Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материала

Документы

Содержание Костянтин КУЛЕШЕНКО, .com.ua, 09.12.2005 А. Брагін Також про нього у главі Вибух на стадіоні «Шахтар». Півфінал Ярослав Колгушев, , 2007.02.14

Подобный материал:

• Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
• Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
• "земельне право україни", 1354.1kb.
• Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
• Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
• Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
• Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
• Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
• Рафаел папаян, 3846.74kb.
• Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.

Офіційна біографія


Народився 6 лютого 1954 року в с.Сергіївка Слов'янському районі Донецької області.

У 1981 році закінчив Харківський юридичний інститут за спеціальністю «правознавство».

09.197-04.1972 - учитель фізичної культури і праці Сергіївської середньої школи Слов'янського району.

05.1972-04.1973 - служба в Збройних Силах, секретчик в/ч 03080 Середньоазіатського військового округу.

05.1973-11.1980 - завідуючий відділом комсомольських організацій Краматорського міського комітету ЛКСМУ Донецької області.

11.1980 07.1981 – стажист прокуратури м. Краматорська Донецької області.

07.198-07.1983 – слідчий, помічник прокурора м. Краматорська Донецької області.

07.1983-05.1986 - завідуючий відділом адміністративних органів Краматорського. міського комітету Компартії України Донецької області.

05.1986-11.1997 - прокурор м. Краматорська Донецької області.

11.1997-05.1998 - перший заступник прокурора Донецької області.

05.1998-11.2003 - прокурор Донецької області.

11.2003-12.2004 - заступник Генерального прокурора України.

З 19 грудня 2006 р. – заступник Генерального прокурора України.

Член колегії Генеральної прокуратури України.

Заслужений юрист України, почесний працівник прокуратури України.

Державний радник юстиції 1 класу.

(З сайту Генеральної прокуратури України)


Релігія – опіум прокурорів


Богу – Богове, собі – жіночий монастир, а синочку – чи посада, чи номер у списку Януковича


Те, що запланований візит Віктора Януковича до Святогорської Лаври черговий раз зірвався, ще не є приводом сподіватися, що цього разу він і його поплічники дадуть спокій сфері, де їм поки – до найглибшого і непублічного покаяння – робити, взагалі, нема чого. Бо – не воздасться. «За визначенням».

…Колись практику приватизації Бога ударно освоїв донецький прокурор Васильєв, котрий спорудив храм на ринку в Донецьку (про це багато писав відомий журналіст, виходець із Донецька Володимир Бойко). Тепер у Геннадія Васильєва з'явився серйозний суперник на ниві «богоугодної нерухомості» (який був його заступником – до «другого пришестя» у ГПУ Святослава Піскуна) – теж колишній, і теж донецький. Тобто – екс-заступник Генпрокурора (а нині – знову заступник генпрокурора) Віктор Пшонка.

До Бога Пшонка пішов справжнім сімейно-прокурорським фронтом. Спорудив під Богом фортецю для себе і своїх спільників. Притулок (заради конспірації?) обрав дуже інтригуючий – жіночий монастир.

Презентація новобудови відбулася у вузькому колі довірених і зацікавлених осіб. У місцевій пресі надрукували повідомлення про цю подію як про акт великої смиренності й жертовності. Мовляв, Віктор Пшонка не міг материнську волю не виконати, тобто: коли з'являться гроші – храм відродити. Гроші у нього з'явилися нещодавно (не даремно ж у ГПУ попрацював), – і він терміново відродив своєю неабиякою милістю обитель Божу.

Ось як зворушливо про це пише одна із краматорських газет:

«Тиждень тому у селі Сергіївка Слов'янського району було освячено жіночий монастир. Свято-Сергіївська обитель знаходиться у 15 хвилинах їзди від Краматорська. Тут несуть свій чернечий подвиг 32 насельниці, які приїхали в Сергіївку не лише з міст та сіл Донецької області, а навіть із Росії.


Благодійник храму – Віктор Пшонка


Будівництво монастиря (спочатку просто як сільської церкви) було розпочато у 2000 році.

