Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материала

Документы

Содержание Довідка «ОРД» Біографічна довідка Станіслав Речинський, «ОРД», ua,14.02.2005 р. Олександр Тищенко

Подобный материал:

• Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
• Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
• "земельне право україни", 1354.1kb.
• Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
• Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
• Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
• Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
• Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
• Рафаел папаян, 3846.74kb.
• Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.

Великий донецький відступ та вбивство Д. Скітьова


Початок 2005 року…

Дев'ятого лютого в Києві на вулиці Бугорній, що на Сирці, із автомата Калашникова та пістолета Макарова був розстріляний Скітьов Дмитро Леонідович. Про цю персону варто розповісти докладніше.

42-літній убитий мав досить складну біографію. 1985 року під час проходження строкової служби його було засуджено військовим трибуналом до семи років позбавлення волі за скасованою нині статтею – «спекуляція».

Проте, через певний час, відсидівши далеко не весь строк, Скітьов вийшов на волю, але вже 1991 року був знову засуджений у Донецьку за цілою низкою досить цікавих статей. Окрім цілком звичайних статей за крадіжку, незаконне носіння вогнепальної зброї і завдання тяжких тілесних ушкоджень, Скітьова обвинуватили у підробці документів і... «насильницькому задоволенні статевого бажання неприродним способом».

За цей набір злочинів Скітьов одержав 11 з половиною років позбавлення волі. Але, знову ж таки, вийшов на волю значно раніше. Коли саме, нам невідомо, однак уже 1998 року Скітьов розгорнув активну діяльність у місті Києві.

Зокрема, ним протягом п'яти років за однією адресою – вулиця Бережанська, 9 було засновано вісім досить цікавих комерційних структур. Їхній список шокує не менше, ніж «трудова» біографія покійного. Серед цих фірм назвемо лише найвідоміші.

Номер перший – ТОВ «Виробничо-дистриб'юторська компанія «Княжий град».


Довідка «ОРД» ua:


ТОВ ВДК «Княжий Град» було утворено 1998 року на базі Київського виноробного заводу «Молдвинпром», заснованого ще 1946 року. Компанія має власні виробничі лінії, сировинну базу, мережу дистрибуції. Штат компанії нараховує більше 800 співробітників. Мережа дистрибуції компанії складається з 16 900 торговельних точок по всій Україні. ТОВ ВДК «Княжий Град» є власником торговельних марок «МЪРНАЯ», «ВИНОРОБ».

Очолювали компанію в різний час Володимир Селецький та Михайло Друян.


Біографічна довідка:

Селецький Володимир Олександрович - 48 років, освіта - вища, з 2000 року - керівник низки проектів в сферах морського транспорту, промислового виробництва, енергетики та торгівлі. Із 2001 року є консультантом з питань стратегічного розвитку «ВДК «Княжий Град». Від грудня 2004 року - генеральний директор ТОВ «ПДК «Княжий Град». Одружений, має двох дітей. Хобі: риболовля, література, подорожі.

«Княжий Град» вів досить активну, якщо не сказати агресивну політику на ринку алкогольної продукції. Не цуралася компанія і громадської чи навіть політичної діяльності. Під час останньої президентської виборчої кампанії в ЗМІ була опублікована наступна заява керівника «Княжого Граду».

«Я хотів би висловити позицію нашої компанії щодо тієї ситуації, що склалася в Україні. Можна багато говорити про те, чию сторону приймає та чи інша компанія, та чи інша людина, можна довго розмірковувати про ситуацію, котра щохвилини ретельно висвітлюється засобами масової інформації, можна розміркувати про майбутнє країни. Компанія «Княжий Град» вирішила вжити ДІЮЧИХ заходів задля стабілізації того, що залежить від нас.

У нашій компанії працює майже тисяча людей. Якщо врахувати, що середній склад родини - чотири людини - легко можна підрахувати, що за нами стоїть понад 4000 чоловік. Ми відповідаємо за них і розуміємо, яка відповідальність лежить на нас як на національному виробникові та як на великій компанії.

