Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76
| Вид материала | Документы |
- Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
- Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
- "земельне право україни", 1354.1kb.
- Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
- Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
- Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
- Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Рафаел папаян, 3846.74kb.
- Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.
Лікнеп для Кузьміна
Нарешті боротьба з корупцією в Україні досягла нечуваних висот, і народ має радість спостерігати, як «мурчащій» донецький прокурор втілює ідеали Майдану. Ще б пак: заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін вкупі із суддею Печерського райсуду столиці Інною Отрош врешті-решт викрили корупційне кубло. І де – у самому МВС. Оркестр – туш!
До «антикорупційного» процесу проти міністра внутрішніх справ Юрія Луценка Кузьмін готувався ретельно. У відповідності з дивовижним українським законодавством, корупція – це адміністративне правопорушення, а зовсім не хабарництво чи зловживання посадовим становищем. Корупція по-українськи – це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Але за умови, якщо така діяльність не містить ознак кримінального злочину. Тому «важняк» ГПУ Медведєв спочатку виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо пана міністра (у протилежному випадку суд був би зобов'язаний повернути адміністративні матеріали до Генпрокуратури). А потім – склав два протоколи щодо Луценка, виявивши в його діях аж два корупційні вчинки: дострокове присвоєння звання «полковник» заступникові міністра Новикову та вручення нагороди міністра – іменної зброї – підприємцю з Донецька.
Чи доречно було роздавати такі нагороди чи достроково підвищувати в званні заступника міністра, який, між іншим, перебуває на посаді генерал-лейтенанта – то розмова окрема. Урешті-решт, прокуратура повинна здійснювати нагляд за роботою органів дізнання, яким є міліція, і у випадку виявлення незаконних наказів чи розпоряджень міністра опротестовувати їх за встановленим законом порядком. Питання інше – які саме матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги отримав Луценко в результаті нагороди підприємця чи підвищуванні в званні свого заступника? І чи можна вважати корупційними дії, які не принесли правопорушникові жодних благ?
Втім, Кузьмін над такими подробицями запевне не замислювався, втім, як і суддя Отрош. Вочевидь, сподіваючись на те, що постанови судів по адміністративних справах є остаточними, оскарженню не підлягають і Луценко всеодно не зможе подати апеляційну скаргу на прокурорсько-суддівський витвір. Між тим, мусимо трішки засмутити Рената Равелійовича. Річ у тім, що подібні постанови судів можуть переглядатися головою відповідного апеляційного суду або Головою Верховного Суду України в порядку нагляду. Раніше керівники вищої судової інстанції робили це неодноразово і неодноразово скасовували «корупційні» постанови саме тому, що під час адміністративного провадження не виявлявся інтерес або корисливий мотив правопорушника. Як приклад, подаємо витяг з постанови Голови Верховного Суду України Віталія Бойка, надрукований у «Віснику Верховного Суду України» №3 за травень-червень 2002 р.
ГОЛОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 1 квітня 2002 року
(витяг)
Постановою судді Ворошиловського районного суду м. Донецька від 12 червня 2001 р. на підставі ч. 1 ст. 8 Закону «Про боротьбу з корупцією» (далі – Закон) на П. було накладено штраф у розмірі 350 грн.
П. визнано винною в тому, що вона, перебуваючи на посаді начальника відділу відрахування податкової заборгованості державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька, 11 і 12 квітня 2001 р. підготувала кілька розпоряджень, якими було відновлено операції на рахунках низки суб'єктів господарської діяльності за наявності в них податкової заборгованості. Ці дії розцінені суддею як надання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, незаконних переваг юридичним особам під час підготовки рішень і кваліфіковані за п. «г» ч. 3 ст. 5 Закону.
Голова Верховного Суду України В. Ф. Бойко, розглянувши в порядку нагляду скаргу П., визнав, що зазначене судове рішення є незаконним і підлягає скасуванню, а справа – закриттю з таких підстав.
