Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материала

Документы

Содержание Гранатомет як перший варіант Вадим Болотських Ахатя Брагіна VIP-кіллєр «Солнцевського угруповання»

Подобный материал:

• Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
• Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
• "земельне право україни", 1354.1kb.
• Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
• Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
• Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
• Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
• Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
• Рафаел папаян, 3846.74kb.
• Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.

Гранатомет як перший варіант

15 жовтня 1995 року президент ФК «Шахтар» Олександр (Ахать) Брагін на гру свого клубу із сімферопольською «Таврією» запізнився. Брагін, як завжди, приїхав на футбол в тісному кільці своєї охорони і навіть не встиг зайняти місце у VIP-ложі як пролунав нищівний за своєю силою вибух. Ахатя Брагіна упізнали лише за годинником – покійний президент «Шахтаря» носив «ролекс»...

Смерть Брагіна залишила чимало запитань, відповідей на які немає й досі. Найважливішим серед них є: «А хто ж вбив «Аліка Грека»? Вкриті завісою таємниці і обставини вбивства Брагіна, а точніше, технологія злочину і його виконавців. Версій щодо цього існує безліч – спробуємо проаналізувати ситуацію тверезо.

Отже, московський кілер Вадим Болотських розповідав слідчому на допиті, що після невдалого замаху на Ахатя Брагіна, якого в Пісках урятувала голуб'ятня, було вирішено закласти радіокерований вибуховий пристрій у тому місці, де Брагін рано чи пізно мав з'явитися. Спочатку бандитські «інтелектуали» з угруповання Кушніра цілком серйозно розглядали можливість збити літак із футбольною командою та її президентом у повітрі при зльоті або приземленні. У цьому випадку вони планували використати ракетну установку або хоча б гранатомет. Але в підсумку зупинилися на не менш оригінальному варіанті. Згідно зі свідченнями Болотських, ідея вибуху на стадіоні належала Кушніру. Закладали вибуховий пристрій Андрій Акулов та його близький друг Ігор Филиппенко. Протягом кількох ночей вони довбали отвір у бетонній основі біля входу на трибуну для почесних гостей. Потім заклали п'ять кілограмів пластиду з детонатором, яким керували за допомогою радіосигналу. Отвір ретельно зацементували, а зверху накрили дерев'яною сходинкою. Це все було зроблено за два-три тижні до вибуху.

Спочатку Брагіна планували підірвати на матчі «Шахтаря» із «Брюгге». Але з якоїсь причини «Грек» на матч не приїхав. Рябін і Кушнір почали вже хвилюватися, побоюючись, що акумулятори вибухового пристрою розрядяться, і він не спрацює. Згодом експерти-підривники підтвердили, що акумулятори й справді могли вийти з ладу, тим паче що після закладки бомби в Донецьку кілька днів ішли дощі. Бандити вирішили повторити спробу усунути Брагіна на найближчій грі «Шахтаря» із сімферопольською «Таврією». Це було 15 жовтня 1995 року.

«За десять хвилин до прибуття президента футбольного клубу до службового входу під'їхала охорона. Вона уважно оглянула всі закутки, піднялася на трибуну і, не виявивши нічого підозрілого, повідомила по рації: вхід безпечний. О 17:03, коли Брагін в оточенні своїх охоронців прибув на стадіон і ввійшов до коридору, що вів на другий ярус, Ігор Филиппенко, що знаходився непродалік у формі співробітника міліції, активізував дистанційний пристрій. На випадок можливих ускладнень його прикривав майор кримінального розшуку Калінінського райвідділу на прізвище Синенко, заарештований згодом у Греції та депортований в Україну. За версією слідства, перебував неподалік і Вадим Болотських, котрий тримав зв'язок зі спостерігачами, які й попередили по рації про появу Брагіна.

Вибух пролунав саме тоді, коли Брагін та його охоронці знаходилися біля входу на трибуну. Скориставшись панікою, всі учасники масового вбивства розчинились у натовпі і зникли у невідомому напрямку.

