Geum.ru

Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материалаДокументы

Содержание


Костянтин воробйов
Сергій Кузін, агентство «Главред».
Максим Ісаєнко
Олександр Тимошенко (
Олександр Тимошенко (
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   50

- На тому ж сайті «Ура-інформ» з'явилася інформація Головного державного інспектора з питань інтелектуальної власності Сергія Наливайка, який стверджує, що Ви - шахрай (ссылка скрыта дод. 43).


- Я з паном Наливайком не знайомий, але хочу зауважити, що своє перше авторське свідоцтво я отримав, ще коли був студентом у 1991 році. На сьогоднішній день я маю їх більше двадцяти. І повинен сказати, що слідчий Куліш, фальсифікуючи кримінальну справу № 81-251, постійно залучала різних експертів, які на замовлення робили сумнівні висновки. Як приклад, наведу висновки експерта Євгена Денисенка (директор Донецького обласного краєзнавчого музею), якому поставили запитання: «Чи міг Воробйов придумати ідею постановки опери Бородіна «Князь Ігор» на березі річки Сіверський Донець?». На що заслужений діяч мистецтв відповів: «Однозначно - НІ, оскільки Воробйов не має музичної освіти!». Харківські фахівці з лінгвістики намагалися зробити висновок, що Воробйов не міг написати національну програму «Пальма Мерцалова», оскільки Воробйов - не письменник. Суддя Київського районного суду м. Донецька Князьков за одне засідання суду без моєї участі раптом зробив висновок, що торгова марка «Золотий скіф» не може мені належати, оскільки це відома на всю країну торгова марка (а хто її придумав і розкрутив на всю країну, як не Воробйов?). І я можу Вам ще багато таких прикладів навести. Тепер черга дійшла і до якогось пана Наливайка. Характеристик не пошкодував: Воробйов - і шахрай, і авантюрист, і бандит, і, вже напевне, у дітей цукерки відбирає та гаманці у стареньких з авосьок тирить. Тільки тому, що Воробйов зміг себе захистити і власність, яка належала йому, і не хоче її «подарувати» донецьким олігархам та донецьким чиновникам. Я давно вже рішення прийняв, усю цю історію опублікувати у повному обсязі, тоді всім одразу стане зрозуміло «who is who». Деякі люди за гроші і матінку рідну продадуть. Після того, як я викрив і звинуватив у корупції «Укрпатент» (ссылка скрыта. дод. 44) тепер багато «чиновників від інтелекту» будуть честь мундира захищати. У міліції, як Ви бачите, не зовсім добре це виходить. Далі справа за українськими судами. Там, на жаль, ситуація не краща.


- Чи не занадто масштабна схема вимальовується?


- Ще Наполеон казав: значення має лише остання битва. Навіщо квапитися? Нехай донецький хлопці «побільше» у цю історію народу втягнуть, тим цікавішим буде сюжет майбутнього видання. Нещодавно судді Перепічай, Харченко, Гончарук з Вищого господарського суду України долучилися, 7 лютого вони прийняли рішення все ж таки позбавити ТОВ «Фірма Кардинал» його офісного приміщення. Я ж на самому початку сказав, чому я так поводжуся. Багато політиків говорять сьогодні про суцільну корупцію в країні, а цілісного прикладу навести не можуть. Нехай це буде перший, та ще й з усіма підтверджувальними документами, а прізвища - з першого ешелону. А що стосується заяв Наливайка, то відповідь така. Не потрібно факти пересмикувати. Національна програма «Пальма Мерцалова» - це формат. Для обивателя поясню. Є, наприклад, формат «Танці на льоду». Це американський проект і російський телеканал «РТР» право на його виробництво із трансляцією на території Росії у американців викупив. І не має значення: в Санкт-Петербурзі знаходиться ковзанка чи в Москві, а катаються «зірки» Селін чи Догілєва. І справа не в тупому тиражуванні «Пальми Мерцалова». Максимальний ефект просування іміджу Донецької області буде досягатися тоді, коли донеччани у себе і Музей історії промисловості України побудують, і інвесторів поважати будуть, і фестивалі проводити, і Пальми роздавати й «розсаджувати». Але найголовніше, коли донеччани зможуть усю Україну переконати, що «Пальма Мерцалова» гідна стати загальноукраїнським національним брендом. Чому Близнюк цього не хоче, питання до Анатолія Михайловича. А пан Наливайко нехай спробує американцям довести, що телеканал «Інтер» може в Україні без їхньої згоди проект «Зірки на льоду» реалізувати. От уся Україна із Америкою разом посміються, але тільки в суді з порушення авторських прав! В Україні є свої формати – це і «Шанс» на «Інтері», і «Таврійські ігри» Баграєва, і «Людина року» Райцина, і «П’ять копійок» Чайки, і «Закрита зона» Ар’єва, і «Золота лілія» Нагорного, і ФК «Шахтар» Ахметова та багато чого ще цікавого. І всі знають, що мер Києва ніколи не буде в Райцина статуетку «Прометей Престиж» із проекту «Людина року» собі забирати (незважаючи на те, що Прометей – відомий античний бренд), тому що думка про мера відразу сформується – Швондер. Завдання будь-якої влади – сприяти розвитку бізнесу на своїй території, а не відбирати у бізнесу чесно зароблене, як це пан Близнюк намагається робити. Донецьким залишається лише побажати бути ближче до цивілізації. Тоді (з їхнім потенціалом) у них все вийде. Втім, спостерігаючи з боку, складається враження, що в Анатолія Михайловича це вже діагноз. Я нещодавно на сайті «Оглядач» на веб-конференції Б. Колесникова з подивом прочитав, що він (Колесников – кор.) мене в цьому підтримує.


