Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76
| Вид материала | Документы |
- Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
- Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
- "земельне право україни", 1354.1kb.
- Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
- Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
- Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
- Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Рафаел папаян, 3846.74kb.
- Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.
«Солнцевські» і «донецькі»
Про «Аліка Грека» існує чимало легенд. Зокрема, деякі джерела стверджують, нібито Брагіна було «короновано» «солнцевським» злочинним угрупованням і посаджено «смотрящим» у Донецькій області. Ця версія виглядає досить імовірною з однієї причини: навряд чи людям Брагіна вдавалося би безперешкодно «бомбити» партійних «папіків» у Москві та Сочі без дозволу на те «солнцевських», котрі, як відомо, з великою пересторогою ставилися до чужаків, які сунуть носа до їхнього проса. Якщо згадати темні місця у світлій біографії РЛА, то можна припустити, що талановитого «каталу», що вмів працювати і головою, і руками, у вищезгадане ОЗУ ледь не за руку привели спецслужби. Або ж ці спецслужби самі працювали на «солнцевських» – у каламутній воді 90-х хто тільки яку рибку не ловив...
Зрозумілим є одне: без санкції згори (тобто з Москви) Ахатю Хафізовичу і Ко у кримінально-ділових розкладах нічого би не світило. Однак Брагін не міг відповідно до ієрархії грати першу скрипку у донецьких кримінальних розкладах, оскільки не мав такого послужного списку, як інші злодії-»законники». Залишається лише дивуватись, яким чином Брагіна взагалі було допущено до годівниці – поговорюють, що «законники» не надто любили Брагіна, але змушені були підкоритися. А от кому саме підкорилися злодії, залишається таємницею за сімома замками. Як тут не подумати зайвий раз про руку Москви?
Брагіна було прийнято у середовище «законників», хоча мав він, згідно з офіційною версією, лише одну судимість – за крадіжку голубів. Однак звички Ахатя Хафізовича були такі ж як у справжніх «законників», які кривилися, спостерігаючи за зростаючим авторитетом Брагіна, але нічого вдіяти не могли. До того ж Брагін у той момент був їм потрібен: наприкінці 80-х – початку 90-х свавілля з боку «спортсменів» (так називали ОЗУ, що складалися з колишніх боксерів та єдиноборців), злодії відчували все сильніше. «Спортсмени» не визнавали злодійських понять і потихеньку відбирали у «законників» ласі шматки. Ахать Брагін у цій ситуації був певною гарантією вирішення тих чи інших спірних питань, бо намагався підтримувати стосунки як із «законниками», так і зі «спортсменами». До того ж Брагін мав власну добре підготовлену спецбригаду на виїзд, керував якою, як запевняють деякі джерела, той самий Ринат Леонідович Ахметов.
Залишається нез'ясованим питання, чи ділився Брагін із кимось, чи, навпаки, мав непоганий відсоток від вирішення спірних питань між «спортсменами» і «законниками»? Як випливає з фактів, ймовірнішим є другий варіант. Трохи пізніше ми ще повернемося до цього. А поки можна зробити висновок, що в каламутні часи зародження донецького капіталізму Ахатю Хафізовичу чудово вдалося майже неможливе – він і рибку з'їв, і «на долю підсів», годуючись одразу із двох ворожих між собою годівниць. Балансуючи між двома ворогуючими сторонами, угруповання Брагіна спиналося на ноги усе міцніше, використовуючи війну, що зароджувалася між «законниками» і «спортсменами», у власних інтересах, водночас посилено встановлювало контакти із правоохоронними органами і владними структурами, відгризаючи усе більші шматки економічного пирога.
А тим часом перестрілки між «спортсменами» і «законниками» на донецьких вулицях відбувалися все частіше. Поговорюють, що нерідко угруповання «Аліка Грека» саме провокувало ці конфлікти. Таким чином, конкурентів і з того, і з іншого боку в Ахатя Хафизовича ставало усе менше, а правоохоронці, які залюбки тиснули йому руку при зустрічі, полегшено зітхали все частіше. Бо переділ кримінальних сфер набирав обертів і контролювати усілякі ОЗУ було би легше, якби вони потихеньку відстрілювали одне одного... Чи не в цьому полягала місія «Аліка Грека»? Можливо, саме такою була ціна, яку Брагін платив правоохоронцям за наданий «дах»? І чи не за це так не любили «Грека» злодії-«законники»?
