Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76
| Вид материала | Документы |
СодержаниеСадівник «Пальми Мерцалова» не бажає знати таких «фруктів», як Близнюк і Колесников Коротка довідка: Воробйов Костянтин Петрович Віталій Васенков для сайту maidan.org.ua, 17.05.2006 |
- Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
- Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
- "земельне право україни", 1354.1kb.
- Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
- Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
- Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
- Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Рафаел папаян, 3846.74kb.
- Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.
Садівник «Пальми Мерцалова» не бажає знати таких «фруктів», як Близнюк і Колесников
«Я не хочу, аби мене пов'язували із політиками, які заявляють, що Донбас готовий відділитися від України, що ми можемо не дотримуватися законів. Не хочу, щоб Анатолій Близнюк чи Борис Колесников робили за мене заяви, з якими я, як і більшість жителів Донбасу, не згоден», – сказав сьогодні на прес-конференції виконавчий директор фонду «Пальма Мерцалова» Костянтин Воробйов.
На знак свого протесту проти сепаратистських заяв керівництва Донецької області він привселюдно перекреслив фломастером портрети голови Донецької облдержадміністрації Анатолія Близнюка та голови Донецької облради Бориса Колесникова в іміджовій книзі про Донбас. На перекреслених портретах він написав «Ні!» і повідомив, що в такому вигляді тираж цієї книги буде передано у посольства всіх іноземних держав в Україні.
Громадський діяч заявив, що досить близько знайомий із Віктором Януковичем, і сьогодні дуже здивований останніми діями прем'єра. «Віктор Федорович, ви робите великі помилки. Люди з вашого оточення штовхають вас у безодню», – звернувся він до Януковича.
Костянтин Воробйов зробив також окрему заяву щодо Росії. За його словами, свого часу Донецьк і Москва обмінялися копіями своїх символів – «Пальмою Мерцалова» та «Цар-гарматою» – задля підтвердження рівноправності в українсько-російських відносинах. «Зараз, після заяв у Сіверодонецьку, я не хочу бачити Юрія Лужкова на території України, – заявив він. – Гадаю, донецьку копію «Цар-гармати» можна переплавити або перевезти в якесь інше місто».
На думку діяча, «настав час здорового глузду». «Для того, аби всі політики згадали, що Україна – наш спільний дім, я хочу, щоби символ миру, «Пальму Мерцалова», було встановлено в холі Верховної Ради. Нехай цьому посприяє Віктор Ющенко», – запропонував він.
На завершення Костянтин Воробйов змалював загальну політичну ситуацію в країні. На його думку, «опозиція в Україні відбулася, коло замкнулось, і зараз влада з опозицією помінялися місцями». «Той, хто програв вибори, повинен визнати свої помилки, зробити логічні висновки і плідно працювати в опозиції», – вважає він.
ссылка скрыта, 29. 11. 2004 р.
Повість про справжню людину
«Людина з прізвищем з десяти літер»
Ющенко, Ахметов, Янукович, Тимошенко - це прізвища. Звичайні прізвища, за якими стоять живі люди, які ходять, сплять, п’ють, їдять, радіють і сумують так само, як і власники інших, менш популярних прізвищ. А ще, як і будь-який інший Петров чи, скажімо, Петренко, вони чогось бояться…
Саме страх, що півтора роки тому на Майдані припустилися помилки, та обурення поведінкою ще однієї відомої особи, ім’я якої складається з десяти літер, стали приводом для написання цієї статті. Спочатку моєю метою було дати гідну відповідь цій людині, виступ якої після його звільнення з-під варти, переконаний, обурив не лише мене. Вже згодом, при підготовці матеріалу, переглядаючи архіви, мені пригадалося прохання, яке пролунало рік тому в ефірі 5-го каналу. Прохання лунало так переконливо, і таке сподівання чулося в його голосі, що я вирішив неодмінно допомогти цій людині. А казав цей чоловік таке: «Будь-яке обвинувачення в корупції потрібно доводити… Якщо будуть докази, ми будемо тільки вдячні». І дивилися з екранів на мільйони телеглядачів чесні-пречесні очі людини з простим й нехитрим прізвищем з десяти літер - Колесников.