P.S. А ще, мені би хотілося через ваш сайт передати привіт вундеркінду Євгену Копатьку, який на всі боки роздає інтер’ю, що «Золотий скіф» нічого доброго регіону не приніс. Нехай він ще Януковичу як президенту фонду «Золотий скіф» про це в листі напише, або Ахметову як власникові «Золотого скіфа» у номінації «Меценат року», або Путіну, мовляв, дарма Ви, Володимире Володимировичу, на «Золотий скіф» Цар-гармату в Донецьк перли. А всім мешканцям Донецької області хай скаже, що герб із «Пальмою Мерцалова» потрібно змінити, оскільки він був презентований на першому міжнародному фестивалі «Золотий скіф». Як казав класик, перш ніж критикувати, уважно подивитися, що ти в цьому житті зробив! Галина Сєдих, сайт «Майдан», 13.02.2007 р.



КОСТЯНТИН ВОРОБЙОВ:

«Я ЗНАЮ, ЩО КОЛЕСНИКОВ – ЗЛОЧИНЕЦЬ»

Борис Колесников був обвинувачений у вимаганні ще в 2003 році. І обвинуватила його людина, від якої, напевно, очікували подібного в останню чергу. Позаминулого літа виконавчий директор фонду «Золотий скіф» Костянтин Воробйов зненацька звернувся із заявою та відкритим листом до Генеральної прокуратури, у якому йшлося про те, що голова Донецької обласної ради Борис Колесников вимагає від нього авторських прав на бренд «Золотий скіф», погрожуючи йому та членам його родини...

Тоді конфлікт шокував багатьох, оскільки Воробйов був відомий до цього інциденту як провідний фахівець в області PR-технологій (ще його називали «перший піарник Януковича»), котрий розробив і розкрутив кілька відомих проектів, зокрема, і фестиваль «Золотий скіф», який вже припинив своє існування. Тобто Воробйов завжди вважався людиною, наближеною до так званої «еліти Донбасу». Скандал, що вибухнув два роки тому, поставив хрест як на самому фестивалі, так і на планах Воробйова, котрий після звернення до тодішнього Генпрокурора Геннадія Васильєва був змушений виїхати з Донецька разом із родиною і жити в Києві фактично у стані облоги.

Борис Колесников, у свою чергу, обвинуватив Воробйова у махінаціях із «Золотим скіфом», стверджуючи, що той не мав права реєструвати на себе авторські права на фестиваль. Проти Воробйова було порушено кілька кримінальних справ, а «Золотий скіф» більше не проводився. До останнього часу голова донецької облради почувався щодо Воробйова досить упевнено. Однак після справи «Білого лебедя» все кардинально змінилося: слідом за Пенчуком Воробйов може стати наступним «свідком обвинувачення» Бориса Колесникова. Екс-директор «Золотого скіфа» уже почав свідчити в Генпрокуратурі. Як стверджує Воробйов, доказів і фактів злочинної діяльності голови Донецької облради є цілком достатньо – за його словами, «ці докази заховано у надійному місці, вони чекають свого часу»...


– Костянтине Петровичу, 2003 року ви звернулися до Генпрокуратури із заявою щодо погроз на вашу адресу з боку голови Донецької обласної ради Бориса Колесникова. На якій стадії зараз перебуває розгляд цієї справи?


– Станом на 24 грудня за моєю заявою на ім'я Святослава Піскуна було порушено сім кримінальних справ. Зараз цією справою займається Генеральна прокуратура. Нещодавно я свідчив по цих справах і щодо тих заяв, що я робив у 2003 році. Всі ці заяви, останню з яких я оприлюднив 24 грудня 2004 року, стосуються того самого факту вимагання паном Колесниковим від мене авторських прав на «Золотий скіф» та спроб усунення мене від керівництва проектом.


– Екс-губернатор Донецької області, а нині заступник Колесникова Анатолій Близнюк нещодавно заявив на прес-конференції, що справа Воробйова і «Золотого скіфа» зараз перебуває на етапі судових розглядів. Як ви прокоментуєте твердження Анатолія Близнюка?


– Я вам відповім так: є мої заяви, які раніше не розглядалися, і є Костянтин Воробйов, котрий реально постраждав у цій ситуації. Я не бачу зараз підстав для того, аби ця справа не розглядалася.


– Ваші заяви припадали пилом у прокуратурі протягом усіх цих років, і лише зараз їх почали розглядати?


– Справа в тім, що слідчими органами Управління внутрішніх справ Донецької області було порушено проти мене кримінальні справи, які, певна річ, розглядалися упереджено, не було враховано багатьох моментів, і у своїй заяві від 24 грудня я на ці моменти звернув увагу. Слідство велося таким чином, щоби приховати факти фальсифікації, здійсненої Колесниковим у липні 2003 року.