За змістом Закону, обов'язковою ознакою, за якою будь-яка неправомірна чи неетична поведінка осіб, уповноважених на виконання функцій держави, визнається корупційною, є корисливий або інший особистий їх інтерес або інтерес третіх осіб. Тому при з'ясуванні суб'єктивної сторони будь-якого з передбачених цим Законом корупційних правопорушень, у тому числі й такого, як надання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, незаконних переваг юридичним особам при підготовці і прийнятті рішень, належить установлювати наявність інтересу, яким керувався правопорушник. Проте таких даних ні в мотивувальній частині судового рішення, ні в матеріалах справи немає.
Залишено суддею без уваги й ту обставину, що суть надання незаконних переваг полягає в тому, що воно відбувається в умовах конкурсу, коли особа, котра його проводить, готує чи приймає рішення на користь того претендента, який фактично не має на це права, і при цьому порушуються інтереси тих або інших законних претендентів.
Даних про те, що відновленням банківських операцій на рахунках названих юридичних осіб на підставі зазначених розпоряджень були порушені законні інтереси інших осіб, які б також на це претендували, в матеріалах справи теж немає.
Таким чином, висновок суду про те, що П., підготувавши ці розпорядження, надала незаконні переваги юридичним особам, є необґрунтованим. Самі ж по собі підготовка і прийняття незаконних рішень ще не можуть свідчити про корупційний характер дій правопорушника. У такому випадку особа може нести відповідальність (у разі доведеності її вини) за інші види правопорушень, але не за ті діяння, які передбачені Законом.
З урахуванням наведеного Голова Верховного Суду України постанову судді Ворошиловського районного суду м. Донецька від 1 червня 2001 р. скасував, а справу провадженням закрив за відсутністю в діях П. складу корупційного правопорушення, передбаченого п. «г» ч. 3 ст. 5 Закону.
«ОРД», ссылка скрыта, 21.11.2006 г.
«Баран із Генеральної» – корупціонер (ua)
…заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін може поповнити список офіційних корупціонерів. До «ОРД» потрапив протокол, датований 24 листопада і складений майором Сидоровичем, з якого випливає, що Кузьмін допоміг утекти донецькому «смотрящему» у Криму Мельнику («Мєля»). Цей той самий депутат ВР АРК, якого МВС намагалося посадити за старі «мокрухи», а суд із прокуратурою відпустили...
П Р О Т О К О Л
про вчинення корупційного правопорушення
24 листопада 2006 року м. Тернопіль
Старший оперуповноважений з ОВС УБОЗ УМВС України в Тернопільській області майор міліції Сидорович Петро Васильович, розглянувши матеріали отримані із засобів масової інформації, що стосуються вчинення корупційного діяння з боку заступника Генерального прокурора України Кузьміна Р.Р., –
В С Т А Н О В И В :
Заступник Генерального прокурора України Кузьмін Ренат Равелієвич, являючись посадовою особою – будучи особою уповноваженою на виконання функцій держави, четвертого жовтня 2006 знаходячись у приміщенні Генеральної Прокуратури України за адресою: м. Київ, вул. Різницька, 13/15, діючи умисно порушив вимоги Закону України «Про боротьбу з корупцією», а саме спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції при наступних обставинах:
Заступник Генерального прокурора України Кузьмін Р.Р., в посадові обов’язки якого входить керівництво слідчим апаратом прокуратури України, та здійснення контролю за розслідуванням особливо важливих справ був зобов’язаний в межах своєї компетенції 04.10.06 затвердити та підписати подання про взяття під варту гр-на Мельника О.Й., але не зробив цього, чим порушив вимоги ст.5 п «Г» Закону України «Про боротьбу з корупцією», сприявши наданню незаконних переваг громадянину Мельнику О.Й. (лідеру ОЗГ «Сейлем») при прийнятті рішення про обрання йому міри запобіжного заходу, а саме в не підготуванні та направленні подання до суду, згідно наявних матеріалів кримінальної справи відносно гр-на Мельника О.Й., які знаходились у провадженні слідчого Генеральної Прокуратури України.