Не є таємницею факт, що багато складових сировини та матеріали для виробництва продукції завозяться до України з країн Європи. У ситуації, що склалася, деякі імпортери одразу ж підвищили ціни або змінили умови і строки поставки та оплати. Незалежно від цього, наша компанія ні на копійку не змінила ціни на продукцію та не змінила умов роботи. У ситуації, коли багато наших колег-конкурентів піднімають ціни, наша компанія продовжує поставляти продукцію на тих самих умовах, які були описані в контрактах, бо ми переконані, що виконання домовленостей та умов підписаних контрактів - це головна запорука стабільності у бізнесі.

Ми вважаємо, що якщо кожна компанія, яка працює на ринку України, буде й надалі продавати свої товари та послуги за тими ж цінам, що були до політичної кризи - це й буде тією силою, тим стабілізуючим фактором, котрий допоможе вирішити ситуацію в країні, не дозволить «роздувати» ціни на прилавках магазинів, утримає країну від ще більшої кризи, при якій основна частина населення просто буде не в змозі щось купувати.

В Україні у нас на сьогодні є 32 ексклюзивних партнери, які представляють нашу компанію у всіх регіонах України. Підкреслюю: єдиної України.

Ми звернулися до партнерів, які представляють нас у регіонах, закликавши їх до стабільної та чіткої роботи. І це стосується не лише нашої продукції, а й усіх товарів, з якими вони працюють. Якщо покупці, приходячи до магазину, не будуть бачити на полицях звичних для них товарів, які є предметом повсякденного попиту, це стане ще одним «закликом» розкуповувати продукти, які наше населення вже відвикло купувати про запас: борошно, сірники, мило, цукор.

Ми звернулися до керівників нашого виробництва, постачальників, регіональних дистриб’юторів із закликом продовжувати працювати на тих самих умовах, що і раніше. Ми гарантували нашим партнерам стабільність відпускних цін, ми звернулися до наших партнерів із проханням не збільшувати залишки на складах дистрибуції, ми приділили особливу увагу мерчендайзінгу - тим командам, які відповідають за порядок на полицях магазинів.

Ми пишаємося тим, що наші пропозиції були сприйняті нашими партнерами. Позиція, про яку ми говоримо сьогодні - це позиція усієї компанії та її співробітників - людей, які забезпечують стабільність виробництва і поставок. Наші співробітники пишаються своєю компанією, котра робить усе задля зміцнення стабільності в країні.

Сьогодні нам так само важко, як і будь-якій іншій компанії. Той мінус у бюджеті, що формується через ситуацію в країні, нам доведеться ліквідовувати. І, проте, ми впевнені, що, демонструючи сьогодні стабільність не словами, а своїми діями, ми зміцнюємо у людях упевненість у тому, що країна вийде успішно подолає цю кризу.

Ми закликаємо усіх наших колег, які займаються бізнесом, працювати на стабільність нашої країни!

Ми пишаємося діями, розпочатими нашою компанією заради стабілізації тієї галузі, у якій ми працюємо. Зберегти стабільність в Україні - це наше спільне завдання. Наша позиція полягає в стабільній роботі!».

Михайло Друян, генеральний директор ТОВ «ВДК «Княжий Град», 03.12.2004»


Ми припускаємо, що вбитий пан Скітьов був не лише одним із засновників цієї шанованої компанії, але і її «донецьким дахом».

Донецьке коріння покійного досить міцне. Із цим містом його пов’язувала не лише «ходка», отримана «з благословення» донецького суду, але й рідний батько – донеччанин, котрий працював першим заступником генерального директора ТОВ «Цивільбуд» Леоніда Скітьова.

Покійний Дмитро Леонідович, до речі, також мав свій інтерес у будівельному бізнесі.

Зокрема, ним була заснована фірма «Київбудінвест», котра у грудні 2004 року одержала досить «жирний» контракт на проведення ремонтних робіт у державному санаторії «Дніпро», розташованого за 10 км від Ялти, неподалік від замку «Ластівчине гніздо». Вартість контракту становила 8,587 млн. грн. Як ви розумієте, такі контракти абикому не віддають.

Серед будівельних фірм Скітьова було також ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Сучасне будівництво» яке пов'язують як з «Індустріальним союзом Донбасу», так і з бізнесом пана Хорошковського.

Взагалі, бізнес покійного Скітьова був наскільки різноманітним, настільки і смертельно-небезпечним.

Мало йому було горілки і будівництва, так Дмитро Леонідович зайнявся ще й жужеличними відвалами, зокрема Алчевського металургійного комбінату.