– Чи справді з боку Колесникова лунали погрози фізичної розправи над вами і вашою родиною?

– Так. І погрози ці лунали у дуже жорсткій формі.

– Він особисто вам погрожував?

–Так. Ви розумієте – якби я про це сказав тиждень тому, це було б інша річ. Але я про це заявив ще два роки тому, і за цей час уже з'явився не один том кримінальної справи. Колесников займався вимаганням і залучав для своїх цілей велику кількість людей, котрі фальсифікували кримінальні справи.

– Протягом цих двох років ви відчували на собі тиск з боку Колесникова?

– Тиск був дуже сильним. І на мене, і на компанію, засновником якої я є. Проводилися нескінченні обшуки, перевірки і так далі. Людей змушували давати брехливі свідчення.

– Після того як Колесников був затриманий у справі «Білого лебедя», з вами хто-небудь спілкувався від його імені?

– Так, мені натякали на те, щоби я не виступав зараз як свідок у справі Колесникова. Якби я не звернувся до Генпрокуратури, мене вже, напевне, десь би давно «прибили» і кінців би не знайшли.

– То кому ж належить «Золотий скіф», через який вам, як ви стверджуєте, погрожував Колесников?

– Тут потрібно прояснити ситуацію. 1998 року було зареєстровано благодійний фонд сприяння й розвитку популяризації Донбасу «Золотий скіф». Його першим президентом був Володимир Рибак, а згодом Янукович. За Рибака я був віце-президентом фонду, а у 1999 році за Януковича став директором. У першому та другому випадках я вів усю фінансову та організаційну діяльність. Це те, що стосується фонду. Від 1994 року я як підприємець вів діяльність по розробці рекламних і медіапроектів. Відповідно, ті проекти, які я розробляв, реєструвалися, і я мав на них своє авторське право. На емблему «Золотий скіф» я володію авторським правом. Тому заяви всіх цих чиновників про те, що Воробйов зареєстрував без згоди засновників «Золотого скіфа» свої авторські права, просто безглузді. Якщо людина розробила і зареєструвала під своїм авторством проект, вона може за бажанням передати свої авторські права кому-небудь, але відбирати їх ніхто не має права! Я це кажу, аби ви зрозуміли, що відбувається правове свавілля. Відкриття кримінальних справ за фактом реєстрації мною своїх авторських прав – цілеспрямована ініціатива Колесникова. Є торговельна марка «Золотий скіф», а є авторські права на різні акції, заходи, у тому числі й фестиваль «Золотий скіф», які належать мені. При проведенні обшуків було украдено чимало речей – першопочаткові розробки, документи. Система працювала на те, аби паралізувати діяльність декількох організацій, зокрема, й фірми «Кардинал», засновником якої я є.

– А чому, на ваш погляд, Колесникова зацікавив саме «Золотий скіф»?

– Розумієте, є таке поняття: «цікавий об'єкт». Наприклад, «цікавими об'єктами» є завод шампанських вин, «Авіалінії Донбасу» і так далі. Є такий об'єкт, як фірма «Кардинал», що і розробляла весь проект «Золотого скіфа», котрий дуже зацікавив голову обласної ради. Але виявилося, що у всього цього є власник, хоча ми ніколи цього й не приховували. Але свавілля Колесникова не мало меж. Це було тоді, коли ваш колега Цодіков втратив бізнес. Колесников побачив, що існує цікавий проект «Золотого скіфа», «Пальми Мерцалова». Але згодом зрозумів, що фонд, який він хотів забрати, насправді не вартує нічого, а все найцінніше знаходиться у власності іншої людини, тобто в мене. Це дуже обурило Колесникова. Спочатку він спробував вирішити проблему погрозами і шантажем, аби я добровільно усе віддав. Коли це не спрацювало, він почав задіювати адміністративний вплив. На підтвердження цього є величезна кількість доказів. Нещодавно я відвідав прокуратуру і підтвердив усі свої заяви, які робив у 2003-2004 роках. Зараз усе те, що Колесников накрутив довкола мене, бумерангом до нього вертається.

Я захистив себе і свою родину. Вважаю, що безпека людини – на першому місці. Якщо вам погрожують, то вас вже не цікавлять ані гроші, ані слава. Якщо погрожують вашій родині, вашим дітям, то ви відмовитеся від усього, аби їх захистити. Я це зробив. На щастя, я залишився живим, хоча на сьогоднішній день багатьох незручних для тієї влади людей у Донецьку вже немає серед живих. Понад п'ятдесят убивств у Донецькій області не було розкрито – і все це під керівництвом пана Малишева (колишній начальник УМВС у Донецькій області, а нині – начальник служби безпеки компанії Рината Ахметова SCM. – авт.), власне який і відкрив проти мене сім кримінальних справ.

– Ви розповідали, що до вас уже після арешту Колесникова підходили і радили не виступати проти нього. Це були народні депутати чи якісь інші «довірені особи»?

– Якщо ви це надрукуєте, то вони самі зрозуміють, кого я маю на увазі.

– Ці «поради» лунали у вигляді погроз чи попереджень?