Вище вказане умисне діяння скоєне заступником Генерального прокурора України Кузьміним Р.Р. потягло за собою тяжкі наслідки, а саме дало змогу гр-ну Мельнику О.Й. уникнути правосуддя, та виїхати за межі країни.
Пізніше 17.10.06 заступник Генерального прокурора України Кузьмін Р.Р. з метою приховування раніше скоєного ним корупційного діяння направив до МВС України документи про необхідність затримання гр-на Мельника О.Й.
Старший оперуповноважений з ОВС УБОЗ УМВС
України в Тернопільській області
майор міліції __________________________ П.В. Сидорович
Правопорушник: ___________________________ Р.Р. Кузьмін
«З протоколом ознайомлений, мені роз’яснені передбачені ст. 268 КУпАП, а саме: ознайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичною особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження, оскаржити постанову по справі».
___________________________ Р.Р. Кузьмін
ua, 24.11.2006 г.
Бойові павіани Рената Кузьміна
(ua)
Заступникові Генерального прокурора України
КУЗЬМІНУ Р.Р.
вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011
БОЙКА Володимира Марковича,
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗАПИТ
Я є журналістом, зокрема, співпрацював із тижневиком «Свобода», тижневиком «Грані-плюс», Інтернет-виданням «Трибуна», Інформаційним агентством «Оглядач». У зазначених виданнях впродовж 2004-2005 років друкувалися уривки з моєї книжки «В обхід закону», присвяченої протиправній діяльності колишніх працівників прокуратури Донецької області, у тому числі – Вашого двоюрідного брата Рафаеля Кузьміна та Вашого близького товариша Андрія Медведєва. У 2004 році, після Вашого призначення прокурором м. Києва, Ви перевели А.Медведєва до Києва та призначили його начальником управління прокуратури м. Києва.
Зараз А.Медведєв працює під Вашим керівництвом у Генеральній прокуратурі України й уславився тим, що склав адміністративні протоколи про вчинення корупційних діянь Міністром внутрішніх справ України. Ці протоколи набули широкого громадського розголосу, передусім у зв'язку з тим, що А.Медведєв встановив існування в діях Міністра безкорисливої корупції.
У книжці «В обхід закону» про А.Медведєва писалось наступне:
«Втім, якщо Васильєв настільки небайдужий до сексуальної тематики, то він міг би з користю для суспільної моралі зайнятися статевою освітою своїх архаровців. Бо із призначенням Васильєва Генпрокурором, він перетягнув до столиці з Донецька всю свою камарилью, котра в робочий час заробляла копійку для шефа, а в неробочий – регулярно потрясала Київ п'яними бешкетами у компанії місцевих повій. Особливо здивував столицю випадок, що стався в ніч із 1 на 2 липня 2004 р. з Камілем Кірпічовим, за кілька днів до того призначеним на посаду начальника управління прокуратури м. Києва, і начальником іншого управління цієї ж прокуратури Андрієм Медведєвим. Ці борці із сексуальною розбещеністю, хильнувши зайвого, ганяли столицею на «джипі» з донецькими номерами у товаристві дами (однієї на двох). Не впоравшись з п’яних очей із керуванням автомобілем, поборники законності врізалися у бетонну огорожу біля Бесарабського ринку, отримавши серйозні травми. Дама, не дочекавшись приїзду співробітників міліції, втекла, тому її особу міліції встановити так і не вдалося. А підопічні Васильєва забули поцікавитися, як звати їхню пасію, мабуть, керуючись принципом «ліжко – не привід для знайомства».
Цю інформацію було опубліковано у зареєстрованих ЗМІ, і А.Медведєв ніколи її не оскаржував, тому вона може вважатися загальновідомою.
