Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материалаДокументы

Содержание


Ахать (Олександр) Брагін, він же «Алік Грек»
Хіба Брагін не вартий ламаного гроша?
VIP-кіллєр «Солнцевського угруповання»
Подобный материал:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   50

Ахать (Олександр) Брагін, він же «Алік Грек»


За кілька днів після виходу спецвипуску (12 грудня 1994 року) – а саме 15 грудня – донецька газета «Гóрод» надрукувала інтерв'ю тодішнього начальника УМВС м. Донецька Аркадія Болдовського. Інтерв'ю мало назву «Мафіозні «розборки»: міліція розбирається». У ньому головний міліціонер міста заявив, що в Донецьку діє кілька мафіозних кланів, наймогутніший з яких очолює людина на прізвисько «Алік Грек». У своїх наступних інтерв'ю Болдовський стверджував, що ніколи не називав справжнього імені цього загадкового «Грека». Натомість Брагін сам визнав, що йдеться про нього.

Генеральний директор фірми «Люкс» Олександр Сергійович Брагін написав у редакцію «Гóрода» лист, у якому заявив, що його безпричинно записали в мафіозі, образивши тим самим його честь і гідність. Бізнесмен стверджував, що такі заяви відчутно шкодять його діловій репутації. Люксівські «Донецькі новини» коментували наїзд Болдовського та газети «Гóрод» таким чином: «Схвильоване місто перешіптувалося, очікуючи чергового запланованого спектаклю, а наступний номер газети «Гóрод» вийшов з опублікованим листом директора великої і солідної фірми А. С. Брагіна, відомого багатьом як «Алік Грек». Зогляду на це, Брагін звернувся із цивільним позовом до суду, вимагаючи захистити свою честь і гідність і змусити газету «Гóрод» публічно перед ним вибачитися. Справу Брагіна взяв до провадження голова Ворошиловського суду Віктор Івашура. Досвідчений юрист прийняв рішення: зобов'язати А. А. Болдовського публічно вибачитися перед Ахатем Хафізовичем Брагіним, а газета «Гóрод» має опублікувати спростування на тій самій сторінці, на якій вийшло інтерв'ю.

Вигравши судовий процес, Олександр Брагін зізнався, що його справді колись називали «Аліком Греком». Але сам цей факт ще не є злочином. Доказів того, що цей «Грек» і лідер мафіозного угруповання – одна особа, не було. До речі, президія обласного суду направила справу про захист честі і гідності Брагіна на перегляд. Сам Аркадій Болдовський пояснював, що прізвисько «Алік Грек» він згадав тому, що кореспондент «Гóрода» наполегливо просив назвати «най-найкрутішого» у Донецьку: «Я й навів прізвисько «Алік Грек», як одне з найпоширеніших в області. Його мають в області, згідно наших, далеко не повних даних, 27 осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності, серед них є навіть одна жінка».

Окрім цього, міліціонер звинуватив «Гóрод» у тому, що газета його підставила: «Якби кореспондент або редактор сказали мені, що буде опубліковано лист Брагіна, то у своїй відповіді я відразу би сказав, що «Алік» є «Алік», а Брагін є Брагін». Однак Болдовський не здався. Не маючи змоги говорити про мафіозне сьогодення Брагіна, він зі сторінок усе того ж «Гóрода» нагадав дончанам про кримінальне минуле Олександра-Ахатя:

«Він заліз у чужий город, тобто голуб’ятник, де і був затриманий на місці злочину. З огляду на його молодість, Куйбишевський районний суд 24 листопада 1971 року присудив його до позбавлення волі умовно з виправним строком на два роки, і в залі суду його було звільнено з-під варти. 17 лютого 1974 року він разом зі своїми братами з хуліганських мотивів побив неповнолітнього хлопця. Потерпілий відмовляється від подальшого розгляду, і справа припиняється...»

Хіба Брагін не вартий ламаного гроша?


1991 року за відсутністю складу злочину було припинено ще одну кримінальну справу проти Ахатя Брагіна – за спекуляцію. Брагін тоді офіційно працював у м'ясному відділі гастроному, що розташовувався у так званому Адмінпосьолку Донецька. У міліції з'явилася інформація, що м'ясо з магазину, оминаючи прилавок, потрапляло на ринок, де продавалося за завищеними цінами. Довести причетність Брагіна до цього перерозподілу м'ясопродуктів, за словами Болдовського, не вдалося. «От, власне, і все про Брагіна, – закінчив начальник Донецького міськуправління МВС України своє «вибачення» перед «Аліком Греком». – Прошу обласний суд вважати цю статтю моїм доказом по позову громадянина А. Х. Брагіна. Це все ламаного гроша не варте».

Таким чином, виходячи із презумпції невинуватості, всі заяви про кримінальне минуле і сьогодення Олександра Брагіна, що час від часу лунають зі сторінок різних газет, не можна сприймати серйозно. Крадіжка голубів і побутовий мордобій на «хрещеного батька» не тягнуть.