– Скоріше, це були побажання. Та мені би хотілося, аби ці люди пошвидше зрозуміли, що завтра вони самі можуть опинитися у ролі жертв. Це ж стосується й усіх тих, хто виконував вказівки Колесникова – чиновники, міліція, судові органи.

– А як Віктор Янукович відреагував на ваш конфлікт із Колесниковим?

– Звісно, він як прем'єр-міністр повинен був якось відреагувати на цю ситуацію. Але він жодним чином не відреагував. Хоча чудово знав і бачив, як ми, починаючи з нуля, створювали «Золотий скіф» і «Пальму Мерцалова», котрі стали згодом відомими національними брендами. Я би і сам хотів запитати його про це.

– Як вважаєте, чи може «справа Воробйова» виявитися продовженням у «справі Колесникова»?

– Гадаю, відповідь на ці запитання можуть дати лише слідство та суд.

– Ви зараз продовжуєте спілкуєтеся зі слідчими Генпрокуратури?

– Так, якщо вони вбачають у цьому необхідність.

– А з міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком ви спілкувалися на цю тему?

– Ну, розумієте... (неохоче) У мене є зобов'язання, я у свідка. І ці зобов'язання я виконую. А те, з ким я спілкуюся і як, гадаю, не в моїх повноваженнях розголошувати.

– На ваш погляд, «справа Колесникова» – це тільки початок гучних процесів стосовно «донецьких» чи на цьому все й скінчиться?

– Звісно ж, Колесников не повинен стати жертовним ягням для залякуванням усіх інших. Хотілося б, аби було покарано і слідчого, котрий фальсифікував мою справу, і Малишева, який зробив усе для того, щоби засадити мене за ґрати. Україна сьогодні перебуває під пильним поглядом демократичних країн, які спостерігають за тим, що тут відбувається. Якщо зупинитися на навшляху, то ми знову повернемося до старого. Злочинці мають сидіти за ґратами. А я знаю, що Колесников злочинець. Звісно, є суд і слідство. Але я його обвинувачую у тому, в чому особисто упевнений – він вимагав і погрожував конкретно мені. Адже є цивілізовані методи вирішення спірних питань. Свавілля починається з малого, а згодом переростає у фашизм. Ці люди вбивали журналістів, фальсифікували виборчу кампанію. Їх і близько не можна підпускати до керівних посад, бо вони злочинні, позбавлені яких-небудь моральних принципів... Ці люди заплямували ім’я Донбасу...

Сергій Кузін, агентство «Главред».


«Слідчий Генпрокуратури Такташов замовляв Ахметова»
8 грудня 2006 року Солом'янський районний суд міста Києва вирішив задовольнити позов одного зі свідків у справі «Білий Лебідь» Костянтина Воробйова до газети «Сьогодні» за фактом поширення свідомо неправдивої інформації. Суд зобов'язав газету «Сьогодні» надрукувати спростування на публікацію виступу колишнього слідчого Генеральної прокуратури Якова Такташова, яку було опубліковано 2 листопада 2005 року: «…дійшло до такого цинізму, що до мене прийшов Костянтин Воробйов, який проходить обвинувачуваним по іншій кримінальній справі, і сказав, що дуже солідні люди зацікавлені в тому, щоби Колесников сидів у в'язниці. За те, що я його «посаджу», мені обіцяли організувати генеральські погони, грошову премію та високе заступництво. На моє запитання, хто ці люди, він довго м'явся, а потім назвав генерала Москаля…»...
У зв'язку із цією подією кореспондент «Майдану» зустрівся із Костянтином і поставив йому кілька запитань.

- Костянтине, 25 листопада під час телевізійної передачі «П'ять копійок» на 5-му каналі з Вашого боку знову пролунали обвинувачення на адресу Бориса Колесникова. Скажіть, що стало причиною Ваших виступів?

- Як відомо, 1 липня 2003 року я подав заяву до Генеральної прокуратури України за фактом вимагання у мене Борисом Колесниковим авторських прав на бренди «Золотий Скіф» і «Пальма Мерцалова». Замість того, аби мене захистити, донецькі правоохоронні органи порушили щодо мене шість кримінальних справ. Аби не потрапити за ґрати, довелося домогтися рішення про їхнє перерозслідування у місті Києві слідчими Генеральної прокуратури України. 4 квітня 2006 року кримінальні справи були закриті у зв'язку з відсутністю в них складу злочину, а з огляду на виявлені в ході розслідування факти неправомірних дій проти мене з боку Бориса Колесникова, я отримав статус свідка у так званій справі «Білий Лебідь». Всі необхідні документи, які свідчать про злочинну діяльність Колесникова, містяться у справі №81-251, а копії цих документів зберігаються у мене та ще кількох незалежних джерел. У період з вересня 2005 до січня 2006 року до мене неодноразово від імені Колесникова зверталися фізичні особи із проханням не виступати як свідок. Останнього разу із такими «побажаннями» до мене звернувся Григорій Омельяненко (колишній заступник міністра міністерства агрополітики в уряді України 2002-2004 р.). Цього разу вже пролунали конкретні погрози на мою адресу і натяки щодо мого бізнесу. При цьому ці погрози невдовзі почали реалізовуватися. У зв'язку із цим 15 березня я був змушений за цим фактом подати заяву до Генеральної прокуратури.

