Geum.ru

Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материалаДокументы

Содержание


Єгор Смирнов
Єгор Смирнов
Подобный материал:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   50

Єгор Смирнов, ссылка скрыта, 20/10/05 писав :

Керівником виборчого штабу Віктора Януковича було призначено Василя Джарти – особистість маловідому за межами Донбасу, але досить популярну у певних колах, де його знають здебільшого за прізвиськом «Циган». Його офіційна «засвітка» у політичному процесі свідчить про те, що Ринат Ахметов таки вирішив підтримати Віктора Федоровича. Як кадрами, на кшталт Джарти, так і, вочевидь, фінансово.

Насамперед невеличкий лікнеп. Василь Джарти народився 3 червня 1958 року в шахтарській родині. Після закінчення середньої школи розпочав трудову діяльність учнем чергового електрослюсаря з ремонту обладнання на шахті ім. Леніна.

1981 року закінчив Донецький політехнічний інститут, інженер-механік, а 2001-го – магістратуру державного управління Донецького державного технічного університету, магістр державного управління.

Після закінчення інституту в 1981 році працював механіком АТП № 04671 Макіївки.

Відслужив у лавах армії, влаштувався майстром СТО легкового транспорту.

У 1988-1998 р. керував низкою виробничих підприємств: кооперативом «Гірник», підприємством «Модуль5У», ТОВ «Квазар», працював експертом-консультантом фірми «Ф+Ф».

Починаючи з травня 1998 року – заступник голови Гірняцької районної ради.

Від квітня 1999 року – заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, а від травня того ж року – виконуючий обов'язки Макіївського міського голови.

Від січня 2000 р. до листопада 2002 р. – Макіївський міський голова.

Від 27 листопада 2002-го по лютий 2005 року – перший заступник голови Донецької облдержадміністрації.

Дружина Наталя Євгенівна – учитель загальноосвітньої школи № 5 р. Макіївки. Доньки Вікторія та Ольга навчаються одна у Донецькому університеті, друга – у школі.


Біографію Джарти можна умовно поділити дві частини: офіційну та неофіційну. У першому випадку, підприємець Джарти почав розробляти Григор’євський відвал – жужеличний відвал металургійного комбінату із піввіковою історію. На базі цього відвалу було утворено фірму з випуску дешевих будматеріалів, з яких розпочалося муніципальне будівництво. Городяни побачили сучасні автобусні зупинки, автовокзал, підземний перехід, і обрали бізнесмена міським головою. На цій посаді він активно почав розбудовувати Макіївку – пофарбував будинки в центрі міста, знайшов інвестора для розореного меткомбінату, запровадив реформування житлово-комунального господарства. До того ж він зумів правильно налагодити стосунки з бізнесменами, завдяки чому в бюджеті Макіївки почали накопичуватися гроші, а отже, з'явилася можливість займатися благоустроєм, соціальним захистом. Після чого його таланти були гідно оцінені, а сам він пішов на підвищення – до обласної адміністрації.


Неофіційна ж версія біографії Джарти пов'язує його кар'єрне зростання із участю в команді загиблого від вибуху на стадіоні «Шахтар» Ахатя Брагіна, а також із тісними діловими контактами з Ринатом Ахметовим та його фінансово-промисловою групою.

Нібито вони активно підтримували його бізнес, забезпечували йому вільний вхід до адміністративних структур і допомагали у наведенні порядку в місті. Ходять наполегливі чутки, що після призначення Януковича прем'єром Борис Колесников і Ринат Ахметов умовляли його рекомендувати Василя Георгійовича на посаду голови Донецької обладміністрації. Але Янукович вирішив домогтися призначення Анатолія Близнюка, якого вважав своєю людиною, і тим самим нібито підпсував відносини із фінансово-промисловим лобі.

Вибір Джарти як керівника штабу означає, що впливові сили в регіоні вже не роблять ставку на Бориса Колесникова як жертву режиму і на Тараса Чорновола як політичного модератора.

Колесникова, вочевидь, «забраковано» через політичні домовленості із Президентом на кшталт «я не даю в кредит, а він не торгує насінням». Тобто влада випускає Колесникова з-під варти, а «Регіони» не піднімають його ім’я на прапор свободи.