Але у своєму вибаченні Аркадій Болдовський, вочевидь, сказав не все або не зовсім щиро вибачався. Принаймні, він і надалі продовжує займатися фірмою «Люкс» та її генеральним директором. 4 серпня 1995 року в Донецьк з Києва прибула група досвідчених співробітників МВС і СБУ. Їхньою метою знову була резиденція Брагіна. Повторний обшук, до речі, проведений із санкції Генпрокурора України В. Дацюка, і навіть офіційна екстрадиція Брагіна до Києва знову не принесли очікуваних результатів. Після трьох діб утримання у слідчому ізоляторі СБУ, Брагіна випустили. Але не забули...


VIP-кіллєр «Солнцевського угруповання»

А тим часом між першим і другим обшуком «Люкса» відбулося два «споріднених» вбивства: мова йде про смерть двох братів «Самсонів»: Якова і Артура Богданових. Але вистачало й інших, менш гучних, випадків.

Журналіст Олександр Тищенко ( onetsk.narod.ru/raznoe/blood_story) пише: «У цей час убивали багато й часто. За тиждень у Донецькій області траплялося по п'ять-шість спланованих убивств, тоді як у Закарпатській області – це річна статистика. На місяць припадало до 25-30 нерозкритих випадків такого типу. У часи Союзу за таку саму цифру, але у річному звіті вже летіли голови високих начальників».

Убивство 36-літнього Якова Самсоновича Богданова («Самсона-Старшого») сталося 12 квітня 1995 року. Усунення «Самсона» планувалося Кушніром як удар у відповідь на загибель злодія в законі на прізвисько «Чірік» (уже відомий нам Едуард Брагінський). Друзі «Чіріка» Євген Кушнір (прізвисько «Ніс») і Магомед Алієв («Мага») були впевнені, що цей розстріл – справа рук «Самсона», якого і вирішили ліквідувати. Цю версію підтверджує й інше джерело.

Вадим Болотських (він же «Вадік Москвич» – один з VIP-кілерів «солнцевського угруповання»), познайомився із Кушніром і Рябіним саме в березні 1995 року, коли на прохання московського кримінального «авторитета» прибув до Донецька, щоби допомогти ліквідувати людину на прізвисько «Самсон»: «Той нібито мав відповісти по поняттях за загибель Едуарда Брагінського. Поговорювали також, що «Самсон» прибрав до своїх рук увесь фінансовий спадок злодія в законі, залишивши його родину без засобів існування».

Свого часу Богданов-старший уже відбував покарання за вбивство на ґрунті конфліктів між блатними і «спортсменами». За оперативними відомостями правоохоронних органів, угруповання братів Богданових займалося вимаганням, економічними аферами і мало стосунок до низки вбивств злочинних «авторитетів» місцевого масштабу. Надходила інформація, що в 1994 році Яша погрозами примусив підписати контракт на поставку металу до Прибалтики керівника одного із заводів області, пов'язаного з металургійним виробництвом. Минули всі строки оплати, директор приїхав у Донецьк розбиратися і отримав лаконічну відповідь: «Забудь, їдь додому і вважай, що просто спрацював у збиток». Чи то Рябін, чи то Кушнір (точно Болотських не пам'ятає) розповіли «Москвичу», що з убивством «Самсона» в Донецьку припиниться свавілля і вони повернуть родині «Чіріка» і собі нахабно відібране Богдановим майно.

Разом із Акуловим Андрієм (прізвисько «Шкаф») Болотських їздив по Донецьку на автомобілі із затемненими вікнами: відстежували «Самсона» в місцях його проживання, відпочинку, шляхи його пересування – обирали найкраще місце для нападу. «Москвичу» показали фото Богданова і пояснили, що той їздить на чорному «мерседесі-140», який раніше належав «Чіріку». Цей «мерседес» постійно супроводжували кілька автомобілів з охороною. Згодом «Самсон» виїхав з Донецька, і вбивство довелося відкласти. Болотських повернувся до Москви і вже там у середині квітня 1995 року довідався, що 12 квітня Богданова розстріляли з автомата на сходах донецької кав’ярні «Театральної», що на вулиці Артема біля кінотеатру ім. Т. Г. Шевченка. Нібито без його участі.

Отримавши інформацію, що «Самсон» прямує на обід, Кушнір дав команду почати операцію. Для цієї акції було заздалегідь украдено легковий автомобіль ВАЗ-2109, а його номери замінено на фіктивні. На цій машині двоє членів угруповання під'їхали до кав’ярні і, побачивши «Самсона» на порозі, розстріляли його впритул. Приблизно о 19:20 разом зі своїм оточенням і рідним братом Артуром Яша виходив із кав’ярні, коли біля тротуару пригальмувала вишнева «сімка», звідки пролунали автоматні постріли. У цей час біля «Театрального» було досить людно, і без випадкових жертв не обійшлося. Померли на місці 34-літній чеченець Анатолій Хациєв, який супроводжував братів, та член їхнього угруповання уродженець Грозного 20-літній Микола Васильєв. Було також поранено дев'ятикласника середньої школи № 23 і 38-річного вірменина, що приїхав у Донецьк із Тбілісі».