Роботою в цій галузі зайнялося створене Скітьовим ТОВ «Інтерпром» (генеральний директор Анатолій Лазаренко). Вартість одного комплексу з переробки шлаків (а це 2 мільйони доларів) «відбивалася» протягом року роботи. А при потужності переробки 2 млн. тонн на рік, роботи комплексу на одному АМК вистачає як мінімум на 8-10 років.

Коротше кажучи, цей бізнес також, цілком ймовірно, міг стати причиною наглої смерті пана Скітьова.

Серед інших підприємств, які належали покійному, назвемо лише ТОВ «Українські національні напої», ТОВ «Меридіан», ТОВ «Київ-град» і ТОВ «Київ-град-продукт».

Цікаво, що відразу після вбивства Скітьова в ЗМІ почали настирливо випливати дві версії причин цього злочину.

За однією версією, Скітьов був кілером, який мав убити Ющенка.

За іншою, офіційною - він активно займався «поверненням ПДВ» і був убитий за борги.

Версія перша досить божевільна і з’явилася на світ лише через те, що у покійного знайшли пістолет системи «Глок» та ще кілька одиниць стрілецької зброї.

Друга версія також видається сумнівної, оскільки у Скітьова і так було досить широке поле діяльності, та й «повернення ПДВ» було не зовсім його спеціалізацією. Значно вірогіднішими видаються версії, пов'язані з переділом «горілочного» ринку…

Цікава деталь: якщо минулий рік минув в Україні під знаком «донецького наступу», то 2005 можна назвати роком великого «донецького відступу». На жаль, цей відступ, втім, так само як і наступ, не може відбуватися в цивілізованих формах. І кілерам у нас в країні, мабуть, не варто турбуватися, що вони опиняться без роботи. Попит на їхні послуги - постійний.

Убивство Дмитра Скітьова, людини авторитетної у певних колах, викликало широкий резонанс не лише серед виробників лікеро-горілчаної продукції, а й у кримінальному середовищі. Подейкують, що покійний належав до близького кола донецького «смотрящєго» по Луганську Полубатка Володимира Олексійовича («Футболіст»). Втім, усі, хто мають чи мали хоч якийсь стосунок до бізнесу на «відвалах» металургійних заводів у донецькому регіоні, так чи інакше мають стосунок до «Футболіста». Останній як відомо, ходить під Ринатом Ахметовим, а в Києві його бізнес протягом тривалого часу прикривав колишній начальник Головного управління карного розшуку МВС, луганчанин генерал Володимир Євдокимов. Так от, як розповідають обізнані люди, Володимир Олексійович досить серйозно стурбований смертю Скітьова. Насамперед через те, що «донецькі» не зовсім розуміють, хто власне почав цей відстріл. Не зрозуміло це поки і нам. Хоча, є припущення, що до смерті Скітьова якимось чином причетне знов-таки донецьке угруповання «Люкс». Це угруповання називають також «Боксерами» через те, що її кістяк становлять керівники федерації боксу України (ФБУ) - Геннадій Узбек, Юрій Рубан, Дмитро Єлісеєв, Олександр Дарда та Дмитро Спірко. Рубану зокрема, належить, «СПД Рубан», що спеціалізується на переробці відходів, а також транспортна компанія «Рубан транс».

Поки що можна припустити, що Скітьова вбили або внаслідок суто кримінальних «розборок», або ж це якось було пов'язане із комерційною діяльністю покійного. Горілчаною, «відвальною» чи будівельною. Побутові версії, на кшталт «дівчину не поділили», напевно, варто відкинути з тієї простої причини, що автомат Калашникова калібру 7,62 не надто часто використовується для вирішення побутових чи амурних суперечок.

У ході реконструкції картини вбивства вдалося з'ясувати наступне.

Скітьов Дмитро Володимирович, тимчасово зареєстрований за адресою вул. Володимирська, 6, реально проживав у приватному будинку по вулиці Бугорній, 12 разом зі своєю домогосподаркою Галиною Халупою, 1970 року народження. 9 лютого о 22 годині 30 хвилин Скітьов подзвонив їй на мобільний телефон і повідомивши, що під'їжджає до будинку, попросив відчинити ворота. Коли «Мерседес Е-320» Скітьова заїхав у двір троє невідомих з вулиці відкрили по ньому вогонь. На місці події були знайдено 8 гільз від автомата Калашникова і 3 гільзи від пістолета Макарова. Потім нападники втекли у напрямку вулиці Грозненської. Скітьов помер від ушкодження внутрішніх органів та великої втрати крові, викликаної двома «сліпими» пораненнями у лівий бік спини та одним наскрізним пораненням у гомілку. Зброї вбивці не «скинули». Коли близько 23 годин під'їхала «Швидка», Скітьов уже помер.