Що стосується Чорновола, то він має два недоліки для донецьких: по-перше, чужий, по-друге, не має авторитету для управління організаційною структурою виборів. Причому обидва ці недоліки пов'язані між собою і перешкодили Тарасові В'ячеславовичу домогтися успіху в ролі керівника штабу Януковича на останньому етапі президентських виборів.

Може виникнути запитання, чому до керівництва штабу не потрапили брати Клюєви або Едуард Прутник? Тут однозначно відповісти складно, не вдаючись у подробиці взаємостосунків місцевої еліти. Єдине, що можна сказати: Прутник на сьогоднішній день остаточно пішов із довколаполітичних кіл у великий бізнес. Брати Клюєви, можливо, також.

Для Василя Джарти очолити штаб – означає зробити заявку на серйозну роль у політичному процесі. Інакше кажучи, починається його «розкручування» у національному масштабі. Треба зауважити, що виходити на широкі простори з регіональної провінції Джарти збирався давненько. Протягом останніх кількох років він був досить серйозно стурбований власним іміджем. Піклувався про те, аби його ім'я регулярно з'являлося в місцевих газетах і на телебаченні в контексті зустрічей із ветеранами та бюджетниками, організації театральних вечорів і залагодження трудових суперечок. Будь-яким натякам на минулі «пустощі» у місцевих мас-медіа категорично було покладено край, а фамільярності, на кшталт фрази «відомий макіївський Вася Джарти», виключалися навіть у розмовах між чиновниками.

Тим часом, у керівника штабу Віктора Януковича є «незакриті» проблеми з Юрієм Луценком і його відомством. Щодо Джарти було начебто порушено три кримінальні справи, які стосуються витрати бюджетних коштів.

Щоправда, пізніше начальник УВС Донецької області Михайло Клюєв заперечував факт порушення міліцією кримінальних справ і «переводив стрілки» на прокуратуру.

Достеменно відомо, що не так вже й давно співробітники Управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю УМВС України в Донецькій області займалися автопарком нашого героя.

Убозівці провели перевірку законності визначення оцінної вартості автомобілів, придбаних колишнім заступником голови Донецької облдержадміністрації Василем Джарти і його дружиною, а також сплати обов'язкових платежів до Пенсійного фонду. Про це повідомляє Департамент по зв'язках із громадськістю УМВС України. І встановили, що в 2002 році Джарти (тоді мер міста Макіївки) придбав автомобіль Мерседес S 600. Того ж дня було проведено експертизу і визначено вартість авто – 166,8 тис. гривень. Це стало основою для сплати власником до Пенсійного фонду обов'язкового збору. Однак, як з'ясувала міліція, згідно з довідкою Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз, вартість цього авто насправді становить 407,6 тис. гривень. Таким чином, Пенсійний фонд не дорахувався значної суми обов'язкового збору. Окрім того, правоохоронців зацікавила й перевірка визначення оцінної вартості ще двох Мерседесів, придбаних Джарти, а також автомобіля Тойота Лексус RX300, придбаного його дружиною.

«Незалежна газета «Юг» ( a.ua):

Джарти називають одним із організаторів антиющенківського шабашу 31 жовтня 2003 року в Донецьку. Тоді о четвертій ранку невідомі (як пізніше з'ясували, співробітники рекламної компанії) на біг-бордах у центрі Донецька розвісили рекламу, на якій Ющенко зображений із фашистською символікою. Пізніше з'явилося повідомлення про те, що співробітники ОДА спотворили Пальму Мерцалова і заявили, що це зробили прихильники Ющенка. Цей невеликий факт (у порівнянні із постійним свавіллям, що чинилося на вулицях міста) став одним із доказів того, що влада була основним організатором цього «шабашу».

Тодішня боротьба з «проамериканським» кандидатом у президенти скінчилася тим, що Джарти на цих виборах був одним з реципієнтів допомоги американських політтехнологів.

Кореспондент «Української правди» дотепер не може забути картину: у ніч виборів Джарти звітував Полу Манафорту про те, як він старанно дотримується його рекомендацій.

Дехто вважає, що Джарти – єдина людина Рината Ахметова в новому уряді...