Як розповідають очевидців, «Самсон-молодший» (брат Якова Богданова Артур) був біля помираючого до останньої хвилини. Коли Яша одержав першу порцію свинцю і впав на східці кав’ярні, першим, хто його підхопив, був молодший брат. «Машину – хутко!» – прокричав Артур і, весь у крові брата, потяг його тіло до свого «мерседеса-600». Автомобіль помчав до обласної лікарні, не звертаючи уваги на дорожні знаки та світлофори. Артур, тримаючи на руках уже труп, увірвався у санпропускник і закричав до лікарів: «На стіл! Ворушіться, мать вашу! Якщо він помре, я вас усіх перестріляю! Його життя проти вашого». За десять хвилин молоденький хірург, тремтячи усім тілом, після хвилинного коливання повідомив Артуру про смерть брата. Не соромлячись навколишніх, той заридав і вимовив: «Я знаю сук, які це зробили. Вони всі помруть!»

Можливо, Артур справді щось знав, оскільки це була не перша спроба знищити «Самсонів». Проте за брата помститися він не встиг: він загинув за таких самих обставин, як і «Самсон-старший».

10 серпня 1995 року Артур Богданов заходився у своєї матері в будинку № 26 на проспекті Ілліча. Знаючи, що на нього полюють, він відпустив «мерседес» і викликав таксі. Приблизно о пів на десяту ранку Богданов разом із охоронцем вийшов з будинку і сів у таксі ГАЗ-24, що від’їхало в напрямку проспекту Ілліча. Одержавши про це повідомлення по рації від «спостерігачів», група кілерів на «жигулях» рушила назустріч таксі. Між будинками № 26 і № 32 по проспекту Ілліча «жигулі» зупинилися.

Таксі із пасажирами почало повільно виїжджати з двору. «Жигулі», що рухалися позаду, пішли на обгін, потім автомобіль посунувся праворуч і «витиснув» таксі на узбіччя. «Волга» врізалася в дерево. Тоноване скло вікон «жигулів» опустилося, і автоматні черги почали прошивати «Волгу». Убивці добре знали свою справу: Артур і його вірний охоронець загинули миттєво, а водієві лиш злегка зачепило руку. Скло «шістки» піднялися, і автомобіль зник у провулку.

Перелякані перехожі обступили продірявлену в шістнадцяти місцях «Волгу» із двома трупами. За хвилину біля машини з'явився коротко стрижений хлопець із автоматом. Це був другий охоронець Артура, приставлений охороняти матір. Почувши стрілянину, він побіг униз, але все вже було скінчено. З ним сталася істерика, і у нестямі він почав стріляти вгору в повітря. Цікаві перехожі у паніці почали тікати.

Коли 3 жовтня 1995 року було обстріляно легкову машину біля гастроному «Славутич» Київського району Донецька, шукати тих, хто стріляв, почали саме у володіннях Олександра Брагіна. Болдовський прокоментував своє рішення так: «Одна з машин, що сьогодні обстріляла вишневу «дев'ятку» у Київському районі, ймовірно належить фірмі «Люкс». Стався рідкісний випадок: один зі свідків, що подзвонив нам, точно назвав номер цієї машини».

Найпоширеніша версія того, що сталося на Київському проспекті, приблизно така: «хвіст», що їхав за «мерседесом» Брагіна, поводився вкрай нахабно, і охорона «Люкса» вирішила провчити нахаб. Нібито саме вони обстріляли машини своїх переслідувачів. Аркадій Болдовський вирішив провести черговий обшук «Люкса». Він особисто очолив цю операцію, але як повідомив згодом прокурор Київського району Леонід Червяков, він санкції на обшук не давав: «Так, до мене зверталися із проханням про видачу санкції. Її отримано не було». Як і два минулих рази, жодного «компромату» на «Аліка Грека» знайдено не було.

У зв'язку із цим обшуком трохи прояснюється доля одного зі співробітників брагінської фірми «Люкс» Ігоря Маркулова, який створив у Донецькій області політичну організацію – «Ліберальна партія України». Проте зненацька він зник майже при загадкових обставинах. Згадно матеріалів слідства, голова партії втік до Англії, де попросив політичного притулку. Причиною став... «надзвичайно сміливий крок правоохоронних органів Донецька, які в серпні 1995 року провели обшук у готелі «Люкс» і виявили там цілий арсенал зброї та боєприпасів, – пише «Дело и право». – Всього було знайдено п'ять карабінів, десяток спортивних, мисливських рушниць, снайперську гвинтівку з оптичним прицілом і боєприпаси до них, а також близько десятка радіостанцій, безліч бронежилетів». Але вся амуніція нібито не належала «Люксу».

Сам Брагін великодушно простив кривдників: «Хочу підкреслити, що до дій правоохоронних органів цього разу в нас немає претензій. Вони діяли абсолютно вірно в тій ситуації, що склалася на 3 жовтня в Донецьку». Поговорюють, що саме міліція не вберегла «Грека»: якби його заарештували, то він би запевне не поїхав на той горезвісний матч «Шахтаря» із «Таврією». Але, як кажуть, від лихої долі не сховаєшся.