Єврейсько-татарське ОЗУ «Люкс»
Саме в цей період і відбулося зрощування татар і євреїв в одне ОЗУ, що отримало назву «люксівське» (готель «Люкс» – колишня урядова резиденція, збудована наприкінці 80-х до дня приїзду Михайла Горбачова в Донецьк, згодом її викупив Брагін). Татарин Ахать Брагін спрямував усі свої зусилля на нарощування капіталу з таким собі Яношем Кранцем, досить розумною і підприємливою людиною єврейської національності. Подейкують, що Борис Колесников у ті часи мав далеко не найкращі позиції в угрупованні, але свій кусень хліба з маслом від спільного бізнесу Кранца і «Грека» мав, причому кусень цей був досить величеньким.
Журналіст Станіслав Речинський (ссылка скрыта) зазначає: «Колесников у Донецьку, звісно ж, не перший «дон». За великим рахунком, він лише квіточка на кримінальному дереві, що вирощувалося не один рік. Білокомірцевий топ-менеджер «люксівського» угруповання Борис Колесников, ймовірно, навіть не знає, чиєю кров'ю будувалася банда, яка згодом успішно замінила собою обласну владу. Навряд чи йому знайомі прізвиська Антип, Бабела або Ваня Чорний. Але, проте, саме заради пришестя цього самого Колесникова вони заряджали «стволи» і виїжджали на «стрілки». Дуже складно простежити зв'язок між такими шановними і великими підприємствами та організаціями, як Індустріальний союз Донбасу, «Регіон», «Візаві», АРС, «Леман Коммодитес», «Ембролл-Україна», «Данко», «Керамет» і яким-небудь лідером ОЗУ на прізвисько Свиня. Але зв'язок все ж існує».
Ринат Ахметов у той час чи то дописував свою дипломну роботу на тему «Як стати мільярдером», готуючись до випуску чергового потоку Донецького національного університету, чи то «обробляв» у Сочі чергового «папіка», чи то керував у «Грека» бригадою «хлопчиків за викликом». Історія замовчує, чим саме тоді займався Ринат Леонідович. Однак, яким чином тоді вирішувалися питання переділу влади в регіоні між «законниками» і «спортсменами», відомо. Війна вже розпочалася. І десь трохи осторонь від неї стояли Ахать Брагін і Янош Кранц, які, вочевидь, вирішили, що люди самі розберуться. І люди дійсно «розбиралися» по повній програмі. Один міліціонер у відставці розповідав авторові цих рядків, що у певні моменти можна було уникнути кровопролиття, проте комусь воно було вигідним. А найвигіднішою війна між «законниками» і «спортсменами» була для «люксівського» ОЗУ і правоохоронних органів. Відома істина «немає людини – немає проблеми» ще раз яскраво підтвердилася.
Жила собі родина, звичайна така сім’я – «Алік», «Целка» і «Свиня»
«Організована злочинність у Донецькій області виникла значно раніше, аніж про це заговорили в Москві не лише правоохоронці, а й навіть журналісти. Ще 1986 року в Донецьку за скоєння вбивств і розбійних нападів було затримано членів угруповання, яким керував співробітник міліції Коновалов. Зв'язки Коновалова були досить цікавими. Зокрема, було виявлено велике і розгалужене ОЗУ, очолюване якимось Ахатем Брагіним. Угруповання вже тоді спеціалізувалося на вибиванні грошей у кооператорів і «цеховиків», які тільки-но почали з’являтися. Найближчими соратниками Брагіна були «Рябий» (Рябін), «Білий» (Морозов) і «Самсон» (Богданов). Уже наприкінці 80-х угруповання тримало у своїх руках не лише Донецьк, але й багато інших міст області. На початок 90-х років ОЗУ вже мало досить розгалужену структуру й істотно поповнилося за рахунок колишніх спортсменів, що працювали охоронцями, «лохотронщиків», наперсточників та шулерів-картярів. Тим часом одночасно з рекетирським «промислом» в області активно працювала й «чорна масть».