«На трибуні уже знаходилося п'ятеро офіційних осіб: голова Донецького облспорткомітету А. Кучеров, його заступник та троє гостей із Криму. Вибуховою хвилею знесло вхідні двері й розкидало шматки людських тіл. У радіусі 30 метрів валялися руки, ноги, нутрощі. Окремо лежало чиєсь зупинене серце. Видовище не для людей зі слабкими нервами. Обласна адміністрація виділила три спецмашини, які почали звозити останки до Калінінського моргу. Провести ідентифікацію та впізнання було практично неможливо. Привезені частини тіл патологоанатоми складали на шести столах», – писав екс-донецький журналіст Олександр Тищенко (onetsk.narod.ru/raznoe/blood_story).

Нинішній директор департаменту по зв'язках із громадськістю ФК «Шахтар» Марко Левицький тоді був журналістом і коментував саме той футбольний матч між «Шахтарем» і сімферопольською «Таврією». Коментаторська кабіна була розташована поруч із VIP-трибуною, і Марко Юрійович бачив багато такого, чого не зафіксувала камера.

«Здивувало тоді всіх запізнення на матч президента «Шахтаря» Олександра Брагіна. Минуло п'ять хвилин від початку матчу, коли з'явилася охорона, а за нею і сам президент. А вже за хвилину пролунав громоподібний вибух. Я подумав, що розлетілася стіна за трибуною», – розповідає Левицький. З його місця було погано видно епіцентр вибуху. Над ложею хвилею розтікався дим. Налякані глядачі поспіхом залишали трибуни й вибігали на футбольне поле. Суддя зупинив матч. Левицький підбіг до телеоператора, який знаходився трохи вище від нього. «Що трапилося?» – запитав. «Краще туди не йди. На трибуні лише кров і шматки тіл», – промовив зблідлий оператор.

Уболівальники, на щастя, не постраждали: огородження VIP-ложі стало своєрідним екраном, і вибухова хвиля спрямувалася нагору, перемелюючи на своєму шляху гостей VIP-ложі на кашу... Очевидці стверджують, що через звичний на спортивних аренах гамір, багато хто взагалі подумав, що це фани запустили потужну петарду. А правоохоронцям така версія подій допомагла, уникнувши паніки, організовано вивести людей з трибун.

За даними міліції, живим залишився один із охоронців, якийсь Кухарєв, котрий на момент вибуху перебував ззовні. Його привезли до лікарні наступного дня. Не обійшлося і без випадкових жертв – працівницю буфету зачепило вибуховою хвилею і вдарило об стіну. Жінка отримала струс мозку та ушкодження тазостегнового суглоба. У ті хвилини в кіноконцертному комплексі «Донецьк» почала свій виступ Любов Успенська. «Ледве я встигла проспівати першу пісню, – згадувала співачка, – як глядачі перших рядів встали і попрямували до виходу. Більшість із них були із супутницями і тримали в руках стільникові телефони. Я була шокована. Такого на моїх концертах не траплялося ніколи. Я насилу закінчила виступ і лиш тоді довідалася, що загинув Брагін».

Цікавими є спогади фотокора донецької газети «Жизнь» Бориса Добромислова, що нині проживає в Австралії. Він одним із перших опинився на місці події і встиг зробити кілька кадрів до прибуття офіційних осіб. Як стверджують його друзі, пізніше цю плівка викупили чи то родичі загиблих (за однією з версій), чи то правоохоронці.

«Люди, які близько знали Ахатя Хафізовича, розповідали, що він відчував наближення смерті: «Я знаю, що незабаром помру, але до смерті не готуюся. Я лише шкодую, що прожив так мало». Загиблому виповнилося сорок два роки. Ахатя Брагіна ховали за мусульманським звичаєм. Обмили останки тіла, загорнули у поховальний саван, на чиназі – спеціальних ношах – винесли у двір будинку, де вже скупчилися сотні бажаючих попрощатися. Довга жалобна процесія рушила до мечеті біля шахтоуправління «Жовтневе». Біля мечеті муфтій Айса Хаметов сотворив молебень за покійним. Після того останки Брагіна поховали на Пролетарському цвинтарі. Над поховальною процесією кружляв гелікоптер...»

Так скінчив свої дні Ахать Брагін – один із найвпливовіших нуворишів Донецька та України. «Його пам'ятають як першого президента ФК «Шахтар», котрий простягнув руку чималої фінансової допомоги футбольній команді, що перебувала в середині 90-х років на межі фінансової кризи. Його ім'ям названо міжнародний юнацький турнір з футболу та обласну асоціацію любителів голубів», – пише «Острів».