Отже я вирішив пуститися у вільне плавання і за допомогою невеличкого журналістського розслідування з’ясувати для себе - що ж дозволило людині, котра ще нещодавно зігрівала своєю присутністю СІЗО Лук’янівської в'язниці й, здавалося, щільно, наче криголам «Челюскін» у льодах Арктики, загрузла в обвинуваченнях, вже за рік так рясно маячити на телеекранах, розбурхуючи громадськість гучними заявами про власну непогрішність перед Фемідою і обвинувачуючи всіх «казлов, що заважають жити» аж до міністра внутрішніх справ включно у профнепридатності.
«Як гартувалася сталь»
Сказати, що Борис Колесников одіозна особистість - це не сказати нічого. Його прізвище після гучного затримання у квітні 2005 року лунало настільки часто, що більшості населення вже набридло. Але поступово його почали забувати. І цілком імовірно, що забули би, якби колишній голова Донецької області був хоч трохи хитрішим та спокійнішим. Але Борис Вікторович, який уславився своїм умінням розмахувати шаблею у найневідповідніший час і робити гучні заяви в стилі незабутнього Чапаєва, просто не міг інакше. Його «витягнули» - він виступив. Деталі тієї прес-конференції всі чудово пам’ятають, і для багатьох вона стала епітафією боротьбі з прогнилим та продажним держапаратом. Епітафією тій боротьбі, яку люди почали навесні 2003 року, а згодом продовжили восени 2004. Тому, хоча би з поваги до тих титанічних зусилль народних мас, з поваги до тих несправджених надій мільйонів людей варто хоч на мить зупинитися й спробувати зрозуміти причину того, що відбулося. Хочеться з’ясувати, помилялися ми тоді чи ні, причому з’ясувати на яскравому прикладі «Справи Колесникова» (прим. автора - для повноти сприйняття і щоб не здатися голослівним у посиланнях надаю копії тих документів, про які згадується у цій статті).
Не таємниця, що основні обвинувачення проти Бориса Колесникова вибудовувалися на свідченнях двох людей - екс-голови правління торгового центру «Білий лебідь» Володимира Пенчука, його сина Бориса та колишнього виконавчого директора фонду «Золотий скіф» Костянтина Воробйова. Персона Бориса Пенчука, колись успішного бізнесмена, а нині засновника фонду «Антикорупція», не викликала у мене особливих запитань; він часто з’являвся на екрані й виступав у засобах масової інформації, а презентація його книги про донецьку мафію у Верховній Раді стала ледь не єдиною адекватною відповіддю «помаранчевих сил» вищезгаданій прес-конференції Колесникова.
Натомість особистість іншого свідка, який був соратником Януковича в період становлення останнього, викликала жвавий інтерес і бажання зустрітися. Побувавши в Донецьку, я довідався, що ця людина, котра, власне, придумала й реалізувала усе те, що сьогодні можна назвати іміджем Донбасу, ще в «дореволюційному» 2003 році знайшла у собі мужність відкрито виступити проти свавілля Бориса Колесникова, тоді всесильного голови Донецької обладміністрації.
Після нетривалих пошуків мені вдалося роздобути у знайомого журналіста номер мобільного телефону Воробйова. Подзвонивши, я почув упевнений голос і після нетривалої бесіди дізнався, що Костянтин живе й працює в Києві і готовий зустрітися.
Коротка довідка: Воробйов Костянтин Петрович
Земляк Януковича (уродженець міста Єнакієве) після закінчення Донецького політехнічного інституту в 1994 році почав системно займатися розробкою іміджу Донбасу, заснувавши рекламне агентство «Кардинал». У 1997 році обіймав посаду віце-президента ФК «Шахтар». У 1998 році заснував БФ «Золотий скіф», який очолив Янукович. На 70-річчі Донецької області у 2002 році презентував національну програму «Пальма Мерцалова», яка мала стати головною іміджевою стратегією донецьких під час підкорення київських висот. Є власником авторських прав на головний бренд донецьких – «Пальму Мерцалова».
Зустріч відбулася в історичному центрі столиці, біля оперного театру. Воробйов з’явився в товаристві відомого народного депутата й одразу запросив мене до себе в офіс, що знаходиться неподалік.
«Потрібно очистити Донбас від корупційних схем»
– Почнемо з головного. Як Ви відреагували на заяву Бориса Колесникова про те, що всі обвинувачення проти нього були сфальсифіковані? Адже це автоматично кидає тінь на Вас як одного з основних фігурантів справи.
– Я ставлюся до цього спокійно. Мені колись мій батько порадив «не панікувати», от я й не панікую. А ще хочеться розповісти анекдот: «Приходить старий до сексопатолога й скаржиться, що із дружиною не виходить. А лікар запитує:
– А скільки ж Вам, дідусю, років?