- Як цього разу відреагували правоохоронні органи?

- А ніяк. Навіть формальної відповіді не надіслали. Тому в цій ситуації доводиться діяти за принципом: «Порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого!». Найголовніше – це гласність. Два тижні тому вийшов 7-й номер журналу «Золотий Скіф», де опубліковано документи, які свідчать нові «наїзди» на мої компанії в Донецьку, а також матеріали зі справи №81-251, котрі пояснюють, чому я свідчив проти Колесникова. Журнал було розіслано усім основним «гравцям» українського політикуму, представникам правоохоронних органів, бізнесу, преси тощо. Я в бізнесі від 1994 року і за цей час проти мене та моїх компаній порушувалося в цілому понад десять кримінальних справ, і усі вони були замовленими. Тобто, для мене правоохоронні органи асоціюються із так званим «столом замовлень»: хто раніше і більше заплатить. Тому, коли я вперше зустрівся у Генеральній прокуратурі зі слідчим Такташовим, який вів справу про «Білий Лебідь», я особливих ілюзій не мав, найважливішим для мене тоді було закрити ті кримінальні справи, які з’явилися за замовленням Колесникова.

- Закриттям Ваших кримінальних справ займався Такташов?

- Ні, моїми кримінальними справами займалися інші слідчі, а Такташов лише умовляв мене написати заяву на Ахметова за фактом нібито вимагання з його боку. Мотивував він це тим, що по Колесникову в нього й так достатньо матеріалів у справі «Білий Лебідь». У нас, говорив Такташов, зі свідків тільки ти близько спілкувався із Ринатом. Я переконаний, що Такташов тупо займався шантажем, а все решта – це просто гра на публіку. Думаю, Колесников краще за мене це знає. Аби «підстрахуватися», мені довелося навіть дати спеціальне інтерв'ю про свої зустрічі з Ахметовим журналістові Андрію Цаплієнку, яке вийшло у квітні 2005 року на телеканалі «Інтер» у передачі «Спецкор». Тому коли я прочитав у газеті «Сьогодні», як Такташов вирішив з мене зробити «винного» - одразу ж звернувся із позовом до суду. Може комусь моя принциповість не подобається, але «шісткою» я ніколи не був, і повірте - в цьому житті можу відкрито дивитися в очі кожному.

- Тоді чому Ви зараз виступаєте проти Колесникова, адже це побічно кидає тінь на того ж Ахметова?

- Я витримав паузу доти, доки знову не відчув чергової порції неправомірних дій проти мене та моїх структур. Це, насамперед, спроба свавільно за допомогою донецького господарського суду виселити ТОВ «Фірма «Кардинал» із офісного приміщення, «несподівані» рейди із донецької податкової, спроба знову порушити кримінальну справу №81-251. Про що мова, якщо Донецьке УВС під різними приводами не хоче повернути нам бухгалтерські документи, листування, вихідні документи про авторські права, кіно-, фотоматеріали, комп'ютерну техніку моїх компаній, особисті речі співробітників, моєї родини, вилучені під час обшуків 5 березня 2004 року. І це – незважаючи на те, що усі кримінальні справи проти мене було закрито дев'ять місяців тому!!! Усе це свідчить про те, що система продовжує діяти по-старому, і методи пана Колесникова і Ко залишилися незмінними. Я сам донецький, тому достатньо добре засвоїв тактику цих «хлопців». За так званим дотриманням обіцянки стоїть банальне бажання виграти час. Коли я перечитував свої кримінальні справи (а це 13 томів!), то бачив, як насправді працює вся ця система: з її інформаторами, фальсифікаціями, із продажними судами, липовими експертизами, підставами тощо. І мені відверто шкода тих людей, які ще вірять, що Колесников – чесний хлопець. Може комусь такий у команді і потрібен, але особисто для мене «своя сорочка до тіла ближче». Тому в сьомому номері журналу «Золотий Скіф» ми за допомогою документів викрили пана Колесникова, обвинувативши його та його «побратимів» у конкретних злочинах. А чи з власної ініціативи вони чинили ці злочини, чи за чиїмось завданням – нехай розбираються інші. Це вже не мій клопіт…

- А чи продовжують «донецькі» порушувати Ваші авторські права, адже Ви неодноразово виступали з цього приводу?

