізнесу в інші регіони України?
– Якщо я можу бути корисним для тих людей, які побачать у мені ділового партнера, здатного якісно виконувати роботу, то чому б і ні? Ми довго обмірковували пропозицію щодо «Краснодонвугілля», але коли рішення було прийнято, тоді ми прийшли, почали працювати і довели, що можна вчасно виплачувати заробітну плату й тим самим вирішити соціальні проблеми <…>
– Ви – представник молодого покоління донецької ділової та політичної еліти. Як складаються ваші стосунки із тими, хто зробив собі ім'я раніше? Наприклад, з Володимиром Рибаком (колишній мер Донецька, нині віце-прем’єр – ред.), Юхимом Звягільським, Віктором Януковичем?
– Я дуже поважаю їх усіх, і між нами ніколи не існувало протиріч.
– На підписанні договору про співпрацю між Донецькою та Дніпропетровською областями ви були присутні як президент ФК «Шахтар» чи як представник однієї із найвпливовіших у регіоні бізнес-структур?
– Це все взаємопов’язано...
– Але з боку Дніпропетровська не був присутній президент ФК «Дніпро»...
– Не варто забувати, що людина, яка сидить зараз перед вами, все ж очолює раду Донміськбанку. І мені є небайдужою доля області. Можливо, у недалекому майбутньому банк почне фінансувати ті чи інші проекти. Чи потребує на сьогоднішній день фінансування вугільна промисловість? Безсумнівно! І від підписання договору виграють дуже багато підприємств – як у Донецькій, так і в Дніпропетровській областях. У нас є вугілля, а в сусідів – залізорудна сировина. Місцеві виробники повинні бути впевнені в тому, що вона сюди буде надходити у потрібній кількості і згідно з графіком. Інакше, навіть за наявності добутого у необхідній кількості вугілля металургійні комбінати все одно будуть змушені знизити обсяги продукції, що випускається. Аналогічна ситуація складається і в Дніпропетровську. Виконання цього завдання дозволяє перейти від гучних слів до конкретних справ, які полягають у вирішенні проблеми залізничних перевезень та збереженні існуючих ринків збуту.
– Характеризуючи попереднього президента ФК «Шахтар» Олександра Брагіна, який трагічно загинув унаслідок вибуху, багато політиків Донецької області зазначали, що він був справжнім патріотом Донбасу. Був авторитетом і перешкодою. Завдяки таким людям, як Брагін, у Донецькій області на сьогодні немає структур Лазаренка. Чи означає укладення договору, що між двома областями вирішено усі протиріччя і віднині вони працюватимуть укупі заради спільної справи?
– Олександр Сергійович дійсно був патріотом Донецької області й дуже любив своє місто. Він не вирішував, кого впустити до області, а кого – ні. Просто люди, які приходили до нього з поганими намірами, не мали тут майбутнього. Те, що сьогодні тут не працюють перші-ліпші компанії, це не чиясь особиста заслуга, а позиція директорів заводів, які віддано працюють на благо своїх підприємств. Вони ніколи не куплять за 1,5 долара те, що коштує 1 долар. Щодо протиріч, то багато в чому їх було створено штучно. Гадаю, правильний підхід до справи дозволить їх вирішити раз і назавжди.
– Якщо вже ми згадали про Павла Івановича, то у приватних бесідах він зізнавався, що єдина людина в Україні, з якою він може говорити на рівних, – це ви. Як вам вдалося отримати від нього такий схвальний відгук?
– Правду кажучи, це для мене велика новина, оскільки я жодного разу особисто з ним не спілкувався. А тепер я буду довго обмірковувати, чому він так сказав...
– Ви сповідуєте мусульманську релігію. У Донецьку було засновано Партію мусульман України, яку очолює Рашид Брагін. Чи є ви її членом і чи підтримуєте її фінансово?
– Чим можу допомагаю, але активної політичної діяльності не веду.
– Питання про те, кого ви підтримали на минулих виборах, можна не ставити?