«Ахать Хафізович Брагін мав вплив на велику частину виробничої і торговельної сфери регіону, виступав спонсором багатьох заходів. Він подарував друге життя футбольному клубу, що перебував на межі фінансової прірви і виграв у 1995 році Кубок України, він уперше оплатив рейс на Белфаст для вболівальників клубу, а також став видавцем газети «Донецькі новини»,– писав Олександр Тищенко (onetsk.narod.ru/raznoe/blood_story)

Те, що загальновизнаним «паханом» був «Алік Грек», знали усі. Багато хто пам’ятає розгублений виступ керівника УВС області тих років Станіслава Гавриленка про небезпеку війни для міста й області: «Цих усіх ми знаємо, але погано буде, якщо на їхні місця прийдуть інші, незнайомі нам люди». Є над чим замислитися...

Про те, що вбивство Брагіна буде здійснено у спосіб, небезпечний для життя багатьох людей, нібито знали, окрім безпосереднього виконавця Филиппенка (це він натискав на кнопку пульта, замаскованого під брелок автосигналізації) і ватажків, тільки він та Акулов. Самого Болотських у цей день взагалі не було у Донецьку (у цій частині він вже на суді змінив свої попередні свідчення). Напередодні цих подій він нібито разом із Толіком Рябіним їздив до Харкова у комерційній справі, пов'язаній із нафтою. Повернувшись у Донецьк, відразу полетів до Москви і приїхав знову в Україну лише навесні наступного року. А в період підготовки вибуху бував на стадіоні, оцінював ситуацію, і навіть був присутнім на матчі з «Брюгге», коли вибух зірвався через неприїзд Брагіна. Але у представників обвинувачення інша думка щодо Болотських. Свого часу у квартирі Болотських у Москві росіяни провели обшук і знайшли кілька зошитів із конспектами з вибухової справи. Щоправда, «Москвич» пояснив, що надав точний опис пристрою, який вибухнув на стадіоні «Шахтар», бо бачив його в одній із квартир, які він знімав у Донецьку по приїзді з Харкова.

За словами Болотських, в операції брало участь близько десяти членів банди. У тому числі й Синенко, котрий не був членом угруповання, але з якихось мотивів погодився брати участь у цій ліквідації. Саме він знаходився неподалік Филиппенка, аби підстрахувати його у випадку непередбаченої ситуації. Отже, о 17 годин 02 хвилини вибуховий пристрій було задіяно – саме в цей момент Брагін та його охоронці увійшли до ложі. На телекартинці, що супроводжувала матч, добре видно, як від детонації здригнулася камера... У результаті разом із Ахатем Брагіним загинуло п'ять чоловік, ще троє дістали важкі поранення.

Як свідчив Болотських, того ж дня усі учасники злочину виїхали з міста: частина з них переїхала до Києва, інші – до Луганська на заздалегідь арендовані квартири. Сам Болотських повернувся до Москви. Кушнір виїхав в Ізраїль, де мав намір не лише відсидітися, але й повернути від знайомого борг. Допитаний в Ізраїлі в порядку міжнародної програми сприяння розкриттю злочинів свідок Борис Фарфіль підтвердив, що під час зустрічі в кав’ярні «Рецитал» у місті Хайфа Кушнір хотів одержати гроші в розмірі 300 тис. доларів, які нібито йому заповів Череватченко. Разом із Євгеном Борисовичем був «Мага»; за описом жителя Хайфи – міцний кавказець, на вигляд борець: м’язистий, товста широка шия, вуха «поламані». Щодо Фарфіля обидва його співрозмовники були налаштовані рішуче. Зрозумівши, що під приводом заповіту грошей отримати не вдасться, Кушнір запропонував старому знайомому матеріально посприяти війні із протиборчим угрупованням. А щоби переконати співрозмовника у серйозності і конструктивності своїх намірів, Євген Борисович згадав, що вибух на стадіоні «Шахтар», внаслідок якого загинув «Грек» – справа його рук. Мовляв, якщо Борис фінансово підтримає його угруповання у боротьбі за вплив у регіоні, то невдовзі вони разом повернуться у Донецьк переможцями. Після цього Фарфіль Кушніра більше не бачив. Але чув, що його вбили. Тоді кушніровцям довелося піти в підпілля на цілий рік – вважає більшість джерел.