Головним добродійником храму, який надав кошти на його зведення, був Віктор Пшонка – екс-прокурор Краматорська, екс-прокурор Донецької області та екс-заступник Генерального прокурора України, котрий народився у цьому селі.

Одна із черниць – матінка Нонна – склала про будівництво цілу історію. «Чудовні справи твої, Господи! – каже вона. – Жила в селі Сергіївці добропорядна християнка Віра, і був у неї син Віктор. І от заповіла Віра синові, коли в нього з'являться кошти, відродити Сергіївський храм, зруйнований у 1930-х роках більшовиками. Син виконав наказ матері і Сергіївський храм відродив».

Згідно з архівними даними, колишня Сергіївська церква називалася Свято-Васильєвською і була збудована ще в 1857 році на кошти поміщиці Катерини Шабельскої.

Як згадують місцеві жителі, ця церква була настільки міцною, що більшовикам довелося докласти чимало зусиль, аби на початку 30-х років її підірвати. «У минулому під час багатоденних православних постів люди не їли яйця, а яєчні жовтки додавали в будівельний розчин, від цього він ставав надзвичайно міцним. Вочевидь, стара Сергіївська церква теж була збудована на жовтках», – припускає чорниця Нонна.


Скударь, Пшонка та Звягільський нагороджені орденами


Майже 70 років Сергіївка жила без храму, після війни на цьому місці зробили братську могилу, за якої зараз доглядають черниці. А наприкінці 2002 року з благословення митрополита Ілларіона на території нового Сергіївського храму було відкрито жіночий монастир. Спочатку у ньому жили лише дві черниці і одна послушниця, а зараз у двоповерховому келійному корпусі монастиря мешкає понад 30 сестер. Ігуменею монастиря є матінка Феодосія.

Гості, що приїхали на урочисте освячення монастиря, побачили гарний храм із золотими куполами та біло-золотим іконостасом, каплицю для освячення води, простору трапезну, доріжки, викладені тротуарною плиткою. Улітку територію монастиря прикрашають клумби з квітами.

Як повідомляє сайт Української Православної церкви МП, після урочистого богослужіння, яке очолив митрополит Ілларіон, особливі слова подяки пролунали на адресу людей, завдяки яким Сергіївська обитель має сьогодні такий чудовий вигляд.

Серед відзначених високими церковними нагородами були: Віктор Пшонка; народні депутати України Георгій Скударь та Юхим Звягільський; колишній прокурор Краматорська Валерій Коршиков та його колишній заступник Артем Пшонка».

Отак от! Для повноти «розуміння картини» додамо від себе кілька моментів.

Пшонка-молодший прославився двома речами: тим, що викликав гнів у нинішного президента України під час його останнього (влітку 2005 р.) візиту до Донбасу, та історією із «достроковим» отриманням погонів. Ми про це писали : «Насмілимося припустити, що згаданування в листі імені прокурора Краматорська Пшонки (сина колишнього прокурора Донецької області, а в епоху Януковича-прем’єра – заступника Генпрокурора Васильєва), якого, справді, не оминув у своїй промові перед донецьким «партгоспактивом» Віктор Андрійович, подіяло куди ефективніше, ніж «абстрактні» для нинішньої влади посилання на закони. Пшонку молодшого, котрий встиг до 28 років побити рекорд Дмитра Табачника – тобто отримати погони полковника – уже вигнали з посади начальника Краматорської прокуратури і навіть, здається, із «конфіскацією погонів».

Щоправда, «вигнати» далеко пана Пшонку-молодшого не вдалося. Він чудово працевлаштувався на посаді старшого помічника прокурора Кіровського району Донецька, а вже днями «втулився» у виборчий список Партії регіонів під номером, який дає певну надію потрапити до парламенту, – 127.

Поки, на жаль, нам нічого невідомо про долю і кар'єру дружини Пшонки-старшого – із призначенням чоловіка на посаду прокурора Донецької області вона миттєво очолила Донецьке відділення Торгово-промислової палати. Зараз Донецькою ТПП керують інші люди. Втім і про переїзд «прекрасної половини» клану Пшонок до жіночого монастиря інформації поки не надходило…


Бог йому – друг, але Ілларіон дорожчий


До речі, у Віктора Пшонки є давня звичка бігти за орденом в обійми Ілларіона – коли «припече».