– Як громадянин України, я віддав свій голос за нині діючого президента.
– Чи брали участь у передвиборній кампанії Леоніда Даниловича фірми, акціонером яких ви є?
– Ні. Єдине, що вся команда «Шахтар» вирішила підтримати його кандидатуру, і я не заперечував проти цього. Це було їхнє право.
– Які у вас стосунки із почесним президентом ФК «Динамо» (Київ) Григорієм Суркісом?
– Нас пов'язують як дружні стосунки, так і «виробничі». У кожного болить серце за свою команду та за український футбол у цілому.
– Футбол для вас – справа життя, прибутковий бізнес, чи щось іще?
– Перший варіант, оскільки бізнесу тут немає. Навпаки, поки вкладати доводиться більше, ніж одержувати натомість. Але я про це не шкодую, оскільки це моя внутрішня потреба. Я хочу вкладати ще більше».
Сергій Корабльов © Mirror Weekly, 2000
Як уже згадувалося, Ринат Ахметов рідко спілкується із журналістами. Ми свідомо подали тут текст інтерв'ю Ахметова, аби читач, співставляючи усі факти, міг самостійно вирішити, де правда, а де брехня у словах найбагатшого українця. Про самого Ахметова можна говорити багато, як власне, і про його способи ведення бізнесу. Прочитавши уважно цю книжку, можна простежити постійний зв'язок Ахметова з іншими героями нашого дослідження з тих чи інших питань.
Сумніву не підлягає наступний факт: фінансова міць Ахметова зростала саме тоді, коли усіх більш-менш самостійних фігур, що мали високі шанси втілити у життя свої амбіції у політиці та бізнесі, зненацька було вбито або ж вони безслідно зникли, а їхні підприємства потихеньку переходили у власність структур, підконтрольних Ахметову. Злочини ці не розкрито й дотепер, а тодішній начальник Донецького обласного УМВС уже згадуваний Володимир Малишев отримав посаду в ахметовській СКМ – структурі, яка об'єднала більшість компаній і підприємств, що мають у недалекому минулому кримінальний відтінок перерозподілу власності. Фактично Ахметов опинився поза конкуренцією після того, як усі перспективні фігури донецького бізнесу залишили політичну та ділову арену.
Питання, яким чином їхні підприємства опинилися у власності Ахметова, дотепер залишається без відповіді. Звісно, що назвати людину злочинцем може тільки суд. Коли міністр внутрішніх справ Юрій Луценко кликав Рината Ахметова лише на бесіди «під чай», Ринат Леонідович неабияк нервував, споглядаючи склади зброї злочинного угруповання Ґіві Немсадзе, членів якого затримали правоохоронці.
Ахметов пішов у народні депутати, заперечивши тим самим свою власну тезу, що бізнесмен не повинен займатися політикою.
Сам Ахметов після того, як його друзяка Борис Колесников провів кілька місяців у Лукьянівському СІЗО за обвинуваченням у вимаганні, замислився, зрозумівши, що іноді навіть мільярди доларів не здатні захистити від кримінального переслідування...
Орден золотого Козла
«Мороз – пі…рас! Ім гордітся весь Донбас!» - так нехитро жартують у кулуарах Верховної Ради молоді народні депутати від Партії регіонів.
«Коли я був дуже молодим, дуже бідним і жив з того, що показував на херсонському ярмарку товстого, грудастого ченця, видаючи його за жінку з бородою – дивний феномен природи, – то й тоді я не падав морально так низько, як цей вульгарний Берлага».
Коли Ринат Леонідович Ахметов стверджує, що він не давав гроші на підкуп Мороза для створення коаліції КРС, не вірити йому немає підстав. Це не та людина, котра опуститься до особистого спілкування із «шісткою». Але радше можна повірити, що Ахметов є інопланетянином з Тау Кита, ніж у те, що Олександр Олександрович не за покликом порожнього шлунка ринувся в обійми Партії регіонів.