- Донецькі зараз нагадують піддослідних кролів. Після кількаразових виступів Януковича та Ахметова із присяжними запевненнями щодо чесності і прозорості їхнього бізнесу, люди з їхньої команди, на жаль, демонструють зворотнє. Переслідуючи свої приватні інтереси, вони насправді шкодять загальному іміджу. Як кажуть: «Паршива вівця всю отару псує». Про Колесникова та дії судді Запорощенка з Донецького господарського суду я вже розповідав. А тепер Вам свіженький приклад. У 2003 році до ТОВ «Фірма «Кардинал» звернувся мер Донецька Олександр Лук'янченко із проханням розробити концепцію реконструкції бульвару Пушкіна. У рамках реалізації національної іміджевої програми «Пальма Мерцалова» (авторське посвідчення № 4932) «Фірма «Кардинал» запропонувала мерії розбити реконструйовану ділянку бульвару на три частини відповідно до історичних епох розвитку Донбасу: від Драматичного театру до проспекту Гурова так званий скіфський період – пропонувалося виготовити позолочені скульптурні композиції – копії всесвітньо відомої скіфської пекторалі, скіфського шолома (знайденого археологами донецького Держуніверситету) та скіфського воїна, використаного як символ Фонду «Золотий Скіф». Окрім цього планувалося викласти алею плакетами з іменами переможців конкурсу «Золотий Скіф» за весь період церемонії нагородження від 1996 року (це понад 100 учасників). Від проспекту Гурова до Театрального проспекту – мала бути епоха Київської Русі. Планувалося розмістити скульптурні композиції образів зі «Слова о полку Ігоревім» (саме тоді готувалася постановка у Святогорську опери Бородіна «Князь Ігор»). І нарешті, від Театрального проспекту до бульвару Шевченка - період промислового освоєння Донбасу – встановити копію «Пальми Мерцалова», скульптурні композиції, які персоніфікують основні промислові галузі регіону та алею міст, де відповідно до реалізації національної програми «Пальма Мерцалова» були встановлені копії символу Донбасу.
І що в результаті? Лук'янченко та містобудівна рада план схвалили (про що писали місцеві газети) і вже до 30 серпня 2003 року до Дня міста Донецька планувалося відкрити перший етап - Скіфську алею. У рамках підготовки до цієї події Ясинуватський машинобудівний завод виготовив плакети переможців, за замовленням відділу капітального будівництва донецького міськвиконкому були виготовлені із бронзи скульптури скіфського воїна та пекторалі. Однак після того, як Колесников і Близнюк у липні 2003 року сфальсифікували протоколи Фонду «Золотий Скіф», і мене було усунуто від керівництва Фонду, роботи одразу ж припинилися. Плакети зберігаються на складі ТОВ «Фірма «Кардинал», а пектораль і скіфський воїн установлені чомусь на вулиці Артема у сквері позаду пам'ятника Солов'яненку. Минуло три з половиною роки, і раптом газета «Комсомольська правда» друкує повідомлення про те, що за розпорядженням мера Донецька на бульварі Пушкіна буде встановлено копію «Пальми Мерцалова» в оточенні скульптурних композицій, що уособлюють собою основні галузі народного господарства Донецького регіону. Щоправда, все це у вигляді фонтану. Ну, просто геніально! Дзвонять представники ТОВ «Фірма «Кардинал» до міськархітектури, а там відповідають: так, дійсно півтора місяці тому цю ідею запропонував мер Донецька Олександр Лук'янченко і «архітектура» зараз відпрацьовує це питання. І це не анекдот! Це правда! На жаль, деякі донецькі не можуть звикнути до думки, що суспільство уважно спостерігає за ними як за піддослідними кролями, і кожен їхній крок фіксується і заноситься до журналу для лабораторних робіт.

- Як Ви на це відреагували?

- Для початку попередив Януковича про те, що один із відомих членів партії регіонів Олександр Лук'янченко планує вчинити злочин – порушити авторські права і цим нашкодити іміджу партії. По-друге, написав лист до Лук'янченка і повідомив, що якщо він бажає повернутися до реалізації ідеї, запропонованої йому ТОВ «Фірма «Кардинал» три з половиною роки тому, то необхідно попередньо провести із цією фірмою переговори. Він же не печерна людина! 21-е століття надворі! Він же не хоче повторення історії, що трапилась із пам'ятником Кобзону в Донецьку?
- А що за історія?
- Ідея встановлення пам'ятника в Донецьку належала «Земляцтву Донбасівців у Москві», і на прохання Президента Земляцтва Миколи Стефановича Лунєва я займався залагодженням цих питань у Донецьку. На зборах засновники Фонду «Золотий Скіф» підтримали цю ініціативу. Після узгодження із Президентом Фонду Віктором Януковичем я вів переговори із Кобзоном. Спочатку Кобзон категорично відмовився давати дозвіл на встановлення пам'ятника, мовляв, Ви мене що, передчасно ховаєте? Однак після того, як ознайомився із концепцією монумента, запропонованою московським скульптором Олександром Рукавишниковим, погодився.

Ідея автора полягала в тому, аби встановити монумент Мужності, присвячений подіям, що сталися під час захоплення заручників на прем’єрі мюзиклу «Норд-Ост» на Дубровці у Москві. Усі пам'ятають, як Кобзон пішов на переговори з терористами і врятував життя п'ятьом заручникам, серед яких було троє маленьких дітей. Монумент складався із двох частин: лицарські обладунки, крізь які пробиваються весняні тюльпани (розміром 3 на 5 метрів), і на цьому тлі крокує фігура Кобзона. Після згоди Кобзона Рукавишников розпочав створення монумента.