Єгор Смирнов, ссылка скрыта, 20/10/05


ссылка скрыта, 05.08.2006 р.:

…Які реальні обсяги виробничих активів Василя Джарти, історія, звісно, замовчує. Офіційно на нього зареєстровано надзвичайно мало власності. Разом зі своєю дружиною Наталею Євгенівною, Джарти є власником ТОВ «Делікат ЛТД» (займається торгівлею) і ТОВ «Діамант ЛТД» (ліквідоване). Також Василь Георгійович Джарти володів ліквідованим ТОВ «Торгівельно-промислова фірма Акрос Oil ltd» (спеціалізація – оптова торгівля). До сьогоднішнього дня є співзасновником Дитячо-юнацької футбольної школи ім. В.А. Морозова і ТОВ «Трансфер» (Київ), котра займається оптовою торгівлею, та його філіалу в Макіївці. Ця структура у свою чергу контролює ТОВ «Безпека-Схід»...


Доброславський Валерій

Видима частина імперії луганського «авторитета» «Доброслава» (у миру Доброславського Валерія Юрійовича) була представлена мережею комерційних структур, які він офіційно очолював або виступав співзасновником. Повний перелік цих підприємств виглядає так:

– ТОВ « Імперіал-бізнес» (код ОКПО 218402899, дата реєстрації – 12.04.1995 р.); вид діяльності – фізична культура і спорт.

– «Нічний клуб 200/30»,дочірнє підприємство « Імперіал-Бізнес» (код ОКПО 23482208, дата реєстрації – 17.10.1995 р.); вид діяльності – громадське харчування.

– «Милосердно-благодійний фонд» (код ОКПО 23258327, дата реєстрації – 1995 р.); вид діяльності – громадське об'єднання соціального захисту громадян.

– Громадська організація «Луганська обласна асоціація юнацького співробітництва «XXI сторіччя» (код ОКПО 23264782, дата реєстрації – 11.09.1995 р.); вид діяльності – громадське об'єднання соціального захисту громадян.

– ТОВ «Ф'юіл трейд» (код ОКПО 24188089, дата реєстрації – 02.07.1996 р.); вид діяльності – ремонт і технічне обслуговування легкових автомобілів.

– ТОВ «Дельта Тур» (код ОКПО 24190028, дата реєстрації – 23.07.1996 р.); вид діяльності – туризм. Після загибелі В. Доброславського перейменоване в «Іліташ-Дельта».
– ТОВ «Піраміда» (код ОКПО 24191329, дата реєстрації – 06.08.1996 р.); вид діяльності – гуртова торгівля.

– ТОВ «Плюс п'ять» (код ОКПО 24196427, дата реєстрації – 08.10.1996 р.); вид діяльності – роздрібна торгівля.

– ТОВ «Луком» (код ОКПО 23487370, дата реєстрації – 22.04.1997 р.); вид діяльності – переробка нафти.

– ТОВ «Нафтасервіс» (код ОКПО 24052326, дата реєстрації – 08.04.1997р.); вид діяльності – гуртова торгівля.

Перелік же структур, контрольованих «Доброславом» і його довіреними людьми, фактично нараховував декілька десятків. Варто зазначити, що стосовно більшості цих підприємств розстріляний «Доброслав» дотепер є засновником – настільки високий рівень його авторитету (навіть покійного!) серед бізнесменів Луганська. При житті ж В. Доброславський контролював більшу частину бізнесу області, вважався «некоронованим губернатором» регіону. Своєї впливовості «авторитет» не приховував – на штандарті, що розвівався над штаб-квартирою «Доброслава» в офісі « Імперіал-бізнесу», був зображений самотній ферзь, що увінчує шахівницю...

Численні співрозмовники автора, знайомі з життям Луганська середини 90-х, дотримуються думки, що друзів у «Доброслава» було набагато більше, ніж ворогів. Підстав для такого твердження існує дві. Перша – це вміння знаходити спільну мову практично з усіма, з ким доводилося «вирішувати питання», і завжди – вигідної для обох сторін. І друга – «Доброслав» завжди прагнув звести справедливість у ранг культу. Цим він і здобув лаври такого собі «робін гуда», готового вислухати кожного, кого незаслужено пригнобили, і згодом відновити правильний стан речей. Риса, надзвичайно приваблива для «широких мас», особливо в ті непевні часи, що панували в Україні.