– 100!
– Так що ж Ви хочете – вік.
А дід у відповідь, мовляв, сусід такого ж віку, а щоранку приходить і розповідає, як уночі зі своєю бабою любов’ю займається. Доктор зітхнув і каже:
– То й Ви розповідайте…»
І якщо чесно, то вся ця метушня навколо «справи Колесникова» і спроби зробити з нього мученика нагадують мені тривалу комедію, де актори вже не виглядають витонченими гумористами, глядачам навіть не смішно, а для режисерів давно настав час ставити інші п’єси…
– Як особисто на Вас вплинуло його звільнення? Чи бачилися Ви з ним після тієї пам’ятної прес-конференції?
– Останній раз я зустрічався з Колесниковим влітку 2005 року на очній ставці в Генпрокуратурі. Про цю зустріч я розповів громадськості в інтерв’ю журналу «Кореспондент».
– У своєму виступі Борис Колесников заявив, що буде вдячний за конкретні факти, які доводять його провину. Ви готові надати такі факти та назвати конкретні імена?
– Переглянувши прес-конференцію Колесникова від 13 березня і почувши чергові погрози на свою адресу, 14 березня (щодо цього я зробив відповідну заяву до Генпрокуратури, преса писала) і, довідавшись, що проти мене в Донецьку знову починає працювати слідча бригада УВС, я, напевно, був просто зобов’язаний зробити певні кроки. Отже, на ім’я Луценка, Новикова та Клюєва я надіслав низку заяв, у яких виклав ті конкретні факти, про які Ви мене запитуєте. На жаль, жодної відповіді ні від кого з цих панів я поки не отримав. Тому зараз я готовий передати матеріали для публікації в ЗМІ, аби громадськість могла з ними ознайомитися.
– Яка доля кримінальної справи, відкритої проти Вас попередньою владою? За нею, як мені відомо, Вас обвинувачували по шести фактах порушення закону?
– 1 липня 2003 року я подав заяву до Генеральної прокуратури України по факту вимагання Колесниковим у мене авторських прав. Після того, як сайт «Україна кримінальна» опублікував мою заяву (див. дод. 1), Донецька обласна прокуратура змушена була розпочати розслідування. Однак, 22.08.2003 року відмовила у порушенні кримінальної справи (див. дод. 2). А 20 січня 2004 року Донецьке обласне УВС вже порушило проти мене кримінальну справу, яка згодом «обросла» ще п’ятьма, причому сценарій реалізації їх повністю відповідав моїй заяві від 01.07.2003 року.
Після перемоги «Помаранчевої революції» за запитом народного депутата Юрія Павленка справу було направлено для об’єктивного розслідування до прокуратури Луганської області, звідки після арешту Колесникова вона «переїхала» до Генеральної прокуратури України. Після моєї очної ставки з Віктором Федоровичем Януковичем, котрий визнав факти фальсифікації у моїй справі, її було перерозслідувано слідчими Генеральної прокуратури. «Засвітивши» наявні в матеріалах справи незаперечні факти причетності голови Донецької обласної ради Колесникова до протиправної діяльності, замість об’єктивного розслідування моя справа продовжила свій шлях по інстанціях - спочатку з якоїсь причини «помандрувала» до Донецької обласної прокуратури, звідти - уже до міської прокуратури, а згодом - до Донецького міського УВС, де 3 квітня 2006 року була, врешті, закрита з формулюванням «за відсутністю складу злочину» (див. дод. 3).
Природно, що після подібної правоохоронної епопеї в мене виникло справедливе запитання: за що ж мене так «цькували» протягом трьох років донецькі правоохоронні органи, внаслідок чого я втратив усе, що здобував чесною працею протягом багатьох років?
Я направив запити на ім’я Луценка (див. дод. 4), Новикова (див. дод. 5), Клюєва (див. дод. 6), однак замість відповідей з якихось незрозумілих мені причин мою закриту вже кримінальну справу витягли з архіву і віддали з формулюванням «перерозслідувати» тому самому слідчому Куліш О.А., яка й першою сфальсифікувала її.
Я б не хотів думати, що люди, які займаються правоохоронною діяльністю, сприймають сьогоднішню парламентську більшість Партії регіонів як сигнал до повернення колишніх «методів» роботи.
– Тобто після всіх вищевикладених фактів є ймовірність поновлення кримінальної справи проти Вас Донецьким обласним УВС?