Аркадій Болдовський, вже згадуваний у нашій розповіді, коментуючи смерть Брагіна, заявив, що інформації про причетність фірми «Люкс» до мафіозних розборок у міліції немає. Щоправда, додав, що «злочинний світ провадить свої самостійні розслідування і визначає роль тієї чи іншої особи в убивствах за своїми мірками».

А ще Болдовський зазначив, що Олександр Брагін був дуже сильною особистістю, схожої на яку в Донецькій області не буде ще довго.

Смерть Брагіна була вигідною на той момент багатьом. Але винуватців завжди треба шукати, серед тих, кому це було вигідно найбільше. Факт залишається фактом: спадщина Ахатя Брагіна перейшла до Рината Ахметова. Після цього були знищені і всі конкуренти Брагіна, котрі могли заважати РЛА.

Існує ще одна версія. Після того як донецький клан в особі Звягільского і Ко здійснив першу невдалу спробу захопити владу у всій країні, стало зрозумілим, що для подальшого зростання потужності клану необхідно максимально позбавити «донецьких» кримінального іміджу. На цьому наполягали і московські заступники донецького клану, котрі спочатку підтримували Брагіна, але згодом відчули невдоволення його норовливістю. Новим намісником став Ринат Ахметов. Саме в його особі дехто у Москві бачив заміну «Грекові». І саме Ахметов згодом став повноправним власником структур, які раніше належали Брагіну. Вважалося, що репутація Брагіна була занадто заплямованою кримінальним нальотом. Натомість Ахметов, який з’явився «нізвідки», став представником нового типу «донецьких» з репутацією, не заплямованою сумнівною діяльністю. Втім, так могло здатися лише на перший погляд...


Брагінський Едуард

Брагінський Едуард («Чірік»). Кримінальний «авторитет». Убитий у середині 90-х, вважався одним із найсерйозніших конкурентів «Аліка Грека» (Брагіна), виступав проти його зв’язків зі «спортсменами». У становленні «Чіріка» важливу роль зіграв Борис Михайлович Авцин на прізвисько «Боря Донецький» або «Целка», 1936 року народження, який помер 1993 року. За свої 56 років уродженець Донецької області Борис Авцин відбував покарання двічі. І обидва рази за вбивство людей, які його образили. Ті, хто близько знали Авцина, характеризують його як принципову, чесну і в своєму розумінні порядну людину. Він вирішував багато конфліктних суперечок і користувався серйозним авторитетом по обидва боки колючого дроту. Багато відомих кримінальних формувань зверталися до нього за «консультаціями». Проте Борис Михайлович умів залишатися в тіні.

У резонансній справі 1990 року про розкрадання імпортних товарів у торговельній мережі Донецька Авцин був серед підозрюваних. А справа полягала от у чому: з торговельної бази, оминаючи роздрібну мережу, низка товарів імпортного виробництва на сотні тисяч рублів потрапляла до комісійних магазинів. За документами ж бухгалтерії увесь товар за державними цінами йшов до промтоварних магазинів. На думку компетентних осіб, Авцин серйозно вплинув на формування оргзлочинності у Донецьку та посприяв визнанню її лідерів у Росії й не тільки. Хто знає, якби він не пішов з життя так рано, можливо, новітня історія донецької оргзлочинності могла би скластися інакше і бути не такою кривавою.

Мешкав Борис Михайлович на Ленінському проспекті, а в останні свої роки на вулиці Перекопській у Кіровському районі. Дуже любив голубів і грати в карти. Грав на великі суми. Мав впливові зв’язки серед працівників торгівлі та закладів харчування.