Але у травні 2003 року Близнюк на зборах засновників Фонду «Золотий Скіф», присвячених виданню фотоальбому «Донбас із висоти вільного польоту», зненацька зажадав від засновників припинити фінансування проектів Фонду в тому числі й пам'ятника Кобзону. Звісно, я повідомив про це Януковича, і 23 червня 2003 року переляканий Близнюк терміново направив гарантійний лист Рукавишникову із проханням завершити роботу над монументом. 10 липня Колесников сфальсифікував протокол Фонду «Золотий Скіф», згідно з яким мене було усунуто з посади виконавчого директора.
Нещодавно я був у гостях у Рукавишникова в Москві і він розповів мені, що сталося далі. У липні 2003 року до нього приїхав мер Донецька Лук'янченко і заступник Колесникова по облраді Зац, і почали розповідати, що Воробйова зняли з посади нібито за фінансові махінації. Треба, мовляв терміново до дня Донецька до 30 серпня встановити фігуру Кобзона, а лицарські обладунки треба встановити у 2004 році. Зараз надійдуть гроші за скульптуру Кобзона, а до Нового року сплатимо за весь монумент. Як відомо, скульптуру Кобзона Рукавишников відлив і встановив у Донецьку 30 серпня 2003 року, а Лук'янченко і Зац зникли і більше не з'являлися…

Від себе додам, уже в 2004 році, після того як щодо мене були порушені кримінальні справи, я звертався із проханням закінчити будівництво Монумента і до Колесникова, і до Близнюка, і до Бублея (виконавчого директора фонду «Золотий Скіф»). І знаєте, що вони мені відповіли? Здогадайтеся з трьох разів… А Ви кажете культура! Я уявляю, про що думає Кобзон, коли приїжджає у Донбас за запрошенням обласної влади на черговий ювілей.

Максим Ісаєнко, ссылка скрыта, 12.12.2006 р.


Г

Гуцул Сергій

«Бізнесмен разом зі своїм 13-літнім сином Костянтином їхав на своєму автомобілі з Донецька у Бердянськ. Невдовзі його «мерседес» почали переслідувати «жигулі» дев'ятої моделі (за попередніми відомостями, на авто були російські номери). «Дев'ятка» намагалася обігнати їх і сигналила фарами, вимагаючи від водія «мерседеса» зупинитися. Бізнесмен зупинив автомобіль. Водій «жигулів» кавказької зовнішності спочатку запитав у Гуцула маршрут на Одесу, а потім зненацька вихопив пістолет і почав стріляти у бізнесмена. Гуцул отримав шість поранень, у тому числі і в обличчя. Інший пасажир «дев'ятки» також вийшов з машини і, відчинивши дверцята «мерседеса», де сидів хлопчик, почав стріляти з пістолета... Поранений бізнесмен все ж встиг своїм тілом затулити сина від куль і врятувати дитині життя. Після цього нападники витягли з машини ключі, документи, барсетку з грошима, зняли з помираючого усі коштовності і від’їхали на своєму авто.

Залишившись сам уночі на трасі, хлопчик, попри увесь жах, не розгубився і викликав по мобільному телефону «швидку». Але врятувати його батькові життя лікарям все ж не вдалося. За чотири години, у суботу вранці, він помер у обласній лікарні ім. Калініна. За цим диким випадком, який, на перший погляд, не має ознак замовного убивства, порушено кримінальну справу. Убивць поки не знайдено, мотиви злочину – не з’ясовані».


Ґольдін Валерій

Перше «замовлення», перша жертва...

«Олександр Тищенко вважає, що першим замовним убивством у Донецьку стала ліквідація Валерія Ґольдіна. Зрозуміло, що й раніше схожі злочини в історії нашого міста також траплялися: ті ж «злодії в законі» іноді влаштовували «розборки», знаходилися дружини, в яких виникало бажання позбутися своїх чоловіків, та й цеховикам час від часу не вдавалося знайти іншого шляху, ніж «замовити» людину, замість того щоб домовитися. Але саме смерть Ґольдіна знаменує собою початок того нетривалого періоду кримінального розгулу, коли в одному номері газети можна було знайти інформацію про два, а іноді й три «замовлення».

6 листопада о 18.15 у Калінінському районі Донецька біля під'їзду будинку № 53, що на проспекті Дзержинського, чотирма пострілами впритул з пістолета ТТ був убитий 50-річний Валерій Ґольдін, що обіймав посаду генерального директора спільного українсько-німецького підприємства «Донкавамет» і подолав шлях від мартенівського цеху ДМЗ до директорського крісла. Про деталі цієї трагедії й усіх її версій докладно інформували не лише місцеві, але й центральні та закордонні видання. Майже всі вони називали вбивство Ґольдіна першим замовним убивством у Донбасі.

До середини 1992 року донбаські «законники» Фролов (прізвисько «Культяпий»), Мазуркевич (прізвисько «Красюк», він же «хрещений батько» коронованого ним Фролова), Брагінський (прізвисько «Чірік»), Дрібний (прізвисько «Полтава»), Авцин (прізвисько «Целка»), Дворний (прізвисько «Мішаня») ще зберігали жорсткий контроль над своїми сферами. Але з початком процесу економічного реформування між лідерами ОЗУ все частіше почали виникати непорозуміння. Розпочався переділ сфер впливу на діяльність банків, великих підприємств і навіть цілих галузей Донецького регіону. Саме в цей період розпочалося формування так званого «єврейсько-кавказького» клану, що спирався на підтримку злодіїв у законі. За оперативним даними, укорінення та розвиток злодійських традицій у сфері переділу впливу мали російське походження. Той час характеризувався розквітом «воровської» Росії: московська братва, що змагалася за кожну неосвоєну нішу, за кожен банк, ресторан чи казино як з «піковими» (кавказцями), так і між собою, ухопилася за активну експансію блатної ідеї поза межі Росії. Простіше кажучи – вкладати гроші з «общака» в досі не охоплені «законниками» сфери. До кримінального «діловодства» додався новий спосіб – замовне вбивство. Його першою жертвою і став Валерій Ґольдін – технічний директор українсько-німецького підприємства «Донкавамет» (Донецьк)»