Щоправда, відбувалося це відновлення справедливості по-своєму. Ось характерний приклад. У центрі Луганська знаходилася кав'ярня, відома своєю «демократичністю» цін на випивку й закуску. Кафе облюбував місцевий творчий люд – журналісти, фотографи, художники, артисти. Трапилася неприємність: одного разу до кав'ярні увійшли «братки» і, грубо проігнорувавши людей у черзі, почали вимагати випивку. «Інтелігентам», які справедливо обурилися, надавали запотиличників. Про це довідався «Доброслав». Винним у неповазі до «творчих людей» дісталося на горіхи сповна, а «братві» було доведено найсуворіший припис: про цю кав'ярню забути раз і назавжди! Тепер це, так би мовити, зона, вільна від бандитизму…

Але настільки нехарактерні для представника бандитського «фаху» риси характеру все ж не вберегли «Доброслава».


Убивство «Доброслава». Версія слідства – Кулєв

Ця офіційна версія слідства в справі «банди Кушніра», побудована на свідченнях члена банди Сергія Кулєва, широко висвітлювалася в пресі. У стислому вигляді вона виглядатиме так.

Мотив убивства. На рахунок одного з луганських банків на початку літа 1997 року мала надійти частина «гонорару» за вчинене напередодні учасниками банди вбивство народного депутата Євгена Щербаня. «Ці гроші повинні були надійти від Лазаренка через Кушніра, – свідчив під час слідства один з підсудних Сергій Кулєв. – Однак у Луганську все контролювалося угрупованням місцевого «авторитета» на прізвисько Доброслав... На той час між Пушняковим і Доброславським уже виник конфлікт через небажання Пуха віддавати Доброславу частину прибутків від реалізації викрадених автомобілів. А незабаром Пушнякову стало відомо, що Доброславський дав команду Олегу Калюжному, який очолював у його угрупованні таку собі команду бойовиків, знищити бригаду Пуха. Це могло означати тільки одне: Доброслав (Валерій Доброславський) не дав би одержати «гонорар». В іншому випадку його статус як «авторитета» міг би похитнутися – що це, мовляв, за хазяїн регіону, якщо повз нього такі гроші проходять? Кошти ж мали прийти чималі, кілька сотень тисяч доларів. Окрім того, угруповання Доброслава та Пушнякова і так давно перебували у стані конфлікту» («Факти»,14 червня 2002 р.).

Учасники вбивства. «Приблизно у квітні-травні 1997 року Пушняков звернувся по допомогу й підтримку до керівника донецької банди Анатолія Рябіна. Той виділив трьох членів свого угруповання на проведення операції по ліквідації Доброслава й придбав зброю для луганчан: три автомати Калашникова різних калібрів і гранатомет РПГ-26. Пушняков розраховував, що знищення Доброславського дало б йому можливість установити контроль над «бізнесом» Доброслава». («Факти»,14 червня 2002 р.)

Роль Кулєва – спостереження за пересуванням «Доброслава» по Луганську. Сам «Пух» координував дії Кулєва і безіменних (у пресі їхні імена не повідомлялися, можливо, вони зазначені в кримінальній справі?) донецьких кілерів.

Убивство. За матеріалами кримінальної справи, убивство Луганського «авторитета» виглядало так.

Прибувши до Луганська, троє кілерів розробили план знищення «Доброслава» і очікували дзвінка від «Пуха»,який мав повідомити головне: куди й коли їм варто вирушити (оце ж так «заздалегідь розроблений» план! – авт.). «Пух» довідався (з яких джерел – не зрозуміло), що вночі з 5 на 6 червня «Доброслав» знаходитиметься у власному нічному клубі «200/30» на святкуванні дня народження приятеля. Кулєв увійшов до ресторану і переконався, що «Доброслав» там. Коли майбутня жертва залишила заклад (близько другої години ночі), його «вели» до вулиці Галицького, де кортеж «Доброслава»,перетинаючи трамвайні рейки, був змушений збавити швидкість. Цієї миті й пролунав постріл із гранатомета. Щоправда, граната не влучила в жоден з автомобілів і, не розірвавшись, застрягла у цоколі будинку. Кортеж смикнувся вперед, але, за версією слідства, його зупинили автоматні черги. «Доброславівців» методично добивали зблизька – контрольними пострілами...