Злодійський напрямок очолювали такі громадяни, як «Свиня» (Фіщук), «Орделі» (Долідзе), «Бек» (Джамалов), «Сява» (Галушкін), «Кримський» (Дутко), «Сєдой» (Минайлук) та інші. Злодії також прагнули контролювати комерційні структури, вимагаючи свої 25, а іноді й більше відсотків.
Варто зазначити, що вже тоді почалося розмежування донецького криміналитету на кілька етнічних груп – татарську, єврейську, кавказьку і слов'янську. До певного часу це розмежування було досить умовним, але пізніше воно вилилося у свого роду кастовий поділ донецької злочинності. 1991 року новостворений УБОЗ (тоді він ще так не називався) виявив і поставив на облік найактивніші ОЗУ області. Їх виявилося напрочуд багато. В одному Донецьку їх нараховувалося дев'ять, у Маріуполі – три, у Макіївці, Шахтерську, Горлівці, Краматорську і Костянтинівці – по два, в Артемівську, Єнакієвому, Слов'янську, Селідовому, Добропіллі, Ясинуватій, Харцизьку і Торезі – по одному. Було очевидним, що такій кількості ОЗУ на території області невдовзі стане нестерпно тісно, і тоді між ними почнеться велика війна. Як ми знаємо, перемогло у цій війні угруповання Ахатя Брагіна. Але він не встиг цьому порадіти.
Брагін був досить розумною людиною і вмів поєднувати у своєму угрупованні, здавалося б, несумісні манери «движняка» і злодійські «поняття». Брагін і Рябін до середини 1992 року частенько контанктували із кримінальними «авторитетами» того часу – «злодіями у законі» «Культяпим» (Фролов), «Красюком» (Мазуркевичем), «Полтавою» (Дрібний), «Целкою» (Авциним), «Чіріком» (Брагінським) та іншими. Але стосунки ці загострилися до 1992 року» (Станіслав Речинський. Донецький клан: напочатку «мокрих» справ // ОРД, 18 квітня 2005 р., ссылка скрыта, m/ ).
Ахать Брагін –«хазяїн регіону».
До 1992 року Донецьк вже цілком потонув у кримінальних війнах. Конфлікт між «спортсменами» і «законниками» досяг апогею, і не останню роль у цьому відіграв Ахать Брагін, який спритно маневрував між конфліктуючими сторонами, видаючи себе за свого і в одному і в іншому таборі. Поговорюють, Брагін сам нерідко провокував ці конфлікти, підкидаючи інформацію опонентам. І поки злодії і «спортсмени» посилено відстрілювали один одного, у регіоні сформувалася стійка ОЗУ Брагіна-Кранца, що потихеньку підминала під себе все нові й нові території впливу.
Кримінальна статистика розборок тих років просто жахає: «Лише за 1991 рік органами міліції було знешкоджено 2 186 злочинних груп, з яких 61 – з ознаками організованості. Ними було скоєно понад 4 тис. злочинів, у тому числі 33 вбивства, 165 розбоїв, 212 грабежів, 173 випадків вимагання. Починаючи з 1991 року кількість організованих злочинних угруповань, виявлених органами внутрішніх справ, постійно зростає. Причому зростає і рівень озброєності цих угруповань. Якщо в 1991 році у осіб, що входили у злочинні угруповання, було вилучено тільки 13 одиниць вогнепальної зброї, то у 1994 році – 127, у тому числі 15 автоматів, 11 гранат, близько 7 тис. боєприпасів. Кожен п'ятий злочин в області на початку 90-х років скоюється групою осіб» (Олександр Тищенко onetsk.narod.ru/raznoe/blood_story).