Пригадується така, наприклад, історія. У самий розпал підготовки суду над «бомжем-кілером» Вередюком у справі про вбивство журналіста І. Александрова тодішній донецький облпрокурор Віктор Пшонка влаштував справжній фарс на «божественному» тлі. Зібрав в актовому залі обласної прокуратури еліту місцевих правоохоронних органів. У почесній президії – звісно, обласний прокурор Віктор Пшонка, начальник УМВД Володимир Малишев (нині – у списку Партії регіонів як начальник «воєніованої охорони» Рината Ахметова), начальник УСБУ Юрій Самойленко (у тому ж списку), заступник (тоді) губернатора Анатолій Близнюк (у тім же виборчо-поминальному синодику) і голова обласного апеляційного суду Олександр Кондратьєв. Був запрошений і особливий гість – Митрополит Донецький і Маріупольський, керівник Горлівської єпархії Ілларіон.

Після коротких і пристрастних спічів про історичну справедливість обласний прокурор В. Пшонка передав Митрополитові архівні матеріали 14 кримінальних справ місцевих священнослужителів, репресованих у 1933-37 роках.

Це було 14 томів, кожен складався з відксерених сторінок з матеріалів справ, які так і залишилися в архівах СБУ.

Назвав це Пшонка єдиною книгою «В ім'я справедливості, законності та добра».

А пам'ятні екземпляри цього «видання» В. Пшонка вручив членам президії цих зборів.

Вже не кажемо про те, що Пшонка привласнив чужу працю, оскільки процес реабілітації цих священиків тривав понад 10 років (про Пшонку тоді мало хто чув навіть у Донбасі), і вели її самі чекісти.

Прокуратура ж ставила «останнє прости» під рішенням про реабілітацію. Типу наглядала над законністю. Аби було згодом про що книжки писати? До речі, хто, як і де «видавав» ті подарункові томи? Чи в Донецьку є свій прокурорський самвидав?

Та найсмішніше було потім – коли Ілларіон за «особливі церковні заслуги» вручив обласному прокуророві Віктору Пшонці орден Святих Преподобних Антонія і Феодосія.

В улюбленій обителі Януковича – Святогорській лаврі – не так давно вдалося відшукати кілька невідомих поховань. Кажуть, святих. А ще кажуть, що на початку 90-х бандити лінувалися надто далеко вивозити з Донецька трупи…


Замість післямови


Начальник Краматорського МВ УМВС України в Донецькій області Олег Солодун вважає, що Генпрокуратура повинна розслідувати, на які кошти колишній прокурор Донецької області Віктор Пшонка збудував храм і монастир, та за які такі заслуги він і його син отримали православні ордени. Про це він заявив в інтерв'ю Kramatorsk.info:

«Нещодавно була опублікована фотографія храму і монастиря, зведених на гроші Віктора Пшонки. Гадаю, за фактом цієї публікації прокуратура повинна порушити кримінальну справу і з'ясувати, звідки у держслужбовців такі гроші. Адже явно все це не на прокурорську зарплату побудоване», – сказав О. Солодун.

За словами О. Солодуна, він та колишній начальник краматорського УБОЗ М. Сербин «…неодноразово зверталися до Генпрокуратури із заявами на Пшонку. Пам’ятаєте зустріч із Ющенком у Донецьку? Його довірена особа на виборах Галина Гуторова теж чимало розповіла Президентові про Пшонку. Після цього мала би бути проведена ретельна перевірка діяльності цих співробітників прокуратури. Але… От і виходить, що над політикою Президента відверто глумляться, мовляв, нас перевіряли, а нам плювати, бо грошей ми набрали стільки, що навіть храми можемо будувати. І все це нормально сприймається. Мені цікаво, якби зараз Солодун десь храм побудував, як би всі відреагували?», – заявив О. Солодун.

Із усього цього випливає ще одне принципове запитання: чому Церква та її ієрархи з такою легкістю і навіть радістю приймають «благі пожертви» здобуті явно кримінальним шляхом? Чи не від того, що усі вони вже покупляли собі місця у виборчому списку диявола?