За неофіційною версією, постріл із гранатомета мав виконати лише функцію залякування – граната тому й не спрацювала, що з її була вилучена вибухівка. Завданням гранатометника було примусити кортеж рухатися прямо, щоб загнати «Доброслава» під автоматні жерла. Що й було зроблено. Також розповідали, що на звук автоматних черг прибіг зодягнений по формі капітан міліції, який перебував за службовими потребами в одній із квартир сусіднього з місцем розправи будинку. У капітана був табельний пістолет, вихопивши який і вигукуючи «Стояти! Міліція!», той кинувся до місця розстрілу «Доброслава». Його найняті кілери вбивати не стали, лише гуманно прострелили ногу...

Свідчення такого важливого учасника події могли б значно доповнити картину вбивства, проте їх у матеріалах справи немає. То, може, не було й такого капітана?..

Мотиви вбивства, озвучені Кулєвим, не витримують жодної критики. Нагадаємо, що вершиною кримінальної кар'єри цієї людини було викрадення автомобілів, освіти -незакінчене ПТУ, підприємництва – невдала спроба торгівлі оселедцями. Бандити нібито не хотіли ділитися з «Доброславом» баришами, отриманими від викрадення автомашин, при цьому в матеріалах справи ніде не стверджується, що «Доброслав» прагнув ОСОБИСТО бути «у долі», скрізь посилання на якихось безіменних представників «Доброслава». І боялися, що «Доброслав» довідається про їхній «гонорар» за вбивство Є. Щербаня, яке вони вчинили рік тому в сусідній Донецькій області! Це хвороблива маячня? Ні, матеріали кримінальної справи...

А з матеріалів слідства можна зробити висновок, що «Доброслав» і десятеро осіб з його оточення загинули через... елементарну тупоголовість убивць, які не уявляли, яким чином можна отримати «кілька сотень тисяч доларів», скажімо, виїхавши за межі Луганська. Їм легше відправити на той світ весь Луганськ-кримінальний – лише заради того, щоб без остраху відвідати банк і зняти з рахунку «трохи готівки»! Малоосвічений Кулєв і високодосвідчене слідство суперечать самі собі в матеріалах кримінальної справи. Виходить, ніби бандити боялися, аби суперпоінформований «Доброслав» не дізнався про «гонорар», але були впевнені в тому, що йому нічого невідомо про участь «бійців» з підконтрольної йому території в гучному вбивстві Щербаня, про їхні зв'язки з донецькими співучасниками – і це за стільки часу?! Вони не розуміли, що за вбивство «Доброслава» їм доведеться відповідати перед не менш «авторитетними» людьми – послідовниками покійного?

А чи не їх боявся «Доброслав», який щойно лише розгорнув програму легалізації свого бізнесу (зверніть увагу ще раз на перелік його фірм, дати їхньої реєстрації, напрямку діяльності!), коли раптом, на початку 1997-го, вирішив продати свій величезний особняк у Ленінському районі Луганська? Чи не готувався він залишити країну? Навряд чи. Луганськ «Доброслав» контролював до самої своєї смерті – цілковито й неподільно. І малоймовірно, щоб якому-небудь «приблатньонному» пішакові на кшталт «Пуха» чи Кулєва спала на думку ідея про усунення «авторитета» такого рангу й заволодіння (!) його бізнесом. Дозволю собі припущення – за цим мали стояти інші люди.

…А Кулєва затримали 2001-го року в Луганську, у ресторації «Перник» – до цього нібито ніде знайти не могли. Кулєв там влаштував сварку з персоналом, почав розмахувати газовим (!) пістолетом. А щоб нагнати більше страху на офіціантів, вигукнув: «Завалю, як Пекермана!» Чи то бандит хотів виглядати крутішим (про резонансне вбивство Пекермана, зятя відомого луганського підприємця Аркадія Лісничевського, за розкриття якого тесть пообіцяв $ 100 000, тоді говорили усі), чи якимось чином насправді був причетним до цього злочину, але фразу почули. Кулєва відразу ж затримали: а як інакше, коли вбивця сам у руки йде, та й премія за розкриття ще не знайшла героїв? «Було встановлено, що він причетний до вчинення низки злочинів. Через кілька місяців після затримання він заявив, що брав участь в убивстві Вадима Гетьмана...» («Сьогодні»,Олег Притикін, 05 червня 2003р.).

Отже, коли Сергій Кулєв написав «явку з повинною»? Під час затримання чи «через кілька місяців»? Питання принципове.