– У нашій країні як у приказці: «від жебрацької долі та арештанської неволі не зарікайся»…
– Розкажіть, чим Ви зараз займаєтеся? Чи знайшлося місце колишньому «піарщикові Донбасу» у форматі країни?
– Я люблю займатися великими системними іміджевими проектами, які мені «до душі». І яскравим прикладом цього є результат моєї 10-річної роботи над іміджем Донбасу.
Сьогодні я займаюся разом із міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту реалізацією програми по боротьбі із сирітством. Задача більш ніж серйозна – необхідно змінити свідомість людей, ставлення до цієї проблеми.
Я знаю, Колесников полюбляє читати «Дванадцять стільців», тому, випереджаючи його сарказм, розповім для нього особисто історію моєї родини. Моя бабуся по батьківській лінії народилася у 1910 році в місті Єнакієве в родині садівника, а в 1916 році разом із восьмирічною сестрою залишилася круглою сиротою. Можете уявити собі, що було би з тими дітьми, якби вони напередодні громадянської війни потрапили до дитячого притулку. Але доля вирішила інакше, і їх до себе на виховання взяв головний бухгалтер Єнакіївського металургійного заводу й виховував до повноліття разом зі своїми двома дітьми. Тому, беручи участь у цій програмі, я виконую як свій громадянський, так і моральний обов’язок.
– Дякую за розмову.
«Правда завжди одна»
По закінченню бесіди, як і було обіцяно, Костянтин залишив мені папку з копіями документів, які він передав до МВС як факти доказу провини Колесникова.
Отже, пропоную розібратися, що ж трапилося в «далекому» 2003 році, й у чому ж все-таки полягає суть цього таємничого «недоведеного» обвинувачення?
Як розповів у своєму розслідуванні, продемонстрованому всій країні в «Закритій зоні» Володимир Ар’єв, протистояння Воробйова та Колесникова почалося ще в далекому 1997 році, коли перший був віце-президентом клубу «Шахтар». Визначаючи спонсора команди, Воробйов зробив вибір на користь бренду DCC, абсолютно проігнорувавши інтереси нашого героя, який активно просував підконтрольний йому «Київ-Конті». Звісно, такого «незлопам’ятний» Борис Вікторович забути ніяк не міг.
25 червня 2003 року Воробйова, на той час виконавчого директора фонду «Золотий скіф», Колесников - голова Донецької обладміністрації - викликав до себе й у властивій йому лаконічній формі запропонував відмовитися від зареєстрованих на Воробйова авторських прав на проведення фестивалю «Золотий скіф», постановку опери «Князь Ігор» і національної програми «Пальма Мерцалова» (символ, що і донині красується на гербі Донецької області) і «добровільно піти» з посади директора фонду.
Останній був прагматиком і, відчуваючи певну підтримку свого шефа Януковича, який саме набирав тоді політичних обертів, звісно ж, відповів відмовою.
Тут варто особливо зазначити, що словосполучення «у властивій йому формі» вжито не випадково - факт вимагання з боку Бориса Вікторовича вирізняється тим, що носить характер чистого рецидиву. Свідченням цього є заяви до міліції уже згаданого вище директора ТЦ «Білий лебідь» бізнесмена Пенчука за фактом подібної «розмови» із Колесниковим. Ця історія прогриміла на всю країну.
Порівнюючи заяви, подані до міліції за фактом погроз Колесникова Пенчуком (див. дод. 7) та Воробйовим (див. дод. 1), двох не знайомих раніше людей, стає зрозуміло, що, на відміну від героя свого улюбленого читва, Борисові Вікторовичу не були знайомі інші «чесні способи заробляння грошей» і питання як з бізнесменами, так і з колишніми соратниками вирішував за однією чіткою схемою – шляхом погроз і вимагання. Отже, отримавши «ґречну відмову», чиновник починає застосовувати схему, яка за своєю нахабністю та незграбністю виходить за межі пристойності навіть у Донбасі.
14 липня 2003 року Воробйова запрошують у Донецьку обладміністрацію, де вручають копію протоколу засідання правління благодійного фонду «Золотий скіф» від 10 липня 2003 року, на підставі якого Воробйова К.П. на зборах членів фонду нібито усунуто від посади виконавчого директора, а якийсь Бублей В.В., до того директор компанії «Керамет», призначений на цю посаду.