Костянтин КУЛЕШЕНКО, .com.ua, 09.12.2005


Донецьке лобі у Генеральній прокуратурі поповнилося Віктором Пшонкою


Колишній прокурор Донецької області, заступник Геннадія Васильєва на посаді Генерального прокурора за часів першого прем'єрства Віктора Януковича Віктор Павлович Пшонка знову призначений заступником Генерального прокурора України. Про це «Острову» повідомило інформоване джерело, а пізніше цю інформацію підтвердила прес-служба Генпрокуратури. Він буде керувати наглядом за роботою органів слідства.

Віктор Пшонка, як відомо, є особистим другом Віктора Януковича. За словами голови комітету по боротьбі з корупцією та оргзлочинністю в минулій каденції парламенту Володимира Стретовича, Святослав Піскун у своє перше пришестя у Генпрокуратуру «кілька разів підписував наказ про звільнення Пшонки, але документу не давав ходу Віктор Янукович». Про це Стретович заявляв восени 2002 року.

Син новопризначеного заступника Генпрокурора Артем Пшонка став депутатом Верховної Ради України, пройшовши за списком Партії регіонів під 128-м номером. У парламенті Артем Пшонка очолює підкомітет з питань контролю за виконанням законів уповноваженими державою органами на боротьбу з організованою злочинністю та корупцією.

Нинішній Генеральний прокурор України Олександр Медведько свого часу працював заступником Віктора Пшонки під час перебування останнього прокурором Донецької області.

За прокурорства Віктора Пшонки сталося вбивство Ігоря Александрова та фальсифікувалася справа Юрія Вередюка, хибно обвинуваченого прокуратурою в убивстві журналіста.

Віктор Пшонка став третім «донецьким» керівником Генеральної прокуратури після самого Олександра Медведька та скандально відомого заступника Генпрокурора Рената Кузьміна.

Ще в листопаді минулого року, після призначення Олександра Медведька Генеральним прокурором України, газета «Сьогодні», яка належить Ринату Ахметову, із посиланням на депутатів-регіоналів писала про те, що фракція Партії регіонів проголосувала за Медведька в обмін на «клятвенну обіцянку» останнього зробити Віктора Пшонку своїм першим заступником.

За інформацією «Острова», Віктор Пшонка вже пригріває для себе кабінет іншого заступника Генерального прокурора Віктора Шокіна, котрий у цей момент перебуває на лікарняному.

Віктор Шокін відомий як куратор у Генпрокуратурі справи Бориса Колесникова. Останній, у свою чергу, після свого звільнення з-під варти неодноразово заявляв, що Шокін є злочинцем і одним із фальсифікаторів його справи. Також Колесников вимагав, аби Шокін був притягнений до кримінальної відповідальності за фальсифікацію його справи.

, 19. 12.2006.


Р

Роман Сергій

«23 травня в Донецьку сталося чергове резонансне вбивство, яке вражає своєю зухвалістю. У самому центрі міста біля під'їзду будинку № 29, що на бульварі Пушкіна пізно ввечері невідомі розстріляли впритул автомашину «Вольво-960», яка належить спільному підприємству «Скандік-Юг». Метою вдалого замаху було фізичне знищення директора згаданої фірми 40-річного уродженця Донецька Сергія Романа. Разом з ним загинули водій СП «Скандік-Юг» 36-річний Сергій Рижиков і 25-річна дівчина Ірина Кривуліна, яка працювала перукарем.

Свідків кривавої події не виявилося. Вдалося лише встановити, що після розстрілу з місця злочину від'їхали червоні «жигулі». Поруч із понівеченим «вольво» знайшли понад тридцять гільз. Експертиза дійшла висновку, що постріли виконувалися з чотирьох «стволів», а це означало, що злочинців було не менше двох.

Підприємство «Юг» здобуло популярність завдяки своєрідному асортименту своєї торговельної діяльності, а саме – екзотичним тропічним фруктам: бананам, кокосам, ківі, ананасам, помаранчам тощо, які продавалися тоді в спецвідділах будь-якого гастроному, який хоч трохи претендував на солідність.