Як мені вдалося з’ясувати під час роботи над книжкою «В обхід закону», 1 липня 2004 року Андрій Медведєв разом з іншими Вашими довіреними особами – начальником відділу прокуратури м. Києва Камілем Кірпічовим (переведений Вами до Києва з посади Мар'їнського міжрайонного прокурора Донецької області) та начальником відділу прокуратури м. Києва Артемом Володіним – пиячили в товаристві невстановленої особи жіночої статі. Добряче заливши очі, А.Медведєв вирішив покатати друзів і «тьолку» на автомобілі «джип Гранд Черокі», номер державної реєстрації 027-48 ЕО. Зазначений автомобіль був зареєстрований на мешканця Великоновоселківського району Донецької області Шемякова Олега Ернестовича, при цьому в А.Медведєва не було при собі ані документації на автомобіль, ані посвідчення водія.
Гасаючи Києвом зі швидкістю 120-150 км/год., п'яний А.Медведєв не впорався з керуванням і врізався в бетонну огорожу біля будинку №23 по вулиці Басейній. Внаслідок цього А.Медведєв отримав закриту черепно-мозкову травму, травму живота та закритий перелом лівого передпліччя. К.Кірпічов отримав закриту черепно-мозкову травму та перелом правого стегна. А.Володін отримав закриту черепно-мозкову травму та закриту травму грудної клітини. Працівники Державтоінспекції, які прибули на місце дорожньо-транспортної пригоди, викликали карету «швидкої допомоги» та доправили захмелілих прокурорів до міської лікарні №17.
Зараз я працюю над продовженням книжки, одна із глав якої буде присвячена діяльності А.Медведєва. У зв'язку з цим відповідно до Закону України «Про інформацію» прошу повідомити мені наступне:
1. Чи притягувався А.Медведєв до кримінальної відповідальності відповідно до статті 286 частина 1 КК України за дорожньо-транспортну пригоду, скоєну ним у стані сильного алкогольного сп'яніння, яка призвела до заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості? Якщо не притягувався, то які заходи прокурорського реагування Ви вжили щодо А.Медведєва та тих осіб, які допомогли йому уникнути покарання?
2. Чи притягувався А.Медведєв за вчинення ним дій, які ганьблять його як працівника прокуратури, до дисциплінарної відповідальності, передбаченої статтею 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України? Якщо не притягувався, то з якої причини?
3. Чи не могла стати причиною відкриття А.Медведєвим «безкорисливої корупції» отримана ним раніше черепно-мозкова травма?
Відповідь на інформаційний запит прошу направити мені поштою на домашню адресу в строк, встановлений Законом України «Про інформацію». Нагадую також, що, відповідно до ст.212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ненадання або невчасне надання відповіді на інформаційний запит становить склад корупційного діяння.
В.М.БОЙКО
23.11.2006 ссылка скрыта
Кушнір Євген
«25 березня 1998 року неподалік від місця, де захопили Рябіна, був важко поранений з автомата 40-річний Євген Борисович Кушнір. У Донецьку його знали як ювеліра (за іншими відомостями, розпочинав кримінальний шлях наперсточником – Thames), фактичного власника майстерні в самому центрі міста – на вулиці 25-річчя РСЧА, навпроти гастроному «Москва» (де нині магазин «Ельдорадо»).
Кушнір і разом з Рябіним, і окремо володів низкою фірм, роботу інших – контролював, з чого й отримував чималі прибутки. Але, як прозвучало на одній з прес-конференцій, основний його прибуток надходив від організації замовних убивств та інших тяжких злочинів. Деякі ретельно сплановані вбивства організував із власної ініціативи – для усунення конкурентів у легальному, а, в основному, в кримінальному бізнесі. Євген Кушнір був останнім із трьох ватажків донецько-луганського угруповання кілерів (Кушнір-Рябін-Алієв), яким вдалося не лише вціліти до березня 1998 року, а й далі продовжувати давно розпочату справу злочинних вимагань і фізичної ліквідації людей.