Цікаво, що відразу після вбивства домогосподарка Халупа спробувала винести з будинку пістолет «Глок», калібру 10 мм, пістолет «Чезета» та набої до них, які належали покійному. Вочевидь, вона збиралася просто викинути зброю, аби не відповідати на неприємні запитання міліції. До речі, ця домогосподарка виявилася досить поінформованою особою, зокрема від неї працівникам міліції стало відомо, що Скітьова перед смертю розшукували члени ОЗУ «Боксери».

Жодних слідів нападників виявити не вдалося. Свідків убивства також. Можливо, якусь зачіпку слідство отримає після перевірки пулегільзотеки. Не виключено, що «стволи» будуть знайдені згодом де-небудь у ставку або ж їх не знайдуть взагалі.

Але повернемося до персони Дмитра Скітьова. Як вдалося з'ясувати, вочевидь, з огляду на свою складну біографію, покійний намагався не реєструвати фірми на своє ім'я, а керував ними, так само як і «Мерседесом» з номерами АА 2135 МІ, за дорученням. До моменту смерті Дмитро Скітьов значився генеральним директором ТОВ «Бі.Джі.Ем. Консалтинг Груп». Суто консультував. Сподіваємося, що до Бі.Ай.Ем. його компанія жодного стосунку не мала.

Окрім того, вдома у Скітьова було виявлено документацію на ТОВ «Союз рибалок Хаджибейського лиману», тіньовим засновником якого він, вочевидь, був.


Станіслав Речинський, «ОРД», ua,14.02.2005 р.


До питання про горілку


Після публікації статті «Великий донецький відступ» на пошту «ОРД» надійшов гнівний лист від компанії «Княжий Град» наступного змісту:


«Компанія «Княжий Град» украй обурена відверто брехливою інформацією, викладеною на сайті www.ord.com.ua у статті «Великий донецький відступ» Станіслава Речинського.

Складається враження, що автор статті не лише зацікавлений в тому, щоби висвітлити ВЛАСНУ точку зору на події, але й будь-якими засобами намагається спровокувати скандал та очорнити ім'я компанії, тематично пов'язавши її з убивством Скітьова.

Не переймаючись правдоподібністю інформації, автор Станіслав Речинський звалює «в одну купу» абсолютно усе - убивство Дмитра Скітьова, бізнес кількох компаній, політичні події тощо.

Ми не ставимо перед собою завдання коментувати ті чи інші факти, викладені в статті, за винятком тієї інформації, яка стосується компанії «Княжий Град», а саме:

1. Дмитро Леонідович Скітьов ніколи не мав жодного стосунку ані до заводу «Молдвинпром», ані до Торгового Дому «Княжий Град» (1998), ані до ТОВ «ВДК «Княжий Град» (2000). Автор стверджує, що список створених Дмитром Скітьовим, компаній його «шокує». Цілком можливо, цей шок був занадто сильним, якщо автор під першим номером цього списку згадує компанію, котра ніколи жодним чином не була пов’язана із Дмитром Скітьовим, так само як і він із нею.

2. Говорячи про політику компанії «Княжий Град» НА РИНКУ, автор чомусь додає фразу про те, що компанія «не цуралася громадської чи навіть політичної діяльності». Тож нехай авторові буде відомо, що компанія «Княжий Град» не займається, і ніколи не займалася ПОЛІТИЧНОЮ діяльністю.

3. Як ілюстрація «політичної діяльності компанії», автор наводить текст заяви керівника компанії «Княжий Град» про позиції стабільності, при цьому, вочевидь, Станіслав Речинський не потурбувався навіть дочитати до кінця цей документ, оскільки з тексту заяви випливає, що мова йде про стабільність поставок, цін, бізнесу, партнерських відносин, але аж ніяк не про політичні переваги компанії «Княжий Град» у цілому, чи її керівництва, зокрема.