На початку лютого цього року, ще за півтора місяця до парламентських виборів, один з інтелектуальних стовпів донецької еліти відверто ділився своїми думками з «Обкомом», математично точно розкладаючи пасьянс, хто й скільки місць одержить у майбутній Верховній Раді. Його прогноз здійснився на 95%, що підтвердило, не стільки інтелектуальну, скільки фінансову складову такого «оракульства».
Тоді ж безапеляційно було заявлено, що Партія регіонів буде мати в парламенті більшість. На запитання: «Яким чином?» – без тіні іронії була дана дуже прагматична відповідь: «50 голосів ми завжди докупимо». При цьому було назване прізвище Мороза і його Соцпартії. Згадка імені лідера СПУ супроводжувалося такою гримасою відрази, що можна було зробити однозначний висновок: «регіоналу» сама думка про це огидна, але це бізнес. Для порівняння варто сказати, що про можливості коаліції із КПУ було сказано: «Пєтя? А куди він подінеться?» А про союз із Наталією Вітренко: «Це буде найгірший для нас варіант».
Чудес не буває – якщо «донецькі пацани» сказали, то вони так і зроблять. У цьому й полягає їхня чарівність. Однак давно й не нами помічено, що домогтися поваги цих людей можна лише єдиним способом – не брати в них грошей. Під жодним приводом. Інакше вони будуть сприймати тебе не як рівного візаві, а як засіб виробництва у своєму бізнесі. Щось на кшталт ганчірки, котрою щодня миють підлогу в їхньому офісі. А такі люди завжди мають свій термін використання. Дуже нетривалий.
Це стосується не лише Мороза із Симоненком, а й самого Януковича. У досить категоричній формі «Обкому» було заявлено, що Віктор Федорович буде прем'єр-міністром у будь-якому випадку. Коли ж ми запитали, чи не буде це зроблено задля того, аби позбавити його депутатської недоторканності і вивести зі складу парламентської фракції, то отримали цілком чітку відповідь: «Ви все правильно розумієте».
Думка нашого співрозмовника була очевидною. Тут вже йшлося не стільки про вибори-2006, скільки про вибори-2011. І перспектива через п'ять років у черговий раз перекуповувати голоси прихильників СПУ його не приваблювала. Математична схема партійних розкладів звелася до наступного: якщо в нинішньому парламенті буде створена коаліція НУ-БЮТ-СПУ, то природний «кирдик» за п'ять років наступить для КПУ, а це для ПР є зовсім невигідним через повну підконтрольність олігархічному капіталу Петра Симоненка та його марксистів-ленінців. А якщо вдасться створити коаліцію ПР-КПУ-СПУ, то Соцпартія за дуже короткий строк сама себе знищить зсередини, а це звільнить на виборах поле діяльності для тієї ж кишенькової КПУ. А тому, підсумував наш співрозмовник, купити СПУ зараз дешевше, ніж потім витрачатися на виборах проти них.
На тлі цих розмов зараз дуже актуальними стають одкровення «видатних» діячів Соцпартії. Наприклад, того ж Івана Бокия, який заявляв: «По-перше, нікого ми не зраджували, адже ми нікому у вірності не присягалися, і «поясів вірності» ніхто з нас не носить». І йдеться, як бачимо, не про порядність чи інтелігентність, а про заперечення того факту, що социків відверто «паімєлі». А тепер вони шукають причини, чому вони до такого життя докотилися.
До речі, про інтелігентність.
«... Довготривалі думки Лоханкіна зводилися до приємної і близької теми: «Васісуалій Лоханкін та його значення», «Лоханкін і трагедія російського лібералізму», «Лоханкін і його роль у російській революції». Про все це було легко і спокійно думати, розгулюючи у фетрових чобітках, куплених за Варварині гроші...»
Сан Саничу теж приємно думати про інтелігентність, розгулюючи «у фетрових чобітках», куплених на чужі гроші. Тому минулої суботи він з усвідомленням абсолютної правоти заявив на З’їзді Переможців України: «СПУ взяла на себе роль консолідуючої ланки і припинила інтригу, що тяглася протягом двох місяців. Припинила в правовому плані бездоганно, і, відверто кажучи, інтелігентно».