Першими кримінальну сцену Донбасу залишили чеченці, вірмени й азербайджанці. Грузинське угруповання Ґіві Немсадзе цілком підкорилося ОЗУ Брагіна, виконуючи за нього «чорнову роботу» – викрадення й убивства незручних підприємців, залякування і силовий вплив на тих, хто не хотів рахуватися з Ахатем «Греком». Трохи пізніше вони перейдуть у підпорядкування вже самого Рината Ахметова і залишаться «штурмовою бригадою» українського мільярдера татарської національності. Хоча, як говорять компетентні у таких питаннях представники правоохоронних органів, хутчій за все, вже тоді Ахметов відповідав у брагінському ОЗУ саме за «силові питання», отже курс молодого бійця грузинським «бєспрєдєльщикам» міг цілком читати і сам.
Тим часом угруповання Брагіна розросталося. Тепер, окрім банального рекету, він починає шукати можливості впливати на всі процеси у регіоні. У цьому прагненні Брагін знайшов чимало однодумців серед представників влади, що теж мріяли про неподільне володарювання у регіоні. Таким чином Брагін вирішив на той момент головне для себе завдання: він підкорив собі практично весь керівний склад УМВС Донецької області, а також місцеву владу, щедро підгодовуючи їх на правах «хазяїна регіону», яким Брагін вже себе вважав. Втім, вважав небезпідставно.
У регіоні вже практично все перебувало в його руках. Так, наприклад, Ахать Брагін повністю підкорив собі один із найгрошовитіших вузлів того часу – Центральний ринок Донецька, призначивши туди керівником не кого-небудь, а майбутнього голову Донецької обласної ради Бориса Колесникова. Рештою хлібних місць у Донецьку Брагін керував за допомогою різних угруповань, котрі «Грек» підтримував в обмін на великий шматок, який вони приносили до «общака», аби залишатися «прі дєлє».
«В обласному центрі було, наприклад, угруповання «вокзальне», на чолі якого стояв Гєна Узбек (прізвисько «Узбек»). Був у ньому ще один лідер на прізвисько Міша Косой. Обидва дотепер живі, ба, навіть більше – стали відомими і впливовими людьми серед нинішньої бізнес-еліти Донецька.
Це ОЗУ претендувало на роль лідерів, намагаючись підкорити собі деякі комерційні структури. Але комерсанти чинили запеклий опір, оскільки знали, що Узбек сам нічого не виробляє і підприємництвом насправді не займається, а лише «вибиває» гроші з інших. Тому для них об'єднатися з Узбеком означало просто працювати на нього, віддаючи левову частку свого прибутку. Охочих до такого «спільного» бізнесу, звісно не було. Але «наїзди» Узбека тривали, і комерсанти почали вживати контрзаходи. У результаті таких контрзаходів був убитий один із основних людей Узбека – Ігор Бузаров на прізвисько «Барабан» (отримав таке прізвисько, оскільки змолоду грав у ресторані на ударних інструментах)» (Олександр Тищенко onetsk.narod.ru/raznoe/blood_story)
До речі, відносини угруповання Мішані Косого (в миру – шанованого і статечного Михайла Ляшка) із правоохоронними органами яскраво змальовують «Тюремні записки Володимира Бойка». Мабуть, варто навести невеликий уривок із діалогу в тюремній камері між журналістом Володимиром Бойком та «авторитетом» Квадратом, який розповідає про тодішні звичаї і «тьорки» між «ментами» і злодіями:
«...Квадрат вмощується зручніше й оповідає чудову історію про те, як у 1993 році, коли начальником ізолятора тимчасового утримання (ІТУ) був якийсь Дмитро Страшко, парився на нарах один Квадратів товариш. Допомагали бідоласі усім миром, передавали в камеру по двадцять палок ковбаси, горілку, цукерки, делікатеси. Певна річ, не безкоштовно – за кожну таку передачку вся зміна охорони щедро винагороджувалася. Закінчився термін ув'язнення, вийшов друзяка на волю – гріх не відсвяткувати. Саме у Михайла Михайловича Косого з такої нагоди зібралися, випили трохи, отут вчорашній арештант і дякує: спасибі, мовляв, пацани, ті ваші дві палки ковбаси і пляшка горілки дуже знадобилися – в ізоляторі голодуха, жерти не було чого. «Як це дві палки ковбаси, як пляшка? – дивуються. – Та ми ж ментам заплатили, щоби вони тобі двадцять палок ковбаси передали і ящик горілки. А цукерки ти отримав?» Виявляється, і кондитерські вироби стали наглядачам настільки до смаку, що вони, вочевидь, забули їх передати в’язневі. Отут Михайло Михайлович обертається до своїх орлів і каже: «Фас!»