4. Автор, вочевидь, неуважно стежить за іншими публікаціями, інакше він би знав, що вже за кілька днів після заяви «Княжого Граду», багато компаній (як на алкогольному ринку, так і на інших ринках), за прикладом «Княжого Граду» визначилися зі своєю позицією на цей період і заявили про неї. Дивно, що автор не пов'язав заяви цих компаній зі убивством Дмитра Скітьова.

5. Голослівні заяви автора про «донецький дах», є нічим іншим як спробою спекулювати на популярній нині темі. «Княжий Град» - це столична компанія, яка працює в усіх регіонах України і не потребує «даху». Наша компанія щороку подвоює надходження до бюджету (17 мільйонів гривень у 2002 році, 36 мільйонів - у 2003 році, 57 мільйонів - у 2004 році). У планах на 2005 рік - ця цифра сягне стомільйонного рубежу.

6. Автор пов'язує смерть Дмитра Скітьова з горілчаним бізнесом, зокрема, з «переділом горілчаного ринку». Той факт, що компанія «Княжий Град» працює на цьому ринку, НЕ Є ані доказом, ані приводом для того, аби пов'язувати її ім'я з убивством Дмитра Скітьова.

Ми вважаємо написання і розміщення подібної статті відкритим наклепом, спробою автора заплямувати добре ім'я компанії і завдати шкоди її репутації.

Тому, ми вимагаємо:

– негайно прибрати із сайту інформацію, що стосується компанії «Княжий Град»,

– розмістити на сайті спростування,

– письмово вибачитися перед керівництвом компанії «Княжий Град».

У випадку відмови вирішити цей конфлікт мирним шляхом, компанія «Княжий Град» залишає за собою право звернутися до суду.

В.А.Селецький, генеральний директор ТОВ «ВДК «Княжий Град»


От така відповідь. Треба визнати, що вона лише більше розпалила нашу цікавість. Аби одразу припинити будь-які інсинуації, відповідально заявляємо – редакцію «ОРД» горілка та інші спиртні напої не цікавлять. Не вживаємо. Тому ми абсолютно байдужі як до продукції «Княжого Граду», так і до донецького «Олімпу», директора якого нещодавно жорстоко побили, чи навіть до продукції Артемівського заводу шампанських вин, директор якого нещодавно досить успішно застрелився. Продукція ця нам нецікава, а от кримінальний душок навколо неї – навіть дуже. І якщо є ознаки старту чергової «горілчаної» війни, то звісно, ми будемо про це писати.

Тепер щодо листа пана Селецького. Гендиректор «Княжого Граду» стверджує:

«1. Дмитро Леонідович Скітьов ніколи не мав жодного стосунку ані до заводу «Молдвинпром», ані до Торгового Дому «Княжий Град» (1998), ані до ТОВ ВДК «Княжий Град» (2000)».

На жаль, навіть після повторної ретельної перевірки ми змушені з вами не погодитися. Покійний мав стосунок до «Княжого Граду» і досить тісний. Оскільки рідний брат убитого, Павло Леонідович Скітьов був до 2002 року практично єдиновладним хазяїном ТОВ РДК (ВДК) «Княжий Град». Його частка становила приблизно 11 мільйонів гривень. Він же був і є власником торговельної марки «Княжий Град». Скільки відсотків у «Княжому Граді» належало покійному Дмитру Скітьову, нам поки невідомо. Сподіваємося на цьому тижні дізнатися. Але навіть якщо формально, Дмитро Скітьов, з огляду на його складну біографію, у засновниках не значився, заявляти, що він «ніколи не мав стосунку до заводу «Молдвинпром» і «Княжого Граду» буде трохи нечесно. До речі, підприємство «Молдвинпром» належало державі, і, наскільки нам відомо, братам Скітьовим довелося дати досить суттєвий хабар, аби цей завод дозволили приватизувати.

Кумедно, що мільйонер Павло Скітьов до 2002 року був прописаний... у гуртожитку № 14 по вулиці Попова. Ще цікавішим є той факт, що коли замість Скітьова прийшов новий засновник, якийсь Друян, то він також прописався у цьому самому гуртожитку №14. Найближчим часом ми постараємося на власні очі побачити, що це за такий собі «гуртожиток мільйонерів».