Дячков Володимир і В'ячеслав

Особливий резонанс викликало вбивство 23 липня 1996 року на вулиці Фіолетова в Київському районі Донецька. Вранці в будинку № 38 було виявлено п'ять тіл з кульовими отворами: братів-близнюків Володимира й В'ячеслава Дячкових, 23-річного менеджера комерційної фірми і двох 18-літніх дівчат. У будинку також була зброя – пістолети «Беретта», ТТ, пістолет-кулемет «Аграм».

Брати-близнюки мали в Донецьку своє невелике угруповання й репутацію «відморозків», що наганяють жах на комерсантів. За оперативною інформацією, займалися поверненням боргів і забезпеченням «даху» для торговельних точок. Незабаром стало відомо про їхній конфлікт з однією столичною бригадою щодо спільних інтересів. Київський «авторитет» нібито при свідках погрожував розправитися з Дячковими. Протягом кількох місяців брати-близнюки всерйоз когось остерігалися й прагнули особливо не світитись. У ході розслідування розглядалося припущення, що зі своїми вбивцями Дячкови були знайомі, адже двері відчинили самі. Двоє вбитих дівчат виявилися «жрицями кохання». Коли почалася стрілянина, лише менеджер устиг вистрибнути у вікно. Кулі наздогнали його вже в городі. Після цього він прожив ще три години... Олександр Тищенко, (onetsk.narod.ru/raznoe/blood_story)


Є


Єрохін Роман

Зникнення офіцера Єрохіна: донецький слід


Про зникнення наприкінці липня співробітника головкому по боротьбі з оргзлочинністю Романа Єрохіна преса повідомила лише за тиждень і досить небагатослівно. Лише 11 серпня ситуацію прокоментував міністр Луценко. За його словами, було заарештовано двох учасників злочину, однак про долю Єрохіна донині нічого не відомо. Як передбачає «Тема», розвиток цієї справи обіцяє бути досить гучним і за нашою версією може вивести на чергову банду перевертнів – з донецьким корінням. А поки... ГУБОЗ МВС втратив другого співробітника – колегу Єрохіна.

Отже, що відомо офіційно: приблизно 27 липня в Києві безслідно зник колишній заступник Донецького УБОЗ, нині начальник підрозділу по боротьбі з незаконною конвертацією коштів УБОЗ України Роман Єрохін. Також повідомлялося, що 8 серпня були затримані двоє підозрюваних у викраденні міліціонера-високопосадоця. Нібито, після їхніх допитів було знайдено закривавлений одяг Єрохіна та його мобільний телефон. Міліція відмовлялася коментувати інформацію доти, поки в контексті цієї справи не пролунали обвинувачення на адресу міністра Юрія Луценко. Той дуже швидко відреагував на публікацію, що з'явилася напередодні, де вказувалося, що Єрохін – «спільник міністра» – нібито подарував Луценку яхту і тепер убозівця катують злі донецькі товариші, аби отримати від того «компру» на нелюбого ними міністра.

І без того досить сумнівну інформацію про яхту Луценко з радістю спростував: мовляв, у його дружини морська хвороба, тому яхта йому ні до чого.

Що ж до суті справи, от як передала преса слова Луценка.

«Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявляє, що до справи про зникнення колишнього заступника голови УБОЗ Романа Єрохіна причетні депутати Верховної Ради з обох боків.Про це Луценко заявив на прес-конференції.

Він розповів, що Єрохін займався викриттям економічних злочинів, зокрема конвертаційних центрів, які відмивають гроші.

За словами Луценка, з лютого Єрохін вийшов на слід «серйозного конвертаційного центру при одній із фінансових установ у Донецькій області, яка є однією з найпідозріліших установ по відмиванню брудних грошей в Україні».

«Замовником цього злочину є представник цієї фінансової установи. Він, якщо це підтвердиться, має відношення до Верховної Ради».

«Якщо ми встановимо замовника, це буде дуже серйозний удар по методах формування партійних списків, яких не цураються політики ані опозиції, ані влади. Тому що до справи причетні представники ВР як з одного, так і з іншого боку», – підкреслив Луценко.

Він також розповів, що виконавцями викрадення Єрохіна є два колишні співробітники податкової міліції. Один із них прийшов із зізнанням.

Луценко розповів, що з його свідчень стало відомо, що Єрохіна, який їхав до Донецька, у київський аеропорт повинна була відвезти службова машина.