У результаті стрімких економічних змін в країні він став одним із засновників фірми «Майнер», розташованої по вулиці 50-річчя СРСР біля центрального колгоспного ринку. Згідно з оперативними джерелами, кошти під комерційні проекти Авцина були отримані від російських «авторитетів», яким у рідній Москві та в її околицях було вже затісно. Про зв'язки Авцина з російськими законниками свідчили і агентурні джерела, котрі фіксували участь донецького «авторитету» на всесоюзних сходках. Здоров'я Борі Донецького було підірване цирозом печінки. Аби полегшити страждання, він вживав наркотики. Під час загострення хвороби Авцин помер у лікарні після чергової ін'єкції. Розпорядником на його похоронах був макіївський кримінальний «авторитет» Едуард Брагінський на прізвисько «Чірік», якого невдовзі і «коронували» у Москві на «злодія в законі».

Брагінський виріс у типовому шахтарському кварталі на околиці Червоногвардійського району Макіївки. Вчився у середній школі № 58. Однокласники «Чіріка» з усмішкою згадують часи, коли на початку 90-х журналісти почали оббивати пороги школи і строчити публікації про старанного учня Едіка. Чи то Брагінський вирішив виправити не найкращу репутацію часів своєї юності, чи то метикуваті акули пера самі намагалися у такий спосіб здобути прихильність та матеріальну подяку хлібосольного «авторитета» – невідомо. Але треба визати: як вчився, так і поводився Брагінський у свої шкільні роки вкрай погано. Натомість добре боксував у спортивних секціях і виконав нормативи майстра спорту з боксу. Фактично, він належав до категорії звичайної вуличної шпани і пройшов типовий шлях міського хулігана. У період з 1979 по 1982 рік біографію Брагінського «прикрашають» три судимості, причому всі - на території Росії, де він займався розбоєм.

Е. Брагінський підозрювався також у торгівлі зброєю. Нібито саме Едуард Емануїлович був «дахом» Яноша Кранца після його переїзду в Донецьк із Луганська. І нібито в серпні 1993 року на адресу «Чіріка» із Закавказзя надійшло 30 одиниць вогнепальної зброї (карабінів і пістолетів Макарова). Їх перевезли у рефрижераторі разом із цитрусовими. Донецький «авторитет» зброю успішно реалізував і попросив подвоїти партію, що і було зроблено. Пунктом призначення був Ростов. Подейкували, що «Чірік» переслав зброю у більше вигідні руки, чим надзвичайно підвів ростовчан. З донських просторів залунали погрози і обіцянки помститися макіївському злодію. Тож варіантів, хто саме замовив «Чіріка», може бути декілька, оскільки кінцева фаза історії зі зброєю припала саме на останні дні злодія.

Етимологія прізвиська «Чірік» для багатьох так і залишилася загадкою. Є версія, що Брагінський отримав його за свою прикрасу: масивний амулет із червонного золота, який ніколи не знімав. Ще кажуть, що раніше Едік мав прізвисько «Червонний», яке згодом скоротилося до «Чіріка». За іншою версією, прізвисько «Чірік» він отримав за свою звичку розраховуватися у таксі купюрами по десять рублів.

«Чірік» часто виїжджав у Париж, Мадрид, Сан-Франциско, Нью-Йорк, зумів налагодити контакти на Сицилії, контролював частину виробничого і торговельного бізнесу і подекуди виконував роль третейського судді. Улюбленим його автомобілем був кабріолет з відкидним верхом. Охороною він себе ніколи не оточував, заявляючи, що він є фаталістом. Ніколи не мав при собі Брагінський і зброї.

Важлива деталь! Коронувався «Чірік» у Москві за велику суму, яку перевів в «общак». «Злодії в законі» старої закваски називали таких «скороспілками» і не дуже любили. Хоча, яка серед злодіїв любов.

2 вересня 1994 року близько 13:00 смерть прийшла до Брагінського у вигляді довговолосого тридцятирічного брюнета з автоматом. У той час «Чірік» разом із Анатолієм Рябіним обідав у кав’ярні «Червоний кут», яка ще донедавна належала Яношу Кранцу. Обидва очікували на прибуття тренера ДЮСШ «Шахтар» Євгена Мізевича і стоматолога Аркадія Бадду. Метою зустрічі нібито було залагодження конфлікту між Рябіним і Мізевичем. Перед цим фатальним візитом у «Червоний кут» Едуард Емануїлович пройшов ретельне профілактичне обстеження у центральній клінічній лікарні, а трохи раніше гарненько відпочив на Півдні, звідки повернувся засмаглим і повним сил...