У 2002 році був збільшений статутний фонд підприємства і з'явилися нові засновники. Горбатюк Валерій Васильович, який став власником частки Скітьова і Нерба Сергій Васильович. Новим директором певний час був Ігор Левчук, котрий працював до цього у концерні «Укрспирт».

Окрім того, у засновниках вписане якесь ТОВ «Український клуб». А от засновники останнього - кіпрські офшорні компанії та якийсь Галайда Володимир Леонідович. Правда, цікаво? А починалося все з банальних пострілів з АКМ. Однак, довелося переорієнтуватися з кілерських проблем на проблеми горілчаного бізнесу, про які ми найближчим часом збираємося написати докладніше.

Що ж до інших пунктів претензій пана Селецького про те, що «Княжий Град» політикою не займається, і в пошуку «даху» потреби не має, їх ми поки просто проігноруємо. Аби не вдаватися до іронії чи сарказму.

А щодо політики, то невже ми вигадали наведену заяву «Княжого Граду»? А оцінювати її - наше авторське право.

ua, 16.02.2005 г.


Слєсарєв Валерій

Вранці 11 лютого 1994 року в м. Артемівську у дворі багатоповерхового будинку № 27, що на вулиці Ціолковського, молодий хлопець середнього зросту й худорлявої статури розстріляв майже впритул з автомата автомобіль ГАЗ-31029, в якому знаходилися президент асоціації підприємців Артемівська 47-річний Валерій Слєсарєв, 33-річний робітник МП «Кристал» Ігор Коритов і 52-річний водій Володимир Титаренко. Останні двоє приїхали за Слєсарєвим, щоб відвезти того на роботу.

Постріли пролунали, тільки-но президент асоціації опинився у салоні авто. У результаті Слєсарєв і Коритов дістали смертельні поранення, водій відбувся пораненням у стегно. Після цього кілер спокійно й розмірено рушив до автомашини, яка чекала його за рогом будинком, і навіть привітально помахав рукою застиглій біля вікна першого поверху жінці, яка й стала свідком розправи.

У масштабах Артемівська Слєсарєв був відомою й шанованою фігурою, у тому числі й в органах влади. У своє останнє літо він допоміг міським можновладцям вирішити питання щодо поставок з Росії бензину і дизельного пального для збирання врожаю. Природно, що його шляхетні вчинки були не такими вже й безкорисливими, однак їх зовнішній бік породжував відповідний ефект.

Мета виправдує засоби, – казали чиновники, намагаючись не звертати уваги на зворотній бік медалі. Демонструючи процвітання, при чому – не лише в аналах легальної економіки, цей ділок викликав заздрість у багатьох.

Про неординарність його вчинків ходили легенди. Один з його колишніх приятелів згадував, як Слєсарєв подарував йому гроші на новий автомобіль: «Було це ввечері. Того дня я повністю розбив автомобіль. У найгидотнішому настрої я сидів за столом і мляво підтримував розмову. «Що з тобою?» – запитав Слєсар. Я відповів, що втратився машину. «Ну й чого сумуєш так?» – Я повторив. Слєсар хвилину помовчав, потім відчинив сейф і, при тверезому розумі і повній свідомості, дістав пачку грошей – три штуки баксів, поклав переді мною й сказав: «На, візьми собі. Якщо й тепер не будеш усміхатися – заберу назад».

Убивство Слєсарєва пов'язували з переділом впливу на ринку паливно-мастильних матеріалів. Ця версія знайшла своє підтвердження й у ході слідства. Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС установило й затримало двох молодиків, яких і звинуватили в убивстві артемівського підприємця.

До розслідування долучилися співробітники Генеральної прокуратури України. Оперативним шляхом було встановлено і замовника розстрілу, але доказів для порушення кримінальної справи щодо нього виявилося недостатньо. Невдовзі замовник загинув в автокатастрофі.

Ця кримінальна справа завершилася зі скандалом у Донецькому обласному суді у вересні 1996 року. Система судочинства на той момент не відповідала життєвим реаліям. Закон не міг захистити свідків, на яких здійснювався величезний тиск. До суду деяких доводилося переховувати навіть за межами України. Окремі свідки відмовилися від поданих у ході слідства свідчень. Відповідно до рішення суду, підсудні В. Пеньковцев і А. Гончаров, які обвинувачувалися в убивствах при обтяжуючих обставинах і здирництві, були виправдані й звільнені з-під варти в залі суду.