Останнім часом Роман жив у Швеції. Ходили чутки, що він побоювався за своє життя. І це вбивство цілковито могло бути вчинене з метою дестабілізації роботи СП. Як і реакцією на наміри його керівництва вийти на ринок торгівлі металом і газом. Не зайвим буде зазначити, що Роман був також керівником кондитерського підприємства «Київ-Конті», яке тоді тільки почало набирати обороти.

Не надто відомим є й факт, що Роман і «Алік Грек» ( А. Брагін) були не просто близькими друзями, а однокласниками. Похорони С. Романа були розкішними. Найбільше, за свідченнями очевидців, ридав на поминках молодий помічник загиблого – Борис Колесников. Незабаром саме він і очолив підприємство «Київ-Конті». Саме з іменем Колесникова і з’явилася на просторах України й СНД шоколадна смакота від цього фірмового знака.

До речі, на третій день після вбивства С. Романа в Донецьк з робочим візитом прибув тодішній міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко. На прес-конференції він тоді чомусь весело запевнив журналістів, що вбивство це, звичайно ж, було замовним і його вже розкрили – по гарячих слідах. Мовляв, так йому доповів тодішній керівник обласної міліції Юрій Федорович Селезньов. Кравченко відбув назад до Києва, Селезньова невдовзі спровадили на пенсію, а про «розкрите» убивство аж надто швидко чи то забули, чи просто промовчали... Та й фірма «Юг» якось непомітно перетекла до імперії Рината Ахметова й Бориса Колесникова...» (Олександр Тищенко ссылка скрыта, Сергій Кузін)


Рябін Анатолій

«Вісім убивств підряд поставили крапку на угрупованні Рябіна-Кушніра», – констатував грудневий номер видання «Дело и право» за 1998 рік. І насправді, протягом року, від 31 жовтня 1997-го до 30 жовтня 1998-го, пішли з життя керівники й чільні бойовики банди Кушніра і кілери з інших регіонів, яких залучали до виконання «особливо важливих» убивств у Донецьку. Коротко згадаємо про кожного.

Фактично до 1997 року переділ власності, що стартував на початку 90-х, вже закінчився, відповідно й потреба у «лицарях без страху й докору» відпала. У матеріалах кримінальної справи донецько-луганська банда кілерів фігурує також під назвою «угруповання Кушніра-Рябіна-Алієва». Зрозуміло, що це – лише верхівка айсберга.

Першим із трьох названих ватажків ліквідували 43-річного Анатолія Аркадійовича Рябіна – найстаршого за віком і досвідченого кримінальника (був двічі засуджений). Рябіна або Рябого – друга й компаньйона Яноша Кранца – розстріляли з автомата на автотрасі, коли він їхав із Дніпропетровська. Сталося ввечері це 31 жовтня 1997 року, за іронією долі, неподалік від селища Піски Ясинуватського району – місця першого замаху на Ахатя Брагіна («Аліка Грека»). Із трьох попутників Рябіна двоє загинуло протягом кількох годин.

Один з них – умілий бойовик, що брав участь у декількох замовних убивствах в ролі «стрільця» – 27-річний В'ячеслав Волков, до цього протягом певного часу служив у міліцейському спецпідрозділі «Беркут».

Наступного дня в районі автокооперативу «Стріла-3», що на вулиці Стратонавтів, знайшли трупи колишнього директора гастроному «Білорусь» Володимира Любарського, 1954 року народження, і його 27-річного водія. Любарський напередодні прибув з Ізраїлю разом із Рябим, і вони відвідали знайомих у Дніпропетровську (знову це місто!), таким чином дезавуювавши себе. Труп Рябіна був залишений на місці злочину, а його супутники спробували утекти, але все ж потрапили під кулі.