«У машині його спробували захопити двоє чоловіків у чорних масках. Зі слів підозрюваного це були працівники податкової. Коли Єрохін почав чинити опір і намагатися вирватися з автомобіля, у нього вистрілили один раз у ногу та двічі в живіт. Від больового шоку він знепритомнів. На нього одягли наручники і відвезли у ліс в одному з райцентрів Київської області», – розповів Луценко.

«Там виконавці передали Єрохіна організатору і одержали платню за роботу. Ця сума була досить великою навіть для замовних убивств», – додав він.

«Наразі ми маємо справу про викрадення. Поки у нас немає підстав говорити, що Єрохіна вбито. Ми знаємо, що він важко поранений, але сподіваємося, що він усе ще живий», – сказав міністр.

Луценко звернувся через ЗМІ до «головного свідка» у справі – колишнього працівника МВС Владислава Крюковського з проханням прийти до міліцію і здатися.

«Бо його життю на сьогодні загрожує велика небезпека. Замовник може спробувати позбутися його як небажаного свідка. Як міністр я гарантую безпеку і чесне правосуддя, а також недоторканність для членів родини», – сказав він.

Луценко також підкреслив, що незважаючи на те, що від суботи він йде у відпустку, він готовий перервати її, аби приїхати до того, хто може вказати місце перебування Крюковського».

Щодо політиків, про яких мимохіть згадав міністр, одне з наших джерел стверджує, що при розкручуванні цієї справи «по повній», під статтю може потрапити чи не десяток депутатів від БЮТ. Чи ризикне влада й особисто Луценко завдати такого нищівного удару по цій опозиційній силі – це, ймовірно, питання політичних торгів.

Але ми маємо намір розповісти сьогодні про іншу силу, адже, як пам’ятаєте, Юрій Луценко заявив, що «до справи причетні представники ВР як з одного, так і з іншого боку».

Та спочатку кілька слів про зниклого полковника УБОЗ Романа Геннадійовича Єрохіна. За одностайних відгуками наших джерел, це був відчайдушний високопрофесійний офіцер. Нормальний, тверезомислячий міліціонер, що досяг чималого становища винятково завдяки професіоналізму, а не інтригам. Займався найнебезпечнішою справою: боротьбою з конвертаційними центрами. Аби читачеві було зрозуміло: «конверти» сьогодні діють повсюдно та винятково під потужним силовим і політичним прикриттям. Тут рахунок йде на мільйони, тут фігурують імена дуже відомих людей. Таких чіпати не можна. Але Єрохін, вочевидь, заліз надто глибоко і почав реально заважати впливовим людям донецького краю. Перед переведенням до Києва на його рахунку було кілька потужних «конвертів». Його почали відчутно «пресувати», виникла реальна небезпека для його життя. Офіцера потрібно було рятувати. З цієї причини в лютому 2006 року заступник начальника УБОЗ Донецька полковник Єрохін був переведений у штат Головного управління по боротьбі з оргзлочинністю МВС – до Києва. Зауважимо, що він виявився не єдиним представником вугільного краю у штаті головкому по боротьбі з оргзлочинністю. Разом із ним, наприклад, працював Сергій Блізніков – також із донецьких. У Київ він потрапив разом із Анатолієм Волощуком, котрий призначив перевіреного донецького бійця заступником начальника УБОЗ ГУ МВС у Київській області. Згідно з оперативними данимми, він – чи не головна фігура у справі про напад і викрадення Єрохіна. Цікаво, що від минулої п'ятниці (саме тоді Юрій Луценко на багатолюдній прес-конференції завів із журналістами відверту розмову про зникнення Єрохіна), Блізніков знаходиться у відпустці і про його місцезнаходження нічого не відомо. Хоча Блізніков змінив донецьку прописку на київську, він, як і раніше, залишається впливовою фігурою на батьківщині пива «Сармат», де у нього були і зберігаються тісні зв'язки із лідером кривавої банди Немсадзе, що перебуває нині у розшуку.

Блізніков від перших днів зацікавив слідство, але його арешт відкладався: спочатку необхідно було затримати і «розколоти» інших учасників банди «перевертнів», котрі викрали Єрохіна. Втім, судячи з усього, на їхній совісті не лише цей злочин. Скажіть: а навіщо ж інакше може знадобитися цілий арсенал із 19 «стволів», який за даними міліції здали слідству два арештованих члени банди?