Для Управління по боротьбі з оргзлочинністю такий вирок не був несподіванкою. Доводилося враховувати неабиякий тиск на хід слідства (під час прес-конференції, присвяченої темі безладдя, влаштованого у будинку обласного суду після виправдувального вироку, заступник начальника УБОЗ УМВС Юрій Гороховських повідомив, що ще на ранньому етапі слідства йому і його підлеглим пропонувався величезний хабар за звільнення Пеньковцева й Гончарова. Натяк був прозорий).

Передбачаючи можливий хід подій, Пеньковцеву і Гончарову висунули обвинувачення не за всіма епізодами, за якими ті підозрювалися і були докази. Наприкінці судового процесу слідчим відділом була порушено ще одну кримінальну справу стосовно підсудних. На цьому етапі з'явився ще один підозрюваний – мешканець Артемівська В. Назаров, що і стало підставою для рішення про затримання підсудних у випадку їхнього звільнення. Отже, після того як суддя дочитав вирок, радісні подільники, а також їхні друзі й родичі, яких набилося в залі кілька десятків, заспішили до виходу, де й зіштовхнулися з бійцями спецпідрозділу «Сокіл». Зрозумівши, що люди в масках прибули зовсім не для охорони судового процесу, оточення підсудних улаштувало такий безлад, який прогримів на всю країну.

Після того як оперативні працівники висунули нові обвинувачення й спробували затримати Пеньковцева й Гончарова, виникла штовханина. Родичі й друзі кинулися відбивати підсудних. У ході боротьби правоохоронцям удалося затримати лише Гончарова. Його подільник таки прорвався через двері кімнати для конвою і застрибнув у підготовлену для цього автомашину. Згодом спільники Пеньковцева все-таки були засуджені, але сам він переховується і досі!

2000 року Пеньковцев був випадково затриманий при проведенні оперативно-розшукових заходів співробітниками Луганського УБОЗу. У пред'явленому міліції паспорті він значився як Геннадій Сєрков. На запит за паспортним даними з Донецька відповіли підтверджувальним факсом. Затриманого випустили, а через кілька днів у Луганськ знову ж з Донецька надійшло повідомлення, що дактилокарта Сєркова збігається з відбитками пальців Пеньковцева. Завдяки розслідуванню було встановлено і засуджено інспектора управління паспортно-реєстраційної й міграційної роботи УМВС України в Донецькій області, який посприяв оформленню фіктивного паспорта. Олександр Тищенко ссылка скрыта)


Т

Толебаєв Кархан

«Близьким до Євгена Минайлука був «катала» Кархан Толебаєв (1960 р. н.) на прізвисько «Казах», якого Минайлук пережив усього на чотири місяці. «Казах» з'явився в Донецьку підлітком і без батьків (як вихованець школи-інтернату), ніколи не був засуджений. Але у вузьких донецьких колах був відомою й шанованою людиною через свою пристрасть до картярства. Вважався «каталою» дуже високого рівня.

На початку 90-х Кархан Толебаєв посів крісло директора малого приватного підприємства «Тимур» і директора Пролетарського районного ринку. Був знайомим з усіма відомими кримінальними лідерами, орієнтованими на старі «злодійські» традиції, в оперативному обліку проходив як зв'язок Євгена Минайлука.

Ймовірно, що така орієнтація і стала причиною його смерті. На ласий шматок, яким, безсумнівно, був ринок на «Пролетарці», знайшлося чимало зазіхальників. Варто зазначити, що сам Толебаєв виявився непоганим господарником і не вирізнявся агресивними експансивними задумами.

Убивці перехопили директора ринку вранці 18 травня 1994 року на вулиці Звєркова в Пролетарськом районі. Толебаєв, перебуваючи за кермом автомашини ВАЗ-2106, саме виїжджав з вулиці Костромської – від свого будинку. Його авто наздогнала біла «дев'ятка», з якої і пролунали автоматні черги. За кількістю знайдених гільз, було зроблено понад 30 пострілів. Професіонал-картяр помер на місці. Убивці спалили свій автомобіль на полі радгоспу «Грузський». Два використаних автомати знайшли там же.

Таким чином, в 1994 році Донецьк став місцем відстрілу майже всіх злодійських лідерів старої формації» ( Олександр Тищенко ссылка скрыта)


У

Ударцов Юрій