Хто вчинив цей злочин, як два трупи потрапили в Донецьк – невідомо. Вважається, що саме Рябін, після загибелі Кранца тісно співпрацював з Кушніром, і звів донецьке й луганське угруповання, зміцнивши таким чином цей злочинний «синдикат». Рябін як людина грошовита (володів кількома прибутковими підприємствами), досвідчена, до того ж «літня», власноруч по приречених до ліквідації не стріляв. Він був одним із керівників, «мозковим і фінансовим центром» організації добре оплачуваних або вигідних особисто для нього вбивств. (Олександр Тищенко ссылка скрыта)


С

Савчук Олександр

Народився 6 серпня 1954 р., освіта вища, голова правління, генеральний директор відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування», мешканець міста Маріуполя Донецької області. Народний депутат України, член фракції Партії регіонів.

Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань транспорту i зв'язку. Член Постійної делегації в Міжпарламентській асамблеї Євразійського економічного співтовариства (в якості спостерігачів) та групи з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією. (З сайту Верховної Ради України a.gov.ua)

Також про нього у главі Бандура Анатолій


Синенко В'ячеслав

Народився 4 червня 1949 року, уродженець і житель Донецької області. Майор міліції у відставці, колишній співробітник карного розшуку Калінінського райвідділу міліції Донецька. Вважається одним з організаторів та виконавців вибуху на стадіоні «Шахтар» 15 жовтня 1995 року. На думку про причетність Синенка до злочинного угруповання оперативників наштовхнули номери його телефонів у записнику, знайденому в кишені вбитого Андрія Акулова.


Вибух на стадіоні «Шахтар». Півфінал


22 лютого 2006 року колишнього майора міліції В'ячеслава Синенка вперше занесли до зали Апеляційного суду Донецької області. Процес по вибуху на стадіоні «Шахтар» 15 жовтня 1995 року, жертвами якого став колишній президент ФК «Шахтар» Ахать Брагін і п'ятеро його охоронців, тривав майже рік. До «круглої дати» суд не дотяг зовсім трішки - 12 лютого 2007 року підсудному винесли вердикт.

Суд ухвалив, що вину підсудного повністю доведено – зокрема, його причетність до організації вибуху. В.Синенко, на думку суду, який був на той час співробітником міліції, «прикривав» людину на прізвище Філіппенко, котрий, власне, і натиснув кнопку пульту радіоуправління вибуховим пристроєм.


Вирок - довічне ув’язнення з конфіскацією майна. Окрім того, засудженого зобов'язали відшкодувати по 50 тис. гривень родинам двох із шести жертв вибуху. Ані вік Синенка (57 років), ані його інвалідність (після перенесеного близько двох років тому інсульту в нього оніміли ноги, до зали суду конвоїри заносили і виносили його у сидячому положенні - ред.) суд враховувати не став, навпаки, визнав підсудного особливо небезпечним для суспільства. У чому полягає ця небезпека - незрозуміло, оскільки Синенка обвинуватили не в організації, а в причетності до здійснення вибуху.

За кілька хвилин до початку зачитування вироку понад десять журналістів, які знаходилися в залі суду, не проминули нагоди поспілкуватися з Синенком «крізь ґрати».

На запитання, у чому він вбачає головну причину того, що потрапив під суд, Синенко заявив, що «мафія не може програвати» і пов'язав результат своєї справи із прізвищами Геннадія Васильєва, Анатолія Волощука і Рината Ахметова (Г. Васильєв - колишній прокурор Донецької області, колишній Генеральний прокурор України; А. Волощук - колишній керівник обласного УВС; Р. Ахметов - президент ФК «Шахтар», народний депутат).

«Мафія має завжди вигравати. Як можуть програти Васильєв, Волощук, Ахметов?», - сказав В. Синенко. - Як може бути не правим Васильєв, котрий взяв 50 тис. доларів тільки за те, що випустив Рухманова-вбивцю? (якогось Рухманова Синенко називає «бойовиком Ахметова» - ред.)».

На запитання, чи пов'язує він ці відомі прізвища безпосередньо з результатом своєї справи, Синенко відповів: «Звісно. Це все йде від них... Ну як вони можуть по-іншому повестися? Їм потрібен лише один вирок - що я винний. Розстріляти не вдалося у 98-му році, намагалися розстріляти, не вдалося. Доки працював, не чіпали, пішов на пенсію - спробували розстріляти, але Бог допоміг - залишився живим...».