«Чірік» і Рябін вийшли на терасу, очікуючи, коли офіціант принесе апельсиновий сік. За іншою версією, Брагінський був із Рябіним та ще одним приятелем. У ці хвилини і з'явився довговолосий брюнет у червоної бейсболці. Скоріше за все, він був у перуці. «Зачинено», – повідомила офіціантка і одразу побачила перед собою короткий автомат типу «Узі». Відвідувач посміхнувся жінці, що застигла на місці, і попрямував до входу. «Чірік», у чорних блискучих штанях і смугастій безрукавці, стояв спиною. Побачивши раптово зблідлі обличчя своїх співрозмовників, він зрозумів – за його спиною відбувається щось серйозне. Брагінський обернувся. Останнім, що побачив «Чірік», було дуло автомата, спрямоване у його бік. Черга прошила Брагінського наскрізь. Двоє його супутників отримали важкі вогнепальні поранення і незабаром були доставлені у лікарню. Незнайомець, навіть не намагаючись приховати своє обличчя, так само спокійно вийшов і зник на автомобілі...

Насправді «Червоний кут» ще не був зачинений. Кілька пар відвідувачів сиділи за столикам і пили каву. Як і заведено у таких ситуаціях, більшість впали додолу, але одна дівчина вирішила подивитися, що ж відбувається і, незважаючи на свого супутника, який щосили тягнув її на підлогу, визирнула з-за столика... Як кажуть, цікавість згубила кота… але не цього разу. Дівчині пощастило і вона залишилася живою.

Відхід кілера прикривав спільник. Свідки бачили, як з боку кав’ярні через двір лікарні №5 бігли два молодики і потім вскочили у біле авто. Кілер стріляв із вкороченого пістолета-кулемета. Невдовзі експерти точно встановили марку зброї – автомат «Вовк», чеченська новинка, вироблена у Чечні на легальних умовах. Автомат поклали на зберігання у донецький музей МВС під скло. Поруч зробили надпис: «Із цього автомата був убитий відомий злодій у законі Е. Брагінський на прізвисько «Чірік».

Провести Едіка в останню путь з’їхалися «авторитети» із ближнього та далекого зарубіжжя. За розкішною труною сунуло близько сотні іномарок.

За п'ять місяців після стрілянини в «Червоному куті» Євгена Мізевича також розстріляють… Але вже у Москві.

Едуард Брагінський фактично був останнім зі злодіїв у законі, котрий активно впливав на формування організованої злочинності в Донецькім регіоні. Після його смерті кримінальні лідери, що спиралися на блатні поняття, втратили свої позиції. Деякі побажали тихо і назавжди піти з місцевої кримінальної арени (хоч і в цьому випадку не всім пощастило дожити до спокійної старості), інші виїхали з України, і можна лише здогадуватися про їхню подальшу долю. (Олександр Тищенко onetsk.narod.ru/raznoe/blood_story)


Богданови Яків та Артур

Брати Богданови, кримінальні «авторитети». Були союзниками Ахатя Брагіна, однак у перспективі могли би на гребені хвилі піднятися серед «авторитетів», підім'явши під себе «Аліка Грека».

Детально про загибель братів Богданових розповідається у розділі VIP-кіллєр «Солнцевського угруповання» (дивись статтю «Брагін Ахать»).

Версії цих вбивств висловлювалися різні. Проте, наймовірніше, їхня смерть просто стала елементом перерозподілу сфер впливу в кримінальному світі Донбасу. «Спецслужби розчищали для когось місце», – говорить один зі співробітників СБУ у відставці. Брати Богданови, а особливо «Самсон-старший» дійсно заважали багатьом, до того ж вони були типовими представниками кримінального світу з усіма його атрибутами. А на той момент для донецькому клану настав час позбутися кримінального відтінку будь-якими шляхами.


Болотських Вадим

Болотських Вадим. Прізвисько «Москвич», професійний кілер. Зізнався у скоєнні низки замовних убивств у Донбасі. Але ім’я замовника так і не назвав, стверджуючи, що убивав суто через бажання звільнити український народ від олігархів.