Тут пропоную читачеві затамувати подих… пародійність ситуації полягає в тому, що на протоколі як «голова засідання» і член правління підписався сам Колесников, який має до фонду «Золотий скіф» такий самий стосунок, як кучер Шопенгауера до філософії. Пропоную ознайомитися із цим унікальним протоколом (див. дод. 8).
Можу лише здогадуватися про реакцію самого Воробйова на настільки незграбно складений фальсифікат. Чудово розуміючи, що Колесников ніколи не був членом правління фонду і, поставивши свій підпис під таким документом, сам на себе «шиє справу», Воробйов одразу ж подає заяву до міліції (див. дод. 9), у якій називає реальних членів фонду, а саме: Януковича, Воробйова, Солов’яненка, Гуменюка, Бартича, Амітана й Ойстраха; і на доказ цього надає оригінал протоколу обрання цих осіб, підписаний «самим» Януковичем у квітні 2000 року (див. дод. 10).
Але оскільки фіктивно обраний Бублей уже отримав фальшиву печатку фонду і в газеті Донецької обласної ради «Жизнь» цей факт був висвітлений, то приймається просто приголомшуюче рішення, і на рейки перед самим потягом, що вже набрав швидкості, кидають…(напевне, кого не шкода) Анатолія Михайловича Близнюка - на той момент губернатора Донецької області, який заднім числом, тобто 25 червня 2003 року, підписує нашвидкуруч зліплений другий підроблений протокол загальних зборів членів фонду, де Колесникова, Рибака та інших вводять у правління фонду, а Воробйова нібито знімають (див. дод. 11).
Правда ж полягає в тому, що дійсно 25 червня 2003 року відбулися загальні збори членів фонду, на якому питання про зняття Воробйова з посади виконавчого директора взагалі не піднімалося.
Цей факт, наскільки мені відомо, підтверджується справжнім протоколом засідання від 25 червня 2003 року. Цей документ наразі зберігається у Воробйова, який має намір пред’явити його на судовому процесі, що ще від лютого 2004 року тягнеться в Індустріальному суді міста Дніпропетровська за позовом Воробйова проти «Золотого скіфа» «про незаконне зняття Воробйова з посади виконавчого директора фонду «Золотий скіф».
Для більшого ефекту надаю читачеві унікальну можливість насолодитися інформацією, доступною будь-якій людині…. Просто знайшовши статтю, опубліковану у виданні «Дзеркало тижня» від 5 липня 2003 року (див. дод. 12) на щасливій сторінці 13, або зайшовши на сторінку в Інтернеті (lo-nedeli.com/nn/show/450/39175/), прочитати інтерв’ю Воробйова, у якому останній через 10 днів(!) після зборів, на яких його було нібито знято, розповідає про ці збори як виконавчий директора фонду «Золотий скіф», навіть не підозрюючи про те, що «дехто» його вже «зняв». До сьогоднішнього дня спростувань на ту публікацію «Дзеркало тижня» не друкувалося, що є промовистим фактом…
Тепер повернемося до заяви Воробйова від 1 липня 2003 року за фактом погроз із боку Колесникова. Після того, як заяву було опубліковано на сайті «Україна кримінальна», донецька обласна прокуратура була змушена провести розслідування, і 22.08.03 вийшла постанова про відмову в порушенні кримінальної справи (див. дод. 2).
Щоб не обтяжувати читача фактами, виділимо один епізод - одержання Бублеєм дозволу на виготовлення нібито загубленої печатки фонду «Золотий скіф». Ознайомившись із документом (див. дод. 2), ми бачимо, що дозвіл на печатку фонду було видано правоохоронними органами на підставі низки документів, зокрема, й нібито пред’явленого Бублеєм оригіналу свідоцтва про реєстрацію фонду «Золотий скіф», яке, як усім відомо, існує в єдиному екземплярі. Я зараз демонструю фотокопію оригіналу цього свідоцтва, яке зберігається у Воробйова від моменту заснування фонду й дотепер разом із так званою «загубленою печаткою» фонду (див. дод. 13), про втрату котрої заявив до Київського РВВС м. Донецька Бублей. Не треба бути Шерлоком Холмсом, аби здогадатися, що насправді Бублей цю печатку і в руках ніколи не тримав. Директор компанії «Керамет» не міг розпоряджатися нею в принципі, як не міг він розпоряджатися і свідоцтвом про реєстрацію, яке й донині перебуває у Воробйова. Цей оригінал свідоцтва та печатку Воробйов люб’язно надав мені для ознайомлення. Зрештою, так само люб’язно він готовий надати їх для будь-якої незалежної експертизи. Мало того, здивований Воробйов сам надсилає донецьким правоохоронцям офіційного листа, у якому чітко вказує, що нібито загублена печатка знаходиться у нього (див. дод. 9) і ще одним офіційним листом доводить до відома про це і самого Бублея, котрий, власне, і подав заяву про втрату (див. дод. 14).