Олександр Тимошенко (ссылка скрыта)


Глєбов Сергій

«Вранці 18 червня 1994 року у дворі будинку № 1, що на вулиці Треньова в Київському районі Донецька невідомі обстріляли з автоматів і пістолета ТТ автомобіль «Вольво-940». Внаслідок обстрілу загинув 39-річний Сергій Глєбов, віце-президент АТ «Моздок-Лтд». Під кинджальним вогнем постраждала й охорона Глєбова: загинули 17-річний охоронець Максим Цвєлих і 20-річний водій-охоронець Дмитро Янченко. Ще четверо людей, серед яких випадково виявилася жінка, одержали поранення різного ступеня важкості й були госпіталізовані. За словами свідків, через кілька секунд після виїзду із двору двох автомашин (Глєбов перебував у другій) із-за гаражів, розташованих неподалік, вибігло двоє чоловіків у виготовлених з капронових панчіх масках. Вони відкрили вогонь із автоматичної зброї. Поранений у ногу охоронець, вистрибнувши з «жигулів», з вигуками «Стояти! Назад!» кинувся до «вольво». Проте шквал вогню вже зачепив усіх. Убивці наблизилися до посіченого кулями автомобіля й холоднокровно розстріляли Глєбова та його водія. Зникли злочинці на «ВАЗі-2106» бежевого кольору, залишивши автомати на місці злочину. Автомобіль спалили у посадці неподалік від залізничного вокзалу.

Як з’ясувалося згодом, це авто було розбійним шляхом відібране 1993 року в жителя Харцизька просто на дорозі. Номерні знаки за місяць до нападу були викрадені в Куйбишевському районі.

Того ранку віце-президент АТ «Моздок-Лтд» їхав до аеропорту, щоби летіти в Москву. В цьому будинку він мешкав у трикімнатній квартирі близько п'яти років. Був людиною сімейною, виховував двох неповнолітніх дітей. Дружина також належала до ділових кіл і вела власний бізнес. Серед сусідів Глєбов мав славу ввічливої, привітної людини, але особливо тісних відносин він ні з ким з них не підтримував. В юності серйозно займався боксом і мав чимало друзів у спортивних колах. Одним з них був легендарний Олександр Ягубкін.

За оперативним даними, Глєбов підтримував зв'язки також і з представниками кримінального світу, наприклад, з Євгеном Кушніром. Їх обох нерідко називали «людьми Кранца», застреленого 1992 року. У справах своєї підприємницької діяльності Глєбов часто виїжджав в Італію й Німеччину. Сама фірма «Моздок-Лтд « знаходилася в Макіївці і попри безліч напрямків її комерційної діяльності, працювала й на ринку паливно-мастильних матеріалів. Окрім усього іншого, Сергій Олександрович займався інвестуванням у промисловість регіону, контролював деякі фінансові структури й автосалон. Він міг перейти комусь дорогу в будь-якій сфері своєї комерційної діяльності».

Олександр Тимошенко (ссылка скрыта)


Гуменюк Ігор

Народився 21 квітня 1961 р. Освіта вища, президент акціонерного товариства «АРС», мешканець міста Донецька. Народний депутат України, член фракції Партії регіонів.

Член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

Член групи з міжпарламентських зв’язків з Федеративною Республікою Німеччина.

(З сайту Верховної Ради України http: //gska2.rada.gov.ua)

Про компанію «АРС» дивись главу «Звягільський Юхим»


Д

Джарти Василь


Від 4 серпня 2006 р. Василь Джарти – міністр охорони навколишнього природного середовища, якому дістанеться ласий шматок у вигляді держкомпанії «Надра України». Ще один представник «регіоналів» у новому уряді. Його участь у роботі нового Кабміну була цілком очевидним фактом. Джарти – давній соратник Ахметова і Януковича, при чому з останнім його пов'язують не лише ділові стосунки, але й міцні дружні, майже родинні зв'язки: Василь Джарти та дружина нинішнього прем'єра країни Людмила Янукович разом хрестили дітей у дитбудинку «Пролісок».

А ось, яка інформація розміщена на рідному для будь-якого макіївчанина сайті h11.ru:

«Макіївка – це не лише місто в Донецькій області та найбільший промисловий центр Східної України, це ще й експеримент під назвою «місто під владою криміналу». Ось уже понад чотири роки Макіївкою правлять кримінальні структури, які очолює Василь Джарти. Протягом чотирьох років Макіївка живе у режимі культу особистості: хвалебні пісні Хазяїнові співають усі міські засоби масової інформації.... Дух Джарти відчувається на кожному кроці. Усе – промисловість, торгівля, транспорт міста – перебуває під повним контролем Хазяїна. Протягом цього часу в Макіївці чиниться свавілля, подібне до якого відбувалося хіба що за сталінської доби…»