Кушнір, вочевидь, чітко усвідомлював, що перебувати в Україні йому небезпечно. Але й зовсім не приїжджати сюди він не міг. Великі гроші й серйозні зобов'язання, узяті на себе перед надзвичайно могутніми «партнерами», не давали йому можливості десь відсидітися, поки не припиниться полювання на нього і його бойовиків. Тож, новоспечений громадянин Ізраїлю регулярно з'являвся в Києві й Донбасі. Востаннє він прибув у Донецьк у двадцятих числах березня 1998 року з Угорщини в супроводі двох своїх перевірених бойовиків – Андрія Акулова та Ігоря Філіпченка, а також зовсім юного Михайла Брюхіна, що виконував у банді роль водія і спостерігача.
У Донецьку Євген Кушнір пробув два або три дні й знову ж на «жигулях» дев'ятої моделі, що були в розпорядженні Михайла Брюхіна, виїхав до Дніпропетровська (за версією Савчука, на зустріч із П. Лазаренком).
Біля ринку, що поблизу Карлівського водосховища, автомобіль пригальмував – виникла якась потреба. І цієї ж миті, немовби з-під землі, з’явився автоматник, що випустив по «жигулях» довгу прицільну чергу. Стрілець навіть не приховував свого обличчя – був без маски. Автомобіль смикнувся з місця і ринувся вперед. Трапилося це на 655 кілометрі, неподалік від усе тих же Пісок. Брюхін зумів блискавично завести машину й натиснути на газ. Це і врятувало міні-бригаду від загибелі. Незабаром вони добралися до міліцейського поста, який охороняє водойму, і звернулися по допомогу.
Кушнір був важко поранений у груди і плече, втратив багато крові. Брюхіну кулі серйозно пошкодили ліву руку – він втратив мізинець і підмізинний палець. Потерпілих одразу ж помістили у географічно найближчу Селідовську центральну районну лікарню, організували міліцейську охорону.
«Семен Семенович Потапенко», – таким іменем назвався важко поранений при госпіталізації. Так і записали в історію хвороби. Але особу потерпілого встановили швидко – занадто відома для міліції й СБУ фігура була підстрелена з автомата. Та й на випадкових, другорядних осіб так ретельно замахи не готуються. Тоді й почали навідуватися до лікарні працівники УБОЗу, розшуку, слідчі прокуратури. Міша Брюхін, передбачаючи невтішні результати таких відвідин, вирішив не ризикувати й утік світ за очі з районної лікарні. Відтоді про його долю не відомо нічого, ймовірно, що він переховується.
Кушніра ж у середині квітня перевели до медсанчастини СІЗО №1 м. Донецька. Йому було пред’явлене обвинувачення по двох фактах вимагання у великих розмірах, за якими прокуратура м. Донецька порушила кримінальну справу.
За інформацією, отриманою з компетентних джерел, ці злочини Кушніра розкрили таким чином. Коли про замах на «ізраїльського гостя», його тяжке поранення та лікарняну ізоляцію довідалися всі зацікавлені особи і зрозуміли, що поранений бандит під охороною міліції не представляє небезпеки, у правоохоронні органи звернулося двоє відомих бізнесменів єврейської національності. Вони заявили про вимагання в них під загрозою насильства великих сум у доларах США – 30 000 і 100 000 «баксів». І нібито ці гроші, як стверджував сам Кушнір, бесідуючи з ними, мали бути використані на боротьбу з ворожим кримінальним угрупованням, що контролює деякі ключові бізнес-структури регіону. Все це надто вже схоже на знаменитий «Союз меча і рала», описаний молодшим Катаєвим й Ільфом.
Оскільки факти здирства мали особливо небезпечний характер і були пов'язаними з реальними погрозами, стосовно підозрюваного було обрано запобіжний захід – узяття під варту. Принагідно зазначимо, що в ізоляції Кушніра, вочевидь, зіграла роль і вже наявна у правоохоронців оперативна інформація про його діяння. Тому Євген Борисович замість центральної районної лікарні у Селідовому, де його під міліцейською охороною лікували, й опинився у медсанчастині Донецького слідчого ізолятора.