Блізніков підозрюється в організації викрадення. А це довести процесуально набагато складніше, аніж провину виконавців. Тож з усього списку підозрюваних за ґрати поки потрапили лише двоє міліціонерів-податківців. Також у цьому списку – офіцери Бєда, Скворцов, Ільїчевський... – усього шість чоловік. Інтригуючою залишається особа якогось Кличковського, який також служив в УБОЗі Київської області, а згодом керував Ірпінським РУВД, звідки після революційних подій йому довелося швиденько піти на пенсію. Разом із Блізніковим він – один із головних кандидатів на тюремні ґрати. І от що цікаво: уся ця бригада – вихідці з донецьких країв, а точніше з регіону Шахтарська і Тореза.

Ці люди опинилися у Києві після переведення екс-начальника ГУВС Донецька генерал-майора Анатолія Волощука, котрий очолив ГУВС Київської області напередодні президентських виборів 2004 року. Волощуку довірили головну область для «правильної» організації виборів. Для цього йому потрібні були вірні виконавці. Він привіз їх із собою. Після революції Волощук втратив посаду і пішов на відпочинок, прикупивши апартаменти у Києві на Оболонських Липках і побудувавши у столиці віллу для сина.

Члени його команди здебільшого зберегли свої мундири. Щоправда, не пощастило підполковнику Ігорю Герасименку, який опинився за ґратами. У 2001 році він працював заступником начальника Управління карного розшуку УМВС України в Донецькій області і брав активну участь у фальсифікації справи Александрова.

Герасименко був радикально налаштованим «біло-блакитним», чого не скажеш про Єрохіна. Він, так само як і переважна більшість його колег з Донецького УБОЗ, у гарячі революційні деньки знаходився у Києві. Донецький УБОЗ ледь не в повному складі виконував завдання керівництва з відстеження опозиції, проховування, зовнішньому спостереженню та іншим оперативним заходам. Єрохін, людина військова, що обіймала посаду заступника начальника УБОЗ, виконував роль касира – виплачував готівку за роботу підлеглим, шахтарям, котрих привозили до Києва тощо. Та він не рвав на собі сорочки за біло-блакитну ідею. Просто змушений був виконувати ті протизаконні завдання, які ставило злочинне керівництво.

Коли вже слідство має підстави пов'язувати зникнення Єрохіна з діяльністю людей з команди пенсіонера Волощука, не завадить, гадаю, розповісти про них докладніше. Анатолій Волощук постать не звичайна. Принаймні, у вузькому колі однодумців він запевняв усіх, що у випадку перемоги Януковича на виборах, той віддасть йому міністерство внутрішніх справ. Вочевидь, не склалося.

Волощук є кумом Косого, в миру – Михайла Михайловича Ляшка – лідера потужного донецького ОЗУ, людини, особливо наближеної до Рината Ахметова. І це не дивно: в іншому разі навряд чи Волощуку би дозволили очолити донецьку міліцію. А його кар’єрне зростання починалося з посади начальника Пролетарського райвідділу Донецька – саме в цьому районі зародилася і зміцніла грізна банда Ґіві (Немсадзе), якого сьогодні безуспішно розшукують українські правоохоронні органи.

Розглядаючи коло підозрюваних у справі Єрохіна, не складно припустити, від кого саме могла надійти вказівка на викрадення УБОЗівця. Отже, розкручування у подальшому цієї справи може вивести слідство на імена дуже впливових осіб. Саме ця обставина і змушує сумніватися у тому, що справа буде розслідуватися і надалі. Якщо ж міністр Луценко виявить принциповість, він, цілком ймовірно, втратить посаду. Бо, як свідчить практика, у подібних справ єдина перспектива: у ліпшому разі – засудження виконавців, а частіше – перехід у категорію вічних «висяків».

Іван Степанов, «ТЕМА» ссылка скрыта, 14.08.2006


…Єрохін Роман Геннадійович, полковник міліції, колишній заступник начальника Донецького УБОЗ. Людина Володимира Малишева, екс-голови УМВД Донецької області.

Особистість ця маловідома, але примітна. У період президентських виборів 2004 року Єрохін жив у Києві у «Президент-отелі» і займався якимись активними заходами по підтримці кандидата Януковича. Після «помаранчевої» революції Єрохіну вдалося досить швидко «перефарбуватися» (ua)