При цьому, щоправда, екс-міліціонер не дає переконливої відповіді, навіщо його потрібно було комусь розстрілювати, якщо він не був причетним до вибуху а, отже, не був небажаним свідком. На відповідне запитання журналістів, Синенко відповів, що в його смерті був зацікавлений Геннадій Васильєв. Нібито за те, що в інтерв'ю газеті «Комсомольська правда» В. Синенко сказав, що «за чиїмось бажанням, з якоїсь причини був відпущений на волю Рухманов».

«Це роздратувало Геннадія Васильєва... Усім працівникам міліції та прокуратури було зрозуміло, що ця людина давно співпрацює із Ахметовим», - сказав Синенко. За його словами, нібито Г. Васильєв передав йому «через своїх людей» таке: «Гнида! Свої дні скінчиш у в'язниці!». «Його пророцтва збуваються», - додав Синенко. Він анітрішки не сумнівається, що його навмисно пов'язали з вибухом на стадіоні, аби поквитатися.

Слухаючи обвинувачення Синенка на адресу відомих в Україні осіб, читачеві не слід забувати, що лунають вони з вуст зацікавленої особи і можуть виявитися вигадкою. Так само як і версія Синенка про те, що відомого тележурналіста Ігоря Александрова вбили у 2001 році за те, що у 1998 він нібито зустрічався із Синенком в лікарні і отримав від нього якусь інформацію.

За словами екс-міліціонера, він виїхав до Греції 1999 року «лише тому, що мене вже одного разу розстрілювали». «Не вдалося розстріляти, тепер от вони вирішили дати довічний вирок. Аби ніхто не смикався ніколи», - сказав підсудний.

На запитання, чи буде він подавати апеляцію до Верховного Суду України, Синенко відповів твердо: «Обов'язково, звісно!». «Хоча там усе...куплено, усе розподілено. Хіба що новий голова Верховного Суду Василь Онопенко особисто займеться цією справою, тоді так, є надія на справедливий результат... А так, там усе домовлено, гроші вирішують усе», - додав Синенко.

«Я до цього злочину не маю жодного стосунку, жодного, зовсім... У відповідь на мої численні клопотання єдине, що зробили, це протокол огляду місця події, знятий на відео», - сказав Синенко і зазначив, що у відеоматеріалах, на його переконання, немає доказів його провини.

«І що ми побачили в цьому протоколі? Що Година (колишній співробітник міліції, який засвідчив у суді, що бачив Синенка безпосередньо після вибуху на стадіоні – ред.), основний свідок, все бреше. Бреше про те, що він першим опинився на місці події, допомагав жінці. Його свідчення повністю спростовує дільничний Кіровського райвідділу та два сержанти. Лише через 25 хвилин по приїзді швидкої почали надавати допомогу. На відео це зафіксовано. Як Бражников Павло просить про допомогу, її не надають, ніхто не підходить, а він лежить, руку підняв. А Година заявляє, що він його перетягав паском, якось йому там допомагав. Години там і близько не було. Це підставний свідок», - розповів Синенко.

Також він заявив журналістам, що «є документи, справжні, «чисті» документи, які підтвердять моє алібі, а цього брехуна Годину повністю викриють».

«Оперативно-розшукова справа (ОРС), має назву «Злочин», заведена карним розшуком міста. Там чітко вказані всі особи, які брали участь в охороні цього матчу, були всі допитані, усі до одного. Я п'ять клопотань писав, щоби привезли цю справу, і щоби суд та слідство вивчили цей варіант...», - сказав Синенко. - Тепер цю справу не дають навмисне, «затерли» її і не дають».

Синенко також згадав про зустріч у лікарні одразу після замаху на нього з донецьким поетом Борисом Бєлашом, з яким він приятелював. Нібито тоді Б. Бєлаш сказав йому: «Якщо вже така ситуація складається, треба пресу підключати, а то бандити вб'ють тебе передчасно...».