Виникла суперечлива ситуація: з одного боку, Кушнір був потерпілим у справі про організований замах на вбивство (стріляли з автоматичної зброї, «жигулі», на яких утекли злочинці, були заздалегідь викрадені тощо), і злочином цим займався слідчий відділ обласної прокуратури. З іншого ж боку, «ізраїльського гостя» обвинувачували в організації та участі у жорстокому здирстві, по цій справі з ним працював слідчий прокуратури м. Донецька. Зрозуміло, що ці звинувачення Євген Борисович категорично заперечував. Та й з приводу замаху жодної інформації, яка б вказувала, хто ж міг бути зацікавлений у його смерті, не надав. Розповів лише про відомі йому обставини події.
Бандити залишилися без свого лідера, який забезпечував їм поточний «фронт робіт» (оплачувані замовлення), залучав до участі у «комерційних проектах» (наприклад, до реалізації мінводи «Куяльник», яку здійснював Царичанський завод мінеральних вод, що належав дніпропетровському «авторитетові» Мільченку (прізвисько Матрос) та іншим людям, близьким до П. І. Лазаренка). Помітно непокоїлися замовники й партнери: багато проектів і задумів залишалося нереалізованими. А оскільки в оточенні Кушніра було чимало людей енергійних і діяльних, почали виникати плани визволення ватажка й організатора з-за ґрат.
Один зі свідків у справі донецько-луганського угруповання розповів на слідстві й у суді про цілий «рух» за звільнення Є. Кушніра із СІЗО. Начебто мали місце спроби викупити його за допомогою адвокатів і кудись вивезти. Для цього передбачалося замовити літак, найняти охорону, найкращих адвокатів. Існував, за словами свідка, навіть такий план: задіяти ізраїльську розвідку «Моссад», повернувши справа так, ніби Кушнір є важливим агентом цієї розвідки, відповідно його треба передати Ізраїлю.
Але такі проекти швидше за все – з галузі фантастики. Реально ж вишукувалися шляхи і кошти для викупу «ізраїльського гостя» – якому посадовцеві позолотити руку так, аби Євген Борисович вийшов на волю.
Отже, спочатку збирали гроші під «звільнення Кушніра». Головним ініціатором цієї справи був Леонід Фіщук на прізвисько Хряк, один з найближчих сподвижників Кушніра. Якщо колишній ювелір вважався головним «розводящим» свого великого угруповання по Донецьку, то Фіщук «тримав» свій Кіровський район, переважно ринки, і вважався там головним «авторитетом». Після звільнення 1996 року з ув’язнення (відбував строк за хуліганство) він переховувався, побоюючись за власну безпеку, фактично жив на нелегальному становищі. Тому не зовсім зрозуміло, як йому вдавалося збирати данину з тих же ринків, якщо перебував він переважно поза межами Донецька.
Фіщук дійшов думки, що до звільнення Кушніра потрібно підключити П. І. Лазаренка. Знайшов він «вихід» на екс-прем'єра, звернувшись до Наталі Снітко, дружини покійного Матроса, а та вже начебто «вирішувала питання» із самим Павлом Івановичем.
Як би там не було, але згодом якийсь підприємець привіз у Донецьк 110 тисяч доларів – «від Лазаренка» і передав гроші Л. Фіщуку та луганському «авторитетові» Ігорю Савчуку, який також був задіяний у приготуваннях до звільнення Кушніра. Савчук і розповів слідчим, а потім і суду про одержання 110 тисяч від Павла Івановича і ще 40 тисяч доларів від самої Наталі Снітко (усього 150 тисяч). Саме таку суму нібито запросили «люди Фіщука», які займалися звільненням Кушніра.
За версією Савчука, гроші були необхідні, щоб Євгена Борисовича випустили «під заставу». Але поки тривали всі ці клопоти й перемовини, Кушнір помер у медсанчастині слідчого ізолятора. Сталося це 2 травня 1998 року, у святковий суботній день. Офіційна причина смерті, записана у відповідному свідоцтві РАГСу, – гостра коронарна недостатність, простіше кажучи, серцевий напад. Причиною його нібито стала алергійна реакція на введений лікувальний препарат.