Можливо, підлеглі пана Малишева, тоді начальника Донецького обласного УВС, а згодом керівника служби безпеки Рината Ахметова, і тримали щось у руках, що віддалено нагадує свідоцтво про реєстрацію, але це «щось» згідно із законом явно не давало приводу для видачі печатки. У зв’язку з вищевикладеними фактами самі собою напрошуються здогадки про те, що подальші численні обшуки та вилучення, проведені правоохоронцями в офісі й на квартирі Воробйова проводилися з метою ліквідації компрометуючих Колесникова, Близнюка і Бублея документів.
Тепер стає зрозумілим, чому після закриття 3 квітня 2006 року кримінальної справи Воробйова на підставі частини 2 статті 357 КК України з формулюванням «відсутність складу злочину» (див. дод. 3), останній у своєму зверненні до Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка (див. дод. 4) ставить сьогодні справедливе запитання: на якій підставі чи за чиєю вказівкою його переслідували донецькі правоохоронні органи протягом майже трьох років? Зокрема, чому слідчого Ольгу Куліш, котра стояла у витоків фальсифікації його справи у 2004 році, знову залучено до розгляду цієї справи, і сьогодні вона, чудово розуміючи безвихідність свого становища, мов очманіла бігає Донецьком, намагаючись змусити людей дати неправдиві свідчення проти Воробйова, аби надалі передати справу до суду та уникнути відповідальності.
Відповідей ані від Луценка, ані від Новикова, ані від Клюєва й дотепер немає. МВС не веде жодних службових розслідувань за фактами, викладеними у зверненні Воробйова. Складається враження, що кругова порука, з якою так затято обіцяли боротися наші нові лідери, не лише не знищена, а й набирає нових обертів?
Думку про те, що «польовий командир Майдану» міг отримати хабар, відкидаю одразу, тим паче не міг він дозволити втягти себе у настільки «перспективний» корупційний скандал. Тож припускаю, що документи до нього просто не потрапляють, а банально «гальмуються» на якомусь рівні.
Отже, вибудувавши ланцюжок доказів і маючи на руках надзвичайно цікаву підбірку документів, я вирішив поцікавитися думкою професіонала, також безпосередньо ознайомленого зі «справою Колесникова». Отже, я поставив кілька запитань до Плахотнюка Олександра Андрійовича - відомого київського адвоката, адвокатське бюро «Діфа».
– Олександре Андрійовичу, якої Ви думки про справу Воробйова? Відкинувши підозри у запроданстві чи замовному характері з боку правоохоронців, які, на Ваш погляд, юридичні кроки з їхнього боку будуть вірними і можуть мати місце в цій ситуації?
– На мій погляд, час замовних кримінальних справ у нашій країні минув. Оскільки у справі Воробйова після ретельної перевірки не був підтверджений жоден факт пред’явлених йому обвинувачень, правоохоронні органи, а конкретніше працівники Генеральної прокуратури України повинні детально розглянути заяву Воробйова від 01.07.2003 року. Після цього вони мали би скасувати постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 22.08.2003 року щодо Колесникова і розслідувати факти його злочинної діяльності, як це було зроблено у справі щодо ТЦ «Білий лебідь».
Отже, як казав улюблений літературний персонаж Бориса Вікторовича «великий комбінатор», картина битви мені зрозуміла! Вважаю, що пан колишній голова Донецької області, а нині «недоторканий» водій пана Ахметова і за сумісництвом народний депутат України має бути задоволений, адже от вони - ті конкретні факти щодо корупції, надати які він так слізно просив у своєму зверненні. Вони відкриті для ознайомлення кожному 24 години на добу, і прочитати їх може як простий громадянин, так і для ті посадові особи, яких Колесников після свого звільнення обіцяв, цитую, «посадити на нари». Не кажучи вже про тих небагатьох, яким ми усе ще продовжуємо вірити, і честь та совість яких поставлені зараз на карту. Дуже хочеться сподіватися, що незаплямовані честь та совість...
Віталій Васенков для сайту maidan.org.ua, 17.05.2006