На запитання, чому на процес не приїжджали його родичі, Синенко відповів, що він «заборонив їм сюди приїжджати». «На сина такі гоніння, я боюся, їх дістануть і в Греції. Сфабрикували справу проти сина...», - поскаржився Синенко. При цьому він, звертаючись до одного зі своїх колишніх товаришів по службі, які знаходилися у залі, кинув: «Перекажи їм, нехай тікають до Америки, шукають притулок де завгодно, бо вб'ють його там».

Наведені вище цитати висловлювань Синенка можна назвати квінтесенцією його виступу на попередньому засіданні суду 5 лютого цього року, коли колегія суддів заслуховувала виступу сторін процесу в судових дебатах. Тоді промова підсудного тривала кілька годин. Завершилася вона його останнім словом, у якому він не визнав себе винним.


У судових дебатах 5 лютого державний обвинувач на процесі, старший прокурор обласної прокуратури Володимир Миненков підкреслив, що «слідство прийшло до правильного висновку про матеріальну зацікавленість Синенка, котрий фінансово залежав від Кушніра (Євген Кушнір - лідер одного з луганських ОЗУ, убитий 1998 року - ред.) та результатів зорганізованої ним операції по вбивству Брагіна». Прокурор попросив суд призначити Синенкові покарання у вигляді довічного ув’язнення з конфіскацією майна.

Позиція адвоката Ігоря Нікітюка на дебатах 5 лютого ґрунтувалася, зокрема, на тому, що свідки по справі погано пам'ятали всі деталі того дня, коли стався вибух, а основний свідок у справі Година «пам'ятає лише те, що вигідно обвинуваченню».

Адвокат переконаний, що показання свідка Години спростовуються відеозаписом з місця події. Адвокат також звернув увагу суду, що свідок Козаков, засуджений за тяжкі злочини до 15 років ув’язнення і який свідчив проти Синенка, був випущений на волю достроково. Адвокат розцінює цей факт як «подяку правоохоронних органів за його свідчення щодо Синенка».

Адвокат також «схильний вважати, що замах на Синенка в травні 1998 року був ні чим іншим, як помстою за затримання Рухманова».

Адвокат просив виправдати його підзахисного і при цьому врахувати, що Синенко був цінним співробітником міліції, а нині - пенсіонер МВС, інвалід.

Головуючий на засіданні суддя Микола Осоян виголошував вирок більше години. У вироку докладно вказувалося, коли, як і з ким Синенко здійснював вибух на стадіоні, до яких руйнувань і людських жертв це призвело, з детальним описом характеру травм, отриманих жертвами вибуху.

Суд однозначно був на боці державного обвинувача, підкресливши, що «дії підсудного свідчать про те, що саме він виконував покладену на нього роль, яка дозволила членам банди реалізувати спільний із Синенком намір, спрямований на вбивство з користю суспільно небезпечним способом двох і більше осіб, допомагаючи учасникам втекти з місця злочину».

«Колегія суддів вважає, що причиною особистої участі підсудного у скоєнні цього злочину був корисливий мотив», вказано у вироку.

Після оголошення вироку Синенко зааплодував і закричав: «Мафія перемогла! Осоян - ти злочинець справжній! Мені все зрозуміло, все! Мафія у нас нездоланна! Усе перекручено. Ех, Осоян, де ваша совість! Окрім вашого суду ще є суд Божий!».

А до свого колишнього колеги, коли той виходив із зали суду після завершення оголошення вироку, В. Синенко вигукнув: «Щасливо, прощавайте! Передай усім, я вішатися чи різатися не збираюся! Вони мене всеодно вб'ють, приходьте на похорони».

Адвокат підсудного на винесенні вироку не був присутній. Телефоном кореспондентові «Острова» він повідомив, що з вироком «абсолютно не згоден», що його підзахисний не винуватий, і що він обов'язково подасть касаційну скаргу найближчими днями.

На жаль, Донецький суд вкотре дав привід сумніватися у своїй неупередженості. Так і не були викликані до суду як свідки Ринат Ахметов та інші впливові особи. Цим він ще раз продемонстрував, що далеко не всі громадяни України для нього є рівними...

Майбутнє Синенка визначить Верховний Суд України…


Ярослав Колгушев, , 2007.02.14


Солодун Олег, Сербин Михайло