Сам факт смерті виглядав, щонайменше, дивно – від часу поранення минуло п'ять тижнів, здоров’я хворого помітно покращилося. Тому рідні Євгена Борисовича, зокрема, його старший брат Яків, що терміново прибув з Ізраїлю в Донецьк (підполковник у відставці, до 1991 року – відомий слідчий у міліції нашого міста) висловлювали здивування і підозри з приводу цієї несподіваної і загадкової смерті.
Свій висновок надала комісія судових медекспертів. Згідно з цим документом, причиною смерті Є. Б. Кушніра став анафілактичний шок (найбільш виражений і небезпечний вид алергійної реакції) на внутрішньовенне введення актовегіну на п'ятивідсотковому розчині глюкози при лікуванні вогнепального багатоуламкового перелому лівого плеча з ушкодженням променевого нерва.
У день видачі цього висновку, 2 липня 1998 р., слідчий з особливо важливих питань прокуратури м. Донецька виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у стосовно медпрацівників СІЗО за фактом смерті Є. Б. Кушніра. Тобто офіційна причина загибелі останнього лідера донецьких бандитів – нещасний випадок.
У слідчому ізоляторі Кушнір перебував менше місяця. І протягом усього цього часу він продовжував «контролювати процес», який тривав на волі. Він передав із в'язниці записку І. Савчуку. Незважаючи на труднощі, говорилося в ній, «необхідно зробити все, що було заплановано». Нібито мова йшла про операцію щодо фізичного знищення голови біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі Вадима Гетьмана, за яку по команді Павла Лазаренка на рахунок Є. Кушніра надійшло 850 тисяч доларів. І замах на Гетьмана люди Кушніра таки вчинили – 22 квітня 1998 року луганчанин Сергій Кулєв застрелив відомого фінансиста в ліфті будинку, де той мешкав.
Дотепер існує сумнівів стосовно того, що загибель Кушніра була випадковою. Версії на тему того, хто ж виступив замовником усунення ватажка кілерів, не підтверджені ані документами, ані іншими доказами. Після його смерті, за свідченням І. Савчука, 30 тисяч доларів Фіщук передав йому, як активному учасникові «збору коштів», частина грошей пішла на похорон, а іншими якимось чином устиг розпорядився сам Фіщук.
Зі смертю Кушніра його донецьке угруповання фактично припинило свою активну діяльність. Подальша доля його бойовиків, інших помічників і прибічників виявилася сумною. Хто подався світ за очі й оголошений у розшук, хто зник без вісти (за оперативними відомостями – вбитий, хоч труп не знайдено), окремі учасники угруповання постали перед Луганським і Донецьким апеляційними судами. Але більшість «людей Кушніра» – близько п'ятнадцяти чоловік – загинула в 1997-1998 роках. Переважно ці учасники угруповання стали жертвами методичного відстрілу (комусь вони явно заважали, убивці не встановлені), дехто загинув за не менш дивних обставин, аніж сам їхній лідер.
28 березня 1998 року біля інституту «ДонНДІчермет» у Калінінському районі Донецька були виявлено автомобіль «жигулі», який догоряв, а поруч – закривавлений труп Акулова Андрія Миколайовича, 1965 року народження, уродженця Донецька, безробітного, не судженого. У кишені загиблого знаходилися 600 доларів і фальшиві документи. Фахівцям з боротьби з організованою злочинністю особа Акулова була добре відомою – як одного з головних «бойовиків Кушніра». Його вважали учасником всіх великих замовних убивств й інших злочинів, вчинених бандою протягом всього часу діяльності. Загибель же – невдовзі після замаху на «шефа» – пов'язували і з тим, що хтось планомірно ліквідовує членів банди, і з тим, що Акулов цілком міг навести зацікавлених осіб на Кушніра, про час і місце перебування якого він знав. Тобто міг посприяти в організації замаху на свого ж ватажка. Якщо така версія є правильною, цілком можливо, що його «прибрали» свої».
Олександр Тищенко (http://www.fromdonetsk.narod.ru/raznoe/blood_story.html)