А через кілька днів на автобусній зупинці «Центр», де начальник ІТУ паркував своє авто, до нього підійшли молодики виразної зовнішності, зв'язали його і у багажнику привезли до міського ставка. Виклали перед начальником чотири палки ковбаси, два буханці хліба і кажуть: «Жери, сука. З'їси – відпустимо, ні – то на хрін у болоті втопимо». Той заблагав: «Хлопці, хоч води дайте!» – «А як наш товариш без мінералки, що ми йому передавали, обідав? От і ти спробуй». З’їв дві з половиною палки ковбаси і знепритомнів. Відтоді, аж до самого звільнення начальника, продукти з передач не зникали» (Тюремні записки Володимира Бойка // «Україна кримінальна», www.cripo.com.ua).
За такі жарти пику б’ють...
Тут, щоправда, варто згадати один нюанс: практично все перебувало в руках не лише Брагіна, але й Яноша Кранца, за яким стояло ще кілька впливових людей з луганського ОЗУ Євгена Кушніра, що теж прагнули впливати на політику регіону. До певного часу ці чоловіки ділили один з одним хліб-сіль, однак конфлікт назрівав
Одні джерела стверджують, що чорна кішка між партнерами пробігла з вини Кранца, якого підбурили проти «Грека» Кушнір і Рябін. За іншою версією, конфлікт спровокував сам Ахать Хафізович, аби розставити усі крапки над «i» у відносинах з «єврейською групою». В будь-якому разі, обидва розуміли, що кримінальний Донецьк може витримати лише когось одного з них. Інакше постійні конфлікти все одно зруйнували б угруповання, чим неодмінно скористалися б інші.
У момент співробітництва Кранца і Брагіна саме Кранц контролював готель «Люкс». Конфлікт розгорівся в той момент, коли Янош Кранц запідозрив Брагіна у «підставі», а саме у шахрайстві і крадіжці. Та, як кажуть, яку дружбу заведеш, таке й життя проведеш. Прокуратура Донецька раптом з'ясувала, що одним із співзасновників комунального підприємства «Люкс» є якийсь чиновник одного з райвиконкомів. Нібито саме з цієї причини місцева влада розірвала договір оренди готелю із Кранцом і терміново передала об'єкт Ахатю Брагіну. От де стали у нагоді брагінські «сухі пайки» для бідних чиновників міського виконкому міста Донецька... Як пише газета «Грані», «за інформацією перевірених джерел, у той момент брагінська фірма перехопила у Кушніра і Кранца контракт, що згодом приніс $20 млн прибутку».
Як казав Остап Бендер, за такі жарти треба морду бити, і був абсолютно правий. Факт «кідалова» був очевидним, і «луганчани» не на жарт образилися на своїх партнерів. Янош Кранц зрозумів, що прецедент із «Люксом» – це лише початок і далі буде ще крутіше. «Колишній співробітник МВС розповів, що після інциденту з готелем Кранц усіляко намагався зупинити експансію «брагінських». Він нібито поскаржився на «Аліка Грека» «злодіям у законі», які наглядали за Донбасом», – пишуть Андрій Лаврик і Юрій Сандул. Ситуація вкрай загострилася: згадані «законники» вже давно не мали жодних ілюзій щодо самого Ахатя Брагіна та його «методів роботи», і вже давненько підшукували на «Аліка Грека» який-небудь компромат. І зненацька він сам приплив просто їм у руки у вигляді скарги Кранца.
Далі процитую цікавий документ, який знаходився в архіві УБОЗ у Луганській області:
«Сварка між компаньйонами (Брагіним і Кранцом. – авт.) у жовтні 1992 р. мала місце в кав’ярні «Червоний Кут» (м. Донецьк), в ході якої Кранц особисто побив Брагіна, після чого конфлікт переріс у відкриту ворожнечу. На ґрунті зазначених подій 10.11.1992 р. Брагіним і Ахметовим було організоване вбивство Кранца».