А тому сьогоднішнє скандування членами фракції Партії регіонів гасла «Морозові слава!» є підтвердженням того, що Сан Санич знайшов формулу прикриття, за якою не найпорядніші методи «донецьких» у політиці та бізнесі тепер отримали своє моральне виправдання. Тепер «кідалово» виборців і партнерів, свавілля у бізнесі, злодійські принципи мають одне визначення: «Це інтелігентно!» А найголовніше – правильно. У цьому й полягає роль Васісуалія Мороза в українській «помаранчевій» революції. У цьому ж полягає і трагедія українського лібералізму.
– Скажіть, Шура, чесно, скільки вам потрібно грошей для щастя? – запитав Остап. Тільки підрахуйте усе.
– Сто рублів,- відповів Балаганов, неохоче відриваючись від хліба з ковбасою.
– Так ні, ви мене не зрозуміли. Не на сьогоднішній день, а взагалі. Для щастя. Зрозуміло? Аби вам було добре на світі.
Балаганов довго думав, несміливо посміхаючись, і, нарешті, оголосив, що для повного щастя йому потрібно шість тисяч чотириста рублів і що з цією сумою йому буде на світі дуже добре».
Потрібна сума грошей не врятувала Шуру Балаганова.
Не врятує і Шуру Мороза.
Адже це вже не перша його зрада Ющенка і Тимошенко. Досить згадати, що так званий «касетний скандал» і акція «Україна без Кучми!», організовані Соцпартією, призвели врешті-решт лише до двох жертв – ними стали Ющенко і Тимошенко. Перший втратив посаду прем'єр-міністра, друга – віце-прем'єрство і свободу.
У цьому контексті варто дещо згадати і про «справу Ґонґадзе», і про те, яким чином обезголовлений труп опинився на батьківщині Мороза у Таращанському лісі.
Нині Сан Санич чомусь воліє не згадувати про своє давнє знайомство з тепер уже народним депутатом від БЮТ Володимиром ПЕТРОВИЧЕМ Макієнком, котрий і був РЕАЛЬНИМ спонсором створення Інтернет-газети «Українська правда» у 2000 році. Нині легендарного «Петровича» пригріла Юлія Тимошенко, щоби контролювати всю інформацію щодо «касетного скандалу», але сама собою така персона як «Петрович» та його зв'язки із Морозом заслуговують значно пильнішої уваги з боку правоохоронних органів, аніж це було дотепер.
Варто лише зазначити, що будь-які спроби детальніше дізнатися що-небудь про таємничого «Петровича» викликають недвозначну пораду: «Жити хочеш? От і не лізь, куди не слід». Але поки про Макієнка відомо, що в нього чудовий послужний список у КДБ СРСР, налагоджені зв'язки у спецслужбах Росії і в оточенні Володимира Путіна. Його ім'я також дотепер, чомусь (дарма, напевно), пов'язують із контролем над системами негласного запису інформації з каналів зв'язку.
І поки слідством не будуть встановлені мотиви і рівень взаємозв'язків «Петровича» і Мороза, можна однозначно стверджувати, що вбивство Георгія Ґонґадзе, який, цілком ймовірно, свого часу захотів довідатися щось більше про свого благодійника, не буде розкрито. І не буде зрозумілим, чому саме на батьківщині Сан Санича у Таращанському лісі опинився обезголовлений труп журналіста. Проукраїнський уряд Ющенка ж врешті-решт було відправлено у відставку стараннями Медведчука та СДПУ(о), котрі виконували роль вістря кинджала у політиці Росії щодо України. А Леонід Кучма став абсолютно проросійським політиком, привівши до влади Януковича і його соратників, до яких з ідейних міркувань приєднався і Олександр Мороз.
« ОБКОМ», .ua, 11 липня 2006.