Зацитований вище документ свідчить, що луганські убозівці на той час серйозно «розробляли» угруповання Кранца і Брагіна і вже знали Рината Ахметова. Взагалі не зрозуміло, як міг майбутній геній економіки «вляпатися» у таку ганебну справу, як планування вбивства конкурента? Йому б у цей час підручники читати та диплом писати, а він, бачте, у бандити подався...
Яноша Кранца застрелили біля його офісу, де напередодні він «по-чоловічому» поговорив з Ахатем Брагіним. Того дня країна святкувала День радянської міліції. 10 листопада о 17:50 Яноша Кранца просто-таки зрешетили кулями. (Детальнішу розповідь про стосунки А.Брагіна і Я.Кранца та про розстріл останнього читач знайде у розділі «Янош Кранц»)
Король помер. Хай живе король!
Після вбивства Кранца, яке правоохоронці так і не розкрили, Ахать Хафізович Брагін припиняє усі контакти з луганським угрупованням і фактично стає єдиновладним тіньовим лідером Донбасу. Рябін і Кушнір зробили свої висновки і стали на стежку війни з «Аліком Греком» і його командою. Самі вони, по суті, пішли у підпілля: постійно змінювали місця проживання, уникали непотрібних контактів, хоча при цьому ані легального, ані кримінального бізнесу не позбулися. Після загибелі Яноша Кранца його угруповання очолив Євген Кушнір, який став головним натхненником і організатором бойових дій. А власність, що залишилася після наглої смерті вихідця з Молдови, контролював переважно Рябін як основний компаньйон і соратник Кранца за життя. Рябий нібито запропонував співробітництво Брагіну. Але той відмовився...
Подейкують, що Кушнір так і не пробачив Брагіну смерті Яноша Кранца, після якої, як уже згадувалося, весь капітал і вплив перейшли до Ахатя. Кушнір спочатку побоювався відкрито виступати проти Брагіна і, намагаючись чужими руками жар вигортати, нацьковував різні ОЗУ одне на одне і кидав тим самим тінь на Брагіна. Після кількох провокацій Кушнір майже зважився піти проти «Аліка Грека», однак Брагін був людиною розумною і вирішував свої проблеми тихо, без зайвого галасу й пилу. Але війна вже розпочалася, і першими жертвами її стали бізнесмени, що ходили під одним дахом, а кулю отримали від іншого...
Зараз ніхто не зможе запевне сказати, скільки людей тоді безслідно зникло. Поговорюють, що донецька річка Кальміус приховує багато таємниць періоду замовних убивств і неоголошених бандитських воєн початку 90-х років.
Що ж передувало такому кривавому періоду в історії Донбасу? Є версія, що «злодії в законі» не хотіли миритися зі змішуванням «понять» і «бєспрєдєла» всередині ОЗУ. Нібито не пробачили цього і Брагіну, який зрадив злодійську ідею. Перш ніж шляхи брагінського і кушнірівського угруповань розбіглися, у Брагіна та Рябіна були непогані контакти із кримінальними «авторитетами» того часу – злодіями в законі «Культяпим» (Фроловим), «Красюком» (Мазуркевичем), «Полтавою» (Дрібним), «Целкою» (Авциним), «Чіріком» (Брагінським) та іншими. Але стосунки ці загострилися до 1992 року – початку відкриття великого донецького кримінального фронту.
Після того як «люксівське» угруповання по смерті Кранца в 1992 році очолив Ахать Брагін, навколо «Люксу» почали згуртовуватися кримінальні структури регіону. До імперії «Грека», що зароджувалася, увійшли такі «авторитети», як Мартиросян, Антипенко, Морозов, Ханча, Щербина. Тоді ж почав формуватися «єврейсько-кавказький» клан, який підтримували «пікові» злодії у законі. Наприкінці 1992 – на початку 1993 років у Донецьку почалася велика кримінальна війна (Олександр Тищенко onetsk.narod.ru/raznoe/blood_story)